Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область
Великі Бірки — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного та обласного центрів, по обох берегах річки Гнізни — лівої притоки Серету. Залізнична станція на лінії Київ—Львів. Населення — 2392 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Романівка.
Місцевість, де розташовані сучасні Великі Бірки, була заселена в ранньозалізний період. На околицях села виявлено могильник VIII—VI ст. до нашої ери.
Свою назву село дістало від місцевості, багатої на соснові ліси — бори.
Перша письмова згадка про Бірки (Борки, Борек) належить до 1410 року. У XV—XVI ст. Бірки разом з чотирма навколишніми селами входили до Теребовлянського староства.
Польський король Сигізмунд II Август 15 червня 1530 року надав Біркам статус міста й магдебурзьке право. Проте в ряді пізніших документів Бірки називалися містечком. 1533 року за королівським дозволом його купив галицький підкоморій М. Синявський.
З 1565 року містечко разом з сусідніми населеними пунктами стало власністю магната М. Потоцького, рід якого нещадно гнобив селян понад 100 років. На цей час тут було 79 селянських дворів, де проживало 550 чоловік, які обробляли по лану землі, та 20 халупників, що мали лише хату й город. Селяни сплачували на користь Потоцького грошову й натуральну ренти, халупники платили грошовий чинш. Протягом XVI—XVIII ст. у Бірках були поширені домашні промисли. Місцеві селяни виготовляли полотно, сукно, сільськогосподарські знаряддя. На той час у Бірках були водяний млин на два камені, гуральня, що належала магнатам Потоцьким, солодильня та ставок, які здавалися в оренду.
Населення містечка, яке складалося переважно з українців, терпіло тяжкий соціальний і національний гніт з боку польської шляхти та місцевих багатіїв. На його становище згубно впливали часті наскоки турків і татар. Лише за 1612—1624 роки Теребовлянське староство, куди входило містечко Бірки, 19 разів зазнало жорстоких татарських нападів.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького населення містечка брало участь у виступах проти польської шляхти. Восени 1648 року, коли через містечко проходили селянсько-козацькі війська, та наступного року, коли вони громили шляхетські полки під Збаражем, жителі Бірок активно допомагали їм. Повстанці знищували феодальні фільварки.
Після Андрусівського перемир’я Бірки залишилися під владою шляхетської Польщі. Власник містечка з метою збагачення примушував селян працювати від зорі до зорі, дедалі посилював панщину. Селянство бідніло й розорялося. За даними 1749 року, у Бірках налічувалось 85 господарств, які обробляли землю. Вони поділялися на шнурові, півшнурові і безземельні. Господарств з одним шнуром землі було 21, вони відробляли панщини два дні на тиждень і платили натуральні податки. Півшнурових підданих було 57. Вони відбували 1 день панщини на тиждень і віддавали панові натуральний податок. В містечку проживали 8 вільних сімей, які не відробляли панщини, а виконували різні роботи у фільварку, та 3 ремісники-ткачі. З роками кількість населення збільшилася. У 1763 році на землях фільварку вже працювало 139 сімей. Кріпаки відробляли певну кількість панщини, водночас платили натуральну або грошову повинність. Крім того, населення мусило додатково мочити й тіпати коноплі та льон, молотити збіжжя, товкти просо, сплачувати десятину від бджіл, худоби.
1772 року. Бірки у складі Теребовлянського староства були загарбані Австрією. В 1776 році вони були продані у довічне володіння каштеляну В. Залесько-му, який через 20 років перепродав село графу Статинському. Пізніше містечком володіли інші поміщики. Селяни, які раніше, були прикріплені до земельних наділів, за користування якими мусили відробляти панщину, віддавати поміщикові данину натурою, а також сплачувати податки. Незабаром Бірки стають другорядним містечком, а з 1785 року вони значилися в розряді сіл. У 1786 році розпочалося будівництво шосейної, т. з. купецької, дороги з Тернополя до Підволочиська, яка пролягла поблизу Бірок. Селян, крім панщини, примушували додатково працювати на будівництві дороги. За даними 1787 року, місцевий поміщик володів 1491 моргом орної землі, 352 моргами лук і пасовищ та лісом (98 моргів). Селяни, які проживали у 145 дворах, обробляли 2337 моргів землі, користувалися 331 моргом лук, городів та пасовищ.
З 1810 по 1815 рік Бірки у складі Тернопільського краю входили до Росії. Ці роки позитивно позначились на загальному розвитку села. Під час Вітчизняної війни 1812 року населення Бірок надавало допомогу російським військам продовольством.
З 1815 року Бірки знову опинилися під владою Австрії у складі Тернопільського округу, а потім повіту.
Внаслідок реформи 1848 року селяни Бірок одержали у власність ті самі мізерні клаптики землі, якими користувалися до цього. Переважна більшість землі, пасовиськ, лісу залишилася в поміщика. Щорічна плата за «волю», що становила 2398 флоринів, перевищувала річні доходи селян. За переписом 1875 року в селі проживало 1424 чоловіка.
На 70-і роки XIX ст. припадає будівництво залізниці від Тернополя до Підволочиська, а пізніше до Гримайлова, яка проходила через село. Тут споруджено станцію.
Наприкінці XIX т- на початку XX ст. посилилося класове розшарування серед населення. Переважна більшість селян Великих Бірок володіла злиденними клаптями землі. 203 господарства мали від 1 до 3 моргів землі, 100 родинам належало по 4 і більше морги, 15 селянських господарств взагалі не мали землі. Водночас зростав куркульський прошарок. 30 господарств мали від 15 до 25 і більше моргів землі. Місцевій поміщиці Ф. Баворовській належало близько половини всіх земельних угідь.
Земельний голод прирікав більшість селян Великих Бірок на постійну нужду. Щоб утримати сім’ю та сплатити податки, бідняки змушені були йти на заробітки до панської гуральні, млина, цегельні чи фільварку або наймитувати у місцевих куркулів. Недоїдання, хвороби, злидні були постійними супутниками бідняцьких родин. В селі не існувало закладів охорони здоров’я, а перший навчальний заклад — народну однокласну школу — відкрили у 1849 році. Цю школу в 1874 році реорганізували в двокласну. Її відвідувало всього 59 учнів. Це були здебільшого діти заможної верхівки, бідняки не мали змоги вчити своїх дітей. У 1890 році багато дітей шкільного віку (близько 70) не відвідувало школу.
Соціальний гніт тісно переплітався з національним. Австро-Угорська монархія, спираючись у своїй політиці на польських поміщиків, узаконила в 1868 році політику полонізації українських шкіл у Галичині. Католицький костьол і уніатська церква докладали всіх зусиль, щоб тримати маси в покорі, допомагали поміщикам експлуатувати селян.
Безпросвітні злидні, постійні утиски викликали серед селян Великих Бірок невдоволення, призводили до стихійних виступів, які посилились у 1902—1905 роках під впливом революційного руху в Росії. Неодноразово вибухали страйки 1902 року під час весняних робіт у Тернопільському повіті, куди входили Великі Бірки. Страйкуючі вимагали підвищення заробітної плати з 20—30 гелерів до 40—504. Стійкість і солідарність селян і сільськогосподарських робітників змусили поміщиків піти на поступки.
Тяжким лихоліттям для Великих Бірок стала перша світова імперіалістична війна, коли село довгий час перебувало в районі воєнних дій. Чимало селян було мобілізовано в австрійську армію і загинуло на фронтах. Майже всіх жителів виселили вглиб Австрії, а їхні хати згоріли.
В листопаді 1918 року, після розпаду австро-угорської імперії, Великі Бірки разом з іншими населеними пунктами підпали під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, який продовжував експлуатувати й гнобити трудовий народ. В середині липня 1919 року село загарбала буржуазно-помішицька Польща.
Влітку 1920 року війська Червоної Армії розгорнули наступ проти польських окупантів. На річці Збруч кілька днів точилися жорстокі бої. Ворог відступав, 26 липня частини 60-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Великі Бірки. Селяни з великою радістю зустріли своїх визволителів і з їхньою допомогою встановили Радянську владу. 15 серпня 1920 року відбулися багатолюдні збори селян. Учасники їх прослухали доповідь військового комісара лазарету 180-ї бригади 60-ї стрілецької дивізії Соколова «Для чого Червона Армія прийшла в Галичину». Пройняті глибоким патріотичним почуттям, селяни надіслали телеграму-привітання вождеві всесвітнього пролетаріату В. І. Леніну, в якій обіцяли виконувати всі розпорядження Радянського уряду, завжди допомагати своїй визволительці — Червоній Армії. Тоді ж було обрано сільський ревком у складі 7 чоловік, який очолив місцевий селянин К. М. Дудар. Через кілька днів у селі почав діяти земельний комітет.
Незважаючи на великі труднощі (близькість фронту, великі руйнування), ревком здійснив чимало заходів, спрямованих на поліпшення життя трудового селянства. Між бідняками розподілили панську землю, худобу, сільськогосподарський реманент, було забезпечено збирання врожаю та його обмолот.
Значну роботу провели члени ревкому по підготовці до нового навчального року: взяли на облік всіх дітей шкільного віку, вчителів, впорядкували шкільне приміщення. Вживались заходи і щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Жителі села водночас допомагали Червоній Армії: передали червоноармійцям білизну, продукти харчування, молодь добровільно вступала до лав червоних бійців. Серед багатьох добровольців був і С. В. Жидек, пізніше учасник Великої Вітчизняної війни. Зараз він генерал-майор запасу.
21 вересня 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Великі Бірки. В селі відновилися старі порядки, повернувся поміщик, який відібрав у селян наділену ревкомом землю. Ще гіршим стало становище бідняків. У 30-х роках лише половина селян мала у своєму користуванні від 1 до 5 моргів землі. Найбільшим землевласником був місцевий поміщик Федорович. Він мав близько 2 тис. моргів кращої орної землі, в нього постійно працювало понад 100 наймитів.
З кожним роком зростала кількість напівпролетарських господарств, позбавлених засобів до існування. 1935 року в селі проживало 50 таких напівпролетарів.
Гостре безземелля, постійні злидні примушували багатьох жителів Великих Бірок у пошуках кращої долі емігрувати за океан — у США, Канаду, Аргентіну. З 1920 по 1939 рік з села виїхало 40 чоловік, але і в еміграції їх сподівання не здійснилися.
В селі не було жодного медичного закладу. Практикував лише приватний лікар, який за надання медичної допомоги брав плату від 3-х до 5-ти злотих.
У 30-х роках в селі була семирічна школа, де навчання велося польською мовою. Її відвідувало 150 дітей, переважно заможних родин.
Довгожданна воля для трудящих Великих Бірок прийшла 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія подала руку допомоги населенню західноукраїнських земель. Як рідних братів зустрічали вони воїнів-визволителів. Ще до вступу в село червоно-армійських частин молодь Великих Бірок, очолювана селянином П. Н. Заморою, брала участь у роззброєнні поліцейських.
З натхненням і ентузіазмом трудове селянство взялося за будівництво нового життя. Вже другого дня у Великих Бірках було створено тимчасовий селянський комітет, почала діяти сільська дружина, що несла охорону громадського майна. 22 жовтня 1939 року жителі Великих Бірок взяли участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України.
Виконуючи Декларацію Народних Зборів про конфіскацію поміщицьких земель, селянський комітет розподілив поміщицьку землю, худобу та сільськогосподарський інвентар між бідняками. Радянська влада звільнила селян від численних податків і сплати кабальних боргів поміщику та лихварям. Організовувалась допомога бідняцько-середняцьким господарствам у проведенні сівби, їм видавали насіння, тягло. Працівники радянських органів, селянські активісти розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед населення про переваги соціалістичної форми господарювання над індивідуальною. У грудні 1939 року селяни Великих Бірок побували в гостях у колгоспників Волочиського району Кам’янець-Подільської області, а в лютому 1940 року група селян була на республіканській нараді передовиків сільського господарства в Києві. Незабаром у селі організувався колгосп «17 Вересня», правління якого очолив колишній наймит М. Зюла. Колгосп одержав від держави насіння, інвентар, трактор.
Після нового районування, проведеного в січні 1940 року в західних областях, Великі Бірки стали районним центром. 18 січня того ж року почали працювати райком КП(б)У та райвиконком. Новостворені партійні й радянські органи широко розгорнули підготовку до виборів у Верховну Раду СРСР, Верховну Раду УРСР та місцеві Ради. Селяни висунули своїм кандидатом у депутати до Верховної Ради УРСР сільську активістку, колишню батрачку Т. Я. Лящинську.
Докорінні зміни відбулися в галузі освіти. Навчання стало безплатним. Вперше на уроках вільно залунала рідна мова. З січня 1940 року новостворена семирічна школа почала працювати за радянськими програмами і підручниками. В ній навчалось 250 учнів, працювало 11 учителів. В селі діяли курси ліквідації неписьменності серед дорослих, відкрились бібліотека, клуб, де селяни вперше побачили радянські кінофільми. Жителі почали одержувати безплатну медичну допомогу.
Економічні й культурні заходи, здійснені у Великих Бірках протягом 1939— 1940 років, заклали міцний фундамент для розвитку нового економічного і суспільно-політичного життя. Трудящі села на власному досвіді переконувалися, що радянський лад і соціалізм — запорука їх щасливого, заможного й культурного життя.
Та недовго усміхалося їм щастя. Мирне соціалістичне будівництво перервали фашисти. 2 липня 1941 року вони тимчасово окупували село, ліквідували колгосп і відібрали у селян-бідняків передану їм Радянською владою землю. Окупанти переслідували радянських активістів, розстріляли 189 чоловік, серед них колишнього голову ревкому К. М. Дударя. Протягом 1941—1944 років на околицях села було розстріляно 2970 мирних жителів з району та 1900 військовополонених, що знаходились у концтаборі.
Гітлерівці пограбували у селян худобу, зерно, одяг тощо. Вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад 60 юнаків і дівчат. Фашистам допомагали люті вороги народу — українські буржуазні націоналісти, що служили в поліції.
Місцеве населення не мирилося з окупаційним режимом. Воно саботувало розпорядження німецьких властей, приховувало хліб, худобу, не з’являлося на пункти для відправки до Німеччини.
Влітку 1943 року в районі села діяли групи партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Біля станції Великі Бірки народні месники підірвали залізничний міст, що затримало перекидання ворожих військ на фронт. Жителі села подавали партизанам всіляку допомогу.
На початку березня 1944 року населення Великих Бірок почуло артилерійську канонаду, яка ставала дедалі гучнішою. В ніч з 8 на 9 березня підрозділи 15-го стрілецького корпусу 60-ї армії визволили село від фашистських загарбників. Але ворог підтягнув свіжі сили і вранці 14 березня перейшов у контрнаступ. Майже три доби точилися кровопролитні бої. Під тиском переважаючих фашистських сил радянські частини залишили Великі Бірки і закріпились на рубежі села Романівки. Вранці 21 березня вони розпочали наступ і після запеклого бою оволоділи селом. У боях за визволення Романівки героїзм і відвагу виявив росіянин гвардії рядовий М. Г. Пігорєв, який повторив подвиг Олександра Матросова, закривши власним тілом амбразуру ворожого дзота. Безстрашному патріоту посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під час визволення Великих Бірок загинуло 85 воїнів Червоної Армії. Серед них сини російського народу майор М. П. Єрьомін, капітан М. М. Сціблєєв, молодший лейтенант М. Л. Марков, старший сержант В. А. Танков, українці лейтенанти І. В. Стасюк, А. А. Мітюк, вірменин Оноп’ян, татарин Шахацєв та інші. Всього в селі поховано 717 радянських воїнів, що полягли в боях на цій ділянці фронту або померли від ран у військовому госпіталі. В 1948 році жителі села спорудили пам’ятник радянським воїнам-визволителям. Після визволення села понад 200 жителів влилось до лав Червоної Армії.
З величезним ентузіазмом розпочали відбудову зруйнованого господарства жителі села. На кінець 1944 року були перевиконані зобов’язання по поставках державі м’яса, молока, хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Протягом 1944 року селянам району повернуто 4495 га землі, за допомогою держави відбудовано 237 хат.
У вересні 1944 року у Великих Бірках почали працювати хлібопекарня, торговельні підприємства, кравецька і шевська майстерні. 1 вересня почався новий навчальний рік у семирічній школі. Її відвідували всі діти шкільного віку — 298 учнів. їх навчали й виховували 14 учителів.
Мирному будівництву намагалися всіляко шкодити українські буржуазні націоналісти. Вони тероризували населення, партійних і радянських працівників. 22 вересня 1944 року бандити по-звірячому вбили першого секретаря Велико-бірківського райкому партії В. Я. Білоконя. Для боротьби з бандитизмом у Великих Бірках організувався загін самооборони, куди входило понад 50 жителів села, головним чином молоді. Боротьбу з оунівським охвістям очолили партійні і комсомольські організації. В січні 1945 року у Великих Бірках діяли 5 партійних організацій та одна партійно-комсомольська група, які налічували 36 комуністів.
Поступово селяни все більше й більше переконувалися в перевагах колективного господарювання. В березні 1947 року у Великих Бірках відновив діяльність колгосп «17 Вересня», влітку організувалася нова артіль — ім. Леніна. За першим колгоспом було закріплено 300 га орної землі і 100 га сіножатей, він мав 26 коней, 15 плугів, 30 борін. Головою правління колгоспу обрано місцевого селянина С. П. Балабана.
1949 року у Великих Бірках вже діяла середня школа, яку відвідувало 426 учнів. Розгорнули роботу клуб, бібліотека.
Трудящі села й району в 1947—1948 роках брали активну участь у спорудженні лінії газопроводу Дашава—Київ, що пролягла поблизу Великих Бірок. Завдяки цьому були газифіковані колгоспні ферми і приміщення МТС та близько половини осель колгоспників, робітників і службовців. З 1950 року в хатах колгоспників спалахнули лампочки Ілліча.
У Великих Бірках з 1956 року працює «Міжколгоспбуд». Він має виконробівські дільниці і підприємства будівельних матеріалів, зокрема цегельний завод у Острові, кар’єри у Застінці тощо. Тут діють бетонний, пилорамний, столярний цехи, кузня. «Міжколгоспбуд» має 28 автомашин, багато тракторів, бульдозерів.
Тут працює понад 200 робітників, 35 службовців та інженерно-технічних працівників.
На території села з квітня 1964 року міститься центральна садиба Тернопільського райвідділення «Сільгосптехніки». Це велике підприємство з сучасним устаткуванням, де зайнято 340 робітників, у т. ч. 65 інженерно-технічних працівників та службовців. На початку 1972 року в механізованому загоні відділення налічувалось 63 автомашини різних марок, 32 трактори, бульдозери, екскаватори тощо. Основою «Сільгосптехніки» є ремонтна майстерня, яка має два цехи.
З кожним роком підприємство нарощує виробничі потужності. Лише в другому році дев’ятої п’ятирічки тут вироблено валової продукції на 1195 тис. крб., в колгоспах споруджено 5 кормоцехів. На підприємстві багато передових робітників, працює 20 ударників комуністичної праці, серед них — слюсар-електрик, комуніст В. О. Кумпаненко, що виконує річні завдання на 120—125 проц. Його обрано членом обкому КП України, депутатом районної Ради депутатів трудящих. Високої продуктивності праці досягли слюсар П. М. Завадовський, токарі Є. М. Цимбалюк і М. Ф. Мудрий, слюсар-монтажник В. П. Кеналь та багато інших. Парторганізація райвідділення «Сільгосптехніки» налічує 23 чоловіка. Всі вони працюють безпосередньо на виробництві. Комсомольська організація об’єднує 70 членів ВЛКСМ. Її очолює кращий виробничник Г. І. Митко.
За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено колишнього керуючого відділенням І. В. Горошанського та слюсаря майстерні Я. А. Заблоцького. 39 робітників та інженерно-технічних працівників відзначено Ленінською ювілейною медаллю.
В липні 1970 року у Великих Бірках стала до ладу фабрика господарських виробів. Вона виготовляє швейні і галантерейні вироби. На фабриці зайнято 290 робітників та інженерно-технічних працівників, переважно молоді. Комсомольська організація об’єднує 86 чоловік. Багато з них виконує виробничі завдання на 120— 130 проц. Приклад у праці показують бригадир С. Махінко, швачки Л. Харченко і Г. Мацелюх, апаратниці І. Тимик та Н. Гуйда. План 1972 року підприємство виконало ще 25 грудня, давши понадпланових виробів на 120 тис. карбованців.
Невпинно розвивається сільськогосподарське виробництво. В 1950 році дві великобірківські артілі об’єдналися в один колгосп ім. Леніна. Це дало можливість ширше використовувати техніку, місцеві ресурси, добиватися кращих виробничих показників.
Швидшому розвитку сільського господарства сприяли рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Під керівництвом партійної організації трудівники села розгорнули боротьбу за дальше зміцнення всіх галузей господарства. В 1955 році з кожного гектара колгоспники зібрали по 344 цнт цукрових буряків. Зростало поголів’я громадського тваринництва. Якщо в 1953 році колгосп мав 284 голови великої рогатої худоби, то в 1958 році кількість її майже потроїлась. За цей же період середньорічний надій молока на корову збільшився з 740 до 2265 кілограмів. Майже втроє зросли прибутки колгоспу. За виробничі успіхи групу колгоспників було відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна були нагороджені голова артілі О. Г. Шаповалов, бригадир рільничої бригади М. М. Чубко та бригадир тракторної бригади А. Й. Чорний. Орден Трудового Червоного Прапора одержали доярка І. А. Струс, ланкова Т. Є. Заболотна.
Значні кошти колгосп виділяв на капітальне будівництво. Були споруджені три типові корівники, два телятники, два свинарники, пташник, зерносховище, кормокухня, ремонтна майстерня, гараж, склад для зберігання мінеральних добрив тощо.
В 1962 році, після об’єднання районів, Великі Бірки стали центром сільської Ради Тернопільського району. Великобірківська артіль дістала назву «Росія».
За 1966—1970 роки середньорічна врожайність зернових культур становила 25,8 цнт з га, цукрових буряків — 385 центнерів.
Новими успіхами в колгоспному виробництві відзначили трудівники Великих Бірок перші роки дев’ятої п’ятирічки. 1971 року середня врожайність зернових досягла 29,3 цнт з га, а озимої пшениці і ячменю — пересічно 31,7 цнт. Із 100-гектарної площі зібрано 2433 цнт гороху. На кінець року колгосп мав близько 100 електродвигунів, 19 тракторів, 10 комбайнів, 10 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Трудівники колгоспу з честю виконали зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Незважаючи на несприятливі погодні умови, в 1972 році вони виростили по 32,4 цнт зернових, у т. ч. 35,4 цнт пшениці, 500 цнт буряків.
В авангарді боротьби за піднесення колгоспного виробництва йдуть комуністи й комсомольці. Партійна організація колгоспу «Росія» налічує 25 комуністів, комсомольська — 25 членів ВЛКСМ. Тракторну бригаду, якій присвоєно звання бригади комуністичної праці, очолює комуніст А. Й. Чорний. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Ордена «Знак Пошани» удостоєна член партії ланкова С. Г. Бакалик.
За роки Радянської влади змінився соціальний склад населення Великих Бірок, зросла культура, поліпшився добробут людей. Населення обслуговують пекарня, дві їдальні, чайна, майстерні для пошиття одягу, ремонту взуття, годинників, промтоварний і продуктовий магазини. Дедалі розширюється індивідуальне будівництво. За 1960—1970 рр., зокрема, споруджено 255 добротних житлових будинків, вкритих черепицею, шифером чи залізом. Кожен будинок має дві—три кімнати, кухню та допоміжні приміщення. За післявоєнний час в селі з’явилося понад 10 нових вулиць.
Істотні зміни сталися в охороні здоров’я трудящих. Якщо до 1939 року у Великих Бірках був лише один приватний лікар, то зараз у селі є лікарня на 75 ліжок з загальним, дитячим та пологовим відділеннями, санітарно-епідемічний відділ, бактеріологічна лабораторія, поліклініка, зубопротезний і рентгенкабінети, аптека. Населення обслуговує 13 лікарів і 40 чоловік з середньою медичною освітою, діє дитячий садок-комбінат на 80 місць.
На належний рівень поставлена народна освіта. У 1970/71 навчальному році середню школу, яка розміщена в перебудованому приміщенні, відвідувало 615 дітей колгоспників, робітників та службовців. їх навчало й виховувало 40 учителів, серед них заслужена вчителька У РСР Г. Я. Длугопольська. За успіхи в навчанні й комуністичному вихованні дітей вчительку Л. С. Букеду нагороджено орденом «Знак Пошани». За післявоєнні роки середню освіту здобуло понад 800 чоловік. Багато з них вже закінчили вищі навчальні заклади і працюють агрономами, вчителями, лікарями, інженерами. В селі діє будинок піонерів, де діти розвивають свої здібності в різних гуртках — музичних, хорових, танцювальних, технічних, краєзнавчих. Радіо, книга, газети ввійшли в кожну хату. В 1972 році на 1000 чоловік населення припадало 1547 примірників періодичних видань. Працюють міжколгоспний радіовузол, дві бібліотеки, у яких налічується 48 тис. книжок. У будинку культури часто організовуються концерти художньої самодіяльності, виступають і приїжджі артисти, демонструються кінофільми. При будинку культури працюють музична студія і ляльковий театр. У селі закладено парк відпочинку, де в 1955 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Молодь і дорослі захоплюються спортом. У селі працює п’ять колективів фізичної культури, є стадіон, волейбольний і баскетбольний майданчики.
Жителі села підтримують дружні зв’язки з трудящими братніх радянських республік та соціалістичних країн. Колективи фабрики господарських виробів та колгоспу «Росія» листуються з трудящими Слівенського округу НРБ. В 1972 році вони приймали друзів з братньої Болгарії. Недавно колгосп «Росія» одержав з Мінська трактори, з Горького й Ульяновська — вантажні автомашини, з Ростова-на-Дону — зернові комбайни, з Естонії — мінеральні добрива.
Багатогранну діяльність трудящих села спрямовує сільська Рада. Вона займається всіма галузями економічного й духовного життя, дбає про дальший розвиток культури й добробуту населення. До сільради обрано 46 депутатів, серед них 20 жінок. Більшість депутатів — комуністи й комсомольці. Значну роботу провадять постійні комісії — сільськогосподарська, фінансово-бюджетна, культурно-освітня, торгівлі, благоустрою тощо. Депутати регулярно звітують перед виборцями про свою роботу. У Великих Бірках діє 20 громадських організацій — товариські суди, жіночі ради, депутатські пости, вуличні комітети та ін. Багато уваги приділяється благоустрою села. Крім завершення повної газифікації, у дев’ятій п’ятирічці буде споруджено водопровід, зведено нові житлові й службові будинки.
У побут трудящих села все більше входять нові звичаї й обряди. Тепер молоді беруть шлюб в урочистій обстановці в кімнаті щастя, яка обладнана в новому будинку культури. Тут же провадиться реєстрація новонароджених. Щороку 31 грудня, напередодні Нового року, правління колгоспу поздоровляє кращих трудівників села. Стало традицією в урочистій обстановці проводити на пенсію літніх колгоспників, вшановувати працю кращих. Для ветеранів праці, передових людей велика честь бути занесеним до Книги почесних громадян села.
Трудівники села шанують пам’ять тих, хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни та в боротьбі проти українських буржуазних націоналістів. На відзначення 50-річчя Радянської влади в центрі села споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, а в 1955 році — монумент радянським воїнам, які віддали своє життя, визволяючи село від фашистського поневолення.
Разом з усією країною трудящі Великих Бірок живуть вільним щасливим життям, вони користуються всіма благами, які дає людині соціалістичне суспільство.
М. Я. ГЛИНСЬКИЙ