Тернопіль у роки Великої Вітчизняної війни
Натхненна вільна праця трудящих була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянську країну. Мужньо стримували натиск чисельно переважаючих фашистських військ воїни Червоної Армії. Але сили були нерівні. 2 липня 1941 року частини Червоної Армії залишили Тернопіль.
З перших днів окупації почалися масові облави, арешти, жителів силоміць вивозили до Німеччини. В листопаді 1941 року з тернопільської біржі праці було відправлено на примусові роботи до Німеччини понад 7 тис. чоловік.
За час окупації міські околиці перетворилися на мертву пустелю, оточену кільцем могил. Людською кров’ю була полита земля в Петриківському та Янівському лісах, де гітлерівські душогуби по-звірячому закатували тисячі громадян. Особливо вони переслідували комуністів, комсомольців, радянських активістів. Кати знищували також представників радянської інтелігенції. За час тимчасової окупації Тернополя було замордовано 437 учителів, інженерів, лікарів. Усього фашисти вбили в місті 28 тис. мирних жителів.
Понад 33 місяці жителі Тернополя були під ярмом фашистської окупації. За цей час населення міста зменшилося на дві третини. Гітлерівцям в усьому прислужували українські ‘буржуазні націоналісти. Запроданці служили в поліції, міській управі, на біржі праці, брали участь у масових стратах радянських людей.
Окупанти планомірно знищували промисловість міста. З 8 липня 1941 до 15 квітня 1944 року вони демонтували й вивезли обладнання 29 промислових підприємств. Були зруйновані м’ясокомбінат, тютюнова та меблева фабрики, фабрика музичних інструментів, обозний і два цегельні заводи, залізничне депо та інші підприємства.
Трудящі Тернополя не схилили голови перед загарбникими та їх прислужниками — українськими буржуазними націоналістами. Населення саботувало економічні й воєнні заходи фашистських властей — не виконувало їх наказів, не платило податків, не виходило на роботу, ухилялося від виїзду до Німеччини.
Хоч і тяжко було, але тернопільці не втрачали надії на визволення, вірили в перемогу над ворогом.
На початку березня 1944 року війська 1-го Українського фронту вступили в межі Тернопільської області.
Тернополю гітлерівське командування надавало великого значення. Тому в районі міста гітлерівці зосередили значні сили.
Визволення Тернополя покладалось на війська 60-ї, 1-ї гвардійських армій, 3-ї гвардійської і 4-ї танкової армій. Здійснивши важкий марш по бездоріжжю і подолавши опір ворога, радянські воїни оточили фашистський гарнізон — 12 тис. солдатів з 145 гарматами. Ворог створив навколо міста систему оборонних споруд. Гітлер вимагав будь-що утримати місто, обіцяючи за це солдатам і офіцерам високі нагороди. Солдатів штрафних батальйонів в разі успіху обіцяв помилувати. Щоб підбадьорити війська, посилено поширювалися чутки, нібито на допомогу обложеному гарнізону поспішають великі танкові сили. Справді, ворог неодноразово намагався прорватися до Тернополя, вдаючись до запеклих атак проти 23-го стрілецького корпусу.
Радянські війська, що оточили гарнізон ворога, пред’явили йому ультиматум про здачу, який було відхилено. Тоді наші війська почали готуватися до штурму міста. 25 березня сюди були підтягнуті 94-й стрілецький корпус (99-а і 117-а гвардійські стрілецькі дивізії) та 4-й гвардійський танковий корпус. Більш як півмісяця тривали запеклі бої з оточеним ворогом. 31 березня війська 15-ї, 94-ї стрілецьких дивізій та 4-го танкового корпусів увірвалися в місто з півночі, сходу й півдня. 12 квітня радянські війська після артилерійської підготовки і удару авіації почали штурм центральної частини міста. Через два дні головні сили ворожого гарнізону були знищені. 16 квітня закінчилася ліквідація його залишків.
У боях за місто радянські воїни виявили масовий героїзм. Ударна група танків під командуванням 23-річного гвардії лейтенанта Бориса Кошечкіна однією з перших увірвалася в місто. Його танк був підбитий снарядом, але танкіст не розгубився. Кількома влучними пострілами він вивів з ладу ворожий бронепоїзд, з пошкодженого танка пересів на самохідну гармату й продовжив бій. Визволяючи Тернопіль, гвардії лейтенант Борис Кошечкін особисто підбив 2 танки, знищив 70 автомашин, батарею протитанкових гармат, а танкісти, якими командував відважний радянський офіцер, знищили 6 ворожих танків, 18 бронетранспортерів, 23 гармати, близько 300 солдатів і офіцерів противника. За мужність і вміле керівництво танковою групою Б. Кошечкіну Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Екіпаж самохідної гармати молодшого лейтенанта Г. В. Танцорова підбив три ворожі танки, знищив батарею протитанкових гармат, 15 бронетранспортерів, 85 автомашин. Фашистам вдалося підбити самохідну гармату Танцорова. Відважний командир спрямував палаючу машину на ворожі вогневі точки. Весь екіпаж — командир Г. В. Танцоров, механік-водій старший сержант О. В. Кудренко, наводчик сержант І. І. Конін і заряджаючий рядовий В. Л. Єрмаченко — загинув смертю героїв. За цей подвиг Г. В. Танцоров посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Дев’ятнадцятирічний комсомолець А. П. Живов повторив подвиг Матросова. Одним з важливих опорних пунктів фашистів у центрі міста була в’язниця. Воїнам Червоної Армії довгий час не вдавалося оволодіти нею — заважала вогнева точка в будинку за 100 метрів на північ. Знищити її взявся А. Живов. Двічі під прикриттям рушнично-кулеметного вогню штурмової групи він наближався до амбразури, закидаючи її пляшками з запальною рідиною, проте обидва рази гітлерівці гасили пожежу. Боєць втретє вирішив здійснити сміливу операцію, але на шляху до ворожої точки був поранений. Долаючи біль, він кинувся на амбразуру, закривши її своїм тілом. Кулемет замовк. Штурмова група оволоділа будинком. За цей подвиг А. П. Живову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Мужність і героїзм у боях за визволення Тернополя виявили також двічі Герої Радянського Союзу Н. Д. Гулаєв та А. В. Ворожейкін, Герої Радянського Союзу 3. І. Макаров, Т. Ф. Філіпов, М. О. Монетов, В. І. Гамаган, В. І. Мішустін, В. Ф. Зуділов та багато інших. Після визволення Тернополя три дивізії і три бригади дістали найменування «Тернопільських».
Місто лежало в руїнах. Не тільки проїхати, пройти вулицями було неможливо. Промислові підприємства спалені або пограбовані. З 4211 довоєнних житлових, адміністративних і культурно-побутових будинків 2490 були зруйновані дощенту, а решта потребувала капітального ремонту. З 11 шкіл уціліли лише 2. Не працювали водопровід, каналізація. В перші дні після визволення міста в ньому налічувалося трохи більше тисячі мешканців.