Визволення Тернопільської області Радянською армією
Тривала боротьба трудящих Тернопільщини за соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною злилась у вересневі дні 1939 року з визвольним походом Червоної Армії в Західну Україну й Західну Білорусію. 17 вересня 1939 року Червона Армія, виконуючи наказ Радянського уряду, перейшла річку Збруч і вступила на землі Західної України. Цього ж дня, вранці, трудящі Гусятина, Гримайлова, Підволочиська та інших прикордонних населених пунктів першими вітали воїнів-визволителів. 17 вересня були також визволені Тернопіль і Збараж, а 18 вересня радянські війська повністю визволили Тернопільщину. Ще до приходу радянських військ у багатьох населених пунктах були створені революційні комітети, організовані загони робітничо-селянської гвардії, які роззброювали поліцію, брали під охорону громадське майно. В містах і селах відбулися багатолюдні мітинги й збори. Присутні на них гаряче дякували доблесним бійцям за своє визволення від гніту поміщиків та капіталістів. У мітингах і зборах в Копичинському, Бучацькому та Чортківському повітах взяли участь понад 89 тис. чоловік. Трудящі одностайно ухвалили: «Ми бажаємо бути в єдиній сім’ї з нашими братами, які щасливо живуть у Радянській Україні». За дорученням всіх, хто був на мітингах і зборах, листи до Радянського уряду підписали 1213 представників трудящих.
Для керівництва всім політичним, економічним і культурним життям вже 17— 18 вересня 1939 року у 17 повітових центрах були створені тимчасові управління, а в селах — селянські комітети, які відіграли велику роль у боротьбі за встановлення й зміцнення Радянської влади на місцях.
Спираючись на підтримку широких мас, тимчасові воєводське, повітові, міські управління та селянські комітети встановили чіткий революційний порядок. Долаючи опір буржуазії і поміщиків, вони залучали широкі трудящі маси до активного політичного життя. Завдяки їх діяльності населення міст і сіл забезпечувалося продовольством, розгорталася торгівля, відновлювали роботу промислові підприємства, де створювались робітничі комітети, що здійснювали контроль над виробництвом, збутом продукції, регулюванням цін. Запроваджувався восьмигодинний робочий день. Безробітні одержували роботу. В містах і селах відкривалися школи з рідною мовою навчання, кінотеатри, клуби, читальні. З жовтня 1939 року вийшов перший номер газети «Вільне життя». Органи народної влади на місцях розгорнули підготовку до виборів у Народні Збори Західної України, що проходили 22 жовтня 1939 року. Із загальної кількості виборців (понад 1 млн.) у голосуванні взяло участь понад 88 проц. Трудящі з радістю віддали свої голоси за народних кандидатів, продемонструвавши при цьому велику політичну активність, одностайність і єдність. За висунутих кандидатів голосувало 92,5 проц. тих, що брали участь у голосуванні. Від Тернопільщини депутатами Народних Зборів Західної України було обрано 330 чоловік — представників робітничого класу, трудового селянства, прогресивної інтелігенції.
Народні Збори, які відбулися 26—28 жовтня у Львові, обрали Повноважну комісію в складі 63 членів, якій доручили подати на розгляд Верховним Радам Союзу РСР та Української РСР Декларацію Народних Зборів. Від Тернопільщини до складу комісії ввійшло 8 чоловік, у т. ч. селянин М. В. Качоровський, робітниця Ягільницької тютюнової фабрики С. І. Туркевич. В листопаді 1939 року позачергові сесії Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР прийняли закони про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання з УРСР.
Возз’єднання Західної України з Радянською Україною, яке було тріумфом ленінської національної політики, відкрило перед Тернопільщиною невичерпні можливості для економічного, політичного й культурного розвитку. ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У надіслали сюди для роботи 296 партійних і радянських працівників. Партійна організація області швидко зростала за рахунок кращих представників робітничого класу й трудового селянства.
На початку грудня 1939 року була утворена Тернопільська область. Раднарком СРСР, Раднарком УРСР та братні народи Радянського Союзу подали їй значну допомогу в будівництві нового життя. Вже на початку жовтня 1939 року із східних областей УРСР та РРФСР сюди почали прибувати вагони з хлібом, гасом, сіллю та іншими предметами першої потреби.
Для забезпечення колгоспів і батрацько-бідняцьких господарств посівним матеріалом на весну 1940 року держава видала зернобобових 14 265 цнт, багаторічних трав 151 цнт, картоплі 18 560 цнт. Сюди надходили сільськогосподарський інвентар, машини, матеріали тощо.
Великі зміни відбулись у сільському господарстві. Після ліквідації поміщицького й монастирського землеволодіння стало можливим забезпечити землею тих селян, які зовсім її не мали або мусили вдовольнятися невеликими ділянками. Селянські господарства Тернопільщини безплатно одержали 200 тис. га землі, 11 229 коней, 11 062 корови та 1222 воли.
В промисловості були націоналізовані підприємства та майстерні. Завдяки цьому виникли сприятливі умови для її дальшого розвитку. Вже в квітні 1940 року працювало 1673 невеликих підприємств, де було зайнято 12 478 робітників, більшість яких за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі не мала роботи. Відбудовувались зруйновані підприємства, ставали до ладу законсервовані. Водночас здійснювалось об’єднання споріднених підприємств, удосконалювалась їх структура. На початок 1941 року в області діяло 14 підприємств союзного підпорядкування, 111 республіканського, 108 обласного і 14 районних промкомбінатів. За 11 місяців 1940 року підприємства місцевої промисловості випустили продукції у незмінних цінах 1926—1927 рр. на 6029,5 тис. крб., що становило 112,5 проц. до річного плану. Вживалися заходи до об’єднання кустарів-одинаків у промислові артілі. У квітні 1940 року в області було 102 артілі, які об’єднували 2018 членів, а на початок 1941 року їх стало 164, де працювало 6878 чоловік. За 11 місяців 1940 року промислова кооперація випустила продукції на 21802,1 тис. карбованців.
Возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР поклало край злидням, відкрило трудящим шлях до заможного життя, вільного від експлуатації і гніту, шлях постійного зростання добробуту, культурного процвітання. За короткий строк зникло безробіття. Реальна заробітна плата набагато перевищувала заробітки за часів буржуазно-поміщицької Польщі. Робітники одержували квартири, щорічні оплачувані відпустки.
На селі розгорнулась кооперативна торгівля. Вже в березні 1940 року в області діяло 1684 крамниці, 32 їдальні, 9 буфетів, 51 хлібопекарня, 19 лісоскладів.
Після встановлення протягом грудня 1939—січня 1940 рр. нового радянського адміністративно-територіального поділу у Тернопільській області, замість повітів, стало 38 районів. Розгорнулась підготовка до обрання районних, сільських і селищних Рад. Обранню нових органів влади передували звіти тимчасових управлінь і сільських комітетів перед трудящими.
Місцеві органи Радянської влади під керівництвом партійних організацій розгорнули велику політичну, господарсько-організаторську і культурно-освітню роботу серед населення. За їх участю в усіх селах створювалися земельні громади й кооперативні товариства, через які селяни одержували потрібні машини, сільськогосподарський реманент.
У будівництві нового життя провідна роль належала партійним організаціям області. Обком КП(б)У, першим секретарем якого був затверджений І. Д. Компанець, райкоми партії дбали про найбільш доцільну розстановку комуністів на всіх ділянках виробництва, добивались злагодженості й чіткості в усіх ланках виробничої й суспільно-політичної діяльності.
Соціалістичні перетворення здійснювалися в умовах гострої класової боротьби. Особливо скаженіли українські буржуазні націоналісти. Вони вдавалися до терористичних актів проти партійно-радянського активу, поширення різних провокаційних чуток, антирадянських листівок. Підступність буржуазно-націоналістичних елементів рішуче викривали трудящі. Одностайна активна підтримка ними заходів Комуністичної партії і Радянського уряду з новою силою виявилася під час підготовки й проведення в 1940 році виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. На виборах до місцевих Рад, які відбулися 15 грудня 1940 року, обрано 4125 депутатів.
Партійні й радянські органи багато уваги приділяли розвитку сільського господарства — основної галузі економіки області, переходу його на соціалістичні рейки. Розгорнулося колгоспне будівництво. У квітні 1940 року в області вже налічувалося 45 колгоспів, що об’єднали 3905 господарств. Новоствореним колективним господарствам держава подавала велику матеріальну допомогу. їм було передано з поміщицьких маєтків понад 3 тис. житлових та господарських будинків, багато сільськогосподарського реманенту, 1570 коней, 3240 голів великої рогатої худоби, 900 свиней, 1440 овець, виділено 234 тис. крб. кредиту.
На початок лютого 1941 року в області працювало 95 колгоспів та надійшло понад 5 тис. заяв від бідняків і середняків з проханням організувати в їх селах колгоспи. Більшість колгоспів області успішно виконала господарські плани 1940 року. Середня врожайність зернових у колгоспах становила 13,2 цнт, цукрових буряків — 215, картоплі — 139 цнт з гектара, що було значно вище, ніж в індивідуальних господарствах.
Незважаючи на певні труднощі початкового періоду, значних успіхів досягла майже кожна сільгоспартіль. Так, у селі Мужилів Підгаєцького району колгосп виник навесні 1940 року. В ньому об’єдналися 103 селянські господарства, за ним було закріплено 803 га землі, в т. ч. 736 га орної. Пересічна врожайність зернових становила 16,4 цнт з 1 га, надій на одну фуражну корову — 1204 літрів. Більшість членів артілі працювала самовіддано: 53 колгоспники виробили від 200 до 400 трудоднів, а 112 — по 150 трудоднів. Високою була оплата праці. За неповний рік роботи окремі колгоспні сім’ї одержали по 100—150 пудів хліба і по 700—1000 крб. грішми.
Важливе значення для розвитку сільського господарства молодої радянської області мало створення державних машинно-тракторних станцій, яких на початок червня 1941 року вже було 38. Для новостворених МТС Радянська держава виділила 396 тракторів, 40 автомашин, 45 комбайнів, 396 плугів та іншу сільськогосподарську техніку. На постійну роботу в МТС області були направлені кваліфіковані кадри директорів, їх заступників по політроботі, бухгалтерів, старших агрономів, багато трактористів і бригадирів тракторних бригад із східних областей республіки.
Трудяще селянство Тернопільської області активно запозичувало досвід соціалістичного будівництва, набутий східними областями УРСР. У лютому 1940 року відбулась нарада передовиків сільського господарства республіки, в якій взяли участь представники селян Тернопільщини. Делегації від промислових підприємств та селян у 1940 році побували в Кам’янець-Подільській, Вінницькій, Дніпропетровській, Київській областях, відвідали сільськогосподарську виставку в Москві. Приділялась велика увага організаційно-господарському зміцненню молодих колгоспів, вихованню трудящих у дусі свідомого ставлення до праці й громадської власності, непримиренності до порушників трудової дисципліни. Комуністи, яких у квітні 1940 року було 2512 чоловік, об’єднаних у 216 первинних партійних організаціях, роз’яснювали селянам політику Комуністичної партії, на конкретних фактах переконували бідняків і середняків у перевагах колективного господарювання. Комуністам активно допомагали комсомольці області, яких у 1940 році було 1890, об’єднувались вони в 166 первинних організаціях. Обласну комсомольську організацію очолював І. Ф. Бугайченко, який у роки Великої Вітчизняної війни залишився на підпільній роботі і був по-звірячому закатований гітлерівцями на Житомирщині. За виявлені героїзм і відвагу І. Ф. Бугайченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Обком і райкоми партії, радянські органи постійно дбали про підготовку кадрів з місцевого населення. У 1940 році на сільськогосподарських курсах і семінарах навчалося понад 6 тис. керівних кадрів артілей, трактористів та інших спеціалістів сільського господарства.
Соціалістичні перетворення в сільському господарстві здійснювалися швидкими темпами. На 1 червня 1941 року в області вже було 529 колгоспів, об’єднували вони 46 525 господарств, або 14,8 проц. від загальної їх кількості. Колгоспи обробляли 183 856 га землі — 18 проц. земельних угідь.
Приділяючи велику увагу розвитку економіки, обком, райкоми партії, облвиконком та райвиконкоми не випускали з поля зору такі питання, як поліпшення добробуту трудящих, розвиток охорони здоров’я, народної освіти, культури.
В усіх районних центрах і в деяких населених пунктах області відкрилися безплатні лікарні, а в багатьох селах — медичні пункти. Всього в області працювало 38 лікарень, 73 амбулаторії, 19 поліклінік, 16 дитячих і жіночих консультацій, 14 диспансерів та інші медичні установи. Трудящі вперше за багатовікову історію почали одержувати безплатну лікарську допомогу. Медичні працівники організували профілактичний огляд населення, вони облікували всіх хворих на туберкульоз, забезпечили їм повсякденну медичну допомогу. Лише на 1940 рік на медичне обслуговування Радянська держава асигнувала 19 млн. крб., в той час як до 1939 року по Тернопільському воєводству витрачалось на рік всього 1250 тис. злотих.
Радянська влада усунула будь-які обмеження в справі освіти. Всі діти трудящих дістали змогу вчитися. Вже 1939/40 навчального року в області розгорнули роботу 1186 шкіл, у 1076 школах викладання велося українською мовою, в решті — польською. Кадри з місцевого населення стали готувати Кременецький учительський інститут, 3 педагогічні школи та ще кілька спеціальних середніх навчальних закладів. У 1940 році Наркомос УРСР направив на роботу до Тернопільщини 1250 учителів. У 1940/41 навчальному році за парти сіли всі діти шкільного віку, школи були забезпечені педагогічними кадрами.
Радянська держава витратила 1940 року на розвиток народної освіти області понад 60 млн. крб. (буржуазно-поміщицька Польща по Тернопільському воєводству витрачала на школи щонайбільше 1,8 млн. злотих на рік).
Вживалося заходів до якнайшвидшої ліквідації неписьменності й малописьменності серед дорослого населення. Із 120 тис. неписьменних і малописьменних у березні 1940 року 75 тис. чоловік вивчали грамоту в школах і гуртках ліквідації неписьменності.
В області розгорнули роботу 13 будинків культури, 25 районних, 903 сільські клуби, почали працювати обласна й районні бібліотеки та інші культурно-освітні заклади. При багатьох клубах створювалися хорові, танцювальні, драматичні, музичні та інші гуртки художньої самодіяльності, в них брали участь сотні людей. В усі населені пункти почали надходити газети, було налагоджено торгівлю книжками.
Досягнення Тернопільщини за досить короткий проміжок часу в галузі розвитку культури були торжеством ленінської національної політики, переконливим доказом того, що лише соціалістичний лад спроможний забезпечити всебічне зростання людини.