Козятин, Козятинcький район, Вінницька область
Козятин — місто районного підпорядкування (з 1938 року). Розташований у верхів’ї річки Гуйви (притока Тетерева), за 62 км від обласного центру. Вузол залізничних ліній. Населення — 26 654 чоловіка.
Козятин — центр району, площа якого— 1131 кв. км, населення— 102,2 тис. чоловік, густота — 85,2 чол. на 1 кв. км. У районі — 76 населених пунктів, підпорядкованих 1 міській та 34 сільським Радам.
Грунти в основному чорноземи (малогумусні, сірі), сірі та темно-сірі опідзолені. Земельний фонд становить 113,1 тис. га, в т. ч. орних земель— 82,2 тис. га, багаторічних насаджень— 1,5 тис. га, водоймищ— 2 тис. га. Є великі поклади каоліну та граніту. Основний напрям сільського господарства — рослинництво (зерно-бурякове), розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. На ланах району працюють 753 трактори, 510 комбайнів, 480 автомашин. В районі 30 колгоспів і 4 радгоспи, 15 промислових підприємств, в т. ч. З цукрові заводи, вагонне і локомотивне депо; 400 торговельних підприємств. У районі 73 школи, 20 будинків культури, 41 клуб, 2 кінотеатри, 80 кіноустановок, 75 бібліотек; 9 лікарень, протитуберкульозний диспансер, дитячий тубсанаторій, 67 медичних пунктів, 25 профілакторіїв.
Виникнення Козятина пов’язане з будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці. В липні 1870 року закінчено прокладання вітки від станції Козятин до Бердичева. Назву станція дістала від сусіднього села Козятина (тепер с. Козятин Козятинського району). Одночасно будувалося робітниче селище Козятин, 7 липня 1874 року його віднесено до категорії містечок (Бердичівського повіту Київської губернії). 1878 року в містечку відкрили одно-класне народне училище, яке тільки наприкінці 90-х років перетворено на двокласне. На початку 80-х років XIX ст. в містечку було 76 дворів. Близькість залізниці, потреба в обслуговуванні залізничного вузла сприяла швидкому зростанню Козятина. З 1888 до 1890 року тривали роботи — розширювалася станція, споруджувався новий вокзал, проект якого склав архітектор В. І. Куликовський. Козятинський вокзал був одним з найкрасивіших на Південно-Західній залізниці. В 90-х роках XIX ст. Козятин став великою станцією. Звідси відправлялися поїзди на Брест, Одесу, Умань. Пересічно на рік з Козятина вивозилося 30 400 тис. пудів різних вантажів.
В порівнянні з теперішніми, поїзди були малопотужними. Поїзд складався щонайбільше з 30 двохосьових вагонів, його вага не перевищувала 480 тоне. Состав обслуговувало кілька кондукторів. За сигналом машиніста кондуктор крутив ручку гальма. Засобом зв’язку між машиністом і головним кондуктором була звичайна мотузка, за її допомогою з паровозної будки передавалися сигнали. «За одну поїздку так накрутишся, що ледве дійдеш додому,— згадує колишній головний кондуктор, пенсіонер О. М. Довгалюк,— нашому братові кондукторові доводилося перебувати в поїздці майже всі 24 години на добу. Після цього — лише тригодинний відпочинок на зворотному пункті».
Майстерні служби рухомого складу в 1906 році обслуговували 483 чоловіка. В них налічувалося 26 верстатів, один локомобіль. Простій паровозів на ремонті тривав від 360 до 450 днів.
Із ростом залізничного вузла збільшувалася кількість робітників. Становище їх було важким, а заробітна плата — низькою. Робочий день тривав 12—16 годин. За всяку провину з робітників стягували великі штрафи. Вже в 1871 році в Козятині відбувся перший страйк стрілочників. Вони вимагали поліпшення свого становища. У жовтні 1885 року знову застрайкували стрілочники, вимагаючи скорочення надмірно довгого робочого дня. В страйку брали участь майже всі стрілочники (47 із 52). Наказ адміністрації про звільнення з роботи не залякав страйкуючих, і, твердо стоячи на своєму, вони добилися певних поступок.
Інші категорії залізничників також включалися у боротьбу, створювали свої організації. 1903 року в Козятині вже існувала соціал-демократична група, що була зв’язана з «Искрою». Організатором її був інженер Д. Д. Тіц. До групи входили машиніст М. Л. Валдаєв, майстер дистанції колії М. І. Голембіовський, телеграфіст П. Вишинський, конторник В. В. Рабчинський, учителька В. Тіц. Козятинські соціал-демократи допомагали транспортувати «Искру» до Києва. В Козятині також розповсюджувалася ленінська газета. Коли вийшла праця В. І. Леніна «До сільської бідноти», група розповсюдила її в навколишніх селах.
Дізнавшись про революційні події 1905 року, першими в Козятині виступили з економічними вимогами найгірше забезпечені — вугільники та дровоклади. Вони вимагали скорочення робочого дня до 9 годин і підвищення денного заробітку до 70 копійок. У лютому 1905 року застрайкували телеграфісти, які добивалися поліпшення побутових умов, права на відпустку, оплати на час непрацездатності через хворобу тощо. Власті зрештою визнали, що заробітна плата більшості залізничних службовців тоді була недостатньою.
Весь робітничий колектив станції Козятин взяв участь у Всеросійському політичному страйку в жовтні 1905 року. А 20 листопада відбулися бурхливі збори протесту проти маніфесту 17 жовтня. Лунали лозунги: «Геть самодержавство!», «Хай живе демократична республіка!».
Масові збори робітників, скликані 27 листопада 1905 року, перетворилися на загальнополітичний мітинг. Промовці говорили про нестерпність поліцейських порядків, наполягали на проведенні страйку, щоб примусити владу поважати робітничі права. В ніч на 9 грудня 1905 року жандарми заарештували В. В. Рабчинського, П. Вишинського, М. І. Голембіовського, а згодом і Д. Д. Тіца, але зірвати страйк їм не вдалося. Робітники Козятинського вузла застрайкували, висунувши вимоги про встановлення 8-годин-ного робочого дня, збільшення заробітної плати тощо. Адміністрація не схотіла їх виконати, і робітники продовжували страйк. Рух поїздів через станцію Козятин припинився на напрямках.
У містечку пройшли мітинги, трудящі виступали на підтримку страйкуючих. Хоч адміністрація і жандарми прагнули будь-що зламати опір страйкарів, зробити це їм не вдалося. До робітників приєдналися телеграфісти, дрібні службовці. Страйк став загальним. Страйковий комітет, обраний залізничниками, очолили брати Валдаєви — член соціал-демократичної групи Михайло Леонтійович і помічник машиніста Василь Леонтійович. 12 грудня жандарми застосували зброю проти страйкуючих. Було вбито чотирьох робітників, чотирьох поранено. Загинули від куль брати Валдаєви. Розстріл страйкарів викликав нову хвилю гніву й обурення. Залізничний рух не відновлювався. Стан «посиленої охорони», оголошений 13 грудня 1905 року властями, скасували лише 18 січня 1906 року.
В роки реакції Козятинська соціал-демократична організація підтримувала зв’язки з київськими більшовиками-залізничниками. Кореспонденція з Козятина була опублікована в травні 1908 року газетою «Железнодорожный пролетарий» (орган вузлового бюро РСДРП Південно-Західної залізниці)5. Більшовики готували трудящих до нових революційних виступів.
В перше десятиліття XX ст. істотних зрушень в справі загальної освіти в Козятині не сталося. В містечку було лише одне двокласне народне училище, тільки дещо збільшився контингент його учнів. 1909 року поблизу Козятина відкрито агрошколу, перший випуск агрономів відбувся в 1912 році.
Під час першої світової війни Козятин як вузлова станція мав стратегічне значення для Південно-Західного фронту. Залізничники, обслуговуючи військові ешелони, особливо ті, що везли з фронту поранених, все більше переконувалися в необхідності покінчити з безглуздим кровопролиттям, а зброю спрямувати проти експлуататорів.
Після Лютневої революції в Козятині створено Раду громадських організацій, до якої увійшло 10 соціал-демократів (переважно меншовики). Під тиском мас Рада змушена була заарештувати поліцію і жандармерію. 11—12 березня 1917 року в Козятині відбулися багатолюдні мітинги, де обрали Раду робітничих депутатів.
Більшовицька група створена в Козятині в квітні 1917 року. Представник її В. А. Катаказі виступав на окружній конференції РСДРП Південно-Західного . краю, що проходила 15—17 квітня в Києві. Більшовики вели підготовку до соціалістичної революції. У жовтні—листопаді 1917 року в Козятині діяла міцна організація РСДРП(б).
У середині липня 1917 року більшовицька організація ухвалила створити бойову робітничу дружину Червоної гвардії. До неї спочатку записалося 100 чоловік, а напередодні Жовтневого повстання в Петрограді вона налічувала вже 150 бійців. В січні 1918 року дружина Червоної гвардії, очолювана В. А. Катаказі, взяла під свій контроль усі важливі об’єкти в Козятині. Червоногвардійці налагодили зв’язок з революційним Кексгольмським полком. 24 січня 1918 року полк вступив до Козятина і допоміг робітникам встановити Радянську владу.
На початку березня 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська. В середині липня цього року, щоб перешкодити вивезенню до Німеччини продовольства і затримати пересування ворожих військ, залізничники найважливіших залізничних вузлів України почали страйкувати. 17 липня до них приєдналися й робітники Козятинського вузла. На чолі їх стояв страйковий комітет, до складу якого входили О. С. Головін, Счастливий та інші, але 19 липня окупанти заарештували членів комітету. Однак скоро був створений новий комітет з 16 чоловік, яким керував Ф. Ф. Васьковський.
В умовах окупації, а згодом хазяйнування петлюрівської Директорії Козятинська більшовицька організація діяла підпільно. До більшовицького комітету входили Ф. Ф. Васьковський, Г. Слепцов, М. Г. Ластовняк та А. Крижанівський.
Буржуазно-націоналістична Директорія зосередила в Козятині в лютому 1919 року 12 тис. петлюрівців (у т. ч. дивізію галичан-січовиків). 21 лютого 1-а Українська Радянська дивізія розпочала наступ з Фастова на Козятин. Саме в цей час три ешелони галичан-січовиків, розташовані на станції Козятин, відмовилися виступати і зажадали від петлюрівського командування відправки їх до Галичини. 7 березня Таращанський полк під командуванням В. Н. Боженка оволодів містом і залізничним вузлом. У ворога було захоплено багато зброї, а також 40 паровозів, 1280 вагонів тощо. Наступного дня в Козятин прибув командир 1-ї Української радянської дивізії М. О. Щорс.
9 березня 1919 року створено Козятинський тимчасовий військово-революційний комітет. Головою ревкому став керівник партійної організації Ф. Ф. Васьковський. Козятинська парторганізація тоді налічувала понад 50 комуністів. Партійний комітет створив культурно-освітню комісію, яка посилала в навколишні села своїх агітаторів. Але обстановка в цей час була тривожною. В квітні посилився натиск петлюрівських військ і куркульських банд. За ініціативою комуністів робітники паровозного депо збудували бронепоїзд «3-й Інтернаціонал». Командиром його призначили комуніста С. В. Макаревича. Бронепоїзд виконував бойові завдання командування Червоної Армії і був грозою для ворогів. За дальше зміцнення Радянської влади боровся й інтернаціональний загін, створений у квітні—травні 1919 року. Саме тоді в Козятині виникла і перша комсомольська організація, що складалася з 15 членів КСРМУ.