Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область
Хмільник — місто районного підпорядкування (з 1957 року), залізнична станція. Розташований на берегах Південного Бугу, за 67 км від Вінниці. Місто має автобусний зв’язок з Києвом, Вінницею, Хмельницьким. Населення — 18 464 чоловіка.
Хмільник — центр району, територія якого становить 1274 кв. км, населення — 108 тис. чоловік, у т. ч. міського 18,5 тис. чоловік. У районі 81 населений пункт, у т. ч. одне місто і 28 центрів сільських Рад. Усієї землі 127,4 тис. га, у т. ч. орної — 86,6 тис. га, багаторічних насаджень — 2 тис. га, лісів — 10,9 тис. га. Є 16 промислових підприємств, 31 колгосп, 64 магазини і підприємства громадського харчування; 13 лікарень, 14 пологових будинків, 21 профілакторій, 58 фельдшерсько-акушерських пунктів. Райцентр є бальнеологічним курортом. Працює 75 шкіл, 23 будинки культури, 46 клубів, 85 бібліотек, 84 стаціонарні кіноустановки. Майже в усіх селах встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.
Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком. Йдеться про те, що литовський князь Ольгерд, розбивши татар на річці Синіх Водах, оволодів невеликим поселенням Хмільником. Воно знаходилось за 6 км від Чорного шляху, яким рухались татарські й турецькі орди, було воротами на Поділля з північного сходу. Тому Хмільник поступово укріплювався, і в 1434 році, коли він відійшов до Польщі, являв собою укріплений замок з розташованими навколо нього будинками. Тоді ж він став центром Хмільницького староства новоствореного Подільського воєводства. Староству підлягало 28 сіл і містечко Уланів. З одержанням 1448 року магдебурзького права в місті почали розвиватися ремесло, торгівля. Виникли шевські, кравецькі та інші майстерні, вироби яких йшли на ринки (через
Хмільник проходив зручний торговий шлях із Львова на Крим і Київ), у замок, зокрема для війська. Однак населення міста зростало повільно, часом навіть зменшувалося: позначалися спустошливі набіги татар.
У 1534 році за наказом польського короля місто обнесли кам’яним муром з баштами. Викопаний канал між Південним Бугом і його притокою Пастушею надавав місту (пізніше — центру його) острівного положення. В мирний час населення зростало — в місті селилися переселенці. 1565 року майже 47 проц. усіх господарств становили новосели. 1570 року в місті було 320 будинків; 46 з них належали замковим слугам, які несли кінну службу, займалися ремісництвом для внутрішніх потреб.
Крім ремесел і торгівлі, населення Хмільника займалося сільським господарством, рибальством, бджільництвом. Чимало Прибутків староство одержувало від млинів у вигляді натуральної плати (житом, пшоном, солодом) за помел. Міщани платили великі податки за землю, за право торгувати, займатися винокурінням тощо, виконували інші повинності. З розвитком фільваркового господарства старости стали примушувати міщан виконувати всі основні польові роботи, відбирали землю, забороняли займатися ремеслом і торгівлею. Це викликало велике незадоволення населення — воно не раз скаржилося польському королю на своїх поневолювачів. З прийняттям Люблінської унії соціальний гніт посилився національно-релігійним. Українців примушували приймати католицтво. Наступу католицизму протидіяли місцеві послідовники західних реформаторів Кальвіна, Соціна та ін. У Хмільнику була заснована соцініанська школа вищого типу. Тут викладали польську й українську мови, риторику, поезію, філософію, історію, математику. Школа мала свою друкарню, видавала антикатолицьку літературу, готувала борців проти католицизму. 1585 року в місті відбувся протестантський Хмільницький собор. Але католицизм продовжував наступати. Після Брестської унії (1596 р.) переслідування православної та інших церков посилилося. 1603 року в Хмільнику збудували костьол. Ця споруда існує й досі.
Феодальна експлуатація й національне гноблення примушували бідноту тікати до козаків, підніматись на боротьбу проти шляхти. Трудящі Хмільника брали участь у селянсько-козацьких повстаннях на чолі з Наливайком (1594—1596 рр.) та Павлюком (Павлом Бутом) 1637 року. «І коси, і серпи кували на зброю, і недарма земля тряслась,— трясли козаки ляхів»,— повідомляє невідомий автор Хмільницького літопису про повстання 1637 року. Польський уряд жорстоко розправився з повстанцями: «були повні палі трупу козацького». Через Хмільник вели повстанців на страту.
На початку визвольної війни українського народу проти соціального і національно-релігійного гноблення (1648—1654 рр.) хмільницька біднота, сформувавши повстанський загін, приєдналася до військ Б. Хмельницького. Не раз замком оволодівав загін М. Кривоноса. 15 червня 1649 року в Хмільнику побував із своїми загонами Б. Хмельницький.
Після Переяславської ради населення Хмільника не припиняло боротьби проти польської шляхти, спираючись на допомогу російського народу. 1659 року Хмільник був тимчасовим пристановищем війська зрадника українського народу гетьмана І. Виговського. Тут він чекав на свого посланця з Варшави і допомоги польських загонів. Але прибулі сюди з Переяслава козаки на чолі з Я. Сомком і ніжинським полковником Васютою та російські війська під командуванням боярина В. Б. Шереметьева 23 листопада розбили військо І. Виговського і татар, що йому допомагали. Місто ще не раз було ареною боїв між російсько-українськими і польсько-шляхетськими військами. Страшно спустошили його шляхетські війська в 1665 році.
1672 року Хмільник захопили турки. 27 років тут стояв їх гарнізон. Турки укріпили замок, побудували мечеть — восьмигранну споруду з стінами півтора метра завтовшки, з бійницями в них на випадок облоги. Між замком і мечеттю, а також сторожовими постами в зарослях ріки були прориті підземні ходи. За роки турецького іга, яке супроводжувалося безперервними боями між польськими і турецькими військами, занепали ремесла й торгівля, місто обезлюдніло: одних турки продали у рабство, інші втекли до козаків. 1699 року, коли Хмільник відійшов до Польщі, він знову став центром староства. 1774 року король подарував Хмільницьке староство своєму племінникові Й. Понятовському. 1776 року у Хмільнику налічувалося 497 будинків.
Економічне життя староства XVIII ст. характеризувалося розширенням панщинного фільваркового господарства, дальшим закріпаченням населення. У 1763 році панщина досягала 120 днів для тяглих селян і 90 днів для піших.
Посилився наступ магнатів на міщан Хмільника. їх позбавляли громадських земель, скасовували привілеї, надані магдебурзьким правом. Ремісників примушували працювати без плати. Міщани поступово перетворювалися в кріпаків. У 1782 році в старостві було 57 млинів, поташні фабрики, селітровий і скляний заводи.
Посилення панщини, національне гноблення викликало протест трудящих. Вони вступали до гайдамацьких загонів, брали участь у виступах і повстаннях. У 1734—1735 рр. у Хмільницькому старостві діяв загін гайдамаків під проводом Митки.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Хмільник був окружним центром Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повітовим містом Подільської губернії. Місто мало свій герб — зображення срібної башти на голубому фоні. Хмільницьке староство з населенням 6070 чоловік Катерина II подарувала графові Безбородьку. 1804 року Хмільник став позаштатним містом Літинського повіту.
Перехід під владу російського царя не змінив становища народних мас. І вони продовжували боротьбу проти феодально-кріпосницького гноблення. Багато хмільничан перебувало в загонах Устима Кармалюка. Для боротьби з повстанцями царський уряд посилав збройну силу. 1827 року у Хмільнику був розквартирований цілий батальйон.
На початку XIX ст. Хмільник являв собою хаотично забудоване місто. Низинні частини його навесні й восени затоплювалися водою, перетворюючись у болото.
3 830 будинків лише три були з цегли. У місті часто виникали пожежі. 1834 року згоріло 113 будинків. 1845 року місто дуже потерпіло від повені — вода знесла всі мости, затопила багато будівель.
В цей період швидко багатіють і розширюють свою діяльність православні церкви, в яких царизм вбачав вірного захисника своїх інтересів. З 1788 року, коли було закладено Порубинську церкву, і до 1910 року в Хмільнику спорудили 4 церкви.
За соціальним складом населення Хмільника (на 1861 рік) розподілялося так: дворян і духовенства — 128 чоловік, купців — 208, ремісників — 1362, міщан —-5098 і близько 400 чоловік військових, іноземців та ін. У місті було 8 напівкустарних фабрик і заводів, дрібні ремісничі майстерні, в яких працювало 1149 чоловік.
Скасування кріпосного права прискорило економічний розвиток міста. 1878 року тут засновано ткацьку фабрику Гера. Наприкінці XIX ст. в місті вже працювали водяний млин, різниця, олійня, маслобійня, миловарний, пивоварний, винокурний, черепичний і 4 цегельні заводи, тютюнова фабрика. До 1905 року стали до ладу ще один пивоварний завод, тартак, чавуноливарний завод. Серед 1616 ремісників було 470 шевців, 250 кравців, 230 кушнірів. Багато жителів займалося переробкою продуктів землеробства й тваринництва. Населення виробляло олію, тримало пасіки. Сільськогосподарські продукти користувалися великим попитом на ярмарках, особливо хмільницька цибуля, виведена місцевими городниками. Її продавали в багатьох містах Подільської і Київської губерній, вивозили в Одесу.
Із зростанням промисловості збільшився приплив переселенців до міста. 1897 року у Хмільнику мешкало 14 тис. чоловік, у 1904 — 16 тис. Місто продовжувало рости.
Розвивалася промисловість, збільшувалась кількість робітників, які включались до революційної боротьби.
У жовтні 1898 року робітники, солідаризуючись з міським населенням, припинили будівництво залізниці-вузькоколійки, що проходила через городи хмільничан. Безпосередньою причиною виступу було порушення акціонерним товариством договору про плату на землю. Озброївшись будь-чим, робітники не відступили навіть перед стражниками, викликаними на місце події. Акціонерне товариство змушене було виконати умови договору.
В період революції 1905—1907 рр. у Хмільнику відбулися сходки, демонстрації, страйки. 1 травня 1905 року в лісі під Хмільником відбулась маївка. Розганяючи її, поліція вбила одного з учасників — Пироговського. Похорон його перетворився на революційну маніфестацію. Поліція розшукувала учасників траурної процесії. Сестрі і двом братам Логвиновим довелося таємно виїхати з міста. Жителі Хмільника Ю. Бегаюк, І. Бабій, К. Мечник вели агітацію серед робітників Кушелівської економії. Трудящі зажадали від підприємців підвищити заробітну плату, погрожуючи в разі відмови страйком. Адміністрації економії довелося поступитися. 6 серпня 1905 року в місті відбулися збори робітників. Вони застрайкували, влаштували маніфестацію. Помічник справника спробував розігнати її учасників, але робітники схопили його й викинули з натовпу. 28 грудня застрайкували працівники поштово-телеграфної контори, і волосний справник просив губернатора перевести ненадійних чиновників на іншу роботу. Поліція закрила Народний будинок, де збиралися революційно настроєні маси.
Революційні заворушення тривали. В липні 1906 року страйкували робітники тартака, чавуноливарного заводу. Власті Хмільника були безпорадні перед силою народу і не раз просили губернатора прислати військо. У липні до міста прибула рота піхоти.