Клімат і рельєф Вінницької області
Вінницька область розташована в лісостеповій смузі правобережної частини УРСР. Центр області — місто Вінниця. На південному заході Вінницька область межує з Молдавською PСP, на заході —- з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі — з Житомирською, на сході — з Київською, Черкаською, Кіровоградською і на півдні — з Одеською областями. Площа області 26 тис. кв. км. Найбільша її протяжність зі сходу на захід становить 200, а з півночі на південь — 185 км. Населення — 2131,9 тис. чоловік. Густота — 81 чол. на 1 кв. км. Основна частина населення — українці. На території Вінниччини проживають також росіяни, поляки, білоруси, молдавани та представники інших національностей.
У складі Української РСР Вінницька область утворена 27 лютого 1932 року. До її складу входило 69 районів. 22 вересня 1937 року область розукрупнена: з частини її районів утворена Кам’янець-Подільська (тепер Хмельницька) область, кілька районів відійшло до Житомирської області. Водночас територія Вінницької області поповнилася районами, які раніше належали до Київської області. В результаті такого адміністративно-територіального перерозподілу в складі Вінницької області залишилось 42 райони. В післявоєнні роки проведено укрупнення районів. У січні 1954 року Монастирищенський район відійшов до новоутвореної Черкаської області. Так поступово визначились сучасні межі Вінницької області.
Нині Вінницька область поділяється на 25 районів. На її території 9 міст (2 обласного і 7 районного підпорядкування ), 27 селищ міського типу та 1518 сільських населених пунктів, які підпорядковані 27 селищним і 619 сільським Радам депутатів трудящих.
Більша частина Вінницької області розташована на Волино-Подільській та Придністровській височинах. Поверхня її — підвищене плато, яке понижується в напрямку з північного заходу до південного сходу. За характером рельєфу територія області — хвиляста рівнина, порізана численними долинами річок, ярами і балками, особливо в районі Придністров’я.
В області густа мережа річок, які належать до басейнів Південного Бугу, Дністра та Дніпра. Через всю її територію, з північного заходу на південь та південний схід, протяжністю 320 км протікає Південний Буг. В його руслі часто трапляються бар’єри, перекати, загати, створені брилами граніту. На Вінниччині Південний Буг приймає понад 30 приток, найбільші з них — Згар, Рів та Соб.
На межі з Чернівецькою областю та Молдавською РСР протікає Дністер. Його притоки на території Вінницької області — Жван, Лядова, Серебрія, Немія, Мурафа та ін. Якщо Південний Буг тече повільно, то Дністер, навпаки, має досить швидку течію. В багатьох місцях береги Дністра підносяться крутими обривистими скелями. Подекуди їх висота сягає 100—150 м над рівнем ріки.
На притоках багатьох річок створено численні ставки. їх в області — 2585, площа дзеркала становить 20 тис. га. Найбільше ставків розташовано у Вінницькому, Барському, Жмеринському, Тульчинському, Калинівському та Літинському районах. У річках і ставках водяться коропи, плітки, краснопірки, лящі, окуні, лини, карасі та інша риба. Деякі річки та водоймища частково використовуються для судноплавства, зрошення земель, а також служать джерелом гідроенергії.
На Вінниччині поширена лісостепова рослинність. Ліси займають тут 313 тис. га, чагарники — 10,7 тис. га. Великі масиви лісів розкинулись у південно-східній і центральній частині області. Найбільший з них Чорний ліс (понад 12 тис. га). Переважають широколисті мішані дерева (граб, ясен, липа, клен, дуб). Основна порода — граб. Подекуди зустрічаються рідкісні дерева — платан, веймутова сосна, срібляста ялина, гікорі.
Трав’янистому покриву притаманна величезна кількість видів рослин. Лише диких рослин налічується більше тисячі видів. Серед них чимало медоносних і лікарських (валеріана, татарка, череда, ромашка).
Різноманітний також тваринний світ області. Для нього є характерним поєднання представників лісової і степової фауни. В лісах водяться козулі, борсуки, дикі свині, вовки, лисиці, куниці, зайці. На берегах річок зустрічаються видри, норки, а по водоймах — дикі качки і гуси. З осілих і перелітних птахів найбільш поширені граки, ворони, галки, сороки, шпаки, синиці, дрозди, сови, дятли, солов’ї.
Проводиться значна робота по збереженню та акліматизації деяких видів диких тварин. У Шендерівський лісний заповідник, що має площу 1800 га, з Асканії- Нової завезені далекосхідні плямисті олені. Прижились на Вінниччині уссурійські єнотовидні собаки, нутрії, сріблясті лисиці.
Найкращі лісопарки (Антопільський, Верхівський, Немирівський, Ободівський, Тиврівський і Чернятинський) взяті під державну охорону. Багатством рослинного світу, текучими водами, живописним рельєфом славиться Вінниччина як мальовничий край. Майже всі міста і села потопають у зелені дерев.
На Вінниччині зареєстровано понад 800 родовищ різноманітних копалин. Місцевість багата на такі будівельні матеріали, як піски, глини, вапняки, мергелі. Великі поклади їх залягають на Волино-Подільській та Придністровській височинах. Цінною сировиною для хімічної промисловості є фосфорити, які розташовані смугою від Могилева-Подільського до Бучача Тернопільської області.
З гірських порід поширені граніти. Багато їх залягає в Гайсинському, Жмеринському, Козятинському, Тиврівському, Калинівському і Хмільницькому районах. Славляться граніти Гніванського і Жежелівського родовищ, які використовувалися при спорудженні Мавзолею В. І. Леніна, Московського та Київського метро, Палацу з’їздів у Кремлі, для постаменту пам’ятника Т. Г. Шевченку в Москві.
В Козятинському і Липовецькому районах є поклади каоліну, який використовується у фарфоро-фаянсовій, паперовій, гумовій, парфюмерній та інших галузях промисловості. Особливу славу здобув Глуховецький каоліновий комбінат, який дає майже половину очищеного каоліну в загальносоюзному масштабі. З цього комбінату продукція надходить у різні кінці Радянського Союзу, експортується в країни Європи.
Паливні ресурси області обмежені. Є невеличкі родовища кам’яного і бурого вугілля місцевого значення. В Літинському, Бершадському, Калинівському, Козятинському та Хмільницькому районах виявлено значні запаси торфу, який використовується не тільки як паливо, а й для удобрення земель та виготовлення ізоляційних будівельних плит.
В області трапляються корисні мінеральні джерела. Особливо цінною є багата на родон мінеральна вода Хмільника. Це місто перетворюється на велику союзну здравницю. Прекрасні смакові, а також лікувальні якості має вода з джерела села Житників Мурованокуриловецького району, що дістала назву «Регіна».
Клімат помірно континентальний. Переважає сонячна погода з помірною вологістю та слабкими вітрами. Весна іноді буває затяжною. Літо завжди тепле, але не жарке. Осінь здебільшого суха, зима — м’яка з частими відлигами. Середня річна температура становить +7°, липня +18,8°, січня —5,7°. Кількість опадів — 480—550 мм на рік.
Грунти переважно чорноземні (середньо-гумусні, темно-сірі та опідзолені). В ряді районів — Калинівському, Барському, Жмеринському, Немирівському, Тульчинському і деяких інших — грунти сірі та світло-сірі опідзолені. Грунтово-кліматичні умови області досить сприятливі для розвитку сільського господарства, зокрема для вирощування озимої пшениці, ярих зернових культур і особливо цукрових буряків, а також овочівництва, садівництва.