Історія заселення Вінницької області
Територія Вінницької області, зокрема її південно-західна частина понад Дністром, почала заселюватися уже в добу палеоліту. Найдавніша ранньопалеолітична стоянка первісних мисливців, що існувала тут приблизно 100—40 тисяч років тому, виявлена поблизу села Суботівки Могилів-Подільського району, а біля сіл Лядови, Нагоряй, Озаринців, Яришева, Яруги існували поселення і за пізнього палеоліту — приблизно 40—13 тисяч років тому.
В добу неоліту (VII—IV тис. до н. е.) з переходом до відтворюючих форм господарства — мотижного землеробства і скотарства — густіше заселяється також басейн Південного Бугу. В Немирівському, Тростянецькому, Гайсинському районах відомо близько 30 поселень найдавніших у Східній Європі землеробів буго-дністровської археологічної культури. Вони розташовувались на островах та надзаплавних терасах річок. Найповніше уявлення про господарство та культуру тих часів дали матеріали з поселень, досліджених недалеко від Скибинців Тростянецького району, Печери Тульчинського району, Сокільців Гайсинського та Самчинців Немирівського районів.
Порівняно високого, як на ті часи, розвитку досягає землеробство за доби міді (IV—III тис. до н. е.). Тоді Наддністрянщина й Надбужжя були досить щільно заселені землеробськими племенами трипільської культури, нащадками переважно того населення, що мешкало в Надбужжі в неолітичні часи. На Вінниччині виявлено понад 100 пам’яток трипільської культури, а серед них — чимало великих поселень. На поселеннях, які існували поблизу Вербівки та Криштопівки Іллінецького району, виявлено понад 120 великих жител. З них найкраще досліджені є ті, що знайдені в Борисівці (Іллінецький район) та Печері (Тульчинський район).
В добу бронзи (III — початок І тис. до н. е.) Вінниччина входила до тих земель, де проживала велика група землеробсько-скотарських племен, які, на думку багатьох учених, у II — на початку І тис. до н. е. утворили праслов’янське ядро. Тут знайдено і частково досліджено понад 20 пам’яток і серед них праслов’янські поселення білогрудівської культури (XI—IX ст. до н. е.), розташованих у межах Кричанівки, Оленівки, Серебрії, Яришева Могилів-Подільського району, а також могильник у Білому Камені Чечельницького району тощо.
На початку І тис. до н. е. населення Надбужжя, Наддністрянщини, так само як і Наддніпрянщини, стало плавити залізо. Це майже співпадає з появою в Причорноморських степах кочівників-скіфів (VII — II ст. до н. е.), які очолили перше державне утворення на Наддніпрянщині. Лісостепове та передстепове Надбужжя в цей час було заселене, як гадають вчені, нащадками білогрудівських племен, праслов’янськими землеробськими племенами. Геродот згадує їх як скіфів-орачів. На Вінниччині збереглося понад 20 городищ, поселень та курганних могильників; найбільш грунтовно досліджено городища поблизу сіл Северинівки (Жмеринський район) та Григорівки (Могилів-Подільський район). Однією з найвизначніших пам’яток скіфських часів на Україні є велике Немирівське городище VII—VI ст. до н. е. Його площа — 150 га, оточена валами, що й тепер височать на 8—9 м. їх протяжність — 4 кілометри.
З кінця І тис. до н. е. і протягом І тис. н. е. територія Вінниччини була досить густо заселена землеробськими слов’янськими племенами, які свого часу входили до антського племінного союзу. Слов’яни культивували всі основні відомі в Європі зернові культури і вже у перших століттях нашої ери обробляли землю плугом із залізним наконечником, застосовуючи сівозміну. Можна гадати, що вони знали паровий клин. Високий розвиток орного землеробства та ремесел (залізообробного, ювелірного, косторізного, гончарного), які тепер стали окремими галузями виробництва, сприяли розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основним предметом експорту було зерно, в обмін на яке в Наддністрянщину, Надбужжя та Наддніпрянщину надходило срібло у вигляді римських монет. Чимало знайдено їх і на Вінниччині.
На всій території Вінницької області, і насамперед у Гайсинському, Іллінецькому, Немирівському, Могилів-Подільському районах, виявлено понад 150 ранньо-слов’янських поселень та могильників зарубинецької (II ст. до н. е.— II ст. н. е.) та черняхівської (II —VI ст. н. е.) культур.
Найбільш раннім з досліджених е могильник зарубинецької культури поблизу села Рахнів Гайсинського району, що існував тут у II ст. н. е. Біля села Косанового цього ж району на могильнику черняхівської культури (III—V ст. н.е.) розкопано 121 поховання. Разом з померлим у могильну яму, крім гончарного посуду, ставили скляні келихи, покійника прикрашали виробами із скла, сердоліку, бронзи. В одному з поховань знайдено срібну шийну гривну. Неподалік Самчинців та Семенків (Немирівський район) досліджено слов’янські поселення VI—VII ст., на яких розкопано близько 80 злегка заглиблених жител та господарських споруд, а також залишки залізоплавильного виробництва. В Коржівці Немирівського району, Копіївці та Хрінівці Іллінецького району виявлено слов’янські поселення VIII— IX століть.
Зростання продуктивних сил у східних слов’ян та розвиток торгівлі уже в перших століттях нашої ери призводять до утворення заможної верхівки, яка зосереджувала в своїх руках значні багатства. Доказом цього є знахідки численних монетних скарбів. Найбагатшими з них, зокрема, були: скарб у Погорілій (Теплицький район) з 450 римських монет; у Переорках (Вінницький район) виявлено 400 монет, у Комсомольському (Козятинський район) — 800. На території Чечельницького району 1887 року знайшли 1348 римських монет II ст. нашої ери .
Поблизу Юрківців Немирівського району та Копіївки Іллінецького району знайдено цінні скарби X—XI ст., що включали, крім арабських монет, великі злитки срібла та ювелірні прикраси . В Копіївському скарбі, виявленому в 1928 році, було 500 монет, кілька срібних злитків, близько 30 ажурних сережок тощо. Немає сумніву, що названі цінності належали представникам феодальної верхівки. Про те, що територія Вінниччини у період Київської Русі була густо заселена, свідчать також понад 50 городищ та великих поселень. З літопису відомо, що в цей час на Побужжя, в т. ч. на вінницькі землі, з Нижнього Подніпров’я переселилися слов’янські племена уличів.