Дяківці, Літинський район, Вінницька область (продовження)
Ранньої весни 1930 року дяковецька біднота об’єдналася в колгосп. Його членами стали комнезамівці. Вони назвали свій колгосп ім. Ворошилова. Першим головою обрали Є. П. Гуменюка. На той час до артілі вступило 30 сімей, вона мала 50 гектарів землі, 45 коней та 36 корів. Перша колгоспна весна розпочалася дружно. Як тільки дяківчанин В. Поляруш проклав першу борозну, розоравши межі, за ним у поле вийшли всі члени артілі. У 1933 році колгосп вже об’єднував 257 дворів, мав 539 га орної землі та 113 коней. Частина дяковецьких земель передавалася радгоспу ім. Якіра. Однак частина селянських господарств на осінь 1933 року лишалася одноосібною.
Нелегким був перехід одноосібного селянства на шлях колективного господарювання. Слабка матеріально-технічна база колгоспу, відсутність досвіду колективного господарювання, недоліки в організації праці та інші хиби — все це гальмувало справу. Та поступово ці недоліки виправлялися. На поля прийшла нова техніка. На польових станах налагодили громадське харчування, відкрили дитячі ясла, зміцнювалася трудова дисципліна. З’явились перші ударники праці — М. П. Бевз, О. М. Романюк, Т. В. Січкоріз, які стали зразком для інших. У жовтні 1933 року загальні збори колгоспників артілі ім. Ворошилова прийняли лист-звернення до всіх колгоспників району — зустріти 16-у річницю Великого Жовтня високими показниками праці, ліквідувати знеосібку, поліпшити дисципліну. Це скоро дало позитивні наслідки. Того року на кожен трудодень колгоспники одержали по 6 кг хліба. Одноосібники охоче йшли до колгоспу. Напередодні Великої Вітчизняної війни всі хлібороби села стали колгоспниками. 1940 року в артілі ім. Ворошилова налічувалося 690 дворів з населенням 2515 чоловік. Колгосп мав 2211 га землі, тваринницькі ферми, птахоферму, пасіку.
Зростало й культурне життя села. У довоєнних Дяківцях працювало дві початкові й одна неповна середня школи, медичний пункт, відділення зв’язку, бібліотека, клуб. У приміщенні клубу пересувна кіноустановка почала щотижневе демонстрування кінофільмів. Часто відбувалися літературні вечори.
Напад фашистів на Радянський Союз порушив мирну працю трудящих. Захищати Батьківщину від фашистської навали пішло багато жителів села. 18 липня 1941 року до Дяківців вдерлися німецько-фашистські загарбники. За час окупації вони по-звірячому замучили й розстріляли в селі 500 радянських громадян. Чимало жителів села потрапило до фашистської неволі у табори, розміщені в самій Німеччині, у окупованій Франції та інших країнах.
Опинившись у Франції, дяківчани пліч-о-пліч з французькими патріотами боролися проти фашистської неволі, зустрічались там із своїм земляком-подолянином з Хмільницького району, героєм партизанського руху у Франції В. В. По-риком. В роки жорстокого терору не схиляли своєї голови перед ворогом і ті, хто залишився в своєму селі. В. І. Купрійчук та інші проводили підпільну роботу, допомагали партизанам добувати зброю, забезпечували їх продовольством, одягом, розповсюджували листівки. В 1943 році В. Купрійчук увійшов до партизанського загону ім. Щорса. 4—6 січня 1944 року поблизу Дяківців партизани цього загону знищили 6 німецьких грузовиків, захопивши у ворога зброю та продовольство.
Понад 600 дяківчан відважно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистських полчищ. 200 радянських патріотів полягли в боях. Смертю хоробрих загинув комсорг підрозділу командир танка Г. Бездітний, який у своєму останньому бою знищив два фашистські танки. З урядовими нагородами повернулись з фронту С. В. Кондратюк — учасник оборони фортеці-героя Бреста, Д. І. Ткачук, К. Г. Кондратюк, Є. П. Гуменюк, що громили фашистські полчища під Сталінградом, С. С. Іванцов, який у складі окремої артбригади пройшов бойовими шляхами від Північного Кавказу і Орловсько-Курської дуги до столиці Чехословаччини Праги та багато інших.
20 березня 1944 року Червона Армія визволила Дяківці від окупантів.
Руїни й попіл залишили після себе фашисти. Майже не стало сільськогосподарських машин, тягла. Значно скоротилося населення. На польових роботах доводилось використовувати корів колгоспників. На кінець 1944 року колгосп ім. Ворошилова вже мав 124 робочих коней, 13 волів, 72 телят, 10 голів свиней, 40 овець, з сільськогосподарської техніки — один двигун, 36 кінних плугів, 84 борони, одну молотарку, 3 віялки та один зерновий трієр.
У 1945 році в Дяківцях нараховувалося 718 колгоспних дворів з населенням 2050 чоловік, у т. ч. працездатних чоловіків від 16 до 60 років — 250, жінок від 16 до 55 років — 5115. Обмаль сільськогосподарської техніки й інші недоліки були причиною того, що весняна сівба 1945 року проводилась у важких умовах; вона завершилась невчасно і неякісно. Зі збиранням врожаю теж запізнилися; були втрати. Але з часом усі ці недоліки були усунуті. Вже у 1947 році Дяковецький колгосп входить до числа передових господарств Літинського району.
На кінець 1950 року врожайність основних зернових культур перевищувала довоєнний рівень. Колгосп подвоїв площу під цукрові буряки й зібрав урожай з усієї площі майже по 250 цнт, а ланка О. Т. Паламарчук — по 452 цнт з кожного гектара.
Сільська Рада і громадськість села прийняли звернення до всіх колгоспників, робітників і службовців та молоді Літинського району подати матеріальну допомогу всім сім’ям радянських воїнів, що загинули в боротьбі проти фашизму, та інвалідам Великої Вітчизняної війни. Дітей-сиріт безкоштовно забезпечували одягом та взуттям, підручниками, зошитами, щодня всі діти одержували в школі гарячі сніданки. За почином мешканців села трудящі району зібрали в фонд допомоги учням-сиротам і дітям інвалідів війни 30 тис. крб. Дяковецька сільрада, партійна і комсомольська організації провели недільник ремонту школи, забезпечення її паливом.
Відновив роботу сільський клуб. Тут відбувалися бесіди, колективні читки газет, виступали гуртки художньої самодіяльності. Культбригади виступали перед колгоспниками на місцях польових робіт. Самодіяльність Дяковецького клубу була кращою на той час на районних оглядах.
З 1961 року колгоспу присвоєно ім’я полководця громадянської війни М. В. Фрунзе. За роки семирічки та восьмої п’ятирічки трудівники села досягли успіхів у тваринництві. Артіль мала добре упорядковане тваринницьке містечко з відгодівельними майданчиками та кормокухнею. Надої молока перевищували середньорайонні показники. У 1959 році доярка Ф. Л. Шимкова надоювала по 5180 кг, О. Н. Стельмах — по 4133 кг від кожної фуражної корови.
Нині колгосп ім. Фрунзе — багатогалузеве господарство. Він має 16 тракторів, 8 зернокомбайнів, 16 вантажних автомашин та багато іншої сучасної сільськогосподарської техніки. На колгоспних фермах утримується близько 800 голів великої рогатої худоби, понад 700 свиней, 275 овець. Птахоферма й пасіка дають теж чималий прибуток. Колгосп має у своєму розпорядженні 2000 га орної землі. Середній урожай цукрових буряків перевищує 250 цнт з гектара. Високі прибутки від усіх галузей господарства забезпечили перехід у 1969 році на гарантовану оплату праці.
Культурно, заможно живуть, сумлінно працюють дяківчани на вільній колгоспній землі. За свою працю на благо суспільства 5 чоловік нагороджені орденами, з них П. М. Климчук удостоєна найвищої нагороди— ордена Леніна, близько 70 — нагороджені медалями.
Широко ведеться в селі культурно-побутове, житлове й господарське будівництво. За восьму п’ятирічку у Дяківцях зведено чотири магазини, будинок побутового обслуговування, лазню, кафе «Подолянка».
У селі де-не-де можна побачити старий будинок. Хліборобські будівлі стали чепурними. Житлові приміщення зведені переважно з цегли та покриті шифером і бляхою. Там, де недавно зяяв пустир, виникла нова вулиця. Село потопає в зелені садів та декоративних дерев.
В новому просторому приміщенні розміщено дільничну лікарню, розраховану на 35 ліжок. Лікувальні кабінети обладнані сучасною апаратурою. Медичну допомогу жителям подають кваліфіковані лікарі й середній медперсонал. Працює в селі аптека.
Прикрашає центр села новий двоповерховий будинок. Це середня школа. В ній 30 світлих класних кімнат, навчальні кабінети, спортивний зал. Є тут і добре обладнаний гуртожиток. Більшість учителів — уродженці села й вихованці місцевої школи. У школі відкрили кімнату бойової слави. Стенди заповнені фотокартками, документами, листами, спогадами.
Привертають увагу стенди: «Вихованці школи — на варті миру», «Колишні допризовники —відмінники бойової і політичної підготовки», «Соціалістичні перетворення в Дяківцях».
Трудящі Дяківців великі цінителі книги. Вони активні читачі двох бібліотек.
В пошані у них й періодичні видання. Якщо до революції село одержувало всього три газети, то сьогодні на кожну тисячу чоловік населення припадає 1400 примірників періодичних видань. Газети й журнали читають у кожній сім’ї.
Клуб і два кіностаціонари — місце відпочинку мешканців села. Тут завжди людно. Численні самодіяльні гуртки, спортивні секції привертають увагу не лише молоді, чимало в них є й ветеранів, які беруть участь у роботі гуртків по 10— 15 років.
Важливу роль у багатогранному житті села відіграють депутати сільської Ради. Обранці народу — це трудівники полів: ланкові, механізатори, доярки; робітники підприємства, вчителі, працівники медичних установ, торгівлі й побутового обслуговування — всі, хто своєю сумлінною працею заслужив пошану та довір’я своїх односельчан. Жінки становлять 43 проц. всього складу депутатів.
У відповідності з постановою липневого (1970 року) Пленуму ЦК КПРС та рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України по дальшому розвитку сільського господарства в Дяковецькому колгоспі ім. Фрунзе розроблено заходи щодо найбільш ефективного економічного використання землі, повної механізації тваринницьких та птахоферм. Планом передбачено широке впровадження економічно вигідного для колгоспу хмільництва, насіннєвого травосіяння та садівництва. Вже у першому році дев’ятої п’ятирічки закладено 9 з передбачених 26 га хмільника. Наступного року 15 проц. (близько 300 га) всієї орної землі займуть посіви довголітніх трав на насіння. Дальшого розвитку набуде садівництво, під яке відведено 60 га; створена недавно садівнича бригада укомплектована кваліфікованими спеціалістами і відповідною технікою.
Партійна організація й правління колгоспу для успішного виконання господарських заходів особливу увагу звертають на підготовку і виховання висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства. Нині в колгоспі налічується 154 фахівці різних виробничих профілів. Серед них особливо відзначаються багаторічною бездоганною працею доярка Г. Ф. Кондратюк, бригадир колгоспних будівельників С. Г. Ніколов один з перших у Літинському районі будівельник, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, І. І. Демков, бригадир тракторної бригади та ін. Чимало колгоспних спеціалістів підвищують свої знання та кваліфікацію, навчаючись у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах і на курсах. Частина з них здобуває середню освіту на заочному відділенні місцевої середньої школи.
У Дяківцях народився М. П. Стельмах, український радянський письменник, лауреат Ленінської та Державної премій, депутат Верховної Ради СРСР 6—8 скликань.
Трудівники Дяківців впевнено дивляться в своє майбутнє. Запорукою цієї впевненості є відданість справі комунізму, величну будову якого зводять також і працьовиті руки дяківчан.
М. М. ГЛУШКО, Я. М. ЛАПТЄВ, В. А. СУКАЧ.