Струсів, Теребовлянський район, Тернопільська область
Струсів — село, центр сільської Ради, розкинулось на правому березі річки Серету, за 12 км від райцентру і за 4 км від залізничної станції Микулинці-Струсів на лінії Тернопіль — Чернівці, Дворів — 531. Населення — 1750 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Варваринці та Налужжя.
На території сучасного села люди селилися з давніх часів. Про це свідчать залишки давньоруського городища XI—XIII століть.
Коли в 1434 році польські феодали загарбали частину Поділля, село під назвою Підбогородиче (Підбогородичин) згадувалося в тогочасних документах як власність якогось Януша з Оринина. На початку XVI ст. воно стало називатися Струсовим (від прізвища його тодішніх власників). В цей період над урочищем Чортовою Деброю було побудовано укріплений замок. У 1610 році власник села одержав королівський привілей на проведення двох ярмарків на рік і кожного вівторка базарів, що сприяло розвиткові торгівлі й ремесла. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. найбільшого поширення набули мулярство і теслярство. 1635 року в місті було 153 будинки, 4 лани землі. Всі мешканці Струсова, що мали земельні наділи, виконували на користь феодала різні повинності — жали, косили хліб, складали його в стоги, ремонтували мости, дороги тощо.
Жителі Струсова багато терпіли не лише від феодалів і церкви, а й від грабіжницьких нападів татар. Феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт, що важким тягарем лягав на селян і міщан, нерідко призводив до відкритих виступів проти поневолювачів. Під час визвольної війни 1648—1654 рр. селянсько-козацьке військо, вступивши на Теребовлянщину, здобуло Струсівський замок. Жителі Струсова разом з селянами навколишніх сіл розгромили поміщицькі маєтки в Соснові та Соколові. У роки війни польські війська й татарські орди зруйнували в Струсові понад 140 будинків.
Містечко повільно піднімалося з руїн. У 1718 році ще нечисленні ремісники Струсова об’єдналися в цехи. 1747 року було затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів і гончарів, який об’єднав також ремісників цих професій з навколишніх сіл. Цехові дозволили брати «ярмаркове» з приїжджих ремісників за продаж їхніх виробів у Струсові. Статут нормував права та обов’язки членів цеху, умови переведення учнів у підмайстри. Ремісники звільнялися від сплати податків.
Після загарбання Східної Галичини Австрією у 1772 році Струсів перебував по 1—2 роки в оренді різних осіб, які нещадно експлуатували місцеве населення. У 1787 році в містечку налічувалося 196 будинків, було 2 заїжджі двори, кілька невеликих крамниць, що стояли навколо ринкової площі. Діяло 2 водяні млини та броварня, які належали поміщикові. Ремісники сплачували панському дворові грошовий чинш у розмірі від 1 флорина 7 крейцерів до 10 флоринів з двору, чиншові шляхтичі давали разом 42 флорини 7 крейцерів (вони ж виконували роль гінців), торговці платили від 1,5 до 3 флоринів. Мельники були зобов’язані, крім чиншу, працювати на ремонті панських будинків. Із загальної кількості 9014 моргів угідь поміщикові належало понад 6 тис. моргів, церкві й костьолу —128 моргів. У користуванні селян було 2697 моргів землі.
Селяни з земельними наділами відробляли панщину, давали данину натурою та сплачували чинш грішми. 6 парових дворів відробляли по 104 дні панщини на рік, давали данину натурою і грішми, 9 поєдинкових дворів — 81 день панщини і половинну норму данини і чиншу, 36 дворів піших — 52 дні панщини, 2 курки, 9 крейцерів грішми. Крім того, кожне господарство мусило напрясти кілька мітків з панського волокна. Халупники відробляли 12 днів панщини під час сінокосу й жнив. Хто тримав пасіку, давав бджільну десятину, а якщо вуликів було менше, то платив грішми. Міщани давали також овечу десятину, «жорнове» від жорен та «жирове» від свиней.
У 90-х роках XVIII ст.— на початку XIX ст. орендар Струсівського ключа, перерозподіливши міщанські землі, зменшив їхні наділи, збільшив чинш.
Дальше посилення експлуатації зумовило нове піднесення антифеодальної боротьби. У селах Струсівського ключа селянські заворушення набули значних розмірів. У листопаді 1803 року селяни збирали гроші для написання скарги на поміщика і ведення судового процесу проти нього. Одночасно вони відмовлялися виконувати повинності. У січні 1804 року після невдалих спроб втихомирити громади, орендар звернувся до Тернопільського окружного староства з проханням в разі продовження опору селян вислати проти них військову команду. Селяни кілька разів підпалювали панську гуральню. Не маючи змоги купити робочу худобу, селяни 1823 року вимагали перевести їх з тяглових наділів на піші.
У зв’язку з селянським повстанням в західних округах Галичини у лютому 1846 року виникли заворушення і в Струсові. Влітку того ж року селяни відмовилися виконувати панщину в розмірах, визначених поміщиком, погодившись відробляти лише половину. Окружний комісар кілька днів «умовляв» селян стати до роботи, але не зміг нічого вдіяти.
На час реформи 1848 року більшість жителів Струсова не мала землі і терпіла нестатки. А оскільки під час реформи вони одержали тільки ту землю, якою користувалися раніше, то земельний голод тримав їх у лещатах і після 1848 року. До того ж викуп з кріпацтва коштував міщанам великої суми грошей, яку вони сплачували майже до кінця XIX ст. У 1860 році місцевому поміщикові Баворовському належало 4190 моргів земельних угідь, у т. ч. 718 моргів орної землі і 3396 моргів лісу. 200 господарств міщан і жителів передмістя, які налічували майже 2 тис. чоловік, мали 1463 морги орної землі, 82 морги лук та городів, 171 морг пасовиськ. Лісу вони не мали зовсім. їхні земельні ділянки здебільшого не перевищували 2—2,5 морга. Міщани і далі мусили відробляти в панському маєтку або платити гроші за користування лісом, пасовищами.
З розвитком капіталізму в містечку виникло ряд підприємств. Наприкінці XIX ст. найбільшим з них був паровий вальцьовий млин, на якому працювало 40 робітників, діяла невелика крупорушка. З кустарних промислів значного поширення набуло гончарне виробництво. У містечку працювало близько 20 гончарів, які виробляли переважно чорний неполив’яний посуд, високі глечики з вузькими шийками, горщики, глеки з широкими розхилами, перснеподібні куманці, миски, тигельки, свічники, дитячі іграшки тощо. Вироби гончарів відзначалися старанним моделюванням форм. їх збували у Струсові, а також у навколишніх селах та містечках. На початку XX ст., не витримуючи конкуренції фабричних виробів, гончарство почало поступово занепадати. Частина знедолених, не знаходячи роботи ні в Струсові, ні в навколишніх містах, залишала рідний край і виїжджала до Канади, Аргентіни та інших країн.
У 1900 році в містечку працювало 2 приватні лікарі, 3 акушерки, діяла аптека (з 1892 р.). Проте через високу плату за лікування бідне населення не могло користуватися кваліфікованою медичною допомогою. Тому тут часто спалахували епідемії, зокрема холери.
До середини XIX ст. в містечку не було жодного навчального закладу. Лише в 1845 році відкрилася початкова школа. На початку XX ст. діяла чотирикласна народна школа, викладання в ній велося польською мовою.
1873 року у Струсові відкрито народну читальню — першу в Теребовлянськом повіті бібліотеку, яка налічувала 275 книжок, організовано драматичний і бджолярсько-садівничий гуртки. Спочатку читальня містилася в громадській канцелярії, а згодом у місцевій школі. Коли ж наприкінці XIX ст. дирекція польської школи відмовила читальні в притулку, книги перенесли в домівки читачів.
Тяжкі випробування випали на долю жителів містечка в роки першої світової війни. До австрійської армії було забрано більшість чоловіків. Військові власті реквізували у населення коней, підводи, фураж. У районі містечка точилися жорстокі бої між австрійськими й російськими військами, під час яких було зруйновано й спалено багато будинків.
На початку липня 1917 року, внаслідок прориву російського фронту під Тернополем, Струсів знову захопили австрійські війська. У листопаді 1918 року на території Східної Галичини після розпаду Австро-Угорської імперії було створено т. зв. Західноукраїнську народну республіку, під владу якої на короткий час підпав і Струсів. Уряд ЗУНР нічого не зробив для поліпшення становища трудящих. Натхнені перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, встановленням Радянської влади на Україні, трудящі виступали проти політики контрреволюційного уряду ЗУНР.
У липні 1919 року Струсів окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі, які встановили тут режим жорстокого соціального та національного гноблення.
Наприкінці липня 1920 року Червона Армія, під час наступальних боїв проти польської армії після її вигнання з території Радянської України, визволила Струсів. Населення радо зустрічало червоноармійців, які принесли визволення від соціального і національного гніту. Створений у містечку в перші дні визволення ревком, взявши владу в свої руки, насамперед створив міліцію, подбав про бідняків. З реквізованих у поміщика та інших багатіїв запасів їм було видано хліб, одяг. Ревкомівці приступили до розподілу панської землі, провели заходи щодо налагодження навчання в школі тощо. Для дитячого будинку на 200 дітей був підготовлений палац графа Голуховського. Кілька жителів містечка вступило до лав Червоної Армії.
Після відступу Червоної Армії у вересні 1920 року Струсів знову захопили польські окупанти. 1921 року в містечку налічувалося 432 будинки, проживало 2559 чоловік. Польські власті штучно гальмували розвиток містечка. На гуральні, невеличкій електростанції, збудованій у 1918 році, 3 водяних млинах і у каменярсько-різьбярській майстерні було зайнято лише 36 робітників. Заробіток цілком залежав від власників і становив менше як злотий за 10—12 годин виснажливої праці. Жінки одержували меншу плату, ніж чоловіки. Струсів залишався містечком дрібних кустарних промислів. У 1930 році тут діяло близько 20 невеличких майстерень, де працювало понад 40 робітників. Значна частина жителів трудилась у сільському господарстві, маючи невеличкі ділянки землі — від 0,5 до 2 га. З 3468 га угідь, записаних за містечком Струсовим, графині Барковській та церкві належало 1817 гектарів.
Постійні злидні гнали трудящих Струсова на заробітки до поміщицького фільварку та місцевих багатіїв. Частина струсівської бідноти йшла до Тернополя, Львова та інших міст, де поповнювала лави безробітних. У пошуках засобів до існування селяни нерідко залишали рідну землю і від’їжджали в США, Канаду, Аргентіну, що призвело до зменшення кількості населення Струсова.
Під час польської окупації Струсів мав убогий вигляд. Переважали глинобитні хати, вкриті соломою. Серед них виділялися будинки місцевих багатіїв, вражав своєю розкішшю поміщицький палац. У містечку розміщалася поліцейська дільниця, була корчма, торгувало кілька невеликих крамниць. Через нестатки більшість жителів Струсова з настанням весни аж до холодів ходила босоніж, одяг шили з домотканого полотна. Харчувалися здебільшого картоплею, кислою капустою, рідко з олією; м’ясо вживали тільки на великі свята.
У містечку працювало лише 2 приватні лікарі та 2 акушерки. За нескладну операцію треба було платити 100—150 злотих. Висока плата за лікування позбавляла трудящих можливості користуватись послугами лікарів. Все це сприяло поширенню серед трудящого населення різних інфекційних хвороб, особливо туберкульозу, призводило до великої смертності.
Соціальний гніт доповнювався національним. Польські власті переслідували українську мову, звичаї, намагалися насильно полонізувати й окатоличити українське населення. У місцевій школі викладання велося польською мовою. У 1938/39 навчальному році школу відвідувало лише 120 дітей, переважно із заможних сімей. За роки панування на західноукраїнських землях буржуазно-поміщицької Польщі жоден житель містечка не здобув вищої освіти. Значна частина мешканців Струсова була неписьменною та малописьменною.
Трудящі маси Струсова не мирилися з польсько-шляхетською окупацією. Революційну пропаганду серед жителів вели члени організації «Сельроб-єдність», до якої входило й 7 місцевих жителів. Молодь ухилялася від військової служби. Ширився страйковий рух. Зокрема, у липні 1937 і 1939 років страйкували сільськогосподарські робітники в поміщицькому фільварку, вимагаючи збільшити заробітну плату.
Соціальне й національне визволення трудящих Струсова настало у вересневі дні 1939 року. Жителі з радістю зустрічали Червону Армію-визволительку. Почалося нове життя. Створений зразу ж після визволення селянський комітет взяв на облік і організував охорону колишнього поміщицького майна. Значною подією в житті трудящих мас були вибори депутатів до Народних Зборів Західної України, які відбулися в жовтні 1939 року у Львові.
Радянська влада звільнила селян від орендної плати за землю, від податків і сплати колишніх кабальних боргів експлуататорам, подала допомогу біднякам зерном, кредитами для придбання худоби. Було ліквідовано безробіття, на підприємствах запроваджено 8-годинний робочий день та охорону праці.
Важливі заходи здійснювалися для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Наприкінці 1939 року в Струсові вже діяли поліклініка, лікарня, аптека. Вперше за багатовікову історію існування села його мешканці дістали можливість безплатно користуватись медичною допомогою. У січні 1940 року Струсів став районним центром. Було утворено райком партії, виконавчий комітет районної Ради, райком комсомолу.
Відкрилася семирічна школа з українською мовою навчання. 1940/41 навчального року її відвідувало 212 учнів, працювало 13 учителів. Викладання велося за новими програмою і підручниками. Одночасно проводилась робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
У клубі читали лекції, демонстрували кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Відкрилася бібліотека.
Трудящі Струсова на власному досвіді переконувалися, що радянський лад — запорука їхнього щасливого, заможного й культурного життя.
Дальший процес соціалістичної перебудови села був перерваний нападом на Радянську країну фашистської Німеччини. 6 липня 1941 року німецькі окупанти захопили село. Гітлерівські загарбники й українські буржуазні націоналісти почали розправу над радянськими людьми. Вони знищували тих, хто в свій час вітав перемогу Радянської влади та брав активну участь у соціалістичних перетвореннях. Протягом 1941—1944 рр. у селах Струсівського району фашисти й українські буржуазно-націоналістичні бандити розстріляли 1269 мирних жителів, у т. ч. 546 мешканців Струсова.
Проте ні терор, ні знущання не могли знищити того нового, що з’явилося у свідомості трудящих Струсова у перші роки соціалістичного будівництва. Вони не мирились з окупацією, всіляко боролися проти загарбників: саботували заходи фашистських властей, відмовлялися здавати сільськогосподарські продукти, ухилялися від насильного вивезення на роботу до Німеччини, допомагали підпільній партизанській організації, яка діяла в Струсівському й сусідньому Микулинецькому районах.
Війська 1-го Українського фронту 23 березня 1944 року визволили село. У боях за нього загинув 91 радянський воїн — росіяни, білоруси, українці, представники інших національностей. Трудящі Струсова свято шанують пам’ять полеглих воїнів. У центрі села їм споруджено пам’ятник. Після визволення Струсова 89 мешканців пішло до Червоної Армії, з них 56 нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
Окупанти завдали селу значної матеріальної шкоди, зруйнували 50 житлових будинків, пограбували у селян худобу, зерно тощо.
Відразу ж після визволення від фашистської неволі відновили діяльність місцеві органи Радянської влади. 1946 року сільську Раду депутатів трудящих очолював молодий комуніст С. С. Дзюма, який повернувся з Червоної Армії. Районна партійна організація, в якій на обліку перебувало у 1944 році 16 членів і кандидатів у члени партії, спрямувала боротьбу трудящих села на відбудову зруйнованого фашистами народного господарства. До кінця 1944 року були відбудовані та почали діяти два млини, електростанція, їдальня, хлібопекарня, відкрилися шевська й кравецька майстерні. На базі колишньої гуральні запрацював спиртовий завод.
Поряд з відбудовою промислових підприємств налагоджувалася робота лікувальних закладів. Було відкрито поліклініку, лікарню, пологовий будинок, аптеку.
Для дітей-сиріт влаштували дитячий будинок. У вересні 1944 року розпочалися заняття в семирічній школі. 1944/45 навчального року її відвідувало 243 учні. Виходила районна газета «Червоні зорі», яка відіграла велику роль у мобілізації населення на відбудову і дальший розвиток господарства села. Трудящі Струсова й району подавали допомогу Червоній Армії. До липня 1944 року вони внесли у фонд оборони 616,2 тис. карбованців.
Надійним помічником партійної організації в усіх справах стали комсомольці. В 1944 році комсомольці району зібрали 163 тис. крб. на будівництво танкової колони «Молодь Тернопільщини». Комсомольці і піонери взяли шефство над пораненими радянськими бійцями й офіцерами, які лікувалися в госпіталях, розташованих на території району: відвідували їх, зібрали й передали пораненим 975 комплектів подарунків.
Трудящі села відразу після визволення приступили до відродження зруйнованого господарства. Велику допомогу селянам подавала держава, вона забезпечила їх насінням для посіву, мінеральними добривами, технікою для обробітку полів через МТС, створену ще 1944 року. Все це стало передумовою для здійснення колективізації. На початку 1950 року 146 сімей села об’єдналися в колгосп ім. Кірова. Господарство мало у користуванні 380 га землі, 25 робочих коней, інвентар. Того року почала діяти колгоспна партійна організація. Вже перший рік колективного господарювання наочно переконав селян у його перевагах.
У 1951 році колгосп ім. Кірова об’єднався з артіллю села Варваринців. Господарство дістало назву «Паризька Комуна». Головою правління обрали місцевого жителя, колишнього бідняка Я. Ф. Ногаса. Партійна організація, яка налічувала спочатку 5 комуністів, разом з правлінням колгоспу повела рішучу боротьбу за зміцнення господарства. Налагодили агротехнічне навчання, мобілізували трудівників на боротьбу за підвищення врожайності. Серед колгоспників ширилося соціалістичне змагання. У 1955 році в господарстві вже зібрали в середньому по 18 цнт пшениці, 322 цнт цукрових буряків і по 105 цнт картоплі з га. Значну увагу приділяли піднесенню громадського тваринництва. Було організовано навчання серед доярок, телятниць. Одночасно велося будівництво тваринницьких приміщень, було закуплено продуктивну худобу. 1955 року в господарстві налічувалося вже понад 330 голів великої рогатої худоби, 635 свиней, 290 овець. Надій молока на фуражну корову становив 1842 кілограми. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 104,5 цнт молока та 10,9 цнт м’яса. У 1959 році до колгоспу «Паризька Комуна» приєдналася артіль сусіднього села Налужжя. Цього року було ліквідовано Струсівський район, його територія ввійшла до складу Теребовлянського району.
Значних показників у розвитку сільськогосподарського виробництва колгосп добився в роки восьмої п’ятирічки. Понад п’ятирічне завдання було продано державі 8450 цнт зерна, 139 230 цнт цукрових буряків, 5800 цнт молока, 740 цнт м’яса. Урожайність основних сільськогосподарських культур за п’ятирічку становила: зернових — 27,2 цнт з га, цукрових буряків — 398, картоплі — 100 цнт з гектара.
За колгоспом закріплено 2,3 тис. га сільськогосподарських угідь. Щоб обробити землю, засіяти, зібрати врожай, він має потрібну техніку. Основні виробничі процеси у колгоспі механізовано, поліпшився обробіток землі, скоротились строки збирання врожаю, значно полегшилася праця трудівників. Господарство забезпечене такими спеціалістами, як агрономи, зоотехніки, економісти-плановики.
Важливою галуззю є тваринництво. Колгосп має дві ферми великої рогатої худоби, свиноферму, вівце- й птахоферми. У 1972 році в господарстві утримувалося 1338 голів великої рогатої худоби, понад 1 тис. голів свиней, 635 овець. У 1971 році на 100 га ріллі вироблено 100 цнт м’яса, 453 цнт молока. Грошові доходи від продажу тільки тваринницької продукції становили 328,1 тис. карбованців.
Значні виробничі успіхи колгоспу, зниження собівартості продукції обумовили збільшення його прибутків, завдяки чому стала краще оплачуватися і праця колгоспників. Порівняно з 1961 роком, у 1971 році вона зросла майже в 2 рази.
Авангардна роль у зміцненні колгоспу належить комуністам. Партійна організація колгоспу в 1972 році налічувала 30 чоловік.
Комуністи очолюють найвідповідальніші ділянки колгоспного будівництва, особистим прикладом, палким словом мобілізують трудівників на виконання завдань, поставлених перед трудящими села дев’ятим п’ятирічним планом. Бойовим помічником партійної організації є комсомольська, в якій об’єднано 57 чоловік.
Кращих колгоспників нагороджено орденами й медалями. Двічі (у 1966 і 1971 рр.) удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора колишнього голову артілі Я. Ф. Ногаса, колгоспного організатора й керівника, який очолював артіль близько 20 років. Орденом Трудового Червоного прапора нагороджено свинарку Ю. А. Великанович, орденом «Знак Пошани» — завідуючого тваринницькою фермою Й. Ю. Ворону і бригадира рільничої бригади, нині пенсіонера В. І. Бєлінського.
Хороших виробничих показників колгоспники добиваються у дев’ятій п’ятирічці. 1972 року одержано з кожного гектара 35,9 цнт зернових, 142 цнт картоплі. План продажу державі зерна виконано на 114 проц., овочів — на 132,7 проц., цукрових буряків — на 119,4 проц. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР, ланкову колгоспу «Паризька комуна» С. І. Ванюсів нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, головного агронома О. Є. Чорну — орденом «Знак Пошани».
Соціалістичні перетворення в Струсові не вичерпуються лише тими змінами, що відбулися в сільському господарстві. Частина мешканців працює на спирто-горілчаному комбінаті (до 1970 року — спиртозавод) та у міжколгоспній будівельній організації. Колективи цих підприємств достроково завершили восьму п’ятирічку. За п’ять років робітники «Міжколгоспбуду» спорудили і ввели в дію у населених пунктах Теребовлянського району 11 дитячих садків, 2 магазини, 2 клуби, гуртожиток, а також понад 20 приміщень господарського призначення. Включившись у соціалістичне змагання за виконання соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя утворення СРСР, будівельники успішно виконали план будівельно-монтажних робіт 1972 року.
Ці успіхи є результатом творчих пошуків і зусиль робітників та інженерно-технічних працівників, спрямованих на використання резервів, застосування передових методів праці, вдосконалення існуючого та введення в дію нового обладнання. На спирто-горілчаному комбінаті трудиться 34 ударники комуністичної праці. За успішне виконання виробничих завдань, сумлінну працю 31 робітника та інженерно-технічного працівника «Міжколгоспбуду» та спирто-горілчаного комбінату удостоєно медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», а газозварювальницю Т. Г. Петровську — ордена «Знак Пошани».
В усіх перетвореннях, що відбулися в економіці, побуті й культурі, керівна роль належить 130 комуністам села. 250 чоловік налічує комсомольська організація. З 30 комуністів колгоспної парторганізації 25 чоловік працюють безпосередньо на виробництві. Комуністи і комсомольці села були ініціаторами та брали безпосередню участь у спорудженні восьмирічної школи, будинку культури, дитячих ясел, колгоспного профілакторію тощо.
У післявоєнні роки в селі широко розгорнулося індивідуальне будівництво. Лише протягом восьмої п’ятирічки споруджено 46 добротних мурованих будинків, критих листовим залізом, черепицею, шифером. Забудовникам колгосп допомагає будівельним матеріалом, транспортом. Кращим трудівникам, які довгі роки сумлінно працювали, колгосп споруджує будинки своїм коштом або в кредит.
Значно зросла за післявоєнний час торговельна мережа. Нині в селі є 12 магазинів, 2 їдальні. У 1972 році населенню продано різних товарів більше як на 1,5 млн. крб. У побут трудящих міцно ввійшли телевізори, радіоприймачі, пральні й швейні машини та інші предмети культурно-побутового призначення. Так, тільки в 1972 році через торговельну мережу було продано 134 телевізори, 60 радіоприймачів, 150 пральних машин, 73 холодильники, 8 легкових автомобілів, 22 мотоцикли. Значно зріс попит на ювелірні вироби, піаніно, меблі, годинники, фотоапарати, готовий одяг тощо.
Все це незаперечно свідчить про те, що завдяки докорінним соціально-економічним перетворенням, які відбулися в Струсові за роки Радянської влади, старий побут поступився місцем новому, соціалістичному. В цьому — яскравий прояв сили нового соціального ладу, який ліквідував експлуатацію людини людиною та всякі форми соціального гніту.
Великі зміни сталися в медичному обслуговуванні трудящих Струсова. Тут працюють лікарня на 50 ліжок з пунктом швидкої допомоги, пологовий будинок, поліклініка, аптека. При сиирто-горілчаному комбінаті та міжколгоспній будівельній організації функціонують медичні пункти. У розпорядженні лікарів — новітня апаратура та обладнання, що допомагає успішно здійснювати профілактику і лікування захворювань. Медичний колектив села, що налічує 7 лікарів і 32 працівники з середньою медичною освітою, проводить велику санітарно-освітню роботу серед населення, виступає активним пропагандистом медичних знань. Радянський уряд гідно оцінив сумлінну працю лікаря К. С. Махненко, нагородивши її орденом Жовтневої Революції. 8 медпрацівників удостоєно ювілейних медалей «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За роки Радянської влади у Струсові відбулася справжня культурна революція. Сталися значні зміни в освітньому рівні населення. У 1972/73 навчальному році працювали середня школа, школа сільської молоді та школа-інтернат. їх відвідувало близько тисячі учнів. Школи мають міцну навчально-матеріальну базу —добре обладнані кабінети, майстерні, бібліотеку тощо. З 1112 випускників 315 здобули вищу освіту. Серед педагогічного колективу, який налічує 75 учителів, 6 відмінників народної освіти. За бездоганну та багаторічну роботу вчителя Я. П. Рутецького в 1971 році відзначено орденом «Знак Пошани», 12 чоловік удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
У Струсові працюють дитячий садок на 75 місць та дитячі ясла на 25 місць.
Велику культурно-освітню роботу проводить будинок культури, де читаються лекції, відбуваються бесіди на суспільно-політичні, природознавчі, атеїстичні, медичні, педагогічні та інші теми. При будинку культури працюють хоровий, драматичний, хореографічний та інші гуртки, в роботі яких беруть участь 150 любителів хорового співу, народних танців і самодіяльної сцени.
Широку популярність здобула струсівська чоловіча заслужена капела бандуристів УРСР, створена 1957 року. Капела відома далеко за межами Тернопільщини. Протягом 1957—1971 рр. вона дала понад 700 концертів. Її не раз слухали жителі не тільки Тернопільщини, а й Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, вона виступала в Москві, Ленінграді, Києві, Литовській РСР, а також у Народній Республіці Болгарії. Виступи капели передавалися по радіо, транслювалися по телебаченню, їх було відтворено на кіноплівці, в грамзапису. За високу виконавську майстерність капелі у 1962 році присвоєно звання народної самодіяльної капели бандуристів, а в 1969 році—почесне звання заслуженої капели бандуристів УРСР. У квітні 1971 року капела бандуристів виступала в Москві на концерті для учасників XXIV з’їзду КПРС. Художнього керівника струсівського будинку культури В. В. Обухівського за сумлінну багаторічну працю та досягнуті успіхи у розвитку художньої самодіяльності 1971 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Помітну роль у культурному житті Струсова відіграє бібліотека, у фондах якої налічується 36 тис. книжок. Тут проводять читацькі конференції, літературні вечори, влаштовують книжкові виставки, бібліографічні огляди.
Майже кожна сім’я передплачує кілька примірників газет і журналів, у багатьох трудівників є передплатні видання.
У кінозалі при будинку культури жителі села мають змогу переглянути новий кінофільм.
Постійно зростає громадсько-політична активність мешканців Струсова. Кращих, найактивніших колгоспників, робітників, представників інтелігенції обирають депутатами до сільської Ради. Зокрема, на виборах, які відбулися в червні 1973 року, до Струсівської сільради було обрано 57 депутатів, серед них 37 колгоспників, 5 робітників, 15 службовців, серед народних обранців 26 жінок. 27 депутатів — комуністи, 8 — комсомольці. Депутати й постійні комісії сільради (планово-бюджетна, соціально-культурна, комісія по торгівлі і побуту, комісія по промисловості, сільськогосподарська, адміністративна, соціально-культурна та ін.), спираючись на актив, вирішують різноманітні питання політико-виховного, культурного та господарського значення.
Значні кошти виділяє сільська Рада на розвиток села. У 1972 році бюджет сільської Ради становив 209 482 крб., з яких 33 817 крб. було відведено на освіту, 33 645 — на культуру, 135 302 крб.— на медичне обслуговування. Крім того, держава додатково асигнує щорічно на середню школу та школу-інтернат 470 тис. крб.
Доброю традицією в селі стало брати шлюб в урочистій обстановці в будинку культури, відзначати революційні свята, знаменні дати. Кожного разу на них збираються сотні жителів села.
Струсів є батьківщиною поета С. Ф. Будного (1934—1958 рр.), українського революційного письменника А. М. Іванчука (1903—1951). За ініціативою парт-організації та активу села тут у 1962 році створено літературні музеї С. Ф. Будного та А. М. Іванчука.
Щасливо, радісно й заможно живуть трудящі Струсова. Впевнено крокують вони у своє щасливе завтра, до світлої мети людства — комунізму.
В. Д. ЛАНОВИК, Я. С. ЛЯЛЬКА, Ф. І. СТЕБЛІН