Бершадь , Бершадський район, Вінницька область (продовження)
Горіла земля під ногами окупантів. Група К. О. Пустовойтова спалила на залізничній станції до тисячі тонн сіна, заготовленого для коней румунських військ, група В. М. Глущенка вивела з ладу 64 трактори, знищила понад 400 тонн пального, сховала 12 розібраних тракторів, які після приходу частин Червоної Армії полагодили.
Широкий розмах руху підпільників та партизанів у Бершадському районі змушений був визнати префект Балтського повіту. Він зазначав у листопаді 1943 року, що тут збільшилась кількість загонів, учасники яких захоплюють зброю у жандармів та військових; зникають з фашистських обозів разом з підводами місцеві провідники.
Активно діяли й молодіжні підпільні групи. Ватажок однієї з комсомольсько-молодіжних груп Борис Нижник (підпільна кличка Роман Бурий) разом з товаришами здійснив кілька нападів на румунських жандармів. Підпільники знищили ворогів та забрали їх зброю. Гестапівці натрапили на слід групи. Вже отримавши смертний вирок, вихованець ленінського комсомолу в листах до рідних жалкував, що не зможе далі продовжити боротьбу проти окупантів. Його посмертно було нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
Не тільки на окупованій території бершадці боролися проти фашистської нечисті. Вони билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед воїнів були колишні робітники, селяни, вчителі, медпрацівники, службовці установ. 18-річною дівчиною пішла на фронт медична сестра Н. Ю. Тартачна. Вона брала участь у боях під Москвою, де винесла з поля бою понад двісті поранених. Там же була прийнята до лав партії. Рятувала життя поранених радянських воїнів під Курськом, Орлом, Білгородом, дійшла до Берліна. Після війни повернулася до мирної праці в лікарню. Боронив рідну Вітчизну вчитель І. В. Пустовойтов. Після важкої контузії він втратив зір, але й досі продовжує навчати учнів. За покликом серця залишила школу молода 19-річна вчителька М. П. Чугуєвська, щоб добровільно вступити до лав Червоної Армії. Двічі поранена, відзначена урядовими нагородами М. П. Чугуєвська — відмінник народної освіти — передає свої знання молодому поколінню.
Прославив земляків подвигом П. І. Миколаєнко. В одному з жорстоких боїв він, командир роти 134-го танкового полку, особисто знищив кілька танків противника, забезпечивши виконання бойового завдання. За цей подвиг йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо одну з вулиць Бершаді.
14 березня 1944 року для бершадців настав радісний день: війська 2-го Українського фронту визволили їх рідне місто. В пам’ять про воїнів та земляків, які віддали своє життя за визволення Бершаді, в центрі міста на братських могилах споруджено обеліски та скульптурні групи, біля підніжжя яких завжди живі квіти.
Визволені від фашистської неволі, натхнені перемогами Червоної Армії, трудящі енергійно взялись за відбудову народного господарства, за ліквідацію наслідків окупації. На цукровому заводі окупанти зруйнували майстерні, склади, вивезли цінне устаткування, знищили інвентар радгоспу. Величезну шкоду було заподіяно спиртовому заводу, спалено будинки в центрі міста, виведено з ладу водогін. Завдяки стрімкому несподіваному наступу радянських військових частин та активним діям підпільників вдалося зберегти від знищення деревообробну фабрику, шкіряний завод, маслозавод, взуттєво-швейну фабрику та інші об’єкти.
Відновлені органи Радянської влади приділяли велику увагу нормалізації життя та налагодженню роботи установ міста. Були вжиті заходи, спрямовані на поліпшення санітарного стану міста і громадського харчування. Розроблено план відбудови промислових об’єктів, набору та відправки робочої сили на відродження шахт Донбасу. Силами місцевих лікарів у Бершаді для поранених солдатів і офіцерів відкрили госпіталь, матеріальна база якого була створена за рахунок колгоспів, радгоспів, підприємств, установ. Для воїнів діючої армії зібрали чимало продуктів харчування.
Партійні органи організували широку допомогу сім’ям фронтовиків. З цією метою проводились декадники, місячники допомоги, під час яких збирали гроші, продукти харчування, одяг. Виділені рішенням райкому партії підприємства та установи ремонтували квартири, забезпечували паливом родини військовослужбовців. Подбали й про дітей, батьки яких загинули. Майже 150 підлітків були прийняті до дитячого будинку, малята забезпечувались яслами та дитячими майданчиками.
У важких умовах воєнного часу, відчуваючи гостру нестачу ремонтно-будівельних матеріалів і робочих рук, трудящі відбудовували підприємства. Під час масових суботників та недільників робітники й службовці розбирали завали каменю та цегли, в позаробочий час монтували устаткування, яке надходило все в більшій кількості від підприємств братніх республік. У короткий строк налагодили випуск продукції шкіряний, пивний, спиртовий та маслозаводи, меблева, взуттєво-швейна фабрики, артілі.
Особливо багато праці довелося прикласти для відбудови заводу та господарства радгоспу дружному колективу цукровиків на чолі з комуністом директором цукрового комбінату К. П. Казіміровим. Протягом чотирьох з половиною місяців 1944 року робітники працювали добровільно по 10—12 годин. Уже з жовтня, перекривши заплановані строки, завод став до ладу, почав переробляти цукрові буряки із складів кількох ще не відбудованих цукрових підприємств області. До кінця року країна одержала майже 200 тис. пудів цукру, а завод одержав премію Народного комісаріату харчової промисловості СРСР та ВЦРПС.
В цілому підприємства міста в 1944 році завдяки наполегливій праці трудящих випустили продукції на загальну суму понад чверть млн. крб. Успішному виконанню виробничої програми значною мірою сприяло розгортання соціалістичного змагання, яке очолили комуністи. Приклад у перевиконанні виробничих завдань показували робітники — члени партії І. Ф. Яроцький, І. І. Олійник, які систематично виконували не менше півтори норми.
Широкого розмаху стахановський рух набув на спиртовому та пивному заводах, меблевій фабриці, маслозаводі, серед робітників артілей. Учасники змагання, маючи значні трудові досягнення на своїх підприємствах, подавали шефську допомогу сільським трудівникам. Ще з довоєнних часів збереглись міцні зв’язки робітничого колективу цукровиків з селянами с. Поташні. Робітники після закінчення громадянської війни відраховували частину заробітку, щоб купити книжки, газети та журнали для сільської бібліотеки, хати-читальні, допомагали придбати сільськогосподарський інвентар. Прийшли на допомогу селянам робітники і в особливо важкі післявоєнні роки. Після закінчення зміни в майстернях виготовляли тракторні деталі, інструмент, вози, ремонтували колгоспний інвентар. В с. Баланівці змонтували електростанцію, електрифікували колгоспи ім. Кірова та ім. Куйбишева.
Допомога робітничих колективів прискорила відродження сільськогосподарського виробництва, сприяла підвищенню культури землеробства.
Незважаючи на труднощі першої мирної сівби, колгоспники докладали всіх зусиль, щоб виростити добрий урожай, потрібний фронту. Поля доводилося обробляти переважно лопатами, сіяти вручну, використовувати як тяглову силу корів. Але і за таких умов ланкова колгоспу ім. Ворошилова 3. С. Дабіжа збирала високі врожаї кукурудзи — майже 50 цнт., цукрових буряків — до 300 цнт. з га. Партійна організація колгоспу багато уваги приділяла розвитку багатогалузевого господарства. Колгосп значно перевиконував завдання по вирощуванню цукрових буряків, садівництву, по всіх видах тваринництва. Грошова оплата становила майже 4 крб. на трудодень.
Проте дальший розвиток певною мірою гальмувався невеликими розмірами господарства. Щоб краще організувати працю, повніше використати техніку й кадри, в 1950 році бершадські колгоспи ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «П’ятирічка за 4 роки» об’єдналися в одне господарство — ім. Будьонного. Згодом до ново-створеного господарства приєднався колгосп с. Бирлівки. Новий колгосп назвали ім. Леніна.
Вирощувати високі й сталі врожаї сільськогосподарських культур допомагали механізатори Бершадської MTС, яка вже з 1944 року відновила обробіток колгоспних ланів. Приклад умілого використання техніки показував депутат Верховної Ради УРСР, бригадир однієї з тракторних бригад К. Н. Синявський. Його бригада щорічно виконувала виробничі завдання на 150—180 проц. MTС міцно тримала першість у районі, була однією з кращих в області.
Поряд з досягненнями в економіці відчутні зміни відбувалися в культурному житті. З перших днів після визволення почала виходити районна газета «Соціалістичний шлях» (з 1963 року— «Вогні комунізму»). Відкрилося педагогічне училище, в якому з числа молоді, що мала семирічну освіту, готували учителів початкових класів. У цьому закладі більш як 20 кваліфікованих викладачів навчали понад 300 слухачів. Учні педучилища брали активну участь у громадському житті міста, району, часто в складі агіткультбригад виїжджали до колгоспів, виступали перед трудящими підприємств. Училище проіснувало 10 років і було закрито, а приміщення передані середній школі № 2. Відновили роботу заводські клуби, райбібліотека, яка розширила свій книжковий фонд.
Робітники і службовці Бершадського лісгоспу в парку культури та відпочинку своїми силами збудували спортивні майданчики, водну станцію. На колгоспні кошти спорудили стадіон, де відбувалися змагання сільських спортсменів, а також перші районні спартакіади. З 1950 року в Бершаді почала працювати спортивна школа на 60 учнів. Спортсмени Бершаді стали ініціаторами створення єдиного сільського добровільного спортивного товариства «Колгоспник».
Краще стали працювати медичні установи. Відбудовано фельдшерські пункти на всіх підприємствах, тубдиспансер, поліклініку, райлікарню на 100 ліжок.
З нагоди 3-х роковин визволення Бершаді від німецько-фашистських загарбників на масовому мітингу було урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
Успішне завершення відбудови та дальшого розвитку народного господарства трудящі Бершаді відзначили новими трудовими досягненнями. Великий обсяг капітальних робіт здійснено на спиртовому заводі, внаслідок чого підприємство-перетворилося на комбінат. Крім спирту, тут почали виробляти кормові дріжджі й пиво. Під час реконструкції багато творчої видумки виявили кваліфіковані робітники — комуністи коваль Г. О. Краснощока, слюсар І. І. Яниш та багато інших. Вони вносили раціоналізаторські пропозиції, залишаючись після робочого дня разом з інженерами, щоб механізувати виробничі процеси у бродильному й котельному цехах. Незрівнянно збільшився випуск основної продукції. У 1966 році спиртовому комбінату присвоїли почесне звання підприємства високої культури виробництва. Тоді ж колектив комбінату виборов першість у всесоюзному змаганні серед своєї групи підприємств. У роки семирічки хлібозавод, який значно розширив асортимент та якість виробів, був реорганізований в комбінат хлібопродуктів. Як найкраще підприємство Вінницької області на честь 50-річчя Радянської влади на Україні комбінат нагородили пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Республіканської Ради профспілок.
З невеликої майстерні, де кілька ремісників виготовляли раніше на замовлення селян вози та брички, до сучасного підприємства з потужною енергетичною базою— такий шлях за роки Радянської влади меблевої фабрики. Нині вона дає для квартир трудящих та підприємств громадського харчування меблів на 2 млн. крб. щорічно.
Характерною є історія заводу металовиробів, у якій немов відбито шлях розвитку економіки міста. Перед революцією в заштатному містечку існувало понад двісті дрібних майстерень, продукція яких реалізовувалась через подібні ж дрібні крамнички. В радянський час ремісники об’єдналися в артілі, які в роки семирічки переросли в сучасний завод металовиробів. У 1971 році асортимент підприємства перевищував 50 найменувань виробів, які відомі не тільки в межах області, вони йдуть за кордон, до Куби та інших соціалістичних країн3.
Найбільше Бершадське підприємство — цукровий комбінат. Завдяки комплексній механізації та автоматизації технологічних процесів, широкому застосуванню електродвигунів, після спорудження в 1960 році електростанції цукрокомбінат виробляє щорічно понад 2 млн. цнт цукру. В 1971 році тут працювало понад 600 робітників. Колектив заводу славиться своїми трудовими успіхами, більшість бригад, змін, дільниць, цехів носять звання комуністичних. Повагою і любов’ю всього колективу користуються ветерани заводу І. С. Левицький, Г. І. Тартачний, В. О. Боровецький, Є. Г. Якимович та інші. По 40—50 трудових років віддали вони рідному підприємству.
Цукровики постійно борються за впровадження на підприємстві високої культури виробництва. Поруч з виконанням виробничих планів багато уваги приділяється естетиці виробництва: цехи просторі, світлі, всюди вазони з квітами. На території заводу робітники посадили фруктовий сад, розбили квітники, заасфальтували доріжки. У затінку шумлять струмені невеликого фонтану, поруч — альтанки. В центрі скверу встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Славною традицією став зв’язок з трудівниками соціалістичних ланів — вже багато років шефствує комбінат над колгоспом «Перемога» села Поташні.
Серед інших бершадських підприємств, що нещодавно утворились,— райоб’єднання «Сільгосптехніки», якому на честь 50-річчя Комуністичної партії України було присвоєно звання колективу комуністичної праці. Самовіддана праця здруженого колективу об’єднання напередодні ленінського ювілею високо відзначена Комуністичною партією та Радянським урядом—колектив нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС, 72 кращим спеціалістам вручено медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено понад 300 нових житлових будинків. В останні роки зводять багатоповерхові будівлі. Населення користується мережею водогону та газом, у багатьох будинках проведено центральне опалення. Для будівництва використовується цегла, вироблювана на заводі будівельних матеріалів потужністю понад 1,5 млн. штук на рік.
Своєрідне містечко виникло на колишньому пустирі, де на кошти колгоспів у 1967 році збудовано кількаповерхові навчальні корпуси медучилища з сучасними лабораторіями, гуртожитком та їдальнею. Тут навчаються понад 400 майбутніх фельдшерів та акушерок, які працюватимуть у лікарнях, колгоспних пологових будинках, на медпунктах. Майбутні медики заклали новий парк, посадили тисячі кущів та декоративних дерев, розбили сквери й квітники. Поруч споруджено спортивний комплекс. Доброю традицією стала посвята в медики біля склепу, де покоїться прах заслуженого лікаря Української РСР хірурга Г. Я. Будкевича.
Прикрасилась новими спорудами центральна площа, де височить будинок райкому КП України та районної Ради депутатів трудящих. Окрасою площі є чудовий пам’ятник вождеві трудящих В. І. Леніну.
Колишнє містечко, в якому переважали дрібні ремісники і селяни, пригноблені нужденністю й позбавлені людських прав, перетворилося в сучасне соціалістичне місто з суцільною письменністю. Про здоров’я трудящих піклуються понад 50 лікарів, які працюють у 2 лікарнях, а також медпрацівники інших медичних закладів. Діти шкільного віку навчаються в 2 середніх школах, восьмирічці та в школі-інтернаті. їм передають знання і досвід понад 100 педагогів. Більш як двісті обдарованих дітей розвивають свої здібності в семирічній музичній школі, яка існує понад 10 років. Жителі Бершаді відвідують 4 бібліотеки, 3 міські клуби, 2 кінотеатри, в т. ч. широкоформатний кінотеатр «Космос».
Цікаво проводять своє дозвілля трудящі в численних гуртках та студіях художньої самодіяльності, які є на всіх підприємствах, в навчальних закладах. Хоровий і танцювальний колективи спиртового комбінату — дипломанти республіканського огляду колективів художньої самодіяльності. Незмінним успіхом користуються не тільки в районі, але й в області хор вчителів міста, естрадний оркестр, драматична студія медучилища. Чоловіча народна хорова капела районного будинку культури — переможець республіканського конкурсу серед колективів районних будинків культури. В новому приміщенні районного будинку культури завжди багато молоді, вона вдосконалює свою виконавську майстерність в численних студіях та гуртках. Тут же працюють члени самодіяльної кіностудії «Колос», вагомим доробком якої є кілька кінострічок про творчу працю, дозвілля, побут жителів міста.
Пишаються бершадці своїм містом, цікавляться його історією, знають видатних земляків, самовідданою працею здобувають трудову славу підприємствам. На революційних, бойових, трудових традиціях виховується нове покоління. Впевнено дивляться вони у майбутнє свого квітучого соціалістичного міста, вносять свій особистий вклад у спільну справу.
А. Р. ЛОКАЄНКО, О. О. ХИЖУК