Золотники, Теребовлянський район, Тернопільська область
Золотники — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Стрипи (ліва притока Дністра), за 25 км від районного центру, за 28 км від залізничної станції Микулинці-Струсів. Дворів — 702. Населення — 2406 чоловік.
Золотники — давнє поселення. Перша письмова згадка про нього датується 1459 роком. Село тоді входило до Теребовлянського повіту Руського воєводства. 1485 року Золотникам надано права міста. Але вони й далі лишалися містечком з невеликою кількістю торговців та ремісників — ковалів, бондарів, кравців, кушнірів, теслярів, шевців. Наприкінці XV — на початку XVI ст. збудовано кам’яний замок. У центрі містечка була торгова площа, де стояли будинки багатих міщан та крамниці. Через Золотники пролягав торговий шлях, який вів з Прикарпаття і Західного Поділля на схід.
Основну частину жителів містечка становили селяни, які мусили відбувати панщину, відробляти різні толоки, шарварки тощо. Крім цих повинностей, вони давали феодалові данину натурою та платили чинш грішми. В XVI ст. панщина досягла 2—3 днів на тиждень. Обтяжливими були для населення постої шляхетських військ. Селян примушували постачати жовнірам продукти, фураж, давати коней. Жителі Золотників не раз скаржилися на насильства і грабежі, що їх чинили жовніри.
Терпіли селяни й від частих нападів татарських орд. Вони грабували селян, забирали їх у полон, палили будівлі. Особливо великих спустошень зазнали Золотники під час нападу татар 1624 року.
Соціально-економічний та національно-релігійний гніт зумовлював загострення антифеодальної боротьби. Коли селянсько-козацькі полки, очолені Богданом Хмельницьким, восени 1648 року вступили до Галичини, багато місцевих жителів приєдналися до них. За їх участю селянсько-козацьке військо оволоділо досить укріпленим замком у Золотниках.
Народні маси Золотників брали участь і в русі опришків, центром якого в цей час став Теребовлянський повіт. Як зазначалося в документі 1657 року, опришки повіту так активізували свою діяльність, що жоден шляхтич не мав «безпечного переїзду від села до села».
Після придушення народних виступів ще більше посилився кріпосницький гніт. Зросли панщина, натуральні побори й грошова рента. Селянські господарства поділялися на кілька груп, залежно від кількості землі і наявності тягла. Парові відробляли влітку 4 дні панщини на тиждень, поєдинки — 2, піші — 2 дні влітку та один день взимку. Крім того, парові й поєдинки відбували гужову повинність або сплачували 6 злотих. Кожне господарство мусило давати на панський двір курей, яйця, кілька мітків пряжі.
1772 року Золотники підпали під владу австрійської монархії і входили до Підгаєцького повіту. Місцеві поміщики жорстоко визискували трудящих. Наприкінці XVIII ст. з 358 селянських дворів 261 мав менше 1 морга землі, 102 двори були безкінними. Залежно від категорії, до якої належало господарство, доводилося відробляти від 56 до 133 днів панщини. Великим тягарем були додаткові дні панщини, численні повинності і побори.
У 1810 році село в складі Тернопільського краю відійшло до Росії. Російська адміністрація дещо зменшила повинності селян, обмежила свавілля поміщиків. Місцеве населення прихильно ставилося до російських військ, допомагало їм охороняти шляхи і переправи через річку Стрипу, оскільки Золотники були прикордонним пунктом. У 1815 році містечко знову потрапило до Австрії.
Внаслідок важкого соціально-економічного становища, в якому перебували трудящі маси, зростала антифеодальна боротьба. Революція 1848 року змусила Габсбургів скасувати панщину. Значна частина землі залишилася в руках місцевого поміщика Серватовського. В його маєтку було 2064 морги орної землі, 352 морги лук і городів, 27 моргів пасовищ, 358 моргів лісу. В той же час 400 селянським господарствам належало 3047 моргів орної землі, 206 моргів лук і городів, 59 моргів пасовищ. Земля між ними розподілялася нерівномірно. 15 куркульським господарствам належало близько 750 моргів орної землі, майже всі пасовища, більшість лук. Ділянки селянської бідноти здебільшого знаходились у малородючій заболоченій місцевості. Значна частина селян мала лише присадибні ділянки або взагалі була безземельною. Позбавлені землі, вони змушені були на кабальних умовах орендувати її у місцевого поміщика, наймитувати за мізерну плату в панському фільварку чи у куркулів. Безземелля і малоземелля значної частини селян змушувало їх іти на заробітки в міста, емігрувати за океан. Землі розорених селян потрапляли до поміщика або куркулів. На початку XX ст. кількість орної землі у Серватовського зросла до 2769 моргів. Йому також належали гуральня і млин.
Під впливом буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. в Росії посилилася революційна боротьба безземельного й малоземельного селянства Золотників. У 1906 році сільськогосподарські робітники, які працювали у панському фільварку, відмовились косити хліб, вимагаючи збільшення плати. Серватовський звернувся до властей по військову допомогу. Виступ було придушено.
Селяни терпіли не лише від малоземелля і безземелля, але й від непосильних податків, особливо земельного, що встановлювався адміністрацією в залежності від можливого прибутку. Часто на догоду поміщикові зменшувався розмір прибутку від панської землі та завищувалися прибутки від селянської. Так, у 1912 році земельний податок з гектара панської землі становив 0,76 крони, а з селянської — 1,34 крони. За таким же принципом селяни платили і будинковий, церковний та інші податки. Зубожіння селян зростало й через постійне підвищення цін на предмети першого вжитку — гас, сірники, сіль та інше.
Власті не дбали про народну освіту. Однокласна школа в селі відкрилася лишев першій половині XIX ст., в 90-х роках вона була перетворена на двокласну, а в 1911 році — на чотирикласну.
В роки першої світової війни понад 150 чоловіків було мобілізовано до австрійської армії. Багато селянських господарств втратило працездатних чоловіків.
У серпні 1914 року в село вступили російські війська. У червні 1915 року село захопили частини австрійської армії. В результаті запеклих боїв у червні наступного року селом знову оволоділи російські війська і перебували тут до липня 1917 року. Під час боїв було зруйновано близько 100 будинків, млин, винокурню.
Заподіяні руйнування, конфіскації, свавілля австрійських військ погіршили становище трудящих. Настав голод, поширювалися різні епідемії. Все це призвело до зменшення кількості населення, якого в 1918 році налічувалося 2157 чоловік. У квітні 1918 року відбулася демонстрація протесту голодуючого населення проти антинародної політики австрійських властей.
Після розпаду австро-угорської монархії в листопаді 1918 року Золотники увійшли до складу т. зв. Західноукраїнської народної республіки. Трудящі вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння, виступали за возз’єднання з Радянською Україною. Але зунрівці захищали інтереси багатіїв. У липні 1919 року село загарбали війська буржуазно-поміщицької Польщі.
У серпні 1920 року червоноармійські частини 60-ї дивізії, що входили до складу 14-ї армії, переслідуючи ворога, вступили до Золотників. Зразу ж було створено ревком, головою якого став В. Гоца. Для підтримання порядку ревком організував загін міліції в складі 10 чоловік, провів облік панської землі, розгорнув підготовку до її поділу між малоземельними та безземельними селянами, оголосив запис добровольців до Червоної Армії.
Проте радість нового життя була недовгочасною. 18 вересня 1920 року радянські частини відступили за Збруч. Золотники знову захопили польські війська. Почалися переслідування, арешти. Окупанти вбили сільських активістів В. Олійника і Т. Якименка, кинули до в’язниці колишніх червоноармійців В. М. Забояка, В. Д. Гонту, що повернулися з фронту пораненими, відібрали у селян землю, одержану в результаті революційних перетворень, і повернули її поміщикові. Значну частину землі, яку селяни орендували, було передано осадникам. Для боротьби з революційним і національно-визвольним рухом польські власті розмістили в Золотниках поліцейську дільницю.
У 20—30-х роках у Золотниках діяло кілька дрібних промислових підприємств: водяний млин, каменоломня, цегельня та кустарні майстерні — шевська й кравецька. Основна маса населення займалася сільським господарством. За даними перепису 1921 року, з 3928 моргів усієї землі поміщикові належало 2404 морги кращих угідь. Використовуючи дешеву робочу силу, місцеві багатії спеціалізували свої господарства на розведенні великої рогатої худоби, свиней, збільшували посіви пшениці. Низька оплата праці, зубожіння народних мас, яке дедалі посилювалося, призводили до вимушеної еміграції за кордон. Селянська біднота, шукаючи заробітків, йшла також до Тернополя, Станіслава та інших міст, де дуже часто не знаходила роботи і поповнювала лави безробітних.
Соціально-економічний гніт доповнювався ще національним. Переслідувалася українська мова й культура. Українське населення Золотників, становлячи абсолютну більшість, не мало своєї школи.
Трудящі маси не мирилися з тяжким соціально-економічним гнітом, боролися за встановлення Радянської влади, за возз’єднання з Радянською Україною. Хоч у Золотниках не було місцевого осередку КПЗУ, але революційні ідеї поширювались серед селян членами осередків, які активно діяли в сусідніх селах — Раковці, Соснові, Гайворонці, Вишнівчику й позитивно впливали на піднесення революційної боротьби. Так, у березні 1930 року від час обшуку в одного з жителів села поліція знайшла відозву організації «Сельроб-єдність». У ній закликалося провести страйк проти наступу фашизму. Під впливом комуністичної пропаганди розгорнулася страйкова боротьба. У вересні 1934 року страйкували сільськогосподарські робітники місцевого фільварку. Страйкарі вимагали повернення на роботу звільненого робітника. Вони також домоглися виплати заробітної плати за час страйку.
В 1935 році українське населення села бойкотувало святкування ювілею Піл-судського, на вулицях було розкидано листівки із закликом створити єдиний антифашистський фронт.
Трудящі Золотників вірили, що вони доб’ються щастя і свободи. І цей час настав. Руку братерської допомоги їм подала Червона Армія у вересневі дні 1939 року. Як рідних братів зустрічали жителі села своїх визволителів. Зразу ж було створено селянський комітет. Народна влада, спираючись на підтримку трудящих, за короткий час встановила твердий революційний порядок. У жовтні 1939 року трудящі Золотників взяли активну участь у виборах до Народних Зборів Західної України.
Селянський комітет конфіскував 2685 моргів поміщицької, церковної та куркульської землі, сільськогосподарський реманент і передав їх незаможним селянам.
На початку січня 1940 року Золотники стали центром району. Почали працювати райвиконком, райком партії. Невдовзі утворилися первинні партійні і комсомольські організації.
Радянська держава подала велику допомогу трудящим села для перебудови господарства і життя на соціалістичних засадах. З багатьох місць країни сюди надходили будівельний ліс, покрівельні матеріали, сільськогосподарський реманент. Було створено MTС. Із східних областей України приїхали фахівці для роботи в медичних закладах, школах, бібліотеках. Було покінчено з безробіттям. Восени 1940 року відкрилася лікарня. В 1939 році розпочалося навчання в семирічній школі, де викладання велося рідною мовою. Було відкрито клуб, бібліотеку.
Цього року в селі утворився колгосп «Перше травня», головою якого було обрано місцевого селянина-бідняка, колишнього бійця Першої Кінної армії В. М. Забояка. До колгоспу вступило 57 селянських родин. Вже у першому році колективного господарювання селяни одержали значно вищий урожай, ніж раніше.
Чудові перспективи відкривалися перед жителями села на майбутнє, але здійсненню їх перешкодив напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну. З відходом частин Червоної Армії багато жителів села евакуювалося на схід. 5 липня 1941 року фашисти захопили Золотники. Тяжкими були роки окупації. Гітлерівці вбили 22 місцевих жителів, вивезли на примусові роботи у Німеччину 117 юнаків і дівчат.
У 1944 році, коли радянські війська переслідували відступаючого ворога, Золотники опинилися в зоні запеклих боїв, які тривали тут з 23 березня по 21 липня. В цих боях відзначився 4-й гвардійський танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Полубоярова. Особливо жорстокі бої точилися 5—7 квітня 1944 року. Під час одного з боїв на вузькій ділянці фронту Вага—Золотники ворог кинув у контратаку 36 танків, 3 самохідні гармати й 4 батальйони піхоти. Радянські воїни відбили ворожу контратаку. У цьому бою загинув Герой Радянського Союзу єфрейтор М. М. Мокрий, який разом з іншими бійцями знищив 4 ворожі танки.
21 липня 1944 року Золотники були остаточно визволені частинами 23-го стрілецького корпусу 60-ї армії. В боях за визволення села полягло 540 радянських воїнів, синів багатьох радянських народів. У центрі Золотників встановлено пам’ятник Герою Радянського Союзу М. М. Мокрому.
Зразу ж після визволення села 70 місцевих жителів пішли до лав Червоної Армії і мужньо билися за рідну землю. 29 з них віддали життя в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
Окупанти завдали Золотникам великих руйнувань. З 700 будинків уціліло лише 17. Було пограбовано майно, худобу. Довелося докласти великих зусиль, щоб у найкоротший строк залікувати рани, заподіяні війною. Велику допомогу в цьому надала держава. Жителі одержали будівельні матеріали, одяг, взуття, в село прибуло багато спеціалістів, насамперед, лікарі, вчителі. З 15 тис. кубометрів ділової деревини, відпущеної в грудні 1944 року районам області для відбудови та будівництва господарських і культурно-освітніх приміщень і житлового фонду, Золотниківський район одержав 1 тис. кубометрів.
Наприкінці 1944 року в селі вже працювали лікарня, початкова школа, бібліотека, було налагоджено випічку хліба, відкрито ковбасний цех. Набирало розмаху індивідуальне будівництво. До травня 1945 року закінчено організацію земельних громад у районі. Відновила роботу машинно-тракторна станція.
Однак фашистські прислужники — оунівські бандити й місцеві куркулі — ще довго намагалися перешкоджати відбудові народного господарства, затримати процес колективізації. Щоб залякати населення, бандити вдавалися до терору. Вони вбили чотирьох селян-активістів, у лютому 1946 року підпалили приміщення районного відділення зв’язку. Партійні та радянські органи, згуртувавши трудящих села, повели боротьбу проти бандерівців. До 1949 року з бандитизмом було покінчено.
Комуністи спрямували зусилля на те, щоб швидше відродити колгосп, роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання над індивідуальним. У січні 1949 року в селі організувалася сільськогосподарська артіль ім. XVI з’їзду КП(б)У, яку очолив В. М. Забояк, наступного місяця — колгосп «Перше травня». У 1950 році колгоспи злилися в один. В ньому об’єдналися 362 селянські господарства. Незважаючи на труднощі перших років існування, колгосп поступово міцнів. Краще використовувалася земля, більше вносилося мінеральних добрив. В обробітку землі, збиранні та обмолоті зернових значну допомогу подавала Золотниківська МТС.
Розгорталося й будівництво. Було споруджено ряд господарських приміщень. З’явилися перші передовики виробництва. 1953 року ланка І. В. Пекельної вібрала по 350 цнт цукрових буряків з га. Певних успіхів було досягнуто і в тваринництві. У 1957 році свинарка Г. В. Вівсяна одержала від кожної свиноматки по 21 поросяті. 1958 року її удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.
Протягом наступних років урожайність зернових зростала і в 1963 році становила 20,6 цнт, кукурудзи — 38 цнт з га. Цього року колгосп одержав нову назву «Дніпро».
Хорошими виробничими показниками завершили трудівники артілі восьму п’ятирічку. Врожайність зернових у 1970 році становила в середньому 25 цнт з га, озимої пшениці — 32 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 200 цнт молока й 63 цнт м’яса. Зростання громадського господарства дало змогу широко вести господарське будівництво. Лише за 1966—1971 рр. у колгоспі побудовано 8 тваринницьких та інших господарських приміщень, у т. ч. майстерню ремонту техніки, типовий тракторний стан, гараж. Для спеціалістів сільського господарства споруджено багатоквартирний житловий будинок. Тільки на житлове будівництво у 1970—1971 рр. колгосп витратив 37 тис. карбованців.
Яскравим показником зростання економіки колгоспу є неухильне підвищення оплати праці його трудівників. У 1960 році вартість одного людино-дня дорівнювала 2,14 крб., а в 1970 році — 4,12 крб. Неподільні фонди артілі зросли за 1960—1970 рр. з 39,5 тис. крб. до 724,5 тис. карбованців.
Золотим фондом колгоспу є його люди, які своєю невтомною працею множать громадське багатство. З часу організації колгоспу за високі виробничі показники 44 колгоспники удостоєні урядових нагород, у т. ч. 23 чоловіка — ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успіхи, досягнуті в роки восьмої п’ятирічки, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено колгоспницю буряківничої ланки О. Є. Богуш, орденом «Знак Пошани» — голову колгоспу Г. М. Сенькова, тракториста М. В. Коваля. Урядовими нагородами відзначено 6 передовиків соціалістичного змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, серед них орденом Трудового Червоного Прапора —тракториста М. В. Коваля, орденом «Знак Пошани» — ланкового Є. Г. Раковського.
1963 року був ліквідований Золотниківський район, село стало центром сільської Ради і ввійшло до складу Теребовлянського району.
З 1961 року в Золотниках працюють міжколгоспна будівельна організація, відділення «Сільгосптехніки», яке в 1969 році стало спеціалізованим підприємством ремонту зернових комбайнів для колгоспів трьох районів області — Теребовлянського, Козівського та Бережанського. Керуючого відділенням П. Ф. Здорованя нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 1972 року йому присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР. В ювілейному ленінському році за перевиконання виробничих завдань 29 передовиків відділення були відзначені урядовими нагородами.
Працюють у селі також цехи сільського споживчого товариства — ковбасний та безалкогольних напоїв, хлібопекарня, фабрика господарських товарів, цегельний завод. У 1972 році на підприємствах села було зайнято 572 робітники.
Колективи підприємств, змагаючись за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки, з честю виконали зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення СРСР. Достроково, до 20 грудня, підприємства завершили виробничі плани 1972 року. На 108,2 проц. виконав завдання другого року дев’ятої п’ятирічки колектив фабрики господарських товарів. Понад план було вироблено продукції на 170 тис. крб. Продуктивність праці порівняно з 1971 роком зросла на 4,5 проц. Найкращих показників в роботі домігся ударник комуністичної праці, токар відділення «Сільгосптехніки» В. Г. Мацала. За два роки дев’ятої п’ятирічки він виконав трирічне завдання. Урочисто відзначивши 50-річчя утворення СРСР, колективи «Міжколгоспбуду», фабрики господарських товарів, відділення «Сільгосптехніки» зобов’язалися план третього року дев’ятої п’ятирічки виконати до 15 грудня 1973 року.
У трудових досягненнях золотниківців провідну роль відіграли партійні організації, сільська Рада. На кінець 1972 року в селі налічувалося 107 комуністів, переважна більшість яких працює в сфері матеріального виробництва. Під їхнім керівництвом велику роботу проводять первинні комсомольські організації, які об’єднують 356 юнаків і дівчат. У складі сільської Ради 35 депутатів — робітників, колгоспників, службовців. Всі депутати, а також актив села входять до 7 постійних комісій. З ініціативи комісії шляхового будівництва та благоустрою впорядковано вулиці, закладено парк культури й відпочинку ім. М. М. Мокрого, введено в дію водопровід.
Значне місце в громадському житті села посідають профспілки, які об’єднують 1512 чоловік. В селі діють також 5 добровільних народних дружин, товариські суди, вуличні комітети, групи народного контролю.
Докорінно змінився побут жителів села, зріс їх матеріальний і культурний рівень. Майже в кожній хаті і квартирі — газ, холодильники, пральні машини, телевізори. 28 сімей мають власні автомобілі. Широкого розмаху набрало житлове будівництво. За післявоєнні роки споруджено 773 будинки індивідуальними забудовниками, 25 будинків зведено на державні кошти.
З кожним роком розширюється торговельна мережа. В 1972 році в Золотниках працювали 8 магазинів, 2 їдальні. їхній річний товарооборот досяг майже 3,5 млн. крб. Населення широко користується послугами побутового комбінату. В магазинах застосовуються нові форми торгівлі, шириться рух за високу культуру обслуговування населення. Ряд працівників торгівлі за зразкову роботу відзначено урядовими нагородами, а голову ССТ Б. С. Левка нагороджено орденом «Знак Пошани».
До 1939 року в селі не було жодного лікувального закладу. Тепер тут працюють лікарня на 105 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, аптека, дитячі ясла-садок на 70 місць, сезонні колгоспні ясла на 50 місць. Про здоров’я трудящих дбають 60 медичних працівників, у т. ч. 18 лікарів. Завдяки кваліфікованому обслуговуванню та профілактичним заходам в селі за останні роки значно зменшилася смертність серед дітей та дорослого населення, ліквідовано інфекційні захворювання. Кращу акушерку села Є. О. Фаріон у 1966 році нагороджено орденом Леніна.
Велике піклування виявляють Радянський уряд і Комуністична партія про людей, які перебувають на заслуженому відпочинку, а також про багатодітних матерів. Тільки в 1972 році держава виплатила пенсіонерам і багатодітним матерям понад 130 тис. карбованців.
Радянська влада відкрила трудящим Золотників широкий шлях до освіти. Колись про освіту селяни могли лише мріяти, тепер у селі немає жодної неписьменної людини, всі діти шкільного віку вчаться. Працюють середня школа (з 1948 року; й кілька класів вечірньої школи сільської молоді. У 1972/73 навчальному році в загальноосвітній школі навчалося 623 учні, працювало 37 учителів. 135 випускників школи здобули вищу освіту, працюють вчителями, лікарями, інженерами, агрономами тощо.
Педагогічний колектив, комсомольська та піонерська організації школи приділяють багато уваги інтернаціональному вихованню. З цією метою організовуються походи по місцях бойової слави, учні листуються з учасниками визволення Тернопільщини і села від німецьких окупантів. Зібраний матеріал дав можливість створити шкільний ленінський зал, кімнату дружби народів. Встановлено зв’язок
3 ленінськими музеями Москви, Ленінграда, Шушенського, а також міст Тампере, Праги, Варшави. На запрошення білоруських школярів група учнів села відвідала Брестську фортецю, побувала в школах міста. Вже протягом кількох років піонери підтримують зв’язки з своїми ровесниками з болгарського міста Варни та німецького міста Лейпціга.
З 1951 року діє будинок культури з заломна 250 місць, при якому працюють сім гуртків художньої самодіяльності: 3 хорові, танцювальний, драматичний, художнього читання, духових інструментів. Є кінотеатр на 255 місць. Значну культурно-освітню роботу проводять бібліотеки для дорослих і дітей, у фондах яких 1972 року налічувалося понад 40 тис. книжок. Піонери допомогли створити у бібліотеці кімнату бойової слави, де експонуються матеріали про участь жителів села у Великій Вітчизняній війні.
Бібліотека широко пропагує книгу, створила пересувний книжковий фонд і обслуговує трудящих безпосередньо на тваринницьких фермах, тракторному стані, підприємствах. В селі немає жодної сім’ї, яка б не передплачувала періодичних видань. У 1972 році на тисячу жителів припадало 1250 примірників газет і журналів.
Лекційно-пропагандистську роботу серед населення веде сільська первинна організація товариства «Знання», в якій налічується 59 лекторів. З 1969 року в селі працює народний університет педагогічних знань, яким керує вчитель комуніст К. І. Ковальчук.
Міцно входять у побут населення нові звичаї і свята. В селі щороку відзначають свята врожаю, «Серпа й Молота», День тваринника, вшановують ветеранів праці. Відбуваються також свята дружби, які свідчать про незламну братерську єдність народів Радянської держави. Реєстрація шлюбів та новонароджених проводиться в урочистій обстановці в кімнаті щастя.
В Золотниках народився Й. О. Купранець (1900—1953)—учасник революційного руху на Західній Україні, секретар Львівського окружного комітету КПЗУ в 1930 році, активний борець з фашизмом, автор ряду статей з історії революційного руху на Західній Україні.
За своє повнокровне, радісне життя трудящі Золотників дякують рідній Комуністичній партії та Радянському урядові, які ведуть радянський народ до комуністичного майбутнього.
В. В. ГРАЕОВЕЦЬКИЙ, М. П. ТОПЧІЙ, В. І. ШЕВЧУК, В. О. ЩЕСЮК