Кривче, Борщівський район, Тернопільська область
КРИВЧЕ (давня назва — Оплакана) — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Циганки, за 15 км від районного центру та за 5 км від залізничної станції Гермаківка на лінії Чортків — Іване-Пусте. Дворів — 675. Населення — 2405 чоловік.
Місцевий колгосп «Жовтень» користується 2 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 1,9 тис. га орної землі. Розвинуті рільництво й м’ясо-молочне тваринництво, з допоміжних галузей — городництво й садівництво. В господарстві 1972 року зібрано по 678 цнт цукрових буряків з га на площі 245 гектарів. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва орденом Трудового Червоного Прапора нагороджений голова колгоспу Т. І. Туркевич, бригадир І. В. Миронюк, ланкова М. Р. Хома.
В селі є середня школа, в якій 27 учителів навчають 397 учнів, будинок культури із залом на 600 місць, бібліотека; амбулаторія, аптека, два дитячі садки, павільйон побутового обслуговування, відділення зв’язку, продовольчий і промтоварний магазини, їдальня.
В партійній організації (виникла 1955 року) на обліку 26 членів КПРС, у комсомольській (створена 1947 року) — 67 членів ВЛКСМ.
Село відоме з 1650 року. Побудований у важкодоступній місцевості замок не раз зазнавав нападів турецько-татарських орд. У 1672 році його поруйнували загони турецького султана Магомета IV.
У липні — вересні 1920 р. в селі встановлена влада Рад. У 1926—1930 рр., за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі, у Кривчому існувала підпільна організація КПЗУ, що провадила революційну пропаганду серед населення.
Під час Великої Вітчизняної війни 127 жителів села боролися проти німецько-фашистських загарбників у лавах Червоної Армії, 35 з них загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боях за Батьківщину, 93 чоловіка нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
Колективне господарство селяни організували в 1944 році.
Кривче відоме т. зв. кришталевою печерою, довжина розвіданих ходів якої 18 кілометрів.
На території села збереглися залишки поселень трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та IX—VII ст. до н. е., також рештки давньоруського городища (XI—XIII ст. нашої ери).