Відбудова народного господарства Сум
На боротьбу з розрухою, голодом, холодом, бандитизмом трудящих організовували комуністи. Міська партійна організація, яка після визволення Сум від дені-кінців налічувала лише 26 комуністів, швидко зростала. З 19 по 28 грудня 1919 року було проведено тиждень агітації за вступ робітників до лав співчуваючих партії. Після цього навколо партосередків групувалося багато передових робітників. Частина з них вступала до лав партії. Швидко зростала й комсомольська організація. Щоб широко залучити трудящих до здійснення соціалістичних перетворень, практикувалися конференції безпартійних робітників, жінок-делегаток. Так, у конференції жінок-делегаток, що відбулася 19 січня 1920 року, брали участь близько тисячі робітниць. Конференція розглянула ряд важливих питань. 28 делегаток було направлено на роботу до відділів ревкому: народної освіти, місцевого господарства, соціального забезпечення, охорони здоров’я, праці, продовольчого. Конференція постановила відкрити для делегаток курси: початкової грамоти, політичної грамоти, червоних медсестер тощо.
Під керівництвом партійної організації трудящі активно включалися у відбудову народного господарства й допомогу фронту. Вже на початку грудня 1919 року залізничники ст. Сум полагодили колії, що дозволило пропускати поїзди з військами. У січні 1920 року першу продукцію почали видавати підприємства. На машинобудівному заводі за розпорядженням Ради Праці й Оборони було налагоджено випуск боєприпасів, ремонт бронемашин. На інших підприємствах виготовляли для Червоної Армії одяг, взуття, продовольство.
1 лютого відбувся перший загальноміський суботник. У ньому брали участь 180 комуністів і комсомольців. Вони заготовляли паливо, обладнали лазарет, у якому лікувалися поранені червоноармійці. Після цього суботники відбувалися регулярно. В них брали участь і безпартійні. Наприкінці квітня проводився «Тиждень трудового фронту», до участі в ньому залучалося все населення. Протягом тижня всі робітники й службовці після зміни охоче залишалися працювати на підприємствах, випускаючи додатково промислову продукцію. Інші учасники «Тижня трудового фронту» ремонтували приміщення госпіталів і лікарень. Трудящі добровільно безплатно працювали на громадських роботах. Крім того, вони відраховували частину своєї зарплати і продовольчого пайка для потреб фронту й тилу, здавали для Червоної Армії білизну і теплі речі.
Передові робітники брали участь у продзагонах, які допомагали на селах місцевим органам Радянської влади виконувати продрозкладку. З бандами вела боротьбу частина особливого призначення, до складу якої входили комуністи, комсомольці, безпартійні. Бійці ЧОПу перебували на казарменому становищі.
Коли війська буржуазно-поміщицької Польщі вдерлись на територію Радянської України, трудящі міста посилили допомогу Червоній Армії. Успішно пройшла мобілізація. Як сповіщала 22 травня 1920 р. газета «Власть Советам», до військкомату з’явилось бажаючих служити у Червоній Армії на 25 процентів більше, ніж передбачалось мобілізаційним планом. Серед тих, хто йшов добровільно на фронт, було багато комуністів і комсомольців. 9 травня загальні збори Сумської організації КП(б)У постановили мобілізувати на фронт усіх комуністів.
У червні 1920 року в місті успішно пройшов «Тиждень червоного добровольця», під час якого до військкомату подали заяви 1200 добровольців. Особливу турботу органи Радянської влади виявляли до поранених і хворих червоноармійців. Влітку 1920 року в місті працювало 10 госпіталів, на лікуванні перебувало близько 10 тисяч бійців Червоної Армії. Усі госпіталі були закріплені за колективами підприємств і установ. Вони постійно дбали про харчування й догляд за пораненими і хворими воїнами Червоної Армії, про їх культурне обслуговування.
Активно також допомагали трудящі Червоній Армії і під час боротьби проти військ Врангеля. У вересні 1920 р. трудящі міста урочисто проводили на фронт три загони добровольців. На початку листопада відбулися проводи 150 добровольців-кіннотників. На заводах і фабриках робітники постійно дбали про дострокове виконання замовлень для фронту, відраховували у фонд допомоги Червоній Армії частину свого заробітку, віддавали навіть пайки хліба.
Важливу роль у справі мобілізації трудящих міста на боротьбу з ворогами Країни Рад відіграв агітпоїзд імені В. І. Леніна на чолі з головою ВУЦВК Г. І. Петровським, що перебував у Сумах на початку жовтня 1920 року. Г. І. Петровський зустрічався з трудящими, виступав на зборах і мітингах. На мітингу, що відбувся у міському театрі, голова ВУЦВК розповів про становище на фронтах, про роль комнезамів у боротьбі проти куркульства, закликав сумчан докласти усіх зусиль до повної перемоги над буржуазією.
Незважаючи на складні умови воєнного часу, Радянська влада вживала заходів, щоб поліпшити умови життя й праці трудящих. На підприємствах запровадили 8-годинний робочий день. Інваліди війни й праці користувались державним соціальним забезпеченням. Створена органами Радянської влади біржа праці відігравала велику роль у боротьбі з безробіттям — важкою спадщиною капіталізму. Поліпшувались житлові умови трудящих. Для безпритульних дітей відкривались спеціальні будинки. Одним з великих досягнень Радянської влади було безплатне медичне обслуговування. У той час медичні працівники наполегливо боролися з епідеміями тифу, віспи, холери.
Трудящим стали доступними освіта й культура. В місті працювали єдині трудові школи першого й другого ступенів. Там навчалася переважна більшість дітей шкільного віку. До послуг трудящих були два театри, кінотеатри, робітничі клуби. За постановою Раднаркому УРСР в 1920 році в Сумах заснували державний художній музей. В місті у 1918—1919 рр. виходила газета «Коммуна», а в 1920 році — «Власть Советам».
Після закінчення громадянської війни трудящі Радянської України взялися до відбудови народного господарства.
На початку 1921 року в Сумах більшість заводів і фабрик лежали в руїнах, решта через брак палива й сировини працювала з великими перебоями. Труднощі відбудови посилювались голодом, епідеміями. В сім’ях трудящих не вистачало продовольства. Багато людей гинуло від тифу, холери та інших пошесних хвороб. Населення тероризували банди, що раз у раз нападали на околиці міста.
Ленінський заклик партії до трудящих — сміливо йти в наступ на розруху й голод, будь-що відродити промисловість, транспорт, сільське господарство — знаходив палкий відгук у серцях робітників і селян. Відбудова народного господарства здійснювалася в умовах нової економічної політики, запроваджуваної за рішенням X з’їзду РКП(б). В Сумах такі підприємства, як машинобудівний, рафінадний, шкіряний заводи, суконні фабрики та інші, перебували у віданні повітового раднаргоспу, а дрібні підприємства тимчасово здавалися в оренду. Заводи й фабрики відбудовувалися в основному за рахунок державного бюджету.
Організаторами мас на боротьбу з розрухою виступали партійні осередки. Хоч вони спочатку здебільшого були нечисленні, але являли собою велику силу. Так, у 1921 році партійний осередок машинобудівного заводу налічував всього 7 комуністів. Члени партії працювали на вирішальних ділянках відбудови підприємства. У них показники роботи були найкращими. Коли постало питання, кого призначити червоним директором підприємства, безпартійні одностайно назвали ім’я ливарника комуніста П. Л. Сахна, і робітники не помилились. Затверджений повітовим раднаргоспом на посаду червоного директора, він, спираючись на заводський партійний осередок, увесь робітничий колектив, виявив себе здібним господарником.
За прикладом комуністів робітники підприємств Сум не шкодували ні сил, ні часу, щоб налагодити виробництво. Героїзм трудящих у боротьбі з розрухою особливо яскраво проявлявся в комуністичних суботниках і недільниках. Самовіддана праця робітників завершилась успіхом. У липні 1922 року почав давати продукцію машинобудівний завод. Підприємство виготовляло обладнання для цукрових заводів, насоси й вентилятори для вугільних шахт.
Восени 1925 року машинобудівний завод терміново виготовляв устаткування для Красноярузького цукрового заводу (зараз Бєлгородської області), який уже приймав сировину і невдовзі мав розпочати її переробку. Але 13 вересня внаслідок пожежі на Сумському заводі згоріли механічний та інші цехи. Партійна організація підприємства звернулась до робітничого колективу з таким закликом: «Російські робітники завжди приходили нам на допомогу. Зараз ми не повинні їх підвести. Якщо попрацюємо не в дві, а в три зміни — то все зробимо». Заклик знайшов палку підтримку у всіх робітників. Просто неба вони працювали у дві-три зміни й парову машину та інше устаткування для Красноярузького цукрового заводу виготовили вчасно. З таким же завзяттям робітники за допомогою трудящих інших підприємств протягом року відбудували цехи, що потерпіли від пожежі. П’ять років тривала відбудова рафінадного заводу. У жовтні 1924 року він виробив перші центнери цукру-рафінаду. У 1923 році підприємство за пропозицією робітників назвали Червонозоряним.
На кінець 1925 року державна промисловість міста була в основному відбудована. Продукцію випускали 32 підприємства, в т. ч. заводи машинобудівний, Червонозоряний рафінадний, сільгоспмашин, фабрика «Червоний текстильник» та інші. Безперебійно діяв залізничний вузол. З числа комунальних підприємств працювали електростанція, водогін. Більшість кустарів об’єдналася в промислові артілі.
З року в рік на підприємствах зростало число робітників. У 1925 році їх налічувалося 5500. В умовах, коли заводи й фабрики вже випускали продукцію, робітники проявляли багато турботи про удосконалення виробництва, економію електроенергії, палива, сировини. Дійовим органом участі трудящих в управлінні виробництвом, здійсненні складних завдань підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції ставали виробничі наради. На підприємствах широко розвивалося винахідництво й раціоналізаторство. Завдяки успішному впровадженню у виробництво робітничих пропозицій на Червонозоряному рафінадному заводі і на суконній фабриці «Червоний текстильник» значно скоротилися витрати палива на одиницю продукції.
Зростала державна й кооперативна торгівля. У 1925 році в місті було 523 магазини і ларки, з них 78 державних, 74 кооперативні і понад 300 приватних. Проте товарообіг державних і кооперативних торговельних закладів становив 3600 тис. крб., на 1400 тис. більше, ніж приватних.
Трудящі Сум жили одними інтересами з робітниками, селянами всієї країни. Коли населення Поволжя і півдня України спіткало страшне лихо — голод через посуху й недорід, робітники подали руку допомоги голодуючим. 1921 р. було створено спеціальний комітет, який дбав про збір продуктів, грошей, коштовностей, одягу. Трудящі здавали у фонд допомоги голодуючим частину продуктів, які одержували за місцем роботи в рахунок пайків. На підприємствах часто влаштовувалися суботники. Зароблені на них гроші надходили потерпілим від стихійного лиха. Так, у серпні 1921 року — травні 1922 року профспілкові організації металістів, текстильників, шкіряників, цукровиків, друкарів переказали на рахунок комітету допомоги голодуючим 724 277 карбованців. Піклувалися трудящі й про переселенців, що прибували до міста з Поволжя. їх забезпечували житлом, роботою, харчуванням. На свої кошти населення утримувало будинок, де перебували діти волжан.
Дружно відгукнулися сумчани й на заклик партії «Все для Донбасу». Туди направляли робочу силу, продовольство, обладнання, інструмент.
Коли в країні широким фронтом розгорнувся об’єднавчий рух радянських республік за утворення СPCP, трудящі Сум на зборах і мітингах одностайно схвалили ленінську ідею про заснування на принципах добровільності й рівноправності єдиної союзної багатонаціональної Радянської держави.
Міжнародний імперіалізм не мирився з існуванням Радянської держави, постійно загрожував їй війною. Трудящі з великим обуренням зустріли звістку про вбивство за кордоном видатного радянського дипломата В. В. Воровського, гнівно викривали ворожу антирадянську спрямованість ноти Керзона та інші акти імперіалістів. У відповідь на підступні дії ворогів трудящі міста вступали до оборонних товариств, шефствували над частинами Червоної Армії, збирали кошти на придбанння бойових літаків. У 1924 році на зібрані сумчанами кошти було побудовано літак «Сумщина». Одночасно вони виявляли класову солідарність з боротьбою зарубіжних пролетарів проти гніту капіталу. У 1924 році на всіх підприємствах і в установах створювалися осередки МОДРу, які збирали кошти на допомогу політв’язням, що поневірялися в капіталістичних країнах.
Безмежною була любов трудящих міста Сум до організатора Комуністичної партії і засновника Радянської держави Володимира Ілліча Леніна. Коли Ілліч був хворий, сумчани в численних резолюціях і листах висловлювали глибокий смуток і водночас упевненість у видужанні вождя. Так, 18 березня 1923 року учасники урочистих зборів, скликаних з нагоди випуску курсів червоних командирів, звернулись до В. І. Леніна з словами щирого привіту й проханням, щоб Володимир Ілліч беріг своє здоров’я. 22 квітня 1923 року робітники Сумської суконної фабрики, відзначаючи великі заслуги В. І. Леніна перед пролетаріатом, обрали його почесним ткачем.
З глибокою скорботою зустріли трудящі звістку про смерть В. І. Леніна. З ранку 22 січня 1924 року на Червону площу міста почали прибувати колони робітників, службовців, молоді, школярів. Тут відбувся багатотисячний траурний мітинг. Траурні мітинги й збори проходили на підприємствах і в установах. Всюди трудящі заявляли про свою непохитну рішучість іти й далі під керівництвом Комуністичної партії ленінським шляхом. У резолюції міських делегатських зборів жінок, що відбулися 24 січня, вказувалося: «Ми не дамо радіти ворогам. Хай знає буржуазія, що після втрати Ілліча залишилася тверда, сильна Компартія, яка поведе нас виконувати його заповіти». Делегація трудящих Сум брала участь у похоронах В. І. Леніна.
В траурні дні, а потім і під час ленінського призову передові робітники вступали до лав Комуністичної партії. їх заяви про вступ до партії розглядалися на партійних зборах у присутності безпартійних. Нерідко вони разом з комуністами голосували за прийом того чи іншого товариша до лав РКП(б). Всього за час ленінського призову партійними організаціями було прийнято в партію понад 100 чоловік. Комуністи ленінського призову ставали активними бійцями партії. Так у лютому 1924 року до партії вступив слюсар машинобудівного заводу П. Г. Руденко. В роки соціалістичної індустріалізації він був одним з кращих робітників підприємства. В 1933 році партія послала Руденка працювати заступником начальника політвідділу MTС, де розгорнулися його організаторські здібності. Після ліквідації політвідділів Руденко успішно протягом п’яти років очолював один з колгоспів. Коли 22 червня 1941 року на Радянську країну напала фашистська Німеччина, він і його син Микола пішли добровольцями на фронт. У боях за Сталінград танкіст комуніст Руденко і його син загинули смертю хоробрих.
На кошти, зібрані трудящими в січні 1925 року, сумчани спорудили пам’ятник В. І. Леніну.
У березні 1923 року Сумський повіт і волость були ліквідовані, натомість утворився округ і район. 1925 року в місті проживало 42 тис. населення.
Радянська влада постійно дбала про матеріальний добробут і охорону здоров’я трудящих. З кожним роком у місті скорочувалася кількість безробітних. Тим, хто не знаходив роботи, держава подавала матеріальну допомогу. Поширювалося соціальне страхування на випадок непрацездатності, виплачувалися пенсії літнім людям. Тривало житлове будівництво. Новими квартирами забезпечувалися найперше ті сім’ї трудящих, що тулилися в підвалах. До послуг населення в місті було 4 лікарні на 170 ліжок, 5 амбулаторій, станція швидкої допомоги, 8 аптек. Медичну допомогу трудящим подавали 37 лікарів і 27 медпрацівників з середньою освітою.
В нерозривному зв’язку з відбудовою народного господарства розвивалися освіта й культура. 1925 року в місті налічувалося 13 загальноосвітніх шкіл, з них 7 семирічних, де навчалося понад 4400 учнів, працювало 147 учителів. Кадри вчителів поповнювалися за рахунок випускників постійно діючих педагогічних курсів, відкритих у місті ще в 1920 році. 1923 року курси реорганізували в трирічні вищі педагогічні курси. Влітку 1922 року в дитбудинках міста утворені перші піонерські загони. В наступні роки загони юних піонерів існували в усіх школах міста.
Вживалися заходи до ліквідації неписьменності серед дорослих. З 1923 року працювала організація «Геть неписьменність». У її школах і гуртках того ж року навчалося грамоти 3900 чоловік.
Багатьма школами й гуртками керували комсомольці. У наступні роки ця робота набула дальшого поширення. В Сумах 1926 року 67 проц. населення вже вміло читати й писати. Це на 10 проц. більше ніж 1920 року.
Центрами культурно-освітньої роботи були Палац праці, Будинок пролетарської культури, 5 клубів, 11 бібліотек (книжковий фонд 102 тис. томів), 2 кінотеатри, історико-художній музей. Значну роль у культурному житті міста відігравав музично-драматичний театр, літературно-драматична студія, яку очолював український радянський письменник, театрознавець і педагог Я. А. Мамонтов.
Трудящі міста брали активну участь у всенародній боротьбі за побудову соціалізму в CPСP. Після того, як XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на соціалістичну індустріалізацію країни, вони наполегливо повели боротьбу за режим економії на виробництві, реконструкцію підприємств.
У перші роки соціалістичної індустріалізації Сумський машинобудівний завод (з 1928 р. ім. Фрунзе) був одним з провідних підприємств середнього машинобудування в республіці. В цей час підприємство спеціалізувалося на випуску обладнання для хімічної промисловості, що тільки-но створювалася в країні. Машини, виготовлені тут, використовувалися для новобудов та реконструкції існуючих підприємств. Колектив заводу докладав багато зусиль, щоб вчасно виконувати ці важливі замовлення.
У 1928 році на Червонозоряному рафінадному заводі під керівництвом інженера В. В. Дроздова було розроблено і впроваджено у виробництво новий спосіб виготовлення рафінаду. Він удосконалив процес заливки утфелю в спеціальні форми, формування пластинок цукру й подрібнення його. Згодом новий спосіб знайшов застосування на багатьох цукрових заводах Радянського Союзу.
Здійсненню режиму економії на виробництві значною мірою сприяли виробничі наради. їх роботі багато уваги приділяли партійні організації. Виробничі наради обговорювали звіти господарників, питання підвищення продуктивності праці п зниження собівартості продукції. Через виробничі наради робітники подавали раціоналізаторські пропозиції, розробляли заходи, запровадження яких лише в 1928 році дало заощадження на 907 тис. карбованців. Заощаджені кошти йшли на соціалістичну індустріалізацію країни.
Комуністи, безпартійні активно підтримували боротьбу партії проти троцькістів, зінов’ївців, які заперечували можливість побудови соціалізму в одній країні. їх політика вела до реставрації капіталізму в СРСР. На відкритих партійних зборах, що відбулися напередодні XV з’їзду ВКП(б), комуністи й безпартійні робітники схвалювали генеральну лінію партії, рішуче засуджували троцькістсько-зінов’ївську опозицію.
Протягом 1926—1928 рр. трудящі Сум досягли значних успіхів у господарському будівництві. У 1927—1928 господарському році промисловість міста виробила продукції на 35,8 мільйона карбованців. Зокрема, завод ім. Фрунзе випустив машин на суму 6 мільйонів карбованців, або в 5 раз більше, ніж у 1913 році.
У роки першої п’ятирічки на реконструкцію підприємств міста витрачено 39 млн. карбованців. На заводі ім. Фрунзе були споруджені нові корпуси насосного, компресорного, ливарного та інструментального цехів. На кінець п’ятирічки завод освоїв виробництво 34 нових машин. Тоді на підприємстві працювало понад 7 тис. чоловік. Значно реконструювали рафінадний завод. Новим обладнанням оснащувалися інші підприємства.
Після звернення XVI конференції ВКП(б) широко розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічного плану в чотири роки. Перша ударна бригада під керівництвом комуніста П. Мельника була утворена в котельному цеху заводу ім. Фрунзе. Працюючи по-ударному, бригада за шість місяців виконала річну норму, змонтувала 22 парові котли. Високих показників досягли в роботі й ударні бригади, очолювані П. Дерикотом і П. Гайдарем та іншими. Партійна організація заводу проявляла велику турботу про дієвість і гласність соціалістичного змагання. Його результати відображались в наочній агітації, обговорювалися на виробничих нарадах. Кращі бригади заносилися на червону дошку, ті, що вчасно не виконували забов’язань, потрапляли на чорну. Досвід ударництва висвітлювався в заводській багатотиражці «Молот». На основі моральних стимулів заохочувався перехід ударних бригад на госпрозрахункові методи роботи. З метою пропаганди технічних знань для робітників створювалися гуртки «Техніка — масам». Розвивалося соціалістичне змагання також у колективах трудящих Червонозоряного рафінадного заводу, суконної фабрики та інших підприємств. Завдяки цьому промисловість міста план першої п’ятирічки виконала достроково за чотири роки. У 1932 році на державних і кооперативних підприємствах працювало 11,2 тис. робітників.
Дальшого розвитку набула промисловість у роки другої п’ятирічки. За цей час машинобудівний завод освоїв випуск 70 складних машин і апаратів нової конструкції. Значною подією в житті колективу підприємства став випуск у 1933 році першого радянського компресора на 300 атмосфер тиску. Напередодні 16-х роковин Жовтневої революції слюсарі під керівництвом майстра комуніста 1. С. Соколова завершили складання компресора, який призначався для Березниківського хімічного комбінату. 1934 року став до ладу новий завод «Головсільелектро» і першим у країні розпочав випуск електродоїльних апаратів. Постійно нарощував виробничі потужності рафінадний завод. Його продукція відзначалася високою якістю і йшла на експорт. Директор рафінадного заводу С. П. Сторожук за умілу організацію виробництва був нагороджений орденом Леніна. Значно розширила виробництво суконна фабрика, продукція якої у 1936 році становила в грошовому обчисленні понад 10 млн. карбованців.
Наприкінці 1935 року великого поширення набув стахановський рух. За прикладом донецького шахтаря Олексія Стаханова першими по-новому стали працювати токарі механічного цеху заводу ім. Фрунзе Ф. Сударенко і П. Чумичов. Уміло використовуючи техніку й передові методи праці, вони за робочу зміну виконували десятиденні завдання. Партійна організація заводу підтримала новаторів виробництва й поширила їх досвід. Незабаром у всіх цехах підприємства почали множитися лави стахановців. Швидко розгортався стахановський рух і на інших підприємствах міста. Це допомогло робітничим колективам достроково виконати також план другої п’ятирічки.
Відповідно до третього п’ятирічного плану в Сумах передбачалося спорудити кілька підприємств та реконструювати діючі на основі нової техніки. Величні плани партії надихали трудящих на нові трудові звершення. Значною подією в історії заводу ім. Фрунзе було виготовлення в 1939 році насосно-водного компресора на 850 атмосфер. Творцями потужного компресора були конструктори Д. П. Бородін, К. В. Дворников, М. М. Миронов, Н. Н. Пресняков.
1939 року на підприємствах міста працювало понад 15 тисяч робітників, кожен третій був стахановцем. Поширювався рух багатоверстатників. На текстильній фабриці багато робітників працювали на трьох-чотирьох і шести верстатах.
Трудящі Сум дбали не лише про виконання виробничих планів, але й активно допомагали селянам у здійсненні суцільної колективізації сільського господарства, в організаційно-господарському зміцненні колгоспів. На постійну роботу на село із Сум було надіслано 85 робітників-двадцятип’ятитисячників. Посланці робітничого класу гідно виконували доручення партії. Колективи підприємств шефствували над колгоспами, допомагали їм лагодити сільськогосподарський реманент, виконувати польові роботи, дбали про поліпшення культурно-освітньої роботи.
Радянський народ будував нове життя в умовах капіталістичного оточення, постійної загрози імперіалістичних хижаків. Тому він невтомно піклувався про зміцнення обороноздатності країни. Трудящі Сум шефствували над частинами Червоної Армії. У 1927 році вони провели збір коштів на побудову літака «Відповідь Сумщини». Робітники й службовці брали активну участь у роботі оборонних громадських товариств. Десятки тисяч сумчан оволодівали військовою справою, складали норми на значки «ГПО», «Ворошиловський стрілець». Виявляючи свою інтернаціональну солідарність, трудящі Сум постійно морально й матеріально допомагали тим, хто в зарубіжних країнах боровся проти капіталу, фашизму, війни.
Великою подією в суспільно-політичному житті міста було обговорення трудящими в 1936 році проекту навої Конституції СРСР. На численних зборах робітники й службовці одностайно схвалювали основний закон Радянської держави. Делегатом Надзвичайного VIII з’їзду Рад СРСР, який затвердив нову Конституцію СРСР, був робітник заводу ім. Фрунзе — стахановець Ф. І. Сударенко. Високу політичну активність сумчани продемонстрували під час виборів до Верховної Ради СРСР (1937), Верховної Ради УРСР (1938) і місцевих Рад депутатів трудящих (1939). До Сумської міської Ради депутатів трудящих першого скликання було обрано 156 депутатів, з них 106 робітників і 44 представники інтелігенції.
У довоєнні роки сталися зміни і в адміністративному підпорядкуванні міста. У вересні 1930 року було ліквідовано Сумський округ. З того часу й до 10 січня 1939 року місто Суми — адміністративний центр Сумського району, що входив у лютому 1932 року — січні 1939 року до складу Харківської області. З утворенням 10 січня 1939 року Сумської області місто стало адміністративним центром області і району. У 1940 році в Сумах проживало 63,9 тис. чоловік.
Місто з року в рік ставало впорядкованішим. 1939 року у ньому було 5,8 тис. житлових будинків загальною площею 315 тис. кв. метрів, з них 925 державних будинків (138 тис. кв. метрів). Працювали електростанція, водогін. Значні роботи, пов’язані з благоустроєм міста, особливо розгорнулися, коли воно стало обласним центром.
У ході соціалістичного будівництва великі зміни відбулися в соціальному складі жителів. Вперше в історії міста зникло безробіття. Кожен трудящий мав роботу за своїми здібностями й можливостями. Це було великим завоюванням радянського соціалістичного ладу. 1940 року в місті налічувалося 15,3 тис. робітників, 1,8 тис. членів кооперативних артілей, 6,8 тис. спеціалістів промисловості, транспорту, комунального господарства, працівників освіти, охорони здоров’я, культосвітніх установ, партійних, радянських установ тощо.
До послуг трудящих у місті було 160 великих магазинів і підприємств громадського харчування.
Населення обслуговували 3 міські лікарні на 515 ліжок, 16 поліклінік і мед-амбулаторій, водолікарня, 5 аптек. У медичних закладах працювали 122 лікарі і 367 медпрацівників з середньою освітою. Для дітей дошкільного віку було 19 садків і ясел.
Зріс культурний рівень трудящих. Серед дорослого населення було остаточно ліквідовано неписьменність. Знання стали доступними всім трудящим. За парти сіли всі діти шкільного віку. Напередодні війни в Сумах у 19 школах (у т. ч. у 9 середніх) навчалось близько 10 тис. учнів. У них працювало 380 учителів. Для дітей були відкриті палац піонерів, станція юних техніків, музична школа.
Розвивалися вища й середня спеціальна освіта. При заводі ім. Фрунзе в 1926 — 1932 рр. працював машинобудівний інститут (втуз). 1926 року розпочалися заняття в педагогічному технікумі. 1930 року його перетворили в Інститут соціального виховання, а 1934 року — в педагогічний. При інституті до 1940 року працював робітфак. Кадри для народного господарства готували також технікуми: машинобудівний (відкрито 1927 р.), хіміко-технологічний (1928 р.), шляхово-будівельний, а також фельдшерсько-акушерська школа (1930 р.). Значну допомогу радгоспам і колгоспам подавав заснований у 1931 році опорний пункт Українського науково-дослідного інституту зернового господарства. У 1939 році він був перетворений на обласну сільськогосподарську дослідну станцію.
Мережа культурно-освітніх закладів налічувала 11 будинків культури і клубів, 52 бібліотеки (книжковий фонд 944 тис. томів), 2 кінотеатри. На базі історико-художнього музею були відкриті історичний і художній музеї. За рішенням Раднаркому УРСР в Сумах було взято під охорону ряд пам’ятників архітектури.
Про розквіт народних талантів свідчила художня самодіяльність. У ній брали участь багато робітників, службовців, студентів і учнів. Серед драматичних колективів особливо відзначалася театральна студія клубу заводу ім. Фрунзе. Вона в 1936 році здійснила постановку опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Успіхом серед глядачів користувалися концерти українського народного хору клубу Червонозоряного рафінадного заводу.
Літературно-мистецьке життя Сулі особливо активізувалося з 1939 року. При редакції обласної газети «Більшовицька зброя» працювало літературне об’єднання. Уродженцем Сум був відомий український робітничий письменник А. Я. Шабленко (1872—1930). Його творчому зростанню сприяв М. Горький.
У жовтні 1939 року показав перші вистави обласний музично-драматичний театр ім. М. С. Щепкіна. Трупа театру була сформована на базі 1-го Харківського обласного робітничо-колгоспного театру. У місті працював театр ляльок.
Напередодні війни міська партійна організація об’єднувала 2712 членів і кандидатів у члени партії. Під її керівництвом трудящі обласного центру самовіддано працювали над втіленням у життя величних планів третьої п’ятирічки.