Буданів, Теребовлянський район, Тернопільська область
Буданів (до 1945 року — Будзанів) село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Серету, за 22 км від районного центру, за 57 км від Тернополя і за 16 км від залізничної станції Деренівка на лінії Тернопіль—Чернівці. Населення — 3582 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане село Папірня.
Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської культури, знайдено римські монети II ст. нашої ери.
Перша згадка про Буданів датується 1549 роком, коли він дістав права міста. З часом було збудовано дерев’яний замок, а саме місто обнесено валами (залишки їх збереглися до наших днів). У місті селилися ремісники, купці, селяни з навколишніх сіл. Проте часті напади татар, під час яких місто зазнавало великих руйнувань, гальмували його зростання. Один з нападів стався у 1575 році. Жителі міста мужньо оборонялися. Оволодівши замком, татари спалили його, потім вдерлися до міста, частину жителів убили, а дітей, дівчат, молодих жінок і ремісників забрали в полон. Врятувалося лише кілька десятків чоловік.
Після спустошливого нападу місто довго лежало в руїнах. Лише з часом воно знову відродилося. Щоб збільшити кількість населення, тодішній власник Будзанова Вільчек переселив сюди частину своїх селян з Мазовії. 1614 року в місті було 37 господарств, що мали коней, 41 городник, 91 халупник та 1 комірник. З 32 жителів, що займалися ремеслом, тільки 4 вважалися заможними — мали коней і обробляли невеликі ділянки землі. 9 ремісників належали до городників, тобто користувалися городом, 19 — до категорії халупників і комірників. Усі ремісники виконували феодальні повинності. Ті, що мали коней, відробляли три дні панщини на тиждень, городники — два дні, халупники й комірник платили грошовий чинш. Ремісники, які мали мізерну кількість землі, не відробляли панщини, вони виконували певні роботи в місті, зокрема, ремонтували панські будівлі, замок, дороги, мости тощо, влітку працювали на збиранні врожаю, сіна. 1624 року татари знову вчинили напад, місто пограбували, багатьох жителів забрали у неволю. У 1648—1649 рр. тут було 179 будинків, проживало 1074 жителі.
Під час визвольної війни 1648—1654 рр. населення активно боролося проти своїх гнобителів. Восени 1648 року жителі міста взяли участь у великому повстанні, що спалахнуло на Теребовлянщині. Коли до міста підійшли селянсько-козацькі війська, до них приєдналися повстанці із Хоросткова та навколишніх сіл.
Будзанів зазнавав нападів турецько-татарських військ і в другій половині XVII ст. У 1672 році, коли турки підступили до Будзанова, захисники його відмовилися здатися. Ворогові не вдалося здобути замок і після штурму. Розлючений султан послав підкріплення. Лише через три дні турки оволоділи містом; багатьох захисників його було вбито або забрано в полон. Великих утрат зазнало місто внаслідок чергового нападу турків у 1675 році. Турки пограбували і спалили Будзанів.
На початку XVIII ст. місто почало відроджуватися. У 1705 році тодішній власник міста А. Щука переселив сюди частину ремісників із свого Білгорайського маєтку. Ремісники об’єдналися в цехи — шевський, гончарський, різницький, кушнірський, ситярський. Щороку відбувалося 12 ярмарків, де ремісники збували свої вироби.
Однак і в цей період розвиток міста гальмувався залежністю від феодала, стихійними лихами та пошесними хворобами. У 1771 році від холери загинуло кількасот жителів Будзанова, а через деякий час велика пожежа знищила майже половину будинків.
1772 року Будзанів потрапив під владу Австрії і був включений до Тернопільського округу. Посилився соціальний гніт, зокрема зросли податки, збільшилася кількість різних повинностей. У 80-х роках XVIII ст. з 5561 морга усієї землі, записаної за містом, 3590 моргів належало Потоцькому, 56 моргів — церкві й костьолу. Рештою землі графа (1911 моргів) користувалися селяни і міщани. Це була найгірша земля. їх поля знаходилися переважно на горбах або у долинах, де посіви часто вимокали або ж замулювалися водами Серету, що утруднювало обробіток, призводило до низьких урожаїв.
За майновим станом, характером і розміром феодальних повинностей населення міста поділялося на парових, поєдинкових, піших, халупників, комірників, чиншовиків. Парові відробляли щороку 157 днів панщини, давали на користь феодала 2 корці вівса, 2 каплуни, 2 курки, 20 яєць, бджільну десятину, десяту вівцю, сплачували 3 крейцери 12 грошів від кожної голови худоби і 6 грошів — від кожної голови молодняка, садове — від кожної десятої яблуні. Поєдинкові відбували щорічно по 52 дні панщини своїм тяглом, давали данину натурою по 1—2 каплуни, яйця, десятину від бджіл, пряли по 2 мітки пряжі. Чиншовики платили чинш залежно від площі землі (від 6 до 8 флоринів), давали по одному каплуну, пряли по 2 мітки пряжі. Хто мав пасіку, давав бджільну десятину. Піші відбували ту кількість днів, що й парові, але без тягла. Данина для них курми, каплунами становила половину норми парового селянина. Халупники, якщо вони, крім хати, користувалися городами, відбували звичайної панщини один день на тиждень або 52 дні у рік. Комірники поділялися на осілих і неосілих. Осілі відбували 12 днів панщини.
Селяни були зобов’язані виконувати й інші повинності, зокрема влітку косити, відробляти за дерево, яке вони брали з панського лісу, платили готівкою за збирання хмизу на паливо, випас худоби у панському лісі й на пасовищах. Кожний селянин відробляв також 12 шарваркових днів. Тяглові селяни виконували ще «повіз» на користь пана.
79 жителів займалися ремеслом і торгівлею. Вони не відбували панщини, а платили чинш по 3 флорини 13 крейцерів кожний. За користування землею під городи платили чинш залежно від розмірів ділянок.
У 1810 році Будзанів відійшов до Росії. За адміністративним поділом місто спочатку входило до Тернопільського, а пізніше до Теребовлянського округу. Хоч російський уряд і зберіг усі види податків, запроваджених австрійськими властями, але дещо зменшив їх. До певної міри обмежувалося свавілля шляхти над селянами. Селянам для обробітку своїх ділянок лишалося не менше трьох днів на тиждень. Після того як у 1815 році Будзанів знову відійшов до Австрії, ці незначні полегшення були ліквідовані.
Експлуатація та різні утиски жителів Будзанова ще більше посилювалися, коли місто переходило від одного власника до іншого. Так, новий власник міста М. Бобровський примушував міщан виконувати різні додаткові повинності. Ремісників, що мали земельні наділи, зобов’язували тепер виконувати ті ж повинності, що й селян, платити за випас худоби.
У 1821 році нові власники Будзанова відібрали у громади пасовища. Селянам заборонили збирати в лісі дрова, випасати худобу. Порушників цих заборон карали штрафами: 6 днів панщини від селян, 0,5 флорина за кожну голову худоби від міщан3.
Кількість панщинних днів всіляко збільшувалася. Якщо раніше селяни в рахунок панщини відбували щотижня 3 дні шарварків біля панського млина, 2—3 дні в гуральні, то тепер ці дні до панщини не зараховувалися. Пан вимагав від селян працювати за окрему плату понад встановлену норму. Селяни з сумом говорили, що робили, скільки пану заманеться. Так, у 1838 році 35 тяглових селян відробили наднормово по 10—30 і навіть більше днів панщини, а близько 100 піших селян — по 10—50 днів. Як зазначалося в скарзі селян 1838 року, вони працювали «від темного ранку до пізньої ночі, панські слуги не дозволяли їм з’їсти під час роботи кусок хліба або випити води, і через те багато людей слабнуло і мусило відходити додому». За прояв непокори або навіть невдоволення жорстоко карали. У 1839 році за наказом власниці маєтку селян скликали у двір, загнали до стайні, потім по одному виводили, били києм.
Революція 1848 року, наростання антифеодального руху примусили Габсбургов скасувати панщину. Реформа 1848 року забезпечувала в першу чергу інтереси поміщиків. За звільнення від панщини селянам довелося сплатити великий викуп, що дорівнював 20-річній вартості повинностей. Юридично вони стали вільними, але, втративши значну частину кращої землі, яку раніше обробляли, опинилися в повній економічній залежності. Більшість лісів, пасовищ також залишилася в руках поміщиків. Не маючи можливості прожити з одержаних наділів, більшість селян змушена була орендувати землю за велику плату.
Поміщик заборонив будзанівським міщанам і селянам випасати худобу в лісах, забрав деякі пасовища, якими користувалися селяни, а також частину орної землі т. зв. пусток, які з різних причин не використовувалися селянами.
Протягом другої половини XIX — на початку XX ст. в Будзанові помітно розвивалося ремесло, зокрема гончарство. Посуд місцевих гончарів мав широкий збут в усіх навколишніх містах і селах. Особливо славився своїми виробами майстер Т. Залеський. Значного розвитку досягло ситярство, що мало тут давні традиції. Вироби ситярів збувалися не лише на місцевому ринку, але й у Росії. У 1898 році було засновано ткацьку школу, в якій учнів навчали майстерності виготовлення лляних тканин та вовняних килимів. Були в місті й шевці, об’єднані у свій цех, ковалі, каменярі. 1900 року в Будзанові проживав 5601 чоловік, було дві школи — початкова і чотирикласна.
Проте малоземелля і безземелля, відсутність достатньої кількості робочої худоби, примітивна техніка обробітку землі робили становище трудящих нестерпним. Вони потрапляли в поміщицьку і куркульську кабалу або змушені були емігрувати.
У роки першої світової війни Будзанів опинився в зоні воєнних дій. Восени 1915 року тут проходила лінія фронту.
Від російських солдатів жителі міста дізналися про Лютневу революцію в Росії. Протягом кількох днів революційно настроєні солдати влаштовували мітинги, демонстрації. В липні 1917 року Будзанів зайняли австрійські війська. Часті грабежі, конфіскація майна у селян, пожежі посилили зубожіння трудящих. В листопаді 1918 року Будзанів підпав під владу т. зв. Західноукраїнської народної республіки. Ця влада нічого не дала трудящому народу. Внутрішню політику уряд ЗУНР проводив в інтересах капіталістів і поміщиків. Для придушення революційного руху зунрівці створили жандармерію, а в своїй зовнішній політиці орієнтувалися на імперіалістів Антанти, які намагалися задушити Радянську владу в Росії і на Україні. Солдати, що поверталися з австрійської армії, не хотіли знову воювати за чужі їм інтереси. Трудящі виступали проти контрреволюційного уряду ЗУНР, вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння, вдавалися до страйків. У березні 1919 року під час одного із страйків селяни підпалили маєток поміщика. В липні того ж року місто окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі.
27 липня 1920 року частини Червоної Армії, переслідуючи відступаючого ворога, визволили Будзанів2. Була встановлена Радянська влада, діяли ревком, народна міліція. Виконуючи декрети Галревкому, будзанівський ревком розподілив поміщицьку землю серед безземельних і малоземельних селян. Та недовго тривали радісні дні. Наприкінці вересня 1920 року Червона Армія змушена була залишити західноукраїнські землі. Настали важкі часи панування буржуазно-поміщицької Польщі. Окупанти переслідували тих, хто допомагав Радянській владі, Червоній Армії. Були ув’язнені колишні міліціонери Н. Г. Лакомий, Й. І. Драбик та інші.
В роки окупації економіка в Будзанові не розвивалася, занепали ремесла, скоротилася торгівля. Діяла лише каменоломня, де працювало 10 робітників. За даними 1921 року, у місті проживало 4443 чоловіка. Переважна більшість населення займалася сільським господарством. Важким тягарем для селян, ремісників та дрібних торговців були різні податки й штрафи, які накладалися з будь-якого приводу. Наприклад, виїхав селянин до міста возом, на якому немає бірки, — мусив заплатити штраф, проїхав не тим боком вулиці — теж карався штрафом. Штрафи накладалися за непобілений димар, за кущик тютюну, виявлений на городі, тощо.
Зростала кількість безробітних, значно погіршало економічне становище трудящих мас. Навіть в офіціальних документах зазначалося про «нестатки через відсутність роботи», про те, що бідні люди «живуть у крайній нужді». На початку грудня 1934 року в місті було зареєстровано 246 безробітних, але фактична кількість їх доходила до 450 чоловік. Основну кількість безробітних становили ремісники та безземельні селяни. Позбавлені можливості знайти будь-яку роботу, не маючи ніяких засобів до життя, вони залишали рідні місця і в пошуках заробітку емігрували за океан — до Канади, США, Аргентіни.
Трудящі маси були позбавлені й медичної допомоги. До приватного лікаря, що жив у місті, міг звернутися далеко не кожен, бо за прийом треба було платити від 5 до 8 злотих.
На низькому рівні перебувала освіта трудящих. У семирічній школі навчання велося польською мовою. 1938/39 навчального року в ній вчилося лише 96 дітей. Три бібліотеки мали 1650 книжок, за користування якими доводилося платити.
Тяжке економічне становище, політичне безправ’я, національний гніт викликали дедалі більше обурення трудящих міста. Одним із проявів невдоволення існуючими порядками був підпал скирт у Будзанівському фільварку влітку 1922 року. На піднесення революційних настроїв серед населення певний вплив мали прогресивна газета «Світло», комітет організації «Селянський союз», який стояв на засадах боротьби за соціалізм і діяв під керівництвом КПЗУ. Його членами були близько 400 чоловік — українців та поляків. Спільна селянська недоля, про яку говорилося на вічах, що відбувалися у липні, серпні та жовтні 1926 року, все більше єднала трудящих селян-українців з селянами-поляками.
В наступні роки в Будзанові значну революційну діяльність проводили члени «Сельробєдності». Дехто з них одержував газету «Сель-Роб». Особливо активізувалася діяльність «Сельробєдності» в 1928 році, коли розгорнулася кампанія у зв’язку з виборами до сейму. В лютому 1928 року сельробівці провели віче, незважаючи на заборону поліції.
На початку 30-х років посилився вплив КПЗУ. Тоді місто входило до другого району КПЗУ з центром у Янові (тепер село Долина), де містилися нелегальні повіткоми КПЗУ та КСМЗУ. Комуністи розповсюджували серед селян прогресивну літературу, газети, журнали, листівки, розповідали про Радянський Союз, викривали ворожу суть українського буржуазного націоналізму.
У вересні 1939 року розпочалася нова сторінка в історії Будзанова. Коли частини Червоної Армії вступили до міста, радість трудящих була безмежна. Вони зустрічали визволителів з хлібом-сіллю, квітами. Кожний, хто прийшов на зустріч, намагався поговорити з червоноармійцями, розпитати про життя радянських людей, порадитись, з чого починати нове життя. Було створено тимчасовий комітет, головою якого став А. І. Базар, а пізніше селянин-бідняк О. А. Кобильник. Комітет передав місцевій бідноті поміщицькі землі, худобу, зерно. Багато селян уперше в житті привели додому корову, коня.
Жителі міста взяли активну участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України. В січні 1940 року Будзанів став районним центром. Були утворені райком партії, райвиконком. У грудні відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих.
Радянська держава подбала про організацію медичної допомоги трудящим, налагодження навчання дітей і дорослого населення міста. Зразу ж після визволення було відкрито лікарню, де хворим подавалася безплатна медична допомога. Діти шкільного віку пішли до середньої школи, викладання в якій велося рідною мовою. Її відвідувало 640 дівчаток і хлопчиків. Почали роботу клуб, бібліотека. Комсомольці активно включилися в похід за ліквідацію неписьменності, провадили культурно-освітню роботу.
Вже першого року після визволення значні зміни сталися в сільському господарстві. Селяни розуміли: хоч вони тепер і вільні, але поодинці їм із злиднів не вийти, тому краще й легше буде працювати спільно. Навесні 1940 року делегація селян побувала у східних областях України, де ознайомилася з досвідом ведення колективного господарства. Повернувшись до села, селяни утворили ініціативну групу для організації колгоспу. Того ж року виникли артілі ім. Будьонного, ім. Тимошенка, ім. Шевченка. Держава подала колгоспам велику допомогу — довготермінові кредити, позику зерном, необхідну техніку. Праця на колгоспних ланах принесла достаток у хати колишніх селян-одноосібників, де раніше панували злидні.
Перед трудівниками Будзанова відкривалися великі перспективи економічного й культурного розвитку. Та їх здійснення перервав напад на Країну Рад фашистської Німеччини. 2 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в село. Окупанти спільно з українськими буржуазними націоналістами хапали людей, знущались з них, били. Вже у перші дні вони замучили голову райспоживспілки Дмитра Родзоного, зігнали і розстріляли в околицях села 1200 мирних жителів. Гітлерівці та їх бандерівські прихвосні зруйнували і пограбували колгоспи, багато селянських господарств, особливо сімей активістів, накладали на них непосильні податки зерном, худобою тощо, запровадили примусові роботи. Відступаючи, окупанти зруйнували електростанцію, МТС, меблевий комбінат, млини, державні установи, школу, лікарню, багато селянських будівель. Гітлерівці вивезли з сіл району в Німеччину 3061 голову худоби, 9192 тонни зерна та 10 282 тонни інших сільськогосподарських продуктів. Фашистські окупанти вбили в Будзанівському районі 1895 чоловік, відправили на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини 1382 юнаки і дівчини.
Населення не мирилося з окупаційним режимом — саботувало розпорядження німецьких властей, приховувало продовольство, ухилялось від примусових робіт.
23 березня 1944 року частини 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили Будзанів від німецько-фашистських загарбників. На честь радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, споруджено пам’ятник.
Після визволення села 325 місцевих жителів пішли в Червону Армію. За мужність, проявлену в боях, 125 буданівців нагороджені орденами й медалями. Та не всі повернулися додому. 96 жителів загинули смертю хоробрих. На їх честь у центрі села встановлено обеліск Слави, на кам’яній плиті якого викарбувані імена. Навколо нього квітник, який доглядають учні середньої школи.
Зразу ж після визволення відновили свою роботу партійні, радянські та інші громадські організації. Першим секретарем райкому партії обрано М. К. Яцька, головою райвиконкому — І. Т. Ківера, було створено три первинні партійні організації, до яких входило 13 членів і 4 кандидати в члени ВКП(б), 4 комсомольські організації.
Партійні і радянські органи розгорнули роботу, спрямовану на відбудову господарства, налагодження роботи закладів охорони здоров’я, клубів, шкіл. Вже першого повоєнного року почав працювати промкомбінат, до якого входили млини, ковальські і гончарні майстерні, майстерні виготовлення й ремонту сільськогосподарського реманенту, цехи виготовлення шкіри, цегельний завод, стала до ладу електростанція. В селі були взяті на облік безкінні господарства — для надання їм допомоги через МТС в збиранні й молотьбі, організовувалися громадські токи. Були укладені договори з селянами на молотьбу врожаю машинами МТС. При МТС почали працювати курси трактористів, на яких в 1945 році навчалося 36 чоловік. Відновили роботу лікарня, аптека. Почали працювати школа, в якій навчалося 326 дітей, клуб, бібліотека.
Комуністи й комсомольці виступали активними пропагандистами колективізації, проводили широку роз’яснювальну роботу серед населення. Селяни все більше переконувалися в перевагах колгоспного ладу. На початку 1948 року 25 селянських господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Будьонного. Наступного року в селі виникло ще два колгоспи — ім. Тимошенка та ім. Лесі Українки. У 1950 році колгоспи ім. Лесі Українки та ім. Будьонного об’єдналися в один колгосп — ім. Будьонного.
Велику допомогу артілі подала держава — сільськогосподарською технікою, кредитами, мінеральними добривами. Збільшилося поголів’я громадської худоби, зросла її продуктивність, підвищилися врожаї зернових і технічних культур. Якщо у 1950 році в колгоспі ім. Будьонного середня врожайність зернових становила 7 цнт з га, то у 1953 році 12,3 цнт. Були збудовані добротні тваринницькі приміщення, склади для зерна, криті токи тощо. У 1961 році колгоспи об’єдналися в одне господарство, що одержало назву «Україна».
1959 року після ліквідації району Буданів увійшов до Теребовлянського району.
Колгосп «Україна» спеціалізується на вирощуванні зернових культур, розводить і відгодовує велику рогату худобу, свиней. За господарством держава навічно закріпила 2156 га землі, в т. ч. 1607 га орної. Сільськогосподарське виробництво зосереджено в 3 рільничих й одній тракторній бригадах, 4 тваринницьких фермах. На початку 1972 року в колгоспі налічувалося 804 голови великої рогатої худоби, 574 свині, 500 овець, 1180 штук птиці. Для утримання худоби і птиці в колгоспі збудовано 11 приміщень. На фермах механізовано подачу води, доставку й роздачу кормів, очистку приміщень. Крім того, колгосп побудував будинок спеціаліста сільського господарства, пункт технічного обслуговування тракторів та інші приміщення. Розширенню будівництва в колгоспі сприяють допоміжні підприємства — кам’яний кар’єр, де видобувають бутовий камінь, цегельний завод.
Відрадних успіхів домоглися колгоспники в роки восьмої п’ятирічки. Якщо у 1966 році врожайність зернових становила в середньому 19,8 цнт з га, то у 1970 році — 24,1 цнт, у т. ч. пшениці 22,8 цнт з га.
За ці роки надій молока на одну фуражну корову зріс на 20 проц., виробництво м’яса — на 81 проц.
Прибутки колгоспу зросли за п’ятиріччя з 393,3 тис. до 500,7 тис. крб., а оплата праці — майже в 2 рази.
Ріст прибутків дав можливість придбати нові сільськогосподарські машини. Зараз колгосп має 8 тракторів, 12 комбайнів, 6 автомашин.
За високі показники в роботі 62 колгоспників відзначено високими урядовими нагородами, у т. ч. 58 чоловік ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Ордена «Знак Пошани» удостоєні тютюнник М. Д. Медецький, тракторист С. А. Гиба, ланкова-буряківниця Г. М. Медецька.
Великі завдання стоять перед трудівниками колгоспу у дев’ятій п’ятирічці. Вони повинні одержати за п’ятиріччя по 26 цнт зернових з кожного гектара, по 403 цнт цукрових буряків, побудувати корівник, профілакторій для молодняка великої рогатої худоби, завершити будівництво типової майстерні ремонту сільськогосподарської техніки, контори, дитячого комбінату.
З великим трудовим піднесенням працювали колгоспники у другому році п’ятирічки. Прагнучи гідно відзначити 50-річчя утворення Союзу РСР, вони з честю виконали взяті зобов’язання. Нині трудівники полів докладають усіх зусиль для успішного виконання планів 1973 року — вирішального року дев’ятої п’ятирічки.
За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Буданова, поліпшилося життя його трудівників. Сільська Рада депутатів трудящих докладає багато зусиль, витрачає значні кошти на благоустрій села. Центральна вулиця заасфальтована, вечорами тут засвічуються люмінесцентні лампи. На багатьох вулицях — бруківка. Село утопає в зелені, його вулиці прикрашають дерева й декоративні кущі, майже біля кожної оселі — фруктовий садок. Культурно і заможно живуть мешканці села. Вони мають 12 власних легкових автомобілів, 470 мотоциклів, сотні велосипедів, телевізорів, радіоприймачів. Працю жінок у домашньому господарстві полегшує різноманітна техніка — пральні машини, пилососи, холодильники тощо. Яскравим проявом турботи партії та уряду є забезпечення старості людей. У 1972 році в Буда-нові налічувалося 594 пенсіонери. Свідченням неухильного поліпшення життя трудящих є ріст товарообороту магазинів. За восьму п’ятирічку він зріс на 31 проц. Населення обслуговують 22 торговельні точки.
В Буданові працюють також побутові підприємства — майстерні пошиття і ремонту одягу, ремонту взуття, телевізорів і радіоприймачів, лазня, перукарня.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування населення. У селі діють поліклініка, дільнична лікарня на 50 ліжок, обласна психоневрологічна лікарня, пологовий будинок. Про здоров’я жителів дбають 16 лікарів, 117 працівників з середньою медичною освітою. Медичні працівники ведуть також профілактичну роботу серед населення, проводять бесіди, виступають з лекціями. В селі працюють дитячі ясла і садок, в яких виховуються 86 дітей.
У післявоєнний час дальшого розквіту набули народна освіта і культура. 1973 року в Буданівській середній школі навчалося 516 учнів, працювало 32 учителі. З 1945 по 1972 рік школу закінчило 1352 учні, які працюють у різних галузях народного господарства. Серед колишніх випускників школи — лікарі, вчителі, інженери, керівники підприємств і установ, вчені. Багато з них трудяться у рідному селі. 1972 року в Буданові налічувалося 52 чоловіка з вищою та 368 чоловік з середньою освітою. 90 чоловік дорослого населення здобувають середню освіту у вечірній школі.
З 1959 року в Буданові існує сільське професійно-технічне училище, яке готує трактористів, комбайнерів, механізаторів тваринницьких ферм, електриків, слюсарів по ремонту сільськогосподарських машин, майстрів-наладчиків. 60 викладачів та майстрів виробничого навчання передають свої знання учням. Для практичних занять училище має 35 тракторів, 8 комбайнів, багато іншої техніки. Є 112 га землі, свиноферма. В роки восьмої п’ятирічки значно зміцніла матеріально-технічна база училища. Тут побудовано навчальний корпус на 600 чоловік, корпус для практичних занять на 240 чоловік, їдальню, гараж та інші приміщення. За час свого існування училище дало сільському господарству 6802 спеціалісти.
Своє дозвілля трудящі Буданова проводять у двоповерховому будинку культури, де демонструються нові кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, танцювальний, драматичний, художнього слова, бібліотека, в якій налічується 34 тис. томів політичної, технічної та художньої літератури. До 1939 року в селі газети одержували лише кілька чоловік, а на 1973 рік мешканці села передплатили 5500 примірників газет і журналів.
Зросла кількість комуністів села. Нині в селі є 6 первинних партійних організацій, в яких налічується 90 комуністів. Надійними помічниками комуністів є 703 комсомольці села.
Велику роль у політичному, культурному й господарському житті Буданова відіграє сільська Рада. Серед 55 її депутатів —33 колгоспники, 6 робітників. 22 депутати — жінки, 26 — члени і кандидати в члени КПРС, 7 — комсомольці. При Раді працюють сім постійних комісій: соціального забезпечення, шляхового будівництва та благоустрою, культурно-освітня, торгівлі, побутова та інші. З кожним роком зростає бюджет сільської Ради. Із загальної суми бюджету 1971 року 53,2 тис. крб. було витрачено на утримання дитячих садків і ясел 26 тис. крб., культосвітніх закладів — 12 тис. карбованців. За активною участю виконкому сільської Ради й широких кіл громадськості розроблено план дальшої забудови села.
В період розвинутого соціалізму щасливо живуть трудящі Буданова. Натхнеш історичними рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, вони докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати план дев’ятої п’ятирічки.
М. М. ДРАК, С. X. ЗВЕРШХАНОВСЬКИЙ, Г. Я. ФАРАНЧУК