Великі Дедеркали, Шумський район, Тернопільська область
Великі Дедеркали — село, центр сільської Ради, розміщене на берегах річки Куми — притоки Вілії. Відстань до районного центру — 20 км, до залізничної станції Лепесівка на лінії Тернопіль — Шепетівка — 12 км. Дворів — 409. Населення — 1424 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані села Вовківці та Малі Дедеркали.
Територія сучасного села заселялася з давніх часів, про що свідчать виявлені тут залишки двох поселень черняхівської культури (III—VI ст.)1. Перша письмова згадка про Великі Дедеркали є в актових книгах Кременецького замку за 1545 рік, де вони згадуються як володіння родини Дедеркало-Волковських. У другій половині XVI ст. поселення було невеликим: тут налічувалося всього 10—15 дворів.
Головною формою експлуатації покріпаченого селянства була панщина, яка особливо зросла в першій половині XVII ст. Численні непосильні повинності, національне й релігійне гноблення з боку польської шляхти викликали розгортання антифеодальної боротьби, яка посилилася в ході визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Селянсько-козацькі загони активно діяли в районі Великих Дедеркалів після Пилявецької битви у вересні 1648 року. Тоді багато жителів села поповнило лави повстанського війська.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року Великі Дедеркали залишилися в складі Речі Посполитої. Польська шляхта посилила боротьбу проти антифеодального й національно-визвольного руху. В цій боротьбі винятково реакційна роль належала католицькій церкві. 1735 року власник Великих Дедеркалів А. Вишпольський запросив до села ченців-францісканців, тут було споруджено дерев’яні костьол і монастир. У 1772 році в селі збудовано католицький монастир, оточений кам’яним муром з вежами. На посилення експлуатації селяни-кріпаки відповідали масовими втечами. Так, 6 квітня 1713 року возний Кременецького повіту повідомляв повітовому старості про арешт кріпаків-утікачів — жителів Великих Дедеркалів. Тогочасні документи розповідають про неодноразові втечі селян від феодалів, про розправи над тими, кого вдалося впіймати.
У Великих Дедеркалах народився і деякий час жив польський прогресивний громадський діяч, просвітитель і філософ другої половини XVIII ст. Туго Коллонтай (1750—1812).
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року Великі Дедеркали як центр волості увійшли до Кременецького повіту Волинської губернії. Возз’єднання позитивно відбилося на розвиткові краю. Однак феодально-кріпосницькі відносини залишилися незмінними. Царський уряд підтвердив великим землевласникам усі їхні попередні привілеї. З урахуванням інтересів поміщиків провадилася й селянська реформа 1861 року. За розмірами землеволодіння і для визначення повинностей на користь поміщика Великодедеркальську волость зарахували до 2-ї місцевості. Перебуваючи в стані тимчасовозобов’язаних, селяни повинні були платити за користування кожною десятиною землі або ж відробляти 20 робочих днів на рік. Коли селян перевели на викуп, розмір його набагато перевищував ринкову ціну землі.
Реформа не ліквідувала селянського малоземелля, злиднів. На 1890 рік у Великодедеркальській волості було 20,6 тис. десятин землі, з них близько 9,6 тис. десятин належало 16 поміщикам, понад 2,1 тис. — церкві, а на 1459 селянських дворів припадало 8860 десятин землі, до того ж гіршої якості. Пограбована реформою 1861 року, пригнічена тягарем викупних платежів і різних повинностей та поборів, більшість селян Великих Дедеркалів потрапила в економічну залежність від дворян-землевласників Чесновських, яким у другій половині XIX ст. належала більшість земельних угідь у волості.
В другій половині XIX ст. побудовано водяний млин, крупорушку і олійню, діяли 3 ремісничі майстерні, кілька невеликих торговельних підприємств. Але основним заняттям населення, як і раніше, залишалося землеробство. З 880 жителів 1891 року селян налічувалося 844 чоловіка і лише 36 чоловік займалися торгівлею та ремеслом.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції, восени 1905 року селянський рух охопив майже весь Кременецький повіт, у т. ч. і Великодедеркальську волость. Найпоширенішими формами селянського руху були страйки сільськогосподарських робітників, боротьба селянської бідноти за право користуватися поміщицькими пасовищами, лісами, вигонами.
У 1893 році до Великих Дедеркалів з Острога було переведено вчительську семінарію (1915 року, під час першої світової війни, її евакуювали до м. Бахмута). З 1871 року у Великих Дедеркалах діяло однокласне училище, перетворене наприкінці століття на двокласне (існувало до 1919 року). Відвідувала його незначна кількість дітей шкільного віку.
Багато лиха і страждань принесла трудящим перша світова війна. Великі Дедеркали, які з середини 1915 року перебували в прифронтовій смузі, не раз зазнавали артилерійського обстрілу. Крім загальної військової мобілізації, населення мусило виконувати окопні роботи, будувати дороги тощо. Негативно позначилися на становищі бідняцько-середняцьких господарств часті реквізиції коней для потреб фронту.
Аграрний і антивоєнний рух, який розгорнувся під час першої світової війни, особливо посилився після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року. Протягом вересня—жовтня селяни Великодедеркальської волості брали участь у масових порубках поміщицьких лісів, потравах посівів, захопленні поміщицьких маєтків, млинів і ставків.
Палку підтримку трудящих села знайшли ідеї Великого Жовтня. В грудні 1917 року селяни Великих Дедеркалів прогнали поміщика Чесновського, а його землі, худобу та майно вирішили розділити між собою. На багатолюдній сходці, яка відбулася 21 січня 1918 року, було обрано спеціальну комісію (народний комітет), якій доручили організацію і контроль за проведенням справедливого розподілу землі та майна серед найбіднішої частини населення. Народний комітет, що діяв у Великих Дедеркалах до лютого 1918 року, здійснював також заходи щодо наведення революційного порядку, зокрема, організував загін самооборони. Було проведено конфіскацію дефіцитних товарів у спекулянтів, подано матеріальну допомогу родинам фронтовиків, сиротам, інвалідам та біженцям, вжито заходів для запобігання епідемічним захворюванням.
Та 19 лютого 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Окупаційні власті реставрували дореволюційні порядки, відновили поміщицьке землеволодіння. 24 березня Кременецька повітова земельна управа своїм розпорядженням взяла під «охорону» маєток Чесновських у Великих Дедеркалах. Було дано наказ щодо повернення власникам земель і майна, розподілених між селянами. Конфіскованих народним комітетом у поміщика коней відібрали й передали в розпорядження повітової міліції. В селян вимагали відшкодування «збитків», завданих поміщикові. На населення було накладено контрибуцію, почалися судові переслідування та арешти членів народного комітету й активістів.
Трудящі не мирилися з жорстоким окупаційним режимом. Улітку і восени 1918 року, незважаючи на репресії, відбувалися масові виступи селян Великих Дедеркалів проти окупантів та їх ставлеників. Боротьба не припинилася і після вигнання австро-німецьких окупантів, коли село захопили петлюрівці (листопад 1918 — травень 1919 року).
Наприкінці травня 1919 року червоноармійці Таращанської бригади, розгромивши петлюрівців, форсували річку Горинь і на початку червня визволили більшу частину Кременецького повіту, в т. ч. і Великі Дедеркали. В селі було відновлено Радянську владу. Розгорнув роботу волосний ревком. Але діяльність його перервав наступ військ буржуазно-поміщицької Польщі, які на початку липня 1919 року захопили село.
Окупанти відновили поміщицьку власність на землю, встановили режим терору, насильств. Боротьба проти загарбників стала дійсно всенародною. Восени 1919 року в районі Великих Дедеркалів діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін, який налагодив зв’язки з іншими загонами, створеними на території Кременецького повіту. Партизанський рух набрав такого розмаху, що в жовтні польське командування провело каральну експедицію на Волині, визначивши один з напрямів наступу на Великі Дедеркали.
Визволили село від польських окупантів бійці з кавалерійської бригади Г. І. Котовського, які 11 липня 1920 року прорвали фронт на цій ділянці. Активну допомогу червоноармійцям подало місцеве населення. Озброєна група селян з Великих Дедеркалів на чолі з Н. Шевчуком і А. К. Кабаном напала на польський загін, розміщений в сусідньому селі Вовківцях. Невдовзі група молоді на чолі з А. К. Кабаном добровільно поповнила лави Червоної Армії.
В перші дні після визволення в селі відновилася Радянська влада, було створено волосний ревком. Очолив його Н. Шевчук. Ревком приступив до облікування і розподілу нетрудових земель серед безземельних і малоземельних селян. Провадилася робота щодо ремонту шляхів, упорядкування села. Відкрито школу з українською мовою викладання.
Соціалістичне будівництво у Великих Дедеркалах тривало до вересня 1920 року, коли село майже на двадцять років окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. З того часу запанував жорстокий режим соціального і національного гноблення, безправ’я і визиску трудящих. В особливо тяжке становище потрапило трудове селянство, яке в умовах окупаційного режиму остаточно розорювалося. Так, на 1931 рік у Великих Дедеркалах із загальної кількості 1318 га сільськогосподарських угідь поміщику Чесновському належало 552 га, церкві — 86 га, повітовим чиновникам і купцям — 110 га, а на 132 селянські господарства села припадало 570 га земель, у т. ч. 26 господарств мали земельні наділи менше 2 га, 41 господарство — до 3 га, 56 дворів — до 5 га і лише кожне з решти 9 господарств мало близько 10 га землі. На всі двори припадало 3 кінні молотарки і 85 коней. В селі, відрізаному штучним кордоном від Житомира та інших економічних центрів Волині, завмерла торгівля, зовсім занепали кустарні промисли. На 1931 рік існували лише невелика електростанція, що обслуговувала фільварок і панський млин, дві цегельні та 2—3 дрібні крамнички.
Надмірна, виснажлива праця, скрутні матеріально-побутові умови життя, відсутність кваліфікованої медичної допомоги спричинялося до поширення інфекційних хвороб та високої смертності населення. Це було однією з причин того, що з кінця XIX ст. і до 30-х років XX ст. населення Великих Дедеркалів, по суті, не зростало і 1931 року становило 802 чоловіка. За часів польської окупації на території волості не було жодного медичного закладу. Приватну практику мали лише лікар і два фельдшери.
Тяжке економічне становище трудящих доповнювалося жорстоким національним гнобленням. Особливо послідовно запроваджувалася колонізаторська політика на території, що межувала з Радянською Україною. Польська реакція боялася впливу революційних ідей і тому робила все, щоб придушити класову і національну боротьбу трудящих цього прикордонного краю. Внаслідок запровадження політики полонізації в галузі освіти у Великих Дедеркалах на початку 1939 року залишилася лише початкова школа другого ступеня з польською мовою навчання, в якій працювало 4 вчителі. З 285 дітей шкільного віку вчилося 191.
Трудящі не припиняли боротьби за своє визволення та возз’єднання з Радянською Україною. 1924 року партизанський загін, який діяв на території Великодедеркальської волості, спалив панські двори у Вовківцях, Оборах, Цеценівці та інших селах. Організатором боротьби трудящих став осередок КПЗУ, створений у 1926 році. Секретарем осередку був С. Я. Скибинецький. Активну роботу провадили члени КПЗУ — місцеві жителі П. О. Шевчук, М. І. Шевчук, К. С. Нестерук, К. В. Фурман, І. С. Ковальчук та інші. Під безпосереднім керівництвом комуністів діяв осередок масової легальної організації «Сельроб-єдність», до якого 1931 року входило 79 жителів волості.
Через осередок «Сельроб-єдність» комуністи поширювали революційну нелегальну літературу, провадили роз’яснювальну роботу серед трудящих, виховуючи їх у дусі непримиримості до окупаційного режиму, закликали до боротьби за возз’єднання з Радянською Україною, керували страйковим рухом. Так, страйк сільськогосподарських робітників, який спалахнув улітку 1929 року, охопив багато сіл Кременецького повіту, в т. ч. Великі Дедеркали. Страйкуючі, зокрема, вимагали створення робітничо-селянського уряду в Польщі, самовизначення Західної України і возз’єднання її з УРСР, наділення селян землею без викупу.
Фашистський уряд Польщі жорстоко придушував революційні виступи трудящих. В листопаді 1932 року діяльність усіх осередків «Сельроб-єдності», в т. ч. і Великодедеркальського, була заборонена, а їхні керівники заарештовані й ув’язнені.
Але трудящі не припиняли боротьби за своє соціальне і національне визволення, яка особливо посилилася в останні роки окупації краю буржуазно-поміщицькою Польщею. В своїй боротьбі трудящі завжди сподівалися на допомогу братів з Радянського Союзу. Ця допомога прийшла у вересневі дні 1939 року. Трудове населення Великих Дедеркалів радо зустріло Червону Армію, яка принесла з собою довгождане визволення від кайданів соціального і національного рабства.
На мітингах і зборах, які відбулися протягом вересня—жовтня, селяни висловлювали бажання влитися у вільну сім’ю радянських народів. Розгорнув діяльність селянський комітет, який, спираючись на підтримку мас, встановив твердий революційний порядок, взяв під контроль панську землю, худобу і сільськогосподарський інвентар, націоналізував електростанцію, млин, дві цегельні. Внаслідок ліквідації поміщицького, церковного і осадницького землеволодіння безземельні й малоземельні селяни одержали від Радянської влади 565 га землі, велику кількість худоби і реманенту. Переконавшись у перевагах колективного господарювання над індивідуальним, група селян Великих і Малих Дедеркалів, Вовківців у квітні 1941 року об’єдналася в артіль. Центральна садиба господарства розмістилася у Вовківцях. Велику допомогу колгоспникам подала МТС, створена 1940 року.
У січні 1940 року Великі Дедеркали увійшли до Катербурзького району. В жовтні центр району було переведено до Великих Дедеркалів (район існував до грудня 1961 року, коли село увійшло до Шумського району). Вже в перші місяці після встановлення Радянської влади почали працювати лікарня, амбулаторія, пологовий будинок, дошкільний дитячий заклад. Учні навчалися в новоствореній семирічній школі. Викладання в ній велося рідною мовою, більшість учителів прибула зі східних районів України. Відкрилися клуб, бібліотека.
Та почалася Велика Вітчизняна війна. Гітлерівці захопили Великі Дедеркали З липня 1941 року. За період тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники знищили 124 жителі села, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 180 чоловік. В кожному злочині, заподіяному гітлерівськими окупантами мирному населенню, в кожній краплині крові невинних жертв є велика вина найлютіших ворогів українського народу — буржуазних націоналістів. Це вони замордували сільських активістів К. С. Нестерука, І. І. Шкляра, М. Ф. Шкляр, С. Д. Шаповала, М. І. Шаповала з родиною, В. С. Шевчука з родиною та інших радянських людей.
Незважаючи на терор і облудну націоналістичну пропаганду, трудящі села боролися проти гітлерівських загарбників та їхніх прислужників. Вони саботували накази окупантів, активно допомагали партизанам, поповнювали лави їхніх загонів. У березні 1943 року в районі Великих Дедеркалів діяв партизанський загін ім. Михайлова із з’єднання А. 3. Одухи. Партизани знищили поліцейські пости в районному центрі та навколишніх селах, здійснили кілька диверсійна залізниці Шепетівка—Тернопіль. На початку липня повз село проходили загони з партизанського з’єднання С. А. Ковпака, до яких приєдналася група молоді з Великих Дедеркалів. Для придушення партизанського руху в квітні та липні 1943 року окупанти посилали в район Великих Дедеркалів каральні загони, які в боях проти партизанів зазнали значних втрат.
Бойові операції партизанів злилися з могутнім наступом Червоної Армії.
27 лютого 1944 року народні месники 1-го Молдавського партизанського з’єднання визволили Великі Дедеркали, а 5 березня до села вступили передові частини Червоної Армії. Лави армії поповнили 103 жителі села, з них бойових нагород удостоєно 76 чоловік. 27 воїнів віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщини.
Для увічнення пам’яті про них у центрі села після війни споруджено пам’ятник.
Ті, що залишилися у визволеному селі, робили все, щоб наблизити перемогу над фашистами. Понад 750 жителів працювали навесні та влітку 1944 року на будівництві оборонних споруд. Лише протягом березня селяни здали до фонду оборони 672 цнт зерна, близько 300 цнт картоплі й багато іншої сільськогосподарської продукції, внесли на будівництво танкової колони «Селянин Тернопільщини» понад 68 тис. карбованців.
У складних умовах розпочали трудящі відбудову господарства. За роки тимчасової окупації фашисти завдали селу великої шкоди. Вони пограбували колгосп, зруйнували електростанцію, МТС, приміщення лікарні, амбулаторії, школи, клубу, бібліотеки. Загальна сума збитків, завданих окупантами господарству села, становила близько 19 млн. карбованців.
Всіляко намагалися перешкодити будівництву нового життя вороги народу — українські буржуазні націоналісти. Вони залякували, тероризували населення, вдавалися до вбивств. Від рук бандитів загинули комуністи М. В. Вітряченко, Д. Ю. Драпалюк, О. С. Коваленко, М. І. Попов, Г. І. Сенюк, С. М. Чередниченко та інші. Трудящі Великих Дедеркалів розгорнули активну боротьбу проти націоналістичних банд. На початку 1945 року було створено групу самооборони й винищувальний загін, які подали велику допомогу органам Радянської влади в ліквідації бандитизму. В запеклій боротьбі проти українських буржуазних націоналістів зростав і гартувався актив, який став опорою районної партійної організації в справі соціалістичної перебудови народного господарства.
Трудящі Великих Дедеркалів уже в 1944—1945 рр. провели значну роботу щодо відбудови села. Розгорнули діяльність партійні й радянські районні організації та установи. В квітні 1944 року відновила роботу сільська Рада депутатів трудящих. У лютому 1945 року створено сільську комсомольську організацію, що об’єднувала 9 членів ВЛКСМ. Ще до кінця 1944 року почали працювати маслозавод, друкарня, шевська й кравецька майстерні, їдальня. Відчинилися двері школи. 1945 року почали діяти клуб, бібліотека, а також медичний пункт.
Особливо велика увага приділялася відродженню сільського господарства, пограбованого та зруйнованого в роки тимчасової окупації села німецько-фашистськими загарбниками. В перші після визволення дні 160 селянських господарств Великих Дедеркалів мали всього 68 коней, 46 плугів, 63 борони, 9 сівалок. Більше половини дворів не мали корів, майже повністю було знищено поголів’я свиней, овець, домашньої птиці. В травні 1944 року на околиці села відновила діяльність МТС, яка протягом першого року допомогла обробити землю 82 господарствам села. Радянська влада повернула селянам землю, якою їх наділили ще у 1939—1940 роках.
Важливим заходом у боротьбі за відбудову сільського господарства в перші після визволення роки було створення земельних громад. У Великих Дедеркалах таку громаду організували влітку 1945 року. Обробіток земель у супрязі давав більш ефективні наслідки у веденні господарства. В травні 1947 року у Великих Дедеркалах організовано колгосп. Спочатку господарство було дрібним і економічно слабким. 1948 року воно об’єднувало лише 60 селянських дворів (38 проц. загальної кількості) із земельною площею 319 га (37 проц. всієї орної землі). Колгосп мав 50 коней, 21 голову великої рогатої худоби, 13 свиней, 13 овець і невелику кількість реманенту. Організаційно-господарське зміцнення артілі забезпечувалося насамперед значною матеріально-технічною та фінансовою допомогою держави. Так, протягом 1948—1950 рр. колгоспи Великих і Малих Дедеркалів і Вовківців одержали 58 коней, 76 голів великої рогатої худоби, 30 свиней, велику кількість сільськогосподарського інвентаря, будівельних матеріалів та мінеральних добрив, понад 1,8 тис. цнт сортового насіння. В 1949—1950 рр. Великодедеркальська МТС поповнилася 12 тракторами, 4 комбайнами та іншими сільськогосподарськими машинами.
Допомогла держава й кадрами. Лише в 1948—1950 роках на районних і обласних курсах з місцевих жителів було підготовлено 16 механізаторів, 3 зоотехніки і 9 будівельників. На постійну роботу до Великих Дедеркалів прибуло 8 учителів, 6 спеціалістів сільського господарства, 2 лікарі, 9 працівників з середньою медичною освітою.
Завдяки організаційно-господарському зміцненню господарства, налагодженню трудової дисципліни, впровадженню передової агротехніки артіль уже на кінець четвертої п’ятирічки домоглася успіхів: 1950 раку колгоспники зібрали урожай вищий, ніж був у одноосібних господарствах, успішно справилися з усіма сільськогосподарськими роботами, своєчасно виконали зобов’язання перед державою, створили насіннєві і фуражні фонди. Того року вони одержали на трудодень пересічно по 1,6 кг зерна, 1 кг картоплі, 2,2 карбованця. Навесні 1950 року Великі Дедеркали стали селом суцільної колективізації. Водночас було проведено об’єднання артілей, внаслідок чого на території сільської Ради створено два колгоспи: ім. Лесі Українки (с. Великі Дедеркали і с. Вовківці) та ім. 30-річчя Жовтня (с. Малі Дедеркали), які об’єднали 535 господарств (98,2 проц. загальної кількості їх). За артілями закріпили понад 2 тис. га сільськогосподарських угідь.
У лютому 1950 року розгорнула роботу територіальна партійна організація в складі трьох членів і двох кандидатів у члени партії. В жовтні 1952 року партійно-кандидатська група з 4 комуністів була створена в колгоспі ім. Лесі Українки. Комуністи очолили боротьбу за організаційно-господарське зміцнення колгоспів, згуртували навколо себе безпартійний актив. Під їхнім безпосереднім керівництвом значно активізувала діяльність сільська комсомольська організація, яка на початку 1953 року об’єднувала 26 юнаків і дівчат.
З року в рік змінювалися Великі Дедеркали. У 1950 році на базі кустарних артілей створено промкомбінат. Наступного року вступили в дію хлібопекарня, електростанція і цегельно-черепичний завод. Село забудовувалося — наприкінці 1949 року споруджено типове приміщення середньої школи з гуртожитком для дітей з віддалених сіл. У 1951—1953 рр. обладнано лікарню на 100 ліжок, два медичні пункти, створено 2 дошкільні дитячі заклади. Відкрито ветеринарну лікарню. Збудовано кілька нових магазинів, кінотеатр.
На час завершення колективізації культура землеробства залишалася загалом на низькому рівні. Врожайність основних сільськогосподарських культур, зокрема зернових, не перевищувала 8—9 цнт з га. Низькою була й продуктивність тваринництва: 1953 року надій на фуражну корову становив близько 1050 кг. Ще відчувалася гостра нестача кваліфікованих кадрів — спеціалістів сільського господарства: в селі не було жодного агронома чи зоотехніка з вищою освітою, не вистачало механізаторів, економістів, ветеринарних працівників. На подолання труднощів і дальше розгортання соціалістичного будівництва й була спрямована діяльність партійних організацій і всієї громадськості Великих Дедеркалів у наступні роки.
Втілюючи в життя заходи, розроблені вересневим (1953 р.) і наступними Пленумами ЦК КПРС, а також XX з’їздом КПРС, трудящі протягом 1953—1958 рр. домоглися значних успіхів у піднесенні сільськогосподарського виробництва. Зростала кількісно первинна партійна організація, підвищувалася її роль у дальшому піднесенні колгоспного виробництва. В 1958 році вона об’єднувала 12 комуністів, з яких 10 працювали безпосередньо в колгоспному виробництві. Значно зросла в ті роки й партійна організація машинно-тракторної станції. Після реорганізації МТС у 1958 році частина комуністів влилася у первинні колгоспні організації. Комуністи контролювали господарську діяльність артілей, провадили велику роботу щодо організації соціалістичного змагання, боролися за перевиконання виробничих завдань. Важливе значення для розвитку колгоспів мало зміцнення їх керівними кадрами й спеціалістами. До села на постійну роботу прибули 3 агрономи, 4 зоотехніки, ветлікар, 2 ветфельдшери, 2 техніки-механіки.
Колгосп розвивався, міцнів. Грошові доходи його з 1950 по 1959 рік зросли з 56 тис. крб. до 323 тис. крб., що дало змогу збільшити неподільні фонди колгоспу, виділити великі кошти на капітальне будівництво. Протягом 1956—1960 рр. колгоспники спорудили корівник, свинарник, зерносховище, гараж, силосну башту та ін. Під час реорганізації МТС колгосп ім. Лесі Українки придбав 8 тракторів, 5 комбайнів, 3 автомашини та іншу техніку.
Успіхи, досягнуті в ході соціалістичної перебудови села у післявоєнний час, насамперед наприкінці 60-х років, стали передумовою дальшого розвитку економіки і культури в наступні роки, зокрема в роки восьмої п’ятирічки. З ініціативи первинних партійних організацій в селі розгорнулося соціалістичне змагання між виробничими колективами, цехами, бригадами, ланками зависоке звання колективів комуністичної праці, за виконання п’ятирічного плану за чотири роки. Боротьба за успішне виконання взятих зобов’язань проходила в умовах великого трудового і політичного піднесення, викликаного підготовкою до відзначення 50-річчя Великого Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. За роки восьмої п’ятирічки, завдяки наполегливій праці трудящих, було досягнуто великих успіхів у всіх галузях економічного і культурного життя села.
Широко застосовуючи техніку, досягнення агрономічної науки і досвіду передовиків, колгоспи домоглися швидкого зростання виробництва усіх видів сільськогосподарської продукції, внаслідок чого взяті на п’ятирічку зобов’язання були перевиконані. Середньорічна врожайність зернових у 1966—1970 рр. зросла до 22,2 цнт з кожного га, овочів — з 104 цнт до 141 цнт з га. Підвищилася продуктивність тваринництва. 1970 року на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 374 цнт молока, 116 цнт м’яса.
За роки п’ятирічки збільшилися доходи господарства й колгоспників. Загальний прибуток колгоспу в останньому році п’ятирічки становив 431,4 тис. крб. Зростання громадських багатств дало можливість запровадити гарантовану оплату праці колгоспників. Збільшення прибутків і неподільних фондів колгоспів дозволило розгорнути велике за обсягом будівництво громадсько-виробничих та культурно-побутових приміщень. За п’ятирічку господарство спорудило 8 фундаментальних господарсько-виробничих будівель, клуб із залом на 200 місць. За рахунок місцевого бюджету в селі побудовано 2 комунальні будинки на 16 квартир і дитячий садок на 50 місць.
У 1971 році до господарства ім. Лесі Українки приєднався колгосп ім. 30-річчя Жовтня села Малих Дедеркалів, а наступного року — колгосп «Зоря» села Шкроботівки. Об’єднання мало не лише господарське, але й організаційне значення: краще стали використовуватися кадри, техніка. За колгоспом ім. Лесі Українки — великим багатогалузевим господарством зернового напряму з розвинутим м’ясо-молочним тваринництвом — закріплено 2570 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1824 га орної землі, 97 га лісу, 10 га ставків. 1971 року тут працювало 18 тракторів, 12 різних комбайнів, 16 автомашин та багато іншої техніки. Велику допомогу в механізації колгоспного виробництва подає Великодедеркальське відділення «Сільгосптехніки», де працює 230 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.
Новий етап в економічному і культурному розвиткові села почався після XXIV з’їзду КПРС. Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, колгоспники, робітники і службовці села взяли на себе підвищені зобов’язання щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і промислових товарів, поліпшення добробуту та культурно-побутового обслуговування населення. 1971 року колгоспники виростили урожай зернових культур пересічно по 27,8 цнт з га. Успішно виконані зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Урожай цукрових буряків 1972 року становив 513 цнт, овочів — 157 цнт з гектара.
Одночасно із зростанням сільськогосподарського виробництва у Великих Дедеркалах за останні роки значного розвитку набула місцева промисловість. Колектив міжколгоспної ради комунального обслуговування об’єднує цехи черепичний, столярний, вапняного виробництва, розпилювальний, цегельний завод і автопарк. Виробничі завдання 1972 року колектив підприємства виконав на 107 проц. У філіалі Шумської фабрики культурно-побутових товарів працює 180 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. З 1971 року тут освоєно виробництво ковдр і зимових шапок. Завдання 1972 року робітники виконали на 105,1 проц. Достроково завершили план першого року дев’ятої п’ятирічки працівники хлібопекарні, інкубаторної станції, майстерні побутового обслуговування та інших підприємств села.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю трудівників села, нагородивши 134 з них орденами і медалями Союзу РСР. 1971 року ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно керівника механізованої бригади Т. Н. Нестерука за вирощення урожаю зернових культур по 30 цнт з га на площі 600 гектарів, свинарку О. А. Бегебу, ордена «Знак Пошани» — голову колгоспу Д. А. Пелешка, бригадира рільничої бригади К. Д. Сисюка, ланкову-буряківницю І. Ф. Кравець. Ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 86 трудівників.
Організатором соціалістичного змагання за своєчасне і якісне виконання виробничих завдань дев’ятої п’ятирічки стали первинні партійні організації села у складі 130 комуністів. Колгоспна партійна організація об’єднує 58 членів КПРС. Партійні групи створено в чотирьох комплексних бригадах і на фермах.
Дедалі ширше залучає трудящих до безпосередньої участі у вирішенні питань господарського і культурного будівництва сільська Рада депутатів трудящих. До її складу входить 35 депутатів. Бюджет Ради на 1973 рік становить 87,9 тис. крб., з них на впорядкування села заплановано виділити 22 тис. крб., на розвиток освіти й культури — 22,6 тис., на охорону здоров’я — 6,4 тис. крб. Крім того, на розвиток освіти й медичне обслуговування значні кошти надходять з бюджету районної Ради депутатів трудящих.
Активно працюють комсомольські організації села, які 1971 року об’єднували 111 юнаків і дівчат. Більшість комсомольців працює безпосередньо на виробництві, в т. ч. 79 — у колгоспі.
Комсомольці здійснюють шефство над громадським тваринництвом, зразково працюють на заготівлі і вивезенні місцевих добрив, беруть активну участь у культурно-масовій роботі.
Неухильний розвиток економіки, зростання громадських багатств створили сприятливі умови для поліпшення життєвого рівня трудящих. Яскравим свідченням цього є зростання роздрібного товарообороту, який за восьму п’ятирічку збільшився на 33,9 проц. Широко розгорнулося житлове будівництво. За восьму п’ятирічку 209 родин справили новосілля. Колгосп щороку збільшує асигнування на забезпечення людей похилого віку. Пенсії одержують 366 колгоспників.
Великих успіхів за роки Радянської влади досягнуто в галузі охорони здоров’я трудящих. У Великих Дедеркалах є лікарня на 100 ліжок з поліклінічним відділенням, в якій працюють 18 лікарів і 55 чоловік з середньою медичною освітою, протитуберкульозний диспансер. Є два дошкільні дитячі заклади.
Давно забули жителі про неписьменність. Усі діти шкільного віку охоплені навчанням. Середню школу відвідують 536 учнів, у ній працює 42 вчителі. Протягом 1950—1970 рр. середню освіту здобуло 858 чоловік, вищу — 253. Нині у селі працюють 85 спеціалістів з вищою, 182 — з середньою спеціальною освітою.
Діють будинок культури, при якому створено гуртки художньої самодіяльності, університет здоров’я, спортивні секції; кінотеатр, бібліотека з книжковим фондом понад 37 тис. томів.
Невпізнанними стали за роки Радянської влади Великі Дедеркали. Це фактично нове, повністю електрифіковане і радіофіковане село з вкритими асфальтом вулицями, з тротуарами, скверами, центральною площею, забудованою новими одно й двоповерховими кам’яними будинками. Але з усіх соціалістичних перетворень, які сталися за роки Радянської влади, найважливішим є формування нової людини, духовне зростання її — свідомого будівника комунізму.
Трудящі на власному досвіді переконалися в животворній силі ідей марксизму-ленінізму, пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів СРСР. Адже успіхи у розвитку економіки, культури села стали можливими лише завдяки братерській допомозі усіх радянських народів. Тому 50-річчя утворення Союзу РСР відзначалося усіма трудящими села як велике всенародне свято.
Жителі Великих Дедеркалів, багатьох навколишніх сіл зібралися 29 травня 1972 року на мітинг, присвячений пам’яті воїнів, які загинули в боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників. З далекої Тюмені приїхали до українського села дружина й дочка старшини А. Д. Орлова, який загинув 5 березня 1944 року в бою за Великі Дедеркали й похований на центральній площі села. Учасники мітингу поклялися перед священними могилами в тому, що ратний подвиг воїнів, які визволили рідну землю від фашистської навали, житиме у віках,
Трудівники Великих Дедеркалів докладають усіх зусиль, щоб, виходячи з рішень XXIV з’їзду КПРС, на вищий щабель піднести економіку й культуру, домогтися нових успіхів у праці на благо Радянської Батьківщини.
І. Я. ЗАБОКРИЦЬКИЙ