Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область (закінчення)
Частини 232-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту 14 березня 1944 року визволили Гайсин.
Свято шанують гайсинці пам’ять мужніх синів і дочок, які віддали своє життя за свободу і незалежність любимої Вітчизни. В міському парку ім. Богдана Хмельницького і на Белендійці, де в братських могилах поховано воїнів, партизанів і підпільників, стоять величні пам’ятники.
Більшість мешканців міста, що воювали на фронтах, нагороджені орденами й медалями за виявлену мужність і відвагу, а полковник С. Ю. Пономарчук удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено також багатьох народних месників — партизанів і підпільників. Уродженець Гайсина О. С. Пироговський очолював підпільний Залізничний райком партії в Києві. Його розстріляли гітлерівці напередодні вступу Червоної Армії до міста. О. С. Пироговському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Перед Гайсинським райкомом КП(б)У та районною Радою депутатів трудящих постали невідкладні завдання: мобілізувати всі сили на допомогу фронтові й підготуватися до весняної сівби, вжити заходів проти епідемічних хвороб, налагодити мирне життя. На початку квітня 1944 року розпочалося навчання в усіх чотирьох школах міста. Поступово відновили роботу промислові підприємства та торговельні організації. Місто піднімалося з руїн. 21 вересня 1944 року став до ладу Гайсинський цукровий завод. Відновився колгосп «III Інтернаціонал». Наприкінці 1944 року в артілі працювало 178 колгоспників. Господарство мало 99 голів худоби, 120 штук птиці. На початку наступного року відбудували маслозавод, державний млин, інкубаторну станцію, склади «Заготзерно», м’ясокомбінат, машинно-тракторну станцію. Становище утруднювалося через нестачу робочої сили, особливо бракувало кваліфікованих кадрів. Кожному доводилося працювати за двох. Але, незважаючи на це, робітники цукрового заводу, млина, маслозаводу, м’ясокомбінату набагато перевиконували свої виробничі завдання.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відбудовні роботи прискорилися. Приділялася увага й благоустрою міста, поліпшенню його санітарного стану. Вже в 1946 році були досягнуті значні успіхи у відродженні промисловості і комунального господарства міста. Більшість підприємств до 30-х роковин Великого Жовтня завершили виконання виробничих планів другого року четвертої п’ятирічки.
Високими темпами розвивалася промисловість Гайсина і в наступні роки. Колективу м’ясокомбінату в 1953 році було вручено перехідний Червоний прапор Міністерства м’ясо-молочної промисловості СРСР та ВЦРПС. Спиртовий завод також вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні, був нагороджений грамотою Міністерства промисловості продовольчих товарів СРСР, ЦК профспілки та грошовою премією. Йому присвоєно звання підприємства високої продуктивності праці і відмінної якості продукції.
Наполегливо боролася за високі врожаї у колгоспах Гайсинська МТС, 15 тракторних бригад якої обслуговували 12 артілей району. МТС мала 26 гусеничних і 57 колісних тракторів, 30 комбайнів, 6 автомашин, свою електростанцію.
Розширилася й мережа шкіл, клубів, лікувальних установ. У ці роки відкрито вечірню та денну школи.
З особливим піднесенням жителі Гайсина відзначили 300-річчя возз’єднання України з Росією. З цієї нагоди виконком Гайсинської міської Ради депутатів трудящих прийняв рішення про перейменування вулиці Комунальної на Богдана Хмельницького, а Брацлавської — на Івана Богуна. В центрі міста відкрито новий парк культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького, в ньому встановлено погруддя гетьмана та діячів української і російської культури.
В 1959 році почато реконструкцію Гайсинського цукрового заводу. Тут встановлено дві турбіни потужністю в 3500 квт, споруджено ТЕЦ, запроваджено нові машини і механізми. Завод переведено на рідке паливо, більшість виробничих процесів механізовано й автоматизовано. Після реконструкції потужність заводу зросла майже вдвоє.
Консервний завод перетворився на одне з найбільших консервних підприємств області. В 1967 році тут введено в дію новий томатний цех, в якому обладнано автоматичну лінію. Це дало можливість збільшити випуск продукції майже втроє. Завод щорічно випускає 13 млн. умовних банок консервів, Істотні зміни відбулися на Гайсинській швейній фабриці, яка теж значно розширена. В приміщенні нового пошивного цеху встановлено швидкохідні універсальні машини, впроваджено комплексну механізацію трудомістких процесів.
В зв’язку з реорганізацією промислової кооперації колишня артіль, що випускала бочкотару і кошики, перетворена в державну меблеву фабрику. Невелика цегельня стала потужним заводом, що дає понад 3 млн. штук цегли на рік. Решта артілей влилася до пром- і харчокомбінату. На базі державного млина № 17 створено комбінат хлібопродуктів.
З початку семирічки сотні робітників гайсинських підприємств включилися в патріотичний рух за комуністичну працю. 1960 року бригади Є. І. Кочетової та А. О. Кравцової із швейної фабрики і столярний цех меблевої фабрики на чолі з майстром М. Б. Стародубом перші в місті завоювали звання колективів комуністичної праці. Бригада швейниць, очолювана 6. І. Кочетовою, протягом тривалого часу систематично перевиконувала завдання. Є. І. Кочетова нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Ударниця комуністичної праці з швейної фабрики Л. П. Лінчевська була делегатом XXIII з’їзду КП України. Всі 17 промислових підприємств міста в 1965 році випустили продукції майже в два рази більше, ніж на початку семирічки.
У роки восьмої п’ятирічки на підприємствах Гайсина кипіла напружена праця. Величезним стимулом соціалістичного змагання було прагнення трудящих гідно відзначити 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В місті з’явилися 151 бригада і 1198 ударників комуністичної праці.
На підприємствах розширювалися існуючі цехи, споруджувалися нові, запроваджувалася нова техніка. За цей період цукровий завод збільшив переробку сировини за добу на 10 тис. цнт, випуск валової продукції меблевої і швейної фабрик, заводу оцинкованого посуду зріс майже вдвоє. Комбінат хлібопродуктів 5 років підряд завойовував перехідний Червоний прапор Державного комітету хлібопродуктів при Раді Міністрів УРСР і республіканського комітету профспілки працівників сільського господарства і заготівель. 9 працівників цукрового заводу нагороджено значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР». 1298 працівників підприємств та установ Гайсина удостоєні ювілейних ленінських медалей. Серед них і кавалери ордена Леніна: слюсар цукрового заводу В.Ф. Поляруш, секретар парторганізації нафтобази А. К. Щербатюк, шофер автопідприємства І. У. Олійник та інші.
Всі гайсинські підприємства завершили виконання плану восьмої п’ятирічки до 7 листопада 1970 року. Обсяг їх валової продукції збільшився на 43 проценти. Знаменно, що основою цього зростання була більш висока продуктивність праці. Серед робітників дедалі ширився рух за оволодіння суміжними професіями. Значних успіхів у цій справі досягли ударники комуністичної праці. По кілька спеціальностей мають газозварник заводу О. С. Родіонов, слюсар «Сільгосптехніки» А. Н. Іванченко, шофер автобази І. А. Таганцев. їх удостоєно ордена Леніна. 76 передовиків виробництва, які відзначилися в це п’ятиріччя, нагороджено орденами й медалями.
В будь-якій справі на кожному підприємстві завжди відчувалась авангардна роль комуністів та комсомольців. Вони дбають і про комуністичну працю й про виховання трудящих в дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Наприкінці 1962 року Гайсин відвідала делегація Келецького воєводства ПНР. В складі української молодіжної делегації в Польщі побувала група гайсинців. їздили до Чехословаччини робітники цукрового заводу та працівники шкіл. Гайсинські учні листуються з дітьми Чехословаччини, НДР, Угорщини.
Росте і впорядковується місто. У 60-х роках зведено будинок культури на 780 місць, школу-інтернат, широкоекранний кінотеатр, третю чергу водогону. На новому житловому масиві виросли багатоповерхові будинки. Стали до ладу нові об’єкти: аеровокзал, готель, ресторан, автобусна станція. Споруджено майстерні рай-об’єднання «Сільгосптехніки», будуються цегельний завод потужністю 28 млн. штук цегли на рік, нові цехи на консервному та спиртовому заводах і на м’ясокомбінаті. В ці ж роки трудящі звели 1755 індивідуальних будинків, виросли нові вулиці — Мічуріна, Тімірязєва, Коцюбинського, Лєрмонтова, Суворова, Нагорна, Польова та ін. Вулиці Леніна, Карла Маркса, Богдана Хмельницького значно розширено і заасфальтовано. Скрізь прокладено тротуари, встановлено світильники денного світла. Газифіковано понад 3 тис. квартир трудящих. У центрі міста, на площі Миру, височить пам’ятник В. І. Леніну. Сьогоднішній Гайсин — типове соціалістичне місто — зелене, чисте, з прямими вулицями, з кварталами новобудов. Тут є 63 спеціалізовані магазини, кілька десятків підприємств громадського харчування.
В Гайсині працюють центральна й дитяча лікарні на 350 ліжок, три диспансери, жіноча та дитяча консультація. В них трудяться 87 лікарів та 350 чол. середнього медперсоналу.
За 40 років існування Гайсинське медичне училище підготувало близько 7500 фельдшерів, медсестер і акушерів. Багато його випускників стало досвідченими лікарями, а Г. Л. Балабановський та М. П. Вургафт — докторами медичних наук. Понад 50 медичних працівників Гайсина удостоєно урядових нагород.
Нині в місті є чотири середні школи, школа-інтернат, восьмирічна та заочна загальноосвітні школи. Крім того, є музична школа та три автошколи. Серед працівників освіти — заслужені вчителі УРСР К. Л. Коваль, С. С. Небесний, В. К. Рудик, Ф. С. Чернілова, Є. І. Болтянська та Т. О. Галузинська. Всі школи міста устатковано необхідним приладдям, є в них різні навчальні кабінети. При школі-інтернаті створено музей В. І. Леніна, середній школі № 4 — музей бойової і трудової слави. Велику допомогу школам у справі виховання молодого покоління подає Гайсинський районний будинок піонерів, при ньому працюють 17 гуртків.
На громадських засадах діє кіностудія «Космос». Аматорська студія будинку піонерів створила фільм «Слідами героя» — про піонера-партизана з села Михайлівни Степана Чорнобая.
В Гайсині немало культурно-освітніх закладів — будинок культури, широкоформатний та літній кінотеатри, 8 профспілкових клубів, 2 районні та міська бібліотеки. На сцені Гайсинського будинку культури часто виступають артисти театрів Києва, Львова, Одеси, Кишинева, Вінниці та інших міст. При ньому створено народний драматичний театр, де зайнято майже 70 аматорів. У 1964 році цей колектив виступав у Києві з виставою «Украдене щастя» І. Франка. Він здобув друге місце на республіканському огляді-конкурсі і нагороджений дипломом 2-го ступеня. При будинку культури є народний університет.
З історією Гайсина пов’язане життя фольклориста, вчителя Г. Т. Танцюри (1901—1962). Він у 1917 році почав збирати народні пісні, казки та прислів’я. З уст жительки с. Зятківців Я. М. Сивак записав понад тисячу пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок тощо. Високу оцінку його діяльності дав академік М. Т. Рильський. Він писав: «Безкорислива праця Г. Т. Танцюри — це справжній громадський подвиг, який заслуговує на високе визнання. Зібрані матеріали є без сумніву єдиним зразком в історії української та світової фольклористики». 1965 року опублікована книга Г. Т. Танцюри «Пісні Явдохи Зуїхи». Там, де жив дослідник народної творчості, встановлено меморіальну дошку, а в районному будинку культури в 1968 році відкрито музейну кімнату Г. Т. Танцюри.
Відповідальні завдання поставлено перед гайсинськими трудящими на 9-у п’ятирічку. Найперше будуть значно розширені виробничі площі більшості підприємств. Завдяки комплексній реконструкції цукрового заводу його потужність зросте до 35 тис. цнт переробки цукрових буряків на добу. Вдвоє збільшиться випуск продукції м’ясокомбінату. 1972 року завершиться спорудження цегельного заводу.
Відповідно до рішень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України значні кошти асигнуються на задоволення соціально-культурних і побутових потреб трудящих. Бюджетом Гайсинської міської Ради на дев’яту п’ятирічку на ці заходи виділено 4 млн. 585 тис. карбованців.
За п’ятиріччя в місті зростуть новобудови — районна лікарня, середня школа, З дитячі садки, 3 магазини, будинок побуту, стадіон на 8 тис. місць, 10 багатоквартирних житлових будинків. Заплановано прокласти 3,2 км шляхів з твердим покриттям, 14,7 км тротуарів, на 20 проц. розширити міську автобусну мережу, впорядкувати набережну Собі та значно поглибити її русло, на 20 га закласти дендропарк.
Трудящі міста, натхнені ленінськими ідеями, з великою енергією і творчим піднесенням будують та прикрашають рідне місто, множать славу своєї Радянської Вітчизни.
А. Т. ДАВИДЮК, Я. С. КРИВКО