Кириківка, Великописарівський район, Сумська область
Кириківка — селище міського типу (з 1956 року), центр селищної Ради, розташоване на лівому березі річки Ворскли, притоки Дніпра, за 33 км на південний захід від районного центру. Вузлова залізнична станція на лінії Харків—Суми. Населення — 5000 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Заводське, Іванівка, Петрівське.
Поблизу Кириківки знайдено рештки поселення і курганного могильника доби бронзи (II тис. до н. е.). В урочищі Рядові Могили по річці Ворсклі виявлено курганний могильник скіфських часів (VI—IV ст. до н. е.), а в самому селі — сарматське поховання (II ст. до н. е.). Неподалік Петрівського збереглися давньоруські 2 городища, поселення та могильник.
Кириківку заснували в останній чверті XVII ст. українські переселенці з Наддніпрянщини, які, тікаючи від іга польських феодалів, прийшли сюди на чолі з осавулом Кириком. За переказами, від імені останнього поселення й дістало свою назву. Спочатку тут було лише 10 дворів. Зручне розташування, родючі землі приваблювали сюди переселенців. Наприкінці XVII ст. Кириківка стала вже сотенним містечком Охтирського полку, а в середині XVIII ст.— військовою слободою того ж полку. 1732 року в Кириківці мешкало 1062 жителі й налічувалося 267 дворів. Більшість земельних угідь зосереджувалася в руках кириківського сотника М. Линицького та козацької старшини.
1765 року з ліквідацією Охтирського полку колишніх рядових козаків перевели на становище військових обивателів (з 2507 чоловік, що жили талі у 1773 році, їх налічувалося 2380). Вони були позбавлені козацьких привілеїв і за суспільним становищем наближені до державних селян. Наприкінці XVIII ст. військові обивателі мали земельні наділи розміром 3,5 десятини на ревізьку душу. Малоземелля примушувало їх шукати додаткових засобів для існування. Деякі з них йшли на заробітки до цукроварні в село Янків Ріг, що знаходилося неподалік Кириківки.
У 1780 році слобода увійшла як центр волості до Охтирського повіту. Переважна більшість населення не мала змоги одержати кваліфіковану медичну допомогу через відсутність будь-якого медичного закладу. Не було в слободі й школи.
Після реформи 1861 року кращі землі залишилися у володінні поміщиків та казни. 4600 десятин землі та 33 десятини лісу (41 проц. усієї надільної землі)1 2 загарбали вони до своїх рук. Колишніх військових обивателів зрівняли в правах з державними селянами. Розмір земельного наділу залишився таким же, як і до реформи. З роками, внаслідок збільшення кількості членів сімей, селянські наділи дробились. Щоб якось вийти з тяжкого становища, селяни або вдавалися до оренди землі, або через відсутність реманенту й тягла здавали за безцінь куркулям в оренду свої наділи і йшли на заробітки в інші місця. Поміщики та казна поступово прибирали до своїх рук громадські угіддя, а селяни продовжували сплачувати за цю землю високі платежі. 1870 року сільська громада почала судову справу за повернення угідь. Понад 30 років тривала тяганина, яка так і не дала селянам жаданих наслідків. 1900 року охтирський повітовий справник доповідав харківському губернатору про припинення справи щодо позову селян Кириківки про повернення їм угідь та викупних платежів, взятих державою за ці землі.
Наприкінці XIX ст. сталися помітні зрушення в економічному житті слободи. Важливу роль у цьому відіграло будівництво залізниці Суми—Харків та вузькоколійки Кириківка—Охтирка. Перші поїзди через станцію Кириківка пройшли 1895 року. Прокладення залізниці сприяло інтенсивному розвиткові цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні, що містилася у Кириківці. На цукроварні працювало 300 робітників.
Нелегким було становище робітників на Янківському цукровому заводі. За виснажливу працю чоловіки одержували по 14—15 крб. на місяць, а жінки — по 6—8 крб. Революційні виступи пролетаріату промислових центрів та селянства багатьох губерній Росії у 1905—1907 рр. знайшли відгук і серед робітників та селян слободи. Залізничники станції Кириківка брали участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку 1905 року. Місцеві селяни та робітники цукрового заводу підтримали аграрні виступи, що відбувалися протягом 1905—1906 рр. на Охтирщині. В політичному огляді Харківського губернського жандармського управління за 1905—1906 рр. зазначалося, що в 1905 році на Янківському цукровому заводі були політичні заворушення, а також відчувався революційний вплив робітників на місцевих селян.
1913 року на базі Янківського заводу капіталіст Харитоненко збудував новий цукровий завод, зберігши за ним стару назву. На підприємстві працювало 520 робітників.
Після реформи 1861 року у Кириківці було відкрито фельдшерську дільницю. З 40-х років XIX століття в слободі працювала парафіяльна школа, але охопити навчанням вона могла лише кілька десятків дітей. Тому більшість населення залишалася неписьменною.
Нові злигодні принесла трудящим перша світова війна. Більшість селянських родин позбулася годувальників. Відсутність робочих рук, численні реквізиції призвели до скорочення посівів, зменшення поголів’я худоби. Підскочили ціни на продукти харчування та промислові товари першої потреби.
Радо вітало трудяще населення Кириківки повалення самодержавства у лютому 1917 року. Але надії селян на одержання землі не здійснилися. У серпні кириківські селяни захопили землі Янківського маєтку і почали засівати їх.
З великим піднесенням зустріли кириківці звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді й перші декрети Радянського уряду. Та владу в Кириківці захопили ставленики Центральної ради. Тільки наприкінці 1917 року в селі було встановлено Радянську владу. Обрана Рада селянських депутатів конфіскувала землю й економію Харитоненка. Живий і мертвий інвентар колишньої поміщицької економії було взято на облік і передано у розпорядження волосного земельного комітету, що здійснював контроль над його збереженням. За рішенням волосного сходу розподіл землі, худоби, майна був відкладений до весни 1918 року. У січні був націоналізований цукровий завод.
Революційні перетворення на селі перервала окупація України австро-німецькими військами. В середині березня 1918 року вздовж залізничної колії Кириківка—Богодухів розгорнулися запеклі бої з наступаючими кайзерівськими військами. Сили були нерівні, і на початку квітня окупанти захопили село. Населення терпіло від численних реквізицій — до Німеччини відправлялися хліб, худоба, цукор. Після краху австро-німецької інтервенції влада перейшла до рук петлюрівців, яких у січні 1919 року вибили частини Червоної Армії. В Кириківці було відновлено Радянську владу. Волвиконком очолив Є. Т. Петренко. 23 лютого на загальних волосних зборах його обрали делегатом на III Всеукраїнський з’їзд Рад. Члени волвиконкому проводили велику організаторську роботу щодо залучення трудящого селянства до відбудови господарства. Комуністи заводського партосередку, оформленого в середині січня, члени волвиконкому за допомогою сільського активу збирали серед населення продукти харчування, одяг і відправляли на фронт для бійців Червоної Армії.
Мирний перепочинок тривав недовго. Влітку 1919 року розпочали наступ дені-кінські війська. Робітники цукрового заводу у відповідь на лист В. І. Леніна «Усі на боротьбу з Денікіним» вступили до Охтирської комуністичної роти. Зразки мужності і героїзму виявили бійці загону, яким командував комендант станції Кириківка, волосний військовий комісар С. О. Романенко. На станції Кириківка діяв бронепоїзд «Молния» під командуванням червонофлотця Бєлогрудова. Після жорстоких боїв, ціною великих втрат денікінці наприкінці липня захопили Кириківку. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки. Але довго «хазяйнувати» їм не довелося. 4 грудня 1919 року частини 3-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Кириківку від білогвардійців.
В селі остаточно відновилася Радянська влада. Було створено волосний військово-революційний комітет і робітничо-селянську міліцію. Волревком, а згодом волвиконком, вибори до якого пройшли у березні 1920 року, приступили до відбудови зруйнованого в роки громадянської війни господарства. Під контролем було виконання продрозверстки, вилучалися лишки хліба у куркулів. 25 проц. від вилученого залишали для розподілу між бідняками. Волосна робітничо-селянська міліція слідкувала за підтриманням революційного порядку в селі та волості, вела боротьбу проти куркульського бандитизму. Всебічну допомогу органам Радянської влади подавали заводський партосередок і комсомольська організація, створена у 1920 році. В червні того ж року на Янківському цукровому заводі було обрано заводський комітет профспілки, а трохи пізніше оформився сільський партосередок.
Комуністи, члени волвиконкому послідовно проводили в життя політику партії та Радянського уряду. За допомогою волосного КНС, створеного влітку 1920 року, розпочалося наділення малоземельних і безземельних селян землею, забезпечення їх посівним матеріалом. З метою обмеження куркульського землекористування КНС приступив до обліку надлишків землі у багатіїв. Комнезамівці стежили за виконанням куркулями договорів найму робочої сили. 1924 року у селі створено ТСОЗ, в організації якого чималу роль відіграв КНС. Наступного року комнезамівці успішно реалізували серед жителів Кириківки селянську позику, відкрили прокатний пункт сільськогосподарських машин. Серйозну увагу приділяв КНС залученню бідноти до постачально-збутової, споживчої і виробничої кооперацій. В 1924—1925 рр. у селі діяли споживкооперація, комітет взаємодопомоги, кооператив кустарів. Комнезамівці брали активну участь у всіх громадських організаціях села. В 1925 році 30 проц. складу КНС входило до кооперації, 15 проц.— до жіночої ради тощо. У соціалістичних перетвореннях, що відбувалися в селі на початку 20-х років, чимала заслуга першого голови КНС Г. С. Петриченка. 1932 року він по-звірячому був убитий бандитами.
Поступово налагоджувалася робота цукрового заводу, який відновив свою роботу у 1920 році. В день сьомих роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції Янківський цукровий завод перейменовано на завод ім. газети «Правда». На підприємстві працювало понад 300 робітників. За заводом було закріплено 6413 десятин землі, яка засівалася виключно цукровими буряками. В зв’язку з високою оплатою і великими пільгами, наданими державою за вирощення цукрових буряків, селяни збільшували посіви цієї культури і здавали її на цукровий завод. На кінець відбудовного періоду підприємство досягло довоєнного рівня виробництва продукції. Багато уваги приділялося підвищенню рівня кваліфікації робітників. З 1923 року на заводі регулярно проводилися виробничі наради. Напружено працював у ті роки заводський партійний осередок. Своєю принциповістю, відданістю справі комуністи завоювали великий авторитет серед населення. Кількість членів партії швидко зростала. Так, якщо 1923 року на заводі працювало 11 комуністів, то через рік їх було вже 37 чоловік. Партійний осередок організував систематичне проведення лекцій, доповідей та бесід на політичні, агрономічні, медичні теми. Відбувалися вони в лекторії заводського клубу і політгуртках, які регулярно відвідувало близько 100 чоловік. У своїй роботі комуністи спиралися на комсомольський осередок та на заводську профспілкову організацію, яка до травня 1925 року налічувала 603 члени. Частину складу спілки становили селяни. Для зміцнення союзу між робітниками та селянами партосередок і завком запрошували на збори робітників, селян Кириківки й навколишніх сіл і хуторів. Робітники заводу на селянських сходках і конференціях роз’яснювали рішення партії й уряду з питань розвитку сільського господарства. Проводилося також агрономічне навчання серед селян.
За новим адміністративним поділом 1923 року був утворений Кириківський район з центром у Кириківці. До листопада 1923 року район входив до Богодухівського округу, після листопада — до Охтирського округу Харківської губернії, а з 1925 року — до Харківського округу. Сталися зміни в галузі медицини, освіти і культури. На 1926 рік у селі були вже лікарня, медичний пункт, аптека. Початкову школу відвідувало 66 дітей, яких навчали 2 вчителі. Для сиріт відкрили дитячий будинок.
Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності серед дорослого населення. При заводі та в селі працювали школи лікнепу. Завкомом цукрозаводу були організовані профгуртки, де поряд з викладанням природничих дисциплін навчали й грамоти. Для підготовки сільськогосподарських кадрів з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа. У 1921 році в селі відкрили хату-читальню з бібліотекою. Крім того, діяла книгопересувка. При хаті-читальні працювали сільськогосподарський, природознавчий, науковий гуртки. Тут можна було подивитися вистави місцевого драматичного самодіяльного колективу. Заводський партійний і комсомольський осередки, профспілкова організація подавала шефську допомогу навколишнім селам у розвитку культури. Так, в селах Янківці, Старій Рябині були відремонтовані та забезпечені необхідним обладнанням хати-читальні. Робітники подбали про те, щоб в ці села регулярно надходили газети.
Кириківський райпартком багато уваги приділяв підвищенню ідейно-політичного рівня партійно-радянського активу. З 1924 року в селі регулярно діяла районна партійна школа. Жителі Кириківки брали активну участь у суботниках, тижнях червоноармійця тощо. Особливо людним був недільник 8 квітня 1923 року. Зароблені на ньому гроші відправили у фонд побудови літака імені В. І. Леніна. Трудяще населення Кириківки подало братню допомогу голодуючим Поволжя продовольством і грішми.
Соціалістична перебудова села проходила в умовах запеклої класової боротьби. Куркулі — люті вороги Радянської влади — залякували сільську бідноту, вбивали радянських активістів. Так, взимку 1925 року куркулі по-звірячому розправилися з М. Т. Кулішем. Виходець з бідняцької селянської родини М. Т. Куліш був активним учасником встановлення й зміцнення Радянської влади на селі.
1921 року працював головою сільської Ради. Згодом його обрали делегатом районного й окружного з’їздів Рад, брав участь у роботі VII Всеукраїнського з’їзду Рад, X Всеросійського з’їзду Рад, І з’їзду Рад Союзу РСР. З 1922 року М. Т. Куліш обирався кандидатом у члени ВУЦВКу.
Колективізація селянських господарств стала першочерговим завданням місцевих партійних і радянських органів. На пільгових умовах через діючий прокатний пункт держава надавала селянам допомогу сільськогосподарською технікою, реманентом, посівним матеріалом. На прикладі діяльності різних форм кооперації — споживчої, промислової та інших, а також земельного товариства селяни все більше переконувалися в перевазі великих колективних господарств перед дрібним одноосібним. Значну роботу щодо соціалістичної перебудови села провів КНС. В 1927 році в Кириківці почало діяти тракторне товариство. 1929 року виник що один ТСОЗ.
1930 року на базі ТСОЗів створено сільськогосподарську артіль «Червоний серпень», головою якої обрали С. А. Яцюка. У тому ж році було організовано ще З артілі — «Червоний шлях» (голова П. Т. Пархоменко), «Ленінський шлях» (голова І. О. Міщенко), «Вільна праця» (голова Ю. А. Дядюшко). Уже на початок лютого наступного року ці колгоспи об’єднували 358 господарств бідняків і середняків (25 проц. усіх дворів села). Протягом 1931 року колективізація селянських господарств у Кириківці продовжувалася. У лютому наступного року на базі п’яти артілей організували колгосп «Комінтерн», до якого в квітні входило вже 800 господарств. На початок 1932 року колективізацію у Кириківці було завершено. Для успішного проведення польових робіт і підвищення культури землеробства в завершальному році першої п’ятирічки при артілі «Комінтерн» проведено агросемінар, де навчалося 130 колгоспників. Велику допомогу колгоспу подавала Охтирська МТС та її політвідділ.
Політична активність сільських трудівників, викликана соціалістичною перебудовою сільського господарства, відбилася в розгортанні соціалістичного змагання і його нової форми — ударництва. В період проведення весняної сівби 1932 року ударними стали ланки і бригади, якими керували І. Кузьменко, М. Богатиренко, С. Шостакова, І. Мусієнко. У короткий строк вони закінчили посівну і допомогли успішно справитися з сільськогосподарськими роботами й іншим бригадам. Колгоспні трудівники М. Жалдак, М. Кузьменко з артілі «Червоний серпень» (1933 року колгосп «Комінтерн» розукрупнили на 5 артілей — «Червоний серпень», «Червоний шлях», «Ленінський шлях» та інші) зібрали 1935 року з га по 400 цнт цукрових буряків, ланка М. Назаренко — 370 цнт. У наступні роки колгоспні трудівниці домоглися ще більших успіхів. Так, ланкова колгоспу «Вільна праця» У. Петренко в 1937 році зібрала з кожного гектара по 536 цнт цукрових буряків.
З року в рік міцніли колгоспи Кириківки: зводилися приміщення для тваринницьких ферм, збільшувалося поголів’я худоби. Завдяки поліпшенню агротехніки підвищувалася врожайність зернових і технічних культур. Збільшувалася оплата трудодня, зростали неподільні фонди колгоспів. З 1931 року в Кириківці щорічно святкували День колективізації і врожаю. На цьому святі присутніми були колгоспники з сусідніх сіл. Кожного року проводилися сільськогосподарські виставки, на яких демонструвалися досягнення колгоспів.
Вже 1928 року відбулося розширення цукрозаводу ім. газети «Правда». До нього ввійшло 2 нові відділки — Володимирівський і Комсомольський. 1931 року завершилася реконструкція цукрозаводу. До підприємства проклали залізничну колію, було запроваджено механізацію трудомістких робіт, введено нову технологію виробництва. Широкого розмаху серед робітників заводу набрав стахановський рух. 1935 року ним було охоплено понад 50 чоловік, з яких п’яту частину становили комуністи. Апаратник Б. Баклан раніше обслуговував 2 апарати, включившись у соціалістичне змагання, він перейшов на 4. На обслуговуванні мірників робітниця Д. Кривошеева систематично виконувала норми на 240—250 проц. 1935 року завод достроково справився з річним планом виробництва цукру і дав понад план 64 тис. цнт продукції. Не послаблювався стахановський рух і в наступні роки. Токар заводу О. Латух в 1939 році довів виробіток на двох токарних верстатах до 300 проц. Таких передовиків на підприємстві було немало. Працівники цукрозаводу подавали всебічну допомогу місцевим колгоспам. Заводська партійна організація проводила велику політико-виховну роботу серед трудівників колгоспів.
Різноманітним було громадсько-політичне життя трудящих села. 1935 року колгоспи перейшли на новий Статут, а в наступному році на урочистих загальних колгоспних зборах було одержано державний акт на вічне користування землею. В 1936 році трудящі села обговорили і схвалили проект нової Конституції СРСР. З великим піднесенням пройшли в 1937 році вибори до Верховної Ради СРСР, а в наступному році — до Верховної Ради УРСР. 1939 року кириківці взяли активну участь у виборах до місцевих Рад депутатів трудящих.
Після зміни адміністративно-територіального поділу Кириківський район 1928 року був ліквідований. Кириківка ввійшла до Охтирського району Харківського округу, з 1932 року — до Харківської, а з 1939 — Сумської області. Дедалі заможнішим ставало життя сільських трудівників. Змінився зовнішній вигляд Кириківки. З’явилися нові добротні будинки, село стало чепурнішим, на вулицях висадили багато дерев. Помітні зміни сталися в справі охорони здоров’я. В селі відкрито дільничну лікарню на 20 ліжок. Хворих обслуговували кваліфіковані медичні працівники. На заводі працював медичний пункт, була аптека. В усіх цих закладах було зайнято майже 30 медичних працівників, у т. ч. 4 лікарі. Для наймолодших жителів села відкрито дитячі ясла і садок. Трудову початкову школу перетворили на семирічну. 1935 року на базі семирічки почала працювати середня школа. Наприкінці 30-х років у ній 42 вчителі навчали і виховували понад 1 тис. учнів. Були в Кириківці ще 2 початкові школи, які відвідувало майже 500 дітей. Грамоти їх навчали 12 учителів. Ще в 1932—1933 рр. було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення Кириківки. Двічі на тиждень у клубах демонструвалися кінофільми. Тут можна було послухати концерт, подивитися виставу, поставлену силами художньої самодіяльності. 26 лютого 1932 року вийшов перший номер багатотиражної газети «Зоря» — органу заводської парторганізації.
Щасливе, мирне життя радянських людей було перерване віроломним нападом німецько-фашистських загарбників на нашу рідну Вітчизну. Чимало кириківців вирушили у перші ж дні війни на фронт. Самовіддано трудилися для перемоги ті, що лишилися в селі. Польові роботи не припинялись навіть і тоді, коли лінія фронту наблизилася досить близько. Завдяки трудовому героїзму колгоспників було успішно зібрано і здано державі врожай зернових. Депутати сільської Ради, комуністи організували й очолили евакуацію обладнання цукрозаводу, колгоспного майна в східні райони країни. У селищі Сарт-Наурозовому (Башкирська АРСР) був змонтований заново і давав продукцію Правдинський цукрозавод.
Після жорстоких боїв на Богодухівському напрямі радянські війська відступили. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Багато злодіянь вчинили у Кириківці фашисти та їх пособники. Було розстріляно 18 чоловік, серед яких комуністи М. Д. Карлаш, О. К. Стомін, Г. І. Бала, жінки А. Ф. Диська та Є. К. Карпенко. 35 юнаків і дівчат насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 20 лютого 1943 року, розвиваючи успішний наступ, війська Південно-Західного фронту визволили Кириківку. Але 13 березня під натиском переважаючих сил ворога радянські війська змушені були залишити село. В липні війська Червоної Армії прорвали лінію фронту в районі Курська і Бєлгорода. Частини 147-ї стрілецької дивізії (командир дивізії генерал-майор М. П. Якимов) 27-ї армії Воронезького фронту 8 серпня форсували річку Ворсклу і наступного дня вийшли на рубіж Кириківка — північно-східна околиця Старої Рябини і Яблучного. Бійцям і командирам 600-го стрілецького полку 147-ї стрілецької дивізії під час переправи через річку Ворсклу допомогли човнами жительки села. Радянські воїни виявили величезну волю до перемоги, стійкість і героїзм. Старшого сержанта І. Т. Лисенка, який підбив 7 ворожих танків, удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Багато воїнів було нагороджено бойовими орденами й медалями. Майже 300 радянських бійців і командирів загинуло, визволяючи село від окупантів. На їх честь жителі Кириківки в 1955 році встановили 2 пам’ятники. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 847 кириківців, 334 з них полягли смертю хоробрих, 142 — за виявлені героїзм, мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. 1966 року жителі селища збудували обеліск Слави на честь полеглих воїнів-односельців.
Одразу ж після визволення Кириківки від гітлерівських загарбників трудівники села приступили до відбудови народного господарства. Великої матеріальної шкоди завдали селу німецько-фашистські окупанти. Стояли напівзруйновані приміщення школи і лікарні, залишилися згарища від 157 житлових будинків колгоспників, колгоспних ферм, хлібоприймального пункту. Сума збитків лише по цукровому заводу становила 6,8 млн. крб. Протягом 1943—1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків і стариків. За браком тягла використовувалися корови колгоспників. На допомогу прийшла держава, яка надала колгоспам довгострокові кредити на придбання техніки, посівного насіння, будівельних матеріалів. Протягом вересня—жовтня 1943 року діти сіли за парти, розпочали роботу медпункт, клуб.
У відбудові народного господарства значна роль належала партійним організаціям — територіальній і заводській. На цукрозаводі 1944 року працювало 14 комуністів. З метою прискорення відбудови заводу .правління колгоспів, сільська Рада влаштовували недільники, суботники, на яких працювало все працездатне населення села. Вже 1945 року підприємство було повністю відбудоване. Завдяки вмілій організації праці й самовідданості працівників заводу в 1948 році тут було перевищено довоєнний рівень виробництва цукру. Річний план виробництва ЦУКРУ У 19^9 році виконано на 6 днів раніше, ніж зобов’язувалися. Завод одержав третю премію у всесоюзному змаганні серед споріднених підприємств. Чимала заслуга в здобутках колективу належить заводській партійній організації. Комуністи мобілізували робітників на виконання взятих зобов’язань, очолили вирішальні ділянки виробництва.
До 1950 року в селі працювали лікарня, медпункт, аптека. Медичну допомогу населенню подавали 9 лікарів і медсестер. Діти набували знань у середній, семирічній, початковій школах і дитбудинку. Навчали їх 30 учителів. Поновили роботу сільський клуб, шкільна та сільська бібліотеки.
На 1950 рік повністю відновлено довоєнні посівні площі всіх місцевих колгоспів. На тваринницьких фермах утримувалося 720 голів великої рогатої худоби, 514 свиней. Було 167 бджолосімей. Урожай зернових становив 22,6 цнт з кожного гектара. З метою організаційно-господарського зміцнення 4 колгоспи в 1950 році об’єдналися в один — «Ленінський шлях». Артіль «Нове життя» злилася з колгоспом ім. Жовтневої революції і відійшла до Яблучанської сільради. Головою Кириківського колгоспу «Ленінський шлях» обрали комуніста Г. І. Куцая. За господарством закріпили 3443 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2628 га орної землі. Поголів’я худоби налічувало 596 голів великої рогатої та 442 свині. 1951 року була утворена Кириківська MTС. Машинно-тракторний парк її мав 47 тракторів, 10 комбайнів, 20 молотарок. Працівники МТС систематично перевиконували плани польових робіт. За високий урожай зернових і технічних культур у своїй зоні МТС 1956 року посіла одне з перших місць в соціалістичному змаганні серед машинно-тракторних станцій області і одержала другу республіканську премію. Директор МТС комуніст І. Г. Саміло за вміле керівництво був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Колгосп «Ленінський шлях», який спеціалізується на відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, є великим механізованим господарством. На його полях працюють 23 трактори, 14 комбайнів; є 12 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгосп перевиконав план 1970 року і п’ятирічний план продажу державі сільськогосподарської продукції. Як завжди, в авангарді трудівників йшли комуністи, яких у колгоспі в 1970 році було 49 чоловік. Понад 20 років тракторною бригадою керує комуніст Д. В. Михайленко. 1971 року за високий урожай цукрових буряків його нагородили орденом Жовтневої Революції. Комбайнер комуніст В. С. Дацик є кавалером ордена Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани».
Успішно були виконані соціалістичні зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС. У 1971 році з гектара одержано зернових по 27,8 цнт, картоплі — по 165 цнт, овочів — по 124 цнт, цукрових буряків — по 314 цнт. Доярки надоїли на корову по 2508 кг при плані 2400 кг. Колгосп перевиконав план продажу державі сільськогосподарських продуктів.
Цукрозавод ім. газети «Правда» є найбільшим підприємством селища. На заводі проведено великий обсяг робіт по механізації та автоматизації виробничих процесів. На початок дев’ятої п’ятирічки загальний рівень механізації важких і трудомістких робіт становить 90 проц. Після реконструкції добова переробка буряків зросла до 15,1 тис. цнт. З 1959 року на підприємстві широкого розмаху набрав рух за комуністичне ставлення до праці. Семи бригадам уже присвоєно звання бригад комуністичної праці, сім борються за це звання. Однією з найкращих є бригада комуністичної праці трубопровідників, якою керує комуніст Ф. Я. Козупиця. Він обраний членом партбюро заводу, райкому партії і ревізійної комісії Сумського обкому КП України. 1970 року ця бригада щомісячно виконувала завдання по ремонту і монтажу технологічних трубопроводів на 137—142 проц. Не відстає від них і бригада електриків-слюсарів, яку очолює кавалер ордена Трудового Червоного Прапора ветеран підприємства комуніст М. Я. Стопченко. Восьмий п’ятирічний план колектив цукрозаводу перевиконав, давши понад план 16,9 тис. тонн цукру. З 1 січня 1973 року розгорнулося соціалістичне змагання між колективами цукрозаводів ім. газети «Правда» та «Большевик» Борисівського району Бєлгородської області РРФСР. За підсумками змагання переможцем в першому кварталі вийшов колектив цукрозаводу ім. газети «Правда».
Великим господарством у Кириківці є елітно-насіннєвий радгосп «Правдинський», створений після закінчення Великої Вітчизняної війни. Він має 6844 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5541 га орної землі. Машинно-тракторний парк його налічує 102 трактори, 20 зернових комбайнів, 79 автомашин. За 1966—1972 рр. урожаї зернових культур з га становили у радгоспі в середньому 26—30 цнт, цукрових буряків 230—270 цнт, насіння буряків 9—12 цнт. Чистий прибуток господарства перевищує 570 тис. крб. на рік. Свинотоварна ферма Володимирівського відділку, молочнотоварні ферми Жовтневого і Янківського відділків, бригада механізаторів Володимирівського та ремонтна майстерня Янківського відділків радгоспу вибороли звання колективів комуністичної праці. Радують своїми успіхами тваринники радгоспу. Понад 20 років працює дояркою Г. І. Адаменко, яку нагородили орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно бригадира тваринників В. С. Вишківця.
На території селища розміщене відділення Великописарівського районного об’єднання «Сільгосптехніки». Колективу цього відділення у 1959 та 1967 роках було вручено пам’ятний Червоний прапор обласного об’єднання «Сільгосптехніки» та обкому профспілки працівників сільського господарства, присуджено третю республіканську премію. Працівники Кириківського відділення «Сільгосптехніки» перевиконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС.
У селищі є хлібоприймальний пункт, де всі роботи механізовані. Лабораторія пункту обладнана сучасною апаратурою. Десятки вагонів з вантажами приймає і відправляє кожного дня залізнична станція Кириківка. За період з 1962 до 1972 року поповнився і удосконалився локомотивно-вагонний парк, значно збільшився вантажообіг.
Добре попрацювали трудівники селища в другому році дев’ятої п’ятирічки. Готуючи гідну зустріч славному ювілею — 50-річчю утворення Союзу РСР,— колгоспники, робітники цукрозаводу та інших підприємств Кириківки докладали всіх зусиль, щоб виконати взяті соціалістичні зобов’язання. У несприятливому за по-годними умовами 1972 році колгоспники, працівники радгоспу виростили урожай цукрових буряків і соняшнику, вищий за середні показники восьмої п’ятирічки. На 10 проц. збільшилося виробництво молока і м’яса порівняно з 1971 роком. За успіхи в соціалістичному змаганні п’ятьох трудівників селища нагороджено орденами й медалями, з них колгоспника з колгоспу «Ленінський шлях» І. К. Борового орденом Трудового Червоного Прапора, а ланкову того ж колгоспу Н. І. Москаленко орденом «Знак Пошани».
З року в рік міцніє дружба кириківців з трудящими союзних республік, що яскраво проявилась у зв’язку з святкуванням 50-річчя утворення СРСР. Цукровий завод ім. газети «Правда» виконав в ювілейному, 1972, році взяті соціалістичні зобов’язання по виробництву цукру. На адресу цукрозаводу надходять устаткування, прилади, матеріали від підприємств республік і областей нашої країни. Протягом 1969—1970 рр. до заводу надійшли казани з Бєлгорода, устаткування й автоматика — з підприємств Естонії, Вірменії, Татарської АРСР. Кириківське відділення «Сільгосптехніки», радгосп і колгосп одержують трактори з Липецька і Владимира, комбайни — з Ростова-на-Дону і Гомеля, автомобілі — з Горького і Саранська.
Зміцнюються культурні зв’язки. Кириківці показують своє мистецтво трудящим Бєлгородської і Курської областей РРФСР і звідти гостинно зустрічають у себе самодіяльних митців.
9 первинних парторганізацій, у складі яких 357 комуністів, проводять велику організаторську і політичну роботу серед трудящих селища. їх помічниками є 570 комсомольців, що об’єднані у 8 комсомольських організаціях. Члени ВЛКСМ є організаторами соціалістичного змагання, проведення суботників і недільників, збирання металолому. Плідну роботу провадить лекторська група товариства «Знання», яка в своєму складі налічує 52 лектори.
Селищна Рада налічує 90 депутатів, у т. ч. 40 робітників, 33 службовці, 17 колгоспників. Серед депутатів 40 жінок. До складу Ради обрано 42 члени КПРС, 13 комсомольців. На сесіях селищної Ради і засіданнях її виконкому систематично розглядаються виробничі, побутові та інші питання, заслуховуються звіти керівників підприємств і установ про їх роботу. При Раді діють 7 постійних комісій, серед яких виділяється сільськогосподарська комісія. Активну участь у ній бере депутат селищної і районної Рад депутатів трудящих ветеран колгоспу, ланкова, член правління колгоспу кавалер ордена Леніна і Трудового Червоного Прапора Д. О. Сліпуха.
Про зростання життєвого рівня населення свідчать такі цифри: у власному користуванні трудящих Кириківки є 11 легкових автомашин, 395 мотоциклів, понад 800 телевізорів. 1972 року в ощадній касі було 1379 вкладників. Кожна сім’я передплачує періодичні видання. За останні 29 років в Кириківці збудовано понад тисячу індивідуальних цегляних будинків. Селищна Рада піклується про поліпшення побутового обслуговування трудящих. Тільки за 1968—1969 рр. збудовано 4 магазини — універсальний, 2 продовольчі та промтоварний. Селище електрифіковане, радіофіковане. Депутати селищної Ради разом з активом проводять значну роботу по благоустрою Кириківки, її озеленення. В центрі селища закладено парк, де встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. До 35 ліжок розширилася дільнична лікарня. При цукровому заводі є медпункт з рентген-кабінетом. В селищі працюють 76 медичних працівників, серед них 6 лікарів. Для малят відкрито 5 дитячих садків, є колгоспні дитячі ясла.
У Кириківці — 2 середні, восьмирічна школи, середня школа-інтернат і допоміжна школа-інтернат, де навчаються 1568 учнів і працюють 145 учителів та вихователів. Школи мають добре обладнані навчальні кабінети, майстерні по дереву й металу, радіовузли. В учительському колективі 10 педагогів нагороджені орденами й медалями, в т. ч. вчителька середньої школи А. І. Остренко — орденом Леніна. Вчительці тієї ж школи В. Я. Куцай присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР. Серед уродженців Кириківки — доктор медичних наук О. І. Лона тченко.
Різноманітну роботу провадять 7 клубів. У 9 бібліотеках книжковий фонд перевищує 30 тис. примірників. Культурно-освітні заклади, проводячи велику масово-політичну і культурно-освітню роботу серед населення, допомагають партійним організаціям виховувати трудящих у комуністичному дусі.
Трудящі Кириківки самовідданою працею вносять і свою частку у здійснення грандіозних планів комуністичного будівництва.
І. Г. ДАНИЛЕНКО, М. О. КУДРИЦЬКИЙ, М. В. МІРОШНИЧЕНКО