Козятин, Козятинcький район, Вінницька область (закінчення)
Разом з відбудовою підприємств йшло і відродження міста. Протягом трьох років, що минули після визволення, було відремонтовано й зведено заново 114 житлових будинків, приміщення середньої школи та більшості районних і міських установ, відремонтовано тверде покриття вулиць, впорядковано міський парк ім. Пушкіна, посаджено багато дерев.
У 1949 році відновив роботу Козятинський технологічний технікум. Вже наступного року відбувся перший випуск спеціалістів.
Протягом 50-х років зростала промисловість Козятина — з’явилися цегельно-черепичний завод, промкомбінат, районний харчокомбінат. За час семирічки пущено в дію маслозавод.
До 1962 року завершено перший етап технічного переозброєння залізничного вузла — здійснено перехід на тепловозну тягу. Одночасно почалися роботи, пов’язані з електрифікацією Козятинського відділку, що є складовою частиною електрифікованої магістралі Донбас—Чоп.
Краще стали використовувати техніку, впроваджували передовий досвід. Творче ставлення до праці, глибока зацікавленість в успіхах підприємств виявилися в постійно зростаючій кількості раціоналізаторських пропозицій, внесених робітниками. Лише в депо 1956 року запроваджено 18 пропозицій, а за останні 10 років на Козятинському відділку залізниці впроваджено понад 10 тисяч раціоналізаторських пропозицій та удосконалень. За видатний вклад у технічний прогрес головному механіку локомотивного депо М. Ю. Сенику присвоєно почесне звання заслуженого раціоналізатора УРСР. Він удосконалив калориферну установку для сушіння тягових двигунів електровозів. За його участю модернізовано конструкцію кількох верстатів, підйомних кранів і механізмів. Усього на рахунку М. Ю. Сеника 180 раціоналізаторських пропозицій.
Колектив локомотивного депо неодноразово одержував перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС3. Старшому машиністу паровозного депо Козятин-1 Д. П. Павленку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Залізничники та робітники інших козятинських підприємств включились у рух за комуністичну працю. Якщо в 1960 році лише одній із бригад Козятинського локомотивного депо було присвоєно звання бригади комуністичної праці, то вже 1963 року все депо стало підприємством комуністичної праці. В 1965 році Козятинський відділок залізниці завоював першість у всесоюзному соціалістичному змаганні залізничників. Йому присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів СРСР і ЦК профспілки залізничників.
Восьма п’ятирічка — період бурхливого технічного прогресу. На Козятинському залізничному вузлі введення в експлуатацію електровозів дало змогу підвищити вагу поїздів на 1 тис. тонн. Запровадження потужнішої тяги викликало потребу в реконструкції верхньої будови колії — на залізобетонних шпалах прокладено рейки важкого типу.
Керування всіма стрілочними переводами здійснюється тепер з пункту чергового по станції за допомогою електричної централізації. За восьму п’ятирічку обсяг механізованого розвантажування та навантажування зріс до 65 проц. Комплексна механізація значно підвищила пропускну здатність вузла.
Великі зміни сталися і в майстернях вагонного депо — тут також запроваджено комплексну механізацію та автоматизацію. Відповідно змінилася й технологія ремонту вагонів.
Локомотивне депо ім. братів Валдаєвих має просторі світлі цехи, обладнані унікальним устаткуванням. Для оперативного керівництва технологічним процесом впроваджено сучасні засоби зв’язку між основними та допоміжними цехами— в диспетчерській обладнано пульт управління, світлове табло, промислову телевізійну установку, а в цехах за ходом робіт стежать телекамери.
Сіткове планування виробничого процесу впроваджено в локомотивному і вагонному депо, на енергодільниці та інших підприємствах вузла. Із запровадженням сіткового графіка значно прискорилися ремонтні роботи в усіх ланках залізничного господарства.
Завдяки науковій організації праці на вузлі успішно використовується електроннообчислювальна техніка в плануванні перевозок, комплексної механізації вантажних робіт, швидкісного будівництва колій. Колективами інженерно-технічних працівників станції та дистанції сигналізації і зв’язку створена нова система обробки документів на поїзди, що прибувають. В локомотивному депо працює рада з питань естетики. За її ініціативою в цехах створено найбільш сприятливі умови для праці: стіни пофарбовано в світлі кольори, прикрашено картинами, в усіх цехах багато квітів. Молодь, що тут працює, не може навіть уявити, що колись депо було скупченням кіптяви, пилу, бруду.
Нова техніка докорінно змінила і працю залізничників, зникло чимало старих спеціальностей: стрілочник, зчіплювач, кочегар, а з’явилися нові: сигналіст, телетайпіст, техконторник-накопичувач, електромеханік-контактник. На базі підприємств Козятинського залізничного вузла періодично працюють школи передового досвіду — всесоюзні та республіканські.
Добрих успіхів добився в роки восьмої п’ятирічки Козятинський птахокомбінат. 1966 року
він був представлений на Всесвітньому конгресі птахівництва в Києві. Його продукцію було удостоєно диплома 1-го ступеня і медалі. Не менш успішно працював колектив Козятинського маслозаводу, включившись у соціалістичне змагання на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна завоював у першому кварталі 1968 року перше місце серед підприємств м’ясо-молочної промисловості республіки. Йому вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок.
Колективи транспортних і промислових підприємств Козятина успішно справилися з виконанням завдань восьмої п’ятирічки і рапортували про дострокове завершення планів. За п’ятиріччя в місті споруджено 39 виробничих, побутових та культурно-освітніх об’єктів.
На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 2328 передовиків виробництва, працівників культури та освіти, ветеранів праці Козятина нагороджено медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Все красивішим стає місто. Впорядковуються вулиці, озеленюються площі, сквери, присадибні ділянки. На околиці Козятина за післявоєнний час виросло нове селище залізничників ім. Ватутіна.
Індивідуальні забудовники спорудили тут 1150 будинків. Відзначаючи 50-річчя Радянської влади, залізничники заклали новий парк.
Мешканці міста шанують пам’ять героїв-патріотів, що полягли в борні з фашизмом. Тут встановлено пам’ятники відважним підпільникам та полеглим на фронтах. Іменами підпільників І. І. Сербіна, Г. М. Кондрацького і Героя Радянського Союзу В. М. Підгорбунського названо вулиці в Козятині.
Місто розширюється з кожним роком. За останнє десятиліття виросли нові вулиці: Московська, Київська, Харківська. Заселено понад 41 тис. кв. м житлової площі. За генеральним планом забудови міста на кінець дев’ятої п’ятирічки Козятин стане одним з найкрасивіших міст області. Планом передбачено будівництво 48 різних об’єктів, зокрема підприємств переробки сільськогосподарських продуктів, а також повну газифікацію міста.
В місті працюють два комбінати побутового обслуговування населення, 5 їдалень, ресторан, кафе, 40 промтоварних і продовольчих магазинів. Споруджено триповерхове приміщення центрального універмагу. З 1958 року в місті курсують автобуси.
У Козятині є 2 лікарні на 330 ліжок, районна поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок. В них працюють 107 лікарів, 30 фельдшерів, 238 медсестер.
Щороку 500 козятинських залізничників з родинами відпочивають у своєму пансіонаті на березі Чорного моря, кожного вихідного дня гостинно відчиняються двері одноденного будинку відпочинку поблизу с. Медведівки. Для дітей транспортників у мальовничих місцевостях відкрито два піонерські табори.
У 1969/1970 навчальному році діяли 9 середніх і восьмирічних шкіл, в яких навчалося 5710 учнів. З 1957 року працює музична школа, є також профтехучилище. Вчителів у місті — 326. Близько 50 років трудилася на ниві народної освіти вчителька О. М. Бондарчук. їй присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР, нагороджено орденом Леніна. Виявляючи високе довір’я народній учительці, трудящі міста неодноразово обирали її депутатом Вінницької обласної Ради. Вона обиралася членом ЦК профспілки працівників початкової і середньої школи У РСР, брала участь у республіканській та всесоюзній конференціях прихильників миру.
Значна частина мешканців Козятина працює в різних громадських організаціях, лише групи сприяння народному контролю охоплюють 4 тис. чоловік. Партійних організацій в місті — 58, комуністів—2500.
На багатьох підприємствах створено комсомольсько-молодіжні колективи — добра школа трудового виховання молоді. Всього комсомольських організацій в місті 48, у них на обліку понад 2600 комсомольців.
Сотні мешканців міста полюбляють спорт, вони об’єднані в 32 фізкультурні колективи. Особливою популярністю користується народний університет фізкультури і спорту, який у 1965 році завоював перше місце в республіканському і друге — у всесоюзному конкурсі-огляді. В місті споруджено палац спорту, будується плавальний басейн.
Трудящі підвищують свої знання в народних університетах культури, здоров’я, технічного прогресу, економічних знань, в університеті для батьків. Справжніми вогнищами культури в місті є залізничний клуб ім. братів Валдаєвих та районний будинок культури. Тут працюють лекторії, музичні студії, гуртки художньої самодіяльності, демонструються кінофільми, виступають артисти театрів України. У місті є районна, міська та дитяча бібліотеки. Лише районна бібліотека має понад 50 тис. томів. Споруджено новий широкоекранний кінотеатр «Мир» на 600 місць. У будівництві його брала активну участь громадськість. З 1967 року при локомотивному депо діє музей революційної, бойової і трудової слави, експозиція якого відображає героїчну історію робітничого колективу. На мітинг з приводу відкриття музею прибули ветерани депо, комсомолець 20-х років контр-адмірал Л. Ф. Колишев, член КПРС з 1917 року М. І. Мельник та інші земляки. Понад 70 працівників транспорту нагороджено значком «Почесному залізничнику». Двадцять ветеранів праці — кавалери ордена Леніна. Урочисто відзначили залізничники в жовтні 1971 року сторіччя заснування локомотивного депо.
Уродженцями Козятина є поет В. К. Карпеко, доктор сільськогосподарських наук, професор Львівського сільськогосподарського інституту І. Д. Нечипорук. Починали свій трудовий шлях у Козятині професор Московського авіаційного інституту Г. Г. Гахун, член-кореспондент АН УРСР Б. М. Бабій, маршал артилерії Ю. П. Бажанов.
Одним життям з усім радянським народом живе і трудиться місто залізничників Козятин. У напруженому трудовому ритмі його відчувається биття могутнього пульсу нашої неосяжної країни, яка йде по шляху до комунізму.
А. Г. БАБЕНКО, Й. М. МОКОВ