Клімат і рельєф Тернопільської області. Історія заселення Тернопільщини
Тернопільська область утворена 4 грудня 1939 року після возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР і входження їх у Союз Радянських Соціалістичних Республік. Розташована в західній частині Правобережної України. Межує на сході з Хмельницькою, на півдні — Чернівецькою, південному заході — Івано-Франківською, на північному заході — Львівською, на півночі з Ровенською областями. Площа — 13,8 тис. кв. км (2,3 проц. території республіки). Населення за станом на 1 січня 1973 року — 1167,3 тис. чоловік (2,4 проц. населення республіки), у т. ч. міського — 287,9 тис. чоловік (24,7 проц.), сільського — 879,4 тис. чоловік (75,3 проц.). Густота — 84,6 чоловіка на кв. км. Українців — 96 проц., росіян — 2,3 проц., поляків — 1,3 проц., решта — інші національності.
Область поділяється на 16 районів, має одне місто обласного, 13 міст районного підпорядкування, 15 селищ міського типу, 437 сільських Рад. Всього в області налічується 988 населених пунктів, у т. ч. 959 сільських.
Тернопільська область розташована в західній частині Подільського плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню, підвищену в північній і центральній частинах від 300 до 432 метрів над рівнем моря. Головні річки: Дністер і його притоки Збруч, Нічлава, Серет, Стрипа, Золота Липа, Нараївка, Коропець. На півночі області течуть річки Вілія, Іква, Горинь, які належать до басейну Прип’яті. Вони використовуються як джерело електроенергії та для водопостачання.
В грунтовому покрові області переважають чорноземи: в центральній та східній частинах — типові середньогумусні суглинисті чорноземи, в західній і південно-східній частинах — опідзолені суглинисті грунти. Грунтово-кліматичні умови сприятливі для сільського господарства, яке становить основу економіки області. Провідні галузі сільського господарства — землеробство й тваринництво. Головними культурами є озима пшениця, ячмінь, горох, жито, овес, кукурудза, гречка, картопля, цукрові буряки, тютюн. Тваринництво м’ясо-молочного напряму.
Ландшафт області має окультурений характер. Понад 70 проц. площі розорано, ліси (150 тис. га) збереглися в долинах річок, на Кременецьких та Товтрових горах, на вододілах. Типовими деревними породами є граб, ясен, в’яз, липа, дуб, осика, верба, береза, сосна. Тваринний світ Тернопільщини сформувався під впливом трьох зоогеографічних районів: Полісся, Карпат, Степу. Тут поширені лисиця, заєць-русак, тхір, ховрах, хом’як, кріт; з птахів — крижень, чирок, чайка, бекас, білий лелека, дрізд, перепілка, зяблик, куріпка, снігур, кедрівка. З диких тварин зрідка трапляються козуля, дика свиня, куниця, видра, ондатра. У ріках і озерах водяться короп, карась, сом, лин, окунь, щука.
Клімат області помірно-континентальний. Літо тепле, вологе, зима з частими відлигами. Абсолютний мінімум температури повітря —36°, абсолютний максимум +36°. Пересічна температура липня +18—19°, січня —4—6°. Середня кількість опадів становить 600—680 мм. Найбільше їх випадає в липні — 150—170 мм.
З корисних копалин є буре вугілля, родовища якого найкраще вивчені в Кременецькому районі, невеликі поклади торфу. Найбільше поширені глина, пісковик, вапняк, гравій, гіпс, мергель, крейда, фосфорити, бентоніти, мідисті пісковики.
Територія Тернопільщини почала залюднюватися близько 50 тисяч років тому, в добу середнього палеоліту. Залишки тогочасних стоянок виявлено в південній частині області — в Касперівцях Заліщицького району та поблизу Більчого-Золотого Борщівського району. Первісні мисливці за доби пізнього палеоліту (40— 11 тис. років тому) заселяли всю територію нинішньої області. Виявлено понад 40 стоянок та поселень того часу. На двох довготривалих поселеннях, відкритих у м. Кременці, що існували 30 і 25 тис. років тому, протягом 1968—1972 рр. досліджено три чумоподібні житла з вогнищами, понад 15 вогнищ поза житлами та 8 місць виготовлення крем’яних знарядь, яких тут знайдено понад тисячу.
В долинах річок 10—8 тис. років тому проживали окремі групи мисливців, озброєні луком із стрілами. Близько 15 їхніх короткочасних поселень виявлено в Кременецькому, Тернопільському та інших районах, поблизу сіл Сапанова, Великих Бережців, Верхнього Іванова тощо.
У добу неоліту, тобто в V—IV тис. до н. е., коли людина від мисливства, рибальства, збиральництва поступово переходила до мотичного землеробства й скотарства, на території Тернопільщини проживали найдавніші землероби, що розводили також свійських тварин (корів, свиней, кіз). Вони входили до етнічного масиву, який охоплював територію сучасної Молдавської РСР, Румунії, Польщі, Чехословаччини.
Залишки поселень первісних землеробів знайдено в Заліщицькому районі біля Торського та Богданівки, в Гусятинському біля Яблунева (колишній Сухостав).
В добу міді, що тривала протягом IV—III тис. до н. е., територію Тернопільщини, особливо її південну частину, густо заселяли землеробські та скотарські племена трипільської культури, поширеної на Подністров’ї та правобережному Придніпров’ї. В області відомо понад 80 поселень цієї культури. На поселеннях, які розташовувалися на високих місцях та річкових долинах поблизу Кошилівців, Колодрібки й Заліщиків у Заліщицькому районі, виявлено рештки наземних жител та господарчі ями. Привертають увагу майстерно розписані глиняний посуд й глиняні статуетки людей і тварин. Знайдений на поселенні біля Заліщиків мідний риболовний гачок свідчить, що трипільці, крім землеробства і тваринництва, займалися також і рибальством.
В пізню пору доби міді та протягом доби бронзи (кінець III — початок І тисячоліття до н. е.) на землях сучасної області мешкали різноетнічні групи населення, що змінювали одна одну або ж співіснували.
Так, наприкінці III — на початку І тисячоліття до н. е. тут проживала група скотарських племен, поширених також на території Польщі, Чехословаччини та румунської Молдови. Ці племена ховали своїх покійників у кам’яних гробницях, яких виявлено понад 20, зокрема поблизу Довгого Теребовлянського, Увисли Гусятинського, Ворвулинців Заліщицького і Глибочка Борщівського районів. Приблизно в цей же час межиріччя верхів’їв Дністра, Стиру та Горині заселяла інша група скотарських племен, що ховали своїх покійників під насипними курганами. Кілька таких поховань виявлено в Лановецькому, Підволочиському, Гусятинському та Бережанському районах.
У передмісті Кременця, поблизу Білокриниці Кременецького району, Ііовосілки Заліщицького району тощо виявлено поселення землеробських племен комарівської культури, що існувала в II тис. до н. е. Племена цієї культури деякі вчені вважають протослов’янськими.
Південну частину території області в X—VII ст. до н. е. заселяли племена, що входили до Карпато-Дунайського фракійського масиву. Поселення й могильники цих племен відомі в Заліщицькому районі поблизу Лисичників, Кулаківців, Колодрібки, в Гусятинському районі — біля Федорівни та ін. Основним заняттям населення цієї культури було землеробство й скотарство. Значного розвитку набуло бронзоливарне виробництво. Виготовлені з бронзи знаряддя праці, зброя та прикраси мали широкий збут на суміжних територіях і, зокрема, там, де не було сировини для їх виготовлення. Розвиток обміну прискорював зростання майнової нерівності в первісній общині, ознаки якої з’явилися ще в II тисячолітті до н. е. Доказом того, що на території Тернопільщини в XII—X ст. до н. е. почала інтенсивно виділятися заможна верхівка, є скарби бронзових знарядь праці та прикрас, знайдені у Заложцях Зборівського району та Заліщиках. Про рівень майнового розшарування фракійських племен свідчать два скарби VII ст. до н. е. з Михалкова Борщівського району, до складу яких входили золоті прикраси тонкої ювелірної роботи (в т. ч. діадема, застібки, бляхи, браслети, намисто тощо) й золота чаша. Є припущення, що скарби належали вождеві племені, але можливо, якщо взяти до уваги культову символіку орнаменту на прикрасах, їх власники були жерцями.
В VII ст. до н. е. на придніпровських та придністровських землях починає поширюватися залізо. Виготовлені з нього знаряддя праці сприяли значному підвищенню продуктивності господарства та прискоренню процесу майнової диференціації. Територію сучасної Тернопільщини тоді заселяли дві групи землеробських племен, у господарстві яких певну роль відігравало й скотарство.
На досліджених поселеннях біля Кременця, Яблунева та Залісся виявлено залишки заглиблених та наземних жител. На поселенні в Іване-Пустому відкрито шість наземних жител, що мали дерев’яний каркас. Подвір’я біля одного з них було устелене галькою, а до житла вела доріжка із вапнякових плит. Знайдено також чотири господарські ями. Показовою є знахідка великої кількості обгорілих зерен хлібних злаків (трьох сортів пшениці, ячменю, жита, проса, сочевиці), олійних (рижій) і технічних (льон) культур. Ці племена підтримували зв’язки з фракійським Подунав’ям, античними містами (зокрема з Тірою, Родосом). На них мала вплив скіфська культура.
Всю територію Тернопільської області протягом І тисячоліття заселяли слов’янські племена. Лише на півдні області — в Заліщицькому районі виявлено кілька поселень II—III ст. н. е. племен дакійського походження (Заліщики, Зелений Гай, Лисичники).
В III—VI ст. на території Тернопільської області проживали племена черняхівської культури, які входили до антського племінного союзу. В області відомо понад 50 їхніх поселень. Найкраще досліджені поселення біля Великих Вікнин, Кретівців у Збаразькому, Яблунева в Гусятинському, Новосілок у Заліщицькому районах. На поселеннях були наземні і злегка заглиблені в землю житла та господарські ями. Могильники знаходилися поблизу поселень на узвишшях. На одному з них неподалік Раковця в Збаразькому районі розкопано 18 поховань. Дослідження провадились також на могильниках у Романовому Селі (Збаразький район), Целієві (Гусятинський район) та Чистилові (Тернопільський район). Слов’янські поселення VI—VII ст. знайдено в Тернопільському (Верхній Іванів), Чортківському (Звиняч), Заліщицькому (Зелений Гай, Касперівці, Колодрібка) районах, а в Кременецькому (Горинка) і Гусятинському (Копичинці) районах — слов’янські поселення VIII—IX століть.
Основною галуззю господарства у ранніх слов’ян було орне землеробство. Знахідка залізного чересла на поселенні в Кретівцях засвідчує, що вже в перших століттях н. е. слов’яни користувалися дерев’яним плугом — найбільш досконалим тоді знаряддям обробітку грунту на великих площах.
Розвивалися ремесла: залізоробне, гончарне, ювелірне, косторізне, які вже становили окремі галузі виробництва.
На Тернопільщині, зокрема в південній її частині — районах Заліщицькому (Касперівці, Колодрібка), Борщівському (Більче-Золоте, Сапогів), Монастириському (Красіїв), Теребовлянському (Гайворонка) та на півночі — в Збаразькому (Збараж, Максимівка), Кременецькому (Кременець) знайдено десять скарбів римських монет, зміст яких переконливо засвідчує наявність у той час глибокої майнової нерівності. Майновий стан племінної верхівки можна уявити на підставі скарбів з Касперівців, що містив понад 1000, та з Красієва — близько 2300 монет.