Революційний рух на Тернопільщини на початку XX століття
Австрійський уряд жорстоко придушував будь-які прояви визвольної боротьби західноукраїнських трудящих. Але вони повставали проти соціального й національного гноблення, за возз’єднання з Наддніпрянською Україною. На піднесення класової свідомості робітників і селян впливала революційна боротьба пролетаріату Росії, який на рубежі XIX —XX ст. почав відігравати авангардну роль у міжнародному русі.
В цей час на Тернопільщині посилився також аграрний рух. Провідною його формою стали сільськогосподарські страйки, які все більше набирали масового характеру. Перший великий страйк сільськогосподарських робітників відбувся в квітні 1900 року у Борщівському повіті. Робітники вимагали скоротити робочий день, підвищити заробітну плату. Вже в травні того ж року з 25 сіл повіту страйк охопив 15. За наказом уряду на придушення «непокірних» до повіту направили 6 рот піхоти. Сільськогосподарський страйк у Борщівському повіті був, за висловом І. Я. Франка, «мініатюрним образком картини 1902 р. непомірно ширшої, розгорнутої».
У липні—серпні 1902 року селянські виступи охопили майже всю Східну Галичину. В них взяло участь 100 тис. сільськогосподарських робітників. Страйкуючі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, забезпечення роботою в зимовий період, скасування штрафів тощо. Створивши страйкові комітети, трудящі настійливо добивалися задоволення своїх вимог.
Великий вплив на розвиток революційного руху в краї мала буржуазно-демократична революція 1905—1907 рр. у Росії. В Тернополі та багатьох містах і селах Гусятинського, Тернопільського, Борщівського, Збаразького, Скалатського повітів піднялася хвиля масових мітингів та демонстрацій, учасники яких гаряче вітали російську революцію, висловлювали ненависть до царського режиму та виступали проти колоніальної політики уряду Габсбургів. Селянський рух відзначався все більшою активністю і зростаючою єдністю. В Гусятинському, Бучацькому, Тернопільському та інших повітах відбувалися селянські віча. Зростали аграрні страйки. Вони проходили під безпосереднім впливом робітничого класу. Наприкінці квітня 1906 року на боротьбу піднялися селяни Підгаєцького, Бережанського, Борщівського, Заліщицького і ще кількох повітів. У Гусятинському повіті на 20 травня страйкували 11 сіл, а на кінець місяця до боротьби приєдналися селяни понад 30 сіл.
Наляканий масовими виступами трудящих, уряд надіслав сюди великі контингенти військ. В. І. Ленін з приводу цього писав: «В Австрії, в Галичині, на російському кордоні, де бояться також можливості поширення аграрного руху за типом російського, зосереджено три армійські корпуси. Галицький намісник, який є до того ж російським поміщиком, 26 червня видав навіть відозву до населення, попереджаючи, що всякі заворушення будуть придушені якнайрішучіше». В січні 1907 року австрійський уряд ввів нову виборчу систему. Українці, що становили 13,2 проц. населення Австро-Угорщини, одержали лише 6,4 проц. мандатів. Про дискримінацію українського населення свідчив, зокрема, той факт, що один польський депутат обирався на 50 тис. жителів, а один український — на 100 тисяч. До рейхсрату, як і до галицького сейму, потрапляли лише представники експлуататорських класів.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. на Тернопільщину почали проникати ідеї марксизму-ленінізму, тут поширювалися «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, твори В. І. Леніна «Що робити?», «Крок вперед, два кроки назад», «До сільської бідноти».
Великий вплив на формування революційної свідомості трудящих Тернопільщини мала ленінська газета «Искра». Один з шляхів її транспортування до Росії проходив через Тернопільщину, зокрема через Тернопіль, Копичинці, Гусятин. Нелегальне транспортування «Искры» та інших іскрівських видань через Тернопільщину почалося з середини 1901 року. Кожного місяця за допомогою жителів Тернополя та села Шилів Збаразького повіту переправлялося 8—10 пудів «Искры» та іскрівських видань. Всього до лютого 1902 року цим шляхом перевезли 45 пудів «Искры» та іншої нелегальної літератури. Лише в квітні 1902 року через Тернопільщину переправили 30 тисяч першотравневих листівок. З другої половини 1902 року «Искра» у Росію надходила через Гусятинський повіт. Транспорти з літературою, на яких значилося, що в посилках є інструмент, полотно тощо, надсилалися на станцію Гусятин на ім’я місцевих жителів або прикордонну залізничну станцію Васильківці. Часто літературу одержували окремі мешканці села Шидлівців (нині Гусятинський район). Існувало ще два шляхи транспортування нелегальної літератури. Вони проходили південніше Гусятина. Один з них ішов із Львова на Тернопіль, Копичинці, Іване-Пусте. З Іване-Пустого іскрівська література потрапляла в село Окопи, а вже звідти вона надходила до Кам’янця-Подільського, де містився головний склад «Искры» та іскрівських видань». Ленінська «Искра» йшла до Росії і через Підволочиськ.
Творчість і громадсько-політична діяльність І. Я. Франка були тісно пов’язані з Тернопільщиною. Сюди він багато разів приїжджав, зустрічався з прогресивною інтелігенцією, виступав на робітничо-селянських зборах (вічах). Вперше І. Я. Франко побував на Тернопільщині в серпні 1882 року.
Кандидатура І. Я. Франка була висунута до австрійського парламенту й галицького сейму в 1895, 1897 і 1898 роках. Під час виборів 1897 року, які сам І. Франко назвав «кривавими», австрійський уряд за допомогою платної агентури та поліції зробив усе, щоб не допустити «мужицького» посла до парламенту.
Українське трудове населення Тернопільщини підтримувало постійний зв’язок з братами-українцями Наддніпрянщини та братнім російським народом, розглядаючи цю дружбу як запоруку свого визволення з-під іноземного гніту і возз’єднання західноукраїнських земель з українськими землями, що були в складі Російської імперії. В цих зв’язках уряд Австро-Угорщини вбачав загрозу своєму пануванню в Галичині. Головним принципом політики австро-угорського уряду на західноукраїнських землях було розпалювання національної ворожнечі між українськими, польськими і єврейськими трудящими, щоб підірвати їх класову солідарність.
Антинародна система освіти, за якою для дітей трудящих призначалася лише початкова школа, а для дітей панівних класів — середні та вищі навчальні заклади, остаточно склалася в 70—80-х роках XIX ст. На початку XX ст. в 11 повітах (у межах сучасної Тернопільщини) налічувалося 557 шкіл, з яких 5 було семикласних, 10 — шестикласних, 29 — чотирирічних і 490 — одно- та двокласних шкіл. В краї, де проживало понад мільйон чоловік населення, в 1901 році діяло п’ять гімназій, та й ті з польською мовою викладання. Лише в 1906 році відкрили першу українську гімназію в Тернополі.
Характерно, що в повітах, де переважали українці, у п’ятій частині сіл шкіл не було. Зокрема, в Збаразькому повіті не мали шкіл 10 сіл, у Підгаєцькому — 12. 44 села Тернопільщини не тільки не мали шкіл, а не були навіть прикріплені до сіл, де школи існували. Все це призводило до того, що майже третина дітей трудящих лишалася поза школою. Так, у 1902/1903 навчальному році на Тернопільщині налічувалося 142 508 дітей шкільного віку, але школу відвідувало лише 99 890 дітей.
Великий вклад у розвиток української демократичної культури зробили Іван Франко, Василь Стефаник, Осип Маковей, Лесь Мартович та інші. Уродженцями Тернопільщини були український фольклорист і етнограф демократичного напряму В. М. Гнатюк, український поет П. А. Думка.
З кожним роком зростали й міцніли зв’язки з літературою, культурою й прогресивними діячами Наддніпрянської України. В села проникали твори класиків української літератури — М. Коцюбинського, Л. Українки, П. Мирного, виконувалися музичні твори М. Лисенка.
На рубежі XIX—XX ст. важливу роль в ідейно-політичному житті краю відігравала прогресивна преса. В журналах «Народ» та «Житє і слово» з’явилася спеціальна рубрика «З Росії і для Росії», де публікувалися матеріали про життя й боротьбу народів царської імперії.
Продовжувало розвиватись народне прикладне мистецтво, насамперед килимарство. Основними осередками його в другій половині XIX ст. були Збаразький,) Теребовлянський, Бучацький та Заліщицький повіти. Досить відомими на той час народними килимарями були Михайло Кирик з села Медина, Іван Шлищ з села Кошляків, Іван Івахів з села Кобилля. З осередків виробництва шовкових і золотистих тканин найбільше відзначався Бучач.
З самого початку першої світової війни територія Тернопільщини стала ареною кривавих боїв між австро-угорською і російською арміями. Одна з найбільших битв першого періоду війни відбувалася з 23 серпня по 21 вересня 1914 року у межиріччі Серету і Стрипи. Перемогу здобула російська армія. Вже на кінець серпня російські війська оволоділи всією територією Тернопільщини. В ході боїв дуже потерпіли багато населених пунктів. Так, від артилерійського обстрілу згоріла майже вся центральна частина Гусятина. Проведена австрійським урядом мобілізація резервістів і гужового транспорту, воєнні дії, що розгорнулися на цій території, перешкодили селянам повністю зібрати врожай. Зросли ціни на продовольство й товари першої потреби, в містах і селах лютував голод. Лише з серпня 1914 по липень 1915 року ціна пуда житнього борошна в Кременці зросла з 80 коп. до 1 крб. 50 коп., солі — з 60 коп. до 2 крб., гасу — зі крб. 80 коп. до 2 крб. 40 копійок.
Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії застала російську армію на західноукраїнських землях. Переважна більшість військових частин, що входили до складу 7, 8 і 11 армій, дислокувалася на Тернопільщині. Події у Росії сколихнули революційно настроєні солдатські маси, які сподівалися, що Тимчасовий уряд припинить кровопролитну війну. Але, прагнучи затримати процес назрівання революції у Росії, під тиском імперіалістичних кіл Антанти Тимчасовий уряд вирішив активізувати бойові дії на фронті. Основним районом наступу стала Тернопільщина. Солдати ряду корпусів і полків 11-ї армії відмовилися брати участь у наступі, а 20-а дивізія цієї армії повністю відмовилася зайняти вихідну бойову позицію.
Виступи солдатів проти Тимчасового уряду і його намірів вести грабіжницьку війну «до переможного кінця», що відбувалися у військах Південно-Західного фронту, спрямовували більшовицькі організації. Велику роботу щодо більшовизації солдатських мас, роз’яснення Квітневих тез В. І. Леніна здійснювали у військах 11-ї армії М. В. Криленкота і Г. І. Чудновський, які були учасниками III з’їзду представників частин 11-ї армії, що проходив 3—4 грудня 1917 року в місті Кременці.
18 червня 1917 року наступ російських військ на Тернопільщині все ж почався. Але він виявився невдалим. Це стало зрозумілим вже наприкінці наступного дня. 6 липня 1917 року австро-німецькі війська, використавши значну перевагу в артилерії, перейшли в контрнаступ і прорвали оборону російських військ на північний захід від Тернополя. Знекровлені боями, надломлені морально, частини 11-ї армії не змогли стримати противника і стали відступати. Того ж дня австро-німецькі війська прорвали оборону і на дільниці 7-ї армії. Протягом наступних днів відступ 7-ї і 11-ї армій набув загрозливого характеру. 9 липня почала відходити і 8-а армія. 11 липня було залишено Тернопіль. Лише 15—16 липня 11-а і 7-а армії змогли зупинити просування противника. До осені 1917 року австро-німецькі війська захопили всю Тернопільщину.