Літин, Літинський район, Вінницька область
Літин — селище міського типу (з 1924 року), розташоване на північно-східних відрогах Подільської височини, в долині річки Згару, притоки Південного Бугу, за 33 км від Вінниці, з якою сполучене автодорогою Вінниця—Хмельницький. Населення — 5300 чоловік.
Літин — центр району, територія якого — 959 кв. км, населення — 62 420 чоловік, у т. ч. сільського — 56,9 тис. Густота населення на 1 кв. км — 63 чоловіка. 63 населені пункти підпорядковані 1 селищній і 21 сільській Радам. На території району є поклади граніту, білої та жовтої глини, піску. Грунти суглинкові, підзолисті та супіски, які потребують багато органічних і мінеральних добрив. У районі 14 колгоспів і 5 радгоспів, які спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур. Досить розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Загальна площа землі — 95 900 га, з них орного клину — 50,6 тис. га; садів — 2400, лісів — 16 900, ставків і водосховищ — 2499 га. На ланах району працюють 480 тракторів, 300 комбайнів, 656 вантажних автомашин. Є маслозавод, цукровий, спиртовий, овочевий, консервний, 5 цегельних заводів та інші підприємства, 162 магазини і ларки.
У районі налічується 62 школи, 8 лікарень, 57 профілакторіїв, 46 фельдшерських і фельдшерсько-акушерських пунктів, 23 пологових будинки, 1 палац культури, 10 будинків культури, 36 сільських клубів, 53 бібліотеки, 42 кіноустановки.
Сприятливі природні умови — родючі грунти, великі ліси, багаті на дичину,— здавна приваблювали сюди поселенців.
Вперше Літин згадується в грамоті князя Свидригайла за 1431 рік, коли ці порубіжні між Польщею і Литвою землі стали власністю брацлавського шляхтича О. Кмита. На острові, утвореному річкою Згаром і її притокою Шмигавкою, було споруджено укріплений замок, біля якого поселились вільні люди — болоховці, кріпаки-втікачі, ремісники і торговці. На початку XVI ст. поселення розвивалося як торговельний і ремісничий центр. Звідси купці вивозили хутро, мед, худобу, а найбільше хліб. У 1511 році навіть була затверджена літинська міра продажу хліба. Щоб більше мати прибутків з населення, багатії відкрили 4 корчми.
Феодальна експлуатація жителів посилювалась. Пан вимагав сплачувати повинності по 1 копі грошей з диму. Крім того, примусив кріпаків перебудувати замок, де було збільшено кількість гармат, створено запаси пороху й куль, споруджено підйомний міст, вирито підземні ходи. В замку постійно перебував гарнізон.
У 1566 році Літин став центром староства і власністю корони. Перетворення його з панського маєтку в староство сприяло дальшому розвитку ремісничого виробництва й торгівлі. Побудовано було два нові млини. Кількість жителів зросла до 900 чоловік. З 1578 року Літин одержав магдебурзьке право і став містечком. Містечко поступово зростало. Поблизу нього виникли поселення: Слобода, Нові Осади, Селище, де поселилися ремісники та селяни. 1614 року, за переписом (до пожежі), у містечку було 160 будинків. У ремісництві було зайнято 6 чоботарів, 2 кравці, 2 гончарі, 2 ковалі та ін. Вулиці називались: Старинська, де розкинулися оселі перших жителів, Завальна, Зарічна.
Літинці терпіли від властей, поміщиків та лихварів. Особливо важко доводилося, коли містечко орендували лихварі. Вони призначали високу плату за користування млином, брали мостове мито з кожного воза (через Літин проходив торговий шлях Київ — Львів). Більшу частину населення Літина складали селяни.
3 них вимагали платити ще й за плуг (з кожної тяглової сили), за використання лісу під випас та ін. Скаргами на здирства й знущання з кріпаків і міщан, про спустошливі грабіжницькі напади старости Лаща до сусідніх сіл рясніли судові книги воєводства. Тяжких втрат зазнавали жителі Літина й від різних стихійних лих. У містечку часто згоряли цілі вулиці, а пожежа в 1614 році знищила одну третину будинків.
Селяни швидко розорялися, і втечі стали масовою формою протесту проти покріпачення. Особливо почастішали вони з кінця XVI і в першій половині XVII століття.
Коли Літин визволили загони М. Кривоноса (у 1648 році), він увійшов до складу Брацлавського полку. Жителі містечка взяли участь у розгромі польсько-шляхетських військ біля Пиляви. В Літині зупинявся Б. Хмельницький, тут він приймав в листопаді 1653 року послів від хана.
Спустошливі польсько-шляхетські й татарські наскоки на Літин призвели до зменшення його населення. Із 130 будинків, зазначених у люстрації (перепису) 1629 року, через 35 років залишилося 88. Тим часом у другій половині XVII ст. містечко лишалося одним з торгово-ремісничих центрів Поділля й мало тісні торговельні зв’язки з Києвом і Дубном, з Львовом і Молдавією. Щороку в ньому відбувалися від 2 до 4 ярмарків. На той час понад чверть населення займалося ремісництвом і торгівлею.
Трудящі Літина не раз піднімалися на боротьбу проти експлуататорів. Вони брали участь у козацько-селянських повстаннях 1687, 1702—1704 й гайдамацькому русі 1750 і 1768 років. Протягом XVIII ст. втечі трудящих Літина посилилися, особливо в причорноморські степи. Щоб затримати селян на землі, старости вдавались до видачі «дарчих» записів на землю, ставки, млини тощо, за що селянам доводилося віддавати від 1/3 до 1/2 прибутків. У 1789 році староство Літина одержало доходу від різних поборів з населення понад 6600 злотих.
З серпня 1797 року Літин став повітовим центром Подільської губернії. Царські чиновники прибирали до своїх рук землі, грабували населення. Літинський городничий примушував міщан і селян косити, громадити й возити сіно, лагодити мости, рубати й доставляти дрова, мастити будівлі, стерегти табуни, що викликало обурення селян. Подільський губернатор з цього приводу повідомляв, що міщани не визнають нових повинностей, запроваджених поміщиками.
Спираючись на підтримку російського царизму, продовжували пригноблювати селян і польські пани. На початку XIX ст. панщина дорівнювала 240 дням на рік. Про гірку долю кріпака свідчать численні пісні, записані в Літинському повіті.
Історія Літина першої половини XIX ст. тісно пов’язана з життям Устима Кармалюка, керівника селянського руху проти поміщиків, який підтримувала і біднота містечка.
В Літині збереглися мури тюрми-фортеці XVIII—XIX ст., в якій у 1814, 1822—23, 1827, 1830—32 роках томився народний герой, а 1823 року і його дружина — Марія. 1827 року Кармалюк очолив тут повстання в’язнів і вирвався на волю. 1832 року після суду й покарання 101 ударом батога у Літині він повторив втечу. Не одне місце в околицях містечка пов’язують з його ім’ям.
У першій половині XIX ст. господарство Літина все більше втягувалося в товарно-грошові відносини. Зростала торгівля хлібом, салом, медом, рибою, товарами промислового й ремісничого виробництва. Тільки 1842 року сюди було завезено товарів на 970 крб. Працювали свічково-сальний, пивоварний, миловарний та два цегельні заводи; від цих підприємств і торгівлі надійшло прибутку понад 5,6 тис. крб. Кількість жителів зросла до 4976 чоловік, більшість яких займалася сільським господарством і візництвом. Відчуваючи нестачу землі, селяни за високу ціну орендували 2447 десятин. Багато господарств не мали ні коня, ні корови.
Реформа 1861 року пожвавила розвиток промисловості й торгівлі. Протягом року вже відбувалося 12 ярмарків та 11 торжків. Постійно торгувало 108 лавок. Зросла кількість робітників і ремісників. Робітників, зайнятих на підприємствах, налічувалось 79, ремісників було 449, хлібників — 19, булочників — 12, кравців — 33, чоботарів — 113, столярів — 15, слюсарів — 7, ткачів—22, візників — 12. Скупники й купці значну частину продукції реалізовували за межами Літина. Неабияким попитом у повіті й губернії користувалися вироби з дерева, вози, сільськогосподарські знаряддя, бджолині вулики та ін. 82 кустарі з липи й бересту виготовляли сани «літинянки», які славилися своєю якістю і виглядом.
З початку реформи і до кінця XIX ст. кількість промислових підприємств збільшилась з 7 до 10, ремісничих майстерень — з 290 до 300, а виготовлена ними продукція зросла у 9 разів. Працювали в Літині два водяні млини, два цегельні заводи, тютюнова фабрика, свічковий, шкіряний, медоварний, пивоварний і черепичний заводи, глинокопальня й каменоломня.
Праця робітника та ремісника оплачувалася дуже низько. Робітникові платили 24—30 крб. на рік. Робочий день тривав 13—16 годин на добу. За роботу на молотьбі чоловіки заробляли 30—40 коп., жінки — 12—17 коп. за день.
Голод, безземелля й безробіття гнали трудящих на каторжну працю до куркулів, на підприємства капіталістів. Селяни втрачали землю ще й тому, що через хижацьку вирубку лісу швидко зростала ерозія грунту. В повіті на початку XX ст. налічувалося понад 300 великих та безліч дрібних ярів. Зневірившись знайти будь-яку роботу, селяни масами переселялися до Сибіру, на Далекий Схід. Лише за 1910—1911 рр. виїхало понад 1500 чоловік. Та багато хто з переселенців повернувся, поповнивши армію батраків і безробітних.
Тяжке життя робітників та селян штовхало їх на революційну боротьбу і в XX ст. Рух селян за повернення «відрізків», підвищення плати поденщикам та батракам влітку 1905 року охопив 30 сіл повіту й околиці Літина. Серед робітників, селян, батраків і солдатів розповсюджувалася революційна література. Для придушення заворушень до Літина прибуло 2 ескадрони 36-го Ахтйрського полку.
Під впливом Всеросійського політичного страйку в Літині у листопаді 1905 року відбувся мітинг. Влітку 1906 року застрайкували робітники пивоварного заводу. Організаторів страйку Я. Д. Борисенка, Ф. А. Поливаного, П. М. Коритчука власті заарештували.
Наступного року страйк охопив усі підприємства Літина. Робітники вимагали підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. Внаслідок революційної агітації мали місце заворушення і серед солдатів. Власті посилили репресії. До в’язниці, розрахованої на 30 чоловік, вони кинули 115 в’язнів. Революційна боротьба трудящих не припинялась і в наступні роки. До населення все частіше потрапляла антиурядова література. Листівки з текстом революційних пісень читали й солдати.
Населення весь час зростало. На початок XX ст. в Літині нараховувалось понад 11 тис. жителів. Більшість з них мешкала в глиняних мазанках, яких було 930. Кам’яних будівель налічувалося 12, дерев’яних — 128. Вузькі й криві вулички не освітлювались. Очевидець писав, що на них повно калюж, грязі, сюди стікаються всі нечистоти. В містечку не вистачало води, щоб гасити пожежі, які час від часу виникали. Антисанітарний стан вулиць і жител сприяв поширенню епідемій: тифу, холери та ін. В губернії найбільше захворювань на віспу, туберкульоз припадало на Літинський повіт. Медична допомога була вкрай незадовільною. 1909 року в земській лікарні було всього 10 ліжок (на 30 363 жителі, приписаних до лікарні) і працював один лікар. Злиденне життя призводило до того, що чимало дітей залишалися сиротами і потрапляли до притулку. Та власті мало турбувалися про цих дітей. На їх утримання витрачалося на весь день лише 3,6 копійки.
Мало дбали в Літині й про освіту. Першу школу відкрили тут 1812 року на пожертвування офіцерів 28-го єгерського полку. Містилася вона у двох приватних невеликих хатах. Почали навчання 15 хлопчиків і 2 дівчинки. Однак школа довго не проіснувала. Вчителеві Я. М. Семашку вже за перший рік не сплатили жодної копійки. Другу школу (двокласне училище) відкрили 1869 року, а на початку XX ст.—однокласне училище. Ці навчальні заклади могли відвідувати діти заможних батьків. Менш забезпечені мали вдовольнятися церковнопарафіяльною школою. На її утримання у 1909 році власті виділили всього 220 крб. А на будівництво нової церкви в цьому ж році дума виділила 3 тис. крб., хоч у той час тут налічувалось 10 церков і молитовних будинків. Та дбали власті про розправу над трудящими. Вони звели в Літині дві в’язниці. Першу ж невелику бібліотечку відкрили лише в 1909 році. Такий стан з освітою залишався аж до встановлення Радянської влади.