Уладівка, Літинський район, Вінницька область (продовження)
15 травня 1923 року на цукровому заводі створюється комуністичний осередок, до складу якого ввійшли 5 комуністів. Вони брали участь в роботі комітетів незаможних селян і сільської Ради систематично звітували про свою громадську діяльність.
У центрі уваги партосередку було кооперування населення, налагодження й розвиток виробництва на заводі і в селах. Питання кооперування обговорювалося на відкритих зборах осередку, в яких брала участь більшість робітників і селян. Проводилась роз’яснювальна і організаційна робота з питань культури землеробства і розширення посівів буряків. Протягом 1923—1925 рр. в Уладівці створюється 2 сільськогосподарські, 3 споживчі кооперативи й кілька гуртків бурякосіяння. У 1925 році в сільськогосподарських кооперативах налічувалось уже 127 членів, у споживчих — 293 члени.
Трудящі Уладівки з великим сумом зустріли звістку про смерть В. І. Леніна. На мітинг вийшли всі мешканці села, навіть люди похилого віку й діти. Мітинг розпочався траурним п’ятихвилинним мовчанням. Уладівці дали клятву не шкодувати сил у боротьбі за ту справу, якій віддав своє життя В. І. Ленін. 25 січня 1924 року на відкритому засіданні осередку постановили в пам’ять про Ілліча відрахувати одноденний заробіток для зміцнення народного господарства СРСР та утворити фонд Ілліча.
Активна участь комуністів у перебудові життя села сприяла зростанню авторитету партосередку серед населення і поповненню його рядів. У квітні 1924 року обрали бюро осередку в складі 3 чоловік (секретар А. Козак). На початку 1925 року осередок складався вже з 22 комуністів. 8 найбільш свідомих і активних робітників прийняті до лав комуністів за ленінським призовом. Наприкінці 1925 року в Уладівці створено комсомольський осередок. Очолив його А. Байдачний.
Під час соціалістичних перетворень, відбудови й розвитку господарства уладівцям доводилося переборювати значні труднощі. Давався взнаки занепад селянських господарств і промислових підприємств у роки імперіалістичної та громадянської воєн. Багато селян не мали тяглової сили й реманенту. Тільки у 225 господарствах були вози, а плуги — лише в 48 господарствах. У 1924—1925 рр. 207 господарств із 530 не мали коней. На заводах застаріле устаткування, нестача транспорту, слабка технічна підготовка робітників були причиною низької продуктивності праці. На цукровому заводі на початку 1925 року вона становила 65—70 проц. проти довоєнного рівня. Бракувало житла для робітників, а це теж гальмувало розвиток виробництва.
Ці труднощі використовували у своїй антирадянській діяльності колишні службовці приватних підприємств, зокрема графа Потоцького. Пролізши на керівні посади цукрового заводу і його сільгоспів, а також селекційної станції, вони влаштовували на роботу синів білогвардійських офіцерів, куркулів і разом з ними чинили саботаж на виробництві, затримку заробітної плати, провокували робітників і селян на виступи проти Радянської влади, вели агітацію серед молоді проти вступу до лав Червоної Армії.
Комуністи роз’яснювали робітникам і селянам причини труднощів і мету ворогів. Партосередок постійно виховував керівні кадри, розробляв заходи, спрямовані на поліпшення матеріального становища робітників. Протягом 1925 року значно поліпшено житловий фонд, підвищено заробітну плату робітникам, налагоджено своєчасну виплату її. Селянським господарствам подавалась допомога зерном і сільськогосподарським реманентом. Селянам роз’яснювалась необхідність розширювати посіви цукрових буряків, вступати до кооперативів та гуртків бурякосіяння.
Все це позитивно позначилось на трудовій активності робітників та селян і сприяло значним зрушенням у виробничій діяльності. В 1925 році був перевиконаний план посіву буряків, достроково й високоякісно проведено ремонт і переоснащення устаткування цукрового заводу. Контрактація буряків здійснювалась тільки через кооперацію й гуртки бурякосіяння. На селянських землях вирощено хороший урожай зернових та інших сільськогосподарських культур.
Поряд з розв’язанням господарських питань сільська Рада і КНС велику увагу приділяють культурно-виховній роботі серед населення. Відновлюється навчання в школах, а в квітні 1920 року відкривається трудова школа для дорослих. 1922 року починають працювати сільська бібліотека, дитячий притулок, клуб, де було організовано роботу драмгуртка й оркестру.
Восени 1923 року в Уладівці створюється культкомісія, яка практично здійснювала всю культурно-масову роботу. Головна увага приділяється навчанню дітей і ліквідації неписьменності. Того ж року при цукровому заводі відкриваються бібліотека, робітничий клуб, школа лікнепу. В селі почав працювати сельбуд. В ньому проводились читання, бесіди, лекції. За ініціативою партосередку організована робота школи-пересувки. 102 учні були її першими випускниками. З цієї нагоди відбулись урочисті збори громадян села. 1925 року в Уладівці працювало вже 4 трудові школи.
Дедалі швидшими темпами здійснювались соціалістичні перетворення і дальший розвиток господарства. Для поліпшення роботи сільської Ради в її складі створено 5 відділів: земельний, культурно-освітній, фінансово-господарський, допомоги громадським організаціям, адміністративно-санітарний.
Зросли й зміцніли уладівські сільськогосподарські кооперативи. Закладено підвалини для переходу до вищої форми соціалістичних перетворень — колективізації. На цей час значно зросла кількість комуністів і комсомольців. На початку 1929 року виникає партосередок на спиртовому заводі в складі 21 комуніста.
Восени 1929 року в Уладівці засновано перший колгосп. До лютого 1930 року в колгосп записалось 178 родин.
Новоствореному колгоспу велику допомогу подавав цукровий завод. Колектив робітників організував бригаду для ремонту і виготовлення сільськогосподарського реманенту. 1932 року в Уладівці створили МТС. У 1934 році колективізація була завершена.
Центр уваги партосередки і сільська Рада зосередили на вихованні соціалістичного ставлення до праці й організації соціалістичного змагання. З ініціативи комуністів і комсомольців у 1936 році на спиртовому заводі, а згодом на цукровому заводі та в колгоспі розгорнувся стахановський рух. Застрільниками його на спиртовому заводі були апаратники І. Коптев (ініціатор переходу з двох апаратів на обслуговування чотирьох), Селезняк, Москобнюк, Друголевич, кочегари А. Мельник, Т. Довгалюк. Підприємство у 1936 році перевиконало річний план випуску продукції.
Поряд з соціально-економічними перетвореннями йшов процес дальшого розвитку освіти й культури населення Уладівки. На початку 1926 року навчанням у школах було охоплено 80 проц. дітей. У лютому цього ж року сільська Рада облікувала неписьменних і додатково відкрила три лікнепи. На загальних зборах громадян села вирішили відкрити семирічну школу, щоб усі діти сіли за парти. Цим рішенням покладено початок здійсненню в Уладівці загального обов’язкового навчання. Центром культурно-масової і політико-виховної роботи був сельбуд. Тут регулярно влаштовували читки, спектаклі, концерти художньої самодіяльності. Велику агітаційну й культурно-масову роботу серед населення проводив клуб цукрового заводу. Неодноразово виїжджала на завод капела Г. М. Домбровського з Вінниці. В 1934 році в селі відкрили середню школу. Початкова, семирічна й середня школи охоплювали освітою всіх дітей шкільного віку. Наприкінці 30-х років в Уладівці було повністю здійснено загальне обов’язкове початкове навчання дітей і остаточно ліквідована неписьменність серед дорослого населення.
Мирну працю трудящих Уладівки перервала Велика Вітчизняна війна. 14 липня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Гітлерівці відразу почали грабувати майно й чинити звірячу розправу над жителями. Було розстріляно 18 комуністів, які залишились у селі.
Але звірства катів не зламали опору уладівців. Населення перешкоджало фашистам вивозити хліб, худобу. 654 жителі Уладівки брали активну участь у різних формах боротьби з окупантами. У квітні 1943 року на цукровому заводі з ініціативи головного інженера В. А. Шулькевича створюється антифашистська підпільна організація. В тому ж році в селі формується комсомольсько-молодіжна підпільна група. Очолив її комсомолець Л. Г. Коновал. Група діяла під керівництвом підпільної організації заводу. Підпільники встановили зв’язок з партизанським з’єднанням ім. В. І. Леніна, що діяло в Чорному лісі навколо Уладівки. Вони проводили агітаційну роботу, розповсюджували листівки серед населення, здобували зброю для партизанів, постачали їм продукти й медикаменти та здійснювали за їх завданням розвідку. На заводі вони організували саботаж: робили так, щоб більша частина цукру потрапляла у відходи, внаслідок чого втрачалось 40— 45 тис. цнт цукру. Взимку 1943/1944 року підпільники дуже затримали ремонт обладнання, а потім пустили у виробництво підгнилі буряки, внаслідок чого через 8 днів роботи устаткування вийшло з ладу, і виробництво припинилось.
У грудні 1943 року фашисти вчинили звірячі репресії в селах, розташованих біля Чорного лісу. Було розстріляно 600 жителів цих сіл, багато людей кинуто в концтабори, в Уладівці спалено 316 будинків. Усе це дуже ускладнювало діяльність підпільників. Проте й за цих умов вони продовжували інтенсивно допомагати партизанам. До лісу було відправлено понад 80 цнт цукру, біля 6 тонн борошна й круп, а також худобу, спирт, тютюн, овочі та інші продукти. 250 цнт цукру підпільники роздали населенню. В заводських майстернях ремонтували зброю, акумулятори, виготовляли ліхтарі та інші потрібні партизанам речі. Для партизанської друкарні в ліс було переправлено друкарський верстат, папір та шрифт. Зв’язок підпільників з партизанами вміло здійснювала кам’яногірська підпільниця Ф. Трухановська (Ф. І. Рожкова).
З наближенням фронту уладівські підпільники активізували свою діяльність. Вони знищили три мости по дорозі Янів—Пиків і зіпсували телефонний зв’язок з Хмільником.
Громадяни Уладівки внесли свій посильний вклад у спільну справу розгрому фашистських загарбників і на фронтах, і на тимчасово окупованій території. Понад 300 з них нагороджено орденами й медалями за участь у Великій Вітчизняній війні.
Уладівчанин М. Г. Бойко був сподвижником легендарного героя Руху Опору у Франції Героя Радянського Союзу В. В. Порика. М. Г. Бойко — вихованець уладівської школи, колишній секретар комсомольської організації школи й голова учнівського комітету. На початку війни його, 15-річного юнака, райком комсомолу залишив на окупованій території для підпільної роботи. Виданий зрадником, потрапив до концтабору в Німеччину, а потім — у Францію. В серпні 1943 року він утік з табору й приєднався до одного з загонів французького Руху Опору. Невдовзі він очолив один з тих загонів, якими керував В. Порик. Загін М. Г. Бойка пустив під укіс 13 ворожих ешелонів. Вороги називали М. Г. Бойка «грозою ночі», а французькі друзі — «Гранд Мішель».
9 березня 1944 року Уладівку визволили від окупантів частини 129-ї гвардійської стрілецької дивізії. Повертаючись до села, жителі заставали лише згарища.
Одразу ж після визволення було відновлено діяльність сільської Ради, створено спеціальні комісії обстеження стану зруйнованого окупантами громадського господарства й особистих господарств трудящих. Найперше вжито заходів, щоб поліпшити медичне обслуговування населення, допомогти сиротам і найбільш потерпілим сім’ям, поновити роботу шкіл.
Величезні труднощі довелося перебороти жителям Уладівки під час відновлення господарства, яке практично потрібно було створити заново. На весь колгосп залишилось тільки 10 плугів, 10 борін, 8 возів і дві поламані жниварки.
Негайно треба було піднімати з руїн заводи, тваринницькі й господарські приміщення, зводити житлові будинки. До того ж, бракувало робочих рук. Весь тягар відбудови лягав на плечі жінок і підлітків.