Бершадь , Бершадський район, Вінницька область
Бершадь — місто районного підпорядкування (з 1966 року), залізнична станція. Розташоване при злитті річок Дохни і Берладинки. Населення — 11 442 чоловіка.
Бершадь — центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення 94,9 тис. чоловік. В районі 46 населених пунктів, що підпорядковані 1 міській та 26 сільським Радам. Надра містять каолін, високоякісні глини, кварц, пісок. У користуванні 24 колгоспів 128,6 тис. га землі, в т. ч. 89,6 тис. га орної. Є радгосп і рибгосп. Значні площі зайняті цукровими буряками, пшеницею, горохом, виноградниками. Тваринництво м’ясо-молочного напрямку, розвинуто овочівництво, бджільництво. В районі є 16 промислових підприємств, 305 магазинів, 79 підприємств громадського харчування. Працюють 46 шкіл, 4 будинки культури, 37 клубів, 2 кінотеатри, 51 бібліотека, 10 лікарень, 23 фельдшерсько-акушерські пункти, 5 колгоспних пологових будинків, санепідемстанція.
Вперше згадується Бершадь в історичних джерелах 1459 року. Розташована була на південному кордоні Литовського князівства. Обнесена шестиметровим валом, з фортецею у центрі, Бершадь являла важливий форпост у боротьбі проти турків і татар.
Виникнення козацтва посилило оборонне значення Бершаді. Ще в першій половині XVI ст. сюди з Поділля і Волині збиралися втікачі, які створювали козацькі загони. Існування «непослушного» населення мало значний вплив на місцеве селянство, яке відмовлялося платити феодальні податки. В матеріалах опису староства 1616 року є відомості, що в південних районах селяни податків не платили.
На початку XVII ст. Бершадь була значним населеним пунктом: тут налічувалося 275 дворів і близько 1650 чоловік населення.
З перших днів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького козаки, селяни й міщани Бершаді створили селянсько-козацький загін на чолі з Трифоном, який приєднався до Уманського полку і брав участь у визволенні Брацлавщини та Поділля від польсько-шляхетських загарбників. 1648 року Бершадь стала сотенним містом Уманського полку. За свідченням сучасників, у 1660 році вона мала міцні укріплення із мурів та земляних валів. Успішно розвивалися ремесло й торгівля. Бершадь мала торговельні зв’язки з Кам’янцем-Подільським, Уманню, Сороками. Але після Андрусівського перемир’я місто відійшло до Польщі, а з 1672 року майже на 30 років опинилося під гнітом Туреччини, війська якої зруйнували Бершадь. У кінці XVII ст. відновилось панування шляхетської Польщі.
І в наступні роки не вщухала на цих землях боротьба проти поневолювачів. Жителі Бершаді були учасниками повстання під проводом С. Палія. Тут було сформовано сотню на чолі з сотником Лук’яном, яка у жовтні 1702 року визволяла від польських військ Немирів. 1734 року надвірні козаки Бершаді підтримали селянсько-гайдамацьке антифеодальне повстання.
В 50-х роках, коли знову пожвавився гайдамацький рух, у районі Бершаді в 1749 і 1757 роках з’являлися великі загони гайдамаків. Біднота Бершаді та навколишніх сіл приєдналася до загонів М. Залізняка і І. Гонти, коли ті 1768 року здобули Умань.
Возз’єднання Правобережної України з Росією було прогресивним явищем в житті українського народу. Це помітно позначилось і на розвитку Бершаді, яка стала центром одноіменного округу Брацлавського намісництва. В 1797 році за новим поділом Бершадь — повітове місто Подільської губернії, а з 1804 року — містечко Ольгопільського повіту. Вже на початку XIX ст. існували бершадські суконна і полотняна мануфактури, що належали поміщикам. Одна з мануфактур мала лише п’ять верстатів і п’ять кріпаків. 1823 року в містечку були ткацька й суконна фабрики, устатковані 3 верстатами, яких обслуговували 26 найманих робітників. У 1827 році тут з’являється одна з перших у Подільській губернії цукроварень, а в 1851 році розпочала роботу винокурня з 14 робітниками. Але більшість населення займалася землеробством і відбувала феодальні повинності. Селяни, яким належало 1,5 тис. десятин землі, за реформою 1861 року втратили випаси та сіножаті. Вони не припиняли боротьби з поміщиком.
Розвиток капіталізму відчутно позначився на зміні соціального складу Бершаді. Лише п’ята частина населення займалась тепер сільським господарством. Все більшу роль у суспільному житті відігравали робітники промислових підприємств. У місті були три млини, тютюнова і макаронна фабрики, винокурний завод, друкарня. Після пожежі. 1872 року був модернізований цукровий завод. Напередодні імперіалістичної війни на заводі працювало понад п’ятсот робітників. Жорстока експлуатація, політичне безправ’я штовхали робітників на боротьбу проти поневолювачів. У 1879 році весь робітничий колектив на чолі з К. К. Ващенком застрайкував. Активну участь брали робітники і у виступах під час першої російської революції у 1906 році.
Бершадь помітно зростала (з 1904 року вона стала містом), а умови життя трудящих лишалися важкими. Хоч кількість населення досягла вже 12 тис., у місті не було каналізації, водогону, електричного освітлення.
Трудящі фактично були позбавлені права навчати своїх дітей і користуватися медичною допомогою. В Бершаді працювали церковнопарафіяльна школа, народне училище, реміснича школа при монастирі. З 1911 року розпочали роботу приватні чоловіча та жіноча торгові школи. Але вчитися у них могли тільки діти заможних. Понад тисячу дітей трудящих не ходили до школи. Зате активно діяли монастир, 4 церкви, синагога, 6 молитовних будинків. У місті була тільки земська лікарня на десяток ліжок і заводський медичний пункт.
Прагнучи змінити таке становище, трудящі боролися за свої права. Під час Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники цукрового заводу створили заводський комітет. Його члени взяли участь у роботі з’їзду представників робітників цукрових заводів Ольгопільського повіту, який відбувся у серпні 1917 року. З’їзд створив районний комітет профспілки трудящих цукрових заводів з постійним місцем перебування в Бершаді.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була радісно зустрінута бершадськими трудівниками. В січні 1918 року тут проголосили Радянську владу. Але незабаром до міста вдерлися німецькі окупанти. Окупація та хазяйнування буржуазно-націоналістичних банд важким тягарем лягли на плечі трудящих. Тільки з цукрового заводу було вивезено 50 тис. пудів цукру.
Робітники й селяни не припиняли боротьби: готувались нові виступи. Для їх організації в січні 1919 року Бершадський підпільний ревком створив партизанський загін з жителів Бершаді та сусідніх сіл. Командиром призначили голову ревкому В. Кривоходкіна, а комісаром — П. Соболевського. Внаслідок переможного повстання в лютому 1919 року в Бершаді відновлено Радянську владу. Народна влада здійснила перші соціалістичні перетворення: цукровий завод підпорядкували повітовому раднаргоспу, встановили контроль над млинами, керівництво шкіл передали шкільним радам. Відбулося урочисте відкриття клубу та бібліотеки.
Новий наступ внутрішньої і зовнішньої контрреволюції став на перешкоді в здійсненні соціалістичних перетворень. Вже 4 травня 1919 року Бершадь була оголошена на військовому стані. Згодом місто захопили денікінці, і лише на початку 1920 року, після розгрому білогвардійців тут знову розгорнулося соціалістичне будівництво. Відновили роботу підприємства, клуб і бібліотека. Відкрили школи грамоти для дорослих, для дітей робітників і червоноармійців — дитячий садок, а в приміщеннях монастиря — дитячий притулок для сиріт. Влада трудящих з перших днів свого існування дбала про розвиток культури. У ці наповнені напруженою боротьбою часи в Бершаді створили історичний музей.
У квітні—травні 1920 року в районі Бершаді йшли запеклі бої з бандами Тютюнника. В кінці квітня петлюрівці захопили місто і вчинили жорстоку розправу над радянськими людьми. Частини 45-ї дивізії і, зокрема, кіннотники Г. І. Котовського визволили Бершадь від ворогів.
І знову трудящі бралися до мирної праці. В червні 1920 року в Бершаді був створений районний партійний комітет. Під керівництвом партійної організації налагоджувалося трудове творче життя. Приступили до відбудови цукрового заводу, ремонту школи. Селяни успішно провели осінню посівну кампанію. У вересні 1920 року в житті трудящих Бершаді сталася визначна подія — 120 незаможників об’єдналися в КНС, головою обрали І. Васильківського.
У вересні відбулася ще одна подія — почала своє існування Бершадська комсомольська організація. Комсомольці були бойовими помічниками комуністів у соціалістичному будівництві. Вони зі зброєю в руках боролися проти бандитів, вели велику культосвітню роботу, організовували хати-читальні. Багато чого було зроблено тоді для налагодження контактів місцевої комсомольської організації з молоддю міста і навколишніх сіл. Це, зокрема, сприяло успішному проведенню «тижнів зміцнення фронту». Молодь організувала самодіяльний театр ім. Шевченка, вистави якого користувалися успіхом у жителів Бершаді і навколишніх сіл.
У роки мирного будівництва реконструйовано цукровий завод, відбудовано і розширено спиртовий та шкіряні заводи. Ще на початку 1921 року ремісники почали об’єднуватися в артілі, яких під кінець року налічувалося 26: металістів, ковалів, столярів, шевців, кравців тощо..
Важливим завданням, яке постало згодом перед трудівниками, була соціалістична перебудова сільського господарства. Взимку 1923 року в Бершаді створюється сільськогосподарська трудова артіль «Колос», а влітку — артіль «Серп». Це були невеличкі кооперативні об’єднання селян. 105 членів артілі «Серп» хазяйнували на 90 десятинах землі. Артіль з самого початку добилася добрих показників: урожай був вищим, ніж в одноосібних господарствах. Розгорнулась також і культурно-освітня робота — артіль мала свій клуб і бібліотеку. За успіхи в господарській та культурно-масовій роботі вона здобула право участі у всеукраїнському конкурсі на краще сільське колективне господарство.
Радість від успіхів у радянському та господарському будівництві була затьмарена звісткою про смерть В. І. Леніна. Понад 3 тис. трудящих Бершаді та навколишніх сіл 23 січня 1924 року зібрались на траурний мітинг, щоб заявити про свою відданість ленінським заповітам. Тільки робітниками цукрового заводу було подано 19 заяв з проханням прийняти до лав партії.
За роки відбудови народного господарства зросло політичне та економічне значення Бершаді в губернії. 1922 року Бершадь стала центром Ольгопільського повіту. Тепер у місті працювало чотири школи, два лікнепи, клуб, районна бібліотека. Поліпшилося й медичне обслуговування: в лікарні працювали 17 медпрацівників.
Трудівники Бершаді в складних міжнародних умовах, коли імперіалістичні уряди всіляко намагалися зірвати соціалістичне будівництво, активно зміцнювали обороноздатність країни. Вони дружно включились у «тиждень оборони» 1927 року й відрахували дводенний заробіток на побудову літаків «Службовець», «Харчовик» та інших.
Соціалістична перебудова сільського господарства тривала. Крім раніше створених кооперативних об’єднань селян, у березні 1928 року виникає ТСОЗ «Геть злидні». З метою зміцнення невеликих господарств, кращого використання знарядь виробництва в районі створили чотири кущові об’єднання колективів, з машинно-кінними станціями у кожному. В самій Бершаді колективи об’єдналися в кущ у складі трьох колгоспів — ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «П’ятирічка за 4 роки». Головою куща став двадцятип’ятитисячник М. А. Красилін, робітник з Донбасу. Бершадська спілка цукровиків направила до колгоспів кращих робітників цукрового заводу, комуністів П. В. Постеля, М. І. Демчука та передовика виробництва М. Ф. Топара.
Проведені заходи сприяли кращій організації праці в сільському господарстві, піднесенню творчої ініціативи трудівників. Колгоспник артілі ім. Ворошилова С. Плахотнюк сконструював ручний підживлювач, який був прийнятий обласною комісією і рекомендований для використання всіма колгоспами. З року в рік зростала врожайність колгоспних ланів, підвищувався добробут трудівників. Збільшувалась вагомість трудодня. В передвоєнні роки у колгоспах Бершаді на трудодень припадало понад три кілограми зерна. За сумлінну працю трудівники колгоспів Бершаді дістали право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.
У розвиток сільськогосподарського виробництва зробили великий внесок механізатори Бершадської МТС, створеної у березні 1930 року4. В 1932 році вона обслуговувала 35 колгоспів, що мали близько 20 тис. га орної землі. Але на шляху виконання намічених планів в цей період були й труднощі. Партійна організація провела значну роботу, щоб зміцнити механізаторські кадри і трудову дисципліну. Все це дало позитивні наслідки: підвищилась якість обробітку землі, поліпшилося використання техніки. Зразком для всіх працівників МТС була бригада, яку очолював І. Д. Синявський, нагороджений 1935 року орденом «Знак Пошани». Бершадська МТС перетворилась на одну із найбільших і кращих в області. Напередодні війни колгоспні лани обробляли вже 48 тракторів.
Внаслідок успішної реконструкції спиртового заводу продуктивність його зросла напередодні війни в порівнянні з 1925 роком у 4 рази1. Значну роботу здійснив колектив цукрового заводу щодо перетворення підприємства з відсталого у передове. Кількість робітників зросла у довоєнний час до 700 чоловік, а продукція становила 200 тис. пудів цукру на рік.
Суттєво змінилося становище численних дрібних артілей бершадських ремісників. Всі вони були об’єднані у шість промислових артілей, де працювало понад 600 робітників. А одна з них перетворилася на меблеву фабрику.
Роки соціалістичних перетворень були наповнені для трудівників Бершаді досягненнями у розвитку культури, охорони здоров’я. Про щасливе життя робітників, селян та службовців міста за радянських часів, їх трудові звершення розповідала районна газета «Соціалістичний шлях», що почала виходити з 1932 року. 1936 року в новому приміщенні відкрили бібліотеку. Молодь набувала знання в середній, педагогічній та медичній школах, на учительських курсах. Бершадці любили свій літній театр. Діти трудівників охоче відвідували палац піонерів. Поліпшили медичне обслуговування населення працівники районної лікарні, яку очолював хірург Г. Я. Будкевич. Він 30 років свого життя віддав благородній справі охорони здоров’я трудящих. Вдячні жителі Бершаді увічнили пам’ять заслуженого лікаря Української РСР, назвавши його ім’ям одну з вулиць міста і встановивши меморіальну дошку на будинку лікарні, де працював талановитий хірург.
Виконуючи інтернаціональний обов’язок, трудящі Бершаді неодноразово збирали кошти на допомогу республіканським військам Іспанії4. Значні кошти надходили від бершадців у фонд зміцнення обороноздатності нашої країни, на рахунок добровільних організацій Червоного Хреста та Тсоавіахіму.
За роки соціалістичного будівництва Бершадь стала промислово-аграрним центром півдня області. Але її мирне життя було перервано війною. Вже 29 липня 1941 року Бершадь окупували німецько-румунські війська. Фашисти утворили тут гетто для єврейського населення. Від катувань, голоду, епідемій у Бершаді загинуло багато радянських людей, розстріляно 327, вигнано в рабство 1203 чоловіка.
Радянські люди і в умовах жорстокого терору чинили фашистським окупантам опір. Для організації боротьби райком КП(б)У залишив на тимчасово окупованій території комуніста О. Р. Пилипчука, який вже в серпні 1941 року організував першу в районі підпільну групу, а в листопаді того ж року разом з Я. ПІ. Талісом створив підпільну групу в м. Бершаді. В грудні виникла підпільна група з робітників та службовців Бершадської МТС на чолі з робітником В. М. Глущенком. Скеровував діяльність підпілля штаб у складі О. Р. Пилипчука, Я. Ш. Таліса, О. Ю. Романченка. У зв’язку із збільшенням підпільних груп до штабу ввели інструктора райкому КП(б)У І. П. Добровольського та працівника райвиконкому К. О. Пустовойтова6.
До складу підпільних груп, кількість яких зростала, вступали все нові члени. В березні 1943 року для координації розгалуженої сітки підпілля та керівництва двома партизанськими загонами підпільний райком КП(б)У створив Раду на чолі з О. Р. Пилипчуком та партійне бюро у складі Н. Ферштендікера, К. О. Пустовойтова, Я. Ш. Таліса, О. Р. Пилипчука та Н. Т. Друзя. Через 51 комуніста бюро здійснювало керівництво підпільними партійними організаціями, 5 підпільними групами, 15 підпільними антифашистськими організаціями та 2 партизанськими загонами. Диверсійні акти, саботаж, знищення жандармів та поліцаїв, напади на німецько-румунські військові частини не давали фашистам спокою. Підпільна друкарня випустила понад 150 листівок, брошур, наказів разовим тиражем від 100 до 1500 примірників. Районна підпільна комуністична організація через ці видання інформувала населення про події на фронті, про розгортання бойових дій народних месників, закликала до опору, підносила віру радянських людей у перемогу над лютим ворогом. Безсилі знайти друкарню, гестапівці провели масові облави, заарештувавши понад 100 чоловік, кількох робітників цукрового заводу повісили. Але населення продовжувало читати правдиве слово комуністів-підпільників.