Чортків, Чортківський район, Тернопільська область
Чортків — місто районного підпорядкування, центр однойменного району, розташоване в долині річки Серету, за 76 км від Тернополя. Залізнична станція. Через місто проходять автошляхи Тернопіль—Чернівці, Івано-Франківськ—Кам’янець-Подільський. Населення — 20 500 чоловік.
Уперше Чортків згадується як приватне село в документах 1522. року, коли воно дістало самоврядування за магдебурзьким правом, а також дозвіл на організацію цехів. Місто підпорядковувалося Теребовлянському староству Руського воєводства. Господарськими й адміністративними справами міста відав магістрат на чолі з бургомістром, судові функції здійснювала судова лава, очолювана війтом. Феодали постійно втручалися в самоврядування, зводячи його нанівець. Під їх тиском до магістратської ради обирали осіб, угодних феодалам, посаду війта обіймали переважно шляхтичі. У середині XVI століття в Чорткові налічувалося близько 200 будинків, проживала приблизно 1 тис. чоловік. Поступово розвивалося ремесло. Наприкінці XVI — початку XVII ст. в місті налічувалося 12 різних ремесел. Серед ремісників були слюсарі, мечники, бондарі, гончарі, кушніри, шевці, римарі, воскобійники та інші. З розвитком ремесла виникали цехи. У найбільших з них — кушнірському і шевському — об’єднувалося по 24—30 майстрів. Існували також невеликі цехи, ремісники яких займалися виготовленням полотна, глиняного посуду, цегли, черепиці. У XVII ст. ремісники становили близько 28 проц. населення міста. Крім ремесла, одним з головних занять жителів було землеробство, яким займалося понад 40 проц. міщан. Після одержання у 1604 році права на проведення двох ярмарків на рік і тижневих торгів, Чортків перетворився на значний торговий центр, де йшла жвава торгівля вівцями, ремісничими виробами, сільськогосподарською продукцією. Міщани на користь феодала сплачували грошовий чинш від житлових будинків, орних грунтів, відбували ряд повинностей на користь держави, найважчою з яких було утримання військ взимку, сплачували податок церкві.
Українське населення міста, крім соціального гніту, зазнавало національно-релігійних утисків від магнатів, шляхти й католицького духовенства, які особливо посилилися після Брестської унії 1596 року. 1600 року в Чорткові збудовано домініканський костьол, а в 1604 році — домініканський монастир, які стали опорою католицизму, використовувалися як засіб покатоличення українського населення. У 1610 році на місці дерев’яного збудовано мурований замок.
Великим лихом для населення Чорткова були напади турецько-татарських орд. Особливо руїнницькими були вони в 1534, 1549 роках. Місцеві жителі страждали також від пограбувань шляхти, яка осіла в навколишніх селах, міщанам не раз доводилося давати збройну відсіч. Так, 1647 року сталася сутичка між міщанами Чорткова і загоном челяді шляхтича Петриковського.
У роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Чортків був одним з центрів повстання, яке восени 1648 року охопило територію Західного Поділля, Прикарпаття і Львівщини. Озброєні повстанці нападали на феодалів, польську шляхту, їх слуг, орендарів, руйнували панські двори, костьоли. У жовтні 1648 року чортківські міщани й селяни з Білої вирушили походом на Бучач. Влітку 1649 року після Збаразької і Зборівської битв сюди прибули окремі загони козаків. Вони розходилися в різні сторони для нищення шляхти та допомоги повсталим селянам і міщанам. Цього року один із загонів побував у Чорткові. Восени 1655 року російські війська й українські козацькі полки, які зайняли в цей час велику територію західноукраїнських земель, здобули Чортків, взяли в полон брацлавського воєводу Потоцького, який із своїм загоном тримав тут оборону.
Протягом 1672—1683 рр. місто перебувало під владою Туреччини, а чортківський замок був резиденцією турецького субпаші Подільського пашалику. У 1683 році польські війська витіснили турецький гарнізон з Чорткова, а в 1699 році, за умовами Карловицького миру, Чортків перейшов до Польщі.
У 1772 році Чортків загарбала Австрія. Місто ввійшло до складу Заліщицького (пізніше Чортківського) округу. До 1779 року Чортківський замок був резиденцією магнатів Потоцьких, а потім Садовських. Пізніше його орендував австрійський уряд, використовуючи під склади і як тюрму. Як і багато інших міст Галичини, Чортків протягом XVIII ст. переживав занепад. У ньому ледь жевріли ремесла й торгівля. Населення займалося переважно землеробством, сплачуючи чинш феодалам. 1784 року в місті налічувалося 527 будинків, 2892 жителі. Наприкінці XVIII ст. за згодою австрійського уряду власник міста магнат Садовський перевів громаду Чорткова на панщину. У його залежності перебували 354 двори, двом монастирям належало 27 дворів. Селянські господарства сплачували на користь феодала чинш і відробляли панщину, яка досягла 5—6 днів на тиждень. 109 халупників відбували по 3 дні панщини на рік та сплачували 223 золоті ринські чиншу, 49 комірників і господарства, що належали монастирям,— 12 днів панщини і 210 золотих ринських чиншу.
Через місто проходив шлях від Кам’янця-Подільського на Львів і далі в Сілезію, що сприяло пожвавленню торгівлі. Для торгів сюди прибували купці з різних міст.
У 1810—1815 рр. Чортків входив до складу Росії як одне з міст Чортківського округу Тернопільського краю. Російська влада дещо зменшила податки, мита та інші грошові збори. 1815 року місто знову відійшло до Австрійської імперії. У першій половині XIX ст. відбувалося дальше посилення соціально-економічного гніту. Феодали різними методами збільшували панщину, запроваджували додаткові повинності за користування угіддями, вимагали виконання великої кількості додаткових робіт. Панщина досягла 6 днів на тиждень. У зв’язку з цим почастішали втечі селян, антифеодальні заворушення. За період з 1817 по 1848 рік з Чортківського округу втекло 275 чоловік. Частина з них перебралась на Наддніпрянську Україну, Буковину, в Молдавію й Польщу. У 1809 році селянськими виступами проти кріпацтва була охоплена значна частина сіл Чортківського округу. Масові виступи селян проти феодальних повинностей повторилися тут і в 1817, 1822, 1838 роках. Заворушення 1838 року було одним з найбільших антифеодальних виступів селян Східної Галичини.
Антифеодальна боротьба, революція 1848 року змусили Габсбургів скасувати панщину в Галичині. Реформа хоч і ліквідувала кріпосне право, але залишила в руках поміщиків майже половину всієї землі. Селяни втратили значну частину орної землі і пасовища, які раніше були у їх користуванні. У 1880 році поміщикам і шляхті належало 448 моргів орної землі, 1215 моргів городів, лук, пасовиськ і лісів, селянським господарствам — 3162 морги орної землі, 1543 морги городів, лук, пасовиськ і лісів.
Після того як 1867 року Чортків став повітовим центром, тут перебували повітові установи, пошта і телеграф. Населення перевищувало 4 тис. чоловік, у місті налічувалося 350 будинків. У 1870 році введено міське виборне самоврядування, за основу якого правив майновий ценз. Переважна більшість трудящих, яка не володіла землею та іншим нерухомим майном, була позбавлена права обирати членів міського управління.
У другій половині XIX ст. відбулося деяке пожвавлення в розвитку промисловості. 1880 року в Чорткові вже працювали цегельний завод, водяний млин, олійня, фабрика сільськогосподарських знарядь, фабрика рому й лікерів. Розвитку промисловості і торгівлі сприяло завершення будівництва у 1897 році залізниці Тернопіль—Станіслав, що пройшла через місто. Робітникам доводилося працювати на 12 годин на добу, за нелегку працю отримувати низьку заробітну плату, відчуваючи постійну загрозу безробіття, жити в антисанітарних умовах, що спричинялося до різних інфекційних хвороб. Лікарні в місті не було. Працювало лише 4 лікарі, які займалися приватною практикою, діяла аптека.
Наприкінці XIX ст. у Чорткові працювала чотирирічна школа, де викладало 4 вчителі. Через нестатки понад 50 проц. дітей шкільного віку не відвідувало школу.
Тяжке соціально-економічне становище, національні утиски викликали невдоволення, сприяли зростанню революційних настроїв. Велике значення в поширенні революційних ідей серед трудящих міста мала ленінська газета «Искра», яка транспортувалася в Росію через Чортків. Частина її примірників залишалась і поширювалась серед трудящих міста, що сприяло зростанню революційної свідомості робітників, які все рішучіше піднімалися на боротьбу проти австро-угорської монархії, проти гніту підприємців. У 1904 році в Чорткові відбувся страйк залізничників.
У період першої російської революції посилився визвольний рух. Трудящі Чорткова влаштовували маніфестації, збори, мітинги, де відкрито виступали на підтримку російського пролетаріату. Разом з робітниками у мітингах брали участь селяни. Велика маніфестація відбулася у Чорткові в січні 1906 року, в річницю розстрілу петербурзьких робітників. У ній взяло участь близько 20 тис. чоловік з міста і навколишніх сіл.
Готуючись до війни з Росією, австро-угорський уряд побудував у Чорткові великі казарми, проклав стратегічну залізничну колію на Мельницю-Подільську з відгалуженням на Скалу-Подільську. В місті стояли військові частини. Промисловість перейшла на випуск продукції переважно для потреб армії. Посилився податковий гніт. Лише місцеві податки зросли на 34 тис. крон.
Вже на початку першої світової війни Чортків опинився в зоні воєнних! дій. 22 серпня 1914 року російські війська вступили до Чорткова й перебували тут до липня 1917 року.
Мобілізація чоловіків до австрійської армії напередодні і на початку війни, воєнні дії, мобілізація царськими властями значної кількості працездатного населення на окопні, шляхові та інші роботи, реквізиції худоби, продовольства і фуражу в селах повіту дуже підірвали економіку міста, призвели до господарської розрухи. Промислові підприємства міста майже повністю припинили роботу. У селян Чортківського повіту за півтора року війни кількість коней і корів зменшилася у три рази. На стані сільського господарства повіту дуже відбилася велика нестача посівного матеріалу. У 1915 році в Чортківському повіті залишилися необробленими 13 115 моргів землі.
Повалення царату в ході Лютневої революції вселило в серця трудящих надію на звільнення від соціального гніту, на закінчення війни. Проте з відступом у липні 1917 року російських військ місто зайняли австро-угорські війська.
Великий вплив на піднесення революційної боротьби трудящих справила звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У листопаді — на початку грудня 1917 року в місті відбулися демонстрації, які проходили під лозунгами «Хай живе російська революція!», «Вся влада Радам!». У січні 1918 року робітники Чорткова на заклик пролетаріату Львова припинили роботу, протестуючи проти загарбницьких вимог німецьких імперіалістів до молодої Радянської республіки на мирних переговорах у Бресті.
В листопаді 1918 року після розпаду Австро-Угорщини владу в Східній Галичині захопив буржуазно-націоналістичний уряд ЗУ HP, який нічого не зробив для поліпшення економічного й політичного становища трудящих. У середині липня 1919 року Чортків загарбала буржуазно-поміщицька Польща, яка запровадила жорстокий окупаційний режим.
Польські власті заборонили приймати українців на роботу на залізницю, в школи. В прикордонних містах Бродах і Чорткові створили пункти поліцейської перевірки осіб, що поверталися з Росії. За ними встановлювався таємний нагляд. Проте ці заходи жаданих наслідків не дали. Багато колишніх полонених, які поверталися з Росії, проводили революційну пропаганду. Під впливом їх агітації населення не виконувало розпоряджень місцевих властей, розгортало активну боротьбу за соціальне і національне визволення.
28 липня 1920 року частини 41-ї стрілецької дивізії визволили Чортків від польських загарбників. Того ж дня у місті відбувся мітинг трудящих. Його учасники висловили глибоку вдячність Радянській владі за своє визволення. Вже у перші дні після визволення міста тут було створено повітовий революційний комітет, організовано міліцію. За короткий строк ревком провів у життя ряд декретів Галицького ревкому, що мали велике значення для розв’язання аграрного, національного та інших питань, конфіскував приватні підприємства, панську землю, встановив на підприємствах восьмигодинний робочий день. Багатьом біднякам поліпшили житлові умови, безробітних забезпечили роботою. Було взято на облік магазини, кредитні установи, встановлено контроль над їх діяльністю. Велике піклування виявив повітовий ревком про вчителів. 22 серпня 1920 року він дав вказівку місцевим ревкомам видавати кожному вчителеві відповідну кількість продуктів, дров, по літру молока кожного дня. Щоб допомогти бідним селянам засіяти свою землю, 7 вересня повітовий ревком наказав сільським ревкомам провести «примусову позичку» в багатих селян.
На міських партійних зборах, що відбулися 30 серпня, було прийнято рішення розділити поміщицьку і церковну землю між селянами. У цей час у місті було створено комсомольський осередок.
Проте здійснити ці заходи не вдалося. У вересні після відступу Червоної Армії в місті встановився довготривалий жорстокий окупаційний режим буржуазно-поміщицької Польщі. Польські власті ліквідували завоювання Радянської влади, вони всіляко мстилися трудящим. Було ув’язнено 114 чоловік — активних учасників встановлення Радянської влади в місті й повіті. У лютому 1921 року за «зраду й підбурювання до непослуху властям, за симпатії до соціалізму» до чортківської тюрми було кинуто українського письменника Осипа Маковея. В листопаді 1922 року за вироком військового суду в Чорткові стратили керівників «Червоної дванадцятки» С. О. Мельничука й П. М. Шеремету. 1959 року на могилі загиблих героїв встановлено пам’ятник.
У роки перебування під владою буржуазно-поміщицької Польщі Чортків залишався містом дрібних напівкустарних підприємств. Діяли невеликі фабрики: будівельних матеріалів, виробництва килимів, взуття, миловарня, цегельня. В 1929— 1933 рр. промислове виробництво різко скоротилося. Припинили роботу цегельня, фабрика будівельних матеріалів та деякі інші підприємства. Зросла кількість безробітних. Якщо у 1926 році роботи не мав 121 чоловік, то 1931 року безробітних було 5308.
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі майже не дбав про поліпшення медичної справи. Весь повіт обслуговувала одна лікарня на 60 ліжок. У місті проживало 12 лікарів, 5 акушерок, які займалися приватною практикою. Висока плата за медичну допомогу не давала можливості трудящим користуватися нею. Тільки за прийом до лікаря доводилося платити 2—3 злоті.
Проводячи колонізаторську політику, польські власті переслідували українську мову, культуру, звичаї, всілякими обіцянками, а здебільшого погрозами намагалися покатоличити, ополячити українське населення. 1932 року в місті було кілька навчальних закладів, зокрема восьмикласна гімназія, жіноча й чоловіча учительські семінарії, приватна торговельна школа, три початкові школи, в яких викладали лише польською мовою. Існувала в місті семикласна українська гімназія. Проте в гімназіях навчалися переважно діти підприємців, торговців, поміщиків, куркулів, початкові школи відвідували діти бідноти. Та через нестатки далеко не всім щастило вчитись, ще менше дітей трудящих закінчувало школу.
Незважаючи на те, що в місті існувало кілька платних бібліотек різних товариств, їх послугами трудящі користувалися мало, бо значна частина дорослого населення не знала грамоти, до того ж бібліотеки були платними.
Постійне зростання безробіття, різке погіршення матеріального становища трудящих викликали нову хвилю революційного руху. Виступи трудящих спрямовував повітовий комітет КПЗУ, який почав діяти нелегально з 1927 року. Значну роль в ідейному загартуванні трудящих відіграв Степан Тудор (1892—1941), який у 1926— 1927 рр. працював учителем чортківської української гімназії. Письменник-комуніст, літературознавець і громадський діяч, активний учасник революційного підпілля, Степан Тудор різко засуджував реакційну політику польського буржуазного уряду. Українські буржуазні націоналісти, які фактично орудували в гімназії, в контакті з властями звільнили з роботи молодого вчителя як небезпечного комуністичного агітатора. 1927 року в місті було розповсюджено велику кількість комуністичних листівок. У складних нелегальних умовах працювали комуністи напередодні виборів до сейму 1928 року. Трудящі проголосували за кандидатів, підтримуваних комуністами. У відповідь поліція провела масові арешти членів КПЗУ і тих, хто їм співчував. У жовтні 1930 року було заарештовано майже весь склад повітового комітету КПЗУ.
У 1931 році виникла комсомольська організація, утворився повітовий комітет Комуністичної спілки молоді Наступного року комсомольці розкидали багато листівок напередодні 1 Травня, вивісили транспаранти. У 1936 році широкого розмаху набув страйковий рух. 20 квітня трудящі міста на знак солідарності з страйкуючими робітниками Львова провели одноденний страйк. У червні страйкували будівельники, робітники цегельні. Поліція заарештувала активних учасників страйку, звинувативши Ї£ у пропаганді комуністичних ідей. У липні 1936 року за приналежність до КПЗУ було заарештовано в Чорткові та селах повіту 26 чоловік. Проте боротьба трудящих тривала. До кінця 1936 року в місті відбулося ще кілька страйків. Особливо тривалим був страйк робітників млинів (з 13 листопада до 9 грудня), які вимагали підвищити заробітну плату, поновити на роботі керівника страйку. Страйкарі обрали комітет, який виробив вимоги до власників млинів. Виступ завершився перемогою. 1938 року в місті відбувся першотравневий мітинг, на який зібралося понад 200 чоловік.
У незабутні вересневі дні 1939 року революційний рух мас злився з визвольним походом Червоної Армії. 17 вересня 1939 року частини Червоної Армії визволили Чортків. Серед визволителів був відомий російський поет С. П. Щипачов. Він присвятив цій події вірш «Вступление в Чортков», в якому писав:
Мы входим в город; с тротуарных плит сбегает шумная вода; цветами встречают нас, и радуга над нами, как арка триумфальная, стоит.
Над вольною землей вознесена, над городом, над шляхом, над бойцами, и где-то за зелеными лесами в Карпаты упирается она.
На мітингу, що відбувся наступного дня, трудящі одностайно висловили гарячу подяку Радянському урядові, Комуністичній партії, бійцям Червоної Армії за братню допомогу і надіслали їм вітальні листи. В листі на ім’я Радянського уряду було сказано: «Після всього того, що ми одержали з приходом Червоної Армії, ми для себе не шукаємо іншого шляху, крім радянського. Ми хочемо бути в єдиній сім’ї з нашими братами, які щасливо живуть в Радянській Україні. Ми висловлюємо своє бажання перед Урядом CPСP влитись всією Західною Україною в єдину сім’ю трудящих Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Така воля трудящих Західної України».
Через кілька днів було створено міський комітет — орган народної влади, до якого ввійшли представники робітників та прогресивної інтелігенції. У жовтні трудящі міста обрали депутатів до Народних Зборів Західної України, які разом з іншими депутатами проголосували за встановлення Радянської влади і возз’єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР, за конфіскацію поміщицької землі, націоналізацію банків і промисловості.
У січні 1940 року почали працювати райком КП(б)У, виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих. У ці дні чимало робітників вступило в партію. На підприємствах і в установах створювалися комсомольські й профспілкові організації. Було націоналізовано цегельний завод, 2 млини, електростанцію, друкарню, аптеку. На підприємствах впроваджено соціалістичні методи управління з найширшою участю робітників у керівництві виробництвом; створено комітети робітничого контролю. Розгорнулася державна торгівля різними промисловими та продовольчими товарами.
Незабаром після визволення відкрилися медичні заклади: поліклініка, лікарня, пологовий будинок, санепідемстанція. Всі медичні заклади забезпечено кваліфікованими кадрами, присланими із східних областей України, обладнано новим устаткуванням. На охорону здоров’я трудящих міста у 1940 році уряд Радянського Союзу асигнував 953,9 тис. карбованців.
Почалися заняття в 7 загальноосвітніх школах, у т. ч. в 4 середніх. Майже всіх дітей шкільного віку було охоплено навчанням, яке здійснювалося рідною мовою, за програмою радянських шкіл. Педагогічний колектив налічував 132 чоловіка. Почали працювати педагогічна й музична школи. На потреби освіти й ліквідацію неписьменності держава асигнувала 1015 тис. карбованців.
Розгорнули роботу будинок культури, 2 бібліотеки, кінотеатр.
Як свято торжества демократії пройшли вибори до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР 24 березня 1940 року, вибори до місцевих Рад депутатів трудящих у грудні цього року.
Мирне творче життя було перерване нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 6 липня 1941 року гітлерівські війська окупували Чортків. У перші дні свого перебування фашисти разом з українськими буржуазними націоналістами створили в районі міського базару концентраційний табір. За колючий дріт було загнано першу партію приречених — 380 мирних жителів. Спочатку фашисти розстріляли кілька десятків чоловік, над іншими нечувано знущалися, багатьох живими закопали в землю. До Чортківського табору фашисти звозили людей з навколишніх сіл та інших областей. За роки окупації тут загинуло 13 тис. чоловік. 1143 юнаки та дівчини міста і сіл району фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Трудящі міста боролися проти фашистського режиму — саботували розпорядження окупаційних властей, ухилялися від примусових робіт, сплати податків, ховали сільськогосподарські продукти тощо.
23 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Чортків від фашистських загарбників. У боях за місто відзначилася 1-а гвардійська танкова бригада, їй було присвоєно найменування Чортківської. Серед радянських воїнів, що загинули в боях за місто, був танкіст О. М. Дегтярьов. Смертельно поранений, він записав у своєму комсомольському квитку: «Гину смертю хоробрих за визволення Батьківщини». На честь полеглих у місті споруджено пам’ятник.
Фашистські загарбники завдали великої шкоди господарству міста — зруйнували всі промислові підприємства, культурно-освітні заклади, 173 житлові будинки, 250 будинків пошкодили.
Зразу ж після визволення до лав Червоної Армії влилося 600 жителів міста, з них 135 загинуло на фронтах.
У зв’язку з тим, що Тернопіль внаслідок запеклих боїв був майже повністю зруйнований, у Чорткові протягом 1944—1946 рр. перебували обком партії, облвиконком та інші обласні установи. Комуністи міста очолили боротьбу трудящих за відбудову зруйнованого господарства, за надання допомоги фронту. Для забезпечення перевезень військових та народногосподарських вантажів насамперед приступили до відновлення роботи залізничного транспорту. В термінові строки було відремонтовано пошкоджені ділянки колії, налагоджено станційну службу. Проводився збір коштів на будівництво танкових колон «Селянин Тернопільщини» і «Молодь Тернопільщини». За короткий час жителі міста внесли 300 тис. крб. Замовлення фронту виконували кравецькі та шевські майстерні. Трудящі міста працювали під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги!».
В ці дні на залізничній станції виникли комсомольські бригади, які розгорнули змагання за звання фронтових. На 139 проц. виконувала денні виробничі норми комсомольсько-молодіжна бригада В. М. Брика, а окремі робітники — на 180 — 200 проц. У вересні 1944 року бригада завоювала перехідний Червоний прапор Чортківського міськкому комсомолу.
Велику допомогу у відбудові міста подали держава, трудящі інших міст і республік. З Донбасу сюди надходили вугілля, рейки, з Горького — автомашини, з Ленінграда — верстати, Подольська Московської області — швейні машини. Завдяки безкорисній братній допомозі в 1944—1945 рр. було відбудовано й відновлено роботу багатьох підприємств, зокрема ливарного заводу, кондитерської фабрики, електростанції, водопроводу. 1946 року на базі швейної і взуттєвої майстерень створено швейну фабрику.
Партійні й радянські органи велику увагу приділяли відбудові шкіл, культосвітніх і лікувальних закладів. Почали працювати міська лікарня на 45 ліжок, поліклініка, дві аптеки. У вересні 1944 року в місті було відкрито дві середні й дві початкові школи, педучилище, у 1946 році — медичне училище. 1948 року відкрився технікум землевпорядкування. В стислі строки відновили роботу культурно-освітні заклади. З початку 1945 року діяли будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей, кінотеатр, радіовузол. На кінець 1950 року було радіофіковано 75 проц. квартир трудящих.
Водночас здійснювалася реконструкція діючих підприємств. Трудящі міста успішно виконали п’ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства. Вже до 1949 року було перевершено довоєнний рівень промислового виробництва. Збільшився асортимент виробів, зокрема кондитерська фабрика стала випускати продукцію 38 найменувань. Потужність фабрики порівняно з 1946 роком зросла в 5,4 раза. Колектив депо станції Чортків за перевиконання планових завдань було занесено на Дошку пошани Львівської залізниці. Новаторів і передовиків виробництва удостоювали звання кращого робітника за професією.
1958 року стала до ладу міжрайонна майстерня капітального ремонту автомобільних моторів, устаткування для якої прибуло з різних міст, зокрема з Горького, Майкопа, Новосибірська, Мелітополя. Робітники Уралу надіслали пневматичний молот.
Дизель для районної електростанції виготовили в ЧССР.
У 1964 році на околиці Чорткова було завершено будівництво м’ясокомбінату. За роки восьмої п’ятирічки він перетворився на потужне підприємство, де виробляють 50 тонн м’яса, 5 тонн ковбаси і 5 тонн переробленої птиці за зміну. Продукція м’ясокомбінату відправляється до багатьох населених пунктів Радянської країни.
З року в рік підприємство перевиконує виробничі плани. План восьмої п’ятирічки колектив комбінату виконав достроково, випустивши понад план продукції на суму 1957 тис. карбованців.
Достроково завершили план восьмої п’ятирічки й інші підприємства міста. Завдання восьмої п’ятирічки по загальному обсягу виробництва було виконано до 20 грудня 1970 року. За виробничі успіхи 1217 передовиків промислових, транспортних і будівельних організацій відзначено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Орденом Леніна нагороджено швачку швейної фабрики С. І. Шадрухіну, орденом Жовтневої Революції — старшого майстра М. В. Оліщука, орденом Трудового Червоного Прапора майстра М. М. Гевко.
Перетворюючи в життя рішення XXIV з’їзду КПРС, трудівники промисловості докладають усіх зусиль для виконання планів дев’ятої п’ятирічки. Промисловість міста достроково завершила план другого року п’ятирічки. Обсяг промислового виробництва порівняно з 1970 роком зріс на 28,6 проц., а проти 1951 року — у 4,2 раза. Найкращих показників добилися колективи м’ясокомбінату і хлібокомбінату. За успіхи, досягнуті у всесоюзному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, колектив м’ясокомбінату відзначено Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів У РСР та Укрпрофради.
Чортківський хлібокомбінат план 1972 року виконав до 20 грудня, давши надпланової продукції на 62 тис. карбованців. Значно зріс обсяг робіт транспортних підприємств. Успішно виконали план двох років п’ятирічки колективи локомотивного депо, автотранспортного підприємства.
За повоєнні роки місто дуже зросло, з’явилося багато нових вулиць, забудованих житловими будинками, сучасними спорудами промислового і культурного призначення. Введено в дію 27 тис. кв. м житлової площі, 298 індивідуальних будинків, 5 робітничих і студентських гуртожитків, фабрику хімчистки, автозаправочну станцію, будинок торгівлі, готель, школу-інтернат, дитячий комбінат, відділення кінопрокату, широкоекранний кінотеатр та багато приміщень для установ і закладів, водопровід протяжністю 2,9 км. Кожного року на вулицях міста висаджується багато декоративних дерев і кущів, встановлено ртутні світильники, реконструйовано центральну площу, на якій встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Закладено кілька нових скверів, а на правому березі річки Серету — Комсомольський парк площею 15 гектарів.
Широким фронтом розгорнулося будівництво в роки дев’ятої п’ятирічки. В 1972 році розпочалося спорудження трьох 40-квартирних житлових будинків (два з них стали до ладу в липні 1973 року), нової лінії водопроводу, яка забезпечить безперебійне постачання міста водою, середньої загальноосвітньої школи на 1100 місць, адміністративного будинку райкому партії та райвиконкому. Заплановано спорудження цукрового заводу потужністю 60 тис. тонн переробки буряків на добу. Далі вестимуться роботи по газифікації міста (газифіковано вже понад 3 тис. квартир), ремонту жител, доріг тощо. Лише на житлово-комунальне будівництво в 1973 році виділено 434 400 карбованців.
Зросла торговельна мережа. У 1972 році налічувалося понад 40 магазинів і підприємств громадського харчування. Через торговельні заклади трудящі міста придбали 286 легкових автомашин, 1640 мотоциклів і моторолерів, сотні телевізорів, холодильників, пральних машин.
Багато зроблено у місті для поліпшення медичного обслуговування. 1972 року в лікарні, пологовому будинку та шкірно-венерологічному диспансері налічувалося 865 ліжок. Лікарня має 14 відділень і кабінетів, у т. ч. кабінети реанімації, функціональної діагностики, флюорографічний і лікувальної фізкультури. 31966 року діє стоматологічна поліклініка. В усіх лікувальних закладах міста працює 128 лікарів та 554 працівники з середньою медичною освітою, серед них заслужений лікар УРСР 3. І. Довгалюк — кавалер орденів Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, «Знак Пошани».
Великі зміни сталися за післявоєнні роки в галузі освіти й культури. У 1972/73 навчальному році в місті працювали 6 загальноосвітніх шкіл (у т. ч. 4 середні), в яких навчалося понад 4 тис. дітей, вечірня й заочна середні школи, медичне й педагогічне училища, однорічна сільськогосподарська школа. В усіх навчальних закладах трудиться 240 викладачів. За роки Радянської влади понад 9 тис. юнаків та дівчат здобули середню освіту, 18 випускників стали кандидатами наук. За сумлінну багаторічну працю у вихованні підростаючого покоління 63 вчителів міста нагороджено орденами й медалями. Вчительку середньої школи № 2 А. П. Колобкову удостоєно ордена Леніна, завідуючого Чортківським райвно С. Ф. Пугача й заступника директора середньої школи № 1 по навчальній роботі О. Я. Вінника — орденом Трудового Червоного Прапора. Директору педагогічного училища П. І. Назаренку, інспектору райвно Я. Л. Топольницькому, директору палацу піонерів Л. М. Ліщуку присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР.
При районному будинку культури працює 16 гуртків, у т. ч. 10 художньої самодіяльності. Трьом художнім колективам будинку культури присвоєно почесне звання народних. Це самодіяльний народний ансамбль танцю ім. 50-річчя ВЛКСМ, самодіяльний народний театр, самодіяльна капела бандуристів «Мрія». Аматори будинку культури виступають не лише в своєму місті, а й у Москві, Києві, виїжджали на гастролі до Болгарії і Чехословаччини. Вони одержали багато дипломів, почесних грамот, медалей, сувенірів.
До послуг жителів міста 4 бібліотеки для дорослих і дітей, книжковий фонд яких становить 150 тис. примірників. Працюють бібліотеки в навчальних закладах, на підприємствах, в установах. На 1973 рік жителі міста передплатили 43 044 примірники газет і журналів. У 1970 році збудовано широкоформатний кінотеатр на 600 місць. Активно діє міська організація товариства «Знання», у складі якої 300 лекторів.
Багатогранне життя трудящих міста скеровують 69 первинних партійних організацій, в яких налічується 955 комуністів. їх бойовими помічниками є 3249 комсомольців, об’єднаних у 53 первинних комсомольських організаціях. Комуністи й комсомольці завжди йдуть в авангарді соціалістичного змагання за успішне виконання народногосподарських планів, особистим прикладом запалюють трудящих на трудові звершення в усіх галузях господарства, освіти і культури.
Велику роботу проводить міська Рада депутатів трудящих, до складу якої обрано 68 кращих робітників і службовців, у т. ч. 34 комуністи. Депутати та постійні комісії дбають про розвиток промисловості, освіти і культури, дальше поліпшення медичного обслуговування трудящих, розширення мережі торговельних підприємств, впорядкування міста.
У Чорткові збереглися пам’ятки архітектури, що охороняються державою. Серед них залишки замку XVII ст. з палацом, в якому є рештки фресок на світські теми (полювання), Успенська дерев’яна церква XVII ст., Вознесенська дерев’яна церква (1717 р.), комплекс споруд монастиря кармелітів (1635 р.).
Росте й розвивається стародавній Чортків. За роки Радянської влади він перетворився в квітуче місто з розвинутою промисловістю, став одним з культурних центрів Радянської Тернопільщини.
М. Я. ГЛИНСЬКИЙ, М. С. ГОРДІЙ, Я. Л. ТОПОЛЬНИЦЬКИЙ