Вишнівець, Збаразький район, Тернопільська область
Вишнівець — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване у північній частині області, на березі річки Горині. Відстань до районного центру — 24 км, до залізничної станції Карначівка на лінії Тернопіль—Шепетівка — 16 км. Через селище проходить автошлях Луцьк—Чернівці. Населення — 6123 чоловіка. Селищній Раді підпорядковані села Бутин, Загороддя, Мухавець.
Про заселення цієї території з давніх часів свідчать виявлені поблизу села Бутина рештки поселення черняхівської культури.
Перша письмова згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Тоді великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому кілька поселень на Волині, в т. ч. і Вишнівець, де було закладено замок. Він був побудований на правому березі річки Горині, там, де нині розміщується село Старий Вишнівець (рештки укріплених валів і руїни старої церкви збереглися дотепер). Згадки про Вишнівець зустрічаються в документах за 1434 і 1463 роки, які засвідчували перехід населеного пункту від одного власника до іншого.
Не раз протягом XV—XVI ст. Вишнівець зазнавав нападів татарських орд. Великих руйнувань було заподіяно йому 1494 року, коли переважаючі сили татар розбили під Вишнівцем польські війська. Нападники зруйнували поселення, багатьох жителів забрали в полон. 1512 року татари вчинили новий напад на Волинь. В бою під Вишнівцем 26-тисячне татарське військо на чолі з ханом Менглі-Гіреєм було розгромлене польськими військами.
В другій половині XVI ст. Вишнівець, що входив до складу Речі Посполитої, став резиденцією українських магнатів, князів Вишневецьких, які поступово покатоличилися і спольщилися. 1640 року Я. Вишневецький розпочав будівництво великого замку, а також монастиря для ченців ордену кармелітів — центру покатоличення жителів округи. Тоді Вишнівець був досить великим поселенням з розвинутими ремеслом і торгівлею. Значну кількість населення становили ремісники — шевці, кравці, пивовари, гончарі. На торги до Вишнівця з’їжджалися з Кременця, Почаєва та інших навколишніх міст і містечок. Найбільшого розвитку набула торгівля худобою, медом, ремісничими виробами. Основним же заняттям жителів було сільське господарство. Селяни відробляли 2—3 дні панщини на тиждень, платили на користь феодала чинш; двірська челядь виконувала роботи в панському маєтку.
Політика грубого насильства й грабежу, жорстока експлуатація з боку власників Вишнівця викликали наростання невдоволення і протестів трудящих. Особливо посилилася боротьба селян проти гнобителів напередодні і під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. 1648 року, під час походу селянсько-козацької армії на Львів, окремі загони її йшли бічними шляхами, щоб підтримати виступи місцевого селянства. Один з таких загонів вступив до Вишнівця. Тоді було розгромлено монастир кармелітів. У 1649 році, коли селянсько-козацьке військо обложило Збараж, жителі Вишнівця допомагали козакам зводити укріплення, підвозили фураж, продовольство. Після підписання Зборівського договору, повертаючись у Крим, татари вщент пограбували і зруйнували Вишнівець. Багатьох його жителів вони забрали в полон або знищили.
Жорстока розправа чекала на повсталих селян і з боку власників Вишнівця. За наказом Я. Вишневецького сотні селян було страчено, палали українські села. Лють цього магната викликала подив навіть у самої польської шляхти. Тяжке становище народних мас ще більше погіршувалося стихійним лихом. 1649 року сарана знищила всі посіви, після чого вишнівецькі землі перетворилися на чорну пустелю. Великий голод був 1651 року. Люди їли жолуді, шишки, кору з дерев, кропиву. Голод супроводився епідеміями і масовою смертністю.
Напади татарських орд повторювались і в другій половині XVII ст. Вони руйнували Вишнівець у кінці 1653 року, в грудні 1666, в червні — серпні 1667 року. Стариків і дітей татари вбивали, молодь забирали в полон. Особливо спустошливим був напад 1672 року. Татари вчинили криваву розправу над жителями: багатьох посадили на палі, інших порубали шаблями. Саме містечко було настільки зруйноване, що польський король мусив звільнити ремісниче й торгове населення від податків на 12 років.
У кінці XVII — на початку XVIII ст. гноблення трудящих Вишнівця, який залишився під владою Речі Посполитої, дедалі посилювалося. Велика панщина, численні платежі згубно впливали на селянські господарства. Щоб добути грошей на розкішне життя, магнати віддавали в оренду навіть родові резиденції. 1665 року Г. Вишневецька позичила 20 тис. злотих, заклавши Вишнівець. Посесори хазяйнували у Вишнівці до кінця XVII століття.
Після закінчення визвольної війни на українське населення посилився наступ католицької церкви, чому всіляко сприяли власники Вишнівця. 1702 року жителям було наказано виявляти покору католицькій церкві, а непокірним загрожував штраф у 100 кіп литовських грошів і навіть смертна кара. Не витримуючи жорстокої експлуатації, релігійного гніту, чимало вишнівецьких селян тікало в інші місцевості. У 1717 році, наприклад, власник Вишнівця сплатив почаївським ченцям велику винагороду за те, що ті затримали і повернули назад кількох збіглих кріпаків та їхні родини.
У 1720 році за наказом останнього з роду Вишневецьких — князя Михайла Серватія — побудовано розкішний палац, який зберігся донині і є визначною архітектурною спорудою. Після його смерті 1744 року Вишнівець перейшов у володіння князів Мнішеків.
Володарі Вишнівця наживали величезні багатства, жорстоко експлуатуючи кріпаків. 1771 року в містечку налічувалося 396 селянських господарств. Парокінні господарства відробили за рік 2808 днів панщини, поєдинки — 572, піші — 1456 днів. Усі вони відбули також 1560 днів літньої панщини і 3120 днів інших повинностей, виплатили за користування садибами 5168 злотих чиншу. Кріпакам доводилося на довгий час відриватися від своїх господарств, супроводжуючи транспорта з продуктами сільського господарства (насамперед пшеницею), якими власники Вишнівецького фільварку торгували у Львові, а також Варшаві, Любліні, Гданську та інших містах.
Не легшим було й становище ремісників. Покупців і замовників було обмаль, але повинності вони мусили виконувати великі. Ремісники платили феодалу чинш, податок «від ремесла», виконували різні роботи. 1763 року вишнівецькі шевці скаржилися, що вони виготовили для фільварку 32 пари чобіт, а їм заплатили мало; подібна скарга надійшла й від ткачів. На це власник маєтку відповів, що ремісники повинні відробляти згідно з інвентарем, а за це платні не одержують. Ремісники платили й державні податки. В таких умовах ремісничі цехи занепадали. 1760 року у Вишнівці діяло 10 цехів. Через вісім років їх налічувалося лише 3. Багато ремісників переходили до землеробства, деякі поєднували заняття сільським господарством з ремеслом.
Великі прибутки феодали одержували від виробництва і продажу спиртних напоїв. Власник Вишнівця часто здавав пивоварні та винокурні в оренду. Так, у 1779 і 1780 рр. доход його від оренди становив щороку 5 тис. злотих. 1764 року в містечку було споруджено невеликий цегельний завод.
Нужденне життя селян і ремісників різко контрастувало з розкішшю, що оточувала Мнішеків. Сума їхніх щорічних витрат була величезною. Так, лише поїздка одного з князів у Париж 1791 року обійшлася в 93 462 злоті.
Після возз’єднання 1793 року Волині з українськими землями в складі Росії Вишнівець як центр волості увійшов до Кременецького повіту Волинської губернії. 1846 року, подорожуючи Поділлям і Волинню, у Вишнівці провів кілька днів Т. Г. Шевченко. Він цікавився замком, старовинною бібліотекою, зробив кілька зарисовок. Двома роками пізніше, у вересні 1848 року, у Вишнівці побував французький письменник Оноре де Бальзак.
Згідно з селянською реформою 1861 року селян Вишнівця — колишніх кріпаків — перевели до розряду тимчасовозобов’язаних. До оформлення викупної угоди вони мали відробляти на поміщика по 20 днів з десятини землі на рік або ж сплачувати оброк у сумі 3 крб. 10 коп. У Вишнівецькій волості найбільшою викупною нормою землі визначалося 4,5 десятини на селянський двір, причому за кожну десятину селянин мав заплатити 102 крб. Це набагато перевищувало ринкову вартість землі. Багато селян одержали наділи менші за ті, якими вони користувалися до реформи, до того ж поганої якості, далеко від садиб. Власник маєтку залишив у своїх руках 10,8 тис. десятин кращих земель.
У другій половині XIX ст. у Вишнівці виникло кілька дрібних підприємств для переробки овочів і фруктів. Дальшого розвитку набули ремесло й торгівля. Ремісники-кустарі шили чоботи, одяг, виготовляли вироби з вовни, які славилися на весь повіт. Ремісничі вироби збувалися, головним чином, через торговців-посередників, які набагато дорожче перепродували їх у своїх крамницях.
Важке економічне становище, національний гніт, що тяжіли над трудовим людом, нерідко викликали виступи трудящих. Особливої гостроти селянський рух набрав у роки першої російської революції 1905—1907 рр. Тоді кілька разів страйкували сільськогосподарські робітники Вишнівця та сусідніх сіл. Вони вимагали поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати. Страйкуючі виступали і проти місцевих куркулів.
Столипінська аграрна реформа, спрямована на зміцнення куркульської верхівки, призвела до дальшого розорення основної маси селянських господарств. На 1907 рік у Вишнівецькій волості виникло 82 хутори загальною площею 548 десятин. Водночас біднота, не маючи змоги обробити свої мізерні земельні наділи, продавала їх. Лише у вересні 1907 року 31 селянин волості подав заяву до землевпорядної комісії на дозвіл продати землю.
Медичного закладу у Вишнівці не було. На 1903 рік тут працювали лише один приватний лікар і акушерка. Звичайно, надати всім допомогу вони не могли. До того за їхні послуги доводилося платити багато грошей. Далеко не всі вишнівецькі ремісники й селяни через скрутні матеріальні умови могли навчати своїх дітей. Однокласну школу відкрили лише 1878 року, відвідувала її незначна частина дітей шкільного віку. В 1881 році тут навчалося 59 учнів, працював один учитель. Навчання провадилося в звичайній селянській хаті.
Злидні, дальше розорення господарства принесла трудящим Вишнівця перша світова війна. Безпосередніх боїв у районі населеного пункту не було, але жителі терпіли від постою військових частин, виконання транспортних та інших повинностей. У Вишнівці й навколишніх селах стояли частини 11-ї армії. В палаці розмістився штаб 25-го корпусу цієї армії, в містечку — великі склади зброї, військового спорядження, продовольства. У квітні 1917 року в 11-у армію прибули міністри Тимчасового уряду Мілюков і Гучков. Відвідали вони й 25-й корпус. Виступаючи перед солдатами, які зібралися у дворі вишнівецького палацу, міністри закликали їх продовжувати війну до переможного кінця. Та ось слова попросив один із солдатів. Виступаючи з більшовицьких позицій, промовець неспростовно довів, що воювати проти німецьких робітників і селян трудящим Росії безглуздо, що справжніми ворогами трудового люду є поміщики й капіталісти всіх країн. Солдати активно підтримали більшовика. Міністри Тимчасового уряду поспішно покинули збори. Під впливом революційно настроєних солдатів розгорталася боротьба трудящих. Солдати брали активну участь у селянських виступах. За їхньою підтримкою жителі Вишнівця провадили масові порубки поміщицьких лісів, відмовлялися платити власникам землі орендну плату в розмірі третини врожаю.
Радо зустріли трудящі Вишнівця звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вітаючи революційних російських робітників, вони провели на початку листопада 1917 року демонстрацію, на яку вийшли з червоними прапорами й транспарантами. Перед палацом, куди прийшли демонстранти, відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступаючі вітали ленінські декрети про мир і землю, вимагали розподілити поміщицькі землю й майно. На мітингу було створено земельний комітет.
Але вже в лютому 1918 року Вишнівець окупували австро-німецькі війська. Окупанти видавали суворі накази про здачу сільськогосподарської продукції. Населення саботувало ці накази.
Після втечі австро-німецьких окупантів наприкінці 1918 року владу захопили петлюрівці. Вигнали їх з Вишнівця бійці Таращанської бригади під командуванням В. Н. Боженка наприкінці травня 1919 року. В перших числах червня організовано волосний ревком, який очолив Г. Ф. Кухта. Невдовзі було проведено запис добровольців до Червоної Армії. Велику кількість зброї, виявлену в палаці, передали червоноармійським частинам. Населення Вишнівця подавало допомогу Червоній Армії продовольством, одягом. Розгорнули активну діяльність створений ревкомом продзагін, міліція. Революційний комітет організував продовольчу допомогу голодуючим. Дітям безплатно відпускалися обіди.
Наступ військ буржуазно-поміщицької Польщі перервав радянське будівництво. Містечко було окуповано 19 липня 1919 року. На режим терору й грабежів трудящі відповіли активною боротьбою. Значні селянські заворушення в районі Вишнівця—Шумська сталися у вересні — жовтні. Розгорнулася справжня партизанська війна. Для придушення руху на початку жовтня окупаційні власті направили 19-й піхотний полк, а в середині місяця в околиці Вишнівця та Шумська надіслано додатково 10-у піхотну бригаду, артилерійську батарею, ескадрон кінних стрільців тощо. Командування цих частин одержало наказ жорстоко розправитися з повсталими селянами, направити війська «до центру заворушень так, щоб оточити повстанців з усіх боків, не дати навіть одиницям змоги втекти».
Визволили Вишнівець від військ буржуазно-поміщицької Польщі частини 8-ї червонокозачої дивізії в липні 1920 року. 8 серпня у Вишнівці створено волосний ревком із земельним відділом і військовим комісаріатом. Очолив волревком Г. Ф. Кухта. Зусилля трудящих були спрямовані на подолання розрухи. Успішно завершилося збирання врожаю. Почалася підготовка до розподілу серед незаможного селянства нетрудових земель. З 24 селян-добровольців було створено сторожовий загін на чолі з І. Комаровичем. 25 серпня загін відбув до Кременця, згодом влився до однієї з частин діючої армії.
15 вересня 1920 року частини 8-ї червонокозачої дивізії, що дислокувалися у Вишнівці, змушені були відступити. Західноукраїнські землі, в т. ч. й Вишнівець, на довгі роки потрапили під владу буржуазно-поміщицької Польщі. В селян забрали землю, наділену їм Радянською владою. До містечка прибула велика група осадників, для яких відводилася значна кількість землі, купленої урядом у місцевого поміщика. У Вишнівецькій гміні на початку 30-х років налічувалося понад 100 осадницьких господарств, розміри наділу кожного з них становили пересічно 20—30 га. Водночас понад 30 проц. господарств місцевих селян мали по 1—2 га землі. З такого наділу прогодуватися було неможливо. Навіть місцеві власті визнали, що 1934 року близько третини селянських родин гміни голодувала, більшість господарств не мала насіння для весняної сівби. Значних підприємств, які б дали заробітки бідноті, у Вишнівці не було. В трьох млинах, крупорушці та шкіряній майстерні працювало 25—30 чоловік. Рятуючись від злиднів і голоду, багато селян за безцінь продавали свої клаптики землі й виїздили до Канади, США, Бразілії та інших країн.
Жорстоке соціальне й національне гноблення, примусова полонізація, переслідування прогресивних діячів принесло трудящим-українцям панування буржуазно-поміщицької Польщі. Вже в перші місяці окупації за грати потрапило десятки людей — прихильників Радянської влади. Був, зокрема, ув’язнений колишній голова волревкому Г. Ф. Кухта. Деякий час його тримали у в’язниці, а потім переправили до Берези Картузької. Повернувся він звідти фізично понівеченим, хворим.
Але боротьба трудящих за визволення, за возз’єднання з Радянською Україною з року в рік зростала, набирала чимраз більшого розмаху. Керував цією боротьбою осередок КПЗУ в складі 32 чоловік, що виник у Вишнівці 1932 року. Комуністи провадили широку агітаційну роботу серед населення, поширювали листівки.
Власті не дбали про медичне обслуговування населення. Приватна лікарня на 10 ліжок, де працювали лікар і фельдшер, була недоступна для трудящих, бо лікування коштувало дуже дорого. Платним було й навчання в семирічній школі, до того ж викладання тут велося польською мовою. Відвідувала школу незначна частина дітей шкільного віку.
Довгождане визволення західноукраїнським землям принесла Червона Армія 17 вересня 1939 року. Цей історичний день став для трудящого населення Вишнівця великим святом. Заповнивши всі вулиці містечка, вони з величезною радістю зустрічали радянських воїнів-визволителів. Уже другого дня було організовано селянський комітет, який негайно провів підготовку до завершення осінніх польових робіт, відкриття шкіл. Розпочався розподіл нетрудових земель, а також худоби, інвентаря. У січні 1940 року створено Вишнівецький район (він існував до кінця 1962 року, коли Вишнівець перейшов до Збаразького району). Кількість населення в селі становила 3380 чоловік. Розгорнули діяльність райком партії та райвиконком.
У першій половині 1940 року відновили роботу три млини, крупорушка, а до кінця року стали до ладу нові підприємства — маслозавод, валянкова й трикотажна фабрики, шкірзавод, райпромкомбінат. Ремісники об’єдналися в п’ять промислових артілей.
Велику увагу партійні та радянські органи приділяли соціалістичній перебудові сільського господарства. В перевагах колективного господарювання переконувалися трудящі селяни. Вже 1940 року понад 20 господарств Вишнівця об’єдналися в колгосп ім. Жданова. Поблизу села Старого Вишнівця, в колишньому поміщицькому маєтку створено МТС. Вона відіграла значну роль у зміцненні молодих артілей району, а їх на квітень 1941 року налічувалося вже 124.
Зі східних областей України до Вишнівця прибули лікарі, вчителі. В 1940— 1941 рр. почали працювати амбулаторія, лікарня, дитяча й жіноча консультації, пологовий будинок, аптека. Широким фронтом проходив наступ на неписьменність. У гуртках лікнепу навчалася значна частина неписьменного дорослого населення. Рідною мовою велося викладання в створеній семирічній школі. 1940 року відкрито сільськогосподарський технікум, під який відвели колишній князівський палац. Розгорнули роботу клуб, бібліотека.
Розв’язана фашистською Німеччиною війна проти Радянського Союзу на довгий час перервала мирну працю трудящих. Гітлерівці захопили Вишнівець 1 липня 1941 року. Окупанти встановили жорстокий режим терору і грабежів. Навіть найменше порушення розпоряджень військових властей нещадно каралося. Окупанти виганяли жителів на примусові роботи, ніяк не оплачуючи їх, забирали в них продовольство, худобу, одяг, вчиняли справжнє полювання на молодь, силоміць примушуючи її їхати на каторжні роботи до Німеччини. За час свого «хазяйнування» вони примусово вивезли з району 735 юнаків і дівчат.
Населення не мирилося з німецько-фашистським поневоленням. Однією з форм боротьби став саботаж розпоряджень окупаційних властей. Всіляко уникала відправки до Німеччини молодь. Жителі переховували продовольство, одяг, аби все це не потрапило до рук фашистів. А 24 лютого 1944 року трудящі вітали у Вишнівці партизанів із з’єднання М. І. Шукаєва, яке здійснювало рейд по області. Вирішивши, що то наступають регулярні частини Червоної Армії, гітлерівці поспішно відступили. Всім, чим могли, допомогли тоді жителі партизанам.
Фашисти лютували, відчуваючи швидкий кінець. У лютому 1944 року, вдершись до костьолу, вони вчинили жорстоку розправу над віруючими, що в той час були там. Не відставали від хазяїв і оунівські бандити. Вони підпалювали будинки, стріляли в жителів. За період тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники майже повністю зруйнували всі підприємства, пограбували промислові артілі, МТС, колгосп, знищили значну кількість житлових будинків.
Вишнівець визволили від фашистських окупантів підрозділи 60-ї армії 1-го Українського фронту 6 березня 1944 року. В боях за село смертю хоробрих загинули росіяни — рядовий Г. Смирнов, сержант І. Прошаєв, українці — старший лейтенант І. Дядюра, лейтенант Й. Смоляк, чуваш — старший сержант А. Вере-менников та інші — всього 486 бійців. У центрі Вишнівця після війни на їх честь споруджено пам’ятник.
Понад 600 жителів влилося до регулярної армії. Орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня нагороджено сержанта-кулеметника О. П. Логвина, який в числі перших увірвався до рейхстагу. Усього бойових нагород удостоєно 530 фронтовиків — вихідців з Вишнівця. Населення надавало всіляку допомогу Червоній Армії, щоб прискорити розгром ненависного ворога. Жителі району до кінця травня 1944 року здали у фонд перемоги 14,8 тис. цнт зерна, зібрали 500 тис. крб. на танкову колону «Селянин Тернопільщини». Молодь відправила бійцям на фронт сотні посилок з подарунками.
Через кілька днів після визволення відновили роботу райком партії та райвиконком. Багато зусиль доклали трудящі, щоб відбудувати зруйноване фашистами господарство. Вже 1944 року стали до ладу райпромкомбінат, промартіль ім. Дзержинського, масло- і шкірзаводи. До кінця року підприємства виготовили продукції на 370 тис. крб. З великими труднощами відновлювалася Вишнівецька МТС, яка почала працювати в господарських і складських приміщеннях колишнього вишнівецького палацу, що уціліли від пожежі. На кінець 1944 року МТС мала 7 тракторів, 2 комбайни, 4 молотарки, тракторний плуг, вантажну автомашину, сівалку. Багато сил доклали трудящі для відродження закладів охорони здоров’я, освіти, культури. 1944 року розгорнули роботу поліклініка й лікарня, а також середня школа, клуб, бібліотека. Велику допомогу Вишнівцю подала держава. З багатьох братніх республік прибували сільськогосподарська техніка, будівельні матеріали, насіння тощо.
Після переможного закінчення війни до села повернулися демобілізовані фронтовики. Темпи відбудовних робіт значно зросли. Але на перешкоді мирного будівництва стали недобитки буржуазно-націоналістичних банд, які йшли на все, аж до погроз і вбивств партійно-радянських працівників, активістів. Для боротьби з бандами у Вишнівці ще влітку 1944 року було створено загін самооборони, який брав активну участь у ліквідації місцевого оунівського підпілля. Чимало бійців загону одержали урядові нагороди. За активною участю трудящих з оунівцями невдовзі було покінчено.
Селянство потяглося до колгоспів. 1948 року у Вишнівці створено колгосп. Господарство, що об’єднувало близько 20 дворів, назвали ім’ям В. І. Чапаева. Суцільну колективізацію сільського господарства у Вишнівці й районі в основному завершено на початок 1950 року. На 20 січня створено 39 колгоспів, які об’єднували 5,3 тис. господарств — 83 проц. загальної кількості їх. За ними закріпили 84 проц. площі сільськогосподарських угідь району. 1949 року вишнівецькі колгоспники зібрали пересічно по 12 цнт зернових з га, в т. ч. по 20,3 цнт озимого жита. Колгоспники одержали на трудодень по 3—4 кг зерна.
Відрадні перетворення сталися у Вишнівці за роки наступних п’ятирічок. Значного розвитку набула промисловість, на новій соціалістичній основі розвивалося сільське господарство. Одним з найбільших підприємств Вишнівця став плодоовочевий консервно-сушильний завод, введений у дію 1954 року. Тут є консервні та крохмальний цехи. Завод виготовляє соки, лимонад, сушені картоплю і фрукти, повидло, сухі киселі, овочеві консерви. Протягом 1954—1970 рр. випуск валової продукції підприємства збільшився в 4 рази. В 1972 році завод випустив понад 5 млн. умовних банок консервів. Колектив підприємства виконав восьмий п’ятирічний план на 152 проц. Взявши підвищені зобов’язання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, робітники заводу вже 21 січня 1970 року рапортували про дострокове виконання плану восьмої п’ятирічки. 23 передовики виробництва відзначені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». У 1971 році колектив заводу удостоєний почесного права рапортувати XXIV з’їзду КПРС про свої виробничі успіхи. Досягнення колективу в першому році дев’ятої п’ятирічки були відзначені перехідним Червоним прапором облспоживспілки і обкому профспілки працівників торгівлі та першою грошовою премією. Підприємство було занесено в Книгу трудової слави Укоопспілки. 1962 року у відбудованому приміщенні колишнього палацу розмістився цех для виготовлення галантерейних виробів. Наступного року цех було розширено і перетворено на галантерейну фабрику, де виготовляються господарські та жіночі сумки. Фабрика розширюється, зростає випуск валової продукції. За 1965— 1970 рр. кількість робітників збільшилася з 148 до 265 чоловік. Включившись у змагання на честь ленінського сторічного ювілею, колектив фабрики достроково виконав восьмий п’ятирічний план, одержавши 201,2 тис. крб. надпланових прибутків.
На велике високомеханізоване підприємство перетворився маслозавод. Його продукція — масло, сир, казеїн, морозиво, цільномолочні продукти. 1971 року завод перейшов у нове приміщення, розширився. Всі виробничі процеси на підприємстві механізовані і автоматизовані. Щодоби воно може переробити 70 тонн молока.
У Вишнівці працює механізований хлібозавод. Діє міжколгоспна будівельна організація, яка має заводи цегельний і для випалювання вапна, пилораму, механізовану столярну майстерню. На околиці Вишнівця виросло ціле містечко відділення «Сільгосптехніки» з виробничими майстернями, житловими будинками, магазинами, їдальнею, клубом та іншими спорудами. Відділення оснащене сучасною потужною технікою. У селищі є майстерні: кравецька, шевська, для ремонту годинників і телевізорів. Про досвід роботи завідуючого кравецькою майстернею В. О. Бурков-ського розповідає один із стендів павільйону товарів народного вжитку на ВДНГ у Москві.
Широкого розмаху серед робітників селища набуло соціалістичне змагання. Успішно виконано високі зобов’язання, взяті виробничими колективами на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Трудівники консервно-сушильного заводу завершили річну програму в серпні 1972 року й почали працювати в рахунок наступного року. Переможцем змагання на підприємстві стала зміна майстра Л. І. Мачальської, робітники якої вдвічі перевиконували денні норми. До 20 грудня здійснив план будівельно-монтажних робіт «Міжколгоспбуд», а робітники бетонного цеху цього підприємства завершили його ще в серпні 1972 року. Успішно працювали трудівники галантерейної фабрики. За 1972 рік вони виготовили сумок на 653,4 тис. крб. замість запланованих 617,4 тис. Підсумки соціалістичного змагання на всіх підприємствах підводяться щомісяця. На честь переможців піднімається прапор слави, їм вручаються вимпели. Портрети передовиків вміщуються на Дошку пошани.
Великі зміни сталися в сільському господарстві. 1950 року на базі державного плодорозсадника, Вишнівецького колгоспу ім. Чапаева та сусідньої Бутинської артілі «Перемога» організовано плодорозсадницький радгосп «Вишнівецький», центральна садиба якого розміщена у Вишнівці. На плантаціях господарства вирощуються саджанці фруктових дерев для колгоспів області, чорна смородина, полуниця, агрус. На 150 гектарах розкинувся яблуневий сад. У 1969 році радгосп побудував винзавод, сировиною для якого служать яблука.
Доброго розвитку в радгоспі набули й інші галузі господарства. На 100 га сільськогосподарських угідь 1972 року вироблено 441 цнт молока. Вирощено високі врожаї зернових культур, цукрових буряків. Ланка під керівництвом С. О. Трибух зібрала по 545 цнт цукрових буряків з кожного гектара. 1972 року за успіхи в роботі тракториста радгоспу Б. І. Гонту нагороджено орденом «Знак Пошани».
В господарстві провадиться широке будівництво. 1972 року завершено спорудження цеху для переробки фруктів, телятника, молочного блоку. Збудовано під’їзні шляхи.
У селищі (до розряду селищ міського типу Вишнівець переведено 1960 року) створено широку торговельну мережу. 1972 року в ньому працювало 17 магазинів, 9 підприємств громадського харчування. Прийшов достаток у кожну оселю. Про це свідчить, зокрема, зростання купівельної спроможності населення. Лише 1972 року жителі придбали 3 легкові автомашини, 28 мотоциклів, 45 холодильників, 261 телевізор, 162 пральні машини, 230 радіоприймачів тощо.
Значні кошти виділяються на впорядкування селища. Виросли нові адміністративні й житлові будинки. Вкрилися асфальтом центральні вулиці селища. Вишнівець добре озеленений. Декоративні дерева, квіти ростуть уздовж вулиць, у скверах. Люблять жителі відпочивати в старому парку, закладеному ще 1731 року. Створено штучне озеро площею понад 20 гектарів.
Держава виявляє батьківське піклування про здоров’я людини. У Вишнівці є лікарня на 125 ліжок з поліклінічним відділенням, пологовий будинок. У медичних закладах працюють 14 лікарів і 55 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Діє дошкільний дитячий заклад на 110 місць.
Працює загальноосвітня середня школа, що розмістилася 1952 року в ново-збудованому приміщенні. У 1972/73 навчальному році вона охоплювала 776 учнів, працювало 49 учителів. За післявоєнний час школу закінчило 1256 учнів, з них 262 одержали вищу освіту. Відкрито професійно-технічне училище, що готує будівельників, столярів, штукатурів, продавців та кулінарів. У 1971/72 навчальному році в ньому було 750 учнів.
Активну роботу в селищі провадить Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка, що має зал на 600 місць. Тут є добре обладнана кімната В. І. Леніна. Працюють 9 гуртків художньої самодіяльності. Популярні серед глядачів виступи вокально-інструментального ансамблю «Горинь», хору — лауреата обласного конкурсу 1970 року та тріо піонерок — лауреатів Всесоюзного конкурсу художньої самодіяльності 1971 року. В жовтні 1972 року до трудящих селища завітали друзі — болгарські митці з Слівенського округу. їхні виступи мали великий успіх у населення. В селищі є кінотеатр. У фондах бібліотек—для дорослих і дитячої — є 67 тис. книжок. Бібліотеці для дорослих присвоєно звання закладу відмінної роботи. До знаменної дати — 50-річчя утворення Союзу РСР працівники бібліотеки провели читацьку конференцію на тему «Україна Радянська в Союзі незламнім цвіте».
Велике піклування про дальший розвиток селища виявляють комуністи, яких у Вишнівці працює 256. Діють 12 первинних партійних організацій. У всіх нових починаннях комуністи дістають підтримку від комсомольців, яких тут 756 чоловік, об’єднаних у 10 первинних організаціях. До складу селищної Ради депутатів трудящих обрано 64 депутати. 1972 року бюджет Ради становив 191,9 тис. крб., з них на освіту витрачено 93,1 тис. крб., розвиток культури — 43,5 тис. крб., на впорядкування селища — 40,7 тис. крб. Під керівництвом селищної Ради на громадських засадах працюють вуличні комітети, які слідкують за чистотою і санітарним станом вулиць і дворів, жіноча рада, товариський суд, народна добровільна дружина.
Трудящі оновленого Вишнівця активно розгорнули боротьбу за успішне виконання завдань дев’ятого п’ятирічного плану.
М. О. ВОЛКОВ