Городниця, Гусятинський район, Тернопільська область
ГОРОДНИЦЯ — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Гнилої, притоки Збруча, за 14 км від районного центру й залізничної станції Гусятин на лінії Чортків—Гусятин. Дворів — 589. Населення — 2039 чоловік.
На території села розміщений колгосп ім. XX з’їзду КПРС, за яким закріплено 2,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,9 тис. га орної землі. В господарстві вирощують зернові, цукрові буряки, виробляють м ясо-молочну продукцію. Діє цегельний завод, млин, споруджено ремонтну майстерню. За високі показники в праці бригадир П. І. Майданюк нагороджений орденом Леніна, голова колгоспу Й. С. Любий— орденом Жовтневої Революції, тракторист С. С. Фрицький та ланкова А. П. Маланчик — орденом Трудового Червоного Прапора.
В Городниці є середня школа (461 учень і 29 учителів), будинок культури із залом на 500 місць, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, 2 магазини, їдальня, відділення зв’язку.
В селі працюють 28 комуністів і 90 комсомольців. Партійна організація створена в 1952 році.
Село відоме з першої половини XVII століття.
В липні — вересні 1920 року в Городниці встановлена Радянська влада. У 1943 році, здійснюючи Карпатський рейд, через село проходили загони партизанського з’єднання С. А. Ковпака. За зв’язок з партизанами фашисти розстріляли понад 20 місцевих селян. 310 жителів брали участь на фронтах Великої Вітчизняної війни. 147 за бойові заслуги нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. 152 полеглим у боях фронтовикам встановлено пам’ятник.
Тут народився український радянський письменник, літературознавець та публіцист Д. Я. Лукіянович (1873—1065).
Поблизу села Городниці виявлено залишки поселення трипільської культури, знайдено поховання доби міді, розкопано кілька курганів ранньоскіфських часів (VII—VI ст. до н. е.), збереглися рештки городища часів Київської Русі.