Тернопільська область у роки Великої Вітчизняної війни
Мирну творчу працю трудящих Тернопільщини, які вже пізнали радість вільного життя, перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. Як і всьому радянському народові, їм довелося пройти ще через одне велике випробування — війну.
Комуністи й комсомольці, робітники, селяни, інтелігенція, згуртовані навколо обласної партійної організації, здійснювали першочергові заходи, спрямовані на розгром ворога — надавали допомогу Червоній Армії, перебудовували життя на воєнний лад, відправляли у глибокий радянський тил державні цінності, організовували цивільну оборону. Багато комуністів і комсомольців добровільно влилися в ряди Діючої армії.
Тернопіль одним з перших зазнав удару гітлерівської військової машини. Мужньо стримували натиск чисельно переважаючих фашистських військ бійці 6-ї армії під командуванням генерала І. М. Музиченка, що обороняли підступи до Тернополя. Але сили були нерівні. Після тяжких оборонних боїв 2 липня 1941 року частини Червоної Армії залишили місто.
Протягом останніх днів червня й початку липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували територію Тернопільської області. Південну й центральну частини вони включили до т. зв. генерал-губернаторства під назвою «дистрикт Галичина», а Кременецький, Шумський, Лановецький і частину Збаразького районів — до т. зв. рейхскомісаріату Україна. Концентраційні табори, в’язниці, гестапівські катівні, де гітлерівці знищували тисячі людей, насамперед комуністів, комсомольців і безпартійних активістів,— такі «порядки» запровадили фашистські недолюдки. Усього за період тимчасової окупації на території Тернопільщини фашистські загарбники знищили 278 772 чоловіка, в т. ч. 256 040 мирних жителів та 22 732 радянських військовополонених. Місцями найбільш масових страт були Петриківський і Янівський ліси поблизу Тернополя, де гітлерівці знищили понад 28 тис. чоловік, військовий тир у Кременці, де розстріляно 13 тис. радянських громадян, подвір’я в’язниці й кладовище в м. Чорткові, де розстріляно 13 тис. чоловік. На примусові роботи до Німеччини гітлерівці вивезли з Тернопільщини 164 046 юнаків та дівчат.
Ганебною була роль уніатської церкви, і зокрема її глави митрополита Шептицького, у роки Великої Вітчизняної війни. З розкритими обіймами зустріло уніатське духовенство німецько-фашистських загарбників, з церковних амвонів прославляло воно фашистів, било поклони за їх перемогу у війні, заявляючи, що «Гітлер — божий вождь і та війна — то є війна божа». Разом з українськими буржуазними націоналістами уніатські попи, які служили в парафіях Тернопільської області, допомагали гітлерівцям запроваджувати «новий порядок» — формували т. зв. українські комітети, а подекуди й очолювали їх, сприяли вивезенню багатьох тисяч людей на фашистську каторгу. Уніатські священики на чолі з митрополитом Шептицьким були організаторами дивізії CС «Галичина», яка використовувалася головним чином для каральних експедицій проти населення. Уніатські священики перетворилися на фашистських прислужників. Відомі факти їхнього співробітництва з німецькою розвідкою. Під час сповідей вони випитували віруючих про настрої односельців, потім виказували гестапівцям радянських патріотів. Співробітництво уніатської церкви з фашистською Німеччиною остаточно викрило греко-католицьке духовенство як ворога українського народу.
Окупанти віддали адміністративне керівництво селами в руки буржуазно-націоналістичних запроданців, за активною допомогою яких вони ліквідували колгоспи та відібрали в бідняків і середняків передану їм у 1939 році землю. Колишнім поміщикам німецької, австрійської та української національностей, прибулим сюди, окупанти повернули маєтки. На базі окремих господарств були створені т. зв. державні господарства («лігеншафти»).
Трудящі Тернопільщини, які після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною в складі СРСР відчули справжню радість життя, не стали на коліна перед загарбниками. Сотні робітників, колгоспників, представників трудової інтелігенції вже з перших днів війни пішли до лав Червоної Армії і пліч-о-пліч з синами великого російського та інших братніх радянських народів зі зброєю в руках відстоювали честь і незалежність своєї соціалістичної Батьківщини. На території області розгорнулась підпільна й партизанська боротьба. Для роботи в підпіллі обком КП(б)У залишив велику групу працівників з числа партійно-радянського активу. Активну діяльність розгорнув у тилу ворога голова виконкому Микулинецької районної Ради депутатів трудящих Я. А. Кравченко. Під його керівництвом з вересня 1941 року по березень 1943 року в Микулинецькому районі діяла підпільна патріотична організація «Вуйко» та її бойова група «ОРТ», що об’єднувала понад 30 патріотів. Підпільники нападали на невеликі ворожі гарнізони, виводили з ладу лінії зв’язку, мости, вели активну агітаційну роботу серед населення. 18 березня 1943 року керівники організації «Вуйко» потрапили в засідку. В нерівному бою з фашистами Я. А. Кравченко загинув.
Більшість підпільників потрапила до в’язниці, а згодом була знищена у фашистських таборах смерті.
В Гусятинському й Копичинському районах діяла підпільна антифашистська група під керівництвом колишнього завідуючого партійним кабінетом Підгаєцького райкому партії М. М. Погоди. Підпільники поширювали зведення Радянського інформбюро, провадили агітаційну роботу серед населення, закликали радянських людей саботувати здачу хліба німцям, допомагали військовополоненим та втікачам з полону.
З липня 1942 року по березень 1943-го активно діяли підпільні антифашистські групи в селах Старій Гуті й Руській Гуті Шумського району. їх очолювали радянські військовослужбовці, що втекли з фашистського полону, В. Г. Беляев, О. М. Артамонов, П. С. Козлов. В селі Кутах цього ж району діяла підпільна група, якою керував 3. І. Бондарук, до війни секретар сільської комсомольської організації. Підпільники здійснювали сміливі напади на ворожі загони, що займалися заготівлею продуктів, знищували склади боєприпасів і продовольства, громили поліцейські дільниці.
Діяльність патріотичних груп на Тернопільщині посилилась завдяки перемогам Червоної Армії та рейду партизанського з’єднання С. А. Ковпака в Карпати влітку 1943 року, під час якого було проведено велику масово-політичну роботу серед населення. Загони проходили територією Шумського, Лановецького, Збаразького, Підволочиського, Гусятинського, Чортківського та інших районів. Трудящі області допомагали партизанам знешкоджувати фашистів та їх пособників — українських буржуазних націоналістів, які служили в поліції, каральних загонах. Під час Карпатського рейду чимало трудящих області влилось у партизанські загони.
За роки тимчасової окупації гітлерівці заподіяли величезних збитків народному господарству й населенню Тернопільщини. Вони повністю або частково знищили 200 сіл, зруйнували 21 167 житлових будинків. Було зруйновано господарства всіх 529 колгоспів, забрано в Німеччину понад 21 тис. коней, 7 тис. корів, 5,5 тис. свиней, близько 5 тис. овець і кіз, розграбовано сільськогосподарський інвентар. У населення окупанти пограбували 22 780 коней, близько 32 тис. корів, 1155 тис. цнт зерна тощо.
З особливою жорстокістю фашисти руйнували все, що було надбанням радянської соціалістичної культури. Вони знищили або пограбували 38 лікарень, 565 шкіл, всі бібліотеки з фондом книжок 540 тис. примірників, зруйнували 211 культурно-освітніх закладів, 3 музеї.
Кінець фашистської неволі настав у березні 1944 року, коли героїчна Червона Армія, визволивши Правобережну Україну, вступила на територію області. В липні війська 1-го Українського фронту повністю визволили її від гітлерівських окупантів.
У боях за міста і села Тернопільщини відзначилися тисячі солдатів і офіцерів, синів великого російського та інших народів Радянського Союзу. Успішно керували бойовими операціями відомі радянські воєначальники А. А. Гречко, М. Г. Каманін, С. Я. Красовський, П. А. Курочкін, Д. Д. Лелюшенко, І. І. Людников, П. П. Полубояров, П. С. Рибалко, І. Д. Черняховський, М. Ю. Катуков, А. X. Бабаджанян та інші. За героїзм, виявлений у боях за визволення Тернопільщини, 12 командирів та бійців Червоної Армії удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них сини російського народу Б. К. Кошечкін, Г. В. Танцоров, М. Г. Пігорєв, В. Г. Кочеров, А. П. Живов, О. П. Синицин, С. Ф. Сингаєвський, українського — М. Г. Карпенко, І. В. Лавроненко, С. Я. Устименко, I. X. Календюк, татарського — В. О. Чалдаєв.
Воїни Червоної Армії уродженці Тернопільщини С. М. Кошель, А. Т. Кживонь, І. І. Дворський та Ю. С. Гюбнер одержали високе звання Героя Радянського Союзу на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Трудящі Тернопільщини свято шанують пам’ять про тих, хто віддав своє життя за визволення Батьківщини від фашистських загарбників. Імена героїв присвоєно установам, вулицям, школам, піонерським загонам. Підгаєцьке профтехучилище названо ім’ям Героя Радянського Союзу Я. М. Топоркова, іменами Г. В. Танцорова, М. Г. Карпенка, А. П. Живова, І. Ф. Бугайченка, М. П. Кучеренка, О. П. Максименка названо вулиці міста Тернополя.
В облдержархіві, обласному державному краєзнавчому музеї та в шкільних і народних музеях зібрано багато документів, спогадів про героїчні подвиги радянських воїнів під час визволення Тернопільщини. Біля пам’ятників і стендів, присвячених героям Великої Вітчизняної війни, відбувається прийом школярів до лав жовтенят, піонерів, до комсомолу, тут юнь зустрічається з тими, хто відзначився в бою й труді.
Жителі міст і сіл з великою любов’ю доглядають 15 могил, де поховані Герої Радянського Союзу, і 101 братську могилу. На честь воїнів, які полягли в боях на території Тернопільщини, в області споруджено 324 пам’ятники та обеліски, відкрито понад 600 кімнат бойової слави.
Населення міст і сіл з величезною радістю вітало своїх визволителів і всіляко допомагало радянським військам. Між трудящими області і воїнами Червоної Армії зав’язалась мідна дружба. За допомогою жителів Збаража в місті було відкрито військовий госпіталь. Під ворожими кулями жителі Тернополя доставляли бійцям воду, харчі. Велику допомогу подавали населенню і військові частини. Під час весняних польових робіт 1944 року вони засіяли хліборобам 9626 га землі, передали їм 1327 коней.