Становлення Радянської влади на Тернопільщини
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції у Росії відкрила нову епоху в історії боротьби трудящих за своє соціальне й національне визволення. Ідеї Великого Жовтня, народження суверенної Української Радянської Соціалістичної держави зробили величезний вплив на визвольну боротьбу трудящий Тернопільщини. Перші великі революційні виступи відбулися в січні 1918 року в Тернополі та інших містах. Робітники вимагали припинення імперіалістичної війни, скасування законів воєнного часу й цензури, амністії для політичних в’язнів.
Значна роль у розгортанні революційної боротьби на західноукраїнських землях належала військовополоненим і репатріантам, які побували в Росії й після підписання Брестського мирного договору поверталися на Батьківщину. В. І. Ленін через рік після укладення миру, в березні 1919 року, відзначав, що сотні тисяч колишніх військовополонених, «пересунувшись в Угорщину, в Німеччину, в Австрію, створили те, що бацили більшовизму захопили ці країни цілком».
Завдяки колишнім військовополоненим, що повернулися з Росії, «бацили більшовизму» охопили цілком і західноукраїнські землі, в т. ч. й Тернопільщину. Свідки перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, збагачені її досвідом, вони стали активними пропагандистами комуністичних ідей у рідному краї. Колишні полонені активно втручалися у взаємовідносини селян з поміщиками, провадили революційну агітацію, поширювали серед населення листівки, привезені з Радянської Росії. Так, у циркулярі Галицького намісництва до всіх повітових і поліцейських властей краю говорилося, що «полонені, повертаючись додому, проводять соціалістичну пропаганду, роздають російські листівки, які, незважаючи на енергійно вжиті заходи, широко розповсюджуються».
Саме через військовополонених ідеї російської соціалістичної революції проникали в середовище робітників і селян, саме вони в багатьох випадках були ініціаторами й керівниками революційних виступів трудящих.
У листопаді 1918 року під ударами революційних мас Австро-Угорська імперія, розпалася. Скориставшись з цього, українські буржуазні націоналісти захопили владу на західноукраїнських, землях 13 листопада 1918 року проголосили створення буржуазно-націоналістичної т. зв. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУHP). Залишивши в силі всі закони австро-угорської монархії, контрреволюційний уряд ЗУHP насамперед вдався до придушення народних рухів.
Народні маси Тернопільщини не визнавали влади українських буржуазних націоналістів й розгорнули наполегливу боротьбу за возз’єднання з Радянською Україною.іУ лютому—березні 1919 року проти зунрівців відбулися виступи робітників та солдатські заворушення в Тернополі. В березні—квітні спалахнули селянські повстання в Б орловському, Збаразькому, Підгаєцькому та інших повітах.
Боротьбою трудящих керували комуністичні організації, що виникли на Тернопільщині в кінці 1918 — на початку 1919 року. В грудні 1918 року на нараді представників комуністичних гуртків Тернополя, Стрия, Дрогобича, що відбулася в Тернополі, було порушено питання про створення Комуністичної партії. Велику допомогу молодому комуністичному рухові в Східній Галичині подавали РКП(б) і КП(б)У. Сюди за дорученням РКП(б) виїхало чимало комуністів-галичан, які перебували на території Радянської Росії й України. Після проведення організаційної роботи в лютому 1919 року відбулася перша крайова конференція галицьких комуністів, яка проголосила створення Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ) та обрала її Центральний Комітет. (Наприкінці 1923 року її перейменовано на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ)). Комуністичні організації очолили боротьбу трудящих західноукраїнських земель за возз’єднання з Радянською Україною, проти буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР.
В середині липня 1919 року за згодою держав Антанти польські війська окупували Східну Галичину, включаючи Тернопільщину. Інтервенти вчинили люту розправу над трудящими. Тисячі людей було заарештовано й кинуто до в’язниць та концентраційних таборів. Лише в тернопільській в’язниці в середині серпня 1919 року перебувало близько тисячі арештованих. Про розміри терору свідчить таке: протягом одного дня 5 жовтня 1919 року в Тернопільському повіті потрапило за грати 2 тис. селян.
Трудящі маси рішуче піднялися на боротьбу проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною. Повсюдно створювалися збройні групи й партизанські загони, які нападали на підрозділи польських інтервентів, громили адміністративні установи окупантів. Багато озброєних загонів діяло на півночі краю, в районах Кременця, Почаєва, Вишнівця, Шумська. Партизанський рух охопив Чортківський повіт. Месники руйнували залізничні колії, порушували телефонний і телеграфний зв’язок.
Рух за возз’єднання ще більше посилився після нападу буржуазно-поміщицької Польщі на Радянську країну, а після того, як стало відомо, що польські пани зазнали поразки на Україні і відступають, знялася нова хвиля революційного піднесення. Готуючись до збройної боротьби, населення Тернопільського повіту ховало зброю в лісах, окопах і канавах. Жителі села Слов’ятина Підгаєцького повіту вирішили вчинити напад на жандармський пост.
Влітку 1920 року Червона Армія, переслідуючи ворога, вступила на землі Західної України. На півночі Тернопільщини наступальні бої вела Перша Кінна армія, на півдні і в її центральній частині — 14-а армія. Протягом липня—серпня 1920 року радянські війська визволили 20 повітів, в т. ч. 16 на Тернопільщині (близько 33 проц. всієї території і 35 проц. населення Східної Галичини). Повністю було визволено Збаразький, Зборівський, Заліщицький, Підгаєцький, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський, Гусятинський, Борщівський, Бучацький, і Бережанський повіти.
Було проголошено Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. Керівним її органом влади став Галицький революційний комітет (Галревком), утворений за порадою В. І. Леніна 8 липня 1920 року на спільному засіданні Політбюро ЦК КП(б)У і Галоргкому (Галицького організаційного комітету). Його очолив В. П. Затонський.
Трудящі Тернопільщини з великою радістю вітали Червону Армію. «Треба було бачити, як зустріло нас галицьке селянство… Люди раділи, мало не плакали від радості, що позбавилися віковічного гніту та панської неволі»,— згадував В. П. Затонський. На зборах і мітингах, які відбувалися в містах і селах з нагоди їх визволення від польських інтервентів, трудящі висловлювали готовність боротися проти контрреволюції, послати на фронт для боротьби проти інтервентів усю молодь. Тисячі чоловіків-добровольців вступили до Червоної Армії. Зокрема, з Підгаєцького повіту пішло на фронт 300 чоловік, з Теребовлянського — 176, з Кременецького — понад 1000 чоловік.
Галревком розмістився в Тернополі. Він провів велику роботу, спрямовану на ліквідацію наслідків соціального й національного гноблення, чимало зробив для перебудови суспільного життя на нових, соціалістичних засадах. Використовуючи досвід радянських республік, Галревком здійснив націоналізацію підприємств, конфіскацію земель великих власників, почав розподіляти їх серед селянської бідноти. Провадилися заходи для поліпшення матеріального добробуту населення. Галревком звернувся до трудящих Галичини із закликом взяти активну участь в організації Радянської влади на місцях.
Трудящі маси одностайно підтримували всі заходи, здійснювані Галревкомом. Встановлення Радянської влади на значній території Галичини було величезною перемогою робітничого класу й трудового селянства західноукраїнських земель, свідченням того, що ідеї Великого Жовтня глибоко запали в свідомість народних мас, що українське населення Східної Галичини не уявляє свого життя без Радянської влади і поза Українською РСР.
З перших днів Галревком приділяв велику увагу створенню місцевих органів Радянської влади — ревкомів, їх класовому складу. До ревкомів трудящі обирали комуністів, представників робітничого класу, найбіднішого селянства й прогресивної інтелігенції, дотримуючись принципів інтернаціоналізму. Для зміцнення революційного порядку й боротьби з контрреволюцією ревкоми створювали загони народної міліції. Повітовим ревкомам, які призначалися в межах повіту, належала вся повнота політичної і державної влади на місцях. Під керівництвом ЦК КПСГ створювалися повітові партійні комітети. В період існування Радянської влади (липень— вересень 1920 р.) на Тернопільщині діяло 12 таких комітетів (на всій території Східної Галичини їх було 20). Виникали міські й сільські партійні осередки, які об’єднували на той час 232 члени і 246 кандидатів у члени партії.
В своїй діяльності щодо розгортання партійного й радянського будівництва КПСГ і Галревком спиралися на велику допомогу ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У, відчували постійну підтримку В. І. Леніна. Як згадував В. П. Затонський, Володимир Ілліч вимагав від галицьких комуністів зробити все можливе, щоб широкі маси робітників та біднішого селянства негайно й наочно відчули, що Радянська влада несе їм життя.
Повітові ревкоми вживали заходів до відродження економічного життя, для забезпечення населення продуктами харчування й промтоварами. З цією метою заготовляли сільськогосподарські продукта, відкривали їдальні, магазини, збирали врожаї на колишніх панських ланах, розподіляли землю між безземельними селянами. Повітові, волосні й сільські ревкоми багато уваги приділяли трудовлаштуванню населення, налагодженню культосвітньої роботи, лекційної пропаганди. У практиці будівництва Радянської влади трудящі Східної Галичини використовували багатий досвід, набутий робітниками й селянами Країни Рад.
Великого значення ЦК КПСГ надавав ідеологічній роботі. Почала виходити газета «Більшовик». Для підготовки партійних і радянських кадрів при ЦК КПСГ у Тернополі була створена центральна партійна школа на 200 чоловік. Регулярно проводились мітинги робітників і селян, лекції, доповіді, бесіди з трудящими, де роз’яснювалась політика Комуністичної партії і Радянського уряду.