Чечельник, Чечельницький район, Вінницька область
Чечельник — селище міського типу (з 1961 року). Розташований на річці Савранці, правій притоці Південного Бугу, на відстані 191 км від Вінниці, з якою має сполучення автодорогою і вузькоколійкою. Населення — 5200 чоловік.
Чечельник — центр району, площа якого становить 759 кв. км. Населення — 43 тис. чоловік. Густота населення — 56,5 чоловік на 1 кв. км. 23 населені пункти підпорядковані 1 селищній і 15 сільським Радам депутатів трудящих.
Грунти в районі переважно середньогумусні, опідзолені та деградовані чорноземи. На території району є 13 колгоспів та один радгосп, які спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур. Усієї землі 75,9 тис. га, у т. ч. орної — 42,9 тис. га, лісонасаджень — 18,4 тис. га, багаторічних насаджень — 1200 га, водоймищ — 619 га, сіножатей — 800 га. На ланах району працює 450 тракторів, 300 комбайнів, 467 вантажних автомашин. У районі — 7 промислових підприємств. Є 137 магазинів та 43 підприємства громадського харчування. Працюють 23 школи, професійно-технічне училище, 5 лікарень, 9 фельдшерсько-акушерських пунктів, 11 профілакторіїв, 12 пологових будинків та районна санепідемстанція; є 9 будинків культури, 13 сільських клубів, 29 бібліотек, 26 стаціонарних кіноустановок.
Чечельник заснований на початку XVII ст. З 1635 року й до початку XX ст. Чечельник вважався містечком.
Населення містечка брало участь у визвольній війні українського народу. У 1649 році, повертаючись з-під Зборова, татари дуже пограбували Чечельник, а багатьох жителів погнали у неволю.
Жителі містечка, за свідченням грецьких купців, що проїжджали через Чечельник, радо сприйняли звістку про возз’єднання України з Росією й присягнули на вірність Російській державі.
Значну допомогу мешканцям Чечельника у захисті від татар і польської шляхти подавали запорізькі козаки. 1671 року в містечку укріпився з військом запорізький кошовий Іван Сірко і звідси відбивав напади татар Білгородської орди. Восени того ж року Чечельник захопили польські війська і пограбували його. Великої шкоди навесні 1709 року завдали містечку прихильники зрадника Мазепи. Часті війни перешкоджали розвитку не лише ремесла й торгівлі, але й сільського господарства. Тому населення Чечельника дуже бідувало. У 1717 році, наприклад, селяни не мали чим сплачувати податки. Феодальна експлуатація доповнювалась національним та релігійним гнітом. Щоб ополячити українське населення й зміцнити свою владу, Любомирські (володарі Чечельника) збудували костьол, заарештували православних священиків, а церкви та їх майно передали уніатам. Підприємств та промислів на той час у Чечельнику не було. Єдиним великим господарством вважався кінний завод Любомирських.
У другій половині XVIII ст. на Чечельник кілька разів нападали татари, вчиняючи грабежі та руйнування. Багатьох жителів вони погнали в неволю. З возз’єднанням Правобережної України з Росією Чечельник увійшов до Подільської губернії. 1794 року царський уряд купив Чечельник у Любомирських і подарував графові Гудовичу. Наступного року, після утворення Ольгопільського повіту, повітовий центр з усіма установами тимчасово розмістився в Чечельнику, який стали називати Ольгополем. У 1812 році повітовий центр перевели до села Рогузки-Чечельницької, перейменованого на Ольгопіль, а Чечельнику повернули його попередню назву.
Протягом першої половини XIX ст. в містечку розвивалося ремесло, працювало два невеличкі шкіряні заводи. Поміщикові належало ЗО 727 десятин землі та 2164 кріпаки. Тяглових дворів у містечку налічувалося 111, напівтяглових — 168, городників — 43, бобилів — 31 двір. Селяни мали 1264 десятини орної землі і 549 десятин сінокосів, які розподілялися між ними дуже нерівномірно. Тяглові селяни-кріпаки відробляли панщину від 120 до 160 днів на рік, напівтяглові — 80 днів, городники — 52 дні, а бобилі, що не мали зовсім землі,— 24 дні на рік. Крім панщини, кожен двір зобов’язували відпрацювати 12 днів на рік різних громадських робіт — ремонтувати дороги, мости тощо6. Та денна норма виробітку визначалась такою, що її можна було виконати за два-три дні, тому панщина фактично подвоювалася, а то й потроювалася.
Реформа 1861 року не принесла селянам помітного поліпшення. Кращі родючі грунти у них відібрали на користь поміщика, а їм визначили непридатні для обробітку землі. Хоч селяни поскаржилися на поміщика, подільський губернатор їх вимог не задовольнив. Тоді селяни Чечельника відмовилися обробляти землі, визначені їм уставною грамотою. Та виступ селян придушили силою. Великого розмаху виступ селян набрав 1874 року. Для придушення заворушення до Чечельника ввели батальйон солдатів. За наказом губернатора непокірних висікли різками.
Після розкріпачення селян дещо посилюється розвиток ремесла й торгівлі. У 1862 році вже було 83 ремісники, почав працювати цегельний завод, відкритий поміщиком.
Акціонерне товариство заснувало в 1875 році цукровий завод, а володар маєтку — пивоварний. З 1860 року став до ладу спиртовий завод. На цей час почалося будівництво вузькоколійної під’їзної залізниці, що сполучала містечко з залізницею Гайворон—Вінниця. Крім цих підприємств, у містечку працювали невеличкі шкіряний, свічкосальний, костопальний заводи та завод штучних мінеральних вод.
Розвиток промислового виробництва й ремесла сприяв також піднесенню торгівлі. Щороку в містечку відбувалося 26 великих базарів і два п’ятиденні ярмарки— перший з 9 травня, а другий з 9 вересня.
Весь післяреформений період для Чечельника характерний зростанням боротьби трудящих за землю. Перший організований виступ робітників у містечку відбувся 1879 року. Значного розмаху набрала боротьба робітників заводів і економії на початку XX ст. У січні 1905 року в Чечельнику з’являються прокламації Одеського більшовицького комітету РСДРП. Близькість залізничного вузла Жмеринки й Балти сприяла проникненню до містечка відомостей про революційні події у країні. Жорстока експлуатація в поміщицьких маєтках та на цукровому заводі спричинилася до виступу робітників у лютому 1905 року. Вони вимагали поліпшити умови праці, підвищити заробітну плату. Робітників підтримали селяни. Губернські власті, щоб не допустити розростання виступу, розмістили на цукроварні і в маєтку солдатів. Та присутність військ не залякала трудящих, і вони у червні розпочинають новий страйк. Особливо бурхливим був 1906 рік. У травні застрайкували сільськогосподарські робітники. До них приєдналися робітники цукроварні й спиртового заводу. Учасники страйку вимагали збільшити заробітну плату трудівникам як на підприємствах, так і в економіях до 1 крб. на день. Повітовий справник повідомляв губернатора, що страйк набрав великого розмаху, поширився на навколишні села. Він просив вислати війська, щоб придушити заворушення й підтримати порядок, відрядити чиновників для ведення слідства. Через кілька днів поміщик інформував представників влади, що триваючий страйк охопив вісім економій маєтку, настрій селян загрозливий, тому один ескадрон військ неспроможний охороняти заводи й маєток. Він доводив, що необхідно прислати ще сотню козаків. Незважаючи на присутність військ, страйк не припинявся.
Поразка революції 1905—1907 рр. призвела до посилення реакції. У березні 1909 року в Чечельнику закрили однокласне училище й приватну польську школу
Ніхто не дбав у містечку про охорону здоров’я. До 1906 року взагалі не було жодного медичного закладу. Невдовзі земство відкрило невелику лікарню. Працювали в ній лікар, фельдшер і медична сестра.
Але й за цих умов містечко залишалося відсталим. У 60-х роках XIX ст., через 250 років після його виникнення, у Чечельнику засновано невеличку парафіяльну школу, пізніше — однокласне народне училище. З 1884 року відкрилося двокласне народне училище. У 90-х роках створюється окрема церковнопарафіяльна школа для дівчаток та школа грамоти. Та цього було замало. 1910 року у школах навчалося лише 187 з 724 дітей шкільного віку.
Перша світова війна позначилась і на господарстві містечка. Нестача робочих рук і тягла призвела до скорочення обсягу сільськогосподарського виробництва; занепадали селянські господарства. Зменшилися посіви цукрових буряків і зернових. Погіршало становище робітників. У 1915 році закрили спиртовий завод. Всі, хто працював на ньому, позбулися роботи.
Вітаючи повалення самодержавства, трудящі на мітингу обрали новий орган влади — Раду. Та есери й буржуазні націоналісти, що засіли в Раді, перетворили її у прислужника буржуазії. Вони розпустили земельну комісію, заборонили ділити поміщицьку землю.
У вересні, на вимогу бідноти, земельна комісія відновила свою діяльність. Селяни Чечельника почали розподіляти землі князя Орлова. Здійснювати ці революційні заходи їм допомагали солдати 17-го піхотного полку, який розташувався у Чечельнику і навколишніх селах.
Швидко зростала свідомість і активність робітників цукрового заводу. Вони обрали своїх делегатів на Ольгопільські повітові збори робітників-цукровиків, що відбулися 24 травня 1917 року. Був обраний також виконавчий комітет Ольгопільської повітової Ради робітничих і солдатських депутатів. На початку серпня заводський комітет добився від адміністрації заводу підвищення розцінок, застосування преміальної системи оплати, впорядкування робочого дня. 13 серпня організаційний з’їзд робітників цукрових заводів Ольгопільського повіту заслухав доповідь представника Чечельницького заводського комітету і схвалив роботу завкому.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді дійшла до Чечельника через прибулих сюди солдатів. Трудящі Чечельника і, зокрема робітники цукроварні й гуральні, піднялися на боротьбу проти контрреволюції за встановлення влади Рад. Місцеві буржуазні органи влади просили Центральну раду надіслати до Чечельника надійні війська, бо «тут тривають погроми, громлять гуральні, цукроварні, палять економії».
На початку січня 1918 року в Чечельнику була встановлена Радянська влада. Однак 12 березня до містечка вступили польські легіонери, що входили до складу німецьких окупаційних військ. Вони нещадно грабували, катували і вбивали людей. У травні польських легіонерів змінили австро-німецькі загарбники. 7 листопада 1918 року батальйон австрійських солдатів, проходячи через Чечельник, пограбував населення, а на цукровому заводі захопив 1195 пудів цукру.
Наприкінці листопада з Чечельника було вигнано іноземних окупантів. Та владу захопила Директорія. У квітні 1919 року в містечку відновлено владу Рад. Однак петлюрівські банди ще перешкоджали мирній праці трудящих. Улітку сюди вдерлися денікінці. Три місяці у 1920 році тут безчинствували білополяки. Лише на цукровому заводі денікінці й польські інтервенти пограбували 20,5 тис. пудів цукру. У червні загони Червоної Армії визволили Чечельник від польських окупантів. Цього разу влада Рад закріпилась у містечку остаточно.
Дорого коштувало трудівникам Чечельника хазяйнування тут інтервентів, петлюрівців та різних банд. Населення за ці роки скоротилося наполовину. Великих руйнувань зазнали цукровий, пивоварний, спиртовий заводи та інші підприємства. Багато селянських садиб розорили вороги. Понад 500 сімей потерпіли від них.
Трудящі Чечельника приступили до мирного життя. Першого червня 1920 року у двох частинах містечка — Тартаку й Липецькому було створено ревкоми. Одночасно почали роботу комітети незаможних селян, куди на кінець року входило 50 членів.
Незабаром трудівники містечка відкрили механічну майстерню для ремонту сільськогосподарських знарядь та млинового устаткування, тютюнову фабрику. Почав працювати цукровий завод.
Партійна організація (існує з квітня 1919 року), сільрада розгорнули виховну роботу серед населення. Допомагали їм солдати і командири 60-ї кавалерійської дивізії, розташованої в Чечельнику. Першого травня 1920 року в урочистій обстановці силами учасників художньої самодіяльності була показана перша вистава, а зібрані кошти пішли на спорудження дитячого майданчика при заводі. 26 червня відбувся перший суботник.
Відродження народного господарства здійснювалося в боротьбі з бандами, які ще нишпорили навколо. 12 січня 1921 року нарада сільських громад ухвалила вести рішучу боротьбу проти бандитизму. У прийнятій нею резолюції стверджувалось, що Ради робітничих і селянських депутатів є єдино бажаною для селян формою правління.
У першій половині цього ж року пройшли вибори до сільських Рад Липецької й Тартацької частин Чечельника. Це значно зміцнило органи Радянської влади.
Ради і КНС разом з волвиконкомом стали організаторами й ініціаторами відбудови зруйнованого господарства. Восени 1921 року було створено перше сільськогосподарське товариство. На кінець 1925 року виник сільськогосподарський колектив «Життя». В ці роки з’явився і перший трактор на полях колективу.
До кінця року вже працювали: 1 паровий, 3 водяні й 7 вітряних млинів. Поступово зростала потужність цукрового заводу, збільшувалося виробництво цукру. Але не вистачало кваліфікованих кадрів. Тому для підготовки спеціалістів на підприємстві створили професійну школу. Скоро вона стала дворічною технічною школою, в якій навчалося 100 учнів4. З 1925 року почав працювати спиртовий завод. Через два роки його реконструювали, обладнали новою технікою, і випуск продукції зріс у два рази. Збільшив випуск продукції і пивоварний завод.
До початку 1926 року в Чечельнику багато зробили в галузі освіти й культури. Працювало 4 трудові школи, 3 школи лікнепу і малописьменних, 5 бібліотек, 5 клубів, у яких нараховувалося 10 різних гуртків. На підприємствах та в клубі організували гуртки поточної політики й політграмоти.
Зростав авторитет партійних осередків. До партії йшли кращі робітники й селяни. На 27 лютого 1923 року у містечку налічувалось 29 комуністів. У дні ленінського призову лави партосередків цукрового заводу й села значно поповнились. Кращих робітників і активістів рекомендували до партії колективи підприємств. 6 березня 1924 року загальні збори членів профспілки цукрового заводу у відповідь на заклик ЦК РКП(б) ухвалили рекомендувати кандидатами до Комуністичної партії 15 передових робітників. В цей час оформилась партійна організація і на спиртовому заводі.
З березня 1923 року Чечельник, ставши районним центром Тульчинського округу, був переведений у категорію сіл. За роки довоєнних п’ятирічок його трудівники досягли чималих успіхів у дальшому економічному й культурному розвитку. Цукровий завод обладнали потужними механізмами. Випуск продукції з 1929 по 1941 рік зріс більш як у три рази і перевищив 140 тис. цнт за сезон. Швидко розвивався спиртовий завод. Після реконструкції випуск продукції збільшився у 40 разів. Крім цих підприємств, в селі працювали ще маслозавод, рай-харчокомбінат, 6 різних трудових артілей і невеликі майстерні.
Партійні, комсомольські й профспілкові організації були зачинателями соціалістичного змагання, стахановського руху. За виробничими показниками, продуктивністю праці й трудової дисципліни чечельницькі підприємства посідали одне з перших місць в області.