Дашів, Іллінецький район, Вінницька область
Дашів — селище міського типу (з 1959 року), центр селищної Ради. Розташований на мальовничих берегах річки Собі — лівої притоки Південного Бугу, за 14 км від залізничної станції Фронтівка, за 22 км від райцентру. Дашів перетинає автодорога Липовець—Умань. Населення — 5680 чоловік.
Дашів як населений пункт існує давно. Перша згадка про нього належить до початку XV ст. Тоді Дашів являв собою замок, оточений високим валом і повноводною річкою Собі.
До XVII ст. Дашів був одним поселенням. З розвитком містечка поступово утворилася нова частина його — Новий Дашів. Документи XIX ст. вказують на існування Нового й Старого Дашева.
За даними подимного перепису 1629 року, в Дашеві нараховувалося 3215 чоловік населення, переважно селян-кріпаків. Пани й орендарі жорстоко експлуатували селян. Панщину відробляли по 4—5 днів на тиждень. Крім оброку, 536 селянських господарств платили ще й т. зв. подимне.
Містечко Дашів у першій половині XVII ст. було одним з ремісничих центрів на Поділлі. В ньому проживало до 300 ткачів і шевців. Але й ця група населення зазнавала великого гніту від польсько-шляхетських поневолювачів та українських феодалів. Крім того, населення Дашева терпіло через часті татарсько-турецькі напади.
Не витримуючи феодального гніту, жителі Дашева вступали до загонів повстанців. У період народно-визвольної війни українського народу проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення (1648—1654 рр.) в районі Дашева відбувалися бої українських селян та козацьких загонів Максима Кривоноса з польсько-шляхетськими військами. На околицях селища збереглися укріплення — німі свідки цих битв. У 1648 році селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса визволили Дашів з-під гніту польської шляхти. Відтоді до 1712 року Дашів був сотенним містечком Кальницького (Вінницького) та Брацлавського полків. На чолі сотні тривалий час стояв Грицько Сурмач.
Населення Дашева брало участь також у народному повстанні 1702—1704 рр. Селяни прагнули назавжди позбутися гнобителів. «За Віслу треба прогнати польських панів, щоб більше тут і ноги не було»,— вимагали вони. В 30-х роках XVIII ст. прокотилася хвиля гайдамацького руху проти шляхетського панування. В районі Дашева діяв загін Верлана — одного з відомих ватажків селянсько-гайдамацького повстання 1734 року. У 1737 році під Дэшевом гайдамаки розгромили великий загін шляхти. Під час Коліївщини жителі Дашева і навколишніх сіл разом з гайдамацькими загонами громили шляхту, палили панські маєтки. Через містечко проходили загони Максима Залізняка. Селянські виступи проти гнобителів були жорстоко придушені польсько-шляхетськими і царськими військами.
Містечко Дашів у другій половині XVIII століття стало володінням графа Плятера, а в останні роки цього ж століття перейшло до польського магната В. Потоцького. Після возз’єднання Правобережної України з Росією містечко ввійшло до складу Подільської губернії.
Географічне розташування Дашева на кордоні Київської і Подільської губерній, на шляху з Литовця на Умань сприяло розвитку торгівлі, зростанню населення. Раз на два тижні в містечку відбувалися великі ярмарки. В 1859 році в ньому мешкало 4769 чоловік.
В першій половині XIX ст. пожвавлюється економічне життя містечка. В 1845 році тут були суконна й полотняна мануфактури, на яких працювало 70 вільнонайманих робітників, каретна фабрика, винокурний, лісопильний і черепичний заводи, водяний млин. Селяни панського маєтку, до якого, за даними інвентарної комісії 1851 року, належали Старий і Новий Дашів та ще 10 сіл, несли важкий тягар панщини, виконували багато різних повинностей. Власного хліба їм не вистачало і, щоб прохарчуватися, більшості з них доводилось щорічно ходити на заробітки. Про культуру й здоров’я трудящих ніхто не дбав. На містечко і кілька навколишніх сіл припадала лікарня з одним лікарем. Загальноосвітньої школи в Дашеві взагалі не було. Зате діяли дві православні церкви, синагога.
Скасування кріпацтва не принесло очікуваного полегшення. Поміщики відрізували собі кращі землі, які належали селянам, відводячи їм за викуп гірші, розташовані далеко від хат. Дашівські хлібороби мали заплатити за одну десятину землі 102 крб. викупу. Не погоджуючись з такою «волею», селяни відмовлялися працювати на панів, рубали ліс, нищили посіви, палили поміщицькі маєтки. За несплату боргів поміщики, лихварі відбирали у них землю. Обезземелені селяни змушені були йти на заробітки. Лише 1885 року по Дашівській волості було видано 140 паспортів на відхідництво. Селяни наймалися також до місцевих панів, орендарів, куркулів. Наявність великої кількості дешевих робочих рук сприяла розвитку промисловості, зростанню містечка. В 1886 році Дашів став центром волості. 1872 року на його околиці швейцарець Ф. Енні збудував цукроварню. В 1881 році там, де був старий дерев’яний млин, збудували кам’яний крупчатовальцьовий млин. Орендував його австрієць X. Лангер. У 1895—1897 рр. споруджено два невеликі чавуноливарні заводи, де виробляли букси до возів, кінні приводи до січкарень, пічне литво, чавунний посуд тощо. Було збудовано також винокурний завод та інші підприємства. Робітники працювали за важких умов. 1878 року внаслідок відсутності техніки безпеки на винокурному заводі стався вибух парового котла, який призвів до людських жертв.
Тяжке економічне становище і політичне безправ’я селян, робітників і ремісників породжувало невдоволення трудящих, посилювало революційні настрої. Революційна хвиля, що охопила всю Росію, мала певний відгук і в Дашеві. 1905 року найбільш свідомі робітники організували підпільний соціал-демократичний гурток. Члени його розповсюджували серед населення революційну літературу, вели політичну агітацію, вивісили на будинку бібліотеки червоний прапор з революційними гаслами. Листівки Уманської соціал-демократичної групи «Маніфест», «Чого хочуть люди, що ходять з червоним прапором», «Як відібрати землю у поміщиків» та ін., які з’явилися у Дашеві, закликали трудящих до революційних виступів, до повалення існуючого ладу. Не припинялася революційна пропаганда і після революції 1905—1907 років.
Після поразки революції життя трудящих погіршало. Щоправда, селянам надавалося право закріплювати землю в особисту власність, але, не маючи робочої худоби, біднота змушена була продавати землю куркулям. У 1912 році в Дашеві проживало 6 тис. чоловік. 183 селянські господарства мали по 4 десятини землі, 462 — від 2 до 4 десятин, близько 100 господарств були безземельними. За даними анкети обслідування маєтку Ф. Енні, проведеного в 1919 році, поміщику належало 950 десятин землі, селянським господарствам — лише 155 десятин. Мізерними були заробітки робітників і ремісників. Жили впроголодь, у тісних брудних бараках. Антисанітарні умови спричинялися до частих захворювань. Всю Дашівську волость обслуговувала одна лікарня, де працював лікар і два фальдшери. В містечку було дві церковнопарафіяльні школи. В 1913 році з кожних 100 дітей шкільного віку їх відвідувало лише 15 учнів.
Радісно зустріли трудящі Дашева звістку про повалення царя в лютому 1917 року. Палко вітали вони перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наслідуючи приклад робітників революційного Петрограда, в січні 1918 року дашівці утворили Раду робітничих і селянських депутатів, яка зразу ж приступила до здійснення ленінських декретів — передачі землі селянам, націоналізації підприємств. Проте зміцненню Радянської влади в Дашеві перешкодила навала військ кайзерівської Німеччини. Містечко часто переходило з рук у руки. Його захоплювали і грабували війська гетьмана Скоропадського, петлюрівської Директорії, генерала Денікіна, панської Польщі, різні банди, підтримувані інтервентами і внутрішньою контрреволюцією. У районі Дашева відбувалися запеклі бої Червоної Армії, повстанських загонів з ворожими військами. Трудяще населення боролося з ворогами Радянської влади, всіляко допомагало частинам Червоної Армії. 22 березня 1919 року в Дашеві утворився волосний ревком, очолюваний колишнім, матросом, комуністом В. К. Морозом. Наприкінці 1920 року Дашів назавжди визволили від білополяків і петлюрівських банд частини 17-ї кавалерійської дивізії Г. І. Котовського. 18 квітня 1921 року тут розміщувались після розгрому банд 99-й кінний полк і штаб бригади котовців.
З відновленням Радянської влади трудящі Дашева взялися до здійснення соціалістичних перетворень, відбудови господарства. Вже у 1921 році стали до ладу чавуноливарний завод, електростанція, паровий і водяний млини, шкіряна майстерня та інші підприємства.
1922 року у Дашеві створили волосний партійний осередок на чолі з робітником більшовиком О. В. Погоржевським, а також комсомольську організацію.
За новим адміністративним поділом 1923 року Дашів поділився на села Новий Дашів, Старий Дашів і Польове. Новий Дашів став районним центром Гайсинського округу. Районна і сільські Ради, партійна і комсомольська організації здійснювали заходи, спрямовані на дальший розвиток промисловості і сільського господарства. У 1924 році в райцентрі, Старому Дашеві і Польовому налічувалося 8 тис. мешканців, 1617 господарств, в користуванні яких було 5426 десятин землі. Працювали робкооп, кредитне товариство «Хлібороб», кооперативне бурякове і виноградно-пасічне товариства, райспоживспілка. В 1925 році створено перше сільськогосподарське кооперативне об’єднання ім. В. І. Леніна.
З перших кроків своєї діяльності органи Радянської влади дбали про охорону здоров’я трудящих. В 1921 році було відкрито поліклініку, в 1923 — районну лікарню, аптеку, фельдшерсько-акушерські пункти.
Безперервно зростала кількість учнів у школах. Всі діти шкільного віку навчалися у двох загальноосвітніх школах, відкритих 1921 року, дорослі — в гуртках лікнепу. Працювали районний селянський будинок, 2 клуби, 3 хати-читальні, районна і сільські бібліотеки, пошта, телеграф. У серпні 1923 року Стародашівська сільська Рада обговорила питання про активізацію роботи секцій сільської Ради, які займалися освітою і культурою, дбали про ліквідацію неписьменності. Районний з’їзд комітетів незаможних селян, що відбувся у червні 1924 року, прийняв рішення про взяття незаможниками до своїх рук відповідальних ділянок на селі, про охоплення бідняків кооперацією. Наприкінці 1928 року до всіх видів сільськогосподарської і споживчої кооперації було залучено 80 проц. бідняцьких і середняцьких господарств. 1929 року в Старому Дашеві організувався ТСОЗ. Незабаром у межах Старого Дашева на базі ТСОЗу утворився колгосп «Боротьба». 1934 року він об’єднував 597 селянських господарств, 1457 га землі. Цього ж року колгосп поділився на дві артілі — ім. Кірова та ім. Чубаря (остання пізніше стала називатися ім. XIV з’їзду КП(б)У). В Новому Дашеві існував колгосп «До врожаю», в селі Польовому — «Перемога». 1932 року в Новому Дашеві утворено МТС.
Колективізація сільського господарства відкрила перед селянством шлях до нового, заможного життя. В колгоспах розгорнувся рух за високу продуктивність праці, з’явилися перші п’ятисотенниці — колгоспниці артілей ім. Чубаря та ім. Кірова А. М. Хворостян, В. К. Ротай, Т. К. Хорунжа, М. П. Пелих та інші.