Відбудова народного господарства на Сумщини
Денікінці пограбували й спустошили міста й села. Після вигнання білогвардійців, голод загрожував смертю десяткам тисяч робітників і селян, повсюди лютували епідемії. Враховуючи важке становище, Всеукраїнський ревком наприкінці грудня 1919 року звільнив населення Глухівського, Конотопського, Кролевецького повітів від збору продовольства для Червоної Армії та промислових центрів. До цих повітів, а також Лебединського, Охтирського й Сумського завозили продовольство, посівний матеріал. Щоб врятувати населення від епідемій, вживалися профілактичні заходи,- додатково відкривалися лікарні, збільшувалася в них кількість ліжок.
До березня 1920 року в повітах, волостях, містах і селах влада зосереджувалася в руках ревкомів. Навесні відбулися вибори міськрад і сільрад, волосні й повітові з’їзди Рад.
В центрі діяльності партійних організацій, Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, усіх трудящих було відродження зруйнованих інтервентами та білогвардійцями промисловості, сільського господарства, подання допомоги Червоній Армії, яка продовжувала громити ворогів на фронтах громадянської війни. На боротьбу з господарчою розрухою особистим прикладом робітників і селян надихали комуністи. Наслідуючи приклад московських залізничників, партійні осередки влаштовували комуністичні суботники. Перший суботник відбувся в Конотопі 24 січня, Сумах — 1 лютого, Лебедині — 8 лютого.
Найперше відбудовувалися зруйновані денікінцями залізничні станції, депо, мости, колії. Завдяки трудовому героїзму робітників вже наприкінці грудня безперебійно діяли залізничні вузли Конотоп, Ворожба, Хутір-Михайлівський, пропускаючи поїзди з фронту й на фронт з військами, боєприпасами, продовольством. З числа зруйнованих фабрик і заводів спочатку відбудовували підприємства харчової і легкої промисловості, які не потребували великих капіталовкладень. У 1920 році вже виробляли продукцію більшість заводів Сумського цукротресту. Високої продуктивності праці досягли робітники Воронезького, Дубов’язівського, Тернівського цукрових заводів. Центральний комітет профспілки цукровиків названі робітничі колективи відзначив преміями.
На селі у відповідності з ленінським Декретом про землю, законом, виданим Всеукраїнським ревкомом 5 лютого 1920 р., відбувалася ліквідація реставрованої Денікіним поміщицької власності й передача трудящим селянам колишніх поміщицьких, монастирських і удільних земель без будь-якого викупу. Так, в Охтирському повіті безземельні й малоземельні селяни одержали до 30 тис. десятин колишньої поміщицької землі. Внаслідок конфіскації і розподілу колишніх поміщицьких і монастирських земель, обмеження куркульського землекористування село ставало середняцьким. Здійснення на селі ленінського Декрету про землю сприяло згуртуванню селянства навколо Комуністичної партії і Радянської влади.
Важливу роль у зміцненні Радянської влади, відродженні сільського господарства в Глухівському, Конотопському, Кролевецькому, Лебединському, Охтирському, Сумському й Роменському повітах відігравали комітети незаможних селян, які створювалися в червні 1920 року. Разом з сільськими Радами вони боролися за втілення в життя законів Радянської влади, здійснювали земельну реформу, обмежували розвиток куркульських господарств, сприяли заснуванню перших колективних господарств, виконанню селянами продрозкладки, дбали про культурно-освітню роботу серед населення, вели боротьбу з бандитизмом. Так, у Сумському повіті восени 1920 року налічувалося 150 волосних і сільських комнезамів. У Роменському повіті тоді працювало 22 волосні й 83 сільські комітети незаможних селян.
Трудящі, відбудовуючи промисловість і сільське господарство, одночасно приділяли багато уваги й Червоній Армії. Регулярно влаштовували «Тижні фронту», «Тижні пораненого червоноармійця». Робітники добровільно відраховували у фонд Червоної Армії частину свого заробітку, продпайка. Селяни піклувалися про виконання продрозкладки.
Коли у квітні 1920 року війська польських інтервентів вторглися на територію Радянської України, в містах і селах відбувалися мітинги, де робітники й селяни заявляли, що вони всім, чим можна, допоможуть Червоній Армії розгромити імперіалістичних хижаків.
В усіх повітах з винятковою організованістю пройшла мобілізація до лав Червоної Армії. Першими, як завжди, на фронт вирушили комуністи й комсомольці» Одночасно і на місцях готувалися до рішучої відсічі ворогові. 8 травня на казармене становище була переведена Конотопська, а 13 травня — Глухівська партійні організації. Щодня по кілька годин комуністи і їм співчуваючі вивчали воєнну справу.
Після розгрому Червоною Армією польських інтервентів збройна боротьба радянського народу проти зовнішньої і внутрішньої контрреволюції тривала» На початку вересня 1920 року розгорнулася мобілізація на врангелівський фронт» Знову першими на фронт добровільно записувалися комуністи й комсомольці. їх приклад наслідували безпартійні робітники і селяни. В Сумському, Охтирському, Роменському повітах з числа добровольців сформували кінні загони, які вирушили на Південний фронт. Селяни здавали хліб та інші продукти для Червоної Армії»
Населення міст і сіл часто тероризували й грабували куркульсько-націоналістичні банди. Боротьбу з ними вели частини особливого призначення, місцеві загони самооборони, до яких входили комуністи, комсомольці, безпартійні робітники й селяни. Влітку 1920 року на допомогу частинам особливого призначення,, що діяли в Лебединському, Охтирському, Сумському повітах, прибули з Радянської Росії загони міліції, які взяли безпосередню участь у розгромі банд.
І досі живі в пам’яті народній імена активних учасників боротьби за встановлення Радянської влади, підпільного й партизанського руху в роки громадянської війни на Сумщині. Легендарним героєм громадянської війни був уродженець с. Хмеліва Роменського району радянський військовий діяч І. Ф. Федько (1897—1939).
Незважаючи на труднощі, зумовлені громадянською війною, Радянська влада дбала про розвиток освіти й культури. Першочерговою справою стала організація радянської єдиної трудової школи двох ступенів. На початку 1920 року в Кролевецькому повіті працювало 111 шкіл, у Лебединському — 117 шкіл. У Сумському повіті навчалося 40 тис. учнів. Уже в перші роки Радянської влади посилився потяг народу до знань. В 1920 році працював народний університет у Лебедині. Він мав три секції — загальноосвітню, природничу й мистецьку. Народні університети також діяли в Ромнах, Сумах, Путивлі. У ряді населених пунктів Конотопського, Роменського, Глухівського та інших повітів дорослі відвідували школи й гуртки, де навчалися читати, писати, рахувати.
Центрами поширення нової соціалістичної культури ставали перші клуби, бібліотеки, хати-читальні. В Сумах, Лебедині, Ромнах працювали робітничо-селянські театри. Засновником Роменського робітничо-селянського театру був український радянський скульптор і кінорежисер І. П. Кавалерідзе. З 1919 року в Лебедині постійно діяла виставка художніх картин, килимів, посуду, меблів. Згодом на її базі створили художній музей. 1920 року відкрився Сумський державний художній музей. Радянська влада одночасно дбала про розквіт народних талантів» У місті Кролевці працювали навчально-виробничі майстерні української народної художньої вишивки, а в селі Глинську — художньо-промислова школа. Органи Радянської влади брали під охорону держави пам’ятки історії й культури. У місті Ромнах спорудили з бетону пам’ятник Т. Г. Шевченку роботи скульптора І. Кавалерідзе.
Радянський народ під керівництвом Комуністичної партії, здобувши перемогу над іноземними інтервентами та внутрішньою контрреволюцією, почав відбудовувати народне господарство. Перехід до мирного будівництва здійснювався у надзвичайно важких умовах. Працювали лише .поодинокі промислові підприємства, скоротилися посівні площі. Навесні 1921 року в багатьох селах не було навіть чим сіяти. Населення терпіло від голоду, холоду, хвороб, від нападів куркульсько-націоналістичних банд.
На початку 1921 року, напередодні X з’їзду РКП(б), відбулися партійні збори, волосні й повітові конференції КП(б)У, на яких була дана рішуча відсіч прибічникам антипартійних груп «робітничої опозиції», «демократичного централізму». Партійні організації схвалювали ленінську політику Комуністичної партії. Після X з’їзду РКП(б) вони боролися за втілення в життя нової економічної політики, розрахованої на перемогу соціалізму.
Відбудовою промислових підприємств керували губернські й повітові раднаргоспи. Дрібні підприємства вони тимчасово здавали в оренду. Великі податки з орендарів на користь держави становили додаткове джерело фінансування промисловості. Робітники й селяни, очолювані партійними організаціями, проявляли справжні чудеса трудового героїзму. Безплатна праця під час комуністичних суботників і недільників була масовим явищем. З року в рік промисловість відроджувалася. 1921 року вже ремонтували паровози й вагони залізничні майстерні в Конотопі. На початку 1922 року була в основному завершена відбудова Сумського машинобудівного заводу. В 1922—1923 рр. стали випускати продукцію металообробні підприємства в Конотопі, Свесі, Кролевці, Ромнах. У 1923—1924 господарчому році працювало 15 з 25 цукрових заводів. На кінець відбудовного періоду діяли всі великі підприємства металообробної, деревообробної, легкої і харчової промисловості. Були завершені відбудовні роботи на залізниці.
Для відродження сільського господарства виняткове значення мало здійснення Радянською владою таких заходів, як землевпорядкування, обмеження розвитку куркульських господарств, організація системи сільськогосподарського кредиту й розвиток збутової та виробничої кооперації. На території Глухівського, Конотопського, Кролевецького, Лебединського, Охтирського, Роменського, Сумського повітів УРСР ці заходи місцеві органи Радянської влади здійснювали спільно з комнезамами, а в Путивльському повіті РРФСР — з комітетами селянської взаємодопомоги. Комнезами й комітети селянської взаємодопомоги були масовими авторитетними організаціями на селі. Так, на 1 грудня 1923 року в Сумському округу налічувалося 170 сільських комнезамів, до яких входило 11 430 чоловік, з них 756 комуністів і комсомольців, 2017 жінок, 7086 письменних. Партійні осередки на селі постійно дбали про підвищення ролі сільрад, комнезамів, комітетів селянської взаємодопомоги в господарському й культурному будівництві. Комуністи і комсомольці брали активну участь у їх роботі. Активізації діяльності комуністів на селі сприяло проведення на початку 1922 року, восени 1923 року «Тижнів зміцнення осередків КП(б)У».
Завдяки здійсненню ленінського Декрету про землю було ліквідовано безземелля і значною мірою скорочено малоземелля серед трудящих селян. Так, наприклад, у Лебединському, Охтирському й Сумському повітах у 1920—1922 р. 11 864 господарствам прирізали від 1 до 3 десятин землі, 2756 господарствам — від 3 до 5 десятин і 2600 господарствам від 5 десятин і більше. Відповідна робота проводилася і в інших повітах. Це обумовило дальше зростання кількості середняцьких господарств. У 1923 році в Лебединському повіті вони становили 76,1 проц., Роменському — 64,7 проц., Путивльському — 57,4 проц. загальної кількості господарств.
Щоб незаможні селяни освоїли одержані земельні ділянки, підносили культуру землеробства, сільради, комнезами, комітети селянської взаємодопомоги надавали їм допомогу насінням, реманентом. В Путивльському повіті комітети селянської взаємодопомоги допомагали бідняцьким господарствам, сім’ям загиблих червоноармійців реманентом і насінням, орали й засівали їх поля. Так, навесні 1921 року таку допомогу подали 200 господарствам. У Роменському повіті в 1921 році господарства незаможних селян одержали безплатно 7927 пудів насіння. При сельбудах, хатах-читальнях працювали агрогуртки, де хлібороби набували агротехнічних знань. Зокрема, велика увага приділялася застосуванню в землеробстві сівозмін. Щодо цього прикладом були хлібороби с. Басівки Юнаківської волості, які мали чотирипільну сівозміну і тому вирощували чималі врожаї зернових культур і цукрових буряків. Ініціатором передової агротехніки на селі став член комнезаму Д. А. Михайленко. За виконану роботу, пов’язану із запровадженням чотирипільних сівозмін у селянських господарствах, ВУЦВК 1 серпня 1923 року нагородив його орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Багато допомагали селянам створені державою кредитні, насіннєві, бурякові та інші товариства. В 1923— 1924 рр. селянські господарства Конотопського округу одержали від держави кредитів на суму 116 тис. крб., Сумського — 227,2 тис. карбованців, Роменського — 568,4 тис. крб.
На виділених державою землях створювалися радгоспи, комуни, артілі. В 1922—1923 рр. на Конотопщині налічувалося 25 радгоспів, у розпорядженні яких було понад 13,1 тис. десятин землі, в Роменському округу 5 радгоспів з земельною площею понад одна тисяча десятин. Радгоспи існували у багатьох місцях, своїми першими успіхами вони справляли вплив на селян, переконували їх у перевагах колективного господарювання. На Лебединщині в числі перших у 1921 році була заснована комуна «Новий світ» у селі Лифине, яку очолив колишній активний учасник громадянської війни Х.М. Фролов.
В Сумському повіті на конфіскованих монастирських землях у 1921 році почала господарювати комуна «Труд», що прибула з південного Уралу. Російські селяни на новому місці у с. Рясному були оточені увагою і піклуванням українських селян. На знак великої любові до Володимира Ілліча Леніна вони в 1923 році назвали комуну його ім’ям.
Одержуючи велику допомогу від Радянської влади, селяни прагнули якнайшвидше відбудувати господарства, вчасно виконували продподаток, вбачаючи у цьому свій патріотичний обов’язок. Вже у 1921 році хлібороби Роменського повіту освоїли посівні площі 1917 року. У 1922—1923 рр. повністю посівні площі було освоєно і в інших округах. Восени 1921 року всі села Сумського повіту достроково виконали продподаток, що було значною допомогою Радянській країні. Президія ВУЦВК 19 жовтня 1921 року нагородила Сумський повіт орденом Трудового Червоного Прапора УPСP й оголосила подяку селянству і радянським працівникам за виконання обов’язку перед революцією.
У відбудовний період ще більше зміцніли братерські взаємозв’язки, взаємодопомога між російським і українським та іншими народами нашої країни. В 1921 — 1922 рр. робітники й селяни, самі відчуваючи гострі нестатки, подали велику допомогу продовольством і коштами населенню Поволжя й півдня України. Влітку й восени 1921 року робітники й селяни Глухівського повіту здали до фонду допомоги голодуючим 6987 пудів продовольства і понад 14 237 тис. крб.. Трудящі Конотопського повіту в серпні—грудні 1921 року надіслали до Самарської губернії 12 434 пуди продовольства й понад 74 644 тис. крб. грішми. У переобладнаних під дитячі будинки приміщеннях утримувалося понад 1000 дітей з Поволжя. В серпні й вересні 1921 року селяни Путивльського повіту здали до фонду допомоги 14 тис. пудів зерна. У 1921—1922 рр. робітники й селяни всіх повітів багато допомагали продовольством робітникам Донбасу, що відроджували заводи, шахти. Гаряче відгукнулися робітники й селяни і на заклик Комуністичної партії та Радянського уряду допомогти трудящим Ленінграда, які у 1924 році потерпіли від повені. З усіх округів у місто на Неві надходили продовольство, одяг, будівельні матеріали.
Трудящі Сумщини брали активну участь в об’єднавчому русі українського народу під керівництвом Комуністичної партії за утворення багатонаціональної Радянської держави. На перевиборних зборах, волосних і повітових з’їздах Рад, що відбувалися восени 1922 року, робітники й селяни вітали ленінську політику партії щодо утворення на принципах добровільності й рівноправності Союзу РСР. У резолюції Охтирського повітового з’їзду Рад, що обговорював питання про радянське будівництво, зазначалося: «Виходячи з інтересів створення могутності пролетарських республік, з’їзд вважає, що питання об’єднання радянських республік в єдиний союзний центр є назрілим, і настоює на його негайному проведенні в життя».
Делегатами 1 з’їзду Рад СРСР, що прийняв історичне рішення про утворення багатонаціональної Радянської держави, були слюсар Шосткинського заводу О. А. Піхунов, помічник майстра Конотопських залізничних майстерень М. Р. Санжаревський, селянин-бідняк села Кириківки М. Т. Куліш, військовий комісар Сумських курсів червоних командирів М. М. Полунін, голова Охтирського повітвиконкому І. М. Лабаторін та інші. Трудящі гаряче вітали утворення СРСР. Так, безпартійна робітничо-селянська конференція Дубов’язівської волості Конотопського повіту 4 лютого 1923 р. в прийнятій постанові відзначила, що в умовах існування СРСР ще більше зміцніють сили робітників та селян в боротьбі за побудову нового соціалістичного суспільства.
Гострим болем вразила серця трудящих звістка про смерть Ілліча. В містах і селах відбувалися траурні мітинги й збори. В свідомості народу В. І. Ленін лишався жити. Збори трудящих м. Шостки 23 січня 1924 року надіслали Центральному Комітету РКП(б) телеграму, в якій зазначали, що вони «ніби громом вражені кончиною улюбленого вождя, дорогого Ілліча. Сльозами гарячих сердець вшановуємо пам’ять, клянемося виконати заповіти дорогого вчителя — іти по шляху, який він заповідав, до торжества ідей комунізму в усьому світі». Селяни села Герасимівки Роменського округу писали, що ідеї В. І. Леніна живуть в їх серцях, що вони клянуться бути вірними заповітам вождя. Під час ленінського призову передові робітники й селяни вступали до партії. їх заяви розглядалися на відкритих партійних зборах за активною участю безпартійних. До партії приймали кращих з кращих, відданих ленінській справі побудови соціалізму в CPСP. За час ленінського призову партосередок Конотопських залізничних майстерень зріс на 167, партосередок ПІосткинського заводу — на 96 членів і кандидатів у члени партії. До ленінської партії у повному складі виявили бажання вступити члени комнезаму села Глазового Хильчицького району. В своїй заяві від 9 березня 1924 року вони писали, «що вирішили стати під ленінські знамена, організувати комуністичний осередок і тим підтримати партію, яку створив Ілліч». Одночасно тривав ленінський призов до комсомолу.
В серпні 1920 року в складі Чернігівської губернії було утворено Шосткинський повіт, який проіснував понад 2,5 роки. В березні 1923 року Президія ВУЦВК прийняла постанову, згідно з якою на Україні стара система районування (волость — повіт — губернія) замінювалася новою (район—округ—губернія). З 2—3 повітів утворювався округ, з кількох волостей — район. У складі Полтавської губернії було утворено Роменський округ (13 районів); у складі Харківської — Охтирський (12 районів) та Сумський (16 районів); у складі Чернігівської губернії Новгород-Сіверський (12 районів, в т. ч. Глухівський, Есманський, Середино-Будський, Хильчицький, Шосткинський, Ямпільський), Конотопський (15 районів). 1924 року був ліквідований Путивльський повіт. Путивльський та Буринський райони ввійшли до складу Рильського повіту Курської губернії. У серпні 1925 року Новгород-Сіверський округ перейменували в Глухівський. У цьому ж році був розформований Охтирський округ. З 1 серпня 1925 року на Україні ліквідували губернії. Зміни в адміністративно-територіальному поділі сприяли поліпшенню державного керівництва розвитком економіки й культури на місцях.
Незважаючи на труднощі відбудовного періоду, Радянська влада дбала про матеріальний добробут трудящих. Вживалися заходи щодо скорочення безробіття. Тим, хто не мав роботи, подавали матеріальну допомогу, організовували громадське харчування. Сім’ї трудящих переселяли з підвалів до будинків колишніх багатіїв. У Конотопі в 1921—1924 рр. з цією метою було націоналізовано 320 будинків. Відкривалися будинки для інвалідів війни та праці. Велася боротьба з безпритульністю. Удосконалювалася охорона здоров’я трудящих. Проте розвиток медичних закладів стримувався через відсутність достатньої кількості медичних кадрів.
Радянська влада робила все можливе, щоб піднести освітній і культурний рівень робітників та селян. У 1921—1925 рр. замість старих шкіл утверджувалася нова радянська єдина трудова школа (першого й другого ступеня). Хоч коштів у розпорядженні місцевих Рад було обмаль, витрати на потреби народної освіти з року в рік зростали. Так, у Глухівському округу в 1925/26 навчальному році на освіту було витрачено 713,9 тис. крб., або в 2 рази більше, ніж у попередньому році. В школах цього округу у 1924/25 році вчилося 19,9 тис., а в 1925/26 році — 35 тис.. Після декрету Раднаркому УРСР від 21 травня 1921 року про ліквідацію неписьменності ця робота набрала широкого розмаху. Активними організаторами ліквідації неписьменності серед дорослих виступали комуністи, комсомольці, комнезамівці. Завдяки проведеній роботі чимало робітників і селян оволоділо грамотою. За даними Всесоюзного перепису населення 1926 року кількість письменних порівняно з 1920 р. зросла по Сумському округу серед чоловіків в 2,1 раза, серед жінок — у 4,5 раза, по Роменському округу відповідно в 2 і 4,9 раза, по Глухівському — 1,9 і 4 раза і по Конотопському — 1,8 разів і 4,4 раза.
Щоб допомогти робітникам і селянам здобути вищу освіту в 1921 —1922 рр. у Сумах, Шостці, Глухові, Конотопі, Ромнах були відкриті робітфаки. Кадри вчителів готували Глухівський, Конотопський і Сумський педтехнікуми. В Сумах працював механічний, а в Шостці — хімічний технікуми, в Ромнах та Кириківці — сільськогосподарські школи.