Післявоєнне відновлення народного господарства на Тернопільщині
Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли спеціальну постанову «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік». Постанова яскраво свідчила про взятий партією курс на ліквідацію успадкованої від минулого економічної відсталості західних областей Української РСР. Ставилося завдання розпочати соціалістичну індустріалізацію краю, використовуючи місцеві ресурси та наявний резерв робочої сили. Величезну допомогу подали держава, трудящі братніх республік. На відбудову народного господарства області лише 1944 року виділялося близько 65 млн. крб., 15 тис. кубометрів ділової деревини, багато цегли, черепиці, вапна та інших будівельних матеріалів.
Промисловість відроджувалася швидкими темпами. На кінець 1944 року почали діяти 51 спиртозавод, 26 маслозаводів, кілька підприємств будівельних матеріалів, які випустили продукції на 8,5 млн. крб. У 1945 році на Тернопільщині почалося будівництво 5 промислових підприємств. З цією метою виділялися значні асигнування, а також обладнання, сировина, матеріали. Так, облспиртотрест одержав для придбання обладнання 2745 тис. крб. та на будівництво — 3150 тис. крб.; облмісцевпром — відповідно 694 тис. і 2,3 млн. крб. До Монастириськ, на тютюнову фабрику, того року надійшло з РРФСР 54 різні верстати. Партія та уряд подали допомогу кадрами. На роботу до Тернопільщини прибуло понад 500 партійних, радянських і господарських працівників.
Великі кошти призначалися для відбудови житлово-комунального господарства, медичних закладів та інших соціально-культурних об’єктів. Тільки в 1944 році з цією метою асигновано понад 8 млн. крб. Приділялась увага розвитку охорони здоров’я трудящих. На початку 1945 року в області вже працювало 44 лікарні на 1700 ліжок, 116 поліклінік, 127 фельдшерсько-акушерських пунктів, 20 санепідстанцій тощо.
Після визволення області від німецько-фашистських загарбників вже 1944 року на розвиток шкільної справи витрачено 17 млн. крб. У 1944/45 навчальному році відчинили двері 1099 шкіл, які відвідувало 166 286 учнів. В 1945 році в школах області приступило до роботи 285 учителів, направлених із східних областей.
За рік після визволення повністю відновили й значно розширили роботу культурно-освітні заклади. Ще в 1944 році почали діяти Тернопільський державний український драматичний театр, обласна державна хорова капела, відновили діяльність будинки культури, клуби, бібліотеки, хати-читальні. Бібліотеки Тернопільської області одержали 150 тис. томів книжкового фонду. 1945 року в область прибуло 45 пересувних, 10 стаціонарних кіноустановок, а також устаткування для 32 електростанцій, 26 радіовузлів та 19 районних друкарень.
У роки першої післявоєнної п’ятирічки багато зроблено для дальшого розвитку промисловості. Передбачалося до кінця 1950 року за рахунок реконструкції існуючих та будівництва нових підприємств, механізації окремих процесів виробництва та підвищення продуктивності праці збільшити випуск валової продукції на 48 проц. 3 цим завданням трудящі області успішно справились. На кінець 1950 року в області вже працювало понад тисячу підприємств державної промисловості, промислової споживчої кооперації, на яких було зайнято 85 200 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, тобто в 6,8 раза більше, ніж у 1940 році. В області більш як удвоє зросла енергетична база, а виробництво електроенергії потроїлось.
Промисловий розвиток області був тісно пов’язаний із сільським господарством. Переважна кількість підприємств призначалася для переробки сільськогосподарської продукції. На початку 1947 року в області вже діяли цукрозавод «Поділля», 14 ферментаційних заводів, 51 спиртозавод, 26 маслозаводів, Кременецька ватна фабрика, м’ясокомбінат, крохмальний завод. У підпорядкуванні місцевої промисловості було 9 заводів будівельних матеріалів, 38 райпромкомбінатів, обозний завод, 2 ливарно-механічні заводи. Крім того, в області працювало 4 швейно-взуттєві фабрики, 9 торфопідприємств, 71 промислова артіль.
Активно включилося в роботу, спрямовану на ліквідацію наслідків ворожої окупації, селянство. До кінця 1945 року 108 939 селянським господарствам Радянська держава повернула 147 958 га землі, яку відібрали у них фашистські загарбники. На кінець 1944 року в області відновили діяльність 35 сільгоспартілей, в яких об’єдналося 1177 селянських господарств. Більшість молодих колгоспів організовано провела осінню сівбу, заклавши міцну основу під урожай 1945 року. Створювалися земельні громади, виникали супряги, завдяки яким біднота й батраки позбавлялись куркульської кабали, переконувались у перевагах колективної праці. На 1 червня 1945 року в області налічувалося 998 земельних громад. За рік вони організували близько 55 тис. супряг, які допомогли 65 тис. селянських господарств обробити понад 100 тис. га землі.
На відбудову сільського господарства області держава асигнувала понад 14 млн. крб. Крім того, на будівництво житла та для придбання худоби, коней, реманенту селянам було надано 3825 тис. крб. довгострокового кредиту, видано 18 500 цнт насіннєвої позики.
Велику допомогу надав уряд і сім’ям, що переселилися з Польської Народної Республіки. До кінця 1945 року 12 770 переселенців одержали від держави 41 363 га землі та 10,5 млн. крб. грошима. Кожна переселенська сім’я одержала позику в розмірі 5 тис. крб. строком на 5 років.
Відродження зруйнованого господарства проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Українські буржуазно-націоналістичні банди, спираючись на куркульство, намагалися зірвати мирне соціалістичне будівництво. Вони залякували населення, поширювали різні вигадки, вдавалися до диверсій, терору. Свою підривну діяльність вороги спрямовували насамперед проти колгоспного будівництва. Бандити підпалювали колгоспні будівлі, скирти хліба, жорстоко розправлялися з сільськими активістами, радянськими й партійними працівниками. В селах Літовищі й Антонівці Шумського району вони спалили школи, клуби, у селі Косові Чортківського району — господарські будівлі артілі, внаслідок чого згоріло 10 корів, 8 коней, 7 овець; у солі Товстобабах (тепер с. Високе) Монастириського району — школу і 106 селянських хат. Під час пожежі загинуло 52 жителі, в т. ч. жінки й діти.
Трудящі області на власному досвіді переконувалися, що буржуазні націоналісти — люті вороги, і вели рішучу боротьбу проти їхніх банд. В селах були організовані загони самооборони, які охороняли мирну працю селян, захищали їх від бандитських наскоків. Вже на початку 1945 року з активною підтримкою трудящих мас було розгромлено кілька банд, а обмануті оунівцями люди, які перебували в бандах, почали з’являтися з повинною до радянських органів.
Учасники першої обласної наради селян, яка відбулася в грудні 1944 року, на весь голос заявили про відданість селянства Тернопільщини Комуністичній партії і Радянській державі, про свою ненависть до українських буржуазних націоналістів. «Це вони, мерзенні зрадники своєї Батьківщини,— писали у зверненні до всіх селян учасники наради,— … намагаються перешкодити народові мирно жити, відбудовувати своє господарство, відновлювати радянські закони, що оберігають нашу свободу і незалежність,… ці підлі агенти німецького фашизму приховують від народу правду про те, що вони мають намір підкорити українські землі й український народ німецьким поневолювачам. Вони розуміють «незалежність» України як відрив її від нашого брата — російського народу та інших народів Радянського Союзу».
Бандитський терор був тісно пов’язаний з антирадянськими діями куркульства— соціальної бази українського буржуазного націоналізму. Куркулі відмовлялися засівати поля, здавати державі обов’язкові поставки, водночас всіляко підтримували оунівців. Передовики сільського господарства області, які зібралися в березні 1945 року, писали: «Глитаї мріють про повернення свого панування над бідняками й середняками. Не вийде! Рідна наша Радянська влада не дозволить глумитись над чесними трудівниками. Вона дала нам землю, допомагає машинами, всебічно сприяє селянам, які вирішили господарювати спільно». В наступні роки, в ході успішного завершення колективізації, куркульство було ліквідоване остаточно.
На кінець 1947 року в області налічувалось 312 колгоспів, які об’єднували 21 319 бідняцько-середняцьких господарств. Із 963 сіл області 253 стали селами суцільної колективізації. Великих успіхів у цьому досягнуто і в наступні три роки. На 1 липня 1949 року колективні господарства вже об’єднали понад половину селянських дворів, а через рік в області завершилася суцільна колективізація сільського господарства — 1195 колгоспів об’єднали близько 250 тис. бідняцько-середняцьких (99,4 проц.) господарств.
Перемога нових, соціалістичних відносин на селі, залучення до громадського виробництва переважної частини селянства означали велике торжество ленінського кооперативного плану, торжество політики Комуністичної партії. З утвердженням колгоспного ладу основним і невідкладним завданням партійних організацій стало організаційно-господарське й політичне зміцнення колгоспів, перетворення їх на великі високопродуктивні господарства. За ініціативою партійних організацій і колгоспників 1950 року було здійснено укрупнення колгоспів. На кінець року замість 1195 артілей працювало 986 господарств. За цих умов особливо гостро постало питання про добір, підготовку й правильну розстановку колгоспних кадрів. На посади голів колгоспів райкоми партії рекомендували досвідчених керівників, спеціалістів сільського господарства. Спираючись на досвід колгоспного будівництва у східних областях республіки й підтримку ЦК КП(б)У та уряду Української РСР, вони разом з правліннями артілей, зміцнювали трудову дисципліну, краще організовували роботу колгоспників. У розв’язанні всіх цих питань позитивну роль відіграли політ-відділи при машинно-тракторних станціях, які діяли протягом 1950—1953 років.
Здійснення колективізації сільського господарства та організаційно-господарське зміцнення колгоспів стало можливим завдяки великій матеріально-технічній та фінансовій допомозі Радянської держави. Колгоспи області лише в 1947 році одержали 6900 тонн мінеральних добрив і понад 30 тис. цнт сортового насіння. Колгоспам і селянським господарствам було надано сільськогосподарського інвентаря та будівельних матеріалів на суму понад 6 млн. карбованців.
Авангардну роль у відбудові й розвитку промисловості та сільського господарства відіграли первинні партійні й комсомольські організації. На кінець 1948 року в області налічувалось 589 первинних партійних організацій. Обком КП(б)У послав на постійну роботу на село багато комуністів і комсомольців. На початку 1948 року безпосередньо в МТС і колгоспах працювало 308 комуністів. Обком і райкоми партії провадили велику роботу, створюючи нові і зміцнюючи вже існуючі первинні партійні організації МТС і колгоспів. Тільки 1950 року створено 90 нових організацій. Комсомольські організації працювали в 671 артілі. За активною участю комсомольців лише в 1948 році було створено 38 колгоспів.
Заходи, здійснені партійними організаціями і Радами депутатів трудящих, сприяли піднесенню колгоспного виробництва. У 1950 році в колгоспах області посівні площі збільшилися порівняно з 1949 роком на 18,3 тис. га, в 2 рази розширились посіви цукрових буряків, озимої пшениці. Краще, ніж у попередні роки, були доглянуті посіви. Високі врожаї зернових і технічних культур виростили колгоспи Гримайлівського, Козівського, Скалатського, Підволочиського та інших районів. Підвищилась продуктивність громадського тваринництва. Надій молока зріс проти 1949 року на 37 проц., було одержано значно більший приплід худоби.
За роки четвертої п’ятирічки широко розгорнулось житлове будівництво. З бюджетів місцевих Рад на нього було витрачено близько 10 млн. крб., у селах споруджено 19 850 індивідуальних будинків. Зросла також торговельна мережа області. На кінець 1950 року Тернопільщина мала 2066 підприємств роздрібної державної і кооперативної торгівлі, 376 підприємств громадського харчування.
Більшало лікувальних і оздоровчих закладів. На кінець 1950 року в області діяло 102 лікарні, які мали 3400 ліжок. Працювало також близько 200 фельдшерських пунктів, 85 жіночих і дитячих консультацій, 6 санаторіїв, 2 будинки відпочинку. Населення обслуговували 683 лікарі і 2600 працівників з середньою медичною освітою.
Протягом 1946—1950 років в області успішно здійснювалося загальне семирічне навчання в селах і десятирічне в містах. У 1949/50 навчальному році працювало 1143 школи, в т. ч. 477 семирічних і 69 середніх. Щороку зростали витрати на розвиток народної освіти. Лише в 1950 році держава асигнувала 145,5 млн. крб. У 1950/51 навчальному році на Тернопільщині працювали Кременецький учительський інститут, 11 технікумів та інших середніх спеціальних навчальних закладів, де навчалося 5350 студентів і учнів. Велика культурно-освітня робота провадилась у 1086 будинках культури й клубах та 1705 бібліотеках.
Успішно виконавши завдання четвертої п’ятирічки, трудящі області зробили важливий крок уперед на шляху подолання економічної відсталості, створили міцну основу для розв’язанія нових відповідальних завдань, поставлених Комуністичною партією і Радянським урядом перед працівниками промисловості й сільського господарства області в наступні роки.
Дальше зростання народного господарства області в період розвинутого соціалізму відбувалося за рахунок будівництва нових підприємств і реконструкції та розширення на новій технічній основі діючих. Виникли галузі промисловості, яких раніше Тернопільщина не знала: машинобудівна, металообробна, газова, хімічна, енергетична та інші. Так, у 1965, останньому році семирічки, енергетичній і паливній галузям у загальному обсязі промисловості області належало 11,1 проц., машинобудівній і металообробній — 9,4 проц. У 50-х роках стали до ладу заводи: машинобудівний, «Електроарматура», авторемонтний у Тернополі, холодного асфальту у Великому Глибочку і Скалі-Подільській, цукрові — в Бучачі, Хоросткові, Ланівцях, плодоовочевий консервно-сушильний завод у Почаєві, маслоробний у Копичинцях та багато інших. Значні зміни сталися в розміщенні продуктивних сил. Нові підприємства споруджували насамперед там, де були відповідна сировинна база і необхідний резерв робочих рук. У наступні роки були введені в дію Бережанський склозавод, Бучацький і Хоростківський кукурудзокалібрувальні заводи, Борщівський цукровий завод, Кременецький комбікормовий завод, Вишнівецька галантерейна фабрика, Козівська фабрика спортивного інвентаря, Чортківський м’ясокомбінат, Тернопільський фарфоровий завод, Бережанська макаронна фабрика, Бучацький плодоконсервний завод, Кременецький цукровий завод, Чортківський сирзавод, Тернопільський бавовняно-прядильний комбінат, Лановецький молочний завод, Збаразький цукровий завод, Тернопільський комбайновий завод та інші. Державні асигнування на розвиток промисловості області зростали з року в рік. Якщо протягом четвертої п’ятирічки обсяг капіталовкладень становив 34 млн. крб., то лише в 1970 році вони досягли майже 100 млн. карбованців.
Для відбудови й розвитку промисловості багато значила братерська допомога всіх народів СPCP, особливо — великого російського народу. Лише за роки семирічки до області надійшло близько 250 тис. тонн різного обладнання й машин. Бавовняно-прядильний комбінат обладнаний нині прядильними верстатами, виготовленими в Пензі й Ташкенті, різними машинами і автоматичними ткацькими верстатами, які прибули з РРФСР, мотальними й пухозбиральними машинами, зробленим в Латвії і Таджикистані. Основну сировину — бавовняне волокно — комбінат одержує з Узбецької, Таджицької, Туркменської й Азербайджанської республік. На головному підприємстві промислово-виробничого об’єднання «Ватра» працюють найсучасніші верстати, виготовлені руками російських, молдавських, грузинських, вір і енських, литовських, узбецьких і таджицьких робітників. Тернопільський комбайновий завод одержує верстати й обладнання з усіх братніх союзних республік.
Значні зміни сталися і в розвитку залізничного та автомобільного транспорту.
До 1970 року Тернопільське відділення Львівської залізниці повністю переведено на тепловозну тягу, завдяки чому збільшилася її пропускна спроможність, прискорився оборот вагонів. Автобусні маршрути від Тернополя пролягли в Київ, Одесу, Кишинів, Брест, Житомир, Вінницю, всі обласні центри західних областей Української PСP та в усі районні центри. Велику роль відіграє авіатранспорт. Авіалінії з’єднують обласний центр з Москвою, Києвом та столицями союзних республік, а також з найвіддаленішими райцентрами області.
На підприємствах і транспорті широко розгорнулося соціалістичне змагання. Зокрема, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці Тернопільської швейної фабрики одними з перших не лише в області, а й серед підприємств легкої промисловості України вибороли звання колективу комуністичної праці.
За успіхи у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану в розвитку промисловості, транспорту й сільського господарства орденами й медалями Союзу РСР нагороджено 2898 чоловік. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно машиніста тепловозного депо станції Тернопіль Є. Н. Федорченко, бригадира будівельників О. І. Шимкова; 109 чоловік удостоєні ордена Леніна та 168 — ордена Жовтневої Революції.
Важливим чинником у піднесенні сільського господарства також стало соціалістичне змагання. Партійні організації колгоспів, яких на кінець 1955 року було 232, дбали про те, щоб воно стало дійовим засобом комуністичного виховання трудівників села. Багато уваги приділялось правильному розв’язанню питання матеріальної заінтересованості колгоспників, зміцненню МТС і колгоспів кадрами спеціалістів, поліпшенню структури посівних площ, забезпеченню колгоспів і МТС керівними кадрами.
Усі ці заходи сприяли піднесенню сільськогосподарського виробництва. Значно зросли посіви таких культур, як озима пшениця, цукрові буряки. У 1965 році посівна площа під зерновими культурами становила 428,8 тис. га, у т. ч. під озимою пшеницею 230,7 тис. (проти 61,5 тис. га у 1950 році). Посівна площа цукрових буряків за ці роки зросла з 15,5 тис. до 106,4 тис. га. В 1965 році порівняно з 1950 роком урожайність зернових підвищилась на 10,4 цнт, цукрових буряків — на 91 цнт. Значні зрушення сталися в галузі тваринництва. Збільшилось поголів’я великої рогатої худоби, особливо корів (з 1950 по 1965 рік великої рогатої худоби стало більше у 13 разів, корів — у 32 рази). Помітно зросла продуктивність громадського тваринництва. Середньорічний надій на одну фуражну корову протягом 1950—1965 років підвищився з 978 до 2009 літрів.
1965 року електрифіковано 99,6 проц. колгоспних ферм. Колгоспи одержали 231,7 млн. крб. грошових прибутків проти 8,9 млн. у 1950 році. За цей же час неподільні фонди сільськогосподарських артілей зросли майже в 15 разів. Збільшилися грошові доходи колгоспників, поліпшився їх добробут.
У колгоспах області множились лави передовиків, майстрів високих урожаїв, досвідчених тваринників, механізаторів. їх досягнення дістали високу оцінку Комуністичної партії і Радянського уряду. В 1958 році високого звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні сім передовиків, понад тисячу трудівників сільського господарства нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, а знатна ланкова з Борщівського району Є. О. Долинюк стала двічі Героєм Соціалістичної Праці.