Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область (закінчення)
Разом з соціалістичними перетвореннями в економіці змінювалися самі люди, їх ставлення до праці. На підприємствах Хмільника поширився стахановський рух. Застрільником широкого застосування стахановських методів праці став колектив чавуноливарного заводу. В 1936 році завод виконав виробничий план на 144,9 проц. і зайняв перше місце в системі «Металотресту». Успішно справилися з плановими завданнями колективи маслозаводу, артілей «Текстильпром», «Металіст», «Робітник» та ін. У місті швидко збільшувалась кількість стахановців. Формувальник ливарного цеху чавуноливарного заводу В. І. Маганов за рахунок раціоналізації робочого місця виконував виробничі норми на 300—310 проц. Його місячна зарплата становила 400 крб. Майстер маслозаводу П. К. Коленський за рахунок ущільнення робочого часу, збільшення вдвічі числа оборотів маслобійного апарату довів свій денний виробіток до 300 проц. Його метод дозволив заводові зекономити за рік 10 тис. карбованців.
Зміцніла технічна база підприємств міста. В механізовану фабрику перетворилася деревообробна артіль ім. Куйбишева. Згодом вона переросла в комбінат, де в 1937 році працювало понад 140 робітників, з них 33 стахановці.
У жовтні 1938 року уряд Радянської України оголосив район Хмільника курортною зоною. Почалося будівництво обласної водолікарні.
Розвиток промисловості, ріст добробуту трудящих стимулювали піднесення культури Хмільника. 1936 року в новозбудованому будинку відкрили палац піонерів на 250 місць, де зразу ж запрацювали драматичний, авіамодельний і фотогуртки, ляльковий театр. В пристосованому приміщенні почав діяти клуб молоді.
1938 року в Хмільнику було навчено грамоти 1223 чоловіка дорослих. Ліквідацію неписьменності було завершено. Всіх дітей шкільного віку охопили навчанням. У 1940/41 навчальному році в місті працювали три початкові школи, одна семирічна, дві середні. В них навчалося 1543 чоловіка.
Та мирну творчу працю трудящих порушив віроломний напад німецько-фашистських загарбників. При в’їзді в місто, ліворуч асфальтованого шляху, посеред чистого поля лежать бетонні плити. То населення зберегло дзот, збудований в 1936— 1937 рр. З нього у 1941 році захисники міста чинили відчайдушний опір фашистським загарбникам. 13 липня 1941 року німецькі війська окупували місто, встановили терористичний режим. За період окупації вони знищили у Хмільнику 11 750 чоловік.
Трудящі міста піднялися на боротьбу з ворогом. У грудні 1941 року за ініціативою комуністів П. А. Цицурова, О. Я. Воржева, колишніх командирів Червоної Армії, яким вдалося вирватися з фашистського полону, уродженця міста В. К. Дяченка у Хмільнику було створено підпільну партійну організацію. В її складі налічувалося 43 чоловіка, у т. ч. 21 комуніст і 6 комсомольців. Організація мала свої групи у селах Сандраках, Сьомаках, Педосах, Семках. Тоді ж організовано Хмільницький підпільний райком партії (бюро). До нього входили П. А. Цицуров, О. Я. Воржев, В. К. Дяченко і П. І. Яковлев.
Підпільники друкували й розповсюджували листівки, відозви, повідомлення Радянського інформбюро, викривали зрадників. У серпні 1942 року група підпільників на чолі з Б. П. Нечипоруком обстріляла поліцейський конвой, який гнав для відправки в Німеччину 200 чоловік. Людям вдалося врятуватися. В листопаді цього року в районі села Соломирки (нині Порик) підпільники, розібравши залізничну колію, пустили під укіс ворожий військовий ешелон. На чавуноливарному заводі члени організації затримали на 2 місяці виплавку деталей і дали 75 проц. бракованої продукції, вивели з ладу 10 верстатів артілі «Металіст». У січні 1943 року гітлерівці заарештували П. А. Цицурова і О. Я. Воржева. Після тривалих тортур кати по-звірячому замучили їх.
Хмільницька підпільна організація дістала й передала у грудні 1943 року партизанським загонам 34 гвинтівки, 7 автоматів, станковий кулемет, 106 гранат, близько 15 тис. патронів, велику кількість харчів — 5 тонн борошна, 3,2 тонни цукру, 700 кг крупи, 50 кг солі та інші продукти.
10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили лівобережну частину Хмільника. Правобережжя німецькі війська утримували до 18 березня — засіли в Хмільницькому палаці, дуже зручному для оборони. Щоб вибити звідти фашистів, бійці роти лейтенанта М. М. Волобуєва переправились вночі через річку з боку, куди вогонь ворожих кулеметів не сягав. З протилежного боку до палацу увірвалися партизани. Після рукопашного бою Хмільник був повністю визволений від окупантів. У боях за місто загинуло 156 воїнів 71 -ї і 276-ї стрілецьких дивізій. На честь полеглих встановлено обеліск.
Сумне видовище являв собою Хмільник після німецької окупації. В руїнах лежали промислові підприємства, житлові будинки, школи, клуби, бібліотеки, був повністю знищений міський парк. Зразу ж після визволення жителі Хмільника приступили до розчистки міста. Одночасно вони займалися організацією допомоги Червоній Армії, сім’ям фронтовиків. Трудящі зібрали 900 тонн хліба у фонд Червоної Армії, потрібну кількість посівного зерна. Відбулися місячники, декадники, недільники на допомогу сім’ям військовослужбовців, інвалідам війни, дітям-сиротам. Робітники й службовці міста деякий час відраховували щомісяця у фонд допомоги сім’ям військовослужбовців п’ятиденний заробіток.
Великого напруження сил вимагала відбудова міського господарства. Деревообробний комбінат, райпромкомбінат, артілі «Металіст», «Робітник», маслозавод, електростанція не працювали: споруди були зруйновані, устаткування вивезене або пошкоджене. Діяв лише чавуноливарний завод, де устаткування збереглося. Через 2 місяці після визволення Хмільника стала до ладу електростанція, згодом маслозавод. На деревообробному комбінаті почали виготовляти вози, бочки, столи, табуретки, артіль «Текстильпром» випускала селянське полотно, мішковину, мотузки. На кожному з відбудованих підприємств майстри своєї справи показували високу продуктивність праці, деякі з них виконували норму на 450—500 процентів.
Самовіддана праця радянських людей дала змогу за короткий час залікувати тяжкі рани війни. В 1946 році одержала нове устаткування ткацько-прядильна фабрика, чавуноливарний завод реорганізували в машинобудівний, який дістав назву «Хмільниксільмаш». Він випускав машини для сільського господарства (автопоїлки, транспортери, пристрої для підживлення полів та ін.). Відновили роботу меблева, швейна фабрики, ремонтний завод. У 1947 році більшість підприємств міста працювала на повну потужність. До 1950 року довоєнний рівень виробництва був перевершений.
Разом з ростом виробництва ріс благоустрій міста, підвищувався матеріальний добробут трудящих. Готуючись до 40-річчя Жовтня, жителі Хмільника посадили тисячі дерев, впорядкували мостові, тротуари.
Німецько-фашистські окупанти нанесли великих збитків культурному життю міста. Проте до вересня 1944 року були відбудовані школи, за парти сіли 1219 дітей. Цього року почали працювати бібліотеки, кінотеатр, 1 травня 1945 року вийшов перший номер районної газети «Прапор перемоги».
В 50—60-х роках трудящі Хмільника внесли значний вклад у розвиток свого міста. Став до ладу асфальтовий завод, у привокзальній частині виросла велична споруда елеватора. В 1971 році завершено будівництво машинообчислювальної станції, реконструкцію маслозаводу. За сумлінну працю чимало жителів Хмільника удостоєно урядових нагород. Орденом Леніна відзначено шліфувальника ремонтного заводу Г. Н. Красильника, орденом Жовтневої Революції — шофера райоб’єднання «Сільгосптехніки» Ф. А. Воспитанюка.
Згідно з планом реконструкції міста в центрі його почалося спорудження багатоповерхових будинків. 1970 року введено в дію першу чергу водопроводу,заасфальтовано 5 тис. кв. м вулиць і 8 тис. кв. м тротуарів. Створено міське теплично-квітникове господарство. Прокладено каналізацію, збудовано універмаг, банно-пральний комбінат. Працює будинок побуту.
Розвиток Хмільника тісно пов’язаний з наявністю тут великих запасів надзвичайно цінних мінеральних вод, відкритих ще 1934 року під час буріння артезіанської свердловини. Першим докладно дослідив хмільницьку воду професор В. В.
Гук з Українського науково-дослідного інституту курортології. Виявилось, що це радонова вода.
Після вигнання фашистів у місті відкрили обласну водолікарню, де протягом року лікувалося всього 66 хворих. Згодом лікарню значно розширили: запрацювали нове ванне відділення, поліклініка, спальний корпус, їдальня, клуб, аеросолярій. Щороку тут лікується близько 10 тис. хворих. Очолює обласну лікарню Г. О. Новицький — кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР. Недалеко від обласної водолікарні, у центрі міста, 1952 року відкрито ревматологічну лікарню на 450 ліжок для залізничників Південно-Західної ордена Леніна магістралі. Лікарня має ванне відділення, обладнані сучасною апаратурою медичні кабінети. Тут вперше з лікувальною метою стали використовувати торф. 1957 року почав діяти санаторій «Хмільник» на 100 місць.
У лісі, що за 4 км від міста, розкинулися будинки республіканського санаторію профспілок «Хмільник» на 200 місць, відкритого 1961 року. Санаторій має 6 спальних корпусів, їдальню, клуб, ванне відділення, лабораторію, літній кінотеатр. Передбачено спорудження для санаторію ще одного ванного корпусу з купальним басейном для радонових вод, спального корпусу на 250 місць. 1967 року відкрито санаторій «Радон» Укоопспілки на 450 місць, 1970 року — санаторій «Південний Буг» — на 310 місць, піонерський табір «Орлятко».
Зростає популярність хмільницьких здравниць, усе більше людей їде сюди лікуватися. В 1958 році тут лікувалося 7 тис. чоловік, в 1964 році — 15 984. Зараз 6 здравниць приймають щорічно 40 тис. чоловік.
Міністерство охорони здоров’я УРСР 1963 року відкрило у Хмільнику філіал Українського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії. Зважаючи, що розвідані запаси хмільницьких радонових вод використовуються лише на 10 проц., у найближчі 10 років передбачено значно розширити існуючі здравниці, спорудити нові, зокрема великий бальнеологічний санаторій для лікування серцево-судинних захворювань, два санаторії на 400 ліжок кожний з діагностичними кабінетами, бальнеоторфолікарнею, аеросолярієм, ревматологічну лікарню, курортну поліклініку. Уже розпочато спорудження обласного міжколгоспного санаторного комплексу на тисячу місць, пансіонату Міністерства автотранспорту УРСР.
За післявоєнний період значно покращало медичне обслуговування населення міста. В роки восьмої п’ятирічки в місті введені в дію центральна районна лікарня на 175 місць, 4 аптеки.
Вищого рівня розвитку досягла культура міста. Зараз кожне промислове підприємство має свій клуб, бібліотеку. Працюють рада любителів книги і 420 її громадських розповсюджувачів. 1970 року відкрито магазин політичної книги. Понад
200 учнів навчається щорічно в дитячій музичній школі, відкритій 1963 року. Постійно зростає кількісний і якісний склад інтелігенції. Якщо в 1953 році в місті було 70 учителів, то через 10 років — 155, більшість з яких мали вищу освіту. В 1970 році в чотирьох загальноосвітніх школах Хмільника та школі робітничої молоді працювало 195 учителів, у т. ч. два заслужені вчителі УРСР — П. П. Степанківська і С. М. Мільман. Чотирьох педагогів уряд нагородив медаллю «За трудову доблесть», 31 — значком «Відмінник народної освіти». 28 учителів міста нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Багато вихованців шкіл Хмільника стали кваліфікованими спеціалістами, науковими працівниками, серед них доктор технічних наук В. О. Бойко, кандидат економічних наук В. І. Лукашенко, кандидат медичних наук О. П. Даценко, кандидат математичних наук Т. П. Мар’янович.
Ознакою зростаючої культури міста є активна участь трудящих у художній самодіяльності і її високий рівень. У районному будинку культури працює самодіяльний театр, якому присвоєно звання народного. Великим успіхом у хмільничан користується ансамбль бандуристок. На обласному огляді художньої самодіяльності 1967 року ансамбль здобув друге місце. Живе і працює у Хмільнику самодіяльний композитор, учитель музики і співів Р. І. Панченко. Він автор пісень «Шумлять ліси мої подільські», «Радянський закон», «З Південного Бугу» та інших, надрукованих у збірнику «Співає Поділля». Відоме в Хмільнику ім’я самодіяльного художника Анатолія Афанасенка, робітника текстильної фабрики. Його картини не раз експонувались на обласних і республіканських виставках народної творчості, одержували високу оцінку жюрі. Краща з його робіт — «Подолянка» підготовлена художником до XXIII з’їзду КПРС
7 листопада 1969 року в центрі Хмільника відкрито монумент Слави героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн, що загинули в боротьбі за Батьківщину. На гранітних плитах — шкатулки з землею міст-героїв Москви, Ленінграда, Волгограда, Одеси, Севастополя, Києва, Бреста. Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, перший секретар Хмільницького райкому партії М. Д. Білоус від імені 1257 комуністів, усіх мешканців міста запалив біля монумента вічний вогонь — символ незгасної народної пам’яті.
В повоєнні роки з руїн підняли місто працелюбні руки хмільничан. Ці ж руки перетворили його в місто-сад, місто-курорт.
Д. М. ДЖОЛА, К. І. МАЙДАННЕ, П. С. СЛОВОДЯНЮК, В. М. ЧОРНОКОЗОВА