Свеса, Ямпільський район, Сумська область
Свеса — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на правому березі річки Свіси, за 13 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Орша— Харків. Населення — 7,8 тис. чоловік.
Уперше Свеса, назву якій дала річка Свіса, згадується в документах 70-х років XVII ст. як невеликий козацький хутір Ямпільської сотні Ніжинського полку.
Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році — до Малоросійської, а в 1802 — Чернігівської губернії.
Наприкінці XVIII ст. Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого перейшов хутір, остаточно закріпачили селян. Крім гуральні, поміщикові Н. Неплюєву у Свесі належали цукроварня, збудована в 1853 році, й завод випалювання вапна (з 1853 року). В 1858 році він збудував ливарно-механічний завод, де вироблялось устаткування для цукроварень, гуралень, олійниць, а також сільськогосподарські машини. Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. Вони три дні на тиждень працювали на заводах і 3 дні — на поміщицькій землі. Для роботи на своїх ділянках у них лишався один день. Селяни були позбавлені будь-яких прав. Поміщик міг їх продавати, міняти, віддавати в солдати.
Після проведення реформи селяни, хоч і стали особисто вільними, економічне становище їх не поліпшилося. Поміщик відрізав більш як п’яту частину землі, якою вони користувалися до 1861 року. До того ж, їм виділили найгірші землі, розкидані окремими клаптиками й віддалені від хутора на 6 і більше верст, часто серед боліт, куди важко було під’їхати. Навіть у врожайні роки на них збирали 18—20 пудів жита з десятини. Щоб якось прогодувати сім’ю, заплатити податки й викупні платежі, селяни змушені були орендувати землю в поміщика на кабальних умовах, здебільшого з половини. Після розрахунку з поміщиком селянину-половинщику залишалося 8—9 пудів зерна з десятини. Частина безземельних і малоземельних селян шукала заробітків на заводах або йшла на відхожі промисли.
Наявність вільних робочих рук після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп—Брянськ сприяли розширенню діючих підприємств і перетворенню Свеси на досить велике робітниче селище. Наприкінці XIX ст. колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 чоловік. Крім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і навіть із сусідніх губерній. Становище цих робітників було нестерпним. Жили вони в темних і вологих бараках, їх жорстоко карали за найменші т. зв. порушення дисципліни, допікали штрафами. Робочий день тривав 12 годин, а одержували робітники 5—7 крб. на місяць.
Тяжке й безпросвітне життя робітників і селян штовхало їх на боротьбу за свої права. Гарячий відгук серед трудівників селища знайшли революційні події 1905— 1907 рр. В ніч на 23 лютого 1905 року населення Свеси брало участь в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу й економії Терещенка. Для «заспокоєння» робітників до Свеси прибули чернігівський губернатор з ескадроном кавалерії та прокурор Ніжинського окружного суду. 1 Травня 1905 року в селищі відбулася демонстрація. Завершилася вона багатолюдним мітингом, який жандарми розігнали, а багатьох його учасників заарештували. Щоб попередити нові виступи, у Свесі розквартирували півроти піхоти. Однак 17 червня 1906 року в Свесу прийшли 300 робітників Хутір-Михайлівського цукрового заводу й разом з робітниками ливарно-механічного заводу й місцевими селянами провели мітинг, на якому промовці закликали об’єднатись і разом іти проти своїх гнобителів.
Постійними супутниками трудящих Свеси були злидні, недоїдання, що зумовлювало поширення професійних і пошесних захворювань. До того ж, підприємці ігнорували правила техніки безпеки, що призводило до нещасних випадків, а в селищі працював лише один фельдшер, який не міг подати вчасно необхідну медичну допомогу. Не існувало ніяких навчальних і культосвітніх закладів. Тільки в 1893 році у Свесі відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій навчалося 30— 40 учнів. Більшість дітей через нестатки батьків не мала можливості відвідувати школу. З 10—12 років вони йшли працювати на місцеві заводи, де широко використовувалася дешева дитяча праця. Напередодні першої світової війни 75 проц. чоловіків і 90 проц. жінок у Свесі були неписьменними.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники й селяни сподівалися, що закінчиться війна, поліпшиться їхнє становище. На мітингу, який відбувся у квітні 1917 року, вони вимагали восьмигодинного робочого дня, миру, хліба й землі. Але війна тривала, земля й заводи лишались у тих же власників. Органи Тимчасового уряду підтримували поміщиків і капіталістів.
З великою радістю трудящі Свеси зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Та владу в селищі захопили ставленики Центральної ради. Після І Всеукраїнського з’їзду Рад боротьба за встановлення Радянської влади у Свесі загострилася. На початку січня 1918 року робітники механічного й цукрового заводів за активною участю всіх трудящих встановили в селищі Радянську владу й обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Рада насамперед запровадила робітничий контроль на цукровому й механічному заводах, а в лютому 1918 року оголосила ці підприємства націоналізованими. Для охорони заводів від куркульських банд у селищі створили загін Червоної гвардії.
Дальші соціалістичні перетворення перервав наступ австро-німецьких військ, закликаних буржуазно-націоналістичною Центральною радою. У квітні 1918 року вони захопили Свесу. Окупанти встановили режим жорстокого терору. Вони грабували жителів, за найменший вияв протесту били нагаями і прикладами, розстрілювали без суду й слідства. Коли кайзерівські війська підходили до Свеси, частина робітників влилася до лав Червоної Армії, багато пішло в партизанський загін, що діяв у районі селища й навколишніх сіл. Партизани знищували гарнізони окупантів. перешкоджали вивозу хліба та інших продуктів до Німеччини. Так, на складах у Свесі та Хутір-Михайлівському вони захопили 20 вагонів цукру й борошна і відправили московським робітникам.
Наприкінці листопада 1918 року 2-а Українська радянська дивізія визволила Свесу від німецьких окупантів і гетьманців. У селищі було відновлено Радянську владу. Знову почала діяти Рада. Незважаючи на те, що навколо лютували залишки куркульсько-петлюрівських банд, які тероризували населення, на підприємствах було встановлено 8-годинний робочий день, проведено розподіл поміщицької землі й майна.
Влітку 1919 року над молодою Радянською країною нависла нова небезпека— з півдня наступали полчища денікінців. У серпні вони захопили Свесу. Знову почалися арешти й грабежі. Білогвардійці забирали худобу, хліб, одяг тощо. На початку листопада 1919 року частини Червоної Армії за допомогою партизанів вибили денікінців із Свеси.
Одразу відновили діяльність органи Радянської влади. В березні 1920 року в селищі створено партійний осередок, секретарем якого обрали М. Г. Литвинова. Тоді ж організовано й комсомольський осередок, який налічував 30 чоловік. Під керівництвом комуністів трудящі провели тиждень допомоги фронту, комсомольці — збір теплих речей для червоних бійців. Партійний осередок, Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів робили все можливе, щоб швидше подолати післявоєнну розруху. Розгорнулися відбудовчі роботи на механічному заводі, в яких взяли участь усі трудящі селища. Невдовзі підприємство стало до ладу. Одночасно робітники заводу допомагали селянам навколишніх сіл у проведенні сільськогосподарських робіт. Під час тижня селянина (з 25 березня до 2 квітня 1920 року) вони відремонтували близько 200 плугів. Комуністи й комсомольці організовували суботники, під час яких упорядковували селище.
Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. У Свесі працювала початкова школа, створили пункти ліквідації неписьменності серед дорослого населення. При механічному заводі відкрили клуб, бібліотеку. Комсомольці допомагали в організації художньої самодіяльності. Значна робота, провадилася для залучення жінок до участі в громадсько-політичному житті. В 1925 році почала діяти політшкола, яку відвідувало близько 80 чоловік. 1923 року відкрито школу фабрично-заводського учнівства, яка готувала кваліфікованих робітників для цукрових заводів, а згодом — для механічного заводу. В ній навчалося понад 80 учнів.
У жовтні 1920 року Свеса ввійшла до складу новоствореного Шосткинського повіту, з березня 1923 року — до Ямпільського району Новгород-Сіверського округу, а з 1925 року в складі цього ж району — до Глухівського округу. З 1931 до 1935 року селище входило до Шосткинського району, з 1935 — до Ямпільського району Чернігівської, а з 1939 року — Сумської області.
На кінець відбудовного періоду був повністю реконструйований механічний завод. Якщо до 1925 року тут виробляли тільки сільськогосподарський реманент, то тепер підприємство випускало вже складне устаткування для цукрових заводів. Кількість робітників збільшилася з 182 у 1923 році до 490 у 1925 році. Випуск валової продукції зріс більш як у 6 разів. У 1926 році завод освоїв випуск відцентрових насосів, а з 1928 року — устаткування для вугільної промисловості.
Свеський цукровий завод з 1918 до 1930 року перебував на консервації, але при ньому працював лісозавод, що давав продукції на 26 тис. крб. щорічно. Крім того, на початку 20-х років управління Московсько-Київської залізниці заснувало у Свесі лісозавод, який виробляв продукції на 140 тис. крб. щорічно. Розвиток економіки селища сприяв зростанню його населення. Якщо в 1920 році тут проживало 998, то в 1926 році — вже 1265 чоловік.
Значного розвитку набули підприємства Свеси протягом перших п’ятирічок. На механічному заводі побудували нові цехи, держава надала устаткування. Тут почали виготовляти парові й гідравлічні насоси. Завод став спеціалізованим — виробляв насоси. Його продукція була відома в багатьох містах Радянського Союзу. В 1930 році розпочалося переобладнання цукроварні на завод для виготовлення дубильних екстрактів. Через 2 роки він став до ладу.
На підприємствах Свеси широкого розмаху набрав стахановський рух. Провідну роль у розгортанні цього руху відіграли комуністи. Так, у 1937 році з 536 робітників насосного заводу половина була стахановцями. На заводі дубильних екстрактів з 375 робітників по-стахановськи працювали 150. Першими стахановцями стали І. Є. Смишляк, Ф. Є. Рогозинський, І. П. Трухан, І. С. Потапенко та інші.
Партійна організація, яка в 1927 році налічувала понад 40 комуністів, і селищна Рада велику увагу приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. В 1925 році у Свесі відкрили амбулаторію з відділенням для стаціонарного лікування, на обох заводах організували медпункти. В 1936 році споруджено нову лікарню й аптеку. 1925 року початкова школа була реорганізована в семирічну, а 1936 року — в середню. Того ж року почала працювати школа робітничої молоді. Кількість учнів у Свесі в порівнянні з дореволюційним часом зросла більше як у 20 разів. Неписьменність серед дорослого населення на той час в основному було ліквідовано. В селищі побудували клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності.
Успіхи, що їх досягли трудящі селища в передвоєнні роки, були результатом повсякденної допомоги Радянського уряду, використання досвіду насосних заводів країни, роботи комуністів, комсомольців і депутатів селищної Ради. Партійна організація і Рада велику увагу приділяли політико-виховній роботі, розвитку виробництва, поліпшенню матеріального добробуту трудящих, благоустрою селища.
Мирну працю трудящих перервав віроломний напад фашистських загарбників на Радянський Союз. Більшість чоловіків призовного віку пішла на фронт. Коли ворожі дивізії наближалися до Свеси, райком партії і селищна Рада організували евакуацію робітників і устаткування заводів. 2 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Свесу і встановили кривавий окупаційний режим. Фашисти розстріляли десятки жителів селища, серед них — всю сім’ю комуніста П. В. Московки, який багато років очолював селищну Раду депутатів трудящих.
Та криваві репресії не злякали радянських людей. Під керівництвом Ямпільського підпільного райкому партії (секретар Д. Д. Красняк) у Свесі була створена підпільна партійна група. Багато жителів Свеси влилося до Ямпільського партизанського загону «За Родину», яким командували С. М. Гнибіда й Д. Д. Красняк. Народними месниками стали люди різного віку. Серед них були фельдшер селища 50-річна П. О. Сергієнко, дружина закатованого гестапівцями лікаря-патріота М. П. Сергієнка, М. С. Шестова, Г. Г. Ткачова, М. Н. Москаленко, багато учнів старших класів середньої школи, зокрема М. Романенко, Г. Москаленко, В. Фурсій, Н. Крюкова та ін. Чимало з них віддали своє життя за Батьківщину. Смертю хоробрих загинули брати Іван і Микола Підгорні. Л. Підгорний і М. Романенко пройшли весь рейд з ковпаківцями, нагороджені орденами й медалями.
В березні 1942 року група жителів Свеси на чолі з комуністом Ф. Н. Московкою, захопивши німецьку зброю, пішла в Хінельський ліс, де влилися до партизанського загону. Того ж року в Свесі була створена група партизанського резерву в кількості 46 чоловік. Вона займалася розвідкою, провадила агітаційно-масову роботу серед населення, переховувала й лікувала поранених партизанів, розповсюджувала листівки та зведення Радінформбюро.
З вересня 1943 року частини 65-армії під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Батова визволили Свесу від фашистів.
Окупанти завдали великої шкоди господарству Свеси. Вони зруйнували заводські цехи, гуртожиток робітників, приміщення школи й клубу, багато житлових будинків. Загальна сума збитків становила 4,6 млн. крб. Відразу після визволення відновили діяльність партійні й радянські органи, які мобілізували всі зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Першочерговим завданням була відбудова насосного заводу. Доводилося долати великі труднощі. Не вистачало кваліфікованих робітників, транспортних засобів, необхідних матеріалів. Значну допомогу робітникам Свеси подали трудящі братніх республік, особливо РРФСР. Вони надсилали необхідне устаткування, інструменти, сировину. Незабаром насосний завод став давати продукцію для фронту.
Величезну радість трудівникам Свеси принесла звістка про остаточну перемогу Червоної Армії над полчищами гітлерівської Німеччини. В лавах Червоної Армії та партизанських загонах під час війни боролися проти окупантів 420 жителів Свеси. З них 250 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. Трудящі селища свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність Батьківщини. Вони спорудили обеліск Слави, на якому викарбувані імена 160 полеглих односельців. Колективи насосного заводу, дубильних екстрактів і середньої школи № 1 на своїй території спорудили пам’ятники радянським воїнам, які загинули в боях з фашистами під час визволення Свеси.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни багато колишніх солдатів повернулися до мирної праці, що сприяло швидшій відбудові й розширенню підприємств. Насосний завод перейшов на випуск мирної продукції — насосів і хімапаратури. За допомогою трудящих нашої Вітчизни був відроджений і завод дубильних екстрактів. Протягом 1943—1950 рр. він одержав з братніх республік 30 одиниць устаткування. За роки четвертої п’ятирічки заводи розширили виробничі площі, старе обладнання частково замінили новим, більш досконалим.
На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, яке очолили комуністи. Майже половина робітників працювала по-стахановськи. В 1948 році колектив заводу дубильних екстрактів за 10 місяців виконав план на 120 проц. Перше місце завоювала комсомольсько-молодіжна зміна М. П. Ковбаси, майстра, молодого комуніста, що виконала план на 128,5 проц. Заводу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і грошову премію. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання і на насосному заводі. 1950 року тут було 5 бригад відмінної якості. За перший квартал 1950 року завод освоїв три марки нових насосів для суднобудівної промисловості.
Зросло число раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році на заводі дубильних екстрактів реалізовано 59 пропозицій, завдяки чому зекономлено 93 тис. крб. Насосному заводу в 1953 році раціоналізаторські пропозиції робітників дали економії близько 230 тис. карбованців.
У перші ж дні після вигнання окупантів розпочали роботу лікарня, загальноосвітні школи, ремісниче училище, культосвітні заклади. Асигнування на соціально-культурні заходи зростали рік у рік. Якщо в 1947 році вони становили 588 тис. крб., то в 1949 — вже 949 тис. карбованців.
Здійснюючи накреслення партії, трудящі Свеси за 1951—1972 рр. досягли значних успіхів у господарському будівництві. В 1960 році стала до ладу ТЕЦ, насосний завод освоїв випуск складної хімічної апаратури. На заводі розгорнувся рух за комуністичну працю. Першими почесне звання колективу комуністичної праці завоювали 5 бригад: ливарників (бригадир Г. П. Сидоренко), слюсарів (бригадир В. Т. Тищенко), слюсарів-складальників (бригадир О. Ф. Бровченко), клепальників-чеканників (бригадир В. Д. Комендант), котельників (бригадир І. С. Потапенко). В 1972 році на заводі працювало понад 600 ударників комуністичної праці, тобто майже четверта частина всіх робітників.
Значний вклад у виконання виробничих планів вносять раціоналізатори й винахідники. Протягом ювілейного 1967 року вони подали понад 300 пропозицій, впровадження яких дало підприємству економію в 72,5 тис. крб. Серед кращих раціоналізаторів — котельники А. К. Іванін, А. І. Коцур, Д. П. Плаксій. Кілька винаходів заводських робітників-новаторів демонструвалися на ВДНГ у Москві. Раціоналізатори В. А. Гонтаренко й М. М. Ткачук у 1970 році одержали бронзові медалі виставки.
Велике трудове й політичне піднесення у Свесі викликала підготовка до відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Ініціатором соціалістичного змагання за виконання восьмого п’ятирічного плану до 22 квітня 1970 року виступила бригада котельників насосного заводу, де бригадиром комуніст П. О. Малофєєнко. Цей патріотичний почин знайшов широку підтримку серед трудящих усього району. Під девізом «П’ятирічку — до ювілею вождя» трудилися бригади М. С. Костенка, Є. П. Коменданта, І. М. Бойка та інших. До Ленінського ювілею 219 робітників заводу виконали свої п’ятирічні завдання. А ударники комуністичної праці В. П. Чепик, В. П. Мора, Н. С. Мартиненко, В. І. Ходак, Ф. С. Конюхов завдання восьмої п’ятирічки виконали за 3,5 року. За успіхи в комуністичному будівництві, і в зв’язку з 100-річчям з дня заснування заводу, в 1970 році підприємство нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Велика група працівників удостоєна орденів і медалей. За високі показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 393 передовики виробництва нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
Включившись у змагання на честь XXIV з’їзду КПРС, завод у 1971 році збільшив випуск насосів порівняно з 1950 роком у 12 разів, хімічного устаткування — в 9 разів. За цей час продуктивність праці зросла в 7,4 раза. Тільки за 1971 рік колектив насосного заводу випустив надпланової продукції на мільйон карбованців. На заводі виросло нове покоління справжніх майстрів праці, командирів виробництва. Тут працює понад 500 інженерів і техніків.
Чималих успіхів досяг і колектив заводу дубильних екстрактів — єдиного на Україні підприємства, що виробляє дубильні речовини з кори дерев. Його продукцію використовують майже всі шкіряні заводи Радянського Союзу. Випуск продукції протягом 1951—1972 рр. зріс у чотири рази. Восьмий п’ятирічний план завод виконав до 19 грудня 1970 року, реалізувавши понад план екстрактів на 676 тис. крб. За самовіддану працю 34 трудівники заводу нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
Важливу роль у розгортанні капітального й житлового будівництва в селищі відіграв колектив будівельників пересувної механізованої колони № 72. Завдання восьмої п’ятирічки він виконав на 107,3 проц. Першість у змаганні завоювали бригади комуністичної праці В. Д. Сергієнка, В. Д. Канашука та старшого виконроба М. К. Мінчука. 18 будівельників нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Гарячий відгук у трудящих селища знайшла постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік». На підприємствах, в установах селища були розроблені підвищені соціалістичні зобов’язання. Партійні організації спрямовували зусилля колективів на успішне виконання цих зобов’язань. На заводах було удосконалено виробничі процеси, запроваджено комплексну механізацію, прогресивні методи роботи, завдяки чому значно зросла продуктивність праці, зокрема, на насосному заводі — на 8,4 проц. Всі цехи й бригади включилися в змагання за дострокове виконання завдань другого року дев’ятої п’ятирічки. Все це сприяло тому, що колектив заводу дубильних екстрактів завершив виробничу програму 1972 року за 11 місяців, а насосний завод __ до 27 грудня, виготовивши продукції на 12 проц. більше, ніж попереднього року. Завод освоїв випуск нового типу насосів для перекачування нафти, які мають великий попит не лише в нашій країні, а й за кордоном.
За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР 8 трудівників насосного заводу нагороджено Почесними грамотами Ямпільського РК КП України й виконкому районної Ради депутатів трудящих, 5 чоловік — грамотами Міністерства нафтового і хімічного машинобудування СРСР. Бригадир котельників І. О. Ігнатенко за досягнення в ювілейному соціалістичному змаганні Сумської і Курської областей нагороджений Почесною грамотою Курського обкому КПРС, облвиконкому та облпрофради.
Успішно виконав свої ювілейні зобов’язання колектив Свеського лісгоспзагу. Протягом 1972 року він реалізував продукції на 843 тис. крб., заготовив 16 300 куб. метрів ділової деревини для новобудов п’ятирічки, випустив товарів народного споживання на 156,7 тис. крб. Це значно більше, ніж намічалося планом.
З кожним роком міцніють творчі зв’язки трудящих Свеси з виробничими колективами братніх республік нашої Батьківщини. З Росії, Білорусії, Литви, Грузії в 1971—1972 рр. завод дубильних екстрактів одержав 7 одиниць устаткування і різних матеріалів на суму 90 тис. крб., насосний завод — 39 одиниць устаткування. Важко знайти куточок на карті Радянського Союзу, куди б не відправляв свою продукцію Свеський насосний завод. Трудівники насосного заводу вже давно змагаються із спорідненим підприємством братньої Молдавії — Рибницьким насосним заводом, а завод дубильних екстрактів — із спорідненим підприємством у Вишньому Волочку Калінінської області.
Розвиток економіки Свеси сприяв розширенню житлового будівництва. Там, де раніше був пустир, виросли район багатоповерхових житлових будинків, п’ятиповерхові гуртожитки, школи, комбінат побутового обслуговування та ін. У районі першого житлового масиву створено мальовниче озеро, побудовано стадіон, упорядковано парк відпочинку. На вулицях прокладено тротуари, збудовано залізобетонний міст через річку Свісу, введено в дію водопровід. До послуг населення— 22 магазини, 3 їдальні, 2 відділення зв’язку, ощадна каса. Селище повністю радіофіковане й електрифіковане.
Значного розвитку набула охорона здоров’я трудящих. У селищі працюють лікарня на 100 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, на заводах дубильних екстрактів і насосному створено медпункти. Лікувальні заклади оснащені сучасною апаратурою. Тут налічується 82 медичні працівники, з них 10 чоловік за відмінну роботу нагороджені орденами й медалями.
В селищі працюють 2 загальноосвітні середні школи та школа робітничої молоді, в яких навчаються 1576 учнів. У школах добре обладнані навчальні кабінети, створені всі умови для успішного навчання і виховання дітей. У 1963 році при Свеському насосному заводі відкрито філіал вечірнього відділення Харківського машино-будівельного технікуму, в якому вже одержали дипломи сотні молодих робітників. У селищі працює профтехучилище на 360 учнів, яке готує токарів, слюсарів, ливарників, формувальників. Підприємства Свеси посилають своїх робітників на навчання до вузів і технікумів.
На підприємствах Свеси трудиться багато робітничих династій, зокрема на насосному заводі їх понад 30. На цьому підприємстві тривалий час працював І. В. Карташов. 15 його дітей і онуків знайшли своє місце в робітничому колективі заводу. Так, син М. І. Карташов працює заступником начальника механоскладального цеху. На заводі трудяться також його дружина, син та дочка.
Центром культурно-масової роботи став палац культури, побудований у 1971 році. Палац має концертний зал на 650 місць, лекційний зал на 200 місць, приміщення для бібліотеки й читальні, кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності. В селищі — 8 бібліотек, книжковий фонд яких перевищує 50 тис. примірників. Асигнування на соціально-культурні заходи в 1971 році становили 934,4 тис. крб., що на 225 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком.
З кожним роком зростає загін інтелігенції селища. Тут працюють понад 700 інженерів і техніків, 90 вчителів, чимало інших працівників з вищою і середньою спеціальною освітою. Вони беруть активну участь у роботі агітколективів. Понад 100 чоловік — члени селищної організації товариства «Знання».
Досягнення в галузі економіки й культури селища є наслідком великої роботи 10 первинних партійних організацій, які об’єднують 588 членів КПРС. Надійним помічником комуністів є 11 первинних комсомольських організацій, що об’єднують 1520 членів ВЛКСМ.
З кожним роком підвищується роль селищної Ради. Вона розглядає і розв’язує питання розвитку економіки, культури, благоустрою, комуністичного виховання молоді. В 1973 році до неї обрано 104 депутати, з них 49 комуністів. У своїй роботі Рада спирається на широкий громадський актив.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Свеси разом з усім радянським народом наполегливо борються за успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, вносять свій вклад у велику справу побудови комуністичного суспільства в нашій країні.
І. Т. КАЧАН, А. М. СТЬОБНИ