Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область
Гайсин (давні назви—Гальшин, Айсин) — місто районного підпорядкування. Розташований на річці Собі, за 94 км від Вінниці. Залізнична станція. Населення — 23 725 чоловік. Міській Раді підпорядковано населений пункт Млинки.
Гайсин — центр району, площа якого — 1,1 тис. кв. км, населення — 87,5 тис. чоловік. Густота населення — 79,5 чоловіка на кв. км. В районі — 66 населених пунктів, підпорядкованих одній міській та 26 сільським Радам. Сільськогосподарських угідь — 72,6 тис. га, в т. ч. орних земель — 67,3 тис. га, садів — 1,2 тис. га. На ланах працюють 583 трактори, 433 комбайни, 387 вантажних автомашин, 70 автонавантажувачів, 1418 електродвигунів. В районі 26 колгоспів і 2 радгоспи. Розвинута переважно харчова промисловість, підприємств — 18, магазинів — 248, підприємств громадського харчування — 79. Працюють 56 шкіл, медичне училище, 18 будинків культури, 34 клуби, 59 бібліотек; 44 фельдшерсько-акушерські пункти, 4 профілакторії, 11 колгоспних пологових будинків.
У межах міста знайдено залишки двох поселень доби пізньої бронзи та ранньо-слов’янського поселення черняхівської культури.
Перші відомості про Гайсин належать до 1600 року, коли він входив до складу Брацлавського воєводства. 1629 року в Гайсині проживало 822 чоловіка.
В 40-х роках XVII ст. Гайсин був однією з фортець, що прикривали Брацлавщину від вторгнення ворогів. Укріплення складалося з земляного валу, дубового частоколу з двоповерховими воротами. Мешканці міста виконували панщину на користь замку, платили чинш, відбували толоки.
Жителі Гайсина не мирилися з утисками поневолювачів. Селяни та міщани брали активну участь у народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту польської шляхти в 30—60-х роках XVIII ст. В Гайсинському повіті діяв селянський загін, який очолював Грива. Чимало місцевих жителів вступило до загонів Гонти і Залізняка.
Після возз’єднання Правобережжя з Росією Гайсин 1795 року став центром Гайсинського округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повітовим містом Подільської губернії.
Із 9206 чоловік, що проживали в Гайсині наприкінці 50-х років XIX ст., близько 7 тис. становили міщани, 150 — дворяни, 500 — купці, 421 — цехові ремісники. Основними заняттями жителів міста були землеробство, дрібне ремесло та торгівля. В Гайсині налічувалося 95 майстерень, переважно гончарських, шевських та лимарських, було багато шинків. Через кожні два тижні щочетверга відбувалися торги. Багато гайсинських міщан здобували собі на прожиття поденними заробітками на винокурних і цукрових заводах, у навколишніх поміщицьких маєтках або ж кожного літа вирушали на заробітки до Одеси та Бессарабії.
В 60-х роках у Гайсині працювали одна приватна лікарня на 10 ліжок; двокласне училище, пошта. Наприкінці 80-х років відкрито церковнопарафіяльну школу.
В другій половині XIX ст. в Гайсині почали споруджуватися промислові підприємства. 1870 року став до ладу цегельний завод, 1880 року — перша тютюнова фабрика, а в 1897 — друга. Ще через два роки на околиці міста виросли паровий млин та цукровий завод, до якого підвели вузькоколійну залізничну лінію. Хоча ці підприємства були малопотужними і з примітивною технікою, все ж вони давали мешканцям міста заробіток, сприяли притоку в Гайсин робочої сили і зростанню населення міста. За переписом 1897 року, в Гайсині проживало 700 робітників і 500 ремісників. Робітники працювали по 12—14 годин на добу за 50—60 копійок, а жінкам платили 35—40 копійок. Жили робітники в тісних бараках, де було брудно й холодно. Через антисанітарні умови поширювалися інфекційні хвороби.
Робітники тютюнової фабрики та пивоварного заводу 1904 року неодноразово виступали з вимогою скоротити робочий день, поліпшити умови праці та підвищити заробітну плату. З особливою силою розгорнулася революційна боротьба в 1905 році. Звістка про розстріл мирної демонстрації 9 січня в Петербурзі докотилася і до Гайсина. На цукровому заводі розповсюджувалися листівки із закликами до страйку, з гаслами: «Геть самодержавство!», «Геть царя!», «8-годинний робочий день для всіх робітників заводу!». В страйку цукровиків у грудні 1905 року взяли участь майже всі працівники підприємства. Включалися в боротьбу й робітники інших підприємств. Гайсинський повітовий справник повідомляв подільського губернатора про «небезпечний страйк» робітників цукрового, винокурного і пивоварного заводів наприкінці листопада — на початку грудня 1905 року. Приєднувалися до страйкового руху і сільськогосподарські робітники поміщицьких економій навколишніх сіл. Наляканий справник просив губернатора терміново «перевести ескадрон із Хащеватої у Гайсин, де настрій навколишніх селян і гайсинських міщан дуже збуджений».
Жандармам вдалося заарештувати організаторів виступів — членів соціал-демократичної групи, створеної в Гайсині 1905 року за допомогою Уманської соціал-демократичної організації — вчителів П. Крошку, Г. А. Ксендзюка та інших. Ті, хто залишився на волі, змушені були піти в глибоке підпілля.
На промислових підприємствах Гайсина в 1906—1907 рр. розповсюджувалися праці В. І. Леніна, більшовицька газета «Пролетарий». В березні 1906 року одне за одним летіли термінові донесення губернаторові про надзвичайно тривожний стан у Гайсині, про появу прокламацій із закликами до збройних виступів, про необхідність негайно подати військову допомогу. Не припинявся і страйковий рух. У липні 1906 року знову страйкували майже всі робітники гайсинських підприємств, а також ремісники — кравці, теслярі, столяри. Власники змушені були скоротити робочий день на 1 годину 15 хвилин та піти на інші поступки.
В період реакції, використавши приплив дешевої робочої сили, хазяї зменшили заробітну плату багатьом категоріям робітників, підвищили квартирну плату. Швидко зросли ціни на товари першої потреби.
На 13,2 тис. населення в місті 1911 року було лише дві лікарні на 46 ліжок. У 1913 році відкрили земську аптеку, яка тоді була єдиною на весь Південно-Західний край.
На початку XX ст. ніяких зрушень у справі освіти не відбулося — в Гайсині діяли тільки церковнопарафіяльна школа й міське двокласне училище. Письменність населення становила 25 процентів. У 1902 році в Гайсині відкрили бібліотеку ім. О. С. Пушкіна. Кожний читач, згідно із статутом цієї бібліотеки, сплачував З крб. річних членських внесків. Користуватися нею могли тільки заможні.
Нове піднесення революційного руху, що було викликано ленськими подіями, проявилося і в Гайсині. Великий страйк робітників Соболівського цукрового заводу відбувся в червні 1912 року на знак протесту проти звільнення з роботи тих, хто вів революційну агітацію. В ньому взяли участь 400 чоловік. На підтримку соболівців виступили робітники Гайсинського цукрового заводу та навколишніх сіл. Страйкарі трималися стійко, й адміністрація змушена була задовольнити їхні вимоги — поновити на роботі звільнених та підвищити оплату праці на бурякових плантаціях.
Перша світова війна значно погіршила становище селян і робітників. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Близько 50 проц. коней і значну кількість худоби було реквізовано. Через нестачу сировини і робочих рук багато підприємств не працювало. Зокрема, було законсервовано Гайсинський винокурний завод. Імперіалістична війна принесла трудящим голод, безробіття, ще більш жорстоку експлуатацію.
Як тільки трудящі Гайсина дізналися про лютневі події 1917 року в Петрограді, відбулася демонстрація робітників та солдатів місцевого гарнізону. Були розгромлені поліцейське управління і в’язниця, звільнено понад 220 в’язнів і знищено слідчі документи. Вже в перші дні березня 1917 року в Гайсині виникла Рада робітничих і селянських депутатів. Місцева буржуазія, намагаючись утримати владу в своїх руках, утворила т. зв. раду громадських організацій. Але ця рада авторитету не мала, бо її діяльність зводилася до демагогічних обіцянок і підтримки буржуазного Тимчасового уряду. В квітні було створено профспілкову організацію. Спеціальна комісія, призначена нею, прийняла рішення запровадити 8-го динний робочий день.
Після липневих подій у Петрограді обстановка в країні стала напруженою. Для захисту завоювань революції гайсинські більшовики створили комітет. Щоб запобігти виступам корніловців, більшовики Гайсина 1 вересня 1917 року взяли під свій контроль пошту, телеграф.
З великою радістю дізналися трудящі Гайсина про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Відразу вони роззброїли загони, що підтримували Тимчасовий уряд. Було запроваджено робітничий контроль на цукровому заводі та інших підприємствах. Однак восени 1917 року владу захопила в свої руки буржуазно-націоналістична Центральна рада. Більшовики змушені були перейти тимчасово на нелегальне становище та готувати сили до повалення органів Центральної ради. Вони закликали трудящих не виконувати розпоряджень запроданців, не платити податків. Помічниками в пропаганді революційних ідей були солдати-більшовики, які прибули з центральних губерній Росії.
Щоб подолати контрреволюцію і виконати рішення Першого Всеукраїнського з’їзду Рад, трудящі Гайсина беруться до зброї. «Спасіння ніякого,— скаржився повітовий комісар,— сили немає. Поліція нічого не може зробити». В січні 1918 року за допомогою революційних військових частин, що прийшли з Вінниці, в Гайсині встановлено Радянську владу. Та вже на початку березня сюди вдерлися австро-німецькі загарбники.
У червні 1918 року в Гайсині прокотилася хвиля революційних заворушень. Саме в цей час оформилася Гайсинська підпільна більшовицька організація, в складі її було 18 членів партії і 20 співчуваючих. Перебуваючи в підпіллі, більшовики очолили боротьбу трудящих міста проти націоналістичної контрреволюції, що утвердилася після краху австро-німецької окупації. Вони агітували солдатів петлюрівських частин, розповсюджували газету «Киевский коммунист», більшовицькі листівки, у яких викривалося справжнє обличчя Директорії.
Трудящі Гайсина взяли участь у подільському повстанні проти петлюрівців, що почалося в ніч на 18 січня 1919 року. Хоч Директорії вдалося придушити це повстання, воно відіграло велику роль, бо розхитало тили петлюрівців, сприяло успішним діям Червоної Армії. 23 березня 1919 року 7-й Сумський радянський полк разом з партизанськими загонами визволив Гайсин. До скликання Ради робітничих та селянських депутатів владу здійснював Гайсинський повітовий військово-революційний комітет. Партійна організація і ревком спрямували всю увагу на нормалізацію життя міста, політичне виховання робітників, селян і червоно-армійців. Уже в кінці березня почала виходити більшовицька газета «Прапор комунізму». Незабаром відкрили червоноармійський клуб ім. Свердлова. Для трудящих читали лекції на теми: «Значення загальної письменності», «Що таке комуна» тощо. 10 травня 1919 року в Гайсині відновила діяльність Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.