Бар, Барський район, Вінницька область (продовження)
У лютому 1918 року Бар окупували війська кайзерівської Німеччини. У боях з австро-німецькими окупантами брав участь Барський червоногвардійський загін. У районі Жмеринки він приєднався до 6-го Фінляндського полку і разом з ним пробивався на з’єднання з Червоною Армією. Частина більшовиків повернулася в Бар, перейшла на нелегальне становище, створила підпільну партійну організацію і продовжувала боротьбу в тилу ворога. Більшовики посилили діяльність, спрямовану на організацію боротьби проти окупантів. Новообраний ревком призначив повстання в ніч на 20 серпня 1918 року. Ядро повстанців становили робітники цукрового заводу. Але виступ був невдалим, над повстанцями окупанти вчинили жорстоку розправу. У листопаді з робітників Бара і селян навколишніх сіл був створений партизанський загін на чолі з учителем П. А. Горбатим. Наприкінці місяця повстанський загін, підтриманий населенням міста, розгромив гетьманську варту в Барі. Однак петлюрівцям вдалося знову захопити місто.
23 березня 1919 року Богунський полк визволив Бар. У цей же день відбулися збори парторганізації, яка налічувала тоді 10 чоловік. Тут же створили новий ревком. Ревком і комітет більшовиків вжили ряд заходів для зміцнення Радянської влади. Управління цукровим заводом перейшло до фабрично-заводського комітету. Здійснено розподіл земель. Розпочала роботу трудова школа. Проте з наступом Денікіна на Поділлі активізувалися петлюрівці, в кінці червня вони оволоділи Баром. Більшовики з глибокого підпілля керували боротьбою мас.
19 січня 1920 року загони Червоної Армії разом з партизанами вигнали петлюрівців з Бара. Під керівництвом комуністів трудящі міста знову взялися до будівництва нового життя. Але й цього разу перепочинок був короткочасним. У квітні Бар захопили білополяки та їх спільники — петлюрівці. 24 червня в місто вступили частини Червоної Армії. Радянська влада була встановлена остаточно. Значну допомогу у відновленні органів Радянської влади подавали комуністи розташованого в Барі 72-го Петроградського полку 24-ї Самаро-Симбірської дивізії. Швидко зростав чисельний склад міської партійної організації. На початку 1921 року вона об’єднувала 114 чоловік з місцевого населення і 70 — з військових частин гарнізону.
По закінченні громадянської війни першочерговим завданням стало відродження промисловості й сільського господарства. Почалися роботи на відбудові цукрового, спиртового та інших заводів, відкрито шпагатно-прядильні майстерні. В 1923 році стали до ладу цукровий завод та 12 дрібних майстерень, 4 цегельні, млин і друкарня. 1925 року здійснено першу реконструкцію спиртового заводу. Завод виробив 180 тис. декалітрів спирту.
Водночас велася велика робота в галузі культурного будівництва. В колишніх будинках міської знаті відкрили школу і хату-читальню, агрономічну та індустріально-технічну школи, розмістили також лікарню. В 1922 році почав діяти червоноармійський клуб і при ньому — міська бібліотека. Були організовані гуртки лікнепу на цукровому, спиртовому заводах, при міськраді, механічній школі, агрошколі та інших підприємствах і установах. 1925 року відкрито ще дві школи, механічний технікум.
Промисловість міста продовжувала зростати в роки перших п’ятирічок. Відбулася реорганізація колишніх ремісничих майстерень і артілей, створено п’ять промислових артілей. На повну потужність працював цегельний завод. 1932 року він виробив 5,2 млн. штук цегли і 425 тис. штук черепиці. З’явилися нові підприємства — електростанція, хлібозавод, швейна фабрика, створена на базі артілі «Кооптекстиль».
Провідним підприємством міста став машинобудівний завод, споруджений на базі механічних майстерень. Він випускав складні агрегати й запасні частини для підприємств харчової промисловості, які раніше завозилися з-за кордону. 1934 року на підприємстві відкрито школи техмінімуму і майстрів соціалістичної праці. Після реконструкції значно зросла виробнича потужність цукрового і спиртового заводів. У 1939 році на підприємствах міста працювало понад 1200 робітників, у т. ч. на машинобудівному заводі — 340, цукровому — 282, спиртовому — 135. Розгортався стахановський рух. У січні 1941 року на машинобудівному заводі налічувалося 217 стахановців. Десятки робітників заводу стали раціоналізаторами. Від застосування їх пропозицій в 1939 році завод одержав 42,2 тис. крб. економії.
Значні зміни сталися і серед населення, зв’язаного із сільськогосподарською працею. В 1926 році частина міської бідноти, що займалася сільським господарством, об’єдналася в КНС. Цього ж року виникло кредитне товариство. В 1929 році утворилася сільськогосподарська артіль «Єврейський хлібороб», для якої виділили 200 га міської землі. Колгосп очолював двадцятип’ятитисячник — робітник Одеського порту Кушнір. У 1930 році були організовані товариство спільного обробітку землі «Змагання», сільськогосподарська артіль ім. Фрунзе, MTС. Напередодні Великої Вітчизняної війни MTС мала 160 тракторів, 30 комбайнів, 29 двигунів, 62 молотарки та багато інших машин.
Самовіддано працювали на полях і фермах колгоспники. Однією з кращих ланок вирощування цукрових буряків у Барському колгоспі була ланка Ф. Меламуд. На початку 1939 року ланка звернулася з відозвою до всіх буряківників району розпочати соціалістичне змагання на честь XVIII з’їзду ВКП(б)6. Свої передз’їздівські зобов’язання ланка виконала з честю. За одержання 500—660 цнт цукрових буряків з гектара ланкову Ф. Меламуд нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. В 1939 і 1940 рр. вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Невпинно зростали матеріальний рівень і добробут трудящих. Міська рада систематично дбала про впорядкування будинків, де жили робітники, про замощування вулиць. Забудова міста здійснювалася планово. З завершенням спорудження електростанції 1936 року місто було електрифіковано. Наступного року до будинків центральних вулиць підведено водогін. Поліпшилося медичне обслуговування. В місті збудували районну лікарню, відкрили інфекційне відділення, пологовий будинок, дитячу консультацію, при кожному підприємстві працював медпункт.
Людно було в районній і заводській бібліотеках, трьох заводських клубах, кінотеатрі. На клубних сценах машинобудівного заводу та інших підприємств виступали учасники художньої самодіяльності, професіональні театри Вінниці, Одесита інших міст. Значно пожвавилася спортивно-масова робота. Збудували міський стадіон, силами трудящих заклали парк.
Трудящі Бара, користуючись усіма благами, які дала Радянська влада, ніколи не забували про те, що в країнах капіталу мільйони робітників і селяни живуть в умовах поневірянь та злиднів. Вони вносили свої заощадження у фонд допомоги страйкуючим робітникам капіталістичних країн, борцям за свободу, ув’язненим, революціонерам. 1939 року робітники і службовці машинобудівного, цукрового заводів та інших підприємств міста зібрали значні кошти на допомогу дітям і жінкам Іспанії.
У довоєнні роки значних успіхів досягнуто в галузі народної освіти. Вже в 1930/31 навчальному році всі діти шкільного віку вчилися. 1937 року в місті працювали середня й дві неповні середні школи, середня школа для дорослих. За досягнення у справі навчання й виховання дітей вчителеві середньої школи Г. М. Ярошенку одному з перших на Вінниччині присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР. Його було удостоєно високої нагороди — ордена Леніна. В 1941 році цього почесного звання, а також ордена Леніна було удостоєно П. А. Горбатого — українського радянського педагога, методиста в галузі математики.
Напад військ фашистської Німеччини тимчасово перервав дальший розвиток міста. 16 липня Бар окупували гітлерівці. Настали страшні дні кривавого режиму. Гітлерівці розстріляли в місті понад 6,5 тис. радянських громадян, 1200 вивезли на каторгу до Німеччини. Для боротьби з фашистськими загарбниками в лютому 1942 року в місті створено підпільну організацію, в червні — підпільно-патріотичний комітет — штаб підпільної групи, до якого ввійшли бухгалтер маслозаводу Л. Л. Гуменний, С. І. Козловський, К. Ф. Шкарлет, а також керівник Ялтушківської групи інженер В. С. Банос (Москвін). Було призначено явки — в квартирах К. Горбатого, Є. Заболотної, в селі Шершнях — у вчителя В. Я. Короля, встановлено зв’язок з підпільниками сусідніх районів Кам’янець-Подільської області. На складі, де працював Я. Валентюк, знаходився радіоприймач штабу. Тут приймали зведення Рад інформбюро, а потім на цьому матеріалі випускали листівки, розповсюджували їх серед населення. Патріоти Я. М. Богданов, А. І. Хамзін, Р. 3. Якупов спалили залізничний міст біля станції Бар, влаштовували аварії на цукровому заводі, виводили з ладу машини й деталі на спиртовому заводі. Підпільники збирали зброю, заготовляли продукти, медикаменти, а восени 1943 року багато барських патріотів влилося в партизанський загін М. Р. Соболева, який діяв у південних районах Кам’янець-Подільської області. Партизани громили поліцейські загони, німецькі обози, знищили фашистську варту на кінному заводі села Гуль, а коней роздали селянам.
Багато трудящих Бара билося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з фашистськими окупантами, близько тисячі воїнів— жителів Бара — нагороджені орденами й медалями, а колишньому робітнику Барського цукрового заводу, старшині, парторгові артилерійської батареї М. В. Медведецькому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Двома орденами Слави і орденом Червоної Зірки нагороджено кулеметника Григорія Грабов’яка.
25 березня 1944 року бійці 203-го стрілецького полку 70-ї дивізії визволили Бар від німецьких загарбників. У боях за місто загинуло 453 воїни Червоної Армії, їх поховано в центрі міського парку в братській могилі. Окупанти завдали великих збитків народному господарству міста. Вони вивезли із спиртового та інших заводів цінне устаткування, пограбували всі культурно-освітні заклади. Під час відступу гітлерівці зруйнували машинобудівний завод, спалили районний клуб, сотні житлових будинків.
З переходом до мирного життя відновили свою діяльність органи Радянської влади — райвиконком, міська і сільська Ради, на підприємствах створювались партійні, профспілкові і комсомольські організації. Щоб допомогти діючим військам Червоної Армії швидше розбити ворога, робітники машинобудівного заводу ремонтували танки, автомашини. Трудящі міста збирали гроші на побудову танкової колони, будівництво ескадрильї «Прапор перемоги», подавали допомогу сім’ям фронтовиків. На спиртовому заводі в червні 1944 року робітники й службовці внесли триденний заробіток на користь родин фронтовиків, забезпечили їх на зиму паливом, допомогли хлібом. Цього року відновили виробничу діяльність цегельний завод, електростанція, промкомбінат з 11 цехами, артілі індивідуального шиття, окремі цехи машинобудівного заводу, цукровий і спиртовий заводи.
Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання плану четвертої п’ятирічки, колектив машинобудівного заводу виконав п’ятирічку за 4 роки і 5 місяців, а 50 робітників підприємства — за 2 і 3 роки. В 1947 році 127 робітників заводу стали стахановцями, а 60 — ударниками праці.
Не легко доводилося відроджувати сільське господарство. Окупанти зруйнували будівлі колгоспів, вивезли трактори, забрали коней, корів та іншу худобу. На початку 1945 року колгоспи ім. Фрунзе та «Єврейський хлібороб», які об’єднували 104 господарства, мали лише 18 голів великої рогатої худоби, 52 коней, незначну кількість сільськогосподарського реманенту. Незважаючи на недостатню забезпеченість тяглом і знаряддям, колгоспи засіяли майже всі довоєнні площі. 1950 року обидва барські колгоспи об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль — ім. Фрунзе. Через кілька місяців колгосп ім. Фрунзе злився з артіллю ім. 13-річчя Жовтня села Хутора Комаровецького (нині село Гайове).
Було зроблено перші кроки щодо відбудови медичних і культосвітніх закладів. Вже в 1944 році відновила роботу поліклініка. Медичні заклади міста одержали сучасну апаратуру, яку надіслали трудящі Російської Федерації. Робітники цукрового і машинобудівного заводів відремонтували свої клуби. Запрацювали школи.
Міська Рада депутатів трудящих розробила ряд заходів для поліпшення благоустрою міста. До 1952 року було завершено реконструкцію стадіону, обладнано міський парк, закладено нові сквери, піднято з руїн десятки житлових будинків, міські школи, відкрито курси медсестер.
Швидко розвивалась промисловість міста. На місці старого зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками заводу було збудовано новий спиртовий завод, який видав першу продукцію 1950 року. За виробничі успіхи, досягнуті на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією, Міністерство харчової промисловості УРСР присвоїло спиртовому заводу звання підприємства відмінної якості. Машинобудівний завод став заводом союзного значення. Він випускає найскладніші машини й обладнання для підприємств харчової промисловості. Машини з маркою Барського машинобудівного заводу тепер можна зустріти на багатьох підприємствах харчової індустрії СРСР і соціалістичних країн — Болгарії, Чехословаччини, Монголії, його продукція надсилається в Індію, Судан та інші країни. На початку 1965 року на заводі працювало майже 1,5 тис. робітників. В результаті реконструкції цукрового заводу підприємство стало виробляти до 26 тис. тонн цукру на рік проти 20 тис. тонн у 1960 році і в два рази більше порівняно з 1940 роком. Великими підприємствами стали фабрики господарських і побутових товарів, швейна. В Барі створено рибгосп, пересувну механізовану будівельну колону, ведеться будівництво великого консервного комбінату. Масовим стало раціоналізаторство й винахідництво. Кращому раціоналізаторові, начальнику технічного відділу Барського машинобудівного заводу Г. Т. Сахарову присвоєно звання заслуженого раціоналізатора Української РСР. 36 внесених ним рацпропозицій і впроваджених у виробництво дали заводові 41 тис. крб. економії.
У 1963 році на спиртовому заводі було споруджено перший в Радянському Союзі цех сухих кормових дріжджів на відходах мелясної барди. Через два роки завод перетворили на спирто-дріжджовий комбінат, відкрили дослідну лабораторію вирощування хлорели — цінного джерела одержання харчових і технічних речовин. У 1967 році комбінат випустив понад 2 млн. декалітрів спирту вищої очистки, 3,5 тис. тонн хлібопекарських дріжджів, 2,5 тис. тонн сухих кормових дріжджів. У квітні 1970 року колектив підприємства за високі показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна нагороджено Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Ради профспілок.
Ленінський ювілейний рік був періодом найвищого напруження трудящих у боротьбі за успішне виконання плану восьмої п’ятирічки, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Трудящі Бара достроково виконали п’ятирічне завдання. Машинобудівники завершили п’ятирічний план напередодні Ленінського ювілею, освоїли серійний випуск 11 нових машин. За п’ятирічку обсяг валової продукції заводу зріс у 1,7 раза. Спирто-дріжджовий комбінат виконав п’ятирічне завдання за 4 роки і 10 місяців. Барські цукровики дали країні понад план близько 40 тис. цнт цукру. В 1970 році 1185 кращих робітників і службовців Бара відзначені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Значно зросла торговельна мережа міста: збудовано великий раймаг, 6 нових продовольчих магазинів, магазин культтоварів тощо. В 1967 році в місті введено в дію комбінат побутового обслуговування. Все більше в побут населення входять газ, пральні машини, холодильники. Поліпшується медичне обслуговування трудящих. Нині в Барі функціонує лікарня на 200 ліжок, протитуберкульозний диспансер, 4 медпункти, дитяча консультація, санітарно-епідеміологічна станція, пологовий будинок, З аптеки. Для пропаганди медичних знань серед населення відкрито університет здоров’я. 13 медпрацівників нагороджені значками «Відмінник охорони здоров’я».
Бар з кожним роком кращає. За останні роки з’явилося багато 4—5-поверхових будинків, прокладено й заасфальтовано вулиці в центральній частині міста, побудовано 274 квартири та 186 власних будинків. Окрасою міста стали вулиці Леніна та Пролетарська. Вздовж вулиці Леніна розташовуються триповерховий палац Рад, де містяться міські та районні установи, будинок культури, кінотеатр, райунівермаг, будинок побуту. На площі ім. Жовтневої революції стоїть пам’ятник В. І. Леніну, біля підніжжя якого завжди живі квіти. Для кращого обслуговування пасажирів у 1971 році споруджено красиве приміщення нового автовокзалу. Автобусні лінії з’єднують місто з усіма райцентрами області, з Вінницею та іншими обласними центрами республіки. Визначні пам’ятки архітектури XVIII ст.— католицький собор і православна церква, а також залишки військової фортеці взято під охорону держави.
В місті багато зроблено для виховання підростаючого покоління в комуністичному дусі, для підготовки кваліфікованих кадрів народному господарству. Нині у Барі працює 4 загальноосвітні середні школи, заочна середня школа, школа-інтернат, музична школа, міське і сільське професійно-технічні училища, автошляховий технікум. У 1963 році при машинобудівному заводі відкрито вечірній технікум. У 1967 році 275 робітників заводу навчалося без відриву від виробництва у вузах, технікумах та загальноосвітніх школах. 14 вихованців шкіл Бара стали кандидатами наук.
До послуг трудящих міста багато культурно-освітніх закладів. Працюють будинок культури, широкоекранний кінотеатр, 4 профспілкові клуби, 2 районні, З профспілкові і 5 шкільних бібліотек з загальним фондом близько 100 тис. книжок. 6 народний музей М. М. Коцюбинського, в раді якого активно працює заслужений майстер народної творчості УРСР В. С. Бичкова. В місті виходить районна газета «Червоний промінь». При будинку культури та клубі машинобудівного заводу відкрито університети культури. При всіх клубах працюють гуртки художньої самодіяльності — хорові, танцювальні, музичні тощо. Колектив будинку культури став лауреатом республіканського конкурсу. Міністерство культури УРСР присвоїло йому почесне звання народного самодіяльного ансамблю танцю. Пропаганду політичних і наукових знань проводять 300 членів товариства «Знання», діє районне відділення Товариства охорони пам’ятників історії та культури. Сотні ентузіастів фізкультури та спорту об’єднує товариство «Колос».
В життя громадян Бара міцно входять нові традиції, звичаї. Загальнонародними стали свята «Серпа і Молота», День тваринника. В ці дні представники усіх колгоспів приїздять до райцентру, де їх урочисто зустрічають робітники й службовці. На стадіоні відбуваються мітинги, виступи художньої самодіяльності, спортивні змагання. На заводах і фабриках вже стало традицією урочисто проводжати ветеранів праці на пенсію, посвячувати молодь у робітничий клас.
1144 комуністи нараховує у своєму складі Барська міська партійна організація, 1270 комсомольців об’єднує комсомольська організація райцентру.
Понад 300 громадян міста беруть активну участь у роботі депутатських комісій. Кращих людей міста обрано до вищих органів влади. Пресувальниця Барського машинобудівного заводу Н. С. Шуцька є депутатом Верховної Ради УРСР, робітниця Барського спирто-дріжджового комбінату О. І. Мізерна — депутат обласної Ради депутатів трудящих.
За роки Радянської влади Бар перетворився у квітуче промислове місто з великими перспективами дальшого розвитку.
А. Р. ЛОКАЄНКО, І. П. ПШУК