Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область (продовження)
Економічний застій, який особливо проявився в період реакції 1907—1910 рр., змінився деяким пожвавленням. У 1911 році в Хмільнику працювало 22 підприємства з невеликою кількістю робітників (на чавуноливарному заводі було зайнято лише 8 чоловік), 67 різних майстерень—по переробці продуктів тваринництва, обробці дерева, металу тощо. Було багато кустарів-одиночок, лише шевців — 1800 чоловік. Під час першої світової війни вони, виконуючи спеціальне замовлення, шили для армії 1800 пар чобіт за тиждень.
Місто залишалось невпорядкованим. Коли випадали дощі, вулицями не можна було ні пройти, ні проїхати. Брудні вулиці ставали розсадником інфекційних захворювань. Цьому різко контрастували церкви та побудований у 1911—1915 рр. місцевими майстрами за проектом відомого архітектора академіка І. О. Фоміна красивий кам’яний палац графа Ксідо. Біднота міста тулилася в сирих, тісних, не пристосованих до життя приміщеннях, де частими були хвороби і смерть. Якщо про здоров’я 18,3 тис. жителів міста дбали 4 лікарі, які працювали у двох лікарнях на 21 ліжко, то про їх «благонадійність» і моральний стан «турбувалися» 28 городових, тюрма на 35 місць.
Біднота лишалася неписьменною, хоч після скасування кріпацтва з освітою стало трохи краще. 1861 року в місті було засновано дві парафіяльні школи, які згодом перетворили в однокласні училища. В 1869 році відкрили ще одне одно-класне народне училище. 1903 року у Хмільнику крім училищ працювали 4 школи грамоти, одна церковнопарафіяльна школа, двокласне міське училище, створене на базі однокласного народного училища. Проте відвідувало ці заклади дуже мало дітей, ще менше закінчувало їх. 1890 року, наприклад, у двох народних училищах навчалося 137 дітей, закінчило лише 15. За даними перепису 1897 року, кількість письменних у місті становила 12 проц. 1904 року в усіх школах й училищах працювало 7 учителів.
Не було в місті жодної бібліотеки. Щоправда, «Попечительство про народну тверезість» організувало чайну-читальню, діяли 2 невеличкі книжкові магазини, друкарня, фотографія. До 1913 року навчальні заклади міста поповнилися лише одним вищим початковим чотирикласним училищем, відкритим на базі міського парафіяльного початкового училища. Через високу плату за навчання — 10 крб. на рік — вчилися в ньому лише діти заможних сімей. У 1913/14 навчальному році його відвідувало 115 хлопчиків і 42 дівчинки.
Трудящі Хмільника виступали проти соціальної нерівності, царського режиму. 1916 року застрайкували робітники ткацької фабрики, де важкі умови праці спричинялися до частих захворювань, особливо на туберкульоз. Приводом до припинення роботи було грубе поводження дружини власника фабрики з робітниками. Одному з них вона перебила ногу. Страйкарі вимагали лікування потерпілого, людського ставлення, 8-годинного робочого дня. Але їм не вдалося добитися задоволення цих вимог.
Коли звістка про перемогу Лютневої революції 1917 року дійшла до Хмільника, 13 березня в місті за ініціативою робітників чавуноливарного заводу відбувся мітинг. Була утворена Рада робітничих і солдатських депутатів, до якої увійшли робітники чавуноливарного заводу Є. П. Карпинський, Ю. І. Красинський, ткач Я. Клапух та інші.
Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді ще більше активізувала виступи трудящих Хмільника. Робітники почали створювати заводські комітети, професійні спілки. В січні 1918 року в місті було встановлено Радянську владу. Створений революційний комітет розпочав підготовку до виборів у Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. До складу Ради, обраної 10 лютого, ввійшло 15 чоловік.
Наприкінці лютого 1918 року до міста вдерлися австро-німецькі війська. Населення чинило опір окупантам. У травні 1918 року була створена підпільна більшовицька організація, до якої входили 21 член партії і 52 співчуваючі. Комуністи вели агітацію серед населення, викривали суть зрадницької політики гетьмана Скоропадського, закликали до боротьби. В листопаді німецькі війська залишили Хмільник. Однак у грудні владу в місті захопила петлюрівська Директорія. Місцева більшовицька організація готувала населення до повстання. В лютому 1919 року було відновлено Радянську владу. В березні місцеве населення зустрічало частини 1-ї Радянської української дивізії, якою командував М. Щорс.
Однак мирне життя зривали петлюрівські недобитки. 20 травня місто стало ареною безчинств куркульської банди Шепеля. Невдовзі частини Червоної Армії вигнали її з Хмільника. 28 травня до міста вступив інтернаціональний загін Київського окружвійськкомату. Негайно був створений ревком. Для боротьби з бандами, які діяли навколо Хмільника, залишився загін червоних кіннотників. Видали зброю населенню — до 600 гвинтівок. І коли 13 червня 1919 року під містом з’явилися куркульські банди, вимагаючи від населення здати всю зброю, дружинники міста на чолі з комуністом Л. Дем’янюком, а також кінний загін примусили ворога відступити. Був відбитий напад бандитів і в липні. 14 серпня 1919 року, коли загін Червоної Армії залишив Хмільник, сюди ввірвалися петлюрівці. Лише 19 грудня частини Червоної Армії і партизани очистили місто від ворога.
Становище було складним: в лісах нишпорили банди, господарство занепало. Трудящі міста допомагали Радянській владі, яка відновила свою діяльність. Коли відділ по роботі серед жінок звернувся до населення з закликом включитися у проведення Всеукраїнського тижня дитини, допомогти нагодувати й одягти сиріт, у Хмільнику відкрили дитячий будинок, їдальні. Та незабаром місто зайняли частини зунрівської галицької армії. 29 лютого 1920 року Хмільник визволила Червона Армія. Новостворений ревком організував допомогу Червоній Армії, запровадив суворий облік продуктів. Товариство чоботарів пошило для Таращанського полку 418 пар чобіт і вирішило поставити фронтові ще 10 тис. пар. У квітні 1920 року місто захопили білополяки. У червні 8-а червонокозача дивізія вигнала польських окупантів з міста. Відступаючи, вони спалили Угринівський міст через Південний Буг. У жовтні цього року Хмільницький ревком на своєму засіданні розглянув питання про взяття на облік шкіряних, миловарних, свічкових заводів, продовольче питання. Були створені відділи ревкому — міліція, житловий, охорони здоров’я, народної освіти.
Але польські війська, підтримані імперіалістами Антанти, перейшли в контрнаступ і 18 жовтня знову зайняли Хмільник. Наприкінці жовтня Червона Армія вибила інтервентів з Хмільника. Проте місто вдалося захопити петлюрівським недобиткам. Остаточно його визволили частини дивізії Г. І. Котовського в середині листопада 1920 року.
Перед Радянською владою міста постало важливе завдання — відбудувати господарство, яке дуже занепало під час громадянської війни. В грудні 1920 року у Хмільнику працювали лише кустарі, переважно одиночки. Необхідно було впорядкувати місто, до весни відновити роботу майстерень ремонту сільськогосподарських машин, виробництва коліс, плугів, лопат та інших знарядь, роботу кузень. 800 жителів міста, вийшовши 29 травня 1921 року на недільник, впорядкували територію залізничної станції, вулиці міста. Для забезпечення селян сільськогосподарським знаряддям були утворені прокатні пункти. Наприкінці року вже працювали артілі і підприємства, які виготовляли для населення олію, сукно, мило, дьоготь, шкіряні, столярні, шерстяні та інші вироби. На початку 1922 року відновили роботу чавуноливарний завод, лісопилка, пивзавод. У 1923—1925 рр. виникли артілі — взуттєва «Робітник», деревообробна, «Текстильстанок», трудова артіль «Сільтруд». 1924 року на базі націоналізованих ткацьких майстерень Гера була створена артіль «Червоний ткач», розпочалося будівництво електростанції на Південному Бузі. Були утворені кооперативні товариства — сільськогосподарське та бджільницьке. До кінця 1925 року трудящі відбудували господарство міста.
Одночасно створювалася мережа лікувальних закладів. На початку 1924 року в місті працювали 2 лікарні, амбулаторія, 2 державні аптеки.
З введенням у 1923 році нового адміністративно-територіального поділу Хмільник став районним центром.
Велику роботу проводила в цей період комсомольська організація, створена 10 травня 1921 року. Наприкінці місяця вона об’єднувала 30 чоловік. Комсомольці працювали в гуртках ліквідації політичної неграмотності серед молоді, випускали стінну газету, брали участь у своєрідних семінарах (курсо-з’їздах), на яких читались доповіді і лекції з різних політичних питань, шефствували над 1-м кінним корпусом Червоного козацтва, збирали подарунки, писали листи бійцям, допомагали їх сім’ям. 12 серпня 1922 року комсомольці прийняли рішення, а потім створили при дитячому клубі піонерський загін.
Поряд з ліквідацією господарської розрухи трудящі Хмільника дбали про налагодження справи освіти. Відбудованому господарству потрібні були кадри. В березні 1920 року в колишньому графському палаці почала працювати агрономічно-ветеринарна школа. У 1924 році її закінчило 23 чоловіка. В квітні 1922 року заснували сільськогосподарську школу, яка готувала спеціалістів для сільського господарства району.
З 1919 року в приміщенні чотирикласного училища працювала вчительська семінарія. Її учні видавали рукописний журнал «Юнак», в якому вміщували твори письменників-революціонерів, а також свої. Син бідного селянина з села Івониці 3. Кицюк закликав: «Скиньмо бруд з душі своєї, що гнітив її віками. І нехай витає чисте слово правди поміж нами. До борні, брати-юнаки…». В 1921 році семінарію реорганізували в педагогічну школу (курси) підготовки й перепідготовки вчителів.
Налагоджувалась робота загальноосвітніх шкіл. У липні 1920 року одно- і двокласні училища були перетворені в трудові школи. На початку 1924 року працювало 4 школи в центрі міста і в передмістях Мазурівці та Порубинцях». І хоч школам бракувало приміщень, обладнання, посібників, учителів, навчанням було охоплено 35 проц. дітей.
Йшла боротьба і на фронті ліквідації неписьменності. В 1921 році працювали 2 школи лікнепу на 30 і 45 чоловік при зареєстрованих 619 неписьменних, у 1924 році — ще 3 школи для неписьменних і малописьменних.
Поступово розгортали свою роботу державні культурно-освітні заклади. В 1921 році провели централізацію клубної справи: замість окремих гуртків і клубів створено міський клуб ім. III конгресу Комінтерну, в якому працювали агітаційно-пропагандистський, музичний, драматичний, спортивний гуртки. Був організований державний театр, де виступали місцеві драмгуртки і гастрольні трупи. У Мазурівці діяв ще один культурний заклад — сельбудинок. Налагоджувалась бібліотечна справа. На початку 1921 року було відкрито 6 хат-читалень, центральну міську бібліотеку з читальнею.
Відбудоване господарство міста продовжувало залишатись відсталим, але соціалістичне будівництво внесло великі зміни. Трудяще селянство все більше проймалося ідеєю переходу до великого соціалістичного виробництва. Селяни Мазурівки, зібравшись 1929 року на збори, постановили утворити товариство спільного обробітку землі — «12-річчя Жовтня». Велику роботу в справі кооперування селян здійснював районний комітет незаможних селян, який очолював Л. Дем’янюк.
Виникали і зміцнювали свою технічну базу промартілі «Панчішник», швейна «10-річчя Жовтня», «Червоний шапкар», «Сукно», «Текстильпром», «Металіст», деревообробна артіль ім. В. Куйбишева та ін. Зростав чавуноливарний завод. 1928 року в Хмільнику побудовано маслозавод, в 1929 — електростанцію потужністю 140 кіловат.