Озерна, Зборівський район, Тернопільська область
Озерна — село, центр сільської Ради. Розташована за 14 км від районного центру. До однойменної залізничної станції на лінії Київ—Львів 2 км. Через Озерну проходить автошлях Львів—Тернопіль. Дворів — 975. Населення — 2967 чоловік.
Перші письмові згадки про село в історичних документах зустрічаються в 1469 і 1472 роках. Наприкінці XV — на початку XVI ст. населення не раз зазнавало спустошливих татарських нападів. Ховаючись від чужинців, жителі переселялися у надійне місце — на західний берег озера. Поступово старе поселення, яке називали Малою Озерною, перетворилося на руїни, а нове — Заозерна, Велика Озерна (згодом Озерна) — розрослося. З оборонною метою жителі обнесли валом незахищену частину поселення. Одна з вулиць сучасного села й досі називається Валами.
Село швидко зростало. Населення його займалося хліборобством, скотарством, а також гончарством, шевством та іншими ремеслами. В документах за 1542 і 1545 рр. Озерна згадувалася вже як містечко. Тоді вона належала Я. Тарновському, а з 1615 року — Я. Собеському. В містечку було споруджено замок. Центром окатоличення українського населення став костьол.
В першій половині XVII ст. селяни Озерної відробляли панщину, працювали на спорудженні гребель, мостів, укріплень. Вони сплачували й державні податки — подимне — по півзлотого з диму, а з 1640 року — по злотому, ланове — по 30 грошей від лану (понад 20 га), чопове — за виготовлення і продаж спиртних напоїв, що був удвічі більший від ланового. На користь католицької церкви селяни давали по 2 корці (корець — 96 кг) жита, 2 корці вівса й десятину від інших прибутків. Селяни Озерної брали активну участь у визвольній війні українського народу середини XVII ст. 1648 року через містечко проходили селянсько-козацькі війська на чолі з Богданом Хмельницьким, що прямували до Львова. В листопаді 1655 року, повертаючись з-під Львова, під Озерною зупинилося козацьке військо. Тут відбулася зустріч Богдана Хмельницького з татарським ханом, який намагався схилити гетьмана на війну з Росією. Богдан Хмельницький та козаки рішуче відкинули підступну вимогу хана.
Велике лихо спіткало Озерну в 1672 році, коли, йдучи походом на Польщу, султан Магомет IV зі своїм військом вступив до містечка. Турки спалили його, а жителів пограбували, багатьох забрали в полон. Напад повторився 1675 року. Після цього довгі роки на місці Озерної було згарище, поросле бур’янами. Відомо, що в середині XVIII ст. містечко належало феодалам Радзівіллам. Коли 1772 року Австрія загарбала частину західноукраїнських земель, Озерна теж підпала під її владу.
Містечко входило до Бродівського, з 1788 року — до Золочівського округів. 1787 року тут налічувалося 312 будинків. За Озерною числилося 9,7 тис. моргів сільськогосподарських угідь і 419 моргів лісу. Найбільшими земельними угіддями володіли власник Озерної граф Стаженський (він мав 1344 морги польової землі, 517 моргів ставів, багато лісів, сіножатей), католицька й уніатська церкви. Частина населення займалася ремеслами і торгувала, головним чином худобою.
За переписом 1880 року в Озерній проживало 4713 чоловік, у т. ч. 1900 українців, 1386 поляків. Селянам належало 6102 морги орної землі, 971 морг лук та городів, 110 моргів пасовиськ, 16 моргів лісу. Земля між ними розподілялася нерівномірно. Більшість господарств мала по 3—4 морги. Щоб прогодуватися, вони змушені були вдаватися до оренди, потрапляючи таким чином у кабалу. У володінні поміщика перебували 2132 морги орної землі, 560 моргів лук, пасовиськ і лісу.
Землеробство залишалося основним заняттям жителів Озерної і на початку XX ст. Промисловість розвивалася дуже слабо. Діяла гуральня, працювала невелика кількість ремісників. Незначна частина населення була зайнята на залізничній станції, яку побудували 1870 року, коли за 2 км від містечка пролягла залізниця Тернопіль—Львів.
Злидні, політичне безправ’я, постійні утиски, що їх зазнавало трудове населення, викликали невдоволення, штовхали його на боротьбу за поліпшення умов життя. Боротьба трудящих з особливою силою розгорілася під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. Вони відмовлялися працювати в панському маєтку, спалили кілька скирт хліба.
Мало уваги власті приділяли охороні здоров’я трудящих. За даними на 1885 рік, населення обслуговували лише приватний лікар і акушерка. Часті епідемії, що спалахували в містечку, призводили до високої смертності, особливо серед дітей. Так, 1909 року з кожних 100 дітей віком до 5 років умирало 58,5 проц. В містечку діяла двокласна школа.
В роки першої світової війни Озерна не раз опинялася в зоні воєнних дій. У серпні 1914 року до села вступили російські частини. Влітку 1915 року його захопили австро-німецькі війська. Вони грабували населення, забирали худобу. В червні 1916 року російські війська знову оволоділи Озерною, але на початку липня наступного року вони відступили, містечко знову опинилося в руках австрійських частин. Багато місцевих жителів, мобілізованих до австро-угорської армії, не бажаючи воювати проти своїх російських братів, добровільно здалися в полон. Повернувшись додому в 1918—1920 рр., вони багато розповідали про життя в Росії без поміщиків і капіталістів.
Після розпаду Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 року Озерна в складі Східної Галичини підпала під владу буржуазно-націоналістичного уряду т. зв. Західноукраїнської народної республіки, а в липні 1919 року її окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі.
В середині липня 1920 року частини 130-ї бригади 60-ї дивізії Червоної Армії визволили Озерну. Жителі з величезною радістю зустріли своїх визволителів. Вони палко вітали проголошення Радянської влади в Східній Галичині. На початку серпня в селі було створено революційний комітет. Під його керівництвом здійснено конфіскацію поміщицької землі, майна, худоби, почався розподіл їх серед сільської бідноти. Але у вересні 1920 року землі Східної Галичини знову окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Разом з частинами Червоної Армії село залишили кілька місцевих активістів, членів ревкому. Окупанти відновили старі порядки, вчинили жорстоку розправу над активними учасниками радянського будівництва .
На 1921 рік у містечку налічувалося 1033 будинки, проживало 5,6 тис. жителів. За Озерною було закріплено 9162 морги землі, значна частина її перебувала в руках багатіїв. Панської землі було 1572 морги. Лише одному з поміщиків належало 728 моргів. Більшість же селянських господарств володіла земельними наділами, що не перевищували 3—5 моргів. З тієї землі ледве можна було прогодувати родину. Деякі селяни зовсім не мали землі. Основною їжею в селянській хаті були картопля, капуста й хліб. У пошуках заробітку біднота мусила залишати рідні домівки, шукати роботи в містах або ж виїжджати на чужину. Лише з 1922 по 1939 рік в США, Канаду, Латинську Америку виїхало понад 40 місцевих жителів. Промисловість майже не розвивалася. В 1930 році в містечку діяли 2 млини, цегельня, каменоломня — все це невеликі підприємства, де працювало по 5—10 робітників. Було також 25 ремісників.
Жодних робіт щодо впорядкування Озерної не провадилося. В дощову погоду по заболочених вуличках неможливо було пройти, в спеку ж містечко потопало в куряві. Біднота тулилася в низеньких, критих соломою хатках з невеликими вікнами. Вся родина, звичайно, жила в одній кімнаті, в приміщенні через стіну тримали худобу. Злидні, постійне недоїдання, антисанітарія призводили до частих епідемічних захворювань.
Медичне обслуговування населення здійснювали 3 приватні лікарі й акушерка, але їхніми послугами користувалися лише заможні жителі, бо плата за лікування була високою. Діяла приватна аптека. В семирічній школі, де спочатку викладання велося польською й українською мовами, працювало 11 учителів. 1925/26 навчального року її відвідувало 284 учні — 30 проц. загальної кількості дітей шкільного віку. Провадячи політику полонізації на окупованих українських землях, власті до 1932 року перевели навчання в школі виключно на польську мову. Водночас різко зменшилася кількість учнів-українців.
На 1930 рік діяло три невеликі бібліотеки. Дві з них були платними. Незначна кількість зосереджених тут книжок була переважно польською мовою.
Визволення прийшло до трудящих Озерної у незабутні вересневі дні 1939 року. Хлібом-сіллю зустрічали вони воїнів Червоної Армії. Дорогою, встеленою квітами, проходили червоноармійці. На початку жовтня в Озерній відбувся двохтисячний мітинг, учасники якого надіслали вітання ЦК ВКП(б) і Радянському урядові. Було обрано селянський комітет.
Після того як 1 листопада 1939 року позачергова п’ята сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СPCP з возз’єднанням її з Українською РСР, в Озерній з цієї нагоди відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого, вітаючи закон, заявили: «Коли хтось посміє повернути нас знову до жахливого життя, в якому ми жили 20 років, ми всі як один грудьми станемо на захист нашої соціалістичної Батьківщини».
Селянський комітет розгорнув активну роботу щодо розподілу панської та церковної земель. Родинам бідняків надавалася матеріальна допомога. За рішенням загальних зборів селян 24 такі господарства одержали корів з поміщицької ферми. Коли у двір бідняка С. Сидоренка привели корову, назустріч вибігла вся родина і з сльозами на очах прийняла дарунок Радянської влади. Вона ніколи раніше не мала корови. Серед незаможних селян розподілили 310 цнт насіння озимої пшениці, а дітям-школярам виділили 70 пар взуття.
Почала працювати середня школа з українською мовою викладання. Наприкінці грудня 1939 року відкрилася поліклініка, а в березні наступного—пологовий будинок. Трудящі вперше одержали безплатну медичну допомогу. У січні 1940 року Озерна—центр сільської Ради — увійшла до Зборівського району.
З великим піднесенням будували селяни нове життя. Вони організовано провели польові роботи 1940 року, виростили добрий урожай. Ще більший врожай сподівалися зібрати в 1941 році. Але напад фашистської Німеччини на Радянський Союз на кілька років перервав мирну працю трудящих. Німецько-фашистські загарбники окупували село 2 липня 1941 року. Терор, знущання, розстріли принесли вони населенню. Вони знищили 18 селян Озерної, які вийшли косити конюшину для власних потреб. Чудом залишився живим лише один — Г. С. Січкоріз. Поранений у голову, він знепритомнів. Згодом йому вдалося доповзти до села (1944 року, після визволення села, Г. С. Січкоріз став бійцем Червоної Армії, був поранений. Нині проживає в селі). Жорстоких знущань зазнавали воїни Червоної Армії, які потрапляли до табору військовополонених, розміщеному в Озерній. Понад 200 юнаків і дівчат окупанти примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато їх загинуло на чужині.
Визволили село від фашистських окупантів 18 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту, зокрема танкісти 4-го гвардійського Кантемирівського танкового Червонопрапорного корпусу, що входив до складу 4-ї танкової армії. Близько 400 відважних радянських воїнів — представників багатьох братніх народів СРСР — віддали своє життя за визволення українського села. На сільському кладовищі, де поховані загиблі герої, встановлено пам’ятник. Свій вклад у розгром гітлерівських окупантів внесли й жителі Озерної. Понад 120 вихідців з села воювали на фронтах війни, з них 48 чоловік віддали своє життя в ім’я перемоги, 43 нагороджені орденами й медалями.
Німецько-фашистські загарбники завдали селу величезних втрат. Лише житлових будинків було спалено понад 500 із загальної кількості 1636. Трудящі доклали багато зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати зруйноване село. Вже в 1944/45 навчальному році почала працювати початкова школа, яку відвідувало 172 учні, навчання провадили 8 учителів. У 1948 році відкрилася бібліотека, яка на той час мала 520 книжок. За п’ять наступних років її фонди зросли до 4032 томів. Відкрився клуб, з 1953 року при ньому діяла стаціонарна кіноустановка.
На перешкоді будівництва нового життя стали українські буржуазні націоналісти. Особливо велику лють викликав у них колгоспний рух. Погрози, вбивства були звичайними методами розправи над працівниками радянських установ, колгоспними активістами. 1949 року вони замордували голову сільської Ради депутатів трудящих В. С. Якушева, секретаря сільради Т. В. Карпинського, фінагента І. С. Лемішка.
Але нове життя перемагало. У вересні 1948 року в селі організувався перший колгосп, який було названо іменем Т. Г. Шевченка. В ньому об’єдналося 45 селянських господарств. Держава передала артілі 310 га землі. Значні труднощі довелося переборювати колгоспникам у перші роки господарювання. Не вистачало техніки, робочої худоби, не було господарських приміщень. Але на допомогу артілі прийшла держава, яка надала довгострокові грошові кредити, насіннєву позичку. З багатьох міст Радянського Союзу до Озерної надходила техніка. І справи в господарстві пішли на краще. В січні 1949 року виникли ще два колективні господарства.
У переході до колективного господарювання велику роль відіграла сільська партійна організація, яку створено в грудні 1948 року. Об’єднувала вона спочатку 4 комуністи. Постійне піклування про розвиток господарства, поліпшення добробуту колгоспників сприяло піднесенню авторитету партійної організації, зростанню її рядів. 16 січня 1951 року на базі територіальної партійної організації було створено дві колгоспні. Найпершим своїм завданням вони поставили економічне зміцнення артілей, надання правлінням дійової допомоги. В жовтні 1951 року з ініціативи комуністів колгоспу «Шлях Леніна» відбувся недільник підготовки тваринницьких приміщень до зими. Комуністи та члени правлінь колгоспів розглядали й вирішували питання розгортання соціалістичного змагання в ланках, бригадах, на фермах, поліпшення організації праці, механізації трудомістких процесів, дальшого розвитку громадського тваринництва. Ще в червні 1945 року створено комсомольську організацію. Комсомольці стали надійними помічниками комуністів, зокрема виступали ініціаторами впорядкування й озеленення села. Восени 1953 року молодь посадила парк біля школи, а також фруктові й декоративні дерева обабіч шляху.
В наступні роки озернянські артілі досягли в своєму розвиткові помітних успіхів. Внаслідок об’єднань, здійснених до 1954 року, їх у селі стало дві — ім. Шевченка і «Шлях Леніна». Значні зрушення сталися в селі після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Колгоспи перебудували сівозміни, більше уваги почали приділяти зерновим і технічним культурам. 1957 року трудівники артілі ім. Шевченка виробили по 92 цнт молока і 17,3 цнт м’яса на кожні 100 га сільськогосподарських угідь. Прибутки господарства за 1954—1957 рр. зросли вдвічі і становили 1,8 тис. крб. Добре трудилися й колгоспники артілі «Шлях Леніна». 1958 року вони зібрали з кожного га по 22 цнт зернових, по 80,8 цнт кукурудзи, 315 цнт цукрових буряків. Велику допомогу колгоспникам в обробітку полів і збиранні врожаю подала МТС.
Рік у рік міцніли колгоспи Озерної. Трудівники дбали про краще використання техніки, взялися за глибоке вивчення й практичне застосування досвіду передовиків виробництва. Змінювалася структура посівних площ — розширилися ділянки під цукровими буряками, кормовими культурами. В широких масштабах почали застосовувати місцеві й мінеральні добрива. Майже всі польові роботи було механізовано, чимало машин і механізмів застосовувалося і в тваринництві. Все це допомогло колгоспникам значно збільшити виробництво й продаж державі хліба, картоплі, м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів. Відповідно зростали й доходи артілей: у колгоспі «Шлях Леніна» за 10 років вони збільшилися в 5 разів порівняно з 1954 роком; кожен гектар землі в колгоспі ім. Шевченка 1964 року приніс прибутку 257 карбованців.
Зміцнення економіки артілей сприяло збільшенню оплати праці колгоспників, зростанню їхнього добробуту. В 1963 році вони одержали на трудодень по 1 крб. 14 коп., крім натуральної оплати хлібом, картоплею та іншими сільськогосподарськими продуктами.
В 1967 році дві озернянські артілі об’єдналися в одне господарство, назване ім’ям В. І. Леніна. За колгоспом закріпили 4206 га орної землі. Значно зріс машинний парк господарства, який налічує 44 трактори, 26 різних комбайнів, 10 буряконавантажувачів, 6 картоплекопачів, 53 автомашини тощо. Внаслідок умілої організації праці, високої технічної оснащеності колгосп ім. Леніна став передовим господарством області, трудівники якого рік у рік вирощують багаті врожаї, добиваються високої продуктивності тваринництва. В 1967—1969 рр. колгосп був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. Його тричі удостоєно диплому 1-го ступеня за досягнення в розвитку рослинництва, тваринництва та за високі урожаї пшениці.
Колгоспники успішно виконали завдання восьмої п’ятирічки. План виробництва зерна виконано на 132 проц., цукрових буряків — на 118, молока — на 144 проц., м’яса — на 134 проц. Добре працювали вони у перші два роки дев’ятої п’ятирічки. Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, колгоспники перевиконали взяті зобов’язання, виростили зернових по 35 цнт, у т. ч. озимої пшениці — 38,8 цнт з га, картоплі — 124 цнт з кожного гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 99 цнт м’яса, 420 цнт молока. Грошові прибутки господарства становили 1,98 млн. крб., оплата людино-дня — 4 крб. 10 копійок.
Радянський уряд достойно оцінив натхненну працю хліборобів Озерної. Високої нагороди — ордена Леніна — удостоєно сільських механізаторів М. М. Козюпу, Й. С. Стеця. Понад 20 років очолює рільничу бригаду П. Д. Побер, який своєю сумлінною працею заслужив повагу односельців. Груди його прикрашають ордени Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». Ланка під керівництвом М. Д. Гадєвич у восьмій п’ятирічці щороку збирала цукрових буряків понад 500 цнт з га. Ланкову нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього цієї нагороди удостоєно 9 працівників, орденом «Знак Пошани» відзначено 5 колгоспників.
Міцна дружба зв’язує колгоспників Озерної з трудівниками кооперативу села Кортен Слівенського округу Народної Республіки Болгарії. Налагоджено дійовий обмін досвідом роботи. 1969 року делегація колгоспників Озерної побувала в болгарському селі. В свою чергу, болгарські друзі приїздили на Україну у вересні 1971 року.
Заможно й культурно живуть нині озернянці. Протягом 1956 — 1971 рр. половина родин села справила новосілля. Будинки здебільшого зводять з цегли чи каменю, покривають черепицею, шифером, бляхою. Вони мають звичайно З—4 кімнати, обставлені сучасними меблями. В кожному другому будинку світиться голубий екран телевізора, в багатьох є газобалонні установки, холодильники, пральні машини. Лише за 1971 рік жителі придбали в місцевих магазинах промислових товарів на суму понад 200 тис. карбованців. Усього в Озерній відкрито 9 магазинів. Є їдальня, кравецька та шевська майстерні.
Велике й красиве село Озерна. Воно щороку розширюється, забудовується, з’являються нові вулиці. Всі вони добре впорядковані, озеленені. Садок є майже в кожній садибі. В селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну, а також пам’ятник Т. Г. Шевченкові. В 1968 році, після 45-річної розлуки, гостював у своїх братів колишній житель села А. С. Демків, який на початку 20-х років виїхав за кордон шукати кращої долі. Прощаючись з радянською Озерною, він сказав: «А моїм землякам, видно, далась у руки жар-птиця. Вони, бачу, щасливі. Що не хата — то повна чаша. Що не родина — то культурний осередок».
На сторожі здоров’я населення 6 лікарів і 19 працівників з середньою медичною освітою. Діють лікарня на 35 ліжок з поліклінічним відділенням, пологовий будинок, аптека. Медичні заклади обладнані сучасним устаткуванням, що сприяє успішній боротьбі проти різних захворювань, дає змогу робити на місці складні операції.
Найбільшим піклуванням оточені діти. Для середньої школи, яку відвідує 735 учнів, ще 1951 року споруджено нове приміщення. Педагогічний колектив школи налічує 40 чоловік. Створено всі умови для успішного навчання і культурного зростання — просторі світлі класи, майстерні, кілька кабінетів. Працюють гуртки —- предметні та художньої самодіяльності. Учні підтримують дружні стосунки з школярами братніх республік Союзу РСР і Німецької Демократичної Республіки. Працює школа сільської молоді. Давно вже забули в Озерній про неписьменність. Протягом 1946—1972 рр. 1288 жителів здобули середню, 150 — вищу освіту. Багато випускників школи трудиться в рідному селі.
До 50-річчя СРСР у центрі села на кошти колгоспу завершено спорудження будинку культури із залом на 650 місць. Понад 100 жителів Озерної — активні учасники гуртків художньої самодіяльності. Особливо популярні виступи жіночого вокального ансамблю «Струмочок», танцювального гуртка. Під час огляду-конкурсу самодіяльних драматичних колективів, присвяченого півстолітньому ювілею Союзу РСР, вистава «Трибунал» за п’єсою білоруського драматурга А. Макайонка, поставлена аматорами сцени з Озерної, була відзначена жюрі республіканського фестивалю мистецтв, а драматичному колективові рішенням жюрі присвоєно звання самодіяльного народного. У селі працює кінотеатр. Одержати цікаву книжку, прочитати нові журнали й газети можна в 4 бібліотеках, в яких налічується 35 тис. книжок. Читачами бібліотек є переважна більшість жителів села.
Успіхи, досягнуті в розвитку господарства, в піднесенні економічного й культурного рівня значною мірою є результатом великої керівної та організаторської діяльності партійної організації колгоспу. На початок 1971 року вона об’єднувала 51 комуніста. На фермі, в тракторній бригаді та конторі колгоспу створено партійні групи. Більшість комуністів працює безпосередньо на виробництві, особистим прикладом запалюючи трудівників села на нові звершення. Комуністи приділяють велику увагу питанням розвитку виробництва, розгортанню соціалістичного змагання, ідеологічній роботі. Активними пропагандистами рішень з’їздів і пленумів партії, насамперед XXIV з’їзду КПРС, виступають члени первинної організації товариства «Знання» у складі 35 чоловік, 70 політінформаторів і агітаторів. На початку січня 1973 року в Озерній відбулася теоретична конференція по матеріалах Спільного урочистого засідання ЦК КПРС, Верховної Ради СРСР та Верховної Ради РРФСР, присвяченого 50-річчю утворення Союзу РСР.
Колгоспна комсомольська організація об’єднує 82 юнаків і дівчат. Ударно, з натхненням трудяться члени комсомольсько-молодіжної тракторної бригади, досвід роботи якої популяризувався серед механізаторів району та області. Секретаря комсомольської організації бригади ударника комуністичної праці П. В. Берестецького за першість у соціалістичному змаганні нагороджено значком ЦК ВЛКСМ, а комсомольській організації бригади вручено Червоний вимпел ЦК ВЛКСМ.
Важливу роль у громадському житті села відіграє сільська Рада, до якої обрано 54 депутати. Це передові люди села, які глибоко вникають у повсякденне життя колгоспу, постійно дбають про дальший розвиток народної освіти, охорони здоров’я, культури, поліпшення побутових умов односельців. Серед депутатів сільської Ради 36 колгоспників, 6 робітників, 24 члени КПРС, 8 комсомольців. Щорічно зростає бюджет сільської Ради. 1965 року він становив 8 тис. крб., а 1972 — вже 122,4 тис. крб., з них на охорону здоров’я виділено 86,9 тис. крб., на розвиток освіти й культури — 30,1 тис. крб. При Раді працюють 7 постійних комісій, до роботи в яких залучено понад сто сільських активістів. Діють товариський суд, дві добровільні народні дружини, жіноча рада, 12 вуличних комітетів та 14 депутатських постів. Усі вони виконують велику громадську роботу. Добровільні народні дружини підтримують у селі громадський порядок, бережуть народне добро. Жіноча рада дбає про залучення жінок до суспільно корисної діяльності, виховання підростаючого покоління. Вуличні комітети слідкують за впорядковуванням села, його озелененням, санітарно-гігієнічним станом. 1972 року обласне відділення товариства охорони природи відзначило Озернянську сільську Раду депутатів трудящих заохочувальною премією. За участю депутатів сільської Ради в селі впроваджуються нові обряди. Традиційними стали урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, проводи до Радянської Армії, на пенсію.
Невпізнанно змінилася Озерна за роки Радянської влади. Змінилися і виросли люди, щасливе, повнокровне життя прийшло в кожну оселю.
Б. Й. МУДРИЙ
Іван
| #
«Багато місцевих жителів, мобілізованих до австро-угорської армії, не бажаючи воювати проти своїх російських братів, добровільно здалися в полон. Повернувшись додому в 1918—1920 рр., вони багато розповідали про життя в Росії без поміщиків і капіталістів.» — один з фрагментів радянської агітації, яку потрібно забрати із наукових публікацій. Дякую
Reply