Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область
Чернівці — село, центр сільської Ради. Розташовані на відрогах Подільського плато, на правому березі річки Мурафи та її притоці Мурашці, за 38 км від районного центру та залізничної станції Могилів-Подільський. Населення — 3943 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Йосипівна.
Перші письмові згадки про заселення території нинішнього села належать до 1392 року. Тоді литовський князь Вітовт подарував Василю Карачевському «пустош Княжу Луку між річками Морахвою і Мурашкою». На цій «пустоші» і був заснований населений пункт. У документах зустрічається кілька варіантів його назви: Черняхівці, Черніївці, Черніїв. Пізніше закріпилася назва Чернівці. Відомо, що в 1432 році вони вже були значним населеним пунктом.
У 1546 році Чернівці стали власністю брацлавського шляхтича Білого Скіндера і за його прізвищем називалися Скіндерполем. Наприкінці XVI ст. новий власник села вирішив перетворити Скіндерпіль на містечко. В червні 1595 року Скіндерпіль дістав право війтівства. В наступних роках містечко швидко зростало. 1602 року в Чернівцях налічувалося 500 будинків. Зростанню сприяло надання деяких пільг населенню. 1606 року мешканцям Чернівців та кількох сусідніх поселень надано пільги на 40 років. За першу третину XVII ст. Чернівці збільшилися вдвоє. В 1629 році тут було 894 дими. Коли дарованим слободам настав кінець, більшість мешканців Чернівців потрапила в кріпацьку неволю. Польські пани намагалися покатоличити українське населення. 1640 року в Чернівцях споруджено великий костьол.
Гноблення шляхтичами кріпаків, приниження їх людської гідності, викликали люту ненависть селян, яка виявлялася в повстаннях. Мешканці Чернівців під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. радо зустріли козаків полку Данила Нечая, що прибув сюди на квартирування. За співчуття і підтримку козацько-селянських військ з ними жорстоко розправилися шляхтичі. В 1651 році гетьман Калиновський, якому вдалося потіснити війська Богдана Хмельницького, спустошив багато населених пунктів на терені між Південним Бугом і Дністром. Цієї участі зазнали і Чернівці. Війська Калиновського, як вказує літописець, «огнем и мечем воевали в них людей неповинных». Однак козаки знову визволили Чернівці. Коли ж сюди 1654 року вдерлося шляхетське військо, містечко було дощенту спалено й зруйновано. Ті мешканці, що залишилися в живих після жорстокої розправи, поселилися за дві версти вище від руїн містечка. Нове поселення польські урядовці назвали Златополем. Але ця назва не була прийнята населенням, і воно називало його по-старому — Чернівцями. Однак колишнього значення поселення так і не набуло, залишалося вбогим і занедбаним містечком. Минали роки в кріпацькій неволі, панській нарузі. Хто не витримував — покидав рідні місця, втікав до Молдавії та в інші краї. В 1703 році пани Подільського воєводства звернулися до молдавського господаря з вимогою повернути їм селян-кріпаків. Серед збіглих згадується і чернівчанин Дебіж.
Життя селян-кріпаків лишалося важким і після возз’єднання Правобережжя з Росією. Власники містечка змінювалися, а гніт і сваволя залишалися. 1831 року мешканці Чернівців змушені були звернутися до суду з скаргою на поміщика, який встановив надмірну панщину, але скарга залишилася без наслідків.
1845 року в містечку було два поміщики. Одному з них належало 4250 десятин землі із загальної кількості 7623 3/4 десятини. З його кріпаків понад 30 чол. були безземельними та 14 — мали тільки городи. З решти господарств було 129 піших та 256 тяглих. Однак значна частина тяглих мали лише одну худобину. Зберігся документ, в якому вказується, що робочий день розпочинався на світанку і закінчувався, коли сідало сонце, селяни повинні були виходити на панщину з робочою худобою і тими знаряддями, які потрібні. За всяку провину пан міг покарати кріпака 25 різками, а його управитель — 15 різками.
Не справдила надій кріпаків на землю і волю селянська реформа, проведена 1861 року кріпосниками. За першим варіантом уставної грамоти, із загальної кількості землі села, яка причислялася до корінного наділу (сюди входила і присадибна земля), на 668 дворів припадало 2193 десятини 1697 кв. сажнів та додаткового наділу 583 десятини 2088 кв. сажнів. За орну землю й інші угіддя корінного наділу встановлювався оброк — 14 крб. 47 ½ коп. за десятину. В цій уставній грамоті були також пункти, які вказували, що пан залишає за собою право «дозволу користуватися випасами, що на господарських посадах при маєтку залишаються душі чоловічої статі із господарств піших, городників і бобилів, які працюватимуть за наймом». До того ж, в уставній грамоті кількість тяглих господарств навмисне зменшено до 132, що позначалося на кількості землі, яка повинна була передаватися селянам. Громада поскаржилася в Ямпільський мировий суд, який змушений був констатувати, що «доведено невірне складання інвентарів, куди не були внесені парові господарства». Але далі констатації справа не пішла. Минали місяці, роки після запровадження в життя реформи, а становище селян не поліпшувалося. В 1866 році вони відмовилися підписати викупний акт. Змусили їх до цього тільки за допомогою військових підрозділів, які були введені в село. У викупному акті, затвердженому урядом в 1870 році, загальна кількість орної землі та інших угідь, що передавалися в користування селянам, визначена 4745 десятинами 862 кв. сажнями. За цю землю селяни повинні були вносити щорічно 6577 крб. 23 коп. протягом 49 років.
Була в Чернівцях і категорія селян т. зв. чиншовиків — 357 господарств. Вони повинні були викупити понад 328 десятин польової та майже 57 десятин присадибної землі. Вартість її була визначена в сумі понад 19 223 крб. Починаючи з 1867 року, чиншовики повинні були вносити викупні платежі — щорічно по 1407 крб. 40 копійок. Обезземелені селяни Чернівців у 60-х роках неодноразово вдавалися до захоплення панських земель. У 1881 році мешканці кількох сіл Ямпільського повіту, в т. ч. і Чернівців, знову почали захоплювати панські землі. Тільки жорстокі репресії царських властей зупинили цей стихійний протест.
Кількість безземельних і малоземельних селян з кожним роком зростала. Внаслідок підтасовок і махінацій волосного начальства сільський сход у 1885 році
прийняв рішення про новий поділ додаткових земельних наділів. Через це десятки господарств опинилися на межі напівжебрацького життя, а куркулі набагато збільшили свої ділянки. Представники 42 селянських господарств написали з приводу цього скаргу. Незважаючи на те, що вона обійшла всі інстанції, аж до Сенату включно, скарга залишилася без відповіді. На 1887 рік в Чернівцях (по окремих їх частинах) налічувалося безземельних і малоземельних: по Гоцулівці — 207,. по Мазурівці — 254, по Хренівці — 127 господарств.
На початку 70-х років у містечку засновано ряд підприємств, що переробляли сільськогосподарську сировину, зокрема винокурний завод, два водяні млини. Згодом виникли ще один млин та спиртоочисний завод. Більшість з них належала колишньому власникові села. Цей поміщик прагнув пристосуватися до нових умов. Відкривали дрібні підприємства і сільські багатії.
Робітники чернівецьких підприємств за 12-годинний робочий день одержували 9—10 крб. на місяць. Ще більш жорстокої експлуатації зазнавали наймити, їх праця оплачувалася набагато дешевше.
Якщо в 1872 році в Чернівцях налічувалося 780 дворів з 4227 мешканцями, то у 1889 році — 1264 двори з 5529 чоловіками. Хоч містечко й зросло, в ньому була тільки одна початкова школа, відкрита 1867 року.
Становище чернівецьких селян і робітників було таким же важким, як і скрізь. Вони піднімалися на боротьбу з визискувачами. Протягом 1905 року в Чернівцях відбувалися заворушення. Агітацію серед селян Чернівців вели коваль С. Горошкота незаможник А. Манеляк. Революційні настрої найбільше виявилися влітку 1906 року. В урочищі Червона Долина (в каменоломні) бідняки збиралися на сходи,, де обговорювали питання про землю, про революцію. На одному з них зібралося близько 300 чернівецьких наймитів та бідняків. Вони вирішили не працювати на панських ланах доти, доки поміщик не підвищить оплату. Близько двох тижнів на роботу не вийшов жоден працівник. Поміщик змушений був прийняти їх вимоги.
В роки столипінської реакції зросло класове розшарування села, набагато погіршало становище наймитів та бідняцьких мас. Ті, що наймалися на різні роботи, фактично перетворилися на сільськогосподарський пролетаріат. В галузі культури і освіти зрушення були мізерними. Якщо на початку XX ст. кількість населення зросла до 10 316 чоловік, то на цей час у селі відкрили ще одну церковнопарафіяльну школу. Обидві школи розміщувались у звичайних селянських хатах. В 1908/1909 навчальному році в них навчалися 91 хлопчик і 40 дівчаток, а дітей шкільного віку було 1032е. Лише 1912 року відкрито земську школу. До чернівецької лікарської дільниці належала територія, де мешкало 70 210 чол. Тут працювали один лікар та два фельдшери. Не випадково в Чернівцях, як і в сусідніх селах «поширювалися інфекційні захворювання — тиф і віспа, дифтерія і скарлатина. Зате в містечку були костьол і дві православні церкви та 5 молитовних єврейських домів.»
З великими надіями зустріли мешканці Чернівців звістку про Лютневу революцію. Відбулися маніфестації і мітинги, на яких сповіщалось про повалення царя, встановлення демократичних порядків. Та не сталося в бідняцькому житті істотних змін. В масі трудового селянства назрівав стихійний протест. Протягом липня — серпня 1917 року в Чернівцях неодноразово збиралися селянські сходки на яких йшлося про розподіл землі, Установчі збори. Бідняки, інваліди війни вимагали негайно приступити до поділу панських земель, не чекаючи рішення Установчих зборів. На одній із сходок навіть було обрано комісію для поділу панських земель. Але місцеві органи влади не допустили цього. Незадоволення бідняцьких мас наростало.
Активно включилися чернівчани в боротьбу за Радянську владу, коли дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Через село в грудні 1917 року проходили частини 8-ї армії. За активною участю солдатських комітетів відбувалися збори місцевих жителів, на яких по-революційному вирішувалося питання про розподіл панських земель. На початку січня 1918 року в Чернівцях створено ревком, який приступив до розподілу землі. Та не вдалося довершити розпочату справу. На початку березня 1918 року Чернівці окупували австро-німецькі війська. Окупанти наклали на населення велику контрибуцію. Тільки Гоцулівка повинна була здати протягом трьох діб 20 тис. пудів хліба, багато худоби тощо. Командування окупаційних військ наказало негайно повернути конфісковане панське майно, застосувало жорстокі репресії. Багато мешканців Чернівців пішло до партизанських загонів, що формувалися в лісах поблизу Кукавки. Ті, що залишалися, чинили опір, зокрема вбили приказного волості. 23 серпня в Чернівцях до рук ворога потрапило 8 учасників цього замаху. Коли австро-німецька окупація зазнала краху, на зміну іноземним загарбникам прийшли петлюрівські бандити. Тільки в березні 1919 року частини Червоної Армії визволили Чернівці, та не надовго. Вже у липні вороги знову захопили село. В 1920 році в жорстокій боротьбі частин Червоної Армії з петлюрівцями і польськими мілітаристами село кілька разів переходило з рук у руки. Але навіть за цих тяжких умов в Чернівцях діяв ревком. 10 листопада 1920 року кавалерійська бригада Г. І. Котовського остаточно очистила Чернівці від ворога.
В цей час село було на межі повного занепаду. Не вистачало тягла, реманенту, насіння. В 1921 році із 6181 десятини землі засіяли тільки 47383. В кожній бідняцькій сім’ї панували голод і злидні. Дошкуляли бандитські ватаги. Ново-створений волосний ревком, очолюваний незаможником Ф. М. Блащишиним, та комнезам почали свою діяльність із здійснення розпорядження Всеукраїнського революційного комітету від 5 лютого 1920 року про безкоштовну передачу безземельним і малоземельним селянам поміщицьких і церковних наділів. Таких земель в Чернівцях було 1142 десятини. Через прокатний пункт організували також допомогу бідноті тяглом, інвентарем, насінням. У грудні 1922 року комнезам вилучив лишки землі і в куркулів.
Важливе місце в роботі Рад, громадських організацій, комнезамів посідало в той час кооперування селянських господарств. Поряд із створенням споживчої, велася підготовча робота до об’єднання незаможників у виробничу кооперацію. В грудні 1922 року незаможники Чернівців заснували колективне господарство «Світ», головою його обрали комуніста Н. Л. Дячишина. В 1924 році в Чернівцях вже налічувалося 262 члени споживчої кооперації. Через неї трудове селянство одержувало фінансову допомогу від держави, потрібні товари.
1921 року організовано сільський партійний осередок, наступного року створено комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці приділяли велику увагу налагодженню культурно-освітньої роботи в селі. Завдяки їх піклуванню почали працювати клуб, бібліотека, хата-читальня, створювалися гуртки, де навчалися неписьменні. 1922 року в Чернівцях відкрито 2 трудові школи, дитячий будинок.
За новим адміністративним поділом 1923 року створено Чернівецький район. Це позитивно позначилося на дальшому розвитку села. Під керівництвом партійної організації, яка налічувала в 1924 році 14 чоловік, виконком Ради, комнезам, комсомольці згуртовували бідняцькі маси, жінок. Тоді ще діяли куркульські банди. В 1925 році бандити вбили голову сільської Ради Ю. Ліщинського. Було створено загони для охорони села, які ліквідували банди.