Бродецьке, Козятинcький район, Вінницька область
Бродецьке — село, центр сільської Ради. Розташоване по обидва береги річки Гнилоп’яті та її притоки Бродянки, за 22 км від районного центру і залізничної станції Козятин, на автошляху Київ—Вінниця. Населення — 2659 чоловік. Сільраді підпорядковані селище Бродецьке та село Дубина.
Місцевість, де розташоване село, освоювалася вже в далекі часи, про що свідчать залишки поселень трипільської та черняхівської культур, що знаходяться поблизу Бродецького.
Перша письмова згадка про село належить до 1712 року — при переліку населених пунктів, що виникли на давніх попелищах навколо Махнівки, трапляються назви «Бродек, Бродек Малий, Ясенівка». Нині це окремі частини села. За переказами, назву село дістало завдяки численним бродам на Гнилоп’яті та її притоці.
Бродецьке в період феодалізму було поміщицьким володінням. До 1793 року воно входило до складу Польщі. Після возз’єднання Правобережної України з Росією Бродецьке спочатку ввійшло до Брацлавського намісництва (Махнівський округ), а з 1797 року — до Київської губернії (Махнівський повіт, з 1846 року—Бердичівський).
В 1794 році у Бродецькому проживало 665 чоловік, а в 1845 році в ньому нараховувалося 113 господарств і 758 кріпаків. За інвентарним описом цього року, бродецький кріпак відробляв на користь пана 156 днів на рік. Крім того, кожна сім’я здавала на поміщицький двір по 2—4 мітки пряжі, а ткачі — по 1 штуці полотна. Існували й інші повинності, виконання яких навіть не входило в рахунок панщини (ремонт греблі, містків, сторожування на панському подвір’ї тощо). До роботи в поміщицькому господарстві залучались діти від 12 років. «Якщо працівник занедужає,— зазначалося в інвентарі,— то повинен замінити себе іншими членами сім’ї або відробити пізніше». За кожний непослух панській волі, навіть за підозру в будь-якій провині кріпак зазнавав жорстоких катувань. У 1848 році за наказом орендаря було забито різками до смерті селянина Григорія Сліпуна. Приводом послужила лише підозра в крадіжці, яка потім і не підтвердилася.
Тяжкий гніт і панська сваволя були причиною невдоволення селян. В матеріалах Бердичівського повітового суду за 1848 рік є справа на Діонісія Менчиця — племінника місцевого священика. Його звинувачували в тому, що він допоміг селянам з Бродецького і Брицького написати скаргу на ім’я генерал-губернатора, в якій йшлося про збільшення панщини поміщиком і насильне примушування їх поліцейським справником виконувати її. В ході розслідування цієї справи бердичівський справник визнав, що факти непослуху селян і застосування поліцейських заходів до них дійсно мали місце. В листопаді того ж року було спалено панську клуню, де зберігалося 120 кіп пшениці, 141 корець жита, ячменю, вівса тощо. В підпалі звинувачувався молодий селянин А. Г. Любарець, якого згодом заарештували і судили.
Виснажлива праця, постійні злидні, відсутність медичного обслуговування викликали серед селян масові захворювання туберкульозом, холерою, кором, віспою, призводячи до високої смертності, особливо серед дітей. Матеріали місцевої церкви свідчать, що в 40—50-х роках XIX ст. смертність серед селян становила 6—9 проц. від кількості населення. Постійним супутником закріпачених селян була також масова неписьменність. Тільки в 50-х роках XIX ст. у Бродецькому відкрито парафіяльну школу.
З утворенням в 1861 році волостей Бродецьке підпорядковувалося Махнівській волості Бердичівського повіту.
Реформа 1861 року не принесла мешканцям Бродецького бажаного поліпшення становища, хоч селяни дістали ряд юридичних свобод, вони обплутувалися новими формами експлуатації. Згідно з уставною грамотою 1863 року, для 363 ревізьких душ Бродецького відводилося всього 767 десятин землі із 2787, що належали маєтку. Обурені селяни вимагали перегляду уставної грамоти і дозволу на викуп 1207 десятин, тобто тієї землі, якою вони користувалися на підставі інвентаря 1847 року. Хоч бердичівський мировий з’їзд захищав інтереси поміщика, однак змушений був збільшити розмір землі, що підлягала викупу, до 919 десятин. Поміщик протягом багатьох років під різними приводами ухилявся від проведення землеустрою. Тільки в 1879 році було остаточно встановлено межі панських і селянських земель. Вартість викупної землі становила 29 306 крб. Фактично ж хлібороби Бродецького мали заплатити за неї майже втроє більше — 86 162 карбованці.
І за нових умов, які наступили після аграрної реформи, поміщик був у більш вигідному становищі, ніж селяни. В уставній грамоті вказувалося: «Всі доходні статті, а саме: корчмарська оренда, млин, рибна ловля, полювання, збирання всіх місцевих овочів і таке інше, що для користі маєтку може знадобитись і наперед відкритись, поміщик залишає за собою, не даючи в тім ніякого права на участь селянам». Водопої на річці Гнилоп’яті і ставках залишались у загальному (селянському і поміщицькому) користуванні, але догляд за греблями покладався на селян.
Кабальні умови панської «волі» й малоземелля вели до дальшого зубожіння основної маси селян, прискорювали процес їх класового розшарування. 1863 року в Бродецькому із 93 дворів 69 були безкінними. Селянські наділи систематично дробилися — з часів реформи громадська земельна площа залишалася незмінною.
Селяни дедалі більше включалися в товарно-грошові відносини. Заможніші, ті що мали тягло, почали вирощувати цукрові буряки. Вони засівали не лише свої наділи, а й орендовані в поміщиків і бідняків землі. В той же час бідняки змушені були найматися до них на роботу або йти на завод. У пошуках заробітку десятки бідняків покидали рідні оселі.
Бурхливий розвиток промислового капіталізму в Росії останньої чверті XIX ст. помітно позначився і на Бродецькому. Цьому значною мірою сприяло проведення неподалік села залізничних ліній Київ—Одеса, Козятин—Бердичів і Бердичів—Янів, а також зручне розташування села на берегах річки, наявність дешевих робочих рук. 1885 року поміщик збудував у Бродецькому великий вальцьовий млин, а у 1898 році заводчик Маташевський звів на східній околиці села цукровий завод. Добова переробка сировини на ньому за сезон 1900—1901 рр. становила 2656 десятипудових берковців. Одночасно з пуском підприємства відкрили лікарню на 4 ліжка, яку обслуговував один фельдшер, та аптеку. Навколо заводу почало виростати робітниче селище. Зростала й кількість робітників. Якщо 1899 року в Бродецькому на млині працювали 28 і на цукровому заводі 108 найманих робітників, то вже 1904 року їх стало 4385. Робочий день тривав 12 годин. За тяжку виснажливу працю робітники одержували низьку платню.
Нещадна експлуатація, політичне безправ’я спричинялися до активної класової боротьби. В ніч на 17 вересня 1903 року 87 робітників цукрового заводу (із 300 працюючих), на знак протесту проти неправильного розрахунку дирекції з робітником П. Близнюком і безпідставне покарання адміністрацією заводу чотирьох робітників, припинили роботу. Страйкарі відмовилися повернутися на підприємство, поки не приїде фабричний інспектор. Виступ робітників викликав переполох серед власників заводу і властей. Тільки другого дня, коли П. Близнюк одержав належні йому гроші, а цукрозаводчик запропонував мирову (до речі, на примирення згодився лише один робітник, інші троє відмовились миритися з своїми кривдниками і пішли з заводу), робітники приступили до праці.
Під впливом революційних подій, що охопили країну на початку 1905 року, в травні—червні відбувся ряд стихійних виступів селян, які працювали в заводських економіях, розташованих у Бродецькому і навколишніх селах. Страйкарі відмовлялись обробляти плантації цукрових буряків, вимагаючи підвищити оплату праці, і не допускали до роботи штрейкбрехерів. Щоб навести «порядок» і попередити нові виступи селян у село Жежелів (за 3 км від Бродецького) було введено роту солдатів.
Невдовзі після революції 1905—1907 рр. поряд з діючою церковнопарафіяльною школою у Бродецькому відкрито земську школу.
Нові злигодні принесла трудящим імперіалістична війна. З села було мобілізовано понад 300 працездатних чоловіків. Для потреб армії у селян реквізовували робочу худобу, фураж, вози, сани, що призвело до скорочення, посівних площ, занепаду багатьох селянських господарств.
Наростання революційного руху в Росії після 1910 року, і особливо під час імперіалістичної війни, знайшло відображення в настроях трудящих Бродецького. Як згадує робітник цукрового заводу старий комуніст В. А Сулимов, тоді на підприємстві заснували нелегальний гурток, в якому робітники знайомилися з працями Маркса, Леніна, іншою політичною літературою.
Повалення самодержавства в лютому 1917 року вселило в робітників і селян Бродецького надії на зміни в їх становищі. Однак все залишалося по-старому. Терпець увірвався, і трудовий люд Бродецького та навколишніх сіл став відверто саботувати роботи в економіях, вимагаючи поділу поміщицьких земель та націоналізації заводу. «При обробітку буряків на багатьох плантаціях Бродецького заводу,— писав у травні до губернських властей заводчик Маташевський,— селяни працюють так, щоб примусити землевласників і заводчиків відмовитись від маєтків і заводів, про це вони, не соромлячись, голосно заявляють».
Завдяки весняним виступам селянам вдалося добитися з 23 травня запровадження на обробітку цукрових буряків восьмигодинного робочого дня і підвищення поденної оплати праці на сільськогосподарських роботах з 1 крб. 75 коп. до З крб. 50 коп. Однак очікуваної землі трудівники села не одержали від Тимчасового уряду.
Ось чому таким радісним для мешканців Бродецького було повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Революційно настроєні робітники та селяни-бідняки зібралися на заводському майдані і з червоним прапором вирушили на мітинг до Махнівки. На мітингу було проголошено встановлення Радянської влади у волості. В Бродецькому в ці дні створено революційний комітет, який очолили бідняки П. Г. Могилевич і Ф. Я. Шостак. Ревком проводив конфіскацію поміщицької землі, зерна, худоби та розподіляв їх між біднотою. Землю одержали 207 безземельних сімей.
Важливою політичною подією на селі були збори 15 листопада, на яких робітники цукрового заводу висловилися за скликання з’їзду Рад України і утворення Радянського уряду. Резолюція зборів була надрукована 30 листопада 1917 року в київській газеті «Пролетарская мысль».
Однак соціальні перетворення, що розпочалися в Бродецькому після перемоги Великого Жовтня, перервано 1918 року вторгненням австро-німецьких окупантів. З їх приходом підняла голову місцева контрреволюція. Поміщики на чолі з заводчиком, блокуючись з гайдамаками, розпочали розправу над робітниками й селянами. Вони заарештували й жорстоко побили П. Могилевича і Ф. Шостака. Повертаючи поміщицькі землі та майно, нещадно грабували бідняків і середняків. Реквізиції, контрибуції тривали протягом усього періоду німецької окупації, гетьманщини та Директорії.
Частини Червоної Армії визволили Бродецьке в березні 1919 року. Одним з перших заходів відновлених повітових органів Радянської влади була націоналізація цукрового заводу і передача управління ним заводській колегії.
Улітку 1919 року, коли головні сили Червоної Армії були кинуті проти деніківської навали, Бродецьке знову опинилося під владою петлюрівців. Настали чорні дні терору й грабежів. Становище селян ускладнювалося тим, що село протягом значного часу перебувало в тилу петлюрівських, а потім і денікінських військ.