Нове Село, Підволочиський район, Тернопільська область
Нове Село — село, центр сільської Ради, розміщене на Авратинській височині, на берегах річки Самця, правої притоки Збруча. Відстань до районного центру і залізничної станції Підволочиськ на лінії Київ—Львів 18 км. Дворів — 420. Населення — 1587 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Гнилички й Козярі.
Під час одного з перших нападів на українські землі 1452 року кримські татари зруйнували поселення Вегерів Окіп. Жителі його почали будуватися за кілометр від зруйнованого населеного пункту на березі річки Самця. Це поселення стали називати Новим Селом. Тривалий час воно фактично було невеликим хутором. Перша згадка про Нове Село датується 1463 роком, коли воно за актом від 9 липня стало власністю В. Збаразького.
В добу феодалізму основною формою експлуатації селян була натуральна та грошова рента. В кінці XVI ст. панщина становила 2—3 дні на тиждень з лану, а в першій чверті XVII ст. досягала 5—6 днів на тиждень від півланового господарства. Крім того, селяни виконували й інші численні повинності на користь панського двору.
Селянство, яке терпіло тяжкий економічний гніт, національні та релігійні утиски з боку польських магнатів і шляхти, вело активну боротьбу проти поневолювачів. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато жителів Нового Села поповнювали лави селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького, брали участь у штурмі Збаразької фортеці.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року Нове Село, що входило до Теребовлянського повіту, залишилося в складі Польщі. Наприкінці XVII ст. воно стало власністю шляхтичів Йорданів, які володіли ним близько століття. Вони заснували фільварок, ще більше посилили феодальний гніт. Населення терпіло від постійних нападів турецько-татарських орд. Лише протягом XVI — першої половини XVII ст. татари 18 разів нападали на цей край й кожного разу спустошували його, багатьох людей забирали в полон.
У 1772 році Нове Село відійшло до Австрії. Всі реформи, що їх провів австрійський уряд у перше десятиліття після захоплення частини українських земель, фактично мало що змінили в становищі селян: вони, як і раніше, залишалися кріпаками, змушені були відробляти численні феодальні повинності. В 1786 році, за «Йосифинською метрикою», в Новому Селі налічувалося 47 селянських господарств, були панський будинок, корчма, винокурня. При церкві існувала початкова школа. За селом числилося 1357 моргів орної землі, з них фільваркові належало 750 моргів, церкві — 44, в користуванні селян було 563 морги землі. Кріпаки залежно від розміру земельних наділів повинні були відробляти панщини 1—3 дні на тиждень, крім того, вносити грошовий чинш, платити за випас худоби на панській землі; великою була й данина натурою. Селянам доводилося утримувати ще й дяка.
За Шенбрунським перемир’ям Нове Село в складі Тернопільського краю в 1810 році перейшло до Росії. Сам акт переходу до Росії жителі сприйняли позитивно. Дещо поліпшилося становище селян, зменшилися панщина й податки. У 1815 році Нове Село знову підпало під владу Австрії. Відразу збільшилася панщина, введено нові податки. В 1820 році жителі Нового Села виконували чи сплачували 16 різних грошових і натуральних повинностей.
Після скасування кріпосного права в 1848 році селяни хоч і зберегли земельні наділи, якими вони користувалися до реформи, але за великий викуп. До того ж наділи були мізерними. Половина господарств села мала землі до 4 моргів, третина — до двох. Колишніх кріпаків позбавили права користуватися панськими лісами, пасовиськами, вигонами. Довго в селі точилися суперечки між поміщиком і селянами за право користуватися пасовиськами, напувати худобу в річці. Навіть коли збаразький суд вирішив справу на користь селян, поміщик не дозволив переганяти худобу на водопій через свої землі, а примусив селян прорити дорогу через пагорб, який вважався громадською власністю.
У 1885 році Нове Село стало центром гміни, що входила до Збаразького повіту. У 80-х роках XIX ст. в селі проживало 505 чоловік, селянам належало 815 моргів орної землі, поміщикові й церкві — 552 морги. Діяли 2 вітряки, гуральня.
Трудящі все активніше піднімалися на революційну боротьбу проти експлуататорів. 1899 року в селі вперше побував І. Я. Франко. Виступ видатного письменника-революціонера перед трудящими, його палкі слова про необхідність ширше розгортати боротьбу проти панів за кращу долю робочого люду глибоко запали у душу селян. 1—2 травня 1902 року І. Я. Франко вдруге приїхав у Нове Село. 2 травня на околиці села відбулося віче, на якому виступаючі закликали селян до боротьби проти несправедливості, за переділ панської землі. 1903 року трудящі Нового Села святкували Перше травня.
Великий вплив на піднесення політичної свідомості трудящих села мала перша російська революція 1905—1907 рр. 1 Травня 1906 року жителі Нового Села разом з робітниками, прибулими з Тернополя і Збаража, вдруге відзначили міжнародне свято солідарності трудящих.
Жодного медичного закладу в селі не було. Практикували приватні лікар і акушерка. Користуватися їхніми послугами могла лише заможна частина населення. Наприкінці XIX ст. діяла трикласна школа, яку відвідувало близько 60 учнів.
Значно погіршилося становище трудового населення в роки першої світової війни. Частину чоловіків мобілізували до австро-угорської армії, їхні господарства, залишившись без основних робочих рук, занепадали. На початку серпня 1914 року до села вступили підрозділи російської армії. Довгий час тут стояли її тилові частини. Згідно з переписом, проведеним російською адміністрацією, в Новому Селі на кінець 1914 року налічувалося 752 жителі. На селянське господарство припадало в середньому трохи більше морга землі. 50 дворів зовсім не мали польових наділів. Поміщикові належало понад 400 моргів землі.
Наприкінці вересня 1917 року до Нового Села, яке ще в липні стало прифронтовим населеним пунктом, вступили австро-угорські війська. Вони перебували тут до листопада 1918 року. Жорстокий окупаційний режим, грабежі та реквізиції худоби і продовольства для армії викликали різке незадоволення населення. Між жителями і жандармерією відбувалися сутички. Під час однієї з таких сутичок, яка сталася 2 серпня 1918 року, жандарми були роззброєні.
З кінця 1918 року Нове Село підпало під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР. Значна частина чоловіків, мобілізованих зунрівцями до війська, дезертирувала, переходила до Червоної Армії. Місцевий бідняк П. О. Бабій воював у складі 8-ї червонокозачої дивізії, брав участь у боях проти денікінців, врангелівців, визволяв Східну Галичину від військ буржуазно-поміщицької Польщі.
В середині липня 1919 року Нове Село захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі, які встановили тут жорстокий окупаційний режим. 24 липня 1920 року, перейшовши Збруч, частини 60-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Нове Село.
Через кілька днів почав працювати революційний комітет, па чолі якого став місцевий житель — бідняк М. С. Рогодзинський. Ревком розгорнув енергійну діяльність щодо здійснення революційних перетворень в селі. Було конфісковано млини, організовано збирання врожаю на колишніх поміщицьких ланах. Частину зібраного хліба ревком передав Червоній Армії, решту розподілив між біднотою. Ревком провів облік земельного фонду — орної землі числився 881 морг, з них колишньої поміщицької — 224 морги, церковної — 39. Одне селянське господарство мало понад 20 моргів землі, 10 — понад 10 моргів, 31 двір — понад 5. 66 господарств володіли наділами до 5 моргів, безземельних було 54 двори. Революційний комітет приступив до здійснення зрівняльного розподілу нетрудових земель. Але довести до кінця революційні перетворення тоді не вдалося. 21 вересня 1920 року Нове Село знову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Окупація села тривала до вересня 1939 року. Кращі землі перейшли у власність польських колоністів—осадників, а переважна більшість селян, як і раніше, жорстоко страждала від безземелля й малоземелля. У 1921 році в Новому Селі проживало 740 чоловік, налічувалося 164 господарства. В руках поміщиків і осадників було 700 моргів кращої землі. Злидні примушували бідноту найматися за мізерну плату до осадників і куркулів або шукати роботи в містах. Значна частина жителів у пошуках заробітків емігрувала.
Трудове українське населення терпіло й від національного гноблення. Лише польською мовою провадилося викладання в початковій школі. Відвідували її переважно діти з заможних родин. 1938/39 навчального року до школи ходило 43 учні.
У вересні 1939 року Червона Армія, перейшовши Збруч, визволила територію Західної України від польських окупантів. Біднота Нового Села радісно вітала радянських бійців. Зібравшись на багатолюдний мітинг, який відбувся 17 вересня, селяни палко дякували Радянському урядові та Червоній Армії за визволення з-під ярма експлуатації і за можливість будувати нове життя. Того дня було створено селянський комітет, очолив його П. І. Москалюк. Для охорони громадського порядку в селі створено групу самооборони. Члени селянського комітету облікували будинки, майно й землі куркулів, осадників, церкви. Через торговельну мережу селян забезпечили всім необхідним, у т. ч. бідноту — безплатно гасом і паливом на зиму. 22 жовтня, під час виборів до Народних Зборів Західної України, трудящі Нового Села одностайно обрали депутатом місцеву жительку, колишню батрачку Є. С. Гудиму. А 7 листопада жителі святкували річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вперше вони вільно пройшли вулицями села з червоними прапорами.
В січні 1940 року село стало центром району (існував до березня 1959 року, коли Нове Село увійшло до Підволочиського району). Створено районні установи й організації. Активно діяли партійна й комсомольська організації. Велика увага приділялася розвиткові промисловості, сільського господарства. 1940 року почали діяти промкомбінат, пекарня, кілька підприємств громадського харчування, споруджено електростанцію. Почалося будівництво цегельного заводу. Навесні між безземельними і малоземельними селянськими господарствами району було розподілено 5,5 тис. га землі, 750 коней, 800 голів великої рогатої худоби, 300 свиней, сільськогосподарський реманент, посівний матеріал, конфісковані в куркулів і осадників. Дедалі більше селяни переконувалися в перевагах колективного ведення господарства. Велику організаційну та пропагандистську роботу провадила створена ініціативна група. До весни 1941 року в районі було організовано 18 колгоспів.
Багато було зроблено для налагодження медичного обслуговування населення.
1940 року розгорнули роботу лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, аптека. В цих закладах працювало 3 лікарі. Корінні зміни сталися і в галузі освіти й культури. До навчання залучили всіх дітей шкільного віку. Вони відвідували створену 1939 року семирічну школу, де навчання велося рідною мовою. Навесні наступного року почалося будівництво двоповерхового приміщення школи. Споруджено клуб, при якому працювало 8 гуртків художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка, бібліотека.
Будівництво нового життя перервав напад на Радянський Союз фашистської Німеччини. З початком Великої Вітчизняної війни понад 50 жителів пішло до лав Червоної Армії. Гітлерівські загарбники вдерлися до Нового Села на світанку 4 липня 1941 року. Лютий терор, грабежі, переслідування принесли з собою окупанти. їм допомагали прислужники — українські буржуазні націоналісти. Було створено поліцейську дільницю. Селян виганяли на примусові роботи до т. зв. державних господарств.
Окупанти забирали в населення продукти, одяг. Вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 50 юнаків і дівчат з села. Населення подавало активну допомогу партизанам загону ім. Михайлова, який з весни 1943 року діяв і на території Тернопільської області. Воно, зокрема, допомагало партизанським розвідникам із з’єднання С. А. Ковпака під час рейду через північну частину області у липневі дні 1943 року, а також 1-го молдавського партизанського з’єднання під керівництвом В. А. Андреева, яке діяло в районі на початку 1944 року.
Визволили Нове Село 6 березня 1944 року бійці 4-го гвардійського танкового корпусу і 15-го стрілецького корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту. Радо вітали жителі радянських воїнів. Через кілька днів у селі розмістився один з польових госпіталів 60-ї армії. Населення допомагало доглядати поранених. Протягом березня—квітня тут лікувалося понад 2 тис. воїнів, частина з них розміщувалася в селянських хатах.
Після визволення 102 жителі поповнили лави Червоної Армії. 53 з них удостоєні бойових нагород, 17 загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни. Після війни в селі встановлено пам’ятник на честь загиблих воїнів-визволителів, упорядковано військове кладовище.
Трудящі докладали всіх зусиль, щоб наблизити перемогу над ненависним ворогом. Протягом кількох місяців 1944 року селяни здали до фонду оборони 214 цнт хліба, багато інших продуктів. На будівництво танкової колони «Селянин Тернопільщини» вони внесли 30 тис. карбованців.
За період тимчасової окупації гітлерівські окупанти завдали великої шкоди господарству — зруйнували чи пограбували державні установи, нафтобазу, електростанцію, МТС, культурно-освітні установи, медичні заклади. Загальна сума збитків становила 1,4 млн. крб. Згідно з даними на 30 червня 1944 року в селі проживало 600 чоловік, лише третина господарств мала тяглову силу. Навесні 1944 року відновили роботу районні установи й організації, сільська Рада депутатів трудящих. Під їх керівництвом, переборюючи величезні труднощі, жителі приступили до відбудови зруйнованого фашистами господарства. 1945 року почали працювати маслозавод, майстерні промкомбінату. Такі успіхи у відбудові господарства стали можливими завдяки допомозі держави, трудящих братніх республік. З Російської Федерації до села було направлено худобу, продовольство. На початку 1945 року 198 господарств села мали 142 голови робочої худоби, 291 корову, 186 овець, 40 свиней. Жителі одержали довготермінові кредити та будівельні матеріали для спорудження житлових будинків.
Відновили роботу лікарня, поліклініка, аптека, клуб, бібліотека, радіовузол. 1 вересня 1944 року гостинно відчинилися двері середньої школи. Її відвідувало 130 учнів, працювало 9 учителів. Незабаром виникли шкільні комсомольська й піонерська організації. Однією з перших піонерок Нового Села стала учениця 5-го класу Віра Савич. 1946 року вона загинула від рук оунівців. У січні 1948 року в селі створено територіальну первинну партійну організацію. Сільська комсомольська організація почала діяльність ще 1945 року.
Переконавшись у перевагах колективного господарювання, 30 господарств Нового Села в грудні 1947 року об’єдналися в колгосп, названий ім’ям Т. Г. Шевченка. За артіллю держава закріпила 724 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 633 га орної землі. Спочатку колгоспникам бракувало досвіду, не вистачало сільськогосподарської техніки, транспортних засобів. Молодому колективу подала велику допомогу держава. На колгоспні поля прийшла техніка Великогнилицької МТС. Члени артілі навчалися в агрономічних гуртках. Уже 1948 року колгоспники зібрали по 8 цнт зернових культур, по 50 цнт картоплі і 290 цнт цукрових буряків з га. На 1 жовтня 1949 року 93 проц. господарств Нового Села вступило до колгоспу. Наступного року колективізацію було завершено повністю.
Правління артілі, партійна і комсомольська організації спрямували всі зусилля на неухильне піднесення господарства. 1950 року колгосп вже мав ферму великої рогатої худоби, птахівничу, вівце- і свиноферми. Було споруджено 20 різних господарських будівель. Але невеликі розміри господарства перешкоджали широкому застосуванню техніки, досягнень передової агротехнічної науки. Тому 1955 року артіль ім. Шевченка об’єдналася з колгоспом ім. Лесі Українки сусіднього с. Сухівців (тепер злилося з Новим Селом). Об’єднане господарство дістало назву «Шлях Ілліча». В жовтні 1956 року в колгоспі створено партійну організацію, комсомольська діяла ще з 1950 року. В 1959 році до колгоспу «Шлях Ілліча» приєдналася артіль «30-річчя Жовтня» села Гниличок, а в 1973 році — колгосп ім. Ватутіна сусіднього села Лисичинців. За об’єднаним колгоспом «Шлях Ілліча» закріплено 4796 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3992 га орної землі. Розширення господарства дало можливість раціональніше використовувати матеріально-технічну базу, збільшити обсяг будівництва, господарювати на рівні сучасних вимог науки і техніки. Протягом восьмої й перших двох років дев’ятої п’ятирічок у господарстві споруджено 14 тваринницьких приміщень, 2 механічні майстерні, автогараж, 3 зерносховища, засолювальний пункт та ін. 1972 року колгосп мав 14 автомашин, 28 тракторів, 14 комбайнів та іншу техніку. Основні виробничі процеси механізовано. За восьму п’ятирічку продуктивність праці в тваринництві зросла в 1,3 раза, в рільництві — в 1,4 раза. 1972 року колгоспники зібрали по 24,3 цнт зернових з кожного га. Щорік збільшуються прибутки господарства. Так, 1965 року вони становили близько 0,5 млн. крб.. а 1970 — 1,8 млн. карбованців.
В успіхах, досягнутих в розвитку економіки, значна роль належить колгоспній партійній організації, яка об’єднує 24 комуністи. Переважна більшість їх працює безпосередньо на виробництві. Створено дві партійні групи — на тваринницьких фермах і в тракторній бригаді. Бойовим помічником комуністів виступає колгоспна комсомольська організація, до складу якої входить 25 членів ВЛКСМ. По 380— 400 цнт цукрових буряків з кожного га збирають члени чотирьох комсомольсько-молодіжних ланок колгоспу. В організації соціалістичного змагання між бригадами, ланками, окремими колгоспниками велику роль відіграє колгоспна профспілкова організація, створена 1962 року.
Люди найрізноманітніших спеціальностей працюють у колгоспі. Це трактористи і комбайнери, електрики, інженери-механіки, економісти та ін. В господарстві трудиться чимало передовиків виробництва, ударників праці. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено керівника рільничої бригади Є. Г. Ващука, бригадира трактористів Б. І. Білоуса, орденом «Знак Пошани» — ланкову М. І. Шкробу. 15 передовим колгоспникам вручено ювілейну медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
В Новому Селі діють цегельний завод, споруджений 1957 року, побутовий комбінат, який об’єднує 7 майстерень. У них працює 26 кваліфікованих працівників. За роки Радянської влади докорінно поліпшився добробут трудящих, зросла їхня матеріальна забезпеченість. Оплата людино-дня колгоспників за 1965—1970 рр. збільшилася з 1,53 до 3,24 крб. Зростає товарооборот торговельних підприємств, яких у селі налічується 10. 1970 року продано товарів населенню на 42,6 проц. більше, ніж 1965. Майже кожна родина має телевізор, у багатьох є мотоцикли, холодильники, пральні машини.
Красивішає і впорядковується Нове Село. Протягом 1960—1970 рр. заново забудовано його центральну частину. Зведено кілька нових приміщень для торговельних підприємств, будинок побутового обслуговування населення. Споруджено 75 індивідуальних житлових будинків. Заасфальтовано частину вулиць і тротуарів.
Добре налагоджено медичне обслуговування трудящих. Діють лікарня на 75 ліжок з поліклінічним відділенням, медичний пункт, аптека. В цих закладах працюють 7 лікарів, 9 працівників з середньою медичною освітою. Є 2 дошкільні дитячі заклади.
Назавжди покінчено з неписьменністю в Новому Селі. В середній школі, для якої споруджено нове двоповерхове приміщення, створено всі умови для успішного навчання і виховання дітей — просторі класи, кабінети, майстерні. Силами учнів обладнано ленінську кімнату, краєзнавчий музей, кімнату атеїзму. Учні захоплюються історико-краєзнавчою роботою. Вони здійснили похід по слідах героїчного рейду партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, відвідали Брестську фортецю, музей М. Островського в Шепетівці, побували в багатьох колгоспах району й області. 1972/73 навчального року школу відвідувало 500 учнів, працювало 45 учителів. Школу закінчило понад тисячу юнаків і дівчат. Більшість з них залишилася працювати в рідному колгоспі. З села вийшло 7 кандидатів наук. З 1960 року в Новому Селі діє школа-інтернат. В ній налічується 325 учнів, працює 32 вчителі. Школа міститься в новому чотириповерховому будинку, має спальний корпус, їдальню, побутові приміщення. З 1970 року працює музична школа. Чудові майстри педагогічної справи працюють у школах Нового Села. Понад 25 років трудилася в середній школі вчителька Є. О. Зяблицева. Радянський уряд високо оцінив її заслуги на ниві виховання підростаючого покоління, відзначивши трьома урядовими нагородами, в т. ч. орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено вчительку математики Н. Є. Михайлову, орденом «Знак Пошани» — вчительку російської мови і літератури М. П. Цимбалісту. О. В. Глушці присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.
Змістовну й різноманітну роботу провадить будинок культури. Він має зал на 250 місць, стаціонарну кіноустановку. При ньому діє кілька гуртків художньої самодіяльності. Понад 25 років у селі існує драматичний гурток. 250—300 слухачів щороку відвідують університет культури. Він має 5 факультетів — комуністичного виховання, пропаганди сільськогосподарських знань, літератури і мистецтва, молодіжний, пропаганди педагогічних знань. У 1970 році на республіканському огляді народних університетів Новосільський університет культури був нагороджений дипломом 1-го ступеня. Велику допомогу в роботі університету подають сільське відділення товариства «Знання», кабінет політичної освіти на громадських засадах. Книжковий фонд бібліотек, яких у селі 4, перевищує 50 тис. томів. Створено народний історико-краєзнавчий музей.
В центрі уваги сільської Ради депутатів трудящих питання розвитку економіки, розгортання соціалістичного змагання, впорядкування села, поліпшення добробуту трудящих. До її складу обрано 37 депутатів — передових виробничників, інтелігенції. Бюджет Ради на 1972 рік становив 53,9 тис. крб., з них на культурно-освітні заклади виділялося 25 тис., на охорону здоров’я, дошкільні дитячі заклади — 15,3 тис. карбованців.
Заможно, культурно і радісно живуть нині трудящі Нового Села. Вони невтомно трудяться, докладають усіх зусиль, щоб успішно перетворити в життя величні накреслення дев’ятого п’ятирічного плану.
Ф. В. ГОЛОВАЧ, С. Я. ШКІЛЬНЯК