Сьогоднішній день Тернопільської області
Значними трудовими перемогами зустріли трудящі області 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Промисловість достроково виконала державний план випуску продукції. Понад план було випущено продукції на суму 13,8 млн. крб. Трудівники сільського господарства зібрали в 1967 році з кожного гектара посіву близько 27 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці — 30,7, цукрових буряків — 423, картоплі і овочів — 107 цнт з га. Колгоспи й радгоспи області виробили на сто гектарів сільськогосподарських угідь по 298 цнт молока і 69 цнт м’яса. За високі показники, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, області присуджено Червоний Прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, Перехідні Червоні Прапори ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР за перше місце у вирощуванні цукрових буряків і друге — у вирощуванні зернових культур. У ювілейному році область нагороджена пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, який передано їй на вічне зберігання. Того ж року Тернопільщина удостоєна ордена Леніна. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1967 року про нагородження області викликав серед трудівників міст і сіл небувале піднесення. Адже ця висока нагорода була загальнонародним визнанням великого вкладу робітників, колгоспників, трудової інтелігенції у справу будівництва комунізму в нашій країні.
Вже давно зникли дрібні, одноосібні селянські господарства, основними знаряддями яких були рало, дерев’яна борона, драпак, ціп і решето. Нині в області налічується 395 колгоспів і 14 радгоспів. Це великі багатогалузеві, високомеханізовані господарства, на їх ланах працює 11 тис. тракторів, 7 тис. комбайнів, тисячі автомобілів. Рік у рік колгоспи і радгоспи нарощують свої енергетичні ресурси, все ширше застосовують електроенергію в усіх галузях виробництва. В центрі уваги партійних і радянських органів області стоять питання інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Здійснюється спеціалізація тваринництва — будівництво великих комплексів, перебудова й реконструкція існуючих ферм, оснащення їх новою технікою, переведення тваринництва на промислову основу. Так, в області діє 15 спецгоспів, в яких вирощується 11,5 тис. телиць. У 18 міжколгоспних комплексах щороку відгодовується близько 70 тис. голів великої рогатої худоби, в 33 господарствах — 200 тис. свиней. На виробництві яєць спеціалізується 30 колгоспів та 12 міжколгоспних ферм. 1972 року з загальної кількості виробленої в області тваринницької продукції на спеціалізовані господарства припало 42 проц. свинини і яловичини та 86 проц. яєць.
З розвитком економіки неухильно підвищується добробут і культурний рівень життя трудящих. За роки восьмої п’ятирічки значно зросли заробітна плата робітників і службовців та оплата праці колгоспників. Невпинно зростають реальна заробітна плата робітників і службовців та доходи колгоспників у роки дев’ятої п’ятирічки.
Щорік збільшуються масштаби житлового будівництва. Тільки за роки восьмої п’ятирічки в області споруджено 2218,7 тис. кв. метрів житла, в т. ч. за рахунок держави, підприємств і житлових кооперативів — 435,6 тис. кв. метрів та індивідуальним способом за рахунок державного кредиту — 1783,1 тис. кв. метрів. Протягом 1970 року в області введено в експлуатацію 455,6 тис. кв. метрів житла, в т. ч. за рахунок держави, підприємств і житлових кооперативів — 111,8 тис. кв. метрів. Індивідуальні забудовники спорудили в містах і селищах міського типу 65,9 тис. кв. метрів, у сільській місцевості — 277,9 тис. кв. метрів. Немає вже на Тернопільщині курних хат під солом’яною стріхою. Споруджувані будинки — це котеджі на три — чотири кімнати, з високими стелями, широкими вікнами, з мезоніном чи верандою, покриті бляхою або шифером.
У 1970 році повністю завершена електрифікація міст і сіл області, а число газифікованих квартир у 1972 році досягало 24 тисяч.
Із зростанням реальної заробітної плати робітників і прибутків колгоспників помітно підвищилась їх купівельна спроможність. Про це свідчить роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі, який за роки восьмої п’ятирічки збільшився майже в півтора раза. Трудящі області стали більше купувати радіотоварів, меблів, мотоциклів, велосипедів, швейних машин, тканин, готового одягу.
Значний крок уперед зроблено в галузі охорони здоров’я. Зросла мережа лікувальних і профілактичних закладів, поліпшилося лікувально-профілактичне обслуговування населення. За рахунок будівництва нових лікарень, реконструкції та розширення старих кількість лікарняних ліжок проти 1960 року збільшилась на 4530 одиниць. На початок 1972 року в області діяло 957 лікувальних установ, у т. ч. 107 лікарень на 10 180 ліжок, 844 фельдшерсько-акушерські пункти, 6 санаторіїв. Охорону здоров’я трудящих здійснюють 2360 лікарів і 8400 працівників з середньою медичною освітою. Серед працівників охорони здоров’я 19 заслужених лікарів УРСР.
Комуністична партія і Радянський уряд велику увагу приділяють розвитку освіти. За післявоєнні роки в області споруджено 285 початкових, восьмирічних та середніх шкіл на 65 820 місць, у т. ч. 9 шкіл-інтернатів. У 1972/73 навчальному році на Тернопільщині діяло 1022 загальноосвітні школи, з них 176 середніх, 436 восьмирічних, 404 початкові та 6 спеціальних. їх відвідувало близько 195 тис. учнів. Молодь, яка працює, має змогу здобути середню освіту в школах робітничої і сільської молоді, яких в області 67, та в 16 заочних. В них налічується понад 20 тис. учнів. У школах працює 12 875 учителів, серед яких 34 удостоєні почесного звання заслуженого вчителя Української РСР.
Партійні організації області надають великого значення позашкільному вихованню дітей. В обласному і районних центрах є будинки піонерів, станції юних натуралістів, спортивні школи; у Бучачі працює художня школа. Дошкільне виховання здійснюється в 247 дитячих садках, де перебуває понад 17 тис. дітей.
Успішно розвивається й зміцнюється вища школа. В області діють фінансово-економічний, медичний, педагогічний інститути та філіал Львівського політехнічного інституту. У вересні 1972 року до навчання приступило 10 434 студенти (5920 — на стаціонарному відділенні, 3816 — заочному і 698 на вечірньому). У вузах працюють 630 викладачів, із них 24 доктори наук, професори і 235 кандидатів наук, доцентів. У 17 середніх спеціальних навчальних закладах вчиться 12 870 учнів (з них 8865 стаціонарно). Крім того, в області є 17 професійно-технічних училищ.
За післявоєнні роки значно розширилась мережа культурно-освітніх закладів. В області працюють 1023 клубні установи, 977 масових бібліотек, 45 кінотеатрів. Вони провадять культурно-освітню роботу серед трудящих, влаштовують вечори, лекції, доповіді, виступи гуртків художньої самодіяльності. їм належить провідне місце у впроваджуванні в життя нових радянських обрядів і звичаїв — вечорів трудової слави, вшанування ветеранів праці, свят пісень, комсомольських весіль тощо.
У 1971 році при будинках культури і клубах працювало 5 тис. колективів художньої самодіяльності. Серед них чимало таких, які за своєю виконавською майстерністю наближаються до рівня професійних. Почесного звання народних удостоєно 32 самодіяльні колективи, в т. ч. Чортківський, Заліщицький, Шумський, Кременецький самодіяльні театри, Мельнице-Подільський оркестр українських народних інструментів, Струсівська капела бандуристів, лемківський хор села Лошнева Теребовлянського району, Добровлянський хор, Заліщицька чоловіча хорова капела, Чортківський ансамбль танцю. У березні 1973 року відбувся звіт майстрів мистецтв та художніх колективів Тернопільщини перед трудящими міста-героя Києва, присвячений 50-річчю утворення СРСР. За підсумками республіканського фестивалю, присвяченого 50-річчю утворення СРСР, 7 колективів удостоєно звання народних, 18 — відзначено золотими, 22 — срібними і 42 — бронзовими медалями.
На Тернопільщині видається 2 обласні, 16 районних і 5 багатотиражних газет, тираж яких досягнув близько 350 тис. примірників.
При редакції обласної газети «Вільне життя» з 1957 року працює літературне об’єднання, в роботі якого беруть участь понад 50 молодих поетів, прозаїків, драматургів, критиків. Тут, в об’єднанні, починали свою творчу діяльність члени Спілки письменників України В. 3. Гжицький, Р. М. Лубківський, В. І. Фольварочний. Уродженцями області є українські письменники І. О. Блажкевич та М. М. Тарновський.
Партійні, комсомольські та профспілкові організації області приділяють багато уваги розвитку фізкультури і спорту, якими займається кожен четвертий житель.
Працює 1449 низових фізкультурних колективів, є 19 стадіонів, 260 комплексних спортивних майданчиків, 110 гімнастичних залів.
В усіх великих соціалістичних перетвореннях, які відбулися на Тернопільщині за післявоєнний час, величезна заслуга обласної партійної організації, яка налічує понад 36 тис. комуністів, об’єднаних у 1497 первинних партійних організаціях. У різний час обласну партійну організацію очолювали І. Д. Компанець, В. М. Дружинін, І. І. Профайлов, Г. І. Шевчук. З 1968 року першим секретарем Тернопільського обкому КП України працює І. М. Ярковий.
Обласна партійна організація постійно дбає про дальший розвиток ленінських принципів і організаційних форм управління народним господарством, дальше удосконалення радянської соціалістичної демократії шляхом підвищення ролі Рад, які здійснюють державне керівництво комуністичним будівництвом. У 1973 році до складу обласної Ради депутатів трудящих обрано близько 120 чоловік. Ради зміцнюють зв’язки з масами за допомогою постійних комісій, в яких бере участь 35 тис. активістів.
Активну роботу щодо залучення широких мас до участі в громадському житті області беруть масові добровільні організації, товариства, спілки. Найбільш масовими є профспілки, які на початок 1972 року об’єднували майже 250 тис. чоловік.
Надійним помічником комуністів області виступає обласна комсомольська організація, що на початок 1973 року об’єднувала понад 141 тис. юнаків та дівчат.
Комсомольські організації, яких в області 2030, провадять велику організаторську й виховну роботу серед молоді, мобілізують її на успішне виконання народногосподарських завдань.
Широку діяльність розгорнули серед трудящих обласне й районні відділення Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури і такі масові громадські організації, як обласна організація ДТСААФ, організація товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Велику виховну роботу ведуть обласні організації товариства охорони природи та «Знання».
Разом з усім радянським народом надзбручанці піднесено, радісно відзначили славне п’ятдесятиріччя Союзу вільних, рівноправних республік. У дні підготовки до всенародного свята в містах і селах області розгорнулося передювілейне соціалістичне змагання за дострокове виконання планів і зобов’язань другого року п’ятирічки, сотні робітничих колективів виборювали звання ім. 50-річчя СРСР. У Тернополі відбулося свято мистецтв, у якому взяли участь гості з Пензи, Білорусії, Молдавії, а також Болгарії. В містах і селах області провадилися лекції з питань ленінської національної політики, організовувалися тематичні вечори, книжкові виставки, демонстрації кінофільмів про життя братніх народів. Урочисті збори і сесії, що проходили в грудні 1972 року на підприємствах та будовах, у колгоспах і радгоспах, в установах і навчальних закладах, районних і обласному центрі, перетворилися на яскраву демонстрацію єдності і відданості радянських людей справі Комуністичної партії і Радянської влади, торжества дружби народів. Учасники зборів і сесій зверталися з палкими словами привіту й подяки до рідної Комуністичної партії, що дала колишнім біднякам і наймитам справжнє щастя.
На урочистому засіданні обкому й міськкому КП України, обласної і міської Рад депутатів трудящих 9 грудня 1972 року наводились яскраві цифри і факти, що переконливо показують величезні здобутки, досягнуті за роки Радянської влади.
Обсяг промислової продукції порівняно з 1940 роком зріс більш як у 15 разів. В області діє понад триста промислових підприємств, де трудиться 220 тис. робітників, інженерів і техніків. До золотого ювілею Союзу РСР промислові підприємства області достроково виконали план виробництва й реалізації продукції, обсяг якої порівняно з 1971 роком збільшився на 7 проц. Продуктивність праці в промисловості тільки за два роки дев’ятої п’ятирічки зросла на 14,4 проц. У січні 1973 року видав свою першу продукцію первісток великого сільськогосподарського машинобудування на Тернопільщині — комбайновий завод, гігантські цехи якого виростають на місті колишнього заводу «Бурякокомбайн». Він випускатиме шестирядні самохідні бурякозбиральні комбайни, які працюватимуть у комплексі з гичкозбиральними машинами. Тернопільський комбайновий завод — ударний пусковий об’єкт третього, вирішального року 9-ї п’ятирічки.
Хлібороби області зібрали в 1972 році по 27,9 цнт зернових з га, по 454 цнт цукрових буряків, по 123 — картоплі, на 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 374 цнт молока і по 97,4 цнт м’яса. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили здобутки учасників ювілейного соціалістичного змагання. За вирощення високих урожаїв цукрових буряків області вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів CPСP і ВЦРПС, а за одержання високих врожаїв і збільшення виробництва зерна — перехідний Червоний прапор ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР. Вісім колективів нагороджено Ювілейними Почесними знаками Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPСP і ВЦРПС, п’ять — Ювілейними Почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. За успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва й продажу державі зерна, цукрових буряків та інших продуктів землеробства, і виявлену трудову доблесть на збиранні врожаю 1399 передовиків сільського господарства нагороджено орденами й медалями Союзу РСР, в т. ч. орденом Леніна — 41. Всього за післявоєнний час орденами і медалями Союзу РСР нагороджено 5708 передовиків сільського господарства.
Розквітли, невпізнанно змінилися за Радянської влади міста й села Тернопільщини. Відійшло в минуле західноукраїнське село тих гірких часів, коли в більшості хат, як писав Т. Бордуляк, «…хліба не було ні шматочка, а в коморі ні пучки муки, ні одної крупочки, ні одного пшонця». Нині більшість сіл області перебудована. Так, у селі Кам’янках Підволочиського району замість старих осель під солом’яними стріхами споруджено чудові сучасні будинки, в яких є центральне опалення, газ, водопровід. У центрі розмістилися торговельний комплекс, дитячий комбінат, будинок культури із залом на 500 місць, середня школа. Квітучим стало село Великий Ходачків, сумну долю якого колись відобразив у своїх творах Тимофій Бордуляк. У красивих, добротних будинках з каменю і цегли живуть сини, онуки і правнуки безіменного господаря самотньої хатини, над якою жалібно клекотали лелеки, що повернулися з вирію. Заможне, щасливе життя прийшло до жителів Великого Ходачкова. Сума заощаджень 506 вкладників сільської ощадкаси перевищила 280 тис. крб. У селі виросли нові вулиці — Сонячна, Тернопільська, ім. Карпенка. Завершено газифікацію, протяжність газопроводу в селі — 11 км. Нещодавно побував у своєму рідному селі Жеребках (Підволочиського району) Г. Верещак, нині житель Канади, який сорок років тому емігрував з України. Те, що він побачив, вразило й здивувало його: «Багато нових хатів у селі… всюди квіти. Де вгощали мене родичі, їх столи заставлені їжею, достойною, щоб нею накрити столи найкращих ресторанів світу. Прекрасна худоба в колгоспі, а також будівлі. На моє запитання родичам, чи хотіли б вони взяти землю і господарювати одноосібно, жоден з них не дав ствердної відповіді. Я переконався, що колективне господарство перемогло остаточно… Розвиток моїх ровесників і їх дітей в культурі і науці найбільше порадував мене».
В. І. Шимчишин — син українського робітничого поета І. Шимчишина, який у 1928 році виїхав за океан із Борщівського району, побувавши на Україні, писав: «Від свого батька багато чув про знедолену в минулому Україну. А ось тепер на власні очі побачив прекрасні міста і села, заводи і фабрики, чудові театри й палаци культури, вузи і школи, пам’ятники й музеї. З радістю розповім своїм рідним і знайомим про все бачене».
Життя кожної робітничої і колгоспної сім’ї Тернопільщини— яскраве свідчення незмірних переваг соціалістичного ладу над капіталістичним. Воно переконливо спростовує вигадки буржуазної пропаганди про радянську дійсність, наочно показує, що тільки Радянська влада змогла задовольнити споконвічні прагнення й сподівання трудящих. Трудяща людина здобула право вчитися, творчо працювати, виконувати роботу, яка їй найбільше до душі.
У Борщівському районі живе й плідно працює ланкова колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС Є. О. Долинюк. За часів буржуазно-поміщицької Польщі вона була безправною людиною, наймичкою пана Камінського. В сім’ї Долинюк про освіту, бодай середню, ніхто не міг і мріяти. Не те що вчитися, а й у школу піти ні в чому було. З братом Василем вони на двох мали одного батькового кожуха. Нині Є. О. Долинюк — знатна людина Радянської України, депутат Верховної Ради УРСР. За самовіддану працю її двічі удостоєно почесного звання Героя Соціалістичної Праці. Дочка Є. О. Долинюк — Ганна закінчила інститут і працює в колгоспі агрономом, син Іван одержав диплом інженера.
Знедоленою і сумною була юність у робітниці Ягільницької тютюнової фабрики Сабіни Туркевич. Двадцять шість разів звільняли її з роботи. Але мрія про світле майбутнє не згасала. Разом зі своїми подругами-робітницями, разом з тисячами тернопільців вийшла вона назустріч радянським воїнам у вересні 1939 року. Незабаром С. І. Туркевич була обрана депутатом Народних Зборів Західної України, а в 1940 році трудящі обрали її депутатом Верховної Ради Української РСР. Нині С. І. Туркевич— директор Тернопільської швейної фабрики.
В с. Жеребках Підволочиського району мешкає велика дружна сім’я М. І. Федуна. За часів буржуазно-поміщицької Польщі він наймитував. Жив в убогій хатині під солом’яною стріхою. Зараз його родина має новий, добротний будинок. Усі діти (їх шестеро) здобули вищу або середню освіту, улюблену професію. Син Іван і дочка Ольга — вчителі, Михайлина працює на заводі в Норільську, Мар’ян і Орислава трудяться в рідному селі: Мар’ян — шофером, Орислава — ланковою. Володимир — студент Львівського політехнічного інституту. Сам батько — людина пенсійного віку, але ще працює бригадиром шляхової бригади, виконує велику громадську роботу.
Нерозривні зв’язки трудящих Тернопільщини з трудящими братніх республік. Вже давно дружать і змагаються трудівники Тернопільської та Пензенської областей, у 1972 році вони обмінялись делегаціями. У школі хліборобської майстерності двічі Героя Соціалістичної Праці Є. О. Долинюк вчилися молоді ланкові з Російської Федерації, Казахстану, Білорусії і Молдавії.
З кожним роком міцніють і ширшають інтернаціональні зв’язки трудящих області. Вони служать справі миру й дружби. Трудівники комбайнового заводу міцно дружать з машинобудівниками міста Торгау. Вже двічі представники заводу сільгоспмашин з НДР відвідували Тернопіль, двічі у них побували й комбайнобудівники. З кожним роком міцніє дружба з трудящими Слівенського округу братньої Болгарії.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Тернопільщини наполегливо борються за дострокове здійснення народногосподарських планів 1973, вирішального року дев’ятої п’ятирічки. На 1973 рік вони уклали договори на змагання з Пензенською та Хмельницькою і Вінницькою областями. Зваживши наявні можливості і набутий досвід, тернопільці дали слово план третього, вирішального року п’ятирічки виконати до 27 грудня. Це зобов’язання успішно виконується.
Радянський суспільний лад відкрив невичерпні можливості для вияву творчої енергії і сил трудящих Тернопільщини. Як і весь український народ, вільно й радісно трудяться й живуть вони у великій сім’ї радянських народів, не шкодуючи сил для перетворення в життя історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС, для процвітання і дальшого зміцнення могутності рідної Батьківщини.
В. П. АНДРЄЄВ, М. П. ГЛИНСЬКИЙ. М. К. ІВАСЮТА, С. П. НЕЧАЙ