Великий Глибочок, Тернопільський район, Тернопільська область
Великий Глибочок (давніша назва Глибочок) — село, центр сільської Ради. Розташований на пагорбах Товтрового кряжу, на обох берегах невеликої річки Нестерівки, правої притоки Серету. Віддаль до м. Тернополя — 10 км. Залізнична станція. Населення — 2414 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Пронятин.
Територія Великого Глибочка заселена здавна. На околицях села виявлено залишки пізньопалеолітичної стоянки, поселення доби пізньої бронзи, могильник і поселення періоду раннього заліза. Розкопано три кургани періоду Київської Русі.
Перша письмова згадка про село Глибочок датується 1529 роком. Про нього згадується в описі Чернихівського замку.
Назва села пов’язана з його географічним розташуванням у двох глибоких долинах Нестерівки і Серету. Друга частина назви «Великий» відома з XVIII століття.
На початку XVI ст. Глибочок разом з іншими селами на деякий час підпав під владу Литви. В цей час почав швидко зростати Тернопіль. У 1546 році його власник Ян Тарновський загарбав сім сіл, у т. ч. й Глибочок, що належали Б. Острозькій. Вельможа Тарновський захопив і громадські землі, пасовиська, ліси, що викликало численні скарги.
Великий Глибочок, як і розташовані поблизу нього населені пункти, не раз зазнавав спустошливих нападів іноземних загарбників. Особливо великих руйнувань завдали татарські набіги, зокрема в 1544, 1575, 1629 і 1653 роках. Востаннє татари напали на Великий Глибочок у 1694 році. Щоб не потрапити до татарського полону, його жителі втікали в ліси, ховалися в заростях на берегах Серету й Нестерівки, в спеціально споруджених сховищах на неприступних скелях.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років селяни вели розвідку в тилу військ польської шляхти й передавали відомості про розташування їх козацькому командуванню, допомагали селянсько-козацьким військам тяглом, продовольством. Немало жителів села вступило тоді в загони М. Кривоноса, які в 1649 році діяли в цій місцевості.
Після закінчення визвольної війни Великий Глибочок залишився під владою шляхетської Польщі. Більшість селян відробляла панщину на феодала, якому в 1740 році належало 685 моргів тільки орної землі, а також пасовиська, ліси, ставки — понад чверть усіх земельних угідь села. Частина жителів працювала в каменоломнях, випалювала вапно й доставляла вантажі до Тернополя.
В 1772 році Великий Глибочок відійшов до Австрії. Після цього становище населення дещо погіршилося. Злидні, голод з кожним роком зростали. В 1789 році у Великому Глибочку налічувалося 163 селянські двори, що користувалися землею, у 17 селянських господарств був тільки город. Крім того, проживало 14 халупників і 3 комірники. Селяни, які користувалися трьома четвертями лану, відробляли два дні тяглої панщини на тиждень, зимою — один день, щорічно вносили панові натуральну ренту та сплачували грошовий податок. Безземельні селяни відробляли пішу панщину й теж вносили натуральний податок. За користування пасовиськом селянин мав платити грішми або відробити певну кількість днів. У 1789 році лише за користування землею та луками селяни Великого Глибочка заплатили 8205 ринських 28 крейцерів.
У 1810—1815 роках Великий Глибочок у складі Тернопільського краю входив до Росії. В цей час дещо поліпшилося економічне й правове становище населення — було зменшено податки та феодальні повинності, обмежено свавілля шляхти, посилились зв’язки місцевого населення з Східною Україною та Росією. Чимало жителів виїхало на землі Волині.
У 1815 році Великий Глибочок, що входив до Тернопільського краю, знову відійшов до Австрії. Було проведено додаткове оподаткування селян, молодь мобілізовано в цісарську армію. Грошові й натуральні податки залишилися без змін. Більше того, збільшено норму здачі прядива і пряжі з конопель і льону для панського двору, шарварки тощо. Посилення феодального гніту, зокрема запровадження у 1820 році земельного кадастру і нових інвентарів з переліком повинностей, спричинили у Великому Глибочку і сусідніх селах втечу частини населення в Росію, зокрема Бессарабію.
Скасування кріпацтва в 1848 році не поліпшило економічного становища селян. За даними комісії на відшкодування збитків при скасуванні кріпосного права від 22 липня 1854 року власниця Великого Глибочка Жураковська мала одержати 10 050 флоринів та за відміну натуральних податків — десятини від зерна, худоби, бджіл, чиншу і панщинних робіт — 2167 флоринів і 3 крейцери. У 1880 році власниці села належало 1468 моргів землі, а на 2060 жителів припадало всього 3119 моргів. Крім того, за панським маєтком числилось 185 моргів лук, 158 моргів лісу, 49 моргів пасовиськ. Після скасування панщини 1848 року великоглибочецькі селяни залишилися без лук і пасовиськ. У другій половині XIX ст. посилилось класове розшарування, почастішали т. зв. ліцитації (прилюдний продаж майна зубожілих селянських сімей за борги). Безземельні та малоземельні селяни змушені були йти в найми до поміщика.
Тривалий час в селі не було школи. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. грамоті в селі навчав дяк, за що брав плату натурою — зерном, борошном, медом та іншими продуктами. Лише в 1824 ропі у Великому Глибочку було відкрито школу. У 1879 році її реорганізовано на двокласну школу, у 1895 році введено ще один клас, азі вересня 1910 року вона стала чотирикласною. Школу відвідували переважно діти заможних селян, тому в 1895 році у Великому Глибочку не вміли читати й писати 703 чоловіки й 886 жінок.
У другій половині XIX ст. в економічному розвиткові Великого Глибочка почалось деяке пожвавлення. 1870 року через село прокладено залізницю, що з’єднала його зі Львовом і Тернополем. Будівництво залізниці сприяло розвиткові окремих галузей місцевої промисловості. Так, 1880 року в селі виникла фабрика, на якій вироблявся цикорій, розпочалися роботи на каменоломнях, де випалювали вапно, розширилося горілчане виробництво. З 1895 року на панських ланах збільшуються посіви цукрових буряків.
Наявність тут резерву робочої сили давала змогу підприємцям жорстоко експлуатувати трудящих. Зубожілі селяни поповнювали ряди пролетаріату. Близько 30 безземельних селян працювали на залізниці, 14 сімей емігрувало до Бразілії та Північної Америки.
Пригноблені трудящі піднімалися на боротьбу за свої соціальні й національні права. Боротьба особливо загострилася в 1897—1898 роках під час підготовки виборів до австрійського парламенту. Селяни Великого Глибочка відмовлялись брати участь у виборах до парламенту, підтримували прогресивних кандидатів. 18 травня 1898 року в селі побували Іван Франко та Лесь Мартович.
Початок XX ст. на західноукраїнських землях характеризується дальшим піднесенням революційно-визвольної боротьби трудящих. У червні—липні 1902 року у Великому Глибочку відбувся страйк 54-х поденників і дворових робітників. Вони вимагали підвищення плати за поденну роботу та безплатного випасу худоби під час жнив на панському пасовищі. Поміщик звернувся по допомогу до Тернопільського староства, яке спішно повідомило про це галицького намісника і просило вжити відповідних заходів. Страйк було придушено силою зброї. Особливо великий вплив на посилення страйкової боротьби мала перша російська революція 1905—1907 рр. Серед робітників каменоломні у Великому Глибочку розгорнувся страйковий рух. Страйкуючі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці.
На початку першої світової війни, в серпні 1914 року, Великий Глибочок зайняли російські війська. Місцеве населення постачало російській армії продукти, фураж, допомагало доставляти до бойових позицій боєприпаси, медикаменти. В приміщенні школи розташувався військовий госпіталь. На початку 1915 року російська адміністрація провела перепис населення, облік майна. На 6 лютого 1915 року у Великому Глибочку проживало 2562 чоловіка. За селом числилося 4728 моргів землі, з яких поміщику належало 1419 моргів.
Російські війська перебували у Великому Глибочку до середини 1917 року. Під час боїв гинуло і мирне населення. Було також знищено частину посівів. У селі почався голод. Бракувало мила, гасу, солі та інших потрібних товарів.
У листопаді 1918 року Великий Глибочок у складі Східної Галичини підпав під владу буржуазно-націоналістичного уряду т. зв. Західноукраїнської Народної Республіки, а в липні 1919 року його окупували польські війська.
Трудящі Великого Глибочка разом з робітниками й селянами західноукраїнських земель боролися проти соціального й національного гноблення та за возз’єднання з Радянською Україною. Коли 27 липня 1920 року у Великий Глибочок вступили частини Червоної Армії, жителі села, мов рідних братів, зустріли своїх визволителів. На початку серпня 1920 року в селі відбувся мітинг, на якому селяни вітали встановлення Радянської влади на землях Східної Галичини. Учасники мітингу висловили щиру вдячність Червоній Армії за своє визволення і обіцяли всіма силами підтримувати заходи Радянської влади. 15 серпня 1920 року у Великому Глибочку було обрано сільський ревком. В резолюції, прийнятій на мітингу 19 серпня, трудящі зобов’язалися допомагати Червоній Армії у священній боротьбі за визволення Галичини. Вже в перші дні своєї діяльності ревком здійснив ряд невідкладних заходів. Між селянами-бідняками було розподілено поміщицьку худобу й майно, підготовлено списки для наділення безземельних і малоземельних селян землею. Через ревком надавалась допомога місцевому населенню тяглом і продуктами харчування.
У другій половині вересня 1920 року Великий Глибочок знову поневолила буржуазно-поміщицька Польща. На селян, які брали участь у розподілі поміщицької землі, було накладено великий штраф на користь пана. 18 бідняцьких сімей зовсім не мали землі. За даними 1921 року, у Великому Глибочку проживало 2259 чоловік населення, але громаді належало тільки 4760 моргів землі. Майже з перших років свого панування польський буржуазний уряд почав заселяти село осадниками. Найродючіші землі були виділені під хутір Анастасівку, де оселилося 65 колоністів-осадників, кожен з яких одержав по 12—20 га кращої родючої землі. Щоб якось прожити, трудящі наймались до поміщика, за копійки працювали на каменоломні. Виходу з тяжкого становища селяни шукали в еміграції. У 1928—1929 рр. 40 чоловік емігрувало в США, Канаду, Бразілію. Окремі селяни спродали своє убоге майно і виїхали сім’ями.
В тяжких умовах окупації трудящі західноукраїнських земель не припиняли боротьби проти соціального і національного гніту, за возз’єднання з Радянською Україною. У Великому Глибочку цю боротьбу очолив осередок КПЗУ, що виник у 1925 році. До нього входило кілька чоловік. З роками ряди комуністів зростали. На кінець грудня 1933 року в селі вже існували два комуністичні осередки, які об’єднували 12 членів КПЗУ4. Члени КПЗУ провадили значну агітаційну й організаційну роботу серед населення, були організаторами революційних виступів трудящих проти експлуататорів. 24 березня 1928 року комуністичні листівки з закликом до страйкової боротьби було знайдено на залізничній станції Великий Глибочок. їх видав окружний комітет КПЗУ в Тернополі. 31 липня 1933 року листівки такого ж змісту були розкидані на вулицях села.
У період світової економічної кризи 1929—1933 та 1937—1938 років особливо загострились соціальні суперечності. 6 липня 1935 року оголосили загальний страйк поденні сільськогосподарські робітники, які працювали у місцевого багатія Плятера. Вони вимагали виплати заборгованості за минулий час, підвищення заробітної плати. Проти страйкарів було вислано наряд поліції, який провів обшуки в організаторів страйку. Було заарештовано членів КПЗУ Дмитра Довбуша, Стефанію Горбату та інших.
В питаннях освіти політика окупантів була спрямована на ліквідацію української школи. У 1920/21 навчальному році у Великому Глибочку, де проживало понад 2 тис. чоловік, працювала лише початкова школа. Після прийняття в 1924 році закону про перетворення більшості українських шкіл на двомовні, де викладання основних предметів велося польською мовою, в селі, починаючи з 1925 року, працювала п’ятикласна двомовна школа. У 1925/26 навчальному році її відвідувало 205 учнів.
Своє визволення від соціального й національного гніту трудящі Великого Глибочка пов’язували з возз’єднанням з УРСР. Вересневі дні 1939 року стали днями довгожданного визволення.
З сльозами радості на очах зустріли трудящі Великого Глибочка воїнів Червоної Армії, які 17 вересня ввійшли в село. Люди обіймали своїх визволителів, підносили їм хліб-сіль, дарували квіти.
З величезним ентузіазмом приступили трудящі до будівництва нового життя. Було створено тимчасовий селянський комітет, до якого ввійшли селяни-бідняки. Організувався загін народної міліції. Селянський комітет розділив серед безземельних і малоземельних селян поміщицьку землю, майно, худобу. З великим політичним піднесенням пройшли вибори до Народних Зборів Західної України. Своїм депутатом жителі Великого Глибочка обрали робітника каменоломні П. К. Сердюка. Разом з іншими посланцями трудящих визволених земель він голосував за возз’єднання Західної України з Радянською Україною в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
У січні 1940 року згідно з запровадженим адміністративним поділом Глибочок став районним центром. Були створені райком КП(б)У та райвиконком. У березні 1940 року у Великому Глибочку виникла комсомольська організація. Вона стала бойовим помічником районної партійної організації у здійсненні соціалістичних перетворень. Розгорнулося широке соціалістичне будівництво. В державну власність перейшли каменолоімні, два млини — водяний і механічний. У лютому 1940 року в селі організувався колгосп «Перше травня», до якого вступило 50 селянських господарств. Колгоспу було передано 206 га орної землі, 40 коней, 4 молотарки та інший сільськогосподарський реманент. Господарство артілі розмістилося в колишньому поміщицькому маєтку.
Після визволення з-під капіталістичного ярма трудящі Великого Глибочка відчули батьківське піклування про себе Радянської влади. У 1940 році в селі розгорнули роботу лікарня і поліклініка. Для простого трудівника відкрився шлях до всебічного культурного зростання. Ще в 1939 році в селі відкрилася семирічна школа з навчанням рідною мовою. Розгорнув роботу сільський клуб. Було вжито заходів до якнайшвидшої ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослого населення.
Економічне й культурне піднесення Великого Глибочка перервала чорна навала німецько-фашистських орд у червні 1941 року на Радянський Союз. 30 червня 1941 року вони окупували село. Потяглися тяжкі дні фашистської неволі. Багато лиха завдали окупанти мирному населенню Великого Глибочка. Вони пограбували колгоспне майно, зруйнували господарські будівлі колгоспу, адміністративні будинки, в яких розміщалися районні організації, знищили книжковий фонд сільської бібліотеки, шкільне обладнання. З серпня 1941 року околицю села обплутав колючий дріт концентраційного табору, де було близько 2 тис. радянських військовополонених. У 1943 році звідси було відправлено в інший табір лише 15—20 чоловік. Решта була знищена в таборі. Спільно з гестапівцями діяли українські буржуазні націоналісти. В липні 1941 року поліцаї заарештували 18 жителів села й після катувань розстріляли в Янковецькому лісі. В парку й за селом, у долині Серету, в 1945 році комісія по розслідуванню злодіянь фашистських окупантів розкрила 46 ровів, в яких виявлено останки 5 тис. закатованих людей.
Жителі Великого Глибочка, ризикуючи життям, боролися проти гітлерівських варварів, саботували здачу хліба й продовольства фашистським військам, не виконували розпоряджень німецьких властей. Люди переховували військовополонених, допомагали їм утікати з таборів, всіляко ухилялися від примусового вивезення на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
В результаті навального наступу Червоної Армії 23 березня 1944 року Великий Глибочок був визволений з-під фашистського ярма. У визволенні села брали участь сини великого російського народу та інших народів нашої країни. У братській могилі поховані 33 воїни Червоної Армії, які полягли в боях за визволення села. Серед них — капітан Є. В. Костарний, капітан М. А. Айзанов, старший лейтенант І. А. Єгоров, старшина С. І. Демидов, сержант А. П. Ануркін. Жителі села свято шанують пам’ять полеглих, доглядають могилу, приносять сюди квіти, вінки.
Під керівництвом партійних і радянських організацій жителі села енергійно взялися за відбудову зруйнованого війною і окупацією господарства. Населення в усьому допомагало наступаючим частинам Червоної Армії. В селі розташувались три військові госпіталі, де 70 місцевих жителів допомагали доглядати поранених. Населення взяло активну участь у збиранні коштів на танкову колону «Селянин Тернопільщини». 122 чоловіка стали бійцями Червоної Армії.
Партійні і радянські організації багато уваги приділяли відбудові сільського господарства. Відразу ж після визволення проведено перерозподіл землі. Найбідніші селяни знову одержали поміщицьку землю. В куркулів було відібрано частину землі, що перевищувала встановлену норму і передано 50 малоземельним селянським господарствам. Держава надавала всебічну допомогу населенню. У Великий Глибочок прибули сільськогосподарські знаряддя, фахівці — агрономи, зоотехніки, інженери й механізатори. У серпні 1947 року в селі відновив свою діяльність колгосп «Перше травня».
В 1944 році відновили роботу лікувальні заклади, в березні 1945 року в селі відкрилися дитячі ясла на 25 місць. У вересні 1944 року почала працювати семирічна школа, в якій навчалося тоді 190 учнів. Того ж року почав діяти стаціонарний радіовузол. Відновили роботу будинок культури, бібліотека.
Партійні організації та сільська Рада очолили відбудову зруйнованого господарства. У 1944 році в селі утворилося чотири партійні організації — при райкомі партії і райвиконкомі, на залізничній станції та в райвідділі міліції, які об’єднували 16 комуністів.
Стали до ладу промислові підприємства. Одним з найбільших був завод холодного асфальтобетону, будівництво якого закінчилося в 1952 році. Це високомеханізоване сучасне підприємство, потужність якого на рік — 100 тис. тонн асфальтобетону, 130 тис. тонн чорного щебеню, 370 тис. кубометрів білого щебеню.
В 1972 році на заводі працювали 273 робітники й 47 інженерно-технічних працівників. Колектив заводу успішно виконав завдання восьмої п’ятирічки. Він видав продукції понад план на 554,4 тис. крб. За визначні показники в роботі, дострокове виконання завдань восьмої п’ятирічки орденом Трудового Червоного Прапора відзначено передових робітників заводу — екскаваторників Б. В. Богатюка і П. Ф. Мартинюка.
В усіх трудових успіхах колективу заводу провідна роль належить первинній партійній організації, що в 1972 році об’єднувала 27 комуністів. На підприємстві широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Соціалістичні зобов’язання робітничий колектив виконав достроково.
Постійне піклування про культурно-побутові умови робітників виявляють профспілкова організація і адміністрація заводу. Для робітників споруджено 12 житлових будинків, відкрито їдальню тощо.
У Великому Глибочку з 1956 року працюють два цегельні заводи потужністю 4 млн. штук цегли на рік, завод випалювання вапна. Продукція великоглибочецьких підприємств використовується для асфальтування доріг, благоустрою міст і сіл, спорудження промислових об’єктів і житлових будинків. У зв’язку з новим адміністративним поділом, що відбувся в січні 1963 року, Великий Глибочок став центром сільської Ради і ввійшов спочатку до Зборівського, азі січня 1967 року — до Тернопільського району.
Великі зміни сталися в галузі сільського господарства. За місцевим колгоспом «Перше травня» навічно закріплено 2194 га землі, в т. ч. 1625 га орної. Механізація трудомістких виробничих процесів полегшила працю трудівників, значно підвищила її продуктивність. Помітних успіхів колгоспники досягли в роки восьмої п’ятирічки. За 1966—1970 роки в колгоспі значно зросла врожайність сільськогосподарських культур. Якщо в 1966 році врожай зернових становив 17,8 цнт з 1 га, то в 1970 році — 24,2 цнт. З кожним роком збільшується поголів’я громадської худоби, підвищується її продуктивність.
Зростання врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності громадського тваринництва сприяли значному збільшенню грошових прибутків і неподільних фондів колгоспу. В 1970 році прибутки колгоспу досягли 890 450 крб., а неподільний фонд — 988 225 крб. Зростання прибутків дало змогу колгоспові розгорнути будівництво громадських споруд. Тільки за роки восьмої п’ятирічки було споруджено корівник на 200 голів, зерносховище, упорядковано тракторний стан. Також побудовано будинок спеціалістів, побутові приміщення тощо. Великі кошти виділено на придбання сільськогосподарської техніки. В 1972 році колгосп мав 15 тракторів, 10 комбайнів різних марок, 12 вантажних і спеціальних автомашин.
Ще кращих показників колгоспники Великого Глибочка досягли за два роки дев’ятої п’ятирічки. Здійснюючи накреслення XXIV з’їзду КПРС, вони значно підвищили врожайність усіх культур та продуктивність громадського тваринництва. У 1971 році, першому році дев’ятої п’ятирічки, з кожного гектара посіву колгосп зібрав 27,2 цнт зернових у тому числі озимої пшениці — по 32,4 цнт, ячменю — по 37 цнт. Це дало можливість план продажу державі зерна перевиконати вдвічі, повністю забезпечити колгосп насінням, закласти фуражний і страховий фонди. На кінець 1971 року на колгоспних фермах було 285 корів, 803 голови молодняка великої рогатої худоби, 684 голови свиней. На цей же час неподільні фонди колгоспу перевищили мільйон крб. У 1972 році, готуючись до відзначення 50-річчя утворення СРСР, трудівники колгоспу «Перше травня» з великою енергією трудилися над виконанням народногосподарських планів. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено тракториста М. С. Зварича, орденом «Знак Пошани» — тракториста М. П. Голду.
Комуністи колгоспу (партійна організація створена тут у 1949 році) — передові люди села. Більшість їх працює безпосередньо на виробництві. Вони виступають ініціаторами нових починань, ведуть перед у змаганні. Серед комуністів-передовиків колгоспного виробництва комбайнер Ф. М. Гарцула, якого за високі показники в роботі у 1971 році занесено до обласної «Книги пошани», доярка Г. В. Мізьолик, член Тернопільського райкому КП України та інші. У 1972 році партійна організація налічувала 20 комуністів.
Велику увагу приділяє держава охороні здоров’я трудящих. У Великому Глибочку є поліклініка й лікарня. До 1968 року вона мала 100 ліжок, а з 1969 року — 150 ліжок. Крім того, в селі є медичний пункт, пологовий будинок, аптека, санітарно-епідеміологічна станція. У 1972 році в медичних установах села працювало 33 лікарі та 76 працівників з середньою медичною освітою. Повагою односельчан користується лікар-невропатолог, кандидат медичних наук 3. Ф. Волотовська, лікар-педіатр О. Г. Волотовський, нагороджений у 1971 році орденом «Знак Пошани». В селі відкрито садок-ясла, де дітей обслуговує 11 чоловік, у т. ч. чотири — з середньою медичною та педагогічною освітою.
Жителі Великого Глибочка мають широкі можливості здобувати освіту, збагачувати свої знання. З 1958 року в селі працює середня школа. У 1971/72 навчальному році тут було 525 учнів. У школі створені всі умови для проведення навчального процесу й трудового виховання учнів — обладнано навчальні кабінети, виробничі майстерні, спортивний зал тощо. У 1972 році навчання і виховання дітей здійснювали 32 вчителі, з них 24 з вищою педагогічною освітою. Серед учителів — шість вихідців з Великого Глибочка. Якщо за весь час до 1939 року вищу освіту з великими труднощами змогли здобути лише три місцеві жителі, то за 30 радянських літ її здобули 135 чоловік. Серед них лікарі, вчителі, інженери, агрономи та фахівці інших спеціальностей.
Трудящі мають змогу задовольняти свої естетичні запити, розвивати творчі здібності і таланти. В 1960 році село прикрасилося новим приміщенням будинку культури з залом на 350 місць. Тут кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності, які об’єднують понад 150 чоловік. На сцені будинку культури часто виступають самодіяльні митці, мистецькі колективи з Тернополя та інших міст України. Колективи художньої самодіяльності Великого Глибочка — неодноразові учасники обласних та республіканських оглядів художньої самодіяльності. Драматичному гуртку у березні 1972 року присвоєно звання самодіяльного народного драматичного театру.
З 1971 року при будинку культури працює народний університет дружби народів, який відвідує 90 чоловік. Тут періодично відбуваються вечори, читацькі конференції, лекції з демонструванням кінофільмів про розквіт економіки, освіти, культури в союзних республіках. З нагоди 50-річчя утворення СРСР університет дружби народів провів у 1972 році вечори-зустрічі з вченими, культурними діячами і робітниками Білорусії, Естонії, Латвії і Литви. Члени клубу відвідали Брестську фортецю, побували з дружнім візитом у працівників освіти й культури міста Кишинева.
В селі є три бібліотеки, у фондах яких налічується 40 тис. книжок. Великоглибочецька бібліотека для дорослих — одна з кращих у районі. їй присвоєно звання культурно-освітньої установи відмінної роботи. В будинку культури постійно влаштовуються виставки творів образотворчого мистецтва. Не раз самодіяльні майстри живопису, різьби по дереву, вишивки брали участь в обласних виставках.
Люблять жителі Великого Глибочка фізкультуру і спорт. Тут є стадіон, де проходять футбольні матчі між місцевими командами, змагання з баскетболу, волейболу та інших видів спорту. Чимало сільської молоді здобуло спортивні розряди.
Заможно й культурно живуть трудящі Великого Глибочка, незмірно зріс їхній матеріальний рівень. Яскравим показником поліпшення добробуту населення є розмах комунального та індивідуального житлового будівництва. На місці глиняних, критих соломою хатинок, що по вікна вросли в землю, височать гарні будинки нової архітектури. Кожна оселя—на 3—5 кімнат, з великими вікнами, верандою. З 1960 по 1970 рік колгоспники, робітники та службовці села спорудили 160 будинків. У 1971—1972 роках новосілля справило ще 20 родин.
Докорінно змінився побут населення. Серед речей домашнього вжитку — холодильники, пральні машини, пилососи, плити з газовою установкою. Майже в кожній хаті — радіоприймачі, телевізори. Чистота, охайність, добротні меблі в кожній оселі трудівника.
Велика роль у господарському й культурному житті села належить сільській Раді. Серед 44 депутатів — 17 колгоспників, 7 робітників і 20 службовців. При сільській Раді діють 5 постійних депутатських комісій: сільськогосподарська, планово-бюджетна, житлового будівництва і благоустрою, соціалістичної законності та соціально-культурна. За багаторічну й сумлінну працю на ниві радянського будівництва голову виконкому Великоглибочецької сільської Ради депутатів трудящих В. А. Кривого в 1971 році нагороджено орденом «Знак Пошани».
Росте, оновлюється Великий Глибочок, з кожним роком кращає його вигляд. В центрі села будинок культури, триповерхове приміщення середньої школи, адміністративні будівлі, торговельні заклади — універмаг, магазини промислових, продовольчих та господарчих товарів, взуття, культтоварів. У післявоєнний час в селі з’явилися нові вулиці — Надрічна, Миру, Шкільна, Нова. На околиці виникло добре впорядковане робітниче селище з належними культурно-побутовими закладами. Окрасою села є розкішний парк, закладений у 1953—1955 роках на площі 6 га. У 1969 році у Великому Глибочку відкрито пам’ятник воїнам Радянської Армії, які віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни. В центрі села— монументальна скульптура жінки-трудівниці, в якій втілено риси нової людини, нашого сучасника, щастя якому принесла рідна Радянська влада, Комуністична партія.
П. К. МЕДВЕДИК