Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область (продовження)
Але вороги Радянської влади ще не склали зброї. Куркульські банди тероризували населення, чинили диверсії на залізницях. Від рук бандитів загинули члени Гайсинського ревкому Вдовиченко, Гнилозуб, Богачук, Бабур та ін. Бандити по-звірячому вбили військового комісара Міхейкіна, уповноваженого ЦК КП(б) України.
На боротьбу з бандитами піднялось усе трудяще населення міста, сюди також було направлено 45-у стрілецьку дивізію Червоної Армії. Боротьба була кровопролитною. З початку травня до середини липня 1919 року Гайсин вісім раз потрапляв до рук петлюрівських бандитів. Лише 27 лютого 1920 року вся влада в Гайсині перейшла до ревкому.
В полум’ї громадянської війни росла й міцніла міська партійна організація. На початку квітня 1920 року в ній налічувалося 35 комуністів. Найголовнішим у той час для комуністів було зміцнення місцевих органів Радянської влади. 9 квітня в Гайсині створено відділення робітничо-селянської інспекції, яке стежило за виконанням декретів Радянської влади.
Та й цього разу перепочинок був дуже короткий —15 травня польські мілітаристи разом з петлюрівцями захопили місто. 14 червня частини Червоної Армії визволили Гайсин, і в місті остаточно встановилася Радянська влада. Було створено особливий відділ для боротьби з контрреволюцією. В червні націоналізовано тютюнову фабрику, друкарню, книжкові магазини та 82 житлові будинки. Щоб повніше забезпечувати трудящих Гайсина продовольчими товарами, ревком прийняв обов’язкову постанову про встановлення твердих цін на продукти харчування.
Значну допомогу в радянському будівництві Гайсинському повітовому військово-революційному комітету подав штаб 45-ї стрілецької дивізії. Командир дивізії Й. Е. Якір був тоді начальником гарнізону Гайсина. Восени 1920 року на суботниках трудящі разом з червоноармійцями заготовляли дрова для залізниці та для частин Червоної Армії.
Хоч закінчилася громадянська війна, в повіті ще діяли різні банди. На їх розгром були кинуті частини Червоної Армії, зокрема дивізія, очолювана героєм громадянської війни Г. І. Котовським. В умовах післявоєнної розрухи ревкоми та партійні організації особливу увагу звернули на відновлення та активізацію профспілкових і заводських комітетів, комсомольських організацій, яких 1921 року в повіті було 10, та створення комітетів незаможних селян. Трудящі з ентузіазмом відбудовували зруйноване господарство. У травні 1921 року розпочали роботу олійниця, тютюнова фабрика, пивоварний, миловарний, салотопний та шкіряний заводи, а також кілька промислових артілей, млин, обозна майстерня. В 1923 році відбудовано найбільше підприємство міста — Гайсинський цукровий завод.
Внаслідок засухи 1921 року голод охопив багато районів країни. Трудящі Гайсина подали допомогу робітникам пролетарських центрів Росії хлібом та іншими продуктами. Вони прийняли 180 дітей, евакуйованих з Поволжя.
Партійні та комсомольські органи виховували трудящих в дусі пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів. Мешканці Гайсина уважно стежили за революційними боями німецького пролетаріату в 1923 році. На підприємствах, в установах, у кожному комсомольському осередку були створені кутки «Німеччина», які зібрали значні суми грошей і надіслали у фонд допомоги дітям німецьких робітників. 1925 року гайсинські комсомольці вирішили взяти шефство над Люблінською комсомольською організацією (Польща). Об’єднані збори партійних, комсомольських та профспілкових організацій в червні 1926 року висловили повну солідарність з трудящими Західної Європи і закликали всіх жителів міста підтримати матеріально й морально революціонерів, що поневіряються в тюрмах, та їх сім’ї.
Смерть В. І. Леніна була тяжкою втратою для радянських людей. У Гайсині і селах відбулися багатолюдні мітинги. Комуністи надіслали телеграму в ЦК РКП(б), в якій говорилося: «З великою скорботою ми слухали звістку про тяжку втрату, яка спіткала нашу партію, про смерть любимого вождя Ілліча, але, пам’ятаючи його заповіти, ми запевняємо, що якою б тяжкою не була втрата, смутку немає місця в наших рядах і кращою пам’яттю про Ілліча буде повне досягнення союзу робітників і селян. З подвоєною енергією будемо продовжувати розпочату справу».
За ленінським призовом у партію вступило 85 робітників міста, серед них 18 кращих виробничників цукрового заводу. 1925 року в місті налічувалося 590 комуністів, у т. ч. 378 робітників, 151 селянин. Протягом 1925—1928 рр. організовано партійні осередки трикотажної фабрики, млина, друкарні, винокурного заводу, артілі будівельників.
У 1925 році Гайсинський цукровий завод досяг довоєнного рівня виробництва. Одночасно з розширенням і реконструкцією старих підприємств споруджувалися нові: консервний завод, машиноремонтні майстерні, маслозавод, промкомбінат, хлібопекарня.
На основі нової економічної політики відроджувалося сільське господарство району (створеного в 1923 році). Серед селян розгорнувся кооперативний рух. Радянська влада подавала велику допомогу селянським кооперативним об’єднанням. У 1924 році організовано сільськогосподарське товариство «Плугатар», кредитно-кооперативне товариство «Працівник», наступного року — «Червоний господар». На початку 1928 року на базі цих кооперативів створено товариство спільного обробітку землі, а в 1930 році — сільськогосподарську артіль «III Інтернаціонал». Одночасно засновано машинно-тракторну станцію.
За час перших п’ятирічок зросла економіка Гайсина, поліпшився благоустрій, підвищився добробут трудящих. Значно розширилися консервний і цукровий заводи, державний млин № 17 та м’ясокомбінат, було створено інкубаторну станцію. На сторінках районної газети «За соціалістичне село» часто згадувались імена стахановців: Дем’яна Скрипки, тракториста Гайсинської МТС, апаратниці спиртового заводу ударниці М. А. Рокач, робітників цукрового заводу Ю. Коваля, П. П. Бондаря та В. Ф. Поляруша.
Гайсин значно виріс (тут мешкало 18,2 тис. чол.) і перетворився на один з економічних і культурних центрів Вінниччини. В місті було більше десяти промислових підприємств, які з року в рік нарощували свої виробничі потужності. Багато робилося щодо поліпшення благоустрою. На вулицях Леніна та Карла Маркса виросли нові багатоповерхові будинки. Лише в 1938 році на комунальні потреби міста витрачено понад 500 тис. крб. Невпинно зростав роздрібний товарооборот.
Чимало було зроблено і для розвитку охорони здоров’я населення. В місті працювали районна лікарня, пологовий будинок, 2 диспансери, жіноча та дитяча консультація. їх обслуговували 42 лікарі та 72 чоловіка середнього медичного персоналу. При районній лікарні обладнали електрокабінет, налагодили службу швидкої медичної допомоги. В Гайсині діяла і фельдшерсько-акушерська школа.
В період перших п’ятирічок розширено мережу шкіл. У Гайсині були 4 середні і одна неповна середня школи, в яких працювало понад 100 вчителів. В місті функціонували кінотеатр, вісім профспілкових клубів, дві бібліотеки (дитяча та для дорослих).
Продовжуючи традиції інтернаціональної дружби, мешканці Гайсина збирали кошти у фонд допомоги іспанським республіканцям. Так, учні і вчителі середньої школи № 1 зібрали близько тисячі карбованців. Працівники районної газети «За соціалістичне село» та друкарні віддали у цей фонд свій одноденний заробіток.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна проти німецьких фашистів, трудящі міста піднялися на захист своєї Батьківщини. Сотні мешканців Гайсина брали участь у будівництві оборонних споруд, які зводились вздовж Південного Бугу, допомагали збирати врожай, евакуювати підприємства на схід. Понад 1 тис. чоловік були в діючій армії.
В липні 1941 року розгорнулися запеклі бої за Гайсин. Прикриваючи відступ основних сил Червоної Армії, бійці 78-го полку 96-ї гірськострілецької дивізії вчинили стійкий опір німецько-фашистським військам у Тимарському лісі, неподалік станції Зятківці. Полк своїми діями значно затримав наступ ворога. Останніми захисниками Гайсина були 12 червоноармійців, що окопалися на території середньої школи № 1. Всі вони загинули смертю хоробрих у нерівному бою з гітлерівцями.
Окупанти вдерлися до Гайсина 25 липня 1941 року. Вони встановили в місті кривавий режим. Лише протягом вересня фашисти розстріляли 3 тис. радянських громадян. Особливо по-звірячому розправлялися з комуністами, комсомольцями. В неволю вивезли близько 2 тис. жителів міста. Окупанти створили в Гайсині пересильний табір для військовополонених. Тут людей піддавали тортурам. За час окупації населення міста зменшилося на 9458 чоловік. Фашисти зруйнували майже всі підприємства, 286 житлових будинків, пограбували колгосп «III Інтернаціонал».
Радянські патріоти вели активну боротьбу проти фашистських окупантів. Наприкінці 1941 року в Гайсині почала діяти підпільна організація на цукровому заводі, якою керував А. 3. Кропив’янський. В ній налічувалося понад 40 чоловік. Виникли підпільні групи на спиртовому і консервному заводах, на залізничній станції.
Підпільники встановили кілька радіоприймачів, випускали і розповсюджували листівки, допомагали партизанам зброєю, продовольством та медикаментами. До боротьби з лютим ворогом приєдналися й юні мешканці міста. Учні середньої школи № 4 Г. О. Громов, Ф. Ф. Кириченко, Є. В. Стрельбицький, П. М. Шнуренко, М. І. Щипов були добрими помічниками підпільників. Народні месники організовували диверсії, вели розвідку в тилу ворога, зривали виробництво цукру й спирту, перешкоджали відправці до Німеччини продовольства.
За рішенням міжрайонного підпільного комітету, у вересні 1942 року створено Гайсинський підпільний партійний комітет у складі В. А. Федика (секретар), А. Г. Кондратюка, І. М. Мельника. Комітет спрямовував свої зусилля на створення нових підпільних організацій на території району і скеровував їх діяльність. Через І. Бутенка він налагодив зв’язок з Вінницьким партійним підпіллям. 19 травня 1943 року в Бубнівському лісі поблизу Гайсина виник партизанський загін ім. В. І. Леніна. Його бійцями стали переважно жителі Гайсина. Згодом на базі цього загону створено партизанський полк, який влився в партизанське з’єднання № 44.
Восени 1943 року гестапівцям вдалося натрапити на слід партійного підпілля. Вони заарештували і розстріляли В. А. Федика та інших членів комітету і підпільників. Після нечуваних катувань фашисти розстріляли керівника міської партійної організації Ф. Т. Щербу. Ф. Б. Скакодуб, на квартирі якої збиралися підпільники, фашисти повісили на центральній площі. Загинули й юні підпільники. До в’язниці було кинуто сотні патріотів. Комісія по розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року розкрила кілька могил у місті, в яких поховані жертви фашизму, серед них підпільники — фельдшер П. О. Розуменко, лікар А. О. Забіяка та інші.