Чернихівці, Збаразький район, Тернопільська область
Чернихівці — село, центр сільської Ради, розміщене на берегах невеликої річки Гнізни, притоки Серету. З півночі і заходу до села підступає ліс. Через Чернихівці проходить автошлях Тернопіль—Кременець. До районного центру — 5 км, до залізничної станції Збараж — 7 км. Дворів — 568. Населення — 1934 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане село Охрімівці.
В письмових джерелах Чернихівці згадуються з середини XV ст. В акті від 9 липня 1463 року село значилося як власність князів Збаразьких. Найзаможніші селяни мали по дві четвертини польової землі (близько гектара). Інша категорія селян — піші — володіли невеликими клаптиками землі, халупники мали хату, інколи — город. Найбіднішими були комірники, які не мали ні землі, ні власної хати, а тулилися по чужих оселях.
Не раз село, що лежало поблизу Чорного шляху, зазнавало руйнівних нападів турецько-татарських орд. Ці наскоки повторювалися у 1474, 1521, 1577, 1589 роках. Нападники залишали після себе попіл і згарища, але кожного разу жителі відбудовували село. Остерігаючись нападів, люди селилися на клаптиках суші серед боліт і в неходжених місцях, подалі від доріг.
Населення Чернихівців брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Через село з боями проходили полки селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким. У червні—липні 1649 року воно було тилом повстанських військ, які вели облогу Збаража. Черниховецьким лісом просувалися загони й тоді, коли відбувалася битва під Зборовом.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. експлуатація трудящого населення Чернихівців, що залишилися у складі Речі Посполитої, ще більше посилилася. Переважала відробіткова рента. Панщина становила 4—5 днів на тиждень з лану. Крім того, селяни виконували додаткові роботи. Поширеною була підводна повинність — повози. їх виконували ті, хто мав своє тягло. Всі селяни мусили сторожити та обороняти панський маєток.
З 1772 року Чернихівці потрапили під владу Австрії. Наприкінці XVIII ст. трохи було регламентовано панщину — максимальний розмір її для тяглових господарств встановлювався 3 дні на тиждень. Халупники й комірники повинні були відробляти 12 днів на рік. Селяни сплачували поземельний і житловий податки. Згідно з першим поземельним кадастром Галичини — «Йосифинською метрикою» (1785— 1788 рр.) у Чернихівцях налічувалося 170 дворів. Сільська громада користувалася 2188 моргами польової землі, 192 моргами городів, 198 — лук і пасовищ. Місцевому феодалові належало 760 моргів польової землі, 40 — лук і пасовищ, 37 —лісу, 174 морги ставу. Церква мала 86 моргів земельних угідь.
Згідно з Шенбрунським перемир’ям між Росією та Австрією Чернихівці в складі Тернопільщини протягом 1810—1815 рр. входили до Російської держави. Російський уряд дещо полегшив становище селянства, обмеживши розміри панщини та податків. Після переходу 1815 року цієї території до Австрії були відновлені старі порядки.
За даними «Францисканської метрики» 1820 року, в Чернихівцях налічувалося 222 хати, було дві корчми. Діяла школа при церкві (заснована ще в другій половині XVIII ст.). У 1821 році грунтовий податок селянських господарств становив 1403 золоті ринські, з панських же земель було виплачено податку лише 498 золотих ринських.
Злидні, недоїдання спричинялися до хвороб. Великого лиха завдала населенню 1831 року пошесть холери. Вимирали цілі родини, адже медичної допомоги бідноті одержати було нізвідки. Дотепер у Чернихівцях збереглося кілька кам’яних пам’ятників того часу.
Реформа 1848 року не принесла сподіваної волі селянам. Основні земельні масиви, до того ж кращої якості, залишилися в руках поміщиків, селянам перепали гірші землі, їхні наділи були мізерними. Так, за переписом 1869 року, в Чернихівцях налічувалося 311 селянських дворів, проживало 1732 чоловіка. їм належало 2983 морги орної землі, 289 моргів городів, лук і пасовищ, 34 морги лісу. Місцевий поміщик мав 1134 морги орної землі, 290 моргів городу, лук і пасовищ, 510 моргів лісу.
Про тяжке життя черниховецьких селян розповідав І. Я. Франко в своєму оповіданні «Свинська конституція» устами героя оповідання, місцевого жителя Антона Грицуняка. За свідченням І. Я. Франка, це була людина, якою «селянство справедливо може гордитися». Його знали «не тільки в Збаразькім, але також у Тернопільськім повіті, як незрівнянного народного бесідника, як гарячого борця за мужицькі права, за мужицьку гідність і справедливість». Він був неписьменним, але вмів виголошувати промови про народну біду на вічах. Одну з таких промов і слухав І. Я. Франко. А. Грицуняк так оповідав про становище селян після скасування кріпосного права: «Атаман не ходить уже з костуром по селу від хати до хати, се правда. Але що робить хлоп?… Хлоп устає з доброї волі рано-ранісінько, бере курку або півкопи яєць і йде до того самого атамана — тепер він називається «пан ржонца» — кладе перед ним свій дарунок і просить його «клінне вашеці», щоб позволив йому вийти робити панщину на панськім лані. А коли прийде без подарунка, то пан ржонца… полишить йому ласкаво свободу — вмирати з голоду».
Свободи, надані народові конституцією, яку А. Грицуняк влучно назвав «свинською», дійсно надавали селянам лише право вільно «вмирати з голоду». Житель Чернихівців Лук’ян Вітенько в числі селянської делегації їздив до Відня в грудні 1895 року скаржитися на губернатора Галичини графа Бадені. Всіх делегатів удома чекало покарання. Л. Вітеньку повітовий староста присудив 50 ринських штрафу. Щоб сплатити його, треба було продати корову. Селянин попросив замінити штраф покаранням різками, щоб не залишати родину без годувальниці. Староста не погодився, заявивши: «… ми тепер перед законом усі рівні, буків нема, а що велять заплатити, те заплати, хоч із коліна вилупи».
У 1897 році незадовго до виборів в австрійський парламент до Чернихівців завітав І. Я. Франко. Тут зібралося народне віче, на якому письменник виступив з промовою, закликаючи селян віддати голоси за «мужицького, хлопського» посла — Антона Грицуняка. Але не судилося йому стати депутатом парламенту — напередодні виборів поліція заарештувала його та ще кількох селян. 1898 року І. Я. Франко ще раз побував у Чернихівцях в Антона Грицуняка. З його уст письменник записав легенду «Чоловіка не наситиш».
Селяни Чернихівців активно включилися в загальну боротьбу трудящих Галичини за соціальне й національне визволення, що з новою силою розгорілася на початку XX ст. Під час жнив 1904 року жителі відмовилися жати панську пшеницю за п’ятнадцятий сніп, а коли до села прибув загін поліції з Тернополя, закидали прибулих камінням. У відповідь поліція відкрила вогонь і поранила кількох селян. Керівники страйку були заарештовані і кинуті до тернопільської в’язниці.
У квітні 1908 року студент Львівського університету, уродженець Чернихівців М. Сочинський на знак протесту проти австро-шляхетського гніту вбив австрійського намісника в Галичині графа А. Потоцького. Австро-угорський суд засудив його до смертної кари, згодом заміненої 20-річним ув’язненням. Жителі Чернихівців брали участь у виступах протесту проти вироку суду, збирали кошти на допомогу М. Сочинському.
В Чернихівцях, як і в інших селах Збаразького повіту, розвивалися художні промисли, зокрема ткацьке виробництво. Черниховецькі майстри виготовляли вовняні запаски, орнаментовані квітками, листочками, пояси (крайки). Наприкінці XIX ст. село славилося як один з центрів килимарства в повіті. Килими ткалися переважно двох кольорів, виготовлялися також покривала з орнаментом. До 20-х років XX ст. килимарство поступово занепало.
Кваліфікованої медичної допомоги населення Чернихівців не мало де одержати: в селі не було ні лікаря, ні фельдшера. Більш заможні жителі в разі потреби їздили до лікарів у місто, біднота ж «лікувалася» в знахарів і шептух.
Переважна більшість населення Чернихівців була неписьменною. Це й не дивно, бо в селі в другій половині XIX ст. існувала лише початкова (двокласна) школа з одним учителем.
Вже в перші дні після початку першої світової війни до австро-угорської армії забрали всіх чоловіків віком до 42 років. У серпні 1914 року Чернихівці зайняли російські війська. В ході боїв, що розгорілися в околицях села наприкінці серпня 1915 року, було зруйновано багато житлових будинків, знищено посіви. До села вступили австрійські війська. У червні наступного року село знову зайняли російські війська. 31 липня 1917 року за наказом командуючого 11-ю армією всіх жителів Чернихівців евакуювали за лінію фронту в Збараж. У серпні 1917 року село окупували австро-угорські війська. Після розпаду Австро-Угорської монархії, в листопаді 1918 року Чернихівці потрапили під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, а в липні 1919 року їх окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Визволення від національного й соціального гноблення трудящим Чернихівців принесла Червона Армія влітку 1920 року. В селі було встановлено Радянську владу. 1 серпня створено ревком. Головою його став місцевий бідняк Д. Ленько. Ревком насамперед узяв на облік поміщицькі землі й майно, готувався до розподілу їх серед бідняків. Цю роботу мав здійснити спеціальний земельний комітет, організований 24 серпня, що діяв під керівництвом сільревкому. Під час виборів комітету селяни пропонували поділити не лише орне поле, а й поміщицькі ліс та сіножаті, 23 серпня ревком ухвалив розподілити між біднотою панські коні й худобу. В серпні розгорнув роботу обраний на одному з засідань сільревкому шкільно-просвітний комітет, який вирішив негайно впорядкувати шкільне приміщення, щоб можна було розпочати навчання.
Та обставини склалися так, що восени 1920 року західноукраїнські землі були загарбані буржуазно-поміщицькою Польщею. Довгий час жителі Чернихівців терпіли жорстокий іноземний гніт. Трудящі задихалися під тягарем непосильної експлуатації, репресій та сваволі окупаційних властей. Українське слово, освіта, культура переслідувалися. Скрізь панували шовіністичний розгул, намагання полонізувати українське населення.
Навесні 1921 року в Чернихівцях поселилося 12 родин польських колоністів — осадників. За невелику плату їм наділялися кращі землі, надавалися пільги в будівництві. Осадники водночас виконували роль жандармів, душителів революційної селянської боротьби. їм належали великі земельні масиви. У володінні 487 селянських господарств перебувало 2,6 тис. моргів землі. Земля розподілялася дуже нерівномірно: 5 куркульських господарств мали 875 моргів. Водночас значна кількість селян була малоземельною, а за даними на березень 1936 року в селі налічувалося 36 чоловік, які не мали ніяких засобів для існування. Кілька неврожайних років, що припали на 1923—1936 рр., підірвали більшість селянських господарств. Чимало селян, продаючи за безцінь свої клаптики землі, йшли шукати роботи до міста або ж вербувалися на заробітки за океан. Протягом 1923—1936 рр. до Франції, США, Канади, Бразілії та Аргентіни з села виїхало близько третини населення. Майже жодних змін не відбулося за часів окупації в медичному обслуговуванні населення. В 30-х роках у селі працювала лише акушерка. До лікаря треба було їхати в Збараж чи в Тернопіль.
Політику полонізації українського населення власті провадили насамперед через навчальні заклади. На перших порах викладання українською мовою обмежувалося, згодом його зовсім скасували. 1925/26 навчального року початкову школу, де працювало два вчителі, відвідувало 180 учнів. 1934 року в селі працювала чотирикласна початкова школа. Чотири вчителі навчали в ній близько 200 учнів з Чернихівців і навколишніх сіл. Багато дітей залишалося поза школою.
Довгождане визволення прийшло до черниховецьких селян 17 вересня 1939 року. Радісно зустрічали жителі червоноармійців. Цей день перетворився на народне свято. Вже в перші після визволення дні в Чернихівцях розгорнув діяльність селянський комітет, очолюваний Й. Я. Баб’яком. Члени комітету розподілили серед малоземельних і безземельних селян землю, значну кількість робочої та продуктивної худоби, сільськогосподарський реманент. Через торговельну мережу жителів Збаража забезпечили продуктами першої потреби, гостра нестача яких відчувалася.
Визначною подією для трудящих стали вибори до Народних Зборів Західної України, що відбулися 22 жовтня 1939 року. Трудящі села одностайно висловилися за возз’єднання з Радянською Україною. Перше колективне господарство в Чернихівцях засновано у січні 1941 року. До нього вступило 32 бідняцькі господарства.
Широко розгорнувся наступ на неписьменність. Почали діяти гуртки лікнепу, де навчалося доросле населення. Було відкрито школу, в якій працювало 9 учителів. У 1940/41 навчальному році школу відвідувало 343 учні. Розгорнули роботу клуб, бібліотека.
Нове життя прийшло в село за Радянської влади. Але розпочалася Велика Вітчизняна війна, нав’язана радянському народові німецько-фашистськими загарбниками, й мирне будівництво довелося тимчасово припинити. Фашисти окупували село 6 липня 1941 року. Жорстокі порядки встановили вороги. Жителів примушували працювати в т. зв. державному господарстві, створеному гітлерівцями в колишньому поміщицькому маєтку. Терор, грабежі стали звичайними в окупованому селі. Під виглядом «податків» фашисти забирали в населення худобу, майно, продукти харчування. Було закрито млини, зерно заборонялося молоти навіть на ручних жорнах.
Справжнім лихом стало насильне вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. З 58 юнаків і дівчат, що їх окупанти вивезли з села, половина загинула в фашистській неволі. Прислужували фашистам вороги народу — українські буржуазні націоналісти. Під час тимчасової окупації Чернихівців від їхніх рук загинули радянські активісти та перші колгоспники В. А. Мазуренок, Ф. М. Кривий, Т. Т. Кикоть, Я. Й. Драганюк.
Населення чинило опір окупантам — не виходило на роботу, переховувало худобу, продукти харчування. Молодь ховалася по тайниках, у лісах, щоб не потрапити на каторгу до Німеччини. На початку 1944 року лінія фронту наблизилася до села. 7 березня жителі радо вітали своїх визволителів — бійців 4-го гвардійського корпусу 60-ї армії. В боях за Чернихівці був смертельно поранений Герой Радянського Союзу М. А. Курятников. Його поховали на сільському кладовищі, згодом труну з останками Героя перевезено до Збаража й поховано в братській могилі.
Відразу після визволення 430 місцевих жителів влилося до лав Червоної Армії, з них 181 чоловік загинув у боях проти загарбників, 82 — відзначені бойовими нагородами. Щоб наблизити перемогу, трудящі Чернихівців працювали, не шкодуючи сил. Вони взяли участь у передплаті державної позики в квітні 1944 року, вносили кошти на будівництво танкової колони «Селянин Тернопільщини».
Німецько-фашистські загарбники завдали селу великої шкоди. Вони пограбували селян, зруйнували громадські приміщення, житлові будинки. Довелося докладати багато зусиль для відбудови господарства. Держава допомогла селянам посівним матеріалом, надала кредити. Особливим піклуванням були оточені родини фронтовиків. Незабаром після визволення розгорнулося навчання в школі, для якої відвели найкраще приміщення в селі — колишній поміщицький будинок.
Будівництву нового життя всіляко перешкоджали українські буржуазні націоналісти. Особливу лють викликав у них колгоспний рух. Оунівці залякували й тероризували населення, вбивали з-за рогу активістів. Від рук підлих убивць у липні 1948 року загинув один з перших організаторів Черниховецької артілі О. М. Дроздовський. Але спроби ворогів перешкодити колективізації сільського господарства зазнали краху. Артіль «Радянська Армія», створена в селі наприкінці 1949 року, об’єднала 480 одноосібних господарств. Колгоспникам доводилося на перших порах переборювати чимало труднощів. Не вистачало знарядь для обробітку землі, господарських приміщень. Але, як і раніше, на допомогу прийшла держава. З державних фондів артіль одержала зерно для посіву, кредити на закупівлю худоби, сільськогосподарських знарядь, на будівництво господарських приміщень. У 1949 році в колгоспі збудували корівник, згодом кількість громадських приміщень збільшилася. МТС одержала нову сільськогосподарську техніку — трактори, комбайни. Господарство поступово міцніло, зростала врожайність полів, підвищувалася продуктивність громадського тваринництва. Важливе значення для дальшого розвитку господарства мав вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС. Створена напередодні цієї події колгоспна партійна організація, взявши на озброєння рішення Пленуму, накреслила шляхи піднесення артільного господарства.
Нині колгосп «Радянська Армія» — велике багатогалузеве господарство. За ним закріплено 3268 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2997 га орної землі. На колгоспних ланах 1970 року працювало 30 тракторів, 24 різні комбайни та інша сільськогосподарська техніка, 24 вантажні автомашини. Господарство має 25 добротних громадських будівель, у т. ч. чотири чотирирядні корівники, шість телятників з водогоном, автонапувалками, каналізацією, три свинарники, два механізовані пташники, гараж, майстерні тощо. Наявність відповідної техніки, спеціалістів, родючі грунти, самовіддана праця людей забезпечили щорічне зростання врожайності зернових і технічних культур. Так, 1958 року колгоспники зібрали пересічно-по 11,5 цнт озимої пшениці з га, а в 1970 році — вже по 32,7 цнт; урожайність цукрових буряків у 1972 році порівняно з 1953 зросла з 200 до 518 цнт з кожного га. Щороку збільшується поголів’я худоби, виробництво тваринницької продукції.
Збільшуються й прибутки господарства — 1970 року вони становили 1,3 млн. карбованців.
Черниховецькі колгоспники успішно завершили виконання восьмого п’ятирічного плану. В господарстві розгорнулося дійове змагання за успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки. Добре працювали тваринники. 1971 року вони виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 106 цнт м’яса і 400 цнт молока. Наступного року колгоспники успішно виконали підвищені соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Вони зібрали найбільший у районі врожай зернових культур — 30,4 цнт з кожного га. Картоплі одержано 128 цнт з гектара.
В колгоспі працює численна армія передовиків виробництва. Доярка О. Д. Дзюба щороку надоює від корови по 3 і більше тисячі кілограмів молока. Її удостоєно ордена Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені доярка С. М. Борак, буряківниці Н. П. Врубель і М. А. Цебринська. За вміле керівництво й виробничі успіхи колективу у восьмій п’ятирічці цієї нагороди удостоєно голову колгоспу С. М. Мороза. Трактористи С. М. Козик і О. І. Павлишин (раніше нагороджений орденом «Знак Пошани») систематично перевиконують норми виробітку, заощадили багато пального. В дні святкування 50-річчя СРСР вони удостоїлися високої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора.
Велику і корисну роботу провадить група народного контролю колгоспу, до якої входить 78 чоловік. На всіх ділянках виробництва створено контрольні пости. Народні контролери стоять на сторожі народного добра, слідкують за збереженням і раціональним витрачанням кормів, безвтратним збиранням врожаю.
Чернихівці повністю електрифіковані. Широко розгорнулося будівництво. Триває перетворення в життя проекту забудови села, затвердженого 1965 року. Вже виросли новий торговельний центр, кафе «Черемшина», комбінат побутового обслуговування населення, будинок правління колгоспу. В недалекому майбутньому буде споруджено хлібопекарню, пральню, нові приміщення для кінотеатру, дошкільних дитячих закладів. Широко провадиться житлове будівництво. Протягом 1960 — 1972 рр. новосілля справили понад 160 родин. Передбачається спорудити 14 восьми-квартирних ill шістнадцятиквартирних будинків. Основну частину коштів для забудови села виділяє колгосп. Розростається насаджений жителями парк-сад.
До 1939 року в Чернихівцях не те що лікарні,— навіть фельдшера не було. Невдовзі після встановлення Радянської влади в селі організовано медичний пункт. Нині там працює, два медичні працівники. Відкрито також колгоспний пологовий будинок. Діють сезонні дитячі ясла.
Багате культурне життя трудящих Чернихівців. Однією з кращих у районі стала восьмирічна школа, яка 1969 року розмістилася в новозбудованому приміщенні. Педагогічний колектив об’єднує 22 вчителі. У 1971/72 навчальному році школу відвідувало 326 учнів. За роки Радянської влади з села вийшло 14 учителів, 20 медичних працівників, 6 агрономів, 6 інженерів, 48 механізаторів сільського господарства. За часів же панської Польщі про освіту трудящим доводилося лише мріяти.
Люблять у селі музику, хорошу пісню. Сім гуртків художньої самодіяльності працюють при Черниховецькому будинку культури. Самодіяльні митці підготували великі концертні програми до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та 50-річчя утворення Союзу РСР, з якими виступали не лише в своєму, але й в сусідніх селах. Є в Чернихівцях стаціонарна кіноустановка. У фондах сільської бібліотеки 11 тис. томів. Працівники її систематично провадять читацькі конференції, літературні диспути, а також організують тематичні виставки, зокрема на теми: «Чуття єдиної родини», «Україна в новій п’ятирічці», «Комунізм — прапор нашої епохи», «Орденоносне Тернопілля» тощо. Бібліотека є і при восьмирічній школі.
Досягнуті успіхи в соціалістичній перебудові села стали можливі завдяки мудрій політиці Комуністичної партії і Радянського уряду, завдяки невтомній діяльності первинних партійної та комсомольської організацій, сільської Ради депутатів трудящих. Партійну організацію в Чернихівцях створено в лютому 1953 року. Спочатку вона об’єднувала трьох комуністів. Лави організації щороку зростали. На початок 1973 року в складі партійної організації було 29 комуністів. Первинна партійна організація вела перед у боротьбі за дальше піднесення сільського господарства, за виконання завдань партії по комуністичному вихованню трудящих. Комуністи словом і ділом запалювали колгоспників на досягнення високих трудових успіхів, на дострокове здійснення соціалістичних зобов’язань. Велику увагу вони приділяють підвищенню ділової кваліфікації колгоспників. Чимало передовиків виробництва навчаються в агрономічному гуртку. Близько 80 комуністів і безпартійних вчаться в системі партійної освіти.
Багато корисних справ звершила і сільська комсомольська організація, створена в 1950 році. Комсомольці — надійні помічники комуністів — завжди виступають у перших лавах борців за організаційно-господарське зміцнення колгоспу, за вирощування високих урожаїв і розвиток громадського тваринництва. Успішно діє «Комсомольський прожектор». Всі комсомольці охоплені навчанням в системі політосвіти.
Велику роль в соціалістичному перетворенні села відіграє сільська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 40 депутатів. Ще в післявоєнні роки вона здійснила величезну роботу щодо заліковування ран, завданих війною й окупацією, знешкодженню решток націоналістичних банд, організації життя на нових, соціалістичних засадах. Тепер у центрі уваги сільської Ради — питання виробничої діяльності, впорядкування села, підтримання громадського порядку, культурно-освітні і побутові заходи. Депутатські пости діють на фермах, у бригадах. Депутати, постійні комісії Ради активно працюють, щоб перетворити Чернихівці на зразкове, впорядковане соціалістичне село. Створені і діяльно працюють група сприяння народному контролю, товариський суд, народна дружина.
Радісне й щасливе сьогодення Чернихівців, але ще прекрасніше їхнє майбутнє. Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, величною партійною Програмою, трудящі села, як і всі радянські люди, впевнено крокують до світлого майбутнього людства — комунізму.
Р. Я. РОСТИКУС, Є. І. СІКОРА. Г. І. ЧЕРНИХІВСЬКИЙ