Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область (продовження)
В 1926—1928 рр. у Чернівцях засновано кілька колективних господарств: «Зразковий хлібороб», «Плугатар», «Червоний агроном», «Культура», «Зірка», «Надія», «Новий господар», «Серп», «Пролетарська сила». Проте це була лише підготовка до масового переходу на колгоспний лад, що стався в 1929 році, незважаючи на опір ворогів, який проявлявся на кожному кроці. Колгоспний рух був нездоланним. На початку 1930 року в Чернівцях було 11 колективних господарств. На кінець 1933 року перехід до соціалістичних форм господарювання в основному завершився.
Настав період боротьби за організаційно-господарське зміцнення молодих колективних господарств. Провідну роль у розв’язанні цих питань відіграла Чернівецька МТС, створена в 1931 році. На колгоспних полях працювало 34 трактори і багато іншої сільськогосподарської техніки. Велике значення в розвитку колгоспів, у вихованні кадрів мало соціалістичне змагання. Кращих показників у ньому добився колгосп ім. Горького (колишній «Новий господар»). 4 кг хліба на трудодень одержали тут колгоспники. Дрібні колгоспи об’єдналися в більші, розвивали всі галузі сільськогосподарського виробництва. Успіхи передових господарств були відзначені всенародно. В Книгу пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки за 1940 рік занесено чернівецькі колгоспи ім. Горького та ім. Кірова, які на великих площах зібрали багатий урожай зерна, та свиноферма колгоспу ім. Кірова, де за 1937—1939 рр. одержано по 19,2 поросяти на кожну свиноматку. Зростали ряди самовідданих борців за колгоспну справу. Кращі з них також занесені до Книги пошани ВСГВ: бригадири колгоспу ім. Горького І. Ф. Гнатовський та Б. А. Їжаківський, свинар колгоспу ім. Кірова — К. А. Політанський. В 1940 році бути учасником ВСГВ втретє удостоєна тракторна бригада І. Т. Грудецького з Чернівецької МТС. В авангарді боротьби за високі врожаї колгоспних ланів були комуністи. Секретар парторганізації І. М. Городинський також вписаний у Книгу пошани ВСГВ.
Створена 1928 року текстильно-трикотажна артіль ім. XI річниці Жовтня в середині 30-х років була реорганізована в трикотажну фабрику.
Великі зміни в 30-х роках сталися і в культурному житті села. Крім семирічної школи, що діяла з 1929 року, в селі була середня школа. В 1937 році урочисто відзначено перший випуск її 29 учнів. Незабаром почала працювати вечірня середня школа. Вчителі шкіл організовували лекційну пропаганду, створювали гуртки художньої самодіяльності. З початку 30-х років відкрито кінотеатр, в 1937 році — будинок культури на 550 місць. Драматичний гурток будинку культури завоював популярність і в навколишніх селах. Він підготував і поставив твори класиків української драматургії, п’єси радянських авторів. На польових станах виступала агіткультбригада будинку культури.
Вторгнення фашистських орд на нашу землю порушило мирне будівництво. 21 липня 1941 року гітлерівці окупували село. Настали довгі місяці неволі. Фашисти зразу розстріляли ІЗ активістів, а через кілька днів кинули в річку Мурафу ще 12 чоловік і розстріляли їх на воді. Від бомбардувань загинуло 25 чоловік. Звичайним явищем стали масові пограбування. У листопаді 1941 року окупанти примусили населення сплатити 150 тис. крб. Радянські люди ненавиділи ворога і чинили йому всілякий опір. З травня 1942 по 6 квітня 1943 року підпільну боротьбу в Чернівцях і районі спрямовував підпільний райком партії. Комуністи створили на території Чернівецького району 24 підпільні групи, в яких налічувалося близько 100 чол. Патріоти розповсюджували зведення Рад інформбюро, листівки з закликами до боротьби. В 1943 році патріоти вивели з ладу 12 жаток, 28 молотарок, 13 тракторів тощо. Велику активність проявили, зокрема, підпільники Чернівців О. С. Деребчинський, Т. В. Римар, Ф. Г. Соколовська, М. В. Ткаченко.
12 лютого 1944 року через Чернівці пройшло Вінницьке партизанське з’єднання. Партизани розгромили фашистський гарнізон та поліцейські сили. В бою знищено гармату, 2 міномети, 18 автомашин, склад пального, виведено з ладу 34 трактори, телефонну лінію, вбито близько 200 фашистів та 28 взято в полон. У цьому бою смертю хоробрих загинуло 6 партизанів, серед них начальник зв’язку штабу, один з організаторів партизанського з’єднання В. С. Муржинський, комісар загону Бондаренко, командир роти Паламарчук. Мешканці села всіляко допомагали народним месникам.
18 березня 1944 року бійці 3-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії Червоної Армії визволили село від фашистських загарбників.
Фашисти вщент зруйнували колгоспне господарство і громадські будівлі села. Проте найтяжчими втратами були людські. Десятки мешканців села загинули внаслідок терору ворога, 356 — віддали своє життя на полях битв за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. 350 чернівчан за ратні подвиги відзначено урядовими нагородами, серед них кавалер ордена Слави трьох ступенів І. К. Насіковський, кавалер ордена Слави та трьох орденів Червоної Зірки Ф. І. Титус.
Під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги!» почався новий період у житті Чернівців. Мешканці села здавали свої кошти на танкову колону «Колгоспник Вінниччини». Успішно завершили весняну сівбу. Розгорнули роботи на відбудові тваринницьких ферм, виробничих і громадських будівель. Із 226 тракторів і 58 комбайнів, що були напередодні війни в МТС, залишилося тільки 24 трактори і 6 комбайнів, та й ті вимагали капітального ремонту. Механізатори достроково їх відремонтували.
Колгосп ім. Горького знову став передовим господарством району. 1944 року пущено в дію Чернівецьку трикотажну фабрику, відкрито школи.
Радянський патріотизм, висока трудова активність населення проявлялися на кожній ділянці. Початок 1945 року в Чернівцях ознаменувався новим почином молоді, яка внесла кошти на танкову колону «За остаточний розгром ворога». Було зібрано 143,5 тис. крб. готівкою і 62,6 тис. крб. облігаціями. Верховний головнокомандуючий Збройними Силами СРСР 8 лютого 1945 року виніс призовникам, учителям та учням Чернівецького району подяку за збір коштів на танкову колону.
П’ятирічку відбудови й розвитку народного господарства колгоспники Чернівців виконали успішно. Навіть за несприятливих погодних умов артіль ім. Горького зібрала високий врожай — бригада С. Я. Їжаківського виростила по 34,6 цнт озимої пшениці на гектарі, ланка Т. А. Василик — по 35,2 цнт. 9 колгоспників тоді нагороджено орденами, а С. Я. Їжаківському і Т. А. Василик присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Але економічний рівень господарства в цілому був ще невисоким, прибутки артілі теж були низькими. У 1950 році колгоспи ім. Горького, ім. Кірова та ім. Ворошилова об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Горького, яка обробляла 2703 га землі, в т. ч. 1905 га орної.
Заходи щодо організаційно-господарського зміцнення артілі — запровадження правильних сівозмін, передової агротехніки — привели до істотних змін у розвитку економіки. Справи набагато поліпшилися, коли колгосп придбав техніку МТС. Поступово зростала врожайність зернових і технічних культур, підвищувалася продуктивність тваринництва. Якщо в 1950 році прибутки артілі становили 70 тис. крб., в 1958 році — 340,5 тис. крб., то в 1967 році вони перевищили 1 млн. крб. Зростання неподільних фондів сприятливо позначилося на технічному оснащенні колгоспу. 1959 року тут було 11 тракторів, 3 комбайни і 13 автомобілів, а 1967 — 30 тракторів, 11 комбайнів. Це докорінно змінило характер праці колгоспників. Всі основні виробничі процеси механізовано. Завдяки невпинному зростанню колгоспного виробництва, великі зміни сталися в добробуті колгоспників. Порівняно з 1954 роком грошова оплата на кінець восьмої п’ятирічки збільшилася в два з половиною рази. На вирішальних ділянках виробництва працюють люди з середньою або неповною середньою освітою. Виросли сотні нових героїв колгоспної праці. В середині 60-х років відзначені урядовими нагородами А. Є. Дудник, Є. М. Юрій, Г. Л. Франюк, І. В. Брухаль, В. Л. Канюка, Г. М. Рибчук.
Нині в Чернівцях є кілька промислових підприємств — швейна фабрика (колишня трикотажна), хлібозавод, цех Могилів-Подільського маслозаводу, вальцьовий млин тощо. Вони успішно виконують установлені виробничі плани. На всіх ділянках виробництва приклад показують комуністи. Із 49 членів колгоспної партійної організації 37 працюють безпосередньо в ланках і бригадах. В. Л. Канюка понад 10 років очолює ланку, яка систематично вирощує високі врожаї — по 48 цнт зерна кукурудзи та по 400 цнт цукрових буряків на га. Невтомним борцем за високу агротехнічну культуру на полях став головний агроном колгоспу Д. С. Малинський. Два ордени ТрудовогоЧервоного Прапора — оцінка його сумлінної праці. Чверть століття не залишає кермо передовий механізатор колгоспу комуніст М. О. Юрій. 40 комсомольців ведуть за собою колгоспну молодь.
Новим значним кроком в розвитку економіки села була восьма п’ятирічка. Трудівники колгоспних ланів добилися збільшення врожайності зернових і технічних культур. У порівнянні з попереднім п’ятиріччям збір пшениці з га збільшився на два цнт, цукрових буряків — більш як ва 70 цнт. Підвищилася й продуктивність тваринництва, зокрема виробництво молока доведено до 8018 цнт (в 1965 році — 4089 цнт). Завдяки цьому зросла й вартість людино-дня з 2,8 до 3,4 карбованця.
За успішне виконання завдань восьмої пятирічки орденом Леніна нагороджено бригадира рільничої бригади В. Ю. Буяновського, орденом Трудового Червоного Прапора — завідуючого фермою А. А. Ординського, тракториста В. М. Макогончука, ланкового А. М. Антонюка.
В період дев’ятої п’ятирічки колгоспники вирішили повністю механізувати всі виробничі процеси на фермах, ввести в дію кормоцех «Маяк-6», для працівників ферм спорудити будинок тваринника, профілакторій.
Зростання економіки, підвищення оплати праці колгоспників викликали глибинні зрушення в селянському побуті. Нині колгоспники вживають хліб, випечений місцевим хлібозаводом, часто користуються послугами їдальні. Близько 500 сімей
мають газобалонні установки, газифікація набирає все ширшого розмаху. Це в свою чергу викликало потребу перепланування традиційної селянської хати — 825 хат перебудовано та близько 320 зведено нових. В кожному домі звичайними стали електропобутові прилади — праски, пилососи, холодильники, пральні машини тощо. Головне, що такі речі можна придбати в своєму селі — в Чернівцях є 7 магазинів.
Про охорону здоров’я жителів, поліпшення санітарно-гігієнічного стану села дбає загін медиків (20 лікарів та 100 чол. середнього медичного персоналу). З 1966 року в Чернівцях працює лікарня на 200 ліжок, є поліклініка, здоровпункти на підприємствах. Добре налагоджена справа патронажного догляду дітей. В стінах звичайної сільської лікарні сьогодні здійснюються найскладніші хірургічні операції, проводиться близько 40 біологічних аналізів.
У післявоєнні роки зросла в Чернівцях мережа шкіл. Тепер є дві денні та вечірня середні школи, філіал заочної середньої школи. З них вже вийшло 3284 випускники, серед яких понад 100 медалістів. У школах працюють 65 висококваліфікованих педагогів. За педагогічну майстерність і активну громадську діяльність вчителька Р. І. Маянська нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. З 1956 року в Чернівцях працює будинок піонерів, при якому створено ^самодіяльних гуртків, кімнату бойової і трудової слави. Книжковий фонд сільської та дитячої бібліотек складає близько 40 тис. томів. Всього бібліотек в Чернівцях — п’ять.
Помітне місце в духовному житті чернівчан належить сільському будинку культури, широкоекранному кінотеатру. їх відвідують тисячі людей. Примножив свою славу драматичний колектив будинку культури. 1962 року йому присвоєно звання самодіяльного народного театру.
Значного розвитку в селі набуло самодіяльне образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. На всю область відомі роботи скульптора-аматора шофера Й. А. Насіковського. Його твори — бюсти В. І. Леніна, О. М. Горького, Т. Г. Шевченка, В. А. Тропініна, Г. І. Котовського, У. Кармелюка таї. Гонти. Весь вільний час віддає мистецтву В. Я. Козяр. Він написав близько 20 полотен на теми колгоспного життя. Загальне схвалення знайшла його картина «Весна ювілейна». На обласній художній виставці праці Й. А. Насіковського та В. Я. Козяра відзначені дипломами.
Відживають старі звичаї та обряди, натомість виникають нові, радянські. Якщо на початку 20-х років під впливом більшовицької агітації в селі відбулося троє весіль без вінчання та влаштовано замість хрестин сім зорин, то нині в чернівецькій Кімнаті щастя реєструються всі шлюби і новонароджені. Ввійшли в звичай святкування першотравневих та жовтневих днів, Нового року, свята весни, врожаю. В урочистій обстановці відбуваються проводи молоді до лав Радянської Армії.
Особливо привабливою була традиційна новорічна щедрівка 1970 року. В ній відбилися і трудові досягнення жителів Чернівців, і їх художні здібності, і піднесення, що панувало в народі цього знаменного року.
Чернівці сьогодні — це нове колгоспне село з високопродуктивним господарством, з новими осередками освіти і культури, збудниками, що потопають в зелені, над мальовничими берегами Мурафи. Автобусним та авіаційним сполученням зв’язані вони з Києвом, Вінницею, Могилевом-Подільським. Господарем села виступає нова людина з притаманними їй рисами моралі і комуністичного світогляду.
Г. О. ЗАВАВЧУК, О. Я. СКНАР, О. В. УШАКОВ