Післявоєнне відновлення Тернополя
9-го серпня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР зроблено уточнення щодо найменування міста. До цього воно називалося Тарнопіль. У зв’язку з тим, що його назва пішла від тернового поля, місто стало іменуватися Тернополем.
Відбудовні роботи в місті розгорнулися з другої половини квітня 1944 року. Ще поблизу нього кипіли бої, ще не вщухли пожежі, а жителі взялися розчищати вулиці, ремонтувати будинки, які частково збереглися. Протягом 1944—1945 років були знешкоджені десятки тисяч авіабомб, снарядів, різних мін та ручних гранат тощо.
Особлива увага приділялася відбудові залізничного вузла. Міськком партії закликав усіх, хто працював на транспорті, приступити до роботи. В умовах безперервних бомбардувань за короткий час виконали основні відбудовні роботи. Військові ешелони рушили на фронт через 15 днів після визволення міста радянськими частинами.
У надзвичайно складних умовах почалося відродження промислових підприємств. На багатьох з них робітники виявляли в цьому велику ініціативу. Так, 17 квітня робітники почали відбудову обозного заводу. За короткий час відновили роботу ковальський, деревообробний, слюсарний, токарний цехи. 15 серпня завод дав першу продукцію. В липні 1944 року вже працювали м’ясокомбінат, млин, пивзавод, завод безалкогольних напоїв, 6 промислових артілей. На цих підприємствах і залізничному вузлі було зайнято 2460 робітників. В кінці 1944 року відновили роботу меблева фабрика, електростанція тощо. В грудні 1945 року став до ладу цукрозавод «Поділля».
Водночас з відбудовою промислових підприємств і транспорту важливе значення мала розчистка міста від руїн і згарищ, пристосування будинків під житло. Робітники й службовці міста, учнівська молодь вирішили відпрацювати на розчистці міста не менше як по 100 годин. Лише за місяць, з 26 травня по 26 червня, було відпрацьовано понад 12 тис. людино-днів, підготовлено до капітального ремонту приміщення готелю, облвиконкому й обкому КП(б)У.
Відбудова Тернополя стала справою всієї країни, трудящих області. Влітку 1945 року чортківські залізничники звернулися до всіх робітників, селян і службовців області із закликом: «Спільними зусиллями відбудуємо Тернопіль!». У вільний від роботи час вони виготовляли віконні рами, цвяхи, залізоскоб’яні вироби. Наслідуючи цей приклад, майже всі райони виділяли кінний транспорт для розчистки вулиць, кваліфікованих робітників-будівельників, допомагали будівельними матеріалами, продуктами харчування. Був створений обласний будівельний трест, який вже в червні 1945 року почав відбудову першочергових об’єктів. У лютому 1945 року до Тернополя прибула бригада з Українського державного інституту проектування міст. Постало складне завдання. Фактично треба було спроектувати нове соціалістичне місто, зручне для його жителів.
У серпні 1945 року ЦК КП(б)У і Раднарком України схвалили генеральний план забудови міста, допомогли йому механізмами й фондовими матеріалами. Це прискорило темпи відбудовних робіт. Вже на кінець 1945 року було здано 73,8 тис. кв. метрів житлової площі. Швидко відбудовувалися адміністративні приміщення, школи, лікувальні заклади. Місто впорядковувалося. На кінець 1945 року відремонтували 4800 метрів тротуарів, 4 км каналізаційної сітки, посадили 7500 дерев, розчистили 7 га парку і скверів.
Відновили роботу лікувальні заклади. На кінець 1944 року діяли міська лікарня, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, міська санепідстанція, а на кінець 1945 року відкрилися залізнична поліклініка, пологовий будинок, дитячі ясла, дитячий садок.
Партійні та радянські органи багато уваги приділяли відновленню мережі шкіл і культурно-освітніх установ. Вже наприкінці квітня 1944 року відкрилися двері початкової і трьох середніх шкіл, які відвідувало 1620 учнів. Працювали драмтеатр, міська бібліотека, історико-краєзнавчий музей, хорова капела філармонії та симфонічний оркестр. З 26 грудня 1944 року в місті почала виходити газета «Радянський Тернопіль».
За планом четвертої п’ятирічки передбачалось не лише відбудувати всі довоєнні підприємства, а й здійснити їх реконструкцію на новій технічній основі. 1946 року в Тернополі 12 промислових підприємств випускали до 20 найменувань продукції, головним чином для задоволення невідкладних потреб населення. Виробляли продукцію також 8 промислових артілей. Робітничий колектив машинно-тракторних майстерень (нині комбайновий завод) налічував усього 33 чоловіка. Підприємства й артілі працювали у напівзруйнованих виробничих приміщеннях, не мали належного обладнання, часто бракувало сировини.
У роки четвертої п’ятирічки відбудовувались і розширювались обозний завод, меблева фабрика, цукрове підприємство «Поділля», цегельні заводи. На кінець п’ятирічки потужність цукрозаводу «Поділля» становила 8500 цнт переробки цукрових буряків на добу, а виробництво цукру— 128 тис. цнт на рік.
За роки четвертої п’ятирічки було не лише досягнуто, а й перевищено довоєнний рівень виробництва. Випуск валової продукції в 1950 році порівняно з 1940 роком досяг 109,5 процента. На кінець п’ятирічки Тернопіль став провідним промисловим центром області. Значним підприємством була швейна фабрика, де працювало 262 чоловіка. Випуск продукції досяг 1315 тис. крб. на рік. Машинно-тракторні майстерні перетворилися на мотороремонтний завод республіканського значення. Підприємство спеціалізувалося на капітальному ремонті тракторних і автокомбайнових двигунів, виготовленні ручних насосів, тросових волокуш, запасних частин до сільськогосподарських машин і нафтових двигунів. За роки п’ятирічки були збудовані й пущені в дію хлібозавод і авторемонтний завод.
Вже з самого початку п’ятирічки широко розгорнулось соціалістичне змагання між підприємствами, цехами, змінами й дільницями. У відповідь на заклик робітників ленінградських підприємств розгорнулось соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки в чотири роки. На честь 30-ї річниці Жовтня з 22 промислових підприємств 20 колективів узяли підвищені соціалістичні зобов’язання. Перевиконали зобов’язання міський промкомбінат, швейна фабрика, пивзавод, цукрозавод «Поділля», в два рази збільшив випуск продукції цегельний завод. Загалом приріст промислової продукції 1947 року порівняно з попереднім роком становив 76 процентів.
Новатори виробництва показували зразки самовідданої творчої праці, високе розуміння свого громадського обов’язку. 1948 року лише в паровозному депо налічувалося 310 стахановців і 17 ударників. За дострокове виконання плану Третього року п’ятирічки, безаварійне водіння великовагових поїздів машиніста депо станції Тернопіль В. С. Гавриленка було удостоєно ордена Леніна. Особливо масовим соціалістичне змагання стало в останньому році п’ятирічки. Робітники вагонної дільниці за рахунок заощаджених матеріалів відремонтували 192 вагони, зекономивши 218 тис. крб. План останнього року п’ятирічки промислові підприємства й промислово-кооперативні артілі виконали на 110 процентів.
Велика заслуга в успішному виконанні планів четвертої п’ятирічки належала міській партійній організації, яка після переїзду з Чорткова обласних установ у серпні 1946 року швидко зростала. Якщо на час першої (після війни) міської партійної конференції (лютий 1945 р.) вона налічувала 256 комуністів, то на 1 січня 1951 року в місті працювали 1983 члени і кандидати в члени партії. Вони об’єднувалися в 91 первинну партійну організацію. На промислових підприємствах і транспорті було 28 первинних партійних організацій. Навколо міської партійної організації згуртувався широкий актив з робітників і трудової інтелігенції. Спираючись на нього, міськком посилив ідеологічну роботу серед широких мас трудящих. На конкретних прикладах комуністи-агітатори, яких у 1949 році було 980, розкривали велику силу дружби народів багатонаціональної Радянської держави і пролетарського інтернаціоналізму, викривали зрадництво українських буржуазних націоналістів. У місті працювали гуртки вивчення історії КПРС, філософії, політекономії, біографії В. І. Леніна.
Одним з найважливіших завдань трудящих була відбудова житлового фонду. На початку 1946 року в місті мешкало близько 12 тисяч жителів, або в п’ять разів менше, ніж до війни, але й для них чималою проблемою лишалося житло. В перші післявоєнні роки головна увага зосереджувалася на відбудові найменш зруйнованих будинків і пристосуванні їх для житла. Водночас розгорталося нове будівництво. Нові житлові квартали прикрасили вулиці Костюшка, Островського, Горького, Паркову та інші. На кінець п’ятирічки житловий фонд міста становив 112,5 тис. кв. метрів. Велика увага приділялася поліпшенню комунального обслуговування населення. Протяжність газової мережі в 1950 році досягла 12,2 км, а витрати газу на промислові й житлово-комунальні потреби становили 8,5 млн. кубометрів. Завдяки успішній відбудові міста, зокрема житлового фонду, зростало населення, яке в останньому році п’ятирічки досягло 26 тис. чоловік. Фактично заново була створена торговельна мережа. Роздрібний товарооборот проти 1945 року збільшився майже в 10 разів.
Вживалися заходи до відновлення й розширення роботи закладів охорони здоров’я. З кожним роком зростали асигнування на охорону здоров’я. У 1950 році вони становили близько 6,5 млн. карбованців.
Більшало шкіл і культурно-освітніх закладів. Усі діти шкільного віку сіли за парти. 1950 року в місті працювали 8 шкіл, у т. ч. 5 середніх, одна семирічна й дві початкові. В них навчалося 4038 учнів, викладало 158 учителів.
Відновили діяльність міська бібліотека для дорослих, дитяча, науково-методична й науково-технічна бібліотека. Бібліотеки багатьох міст Російської Федерації та України надіслали в дар тернопільцям художню й наукову літературу. На 1950 рік книжкові фонди міської бібліотеки порівняно з довоєнним часом збільшилися в два рази, а дитячої — у сім разів. Комсомольська організація міста взяла шефство над радіофікацією. Багато юнаків та дівчат у неробочий час допомагали прокладати лінії, встановлювати радіоточки в квартирах.
Важливі заходи здійснювалися і в розвитку театрального мистецтва. У квітні 1945 року з Сумської області переведено в Чортків заснований ще в 1930 році Охтирський робітничо-селянський пересувний театр. У березні 1948 року його об’єднали з обласним драматичним театром ім. І. Франка в обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.
П’яту п’ятирічку промислові підприємства міста виконали за 4 роки і 8 місяців. Щорічний приріст продукції становив майже 15 проц. Випуск продукції проти 1950 року збільшився в 2,5 раза. Розширився асортимент виробів з 39 до 100 найменувань. Продуктивність праці зросла на 33 проц. Це була велика трудова перемога трудящих міста. Реконструювалися й розширювалися діючі підприємства, розгорталося спорудження нових: заводу залізобетонних конструкцій облбудтресту, першої черги заводу будівельних деталей тресту «Цукробуд», заводу штучної шкіри, який поклав початок розвитку хімічної промисловості на Тернопільщині. 1959 року він дав першу продукцію. Став до ладу молокозавод потужністю 10 тис. тонн переробки молока на рік. Після реконструкції цегельний завод 1959 року перейшов на цілорічне виробництво цегли. Запрацювали холодильник ємкістю 1000 тонн та завод «Електроарматура», що спеціалізувався на виготовленні освітлювально-технічного обладнання. Вже з 1958 року він виробив продукції на суму 1120 тис. крб. У 1958 році в Тернополі давали продукцію 28 промислових підприємств і артілей, де було зайнято 10 тис. чоловік. Згідно з генеральним планом реконструкції міста переважну більшість промислових підприємств споруджували в його північно-східній частині, в окремому промисловому районі. Вирішальну роль у прискореній індустріалізації Тернополя відігравала допомога всіх братніх народів і особливо великого російського народу. Машини й обладнання, автомобілі й паровози, сировина й паливо, будівельний ліс і цемент надходили з багатьох місць Радянської країни. В цьому, зокрема, був прояв непорушної дружби і взаємодопомоги народів нашої Вітчизни.
В місті широко розгорнулося соціалістичне змагання. У листопаді 1958 року в депо станції Тернопіль виникла перша в області бригада комуністичної праці, яку очолив майстер-новатор В. М. Шевченко, а вже в грудні 1958 року 80 виробничих колективів, у яких налічувалося понад тисячу робітників, змагалися за звання бригад комуністичної праці.
Швидкими темпами розвивалася промисловість міста і в наступні роки. 1966 року розгорнулося будівництво бавовняно-прядильного комбінату. До 1970 року стала до ладу перша й друга його черги. Самовіддано працювали на будівництві цього підприємства члени комплексної бригади бетонярів під керівництвом комуніста А. М. Кравченка та комплексної бригади штукатурів і мулярів, де бригадиром був комуніст Б. І. Гуменюк. 62 кращі будівельники нагороджені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Завершиться будівництво комбінату в дев’ятій п’ятирічці. Він матиме 240 тис. прядильних, 12,5 тис. крутильних веретен, 6 тис. ткацьких верстатів. Тут працюватимуть понад 12 тис. робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. Комбінат даватиме щорічно більше як 100 млн. метрів тканин.
Промисловість міста достроково, 26 грудня 1970 року, завершила план восьмої п’ятирічки щодо загального обсягу виробництва. Випуск промислової продукції порівняно з 1965 роком зріс в 1,7 раза. Більше як п’яту частину приросту промислової продукції (27,6 млн. крб.) одержано за рахунок підвищення продуктивності праці, рівня технічного прогресу та впровадження наукової організації управління виробництвом. За роки восьмої п’ятирічки підприємства міста освоїли 230 видів нової продукції. За новою системою планування й економічного стимулювання працювали 32 підприємства, які виробляли 77,6 проц. всієї продукції. За цей час здійснено близько 6 тис. раціоналізаторських пропозицій, зроблено 38 винаходів, впровадження яких дало економічний ефект близько 5 млн. карбованців.
Промислові підприємства Тернополя виготовляють різноманітне світлотехнічне обладнання, сільськогосподарські машини, швейні вироби, фарфоровий і фаянсовий посуд, штучну шкіру, що своєю якістю не поступається перед натуральною, галантерейні вироби, цукор тощо.
Найбільшим промисловим підприємством міста є бавовняно-прядильний комбінат.
Другим великим підприємством міста став колишній завод «Електроарматура», перетворений у 1971 році на головне підприємство виробничого об’єднання «Ватра». Зараз тут працює близько 4-х тис., робітників, службовців та інженерно-технічних працівників.
Світильники цього заводу користуються великим попитом. У соціалістичному змаганні підприємств елетротехнічної промисловості країни колектив заводу неодноразово виходив переможцем. 1970 року десять видів світильників атестаційна комісія удостоїла Державного знака якості. Набагато зріс обсяг виробництва заводу штучної шкіри. У 1972 році тут вироблено 1460 тис. кв. метрів штучної шкіри та понад 5 млн. кв. метрів плівки. Завод став високорентабельним підприємством. З невеликих майстерень виріс потужний комбайновий завод. Загальне визнання здобули вироби підприємства комуністичної праці—Тернопільської швейної фабрики, також галантерейної, меблевої фабрик, цукрокомбінату «Поділля», комбінату «Будіндустрія». Кожний з них відзначається високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, неухильним зростанням продуктивності праці, дотриманням режиму економії сировини й матеріалів.