Заболотне, Крижопільський район, Вінницька область (продовження)
На шляху відбудови сільського господарства постало чимало труднощів, які одноосібникам важко було подолати. На 603 селянські господарства в 1922 році припадало робочої худоби — 344 голови, сільськогосподарського інвентаря — 350 одиниць, 85 проц. господарств були незаможними. Після запровадження непу пожвавили свою діяльність куркулі. Вони відкривали олійні, млини тощо, використовували працю батраків. На селі загострювалась класова боротьба. Куркулі прагнули проникнути до КНС, сільської та волосної Рад, порушити їх роботу. КНС відповідав на це чистками. В 1922 році в Чоботарці було виключено з КНС 49 членів. 19 куркулів і колишніх білогвардійців позбавили права голосу.
1923 року в зв’язку з утворенням районів Чоботарка увійшла до складу Крижопільського району.
Комуністи села, сільська Рада і КНС велику увагу приділяли розвитку культури і освіти на селі. В 1922 році у Чоботарці було відкрито на базі сільськогосподарського ремісничого училища агротехнічну школу ім. К. Лібкнехта. Навесні наступного року сільська земельна комісія виділила агрошколі 33 га землі, а влітку КНС передав школі садиби попа і дяка, будинок волосного правління та інші будови. У ній працювали 14 викладачів.
Чоботарська агрошкола була в центрі життя рідного села. Тут працювали гуртки політграмоти, літературний і драматичний. Учні й викладачі виготовляли обладнання для маслобоєнь, млинів, допомагали селянам ремонтувати сільськогосподарський реманент. Із 134 учнів 90 проц. становили діти робітників і членів КНС. У 1922 році
тут виник комсомольський осередок. Комсомольці очолили учнів школи і сільську молодь на боротьбу з бандитизмом, провели облік сільськогосподарського інвентаря нетрудових господарств. Для 20 молодих наймитів комсомольці і вчителі організували курси, щоб підготувати їх до навчання в школі. Вживалися заходи щодо ліквідації неписьменності. Все це викликало лють у бандитів, які часто нападали на агрошколу. З кінця 1922 року на території школи розмістився штаб 17-го кавполку 3-ої Бессарабської дивізії. Політвідділ і культпрацівники дивізії влаштовували для селян лекції, мітинги, вистави. В 1923 році на великому мітингу перед жителями Чоботарки виступав Г. І. Котовський. Осередок КСМ агрошколи допоміг місцевим комсомольцям створити свою організацію.
На початку 20-х років у зв’язку з посухами й недородами почав ширитися релігійний фанатизм, з проявами якого вели боротьбу комуністи, комсомольці і вчителі Чоботарки. Антирелігійну пропаганду вів природознавчо-науковий гурток агро-техшколи. Комсомольці найчастіше застосовували, як форму атеїстичної роботи, диспути на теми: «Як попи запаморочують людей», «Релігія — опіум народу», «Нащо царям і буржуям бог» та ін. На диспути запрошували попа й дяка. Частими були вечори запитань і відповідей, які відвідували сотні людей.
В цей час активно працював сельбуд. 1924 року в його гуртках художньої самодіяльності працювало 113 чоловік. Сельбудівській бібліотеці академік Д. К. Заболотний передав сотні книг і серед них одну з дарчим написом: «Чоботарській молоді від щирого серця. М. Горький».
Селяни поступово усвідомлювали переваги різних форм колективного господарювання. 1926 року в Чоботарці було 110 членів товариства споживчої кооперації, виникло виробниче бурякове товариство. Велику допомогу селянам, які вступили до виробничого бурякового товариства, подавав Соколівський радгосп. Товариство придбало молотарку і двигуна.
Навесні 1929 року члени ТСОЗу, селяни-бідняки утворили колгосп, до якого спочатку увійшло 17 господарств. Назвали його «Червона нива». Колгоспники мали 50 га землі, 22 коней. Цієї ж весни утворився ще один колгосп «Перше квітня».
15 грудня 1929 року помер Д. К. Заболотний. На траурному засіданні Президії АН УРСР було оголошено заповіт вченого-патріота — поховати його в рідному селі. 19 грудня відбулося позачергове засідання пленуму сільради з участю представників республіканських організацій, які прибули на похорон Д. К. Заболотного. Поширений пленум затвердив пропозицію чоботарських трудівників про перейменування села Чоботарки на Заболотне та про створення в селі хати-науки з краєзнавчим музеєм і амбулаторією. Вченого поховали біля рідної хати поряд з могилою його дружини Л. В. Заболотної-Радецької. На могилі напис: «Тут поховано тіло померлого президента Всеукраїнської Академії наук—академіка Данила Кириловича Заболотного, селянина села Чоботарки».
У 1929—1930 рр. куркулі посилили шкідницькі дії — знищували хліб, худобу, реманент, вели ворожу пропаганду серед одноосібників і колгоспників, вдавалися до терористичних актів. Нерідко сільські активісти одержували записки з погрозами, в них стріляли з обрізів. Так загинула від ворожої кулі в 1931 році студентка технікуму механізації сільського господарства Люба Горлата. Вшановуючи пам’ять комсомолки, хлібороби вступали у колгоспи.
Завдяки колективному господарюванню поліпшився добробут колгоспників.
Одна з бригад провела розподіл прибутків у присутності багатьох одноосібників. Ті переконалися в перевагах колективного обробітку землі і групою в 50 родив вступили до колгоспу «Червона нива». Інші одноосібники на питання, як вони готуються до весняної сівби, відповідали: «До початку сівби будемо колгоспниками і будемо сіяти в колгоспі». І справді, на початку посівної кампанії ще 35 господарств вступили до колгоспу. Велику допомогу подавала колгоспу Крижопільська МТС. У 1932 році на ланах загуркотіли перші вітчизняні трактори. 1935—1936 рр. були періодом дальшого зміцнення колгоспу. Придбали різну техніку та сільськогосподарський реманент, три автомашини, збудували цегельний і черепичний заводи, зерносховища, нові тваринницькі приміщення.
У передвоєнні роки Заболотне стало заможним, культурним селом. Тут працювали клуб, три бібліотеки, хата-читальня, меморіальний музей Д. К. Заболотного.
1936 року в селі відкрили середню школу. За відмінну роботу її неодноразово відзначали грамотами, преміями, удостоїли перехідного Червоного прапора ЦК ЛКСМУ. У 1940 році на базі навчально-тракторного комбінату створили також ремісниче училище, яке готувало кадри для сільського господарства. 1936 року на території села збудували лікарню, а з 1939 року на її базі відкрили дитячий санаторій на 60 ліжок.
Багато горя і страждань завдали жителям села фашистські окупанти, які безчинствували тут з 22 липня 1941 року по 16 березня 1944 року. Неодноразових арештів, побоїв і катувань зазнали від гітлерівських катів Г. І. Заболотна, О. М. Заболотна та багато інших жителів. Коли в Заболотному 17, 25 і 26 січня 1944 року зупинялося Вінницьке партизанське з’єднання ім. В. І. Леніна, населення допомагало народним месникам продуктами, лагодило обози тощо. Партизани врятували групу громадян села, яких окупанти тримали як заложників у Крижополі і мали намір розстріляти.
Заболотне визволили частини 52-ї армії 2-го Українського фронту. За час окупації села було знищено багато громадських будівель, пограбовано магазини, школу, санаторій, технікум. Німецько-фашистські окупанти вивезли трактори, 14 жаток, 25 сівалок, 15 культиваторів, зруйнували цегельний і черепичний заводи.
Колгоспники активно взялися відбудовувати господарство, виявляли при цьому справжній трудовий героїзм. Бракувало техніки. Використовували корів, грунт доводилося копати вручну, врожаї збирати косами та серпами. Братню допомогу подавали селу трудящі Російської Федерації, республік Середньої Азії: до Заболотного надходили жатки, культиватори, насіння, худоба. Наполегливою працею підняли колгоспники з руїн господарство, спорудили нові майстерні, гаражі, тваринницькі ферми, склади для мінеральних добрив, зерносховища. 1949 року колгоспники Заболотного досягли довоєнного рівня виробництва продуктів сільського господарства
Громадськість села гаряче відгукнулась на заклик партії та уряду і оточила увагою та піклуванням сім’ї фронтовиків, інвалідів війни, дітей-сиріт. За рахунок артілі звели 7 будинків для сімей фронтовиків. Колгосп відбудував також школу, медичні заклади села.
У наступні роки колгосп зробив значні кроки в своєму розвитку. В 1952 році колгоспники зібрали по 19,3 цнт зернових і 222 цнт цукрових буряків з га. Успіхи, здобуті у вирощуванні кормових культур, сприяли дальшому розвитку тваринництва. Колгосп мав понад 300 корів, на свинофермі відгодовували 350 свиней. З допомогою працівників Крижопільської МТС механізували водопостачання на фермах, обладнали автопоїлки тощо. Успішно працювали садоводи, городники й пасічники. А вже 1958 року колгоспники виростили більш як 300 цнт цукрових буряків з га, одержали по 106,7 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь. За досягнуті тоді успіхи голову колгоспу В. С. Мурованого нагороджено орденом Леніна. Урядових нагород були удостоєні доярка П. М. Марунчак, свинарка П. П. Кравець, їх і комбайнера І. А. Максименка відзначили також медалями ВДНГ СРСР.
Дальшому розвитку всіх галузей колгоспного виробництва сприяла міцна матеріально-технічна база. 1958 року колгосп придбав у Крижопільській МТС 10 тракторів, 2 зернові комбайни та іншу техніку.
Щороку хлібороби Заболотного долали все нові виробничі рубежі — збільшували валовий збір зерна, розвивали тваринництво. План продажу хліба державі 1963 року вони перевиконали в 2 рази. В 1965 році колгосп виробив по 515 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь, зібрав по 332 цнт цукрових буряків з га. Завідуючий фермою М. Н. Процько добився найкращих у районі показників — по 25 поросят від свиноматки і по 117 ягнят від 100 вівцематок.
Зростали прибутки колгоспу, міцніло господарство. В 1970 році в артілі було 16 тракторів, 12 комбайнів, 10 автомашин. Зводили нові виробничі й культурно-освітні будівлі. Заболотненський колгосп — один з передових у районі, це розвинуте багатогалузеве господарство. За успіхи у виконанні восьмого п’ятирічного плану орденом Леніна нагороджено голову колгоспу В. С. Мурованого, доярку К. П. Вихристюк, ланкову В. К. Роєнко.
Цікавим і різноманітним стало культурне життя села. Про це свідчить зростання кількості культурно-освітніх закладів, а також форми їх роботи. У сільському клубі відбуваються вечори відпочинку, концерти художньої самодіяльності, тематичні вечори, зустрічі з передовиками сільського господарства, лекції. Безпосередньо у ланках і на фермах виступають агітбригади.
Близько півтори тисячі мешканців села читачі бібліотек. їх у Заболотному 4 —шкільна, сільська, а також при профучилищі і тубсанаторії ім. Д. К. Заболотного. Хлібороби успішно поєднують роботу з заочним навчанням у вузах і технікумах. Прикладом того, як втілюється у життя право на освіту, може служити родина К. Т. Стороженка, яка дала країні трьох вчителів — Ольгу, Тетяну, Параску, чотирьох офіцерів — Василя, Павла, Михайла, Федора. І таких родин у селі немало.
Крім загальноосвітньої школи, у Заболотному є сільськогосподарське професійно-технічне училище, яке готує трактористів, машиністів широкого профілю, слюсарів для ремонту автомобілів і тракторів, електромонтерів, радіомонтерів. За останні 10 років училище випустило близько 5 тис. спеціалістів сільського господарства. Молодь навчається у добре обладнаних навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях. Училище має 150 га орної землі, молочно-товарну ферму, свиноферму, трактори, комбайни, автомашини. Тут відкрито консультпункт середньої школи.
Гордістю училища є гуртки технічної творчості, де учні виготовляють макети і діючі моделі машин. Радою ВДНГ училищу присуджено диплом 2 ступеня за створення у 1961 році діючої моделі навісної гідросистеми трактора ДТ-54. Училище
пишається своїми вихованцями: директором Київського верстатобудівного заводу П.П. Тарасинкевичем, заслуженим працівником сільського господарства УРСР О. О. Дерев’янчуком, заслуженим механізатором УРСР О. Ф. Мазуром. Учень, потім майстер і викладач училища С. А. Коваль — переможець Всесоюзного конкурсу майстрів-скрипалів.
В Заболотному працює 8-річна школа. Вона має 8 класних кімнат, лабораторію, добре обладнані фізичний, математичний і біологічний кабінети, столярну і слюсарну майстерні, власну кіноустановку, спортивний зал. У 1961—1962 рр. з ініціативи сільради і правління колгоспу школу перебудовано методом народної будови. Активно трудилися тут колгоспники, вчителі, лікарі— все населення Заболотного. Школа тримає тісний зв’язок з колгоспним виробництвом.
Учні обробляють і доглядають 15 га колгоспного саду. В школі є своє лісництво, якому доручено охорону і догляд 200 га лісу.
Юні лісничі заготовляють корми для диких тварин на зиму, взяли під охорону корисних лісових птахів.
У селі є меморіальний музей Д. К. Заболотного. Різноманітні експонати розповідають про життя славетного вченого, його громадську діяльність, експедиції до Індії і Китаю, про його відважну боротьбу з чумою у Персії і Мессопотамії. В архіві музею зберігається лист Д. К. Заболотного до великого вождя народів В. І. Леніна.
«Дорогий Володимир Ілліч. Дозвольте сьогодні в день першої річниці Жовтневої революції, висловити Вам найщиріші і гарячі поздоровлення. … Мені хочеться сьогодні, в цей світлий і радісний день, помріяти про те, якою буде наша країна через 30 років. Мені вбачається чудове майбутнє країни, виростає молодий густий гай вчених людей, які збагатять науку новими відкриттями. Прийде час, коли наш народ впише яскраві сторінки в історію людства. Я мрію про те, якою чудовою буде Україна і моє рідне село. З глибокою повагою, завжди Ваш, професор Заболотний. 7 листопада 1918 року». Тут зберігається ювілейна медаль на честь 100-річчя з дня народження Д. К. Заболотного, яке, за ухвалою ЮНЕСКО, відзначав 1966 року весь світ.
У селі є пам’ятники: Д. К. Заболотному, комсомолці Любі Горлатій і воїнам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
З Радянською владою прийшли до трудящих нові обряди, звичаї. Славною традицією стало організовувати 9 травня мітинги трудящих біля пам’ятника, зведеного на честь воїнів-фронтовиків. Поширилися й нові обряди — проводи до Радянської Армії, на пенсію, комсомольські весілля. 1968 року урочисто проводжали на пенсію тракториста П. П. Мазника, який працював на колгоспних ланах з початку заснування артілі.
Невпізнанним стало село за часів Радянської влади. На місці похилих халуп виросли гарні будинки, вкриті бляхою, шифером та черепицею. Воно озеленене фруктовими й декоративними деревами, тут з’явилися нові широкі вулиці. Леніна, Люби Горлатої, Шевченка, Заболотного, Садова. Щасливим, радісним життям живуть трудівники села і впевнено крокують до нових звершень.
Є. С. КОНОШЕВСЬКА, В. Я. ПОЛІЩУК