Тернопіль сьогодні
Планом 9-ї п’ятирічки передбачено дальше розширення діючих підприємств та будівництво ряду нових — машинобудівної, електротехнічної, легкої та харчової промисловості. Буде споруджено кілька нових заводів, зокрема, вторинного алюмінію, тракторних деталей, сантехнічного обладнання тощо. Значно збільшиться потужність головного підприємства виробничого об’єднання «Ватра», заводу штучної шкіри, виростуть нові цехи на комбінаті «Будіндустрія», авторемонтному і цегельному заводах, м’ясокомбінаті тощо. Пусковим об’єктом третього, вирішального року 9-ї п’ятирічки буде повністю реконструйований у 1973 році комбайновий завод. Замість дворядкових бурякокомбайнів він випускатиме самохідні, шестирядкові КС-6, які працюватимуть у комплексі з гичкозбиральними машинами БМ-6. Комбайн збиратиме за один день урожай з площі 15 га, замість 2—2,5 га, які були під силу дворядному комбайну.
Наприкінці 1970 року в місті розгорнулось соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС. Працівники промисловості достроково виконали виробничі програми IV кварталу 1970 року та І кварталу 1971 року. Понад завдання реалізовано промислової продукції на суму 1850 тис. крб.
Робітники, інженерно-технічні працівники і службовці міста розгорнули активну роботу по виконанню рішень XXIV з’їзду КПРС. Особливо відзначилися бригадир комплексної бригади «Житлобуд» О. І. Шимків, слюсар головного підприємства виробничого об’єднання «Ватра» Ф. Є. Світовий, водій автомашини Д. І. Скрипник, швея швейної фабрики В. Г. Том’як, слюсар комбайнового заводу депутат Верховної Ради Української РСР В. М. Горішній та багато інших. Вони взяли на себе підвищені зобов’язання і з честю їх виконують. Трудящі міста широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання 9-ї п’ятирічки. Готуючи гідну зустріч 50-й річниці утворення СРСР, вони достроково виконали виробничі завдання перших двох років п’ятирічки. За цей час обсяг промислового виробництва збільшився на 34,6 проц., реалізації продукції — на 32,3 проц., продуктивність праці підвищилася на 12,7 проц. У 1972 році капітальні вкладення в промисловість міста становили 46,7 млн. крб. На кінець року в Тернополі випускали продукцію 44 промислові підприємства, на яких було зайнято близько 25 тис. робітників, службовців та інженерно-технічних працівників. Це значно більше, ніж було робітників на промислових підприємствах всього Тернопільського воєводства за часів буржуазно-поміщицької Польщі.
За Радянської влади докорінно змінилися умови життя і праці робітників, зріс їх культурно-технічний рівень. Далеко за межами області відоме ім’я одного із знатних будівельників Тернополя, Героя Соціалістичної Праці О. І. Шимкова. Змалку довелося йому, сироті, заробляти на хліб, гнути спину на поміщика, багатіїв. Тільки після 1939 року опанував він професію теслі, про яку завжди мріяв. У роки Великої Вітчизняної війни був на фронті, а після тяжкого поранення на білоруській землі працював у радянському тилу. Коли Червона Армія визволила Тернопіль, повернувся до рідного міста. З того часу — майже три десятиліття — О. І. Шимків на риштуваннях будов. Важко знайти в місті споруду, в зведенні якої не брав би він участі. Закоханий у свою професію, він весь час підвищує кваліфікацію. Знатний робітник-новатор зумів прищипити любов до будівельної справи і своїм синам Володимиру та Бориславу. Після закінчення десятирічки вони спочатку пройшли трудову школу поруч з батьком, а вже потім влилися в інші робітничі колективи. Середній син Любомир — студент фізико-математичного факультету педагогічного інституту, але й для нього батько — найвищий авторитет, людина, на яку він рівняється, з якої бере приклад.
Предметом особливої турботи партійних і радянських органів у післявоєнні роки стало житлове будівництво. Ще 1951 року в місті налічувалось всього 33,7 проц. довоєнної житлової площі, 650 сімей проживали в 137 аварійних будинках. Спираючись на велику допомогу, яку подавали Комуністична партія і Радянський уряд, будівельники з року в рік нарощували темпи житлового будівництва. Якщо в 1950 році на будівництво житла витрачено 14 млн. крб., то 1955 року — 41,4 млн. крб. З 1958 року місто почало забудовуватися багатоповерховими житловими будинками. У відповідності з генеральним планом здійснювалася забудова центру міста — проспекту Карла Маркса, вулиці В. І. Леніна, площі Свободи. Виникли нові житлові масиви «Дружба» та «Східний». За післявоєнний час здано понад півмільйона квадратних метрів житла. Квартир споруджено набагато більше, ніж за всю попередню кількавікову історію міста. Лише протягом восьмої п’ятирічки будівельники здали 318,2 тис. кв. метрів житлової площі. На 1 січня 1973 року житловий фонд міста становить 1083,1 тис. кв. метрів. На 9-у п’ятирічку заплановано спорудити 237 тис. кв. метрів.
Сучасний Тернопіль — місто широких вулиць, площ, скверів. Міська Рада депутатів трудящих постійно дбає про поліпшення комунального господарства. Тільки з 1968 по 1970 рік протяжність міського газопроводу збільшилась на 37,5 км, водопроводу — більше як на 20 км, каналізаційної мережі — на 16 км. Будується новий потужний водопровід.
Багато уваги приділяється благоустрою міста. З 1951 року почалося спорудження озера і насадження парку культури й відпочинку поблизу нього. Протягом двох років трудящі міста методом народної будови насадили 16 га парку. Після перекриття р. Серету утворилося озеро площею 400 га, яке стало улюбленим місцем відпочинку населення. Місто потопає в зелені. На його вулицях і площах ростуть крислаті липи, клени, каштани, тополі. За ініціативою міської комсомольської організації на площі понад 200 га закладено парк. Побувавши у Тернополі у 1972 році, професор А. Смакула із США записав у книзі відгуків: «Після 50 років я відвідав Тернопіль. Які великі зміни! Всюди багато зелені, квітів. Місто чисте, околиці забудовані. Люди добре одягнені, харчів доволі. Часу було мало, щоб усе оглянути, але вже й за короткий час я бачив усюди великий прогрес».
Чимало зроблено для поліпшення побутового обслуговування трудящих. У Тернополі діють фабрика індивідуального пошиття одягу, хімічної чистки, побуткомбінат, телеательє та ін.— всього 8 спеціалізованих підприємств, багато ательє, майстерень та приймальних пунктів, які надають населенню понад 250 видів різних послуг.
Значно розширилася торговельна мережа міста. Якщо на початку 1966 року діяв 201 магазин на 619 робочих місць, то в 1971 році їх кількість зросла до 280 на 1036 робочих місць. До послуг жителів міста 137 підприємств громадського харчування, в т. ч. 36 їдалень, 8 кафе, 7 ресторанів. Тільки за восьму п’ятирічку кількість посадочних місць у системі громадського харчування подвоїлась.
За роки Радянської влади неухильно зростає матеріальний добробут трудящих. Одним з його важливих показників є збільшення обсягу товарообороту. Якщо 1951 року він становив 12,8 млн. крб. (в новому масштабі цін), то в 1970 році — 101,7 млн. крб., тобто зріс у 8 разів, а тим часом населення міста за ці роки збільшилося у 3 раза.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування населення. У 1972 році в місті працювало 18 лікувальних закладів. За післявоєнний час число ліжок у лікарняних закладах зросло в 20 разів. Тільки 1970 року почав діяти новий п’ятиповерховий корпус пологового будинку та два корпуси психоневрологічного диспансеру. На східній околиці міста розкинулось медичне містечко обласної лікарні на 600 ліжок, поліклініка й станція переливання крові. Про здоров’я трудящих турбуються 751 лікар та 1411 працівників з середньою медичною освітою.
Відрадні зміни сталися в розвитку освіти й культури. З року в рік зростала матеріальна база шкіл, збільшувалися асигнування на народну освіту. Особлива увага приділяється будівництву нових шкіл. За післявоєнні роки в місті за типовими проектами побудовано приміщення 10-ти середніх шкіл. Реконструйовані старі шкільні приміщення. Кожна школа має спортивний зал для занять фізкультурою, предметні кабінети та майстерні, де провадяться заняття з трудового виховання. Якщо в 1960/61 навчальному році в місті працювало 11 загальноосвітніх шкіл (без шкіл робітничої молоді), у т. ч. 9 середніх та 2 семирічні, де навчався 7051 учень, то в 1972/73 навчальному році їх було 16, охоплювали вони 15 400 учнів. Великим досягненням був перехід у 1959 році всіх шкіл на однозмінне навчання. Зростав кількісно і якісно учительський колектив. У 1960/61 навчальному році в школах працювало 397 учителів. Майже половина їх мала вищу освіту; у 1972/73 навчальному році в школах міста було понад 900 учителів, з них 720 з вищою педагогічною освітою.
Багато робиться в місті для позашкільного виховання молодого підростаючого покоління. Працюють палац піонерів, дитяча спортивна школа, дитяча технічна станція, станція юних натуралістів. У ювілейному 1970 році діти й молодь одержали чудовий подарунок — фізкультурний комплекс із закритим плавальним басейном.
Велика увага приділяється дошкільному вихованню дітей. Якщо за часів буржуазно-поміщицької Польщі у місті не було дошкільних закладів, то тепер у 24 дитячих садках виховується понад 3 тис. дітей, працює понад 300 вихователів, переважно з вищою спеціальною освітою.
4 професійно-технічні училища, де щорічний прийом понад дві тисячі чоловік, готують спеціалістів для роботи на бавовняно-прядильному комбінаті, будівельників різних спеціальностей, кравців, шевців, слюсарів для ремонту побутового обладнання. Лише за восьму п’ятирічку профтехучилища міста підготовили 4470 робітників високої кваліфікації.
В Тернополі є три середні спеціальні навчальні заклади — технікум кооперативної торгівлі, музичне училище імені С. Крушельницької і технікум радянської торгівлі.
У радянський час Тернопіль став містом студентської молоді. Тут працюють чотири вищі навчальні заклади — медичний, педагогічний, фінансово-економічний інститути та філіал Львівського політехнічного інституту. У вузах міста навчається понад 11 тис. студентів, працює 24 доктори і 216 кандидатів наук. Лише в медичному інституті, відкритому ще в 1957 році, у 1972/73 навчальному році здобували освіту близько 2500 студентів. На 34-х кафедрах працює 276 викладачів, серед них 22 доктори та 142 кандидати наук. За час своєї роботи інститут випустив близько З тис. лікарів. До послуг студентів бібліотека, що налічує 160 тис. томів літератури, спортивний комплекс, будинок відпочинку, де одночасно зміцнюють здоров’я 150 чоловік.
1969 року з Кременця в Тернопіль переведено педагогічний інститут, на його стаціонарному й заочному відділеннях навчається понад 3 тис. студентів. За післявоєнний час інститут випустив 8600 педагогів.
З 1 січня 1971 року на базі факультету Київського інституту народного господарства розгорнув роботу фінансово-економічний інститут, що готує економістів-фінансистів широкого профілю. У 1972/73 навчальному році тут на денному, вечірньому й заочному відділеннях навчалося понад 4 тисячі студентів.
У 1960 році відкрився загальнотехнічний факультет Львівського ордена Леніна політехнічного інституту з механічним (денне, вечірнє і заочне відділення) і загальнотехнічним (вечірнє і заочне відділення) факультетами. Тут навчається понад 2 тис. студентів.
Тернопіль відомий чималими здобутками в культурному будівництві. У кожному житловому районі, на великому підприємстві чи в профспілках є центри культурно-освітньої роботи, а саме: 4 будинки культури, 7 клубів, 6 державних та 15 профспілкових бібліотек з книжковим фондом близько 300 тис. томів. Серед 70 колективів художньої самодіяльності сім лауреатів республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва. Академічній хоровій капелі будинку культури «Будівельник», хору бавовняного комбінату та хору працівників народної освіти присвоєно високе звання народних колективів.
В місті — 6 кінотеатрів, в т. ч. один широкоформатний; в їх залах та в будинках культури кінофільми одночасно можуть дивитися 4 тис. чоловік.
Напередодні 40-ї річниці Великого Жовтня обласний музично-драматичний театр одержав нове приміщення, споруджене за проектом архітекторів І. Д. Михайленка, В. І. Новикова та Д. С. Чернова. Творчі досягнення театру відомі далеко за межами республіки. Тут працюють народні артисти УРСР Я. Т. Геляс, С. І. Оніпко, заслужені артисти УРСР С. В. Коваль, Г. Т. Авраменко, І. Є. Биков, П. Т. Ластівка, заслужений діяч мистецтва С. І. Данилишин. В місті є обласна філармонія, а при ній — ансамбль танцю «Надзбручанка», який користується великою популярністю.
З кожним роком у місті більшає спортивних споруд. Стадіон «Будівельник», палац спорту, дві спортивні школи, 5 тенісних кортів — постійні місця для занять і змагань з усіх видів спорту. Великого поширення набули такі популярні види спорту як лижі, хокей, класична боротьба, водно-моторний і парусний. Далеко за межами області відомі імена кращих спортсменів І. В. Владимирової, що в лютому 1971 року виграла Кубок СРСР на лижних гонках, А. Л. Лосева — кандидата до Олімпійської збірної з класичної боротьби, В. Д. Дем’яного — призера СРСР з класичної боротьби та інших. Післявоєнного часу Тернопіль став місцем міжнародних спортивних зустрічей. 1958 року тут побували спортсмени з Угорщини, Болгарії, Польщі, 1970 року відбулася міжнародна зустріч з важкої атлетики, 1971 року — матчеві зустрічі з класичної боротьби між командами Москви, Тбілісі й Мінська. З 1967 року в місті провадяться традиційні турніри з класичної боротьби серед юнаків на приз обласної комсомольської газети «Ровесник». В них беруть участь команди областей, союзних республік, також Москви й Ленінграда. З 1969 року проходять турніри з вільної боротьби на приз ім. Героя Радянського Союзу І. Ф. Бугайченка за участю команд союзних республік, Москви й Ленінграда.
Велику увагу партійні й радянські органи приділяють питанням ідеологічного виховання трудящих. Лекційну пропаганду в місті ведуть понад 1300 лекторів. Ленінські читання, тематичні вечори, науково-теоретичні конференції, ленінські суботи, дні науки стали невід’ємною рисою життя трудящих. З 1953 року в місті працює вечірній університет марксизму-ленінізму. На початку 1971 року завершено спорудження будинку політичної освіти обкому і міськкому КП України з лекційним залом на 650 місць.
На підприємствах, будовах, в установах, навчальних закладах широко практикуються вечори цікавих зустрічей та різні форми виховання на революційних, бойових і трудових традиціях партії і народу. В цій роботі активну участь беруть керівники підприємств, установ, передовики виробництва, учасники громадянської та Великої Вітчизняної воєн. У багатьох організаціях вивчають і пишуть історію своїх колективів, створюють музеї, кутки, стенди бойової і трудової слави. Ініціатором цього чудового почину був партком локомотивного депо станції Тернопіль. Заснований тут музей трудової слави став центром масово-політичної роботи серед робітників підприємства.
В Тернополі свято бережуть історико-революційні й історичні пам’ятники. На будинку № 5 по вулиці Карла Маркса, де в 1920 році працював Центральний Комітет Комуністичної партії Східної Галичини, та на будинку № 6 по вулиці Шевченка, де містився Галревком, встановлені меморіальні дошки. Як архітектурний пам’ятник минулого охороняються законом старовинна фортеця (нині тут розміщені спортивні організації), споруджена в середині XVI ст., та Воздвиженська церква, побудована 1540 року (обидві споруди реставровані в 60-х роках), костьол домініканців (середина XVIII ст.), церква Різдва зведена на початку XVII століття.
Тернопільчани шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за визволення міста від фашистських загарбників. Іменами героїв, які визволили Тернопіль, названо вулиці міста. В школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах створені музеї і кімнати бойової слави, де зібрано багато документів про героїчні подвиги визволителів Тернополя. 1959 року при в’їзді до міста з боку Львова встановлено дев’ятнадцятиметровий обеліск на честь воїнів-визволителів, у травні 1969 року на новому житловому масиві «Дружба» поставлено на п’єдестал танк Т-34, 9 травня 1970 року в міському парку відкрито меморіал Слави визволителям та запалено вічний вогонь. У грудні 1972 року на вулиці Леніна встановлено високий постамент, а на ньому — літак — на честь льотчиків, які відзначилися в боях за визволення Тернополя.
В листопаді 1967 року на честь 50-річниці Великого Жовтня на площі Свободи відбулось урочисте відкриття пам’ятника засновникові Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. З великою любов’ю трудящі міста, молодь, піонери й школярі віддають шану вождеві трудящих усього світу.
Усіма ділянками багатогранного життя керують міська партійна організація та міська Рада депутатів трудящих. За післявоєнні роки партійна організація кількісно і якісно зросла і на 1 січня 1973 року налічувала 275 первинних партійних організацій, що об’єднували 8233 члени КПРС та 440 кандидатів у члени КПРС. Комуністи виступають ініціаторами всіх передових починань, відіграють авангардну роль на виробництві, очолюють рух за комуністичне ставлення до праці, провадять велику виховну роботу серед населення. Під керівництвом міськкому партії працює комсомольська організація, на обліку в якій перебувають понад 26 тис. членів ВЛКСМ, об’єднаних у 218 первинних організаціях. Більшість виробничих колективів становить молодь. Так, на бавовняно-прядильному комбінаті, головному підприємстві об’єднання «Ватра», комбайновому заводі, заводі штучної шкіри, фарфоровому та інших близько 80 проц. робітників становить молодь. Комсомольсько-молодіжні бригади ведуть наполегливу боротьбу за підвищення якості продукції, економію сировини й матеріалів, впровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки.
Велику роботу в галузі господарського й культурного будівництва здійснюють депутати міської Ради депутатів трудящих. До міської Ради обрано 262 депутати, з них 119 жінок. Серед депутатів — 133 члени і кандидатів у члени КПРС та 48 комсомольців. Переважна більшість депутатів — 160 чоловік — безпосередньо працює на виробництві. Міська Рада має широкий актив. У 14 постійних галузевих комісіях — близько 500 чоловік. Для поліпшення керівництва промисловими підприємствами, комунально-побутовими закладами створено 12 депутатських груп, з них 7 на великих підприємствах і 5 територіальних при житлово-експлуатаційних конторах та домоуправліннях. Робота депутатських груп сприяє зміцненню зв’язків з виборцями, посиленню ролі й рівня організаторської роботи депутатів на виробництві та у виборчих округах.
З кожним роком зростає бюджет міста. У 1973 році його затверджено в сумі 10 780 тис. крб. (у 1945 році — 835,8 тис. крб.), з них понад 3 млн. крб. на народну освіту, 4 390 тис. на охорону здоров’я.
Добрий старт узяли трудящі Тернополя в третьому, вирішальному році 9-ї п’ятирічки. Соціалістичне змагання за успішне втілення в життя історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС стало справді всенародним. Кожний виробничий колектив узяв на себе підвищені соціалістичні зобов’язання. Тернопільці постійно відчувають батьківське піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про дальше зростання й розквіт рідного міста. Вони докладають багато зусиль, уміння й енергії, щоб своєю самовідданою працею зробити гідний вклад у всенародну справу побудови комуністичного суспільства в нашій країні.
М. В. СОКОЛОВ, Ф. Ф. ЧЕРНЯВСЬКИЙ