Оратів, Іллінецький район, Вінницька область (продовження)
У 1928—1929 рр. організувалися два невеликі колгоспи, а наступного року вони разом з ТСОЗом злилися в одну артіль — «Більшовик». Головою її був Я. А. Коханюк. Колгосп об’єднував 433 господарства, 1801 га землі, мав сільськогосподарські машини і реманент. 1930 року організовано ще один колгосп — «Червоний схід», створено Оратівську МТС. Серед колгоспників було 13 комуністів, 32 комсомольці. В період весняно-літніх робіт працювали їдальня на 300 чоловік, дитячі майданчики. Площа всіх угідь Оратова на той час становила 3195 га, з них 474 га садибної землі, 2721 га орної.
1932 року Оратівський район відійшов до Київської області.
Перед членами колгоспу «Більшовик» стояли складні завдання. Ще невисоким був рівень механізації основних сільськогосподарських робіт колгоспу. У 1934 році питома вага робіт, що їх виконувала МТС у колгоспному виробництві, становила лише 64 проц., навантаження на одного коня — 18,6 гектара. В колгоспі було всього 65 коней, кілька робочих волів, 13 корів, 58 свиней. Велику допомогу для зміцнення свого господарства артіль одержала від держави. До 1934 року вона використала 12 тис. крб. держкредиту. В 1935 році колгосп збудував зерносховище, розпочав спорудження тваринницьких приміщень — великої стайні і корівника. В МТС було організовано підготовку трактористок без відриву від виробництва. Оратівські комсомолки М. Гаврищук, Г. Назарчук, Г. Сучак, ставши трактористками, очолили соціалістичне змагання за високу продуктивність праці серед механізаторів району.
10 січня 1939 року Оратівський район увійшов до складу Вінницької області.
Рік у рік зміцнював своє господарство колгосп «Більшовик», невпинно зростала трудова активність його членів, потужною стала Оратівська МТС. Трактористи С. А. Мордко, А. І. Глущенко, І. К. Швець, М. В. Кравчук були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. У 1940 році МТС мала 100 тракторів, десятки інших сільськогосподарських машин, які забезпечили’механізацію основних процесів сільськогосподарського виробництва колгоспу. За довоєнний час колгосп «Більшовик» побудував 19 господарських приміщень, у т. ч. 15 тваринницьких. Зміцнення господарства артілі позначилось і на підвищенні добробуту колгоспників. Кожен колгоспний двір у селі мав корову, свині, птицю. В середньому колгоспна сім’я з двома працездатними одержувала, крім грошової оплати, 100 пудів хліба — по 3 кг на трудодень. На заощаджені кошти колгоспники звели 150 житлових будинків. В Оратові з’явилися нові промислові підприємства — маслозавод, промкомбінат, млинзавод, планувалось будівництво цукрового заводу.
Значно поліпшилася служба охорони здоров’я. В Оратові працювала лікарня на 35 ліжок, амбулаторія.
Розвивалися також освіта й культура села. 1930 року початкову школу перетворили на семирічку, а в 1934 році вона стала середньою. Напередодні війни у пій вчилося 500 дітей. Відкрилася заочна школа. 1923 року в Оратові відкрито районний сельбуд. Під час капітального ремонту в 1937 році до нього добудували п’ять великих кімнат, зал, встановили кіноапаратуру. Завирувало життя в гуртках художньої самодіяльності. В будинку культури читали лекції, проводили конференції, урочисті вечори, виступали артисти Вінниці, Одеси та інших міст. Місцеві аматори поставили кілька п’єс класиків української драматургії, радянських письменників. 7 березня 1939 року урочисто пройшов вечір вшанування великого українського поета Т. Г. Шевченка. Районна бібліотека, книжковий фонд якої зріс у 1939 році до 12 тис. томів, організовувала пересувки з творів художньої, суспільно-політичної та сільськогосподарської літератури.
Дальший розвиток господарства, охорони здоров’я і культури села перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. 27 липня 1941 року Оратів окупували фашистські війська. Та незважаючи на кривавий терор, населення не зігнуло голови перед ворогом.
Фашистські загарбники жорстоко розправлялися з трудящим населенням. 22 грудня 1942 року гітлерівці повісили в центрі Оратова двох жінок, яких звинуватили у зв’язках з партизанами, розстріляли кількох чоловік, зокрема комсомолку-трактористку Клаву Гром. За роки окупації в селі було розстріляно 38 чоловік, 187 оратівчан вигнано на роботи у Німеччину.
7 січня 1944 року частини Червоної Армії визволили Оратів від фашистських загарбників. Проте через деякий час гітлерівцям вдалося відтіснити наші війська і вдруге захопити село. Остаточно його визволили 11 березня 1944 року частини 451-ї стрілецької дивізії. Багато місцевих жителів билося з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 180 чоловік з них відзначено урядовими нагородами. Трьома орденами Слави нагороджено Л. С. Лелеку, трьома орденами Червоної Зірки — І. О. Трохимчука, двома орденами Вітчизняної війни та орденом Червоної Зірки — О. К. Дацюка. Фашисти залишили село зруйнованим і пограбованим. Ворог зруйнував або пошкодив будівлі організацій та установ, спалив 30 хат і надвірних будівель, пограбував громадське майно і власність 143 сімей Оратова. Загальна сума збитків, завданих лише колгоспу і МТС, становила майже 12 млн. карбованців.
З великим ентузіазмом трудящі Оратова взялися відроджувати зруйноване господарство. План відбудовчих робіт прийняли на спільному засіданні райкому партії та райвиконкому наступного дня після визволення. Щоб наблизити перемогу над ворогом, колгоспники зібрали і внесли у фонд Червоної Армії понад 58 тис. пудів зерна, 46 470 пудів картоплі, передплатили державну воєнну позику і внесли готівкою 1,5 млн. крб. Колгоспники артілі «Більшовик», механізатори Оратівської МТС докладали багато зусиль, щоб якнайшвидше підняти сільське господарство.
В 1945 році МТС мала 28 готових до роботи тракторів. Механізатори вчасно і якісно провели осінньо-зимовий ремонт машин. У цьому ж році колгосп розгорнув капітальне будівництво. Значні суми були витрачені на придбання і ремонт двигунів, автомобілів та іншої техніки, купівлю продуктивної худоби. 1947 року відновила свою діяльність колгоспна партійна організація. З допомогою держави поступово відтворювалося поголів’я громадської худоби, у 1950 році на колгоспних фермах налічувалося вже 1026 голів.
Незабаром після визволення почала приймати хворих районна лікарня. Під час недільників колгоспники, службовці впорядкували районний центр, посадили дерева біля установ, на вулицях і в садибах.
Швидко ліквідовувалися наслідки окупації в галузі освіти й культури. Вже 1944 року запрацювали школа, будинок культури. У червні 1946 року в Оратові відбувся районний огляд художньої самодіяльності, під час якого виступило 200 чоловік.
Подальші успіхи в розвитку економіки висунули колгосп «Більшовик» на передове місце в районі. В 1950 році до нього приєднали колгосп «Червоний схід», а в 1962 році — артіль села Прибережного. З 1960 року колгосп «Більшовик» спеціалізується на розвитку тваринництва. Вже наступного року передові доярки колгоспу надоїли по 4 тис. кг молока від корови. В 1962 році в колгоспі відгодували 7500 свиней. За 1965 рік досягнуто в середньому 429 грамів добового приросту тварин. Колгосп побудував кормоцех, який забезпечує відгодівлю 3 тис. голів свиней. Колгоспники добилися хороших результатів і в рільництві. Виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС, в 1971 році вони одержали високий урожай зернових — по 31 цнт з га на площі 516 га і по 300 цнт з га цукрових буряків на площі 370 гектарів.
Нині колгосп «Більшовик» — велике багатогалузеве, оснащене сучасною технікою господарство. За артіллю закріплено 3730 га землі, у т. ч. 2652 га орної, вона має 34 потужні трактори, 16 різних комбайнів, стільки ж автомобілів та багато іншої техніки. Колгосп провадить велике будівництво. В перші повоєнні роки збудовано телятник з кормокухнею, свинарник, гараж, пожежне депо, склад мінеральних добрив та ряд інших господарських будівель, приміщення для сучасної хімічної лабораторії. В період восьмої п’ятирічки на кошти місцевого колгоспу споруджена двоповерховий адміністративний будинок, електростанцію, приміщення початкової школи в селі Прибережному, водонапірну башту, перші 3 км водогону, два свинарники на 8 тис. свиней, два корівники на 420 голів великої рогатої худоби, овочесховище на 500 тонн, ремонтну майстерню, критий тік та інші об’єкти. У дев’ятій п’ятирічці колгосп збудує ще чотири свинарники на 6 тис. голів, дві ставкові греблі з водозливами. До вальцьового млина буде добудовано олійню, крупорушку. Значна поповниться машинний парк колгоспу.
Водночас дальшого розвитку набували освіта й культура. Нині у селі є стаціонарна й заочна загальноосвітні середні школи, де працюють 45 учителів. Завершується будівництво нової школи на 560 місць. Тільки за післявоєнні роки близька 2 тис. юнаків та дівчат села здобули середню освіту, з них 47 стали вчителями 27—лікарями, 16 — спеціалістами сільського господарства. Серед випускників Оратівської школи—доктор економічних наук І. С. Ступницький, кандидат фізико-математичних наук Б. М. Бублик, які працюють у Київському університеті, та інші.
В селі працює новий будинок культури, в якому демонструють кінофільми, виступають народні митці. Колективи художньої самодіяльності Оратова добре зарекомендували себе в селах Погребищенського, Липовецького, Тетіївського та інших районів Вінницької і Київської областей. При будинку культури працює університет культури. 26 тис. книжок має сільська бібліотека.
Село електрифіковано, радіофіковано, в ньому є універмаг, 5 інших магазинів, велика їдальня, комбінат побутового обслуговування. 8 лікарів і 56 працівників середнього медичного персоналу дбають про здоров’я населення. Лікарня тепер має 100 ліжок. В селі функціонує амбулаторія з терапевтичним, хірургічним, стоматологічним та іншими кабінетами, жіноча й дитяча консультації, пологовий будинок.
Роботу господарських, культосвітніх і громадських організацій повсякденно скеровує Оратівська сільська Рада, в якій діє 7 постійних комісій. З кожним роком зростає її бюджет. Якщо в 1967 році він становив 46 тис. крб., то в 1970 — 82,9 тис. крб., при цьому на благоустрій села було використано 6 тис. крб., поповнення бібліотечного фонду — 6195, на будинок культури — 8244, утримання дитячих садків — 43 820 карбованців.
Невпізнанно змінилось село, умови праці, життя людей. їх творчий труд — запорука ще кращого майбутнього.
Я. Б. РОЗЕНФЕЛЬД